НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ. Лекція з Безпека життєдіяльності. Робота № 501039

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра техногенно-екологічної безпеки

Інформація про роботу

Рік:

2008

Тип роботи:

Лекція

Предмет:

Безпека життєдіяльності

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки України Національний університет "Львівська політехніка" Кафедра техногенно-екологічної безпеки Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри ТЕБ 25 вересня 2007 р. (протокол № 2) Зав. кафедри ____ Тема 6 (лекція ) НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ з дисципліни "Безпека життєдіяльності" для студентів всіх спеціальностей Львів - 2008 План лекції Роль своєчасно наданої та правильно проведеної першої медичної допомоги в урятуванні життя і здоров’я потерпілого. Термін, послідовність та методика проведення штучного дихання та непрямого масажу серця. Перша допомога при зовнішніх та внутрішніх кровотечах. Особливості тимчасової зупинки кровотеч. Перша допомога при переломах та вивихах. Основні способи іммобілізації та евакуації потерпілого при різних видах ушкоджень. Перша допомога при опіках, електротравмах та обмороженнях. Види опіків. Перша допомога при отруєннях. Укуси скажених тварин, отруйних змій і комах. Надання допомоги при утопленні. Роль своєчасно наданої та правильно проведеної першої медичної допомоги в урятуванні життя і здоров’я потерпілого. Кожен із нас повинен уміти надавати першу долікарську допомогу собі та оточуючим на робочому місці та вдома, мати індивідуальні аптечки, знати куди звернутися за медичною допомогою. Від цього іноді залежить життя людини. Нещасні випадки часто трапляються в таких умовах, коли немає можливості швидко викликати “швидку допомогу”. Тому, в цих умовах дуже важливим є вміння надати потерпілому першу долікарську допомогу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та надзвичайних ситуацій (НС), могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допомогу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили транспортування до медичного закладу. Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва. Перша долікарська допомога – це комплекс термінових дій, спрямованих на збереження здоров’я і життя потерпілого, надається зразу ж на місці надзвичайної події та в період транспортування до медичного закладу. Порядок проведення реанімаційних заходів. При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами: правильність, доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило, наступної послідовності: - усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої атмосфери чи приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води); - оцінити стан потерпілого, визначити характер і важкість травми, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння; - виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в певній послідовності (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо); - підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника. Термін, послідовність та методика проведення штучного дихання та непрямого масажу серця. Оскільки характер допомоги, як правило, визначається станом потерпілого, спочатку розглянемо порядок і правила надання долікарської допомоги при загальних розладах організму, спричинених ураженням мозку, зупиненням дихання та діяльності серця. Шок. Причини шокового стану – надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Спричиняти розвиток шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування після травми тощо. Ознаки: блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку – блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні знепритомніння. Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна допомога, яка надається при пораненні, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилився, необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Не слід роздягати потерпілого та охолоджувати, навпаки, необхідно його зігріти, покласти в теплому приміщенні, прикласти до кінцівок грілки. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити. Паморок. Причини – раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря. Ці фактори спричиняють рефлекторне розширення м’язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок. Паморок – це перехідний стан до непритомності. Ознаки: блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, головокружіння, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають. Допомога. Покласти потерпілого в горизонтальне положення, розтебнути комір, забезпечити надходження свіжого повітря. Можна дати понюхати нашатирний спирт на ваті. Потерпілому слід трохи полежати. Коли потерпілий у свідомості, йому можна дати гарячий чай, каву. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти. Непритомність. Причини – ті що й при памороках. Ознаки. Часто непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50…40 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання. Допомога. При непритомності потерпілого треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескати по щоках, побризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення. Струс мозку. Причина – травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і стисненні голови. При цьому можуть виникати кровотечі, крововиливи і набряк мозкової тканини. Інколи такі пошкодження поєднуються з переломом кісток черепа. Ознаки – миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а то й кілька днів. Можуть спостерігатися: порушення дихання, пульсу, нудота, блювання. Удар та стиснення мозку можуть призвести також до порушення чутливості, втрати мови, судом, паралічу та інших важких наслідків. Допомога повинна надаватися дуже обережно, щоб не погіршити стан потерпілого. Піднімати його необхідно у горизонтальному положенні, підтримуючи голову. Потерпілий потребує повного спокою, а тому не потрібно турбувати його, намагаючись вивести з непритомного стану. Для запобігання удушенню від западання язика або блювотних мас потерпілого кладуть на бік. Якщо потерпілий лежить на спині, голова його має бути поверененою набік. Після блювання необхідно очистити порожнину рота. На голову кладуть охолоджувальні компреси. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При першій можливості його треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення. Асфікcія – задуха, спричинена кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хвилин. Людина, як правило непритомніє. Далі може зупинитись серце і наступити смерть. Причини асфікcії – стискання гортані і трахеї (задушення); затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип, ангіну. Ознака – відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітки або зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потерпілого. Допомога полягає у тому, що потерпілому необхідно витягнути язик, якнайшвидше вичистити порожнину рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо, розтебнути комір, пояс, верхній одяг – все, що може заважати диханню, і здійснювати штучне дихання. Інколи через набряк гортані виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія – введення трубки у розсічену трахею. Тому, хто надає долікарську допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті і вміти розрізняти ці два стани організму. Клінічна смерть – це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання) згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси у тканинах. Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі. Другим етапом є біологічна смерть - незворотнє припинення фізіологічних процесів у клітинах та тканинах. У разі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульс не визначається, відсутнє дихання. Зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю. Навпаки, наявність цих ознак свідчить про те, що людина жива. Серцебиття визначається рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, нижче соска, а також за пульсом на шиї, де проходить найбільша – сонна артерія, або ж на внутрішній частині передпліччя. Реакція зіниць перевіряється раптовим освітленням очей або їх затемненням рукою. При освітленні зіниці повинні звужуватися, а при затемненні – розширюватися. Якщо людина жива, при доторканні до рогівки її ока, наприклад, кінчиком носової хустинки, - повіки здригаються, вона реагує на інші сильні больові подразнення, наприклад, уколи. В перші 5-7 хв. клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, і клінічна смерть переходить у біологічну. Ознаками біологічної смерті є: помутнінння рогівки ока та її висихання, деформація зіниці при стисканні, трупне задубіння, трупні синюшні плями. У період клінічної смерті, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити (реанімувати). До оживлення входить проведення двох основних процедур – відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця. Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання “із легень у легені”, яке проводиться “із рота в рот” або “із рота в ніс” (рис.1). Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодження організму потерпілого під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає, відбувається видих. Вдування повторююють з частотою 8-12 раз на хвилину в дорослих та 20 вдихів за хвилину в дітей. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо). Метод “із рота в ніс” застосовується тоді, коли поранений рот, щелепи. Тоді потерпілому відхиляють голову назад однією рукою і закривають рот другою, вдуваючи повітря через носові ходи. При видиху слід відкрити рот. Зовнішній масаж серця здійснюється зразу ж після його зупинки. Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Особа, що надає допомогу, стає на коліна зліва від потерпілого, кладе обидві долоні (одна поверх другої) на нижню третину грудної клітки зліва (рис. 1) і починає робити масаж – ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвилину. Сила поштовхів має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить віднімають від грудної клітки, а потім знову натискають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з’являються самостійні вдихи. Рис. 1. Місце розміщення рук при виконанні закритого масажу серця При виконанні серцево-легеневої реанімації одним рятівником, співвідношення штучне дихання – масаж серця складає: 2:15; двома рятівниками – 1:5. У момент вдування повітря масаж не проводиться. При проведенні серцево-легеневої реанімації пацієнтам різних вікових груп варто дотримуватися нормативів, поданих у таблиці 1. Таблиця 1. Серцево-легенева реанімація Показники Вікові групи Старша 8 років 1-8 років Молодша 1 року Положення рук 2 руки на нижній половині грудини 1 рука на нижній половині грудини 2 пальці на сере- дині грудини Глибина натискувань 4-5 см 3-4 см 1-2 см Частота вдихувань за 1хв. 10-12 20 20-25 Частота натискувань за 1 хв. 60-80 80-100 100-120 Співвідношення: вдихування/натискування 2:15 1:5 1:5 При оживленні потерпілого ні в якому разі не слід втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з’являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму. Перша допомога при зовнішніх та внутрішніх кровотечах. Особливості тимчасової зупинки кровотеч. Причини кровотечі – пошкодження цілості кровоносних судин унаслідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров і внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні. Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б’є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани. Надаючи першу допомогу потерпілому, слід, не гаючи часу, зупинити кровотечу. Застосовують різні способи тимчасового зупинення кровотечі (остаточно кровотечу зупиняють звичайно в медичній установі). Накладання на рану стискувальної стерильної пов’язки. Якщо поранено руку або ногу, то, наклавши пов’язку, поранену кінцівку треба підняти догори або надати їй підвищеного положення. Шкіру навколо рани обробляють розчином антисептику (йоду, спирту, горілки, одеколону). Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов’язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення. При невеликих венозних (стискувальна пов’язка накладається нижче місця травми) і капілярних кровотечах ці заходи досить ефективні. Надання кінцівкам певного положення. Коли дуже зігнути ногу в колінному суглобі, то можна зупинити кровотечу із судин стопи та гомілки. Максимально зігнувши руку, зупиняють кровотечу з рани в ділянці передпліччя й ліктьового суглоба. Зігнуті кінцівки перев’язують бинтом, косинкою, ременем тощо, попередньо поклавши в підколінну ямку або ліктьовий згин невеликий валик з бинта чи вати. Кровотечу з рани в пахвовій ділянці можна зупинити, якщо максимально відвести за спину і зв’язати обидві руки, зігнуті в ліктьових суглобах. При цьому ключиці наближаються до першого ребра і стискають підключичну артерію. Притиснення артерій до кістки вище від місця ушкодження. Артерії притискають там, де вони розташовані ближче до поверхні тіла. Скроневу артерію притискають попереду мочки вуха до виличної кістки. При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану, по можливості, стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Роблять це великим або чотирма іншими пальцями. Стискування артерій пальцями потребує певних зусиль. А під час транспортування потерпілого стискувати артерії досить незручно. Тому, якщо є змога, накладають джгут або стискуючу пов’язку. Накладання джгута. У разі ушкодження великих кровоносних судин кінцівок найбільш надійним способом зупинення кровотечі є накладання гумового еластичного або пневматичного джгута, а також зробленого джгута-закрутки. Джгут накладають на кінцівку вище від місця ушкодження кровоносної судини. Перед тим бажано кінцівку трохи підняти догори, щоб прискорити відплив венозної крові. Під гумовий джгут треба обов’язково покласти щось м’яке – хустку, рушник, вату та ін. Джгут розтягають з певним зусиллям і накладають так, щоб витки його лягали поряд і не залишалося проміжків між ними. Кінці джгута закріплюють гачком, ланцюжком або зав’язують. Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях прощупування артерій нижче від накладеного джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки. Джгут, накладений слабо, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або накладають той самий знову, але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне стягування кінцівки джгутом може ушкодити м’які тканини, у тому числі й нервові стовбури. Стискувати кінцівку джгутом можна не більш як 1.5-2 год (взимку час вдвічі менший), оскільки тривале знекровлення призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки. Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладання джгута. Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові відчуття. Тому бажано через кожні 30-40 хвилин послаблювати джгути на 2-3 хв, попередньо притиснувши артерію пальцями до кістки. Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця. Якщо немає в автомобільній аптечці стандартного джгута, то застосовують джгут-закрутку (рис. 8). Для цього використовують гумовий шланг, косинку, рушник, шарф тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав’язують, вставляють під нього дерев’яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив’язують до кінцівки. При пораненні шийних вен, зокрема підключних, може виникнути повітряна емболія – важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці. Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть намочену в холодній воді хустинку (рушник), а крила носа притиснути великим і вказівним пальцями до носової перегородки. Можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3% розчином перекису водню, Кровотеча з рота (вух). Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, бо це є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа. У потерпілих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини. Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як при зовнішній, так і при внутрішній кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність. Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами (холодні компреси). Потерпілому сурово заборонено давати пити. Перша допомога у випадку пошкодження м’яких тканин (за умови відсутності в цьому місці перелому чи вивиху) – холод на місце удару (рушник, змочений холодною водою, пузир з льодом чи снігом) та туга пов’язка на місце крововиливу і спокій ушкодженій частині тіла. Удари легенів супроводжуються відхаркуванням яскраво-червоної спіненої крові. При цьому дихання утруднене. Допомога. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація. Удар живота з пошкодженням органів черевної порожнини супроводжується значними болями, блюванням. У разі пошкодження печінки чи нирок з’являється внутрішня кровотеча. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров’ю, що зсілася. Допомога. Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти холодний компрес. Удар голови. В разі пошкодження м’яких тканин голови, спостерігається припухлість, крововиливи (гематома) та болі в місці удару. Слід пам’ятати, що сильні удари здатні викликати і закриті пошкодження головного мозку. Струси мозку супроводжуються непритомністю, запамороченням, нудотою, блюванням. Якщо травма легка, стан непритомності триває кілька секунд, якщо важка, - кілька годин і навіть днів. Допомога. Потерпілому, в якого стався струс мозку, потрібно забезпечити максимальний спокій, зручно покласти його на спину, голову трохи підняти. Якщо потерпілий блює, то його голову повертають набік, а якщо непритомний, видаляють блювотні маси з рота і глотки. До голови прикладають пузир із снігом чи холодною водою або змочену в холодній воді хустку, рушник та ін. Перевозять такого хворого в медичну установу в горизонтальному положенні. Коли потерпілий довго не приходить до пам’яті, то можна припустити, що в нього перелом кісток черепа, стиснення мозку, крововилив під оболонки або в речовину мозку. Стан потерпілого при цьому тяжкий. Дихання утруднене, хрипке, клекочуче; спочатку пульс уповільнений, а пізніше – швидкий; хворий блює, з рота і носа в нього іноді йде кров або піниста рідина. При переломах основи черепа з вух може виділятися кров’яниста або світла мозкова рідина. Треба стежити, щоб не було западання язика й закупорення верхніх дихальних шляхів блювотними масами. Для цього голову повертають набік, підтримують щелепу й періодично звільняють порожнину рота від блювотних мас. Після того як удалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуванню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають спиртом або одеколоном, і змазують йодом або розчином брильянтової зелені. Поверхню рани очищають. Будь-яку рану перев’язують. Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки. Під час накладання пов’язки треба дотримуватись певних правил. Насамперед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі та слідкують за його станом (стоять перед лицем потерпілого). Накладаючи пов’язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, у якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого. Накладаючи пов’язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев’язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов’язка накладена правильно, вони рожевого кольору; коли нога чи рука перев’язана дуже тісно, нігті стають синюшними. Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов’язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану. Перев’язуючи рану, бинт ведуть зліва направо, спіральними ходами в напрямі від пальців до тулуба, тобто знизу догори. Кожен виток має щільно прилягати до тіла, вкриваючи попередній виток бинта на 1/2 або 2/3 його ширини Перша допомога при переломах та вивихах. Вивих – це стійке зміщення кісток у ділянці суглобів, що супроводжується розривом зв’язок або навколосуглобних сумок. Ознаки: біль в ділянці ушкодженого суглоба, втрата звичайної рухливості в суглобі, вимушене положення кінцівки, зміна форми кінцівки в ділянці суглоба. Допомога. Потерпілого необхідно якнайшвидше доставити до медичного закладу, де йому вправлять суглоб. На час транспортування потерпілого до медичного закладу на ушкоджений суглоб потрібно накласти транспортну шину чи пов’язку, що надійно фіксує кінцівку. Для зменшення болю можна дати потерпілому таблетку анальгіну чи іншого знеболювального засобу. Ні в якому разі не слід вправляти вивих самостійно. Розтягування та розривання зв’язок найчастіше буває в ділянці гомілкостопного суглоба. Ознаки. Різкий, гострий біль у суглобі в місці закріплення ушкодженої зв’язки, рухливість в цьому місці обмежена і супроводжується значними болями, припухлість в ділянці суглоба (крововилив в порожнину суглоба). Допомога. Холод на місце ушкодження і припухлості, стискувальна пов’язка, повний спокій суглобу (в разі необхідності – накладання транспортної шини на кінцівку). Перелом – це порушення цілісності кістки. Переломи кісток бувають закриті й відкриті. Якщо в ділянці перелому утворюється рана, то такий перелом називають відкритим. Ознаки перелому: біль постійний чи такий, що виникає в разі навантаження на ушкоджену кінцівку або при обмацуванні місця перелому, неможливість рухів в ушкодженій ділянці, зміна форми частини тіла (кінцівки) в ділянці перелому, крововиливи, припухлість, ненормальна рухомість кістки в місці перелому. Під час руху іноді чути хруст кісток. Допомога - з пошкодженого органа знімають одяг (якщо це спричиняє різкий біль – одяг і взуття розрізають). У разі відкритого перелому місце навколо рани промивають розчином антисептиків (йод, перекис водню, фурацилін) на рану накладають стерильну пов’язку. Знеболюють з допомогою анальгетиків. Після цього необхідно іммобілізувати пошкоджену частину тіла (кінцівки), тобто забезпечити повну нерухомість. Це досягається накладанням утримувальної пов’язки або краще – транспортної шини. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гілки). Шину накладають з таким розрахунком, щоб її центр розмістився у місці перелому, а кінці захоплювали два сусідні суглоби – вище і нижче місця перерелому. Щоб запобігти тиску на м’які тканини, на шину з боку, прилеглого до пошкодженої кінцівки, пікладають вату, м’які тканини або мох, траву та інші підручні матеріали. Основні способи іммобілізації та евакуації потерпілого при різних видах ушкоджень. Надання допомоги при переломах різних кісток має ряд особливостей. При переломі ключиці: ключиця стає мовби коротшою, біль у місці перелому, плече і вся рука приспущені донизу, рухи руки обмежені. Допомога. В пахвову ямку кладуть невеликий м’який валик (щільно скрученої вати або бинта), руку згинають у лікті під прямим кутом і щільно прибинтовують до тулуба, передпліччя підвішують на косинці до шиї. При переломах плечової кістки накладають транспортну дротяну шину, захоплюючи надпліччя, плече й передпліччя, зігнуте в ліктьовому суглобі та закріплюють її на плечі й передпліччі бинтом або косинкою, прибинтовують до грудної клітки в ділянці надпліччя. І після того руку підвішують на шиї. Коли транспортної шини на місці пригоди немає, то руку, зігнуту в ліктьовому суглобі, прибинтовують до тулуба. Потерпілого можна транспортувати в положенні сидячи. Кістки передпліччя при переломах у верхній і середній третині знерухомлюють шиною, яку накладають на заднєзовнішню поверхню руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, захоплюючи плече, передпліччя й кисть. При переломах кісток передпліччя в нижній третині накладають фанерну чи іншу шину на долонну поверхню передпліччя від ліктьового суглоба до основи пальців. А після того руку підвішують на косинці. Для знерухомлення кісток кисті й пальців використовують пневматичну, фанерну або картонну шину, яку накладають на долонну поверхню передпліччя, кисті і пальців, надаючи їм напівзігнутого положення (підкладають рулон вати, бинту). Характерними ознаками перелому стегнової кістки є різкий біль, неможливість підняти ногу, викривлення її, вивернення стопи назовні. Потерпілим накладають спеціальні транспортні шини або дротяні чи дерев’яні: одну – на внутрішню поверхню ноги від пахвини до стопи, а другу – на зовнішню поверхню ноги й тулуба від пахвової ямки до стопи. Обидві шини вистилають ватою і прибинтовують круговими турами на гомілці,, стегні, животі, грудній клітці. Якщо шини короткі, то з двох роблять одну потрібного розміру. Перевозять потерпілих у положенні лежачи на спині. При переломах кісток гомілки накладають стандартну транспортну шину на задню поверхню кінцівки, захоплюючи колінний і гомілковостопний суглоби, а також стопу. У разі потреби використовують дві фанерні чи дерев’яні шини ( накладають їх на внутрішню і зовнішню поверхню ноги від стопи до середини стегна), ушкоджену ногу прибинтовують до здорової. Потерпілого перевозять до лікарні на ношах. При переломі кісток стопи шина має бути трішки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом. Якщо стопа звисає, її положення не можна міняти. При переломах ребер потерпілий відчуває сильний біль у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Коли одночасно пошкоджена плевра та легені, під шкірою скупчується повітря (підшкірна емфізема). В таких випадках під час прощупування під шкірою відчувається потріскування бульбашок повітря. Інколи спостерігається відхаркування крові. Потрібно накласти тугу пов’язку навколо нижньої частини грудної клітки з метою обмеження її рухливості під час дихання. Для зменшення болю можна дати потерпілому знеболювальну таблетку. Допомога при пошкодженні при цьому внутрішніх органів описана вище. Перевозити потерпілого необхідно сидячи. Переломи хребта надзвичайно небезпечні, особливо в тих випадках, коли пошкоджується спинний мозок. Характерні ознаки: різкий біль в ділянці виступаючих позаду відростків, неможливість рухів в ділянці хребта. Коли внаслідок перелому пошкоджено спинний мозок, то спостерігається параліч кінцівок, втрата чутливості тіла нижче місця перелому, розлад функцій тазових органів (затримка сечі та калу). Потерпілого необхідно дуже обережно піднімати та переносити. Не допускати згинання хребта, тому що в цьому випадку можна пошкодити спинний мозок. Заборонено піднімати за руки і ноги, щоб кістки не уразили спинного мозку, нервів, м’які тканини. Піднімати й перекладати такого хворого мають не менш як троє людей. Найважливіше – забезпечити нерухомість хребта. Спершу для попередження травматичного шоку дають знеболювальне (анальгін, настоянка валеріани, корвалол, валокордин, гарячий чай, кава), потім кладуть на рівний твердий щит або дошку. При відсутності твердого щита потерпілого кладуть кладуть на м’які ноші в положенні на животі; під плечі та голову підкладають валик. Для того щоб покласти потерпілого на ноші, спершу потрібно обережно повернути його на бік, покласти поряд ноші і перекатуляти хворого на них, не допускаючи при цьому згинання хребта. Можна перед тим, як піднімати потерпілого, підкласти під нього дошку. При переломі шийної частини хребта голову у потерпілого, який лежить долі, знерухомлюють ватною пов’язкою у вигляді нашийника або великої підкови довкола голови, накладають картонний комір і фіксують бинтом, а потім кладуть його на ноші. При переломі кісток тазу потерпілий не може стояти, ходити, а лежачи – не може підняти витягнуту ногу, в місці перелому з’являється припухлість, сильні болі, крововиливи в пахову ділянку та порожнину. Допомога - покласти потерпілого на жорсткі ноші обличчям догори, його ногам надати положення “жабки”, для чого під коліна підкласти товсті валики. Широким рушником чи простирадлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад. При переломі кісток черепа потерпілого вкладають на спину, голову фіксують так само, як при допомозі у випадку ушкодження шийного відділу хребта. Непритомність потерпілого не є перешкодою для транспортування. При переломі кісток носа починається кровотеча. Потерпілого транспортують в напівсидячому стані, на перенісся накладають лід. При пошкодженні щелепи на підборіддя накладають марлеву пов’язку, контури якої йдуть навколо голови і під підборіддям. У разі перелому верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов’язкою через підборіддя фіксують щелепи. Транспортують до лікарні потерпілого в сидячому стані з легким нахилом голови вперед, запобігають асфікcії кров’ю, слюною чи запалим язиком. Перша допомога при опіках, електротравмах та обмороженнях. Опік – це ушкодження тканин, викликане дією на тіло полум’я, пари, киплячих рідин, розжарених або розтоплених металів, концентрованих кислот, лугів, радіоактивного опромінення та ін. Опіки поділяють на термічні, хімічні, променеві. Перегрівання трапляється внаслідок тривалого перебування в умовах високої температури та вологості, на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі. Ознаки перегрівання: легка ступінь – загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє, вкривається потом, пульс і дихання прискорюються, температура тіла підвищується до 37,5…38,9оС. Середній ступінь – температура тіла – 39-40оС, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120…130 уд./хв., часте і поверхневе дихання, Спостерігаються також блювання, понос. Тяжчі ступені перегрівання тіла класифікуються по різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені – про сонячний. При цьому температура тіла піднімається вище 40оС, настає непритомність, шкіра потерпілого стає сухою, у нього починаються судоми, порушується серцева діяльність, зупиняється дихання. Допомога. В легких випадках потерпілого покласти в затіненому місці, давати багато пити. В тяжких випадках перенести його в затемнене прохолодне місце, роздягнути, обмити тіло прохолодною водою, прикладати холодні компреси на голову, шию, ділянку серця. Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, почати робити штучне дихання. Після надання першої допомоги, доставити потерпілого в медичний заклад. Термічні опіки розрізняють чотирьох ступенів. Опік І ступеня супроводжується почервонінням і набряклістю шкіри, пекучим болем у ділянці ушкодження. Опік ІІ ступеня характеризується появою на почервонілій шкірі пухирів різної величини, наповнених прозорою або трохи каламутною рідиною, інтенсивним болем. При опіках ІІІ ступеня настає глибоке ушкодження шкіри. На шкірі утворюється твердий струп, що покриває ділянки змертвілої тканини. Найтяжчими є опіки IV ступеня, при яких ушкоджується шкіра, м’язи, сухожилля, обвуглюється шкіра. Ознаки. Опіки, що займають понад 10% поверхні тіла, звичайно супроводяться значним порушенням загального стану потерпілого – шоком. Потерпілий неспокійний, скаржиться на сильний біль, просить пити. Пульс прискорений (до 100-120 ударів на хвилину), дихання поверхневе, швидке. Внаслідок всмоктування продуктів розпаду ушкоджених тканин невдовзі настає отруєння організму, що виявляється апатією, нудотою, блюванням, прискоренням пульсу. Допомога. Потерпілого насамперед треба швидко винести із небезпечної зони, при займанні одягу вогнем треба негайно його загасити і зняти тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла ні в якому разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов’язку, змочену в спирті. Якщо є 0.5% розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню. При опіках незначного розміру І ступеня можна обмежитись змазуванням обпеченої частини шкіри 2-3% розчином марганцевокислого калію та накладанням стерильної пов’язки (на обличчя пов’язку накладати не слід). У випадку значних опіків потерпілого потрібно загорнути у чисте простирадло, а зверху – в теплу ковдру. В разі значних опіків кінцівок потрібно накласти на них транспортні шини. Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного: водно-соляний розчин (одна чайна ложка солі та 1/2 чайної ложки соди на 1 л води), гарячий та солодкий чай тощо. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку знеболюючого або 100-150 мл вина чи горілки. Таких потерпілих, а також потерпілих з опіками II-IV ступенів, незалежно від площі пошкодження, потрібно негайно направити до медичного закладу. Під час транспортування не допускати переохолодження потерпілого, до обпечених ділянок не можна торкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки. Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, слизові оболонки та шкіру концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні термічним опікам. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені. Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Від азотної кислоти він має світло-жовтий колір, сірчаної кислоти – сіро-білий з наступною зміною до коричнево-чорного кольору. Обпечені лугами частини тіла мають блідий колір. При опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами. Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапала на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають їх струменем води (краще під тискоми – з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у випадках опіку кислотами – 2% розчином соди чи мильною водою; у випадках опіку лугами -–1-2% розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. В разі опіку фосфором роблять примочки з 5% розчину марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху пов’язку. При потраплянні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. У випадку хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити сирі яйця або соняшникову олію. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при контакті з вологою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина викликала опік, і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов’язку. Для пов’язок використовують стерильний бинт, індивідуальний пакет. Обпечену поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, пропрасованою гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, перманганатом калію, які зменшують біль. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно направити в медичний заклад. Пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електричною дугою або блискавкою, називаються електричною травмою. Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців. Ознаки. Внаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз), ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам’яті та уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань. Шкірні покриви бліді та синюшні. Допомога. Передусім слід негайно припинити дію струму. Для того щоб звільнити потерпілого від дії електричного струму, необхідно швидко вимкнути ділянку електричної мережі або електрообладнання, до якого дотикається людина. Якщо вимкнення здійснити неможливо, звільнити людину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши дріт від людини (якщо людина торкається дроту). При цьому людині, яка надає допомогу, необхідно дотримуватись правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму, звертаючи особливу увагу на напругу, під яку потрапив потерпілий. У разі напруги до 1000 В дріт від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою. Відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, надягнувши діелектричні рукавиці або ж накинувши на них сухий одяг. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь яку іншу неструмопровідну підстилку. У раз напруги понад 1000 В для звільнення потерпілого можна використовувати лише ізолюючу штангу або ізолюючі кліщі, одягнувши діелектричні рукавички і взувши діелектричні боти. Звільнивши потерпілого від дії електричного струму, необхідно якнайшвидше визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього надавати першу долікарську допомогу. Потерпілому, навіть при легких ураженнях, потрібний спокій. У разі потреби роблять штучне дихання способом “із рота в рот” і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймі до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов’язкою. При ураженні блискавкою, якщо потерпілий не втратив свідомість, його потрібно перенести в приміщення, покласти в ліжко та зігріти, розтирати шкіру рук, ніг, туловища, дати випити гарячий чай чи каву. Після цього необхідно відправити у медичний заклад. Якщо потерпілий втратив свідомість, його кладуть на спину, підстеляють одяг і розтібають комір, послаблюють пояс. Розтирають горілкою щоки, груди – мокрим рушником, а лице обприскують холодною водою. Якщо є нашатирний спирт, то ним змочують вату і час від часу дають нюхати. Після того, як потерпілий приходить до тями, йому дають випити міцний чай, 15-20 крапель валер’яни, розведених водою і відправляють до лікарні. Якщо потерпілий не дихає або дихання поверхневе, необхідно робити штучне дихання способом “із рота в рот”, а якщо пульс не прослуховується – закритий масаж серця. Переохолодження розвивається внаслідок порушення процесів терморегуляції при дії на організм низьких температур. Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюється дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс та дихання, знижується температура тіла. При зниженні температури тіла від 34 до 32оС затьмарюється свідомість, припиняється довільне дихання, мова стає неусвідомленою. Після припинення дихання серце може ще деякий час (від 5 до 45 хвилин) скорочуватися, а потім зупиняється, і настає смерть. Допомога. При легкому ступені переохолодження розігрівають тіло розтиранням, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях енергійно розтирають тіло вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром, від 100 до 150 г 40% горілки. Якщо у потерпілого відсутнє дихання або він слабо дихає, треба розпочати штучне дихання. Після зігрівання і відновлення життєвих функцій потерпілого закутують у теплий одяг і створюють йому спокій. Відмороження. Виникає при тривалій дії холоду, при контакті тіла з холодним металом на морозі, із скрапленими повітрям та газами або сухою вуглекислотою. При підвищеній вологості і сильному вітрі відмороження може спостерігатись і при не дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0оС). Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також обличчя, ніс, вуха, щоки. Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені відмороження тканин: І – почервоніння і набряк, ІІ – утворення пухирів; ІІІ – омертвіння шкіри та утворення струпа; ІV – омертвіння частини тіла. Допомога. Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Потерпілого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Розтирати відморожену частину краще спиртом, горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м’якою рукавицею, хутровим коміром. Не можна розтирати снігом. Коли відновиться кровообіг, з’являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку витирають насухо, змочують спиртом, горілкою і одеколоном і утеплюють ватою або тканиною. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов’язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується. Перша допомога при отруєннях Отруєння – це група захворювань, викликаних впливом на організм отрут різного походження. При отруєнні до прибуття лікаря необхідно негайно припинити контакт потерпілого з отруйною речовиною та видалити її з організму. Оскільки отрути можуть потрапляти в організм трьома шляхами – через шлунково-кишковий тракт, органи дихання та шкіру або слизові оболонки, то цим визначається характер першої допомоги. Симптоми отруєння різними речовинами (харчовими продуктами, грибами, ліками, алкогольними та наркотичними речовинами) є типовими: загальне нездужання, нудота, неодноразове блювання, біль у животі, головний біль, частий понос, блідість, спрага, підвищення температури до 38…40оС, частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску, судоми. Блювання і понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей. При потраплянні отрут (за винятком кислот чи лугів) у шлунково-кишковий тракт, потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок до появи чистих промивних вод. Для цього його примушують випити 1.5-2.0 л води ледь підфарбованої марганцевокислим калієм або води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку води), а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Для виведення отрути з кишківника використовують адсорбенти, обволікальні речовини. Адсорбентом є активоване вугілля, що зв'язує велику кількість різних отруйних речовин (кашку зі столової ложки активованого вугілля заливають водою). Після вживання адсорбувальних речовин дають сольове послаблююче або роблять повторне промивання, щоб вивести адсорбент разом із зв'язаною отрутою (ст. л. гіркої солі (сульфат магнію) на 1/2 склянки води). Як обволікальний засіб дають яєчний білок (білки осаджують тяжкі метали), білкову воду (2-3 яєчні білки на 0,5 л. води); слизові відвари, відвар льняного насіння, молоко, кисіль, рідкий крохмальний клейстер, рослинне масло і ін. Потім потерпілого зігрівають та дають багато чаю, кави, але не їжу. У разі потрапляння отруйних газів (оксиду вуглецю) або випарів у дихальні шляхи, потерпілому необхідно забезпечити приплив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, що утруднює дихання. При запамороченні чи непритомності дати понюхати нашатирний спирт, при зупинці дихання – проводити штучне дихання. На голову і груди кладуть холодний компрес: змочений холодною водою шматок тканини, рушника. Найкращий засіб при цьому отруєнні – довготривале вдихання кисню. Отруєння кислотами та лугами. Ознаки: різкі болі в ротовій порожнині, стравоході та в шлунку, опік (набряк) слизових, блювання з домішкою крові, труднощі під час ковтання. Потерпілі часто збуджені, можливий набряк гортані з розвитком асфікції, непритомність. Допомога. Негайно видалити слину та слиз з рота потерпілого, загорнувши чайну ложку в марлю, серветку чи хустинку, протерти ротову порожнину. Промивати шлунок не можна, оскільки це може викликати блювання і призвести до потрапляння отрути у дихальні шляхи. Можна лише дати потерпілому 2-3 склянки води, щоб розбавити кислоту чи луг і зменшити тим самим їх агресивну дію. Не можна також нейтралізувати кислоту, що потрапила у шлунок, лугом і навпаки, оскільки при цьому утворюється велика кількість вуглекислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та кровотечі. Якщо потерпілий при отруєнні кислотою не втратив свідомості, рекомендується дати йому випити склянку молока, білок яєць, обволікальні. Якщо виникли ознаки задухи, проводять штучне дихання – краще способом “з рота в ніс”, оскільки слизова оболонка рота потерпілого обпечена. Укуси скажених тварин, отруйних змій і комах Укуси скажених тварин. Сказ – це небезпечне вірусне захворювання, яке веде до ураження клітин головного і спинного мозку. Вірус передається від скажених тварин із слиною під час укусів собак, котів тощо. Вірус потрапляє в мозок через рану на шкірі, рану слизової оболонки. Інкубаційний період триває 12-60 днів і призводить до смерті. Допомога. Негайно зупинити кровотечу, обробити рану і шкіру біля неї йодом, марганцевокислим калі

Лекція Безпека життєдіяльності

01.01.1970 03:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись