Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Безпека життєдіяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Розглянуто і схвалено
на засіданні кафедри ТЕБ
25 вересня 2007 р. (протокол № 2)
Зав. кафедри _____________Мохняк С.М.
Тема 1 (лекція )
Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
з дисципліни "Безпека життєдіяльності"
для студентів усіх спеціальностей
Львів - 2008
План лекції
Об'єкт та предмет безпеки життєдіяльності (БЖД), теоретичні положення БЖД.
Основні завдання науки про безпеку людини.
Поняття небезпеки, безпеки, таксономії, ризику – їх взаємозв'язки.
Ноосфера як етап розвитку людства, вклад В.І. Вернадського в розвиток науки про ноосферу.
Основні положення концепції сталого розвитку та програми Національної безпеки України.
Теорія ризику, оцінка рівня ризику, прийнятний ризик, управління ризиком і можливі шляхи його зменшення .
Сучасні проблеми життєдіяльності.
1. Об'єкт та предмет безпеки життєдіяльності (БЖД), теоретичні положення БЖД
Безпека як наукова категорія вивчається в багатьох галузях науки. На сучасному етапі розвитку суспільства постала потреба у формуванні самостійного наукового напряму «безпека життєдіяльності населення», у рамках якого отримали б теоретичне обґрунтування напрями, способи і методи здійснення управлінської діяльності щодо забезпечення безпеки.
Формування нового наукового напряму відбувається шляхом розробки понятійного апарату, формулювання мети і завдань, розробки методологічних основ і методичних підходів щодо вирішення проблем.
Спроби визначити, що таке безпека сьогодні, надзвичайно широко розповсюджені. Програма розвитку ООН (UNDP) виробила наступне визначення безпеки людини: «Безпека людини має два головних аспекти. По-перше, вона означає безпеку від таких хронічних загроз, як голод, хвороба і репресії; по-друге - захист від раптових і шкідливих руйнівних подій в умовах повсякденного життя, - чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози можуть існувати на всіх рівнях національного буття та розвитку...»
«Список загроз для безпеки людини довгий, але найповніше він може бути розкритий декількома наступними головними категоріями:
економічна безпека;
безпека харчування;
безпека здоров’я;
екологічна безпека;
особиста безпека;
суспільна безпека;
політична безпека».
У згаданому звіті «безпека людини» визначена як універсальна потреба, яка підкреслюється широкою взаємозалежністю всіх людей, залежністю від величезної кількості загроз – загальних для будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності превентивних засобів, які, в свою чергу, залежать від способу життя людини, від її доступу до засобів охорони здоров’я, соціальних, економічних і освітніх можливостей, а також від того, живе вона в умовах миру чи війни.
15 травня 2002 р. була прийнята декларація «Про право людини на безпеку» на 6-ій Всесвітній конференції із запобігання й управління ушкодженнями, яка відбулася в Монреалі (Канада). Декларація «Про право людини на безпеку», прийнята 6-ю Всесвітньою конференцією із запобігання і управління ушкодженнями дає наступне визначення безпеки людини (стаття 2):
«Безпека - це стан, в якому небезпека та умови, які ведуть до фізичного, психологічного або матеріального збитку, контролюються для того, щоб зберегти здоров’я і добробут індивідів та суспільства.
Безпека є результатом комплексного процесу, коли людина взаємодіє з довкіллям, включаючи фізичні, соціальні, культурні, технологічні, політичні, економічні й організаційні середовища;
Але безпека не визначається, як повна відсутність небезпеки. Об’єкт цієї декларації – не ліквідація всіх небезпек, а скоріше їх контроль для того, щоб захистити здоров’я і добробут індивідів суспільства ».
Небезпека - основ ний чинник негативного впливу на людину та життєве середовище, і саме її властивостями визначається безпека життєдіяльності. Тому вивчення небезпек є основним завданням предмету «Безпека життєдіяльності».
Життєдіяльність - це регульований стан навколишнього середовища, при якому, згідно із чинним законодавством, нормами і нормативами, забезпечується комфортна безпечна взаємодія людини з його компонентами, запобігання погіршенню екологічної обстановки, умов і охорони праці, виникненню небезпеки та дій в умовах надзвичайних ситуацій.
Діяльність людини – форма свідомої активної взаємодії людини з оточуючим середовищем, яка є рушійною силою особи і суспільства, умовою їхнього існування.
Безпека життєдіяльності – стан діяльності, при якому з визначеною ймовірністю виключений прояв небезпеки як у виробничій, так і невиробничій сфері з урахуванням взаємного впливу навколишнього середовища, людини та суспільства.
Структура життєдіяльності як складної системи, включає у свій склад людину (населення), природне та штучне середовище життя, сферу діяльності людей. Відноситься до категорії складних глобальних структур (середовище – людина – діяльність).
Основою життєдіяльності є фактори і параметри навколишнього середовища (сонця, повітря, води, ґрунту, біосфери) та штучного середовища життя (житлові та виробничі будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи забезпечення енергоресурсами, продуктами харчування) і багато іншого, що створено руками людини для забезпечення життя.
2. Основні завдання науки про безпеку людини
Мета безпеки людини - охороняти життєве ядро людини від критичних, поширених усюди загроз без перешкод довгостроковому існуванню та діяльності самої людини.
Види загроз:
критичні - втручаються у види діяльності та функції життєвого ядра людини;
поширені - великомасштабні періодичні небезпеки;
прямі - наприклад, геноцид або громадянська війна;
опосередковані - наприклад, нестача інвестицій або фінансовий колапс.
Декларація, ухвалена 5-ю Всесвітньою конференцією із запобігання й управління ушкодженнями, що відбулася в Нью Делі (Індія) 8 березня 2000 р., спираючись на підхід визначення прав людини, визначає відповідальність за безпеку на всіх рівнях – від індивіда до великих політичних і економічних систем.
Мета безпеки - встановити постійний стан пильності та розробити механізми контролю небезпеки на безперервній основі. Вона включає запобігання й управління нанесенням шкоди як фізичної, так і психологічної індивідам і суспільству, наскільки вони вміщуються в понятті «безпека людини», яке обговорюється Радою Безпеки ООН.
3. Поняття небезпеки, безпеки, таксономії, ризику – їх взаємозв'язки
Небезпеки - основ ний чинник негативного впливу на людину та життєве середовище, і саме їх властивостями визначається безпека її життєдіяльності. Тому вивчення небезпек є основним завданням предмету «Безпека життєдіяльності». Небезпека - це наслідок дії окремих факторів на людину.
У відповідності із системою стандартів безпеки праці (ССБП) розділяються небезпечні та шкідливі фактори:
під небезпечними розуміють фактори, дія яких, в певних умовах, призводить до травми або іншого різкого погіршення здоров’я.
шкідливими факторами є такі – дія яких, при різних умовах, призводить до захворювання та зниження працездатності.
Між небезпечними та шкідливими факторами немає принципової різниці. Один і той самий фактор у залежності від величини та часу дії може бути небезпечним або шкідливим. Небезпечними та шкідливими факторами можуть бути предмети, засоби, продукти праці, дії, природно-кліматичне середовище (грози, повені, флора, фауна), люди.
Негативні фактори характеризуються:
ймовірністю появи
потенціалом
часом існування або дії на людину
розмірами зони дії
якістю
Потенціалом фактор визначається з кількісної сторони, наприклад: рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря.
Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад: дисперсність пилу, частковий склад шуму, вид електричного струму.
Простір, в якому постійно діють або періодично виникають небезпечні і шкідливі виробничі фактори, називають небезпечною зоною.
Гранично допустимий рівень негативного фактора (ГДР) – рівень фактора, який при щоденній (крім вихідних днів) праці на протязі 8 годин або іншого часу, але не більше 41 години в тиждень, на протязі всього трудового стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров"я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи або у віддалені строки життя даного чи наступних поколінь.
За структурою всі фактори поділяють на прості (струм, токсичність), складні та похідні (аварії, пожежі, вибухи).
До активних факторів відносять ті, які можуть діяти на людину через різні види енергії.
Фактори активної групи підрозділяються на підгрупи:
механічні;
термічні;
електричні;
хімічні;
біологічні;
психофізичні.
До пасивно-активної групи відносяться фактори, які проявляються внаслідок дії самої людини: гострі нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя і нерівності поверхонь, а також уклонні підйоми.
До групи пасивних факторів відносяться ті, які проявляються опосередковано: корозія матеріалів, накип, недостатня міцність конструкцій, підвищені навантаження на механізми і машини та ін. Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи, аварії.
Уні версальними засобами при вивченні питань з БЖД є системно-структурний підхід і системний аналіз, які можна застосовувати для будь-якої галузі знань. Але ця наука тим і відрізняється від інших, що має власний оригінальний апарат досліджень. Теорія ризику – це один із перших і основних методологічних засобів оцінки та характеристики небезпек, що дає можливість вважати його одним із методів досліджень галузі знань «Безпека життєдіяльності».
З позицій БЖД ризик є критерієм реалізації небезпеки у просторі та часі, а також якісним критерієм шкоди. Якщо бути абсолютно точним, то в цьому випадку треба говорити про відносні показники шкоди. Тому в дисципліні «Безпека життєдіяльності» прийнято наступне визначення ризику.
Е = n / N
Ризик - це відношення кількості небезпечних подій із заподіяною шкодою (n) до максимально можливої їх кількості за певний проміжок часу (N):
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає мак симальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — макси мальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарсь кої діяльності тощо.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматиз му зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2005р. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику смер тельних випадків у побутовій сфері 2005р. становило:
R = 68 271 /50 100 000 = 0,001362 = 1,362 • 10-3 = 1362 • 10-6
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона гро мадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2005р. 1 362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти (Кч), який показує кількість трав мованих чи загиблих на 1000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що коефіцієнт частоти смер тельного побутового травматизму в Україні 2005 р. становив 1,362.
Таблиця 1.1. містить статистичні дані про загальну кількість населення України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмованих на виробництві і в побуті у 2004 -2005 роках. Аналізуючи наведені в цій таблиці дані, робимо висновок, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає 30 нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, мож на визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи в різних країнах. У 1998-2005 роках в Україні від нещасних випадків невиробни чого характеру загинули 567,5 тис. осіб. Від травматизму на транспорті померло близько 76 тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб покінчили життя самогубством, від насильниць ких дій постраждали 50,8 тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопилися і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах».
Поділивши ці значення на 8, ви знайдете середню кількість людей, які гинули від нещасних випадків різного характеру в період 1998-2005 років, а знаючи кількість населення, можна знайти ризик таких смер тельних випадків у нашій країні.
Стан травматизму в Україні у 1998-2005 роках
Таблиця 1.1.
Головний аспект теорії ризику полягає в тому, що кожна небезпека має певну ймовірність реалізації. Ми завжди живемо з певним ризиком зазнати ураження від небезпек, які нас оточують.
Практика дає людині всі підстави для висування аксіоми, що всяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека життєдіяльності людини існує як явно, так і приховано як результат виникають наслідки, котрі важко передбачити і що спричиняють травми, захворювання, погіршення працездатності, самопочуття, загибелі та інших небажаних наслідків.
Таксономія небезпек – класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Приклад таксономії небезпек подано на рис. 1.1.
Небезпеки класифікують таким чином:
- за природним походженням (природні, техногенні, екологічні та інші);
- за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);
- за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
- за шкодою (соціальна, технічна, екологічна та інш.);
- за сферою проявлення (побутова, дорожньо-транспортна, виробнича);
- за структурою (прості, складні, похідні);
за характером дії на людину (активні та пасивні).
Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та ін.).
Класифікація небезпек
За походженням
За локалізацією
Природні
Техногенні
Екологічні
Космос
Атмосфера
Гідросфера
Літосфера
За сферою проявлення
За наслідками
Виробнича
Транспортна
Спортивна
Загибель
Травми
Захворювання
Зниження працездатності
Побутова
Рис. 1.1. Таксономія небезпек
Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походження належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.1998 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на:
НС техногенного;
НС природного;
НС соціально-політичного;
НС воєнного характеру.
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74. Нижче наводиться перелік небезпек, виконаний за ймовірністю загибелі та за алфавітом. За даними ООН найбільшу небезпеку загибелі людини в промислово розвинених країнах становлять такі процеси, знаряддя, пристрої, машини та види діяльності (подані в порядку спадання): паління; споживання алкогольних напоїв; автомобілі; ручна вогнепальна зброя; електричний струм; мотоцикли; плавання; хірургічне втручання; рентгенівське опромінення; залізниця; авіація загального призначення; велика будова; велосипед; мисливство; побутові травми; гасіння пожеж; атомна енергетика; альпінізм; сільгосптехніка; лижі.
4. Ноосфера як етап розвитку людства, вклад В.І.Вернадського в розвиток науки про ноосферу.
Зміни умов середовища під впливом господарської діяльності досягли таких розмірів, що починають впливати на здоров'я людини, продуктивність праці, розвиток окремих екологічних районів. На величезних ділянках суші природні біоенергетичні комплекси замінені штучними. Під антропогенним впливом опинився газовий склад атмосфери, надходження сонячної енергії, тепловий і енергетичний баланс планети. Спроби теоретично осмислити, пояснити і виправдати втручання людини в існування планети мають довгу історію.
Один з перших, хто звернув увагу на всезростаюче втручання людини в природні біохімічні цикли був український натураліст, видатний науковець В.І.Вернадський. У своїх працях вчений обґрунтував наступне: роль людини в розвитку біосфери; про живу речовину і її організованість; еволюцію біосфери і неминучості її переходу в ноосферу; основні етапи розвитку людської культури та її подальшу долю. Ноосфера (з грецької noos – розум і сфера) – новий еволюційний стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає вирішальним фактором її розвитку.
Цілеспрямованість дії людини на природу зумовлює не тільки позитивний вплив, а й призводить до негативних наслідків. Тому сьогодні вкрай необхідна стратегія охорони довкілля, широке екологічне виховання населення. Захист природи від знищення постає сьогодні як головна проблема людства на Землі за умов росту технічного потенціалу й промислового виробництва. Тому існує потреба цілеспрямованого та глибокого вивчення механізмів функціонування природних основ життя на державному, регіональному рівнях, а також в окремих екосистемах.
Екологія, як біологічна наука, вивчає організацію життя рослин та тварин, займається вивченням взаємодії живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя. Важливим об’єктом вивчення екології є біосфера. Біосфера – оболонка землі, у межах якої існує життя. Основним елементом біосфери є людина.
Біосфера включає в себе три складових: рідку (гідросферу), газоподібну (атмосферу), тверду (літосферу). Від стану забруднення кожної з цих складових залежить здоров’я і життя людини.
Проблема "людина – біосфера" має два основних аспекти:
– техніко-економічний, пов’язаний зі зростаючим виснаженням природних ресурсів планети, що ставить перед ученими чимало проблем щодо пошуку нових джерел енергії тощо;
– екологічний, пов’язаний із забрудненням навколишнього середовища та порушенням біологічної рівноваги у системі людина – біосфера.
5. Основні положення концепції сталого розвитку та програми Національної безпеки України.
Основними принципами забезпечення безпечної життєдіяльності в Україні є:
– забезпечення необхідного балансу життєво важливих інтересів та конституційних прав особистості, суспільства і держави;
– взаємна відповідальність особистості, суспільства і держави у сфері забезпечення безпеки;
– безумовний пріоритет безпеки як найважливішої умови для життя і соціального прогресу;
– зменшення впливу потенційно небезпечних і шкідливих факторів на людину та суспільство шляхом підвищення рівня безпечності технологічного та іншого обладнання;
– мінімізація рівня небезпеки, приведення ризику виникнення небезпечних явищ до ненульового (прийнятного) значення, величина якого має бути обґрунтована, виходячи з економічних і соціальних міркувань:
– інтеграція національної системи забезпечення безпеки життєдіяльності до аналогічних міжнародних систем;
– оновлення системи страхування шляхом встановлення величин відповідних страхових відрахувань пропорційно рівню потенційної небезпеки техногенних об’єктів:
– доступність інформації, своєчасне попередження щодо можливих проявів потенційно небезпечних і шкідливих факторів.
Рівень безпеки суспільства, його науково-технічних і економічних можливостей має стохастичну природу і визначається рядом випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:
– імовірністю виникнення техногенних аварій, пожеж, катастроф, небезпечних природних явищ і можливих збитків при цих подіях;
– ступенем негативного впливу на людину і навколишнє середовище техногенних і природних процесів, що повільно відбуваються при збереженні на макрорівні рівноваги екосистеми;
– імовірністю переростання екологічної обстановки в катастрофічну і виникнення надзвичайної ситуації.
Визначено, що імовірнісні характеристики можуть відображати ризики деяких подій, зокрема:
– ризики виникнення техногенних аварій, пожеж, катастроф, небезпечних природних подій і соціальних явищ;
– ризик погіршення здоров’я людини під впливом негативних змін у навколишньому середовищі при не екстремальних умовах.
Національна стратегія стійкого розвитку
Мета - гармонійний розвиток виробничого і природо-ресурсного потенціалу в XXI столітті.
Принципи стійкого розвитку :
- подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;
забезпечення стійкого ресурсоощадного економічного зростання;
зміна структури національної економіки на основі інноваційної розвитку;
забезпечення екологічної рівноваги, зменшення техногенного навантаження на природні екосистеми;
збереження біорізноманіття.
Завдання переходу до стійкого розвитку України в екологічній сфері:
- гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів та радіаційного захисту, мінімізація негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;
- поліпшення екологічного стану річок України, зокрема, басейну р. Дніпро та якості питної води;
- стабілізація і поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
- будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних споруд;
- запобігання забрудненню Чорного і Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;
- формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, с/г;
- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. природно-заповідна справа.
Теорія ризику, оцінка рівня ризику, прийнятний ризик, управління ризиком і можливі шляхи його зменшення .
Ідентифікація ризику. У сучасних умовах основною державною і суспільною проблемою постає забезпечення безпеки життєдіяльності населення, збереження головної цінності держави – її громадян, їхнього здоров’я і життя.
Розуміння соціальної значущості проблеми забезпечення безпеки в усіх сферах життєдіяльності населення дало могутній імпульс для активізації наукових досліджень з проблеми управління ризиком, його оцінки і виміру, визначення системи показників, які характеризують стан економічної, соціальної, фінансової та екологічної безпеки.
Життєдіяльність людини пов’язана з безліччю різних ризиків, небезпек, загроз. Наголосимо на різниці між небезпекою, що вказує лише на потенційну можливість заподіяння шкоди, і ризиком, що конкретизує її зміст, імовірність і тяжкість прояву. Небезпека, конкретизуючись за формою і способом прояву, набуває характеру загрози.
Ідентифікація ризику, загроз і шкоди залежить від ситуації, рівня інформованості та культурних передумов.
За джерелом небезпеки ризики можуть бути техногенні або природні.
В залежності від виду цього джерела ризики класифікуються:
- внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);
- зовнішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);
- зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежить від функціонування підприємства);
- людський чинник (ризик, пов’язаний із помилками людини).
Ризик для суспільства кількісно визначається кількістю людей, які загинули під час конкретного інциденту за одиницю часу (наприклад, протягом року). Індивідуальний ризик характеризується відношенням кількості смертей на рік з розглянутої причини до чисельності всього населення чи чисельності тієї групи осіб, які піддаються певному фактору ризику. Ризик для життєдіяльності, очевидно, повинен бути певним інтегральним (зведеним) показником, що враховує вагомість кожного окремого фактора ризику і його кількісне значення.
Терміном «безпека» позначається такий стан об’єкта, за якого ризик для нього чи від нього не перевищує деякого прийнятного рівня. За рівнем небезпеки ризик для суспільства визначається як безумовно прийнятний, прийнятний та неприйнятний.
Ризик різниться:
- за часом впливу – короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий,
- за частотою впливу – разовий, періодичний та постійний,
- за масштабами впливу – локальний чи глобальний.
Ризику може піддаватися одна людина, такий ризик називається індивідуальний, або група людей – тоді ризик визначається як колективний ризик.
Науковий комітет з дії атомної радіації при ООН провів дослідження про сприйняття ризику людьми. Порівнювалися дані опитування населення США щодо їхньої оцінки ризику від різних побутових і техногенних чинників, включаючи атомну енергетику, та реальні статистичні дані щодо впливу цих чинників. Усього розглядалися 30 показників, в тому числі: вживання спиртних напоїв, паління, поїздки на автомобілях, мотоциклах, літаках, полювання, альпінізм, побутові травми, тощо. За даними опитування більшість населення ризик від атомної енергетики ставить на перше місце, хоча за об’єктивними статистичними даними збиток здоров’ю людей від паління і вживання алкоголю у 1500 разів вищий (1 і 2 місце проти 20-го для атомної енергетики). Тому істотним для оцінки ризику є їх характеристика за сприйняттям людьми. Такі ризики можуть бути добровільними або примусовими.
Переважно, для людей, які працюють на потенційно небезпечному підприємстві, ризик від аварій на цих підприємствах є добровільним, а для населення, що проживає поблизу підприємства, – примусовим. Ризик за примусом розцінюється людьми як додатковий ризик і вони вимагають зниження його до дуже незначного рівня. Допускаючи подібний ризик, люди хочуть одержувати інформацію про методи управління в потенційно небезпечних галузях промисловості та контроль за небезпечними чинниками з метою зменшення подібного ризику.
Обґрунтування рівнів ризику є не тільки важкою науковою проблемою, але, значною мірою, ще й проблемою морально-етичною. У кінцевому рахунку мова йде про встановлення такої граничної кількості загублених людських життів, з якою суспільство може змиритися.
Для того, щоб зрозуміти масштаб якогось явища, необхідно спробувати знайти спосіб виміряти саме явище або його наслідки і ступінь його впливу на розвиток суспільства та держави.
Прийнятний ризик та безпека. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Він визначається ймовірністю проявлення небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки (в небезпечній зоні).
Нескінченно малий ("нульовий") ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і, навпаки, чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.
Можна виділити наступні методи визначення ризику:
- інженерний, який спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки, та на побудову "дерев" небезпек;
- модельний, який базується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо.
- експертний, за яким імовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів;
- соціологічний (соціометрична оцінка), що базується на опитуванні населення та працівників.
За ступенем припустимості ризик буває:
- знехтуваний ризик – має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня;
- прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку;
- гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат;
- надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, хоча є дуже гуманною, може обернутися трагедією для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити із-за відсутності технічних та економічних передумов для цього.
Сучасна концеп ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до пустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику поля гає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Мірою ризику в суспільстві є ціна життя людини. Ризик дорівнює одиниці (R=1), якщо стається один нещасний випадок. Переважно суспільство не помічає небезпеки, якщо подія відбувається з участю мільйону людей і є один нещасний випадок з летальним результатом. Якщо визнати, що ризик – кількісна міра (ймовірність) шкоди (зазнаних збитків) від певних подій, тоді ймовірність такої подій P(t) = 10-6. Подія, яка має частоту один смертельний випадок на тисячу осіб (ймовірність виникнення P(t) = 10-3), розцінюються суспільством як нещасний випадок. Згідно рекомендацій Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я до таких подій, коли ризик перевищує R≥1·10-3, треба вживати заходи безпеки.
Часто оцінка нанесеного збитку може виражатися не тільки шкодою, завданою життю і здоров’ю людини, але і іншими втратами, наприклад, матеріальними.
Звичайно, при класифікації за рівнем небезпеки, прийнято вважати неприйнятним ризик більше 10-6, прийнятним від 10-6, безумовно прийнятним – менше 10-8. Природними межами ризику для людини є діапазон між 10-3 (ймовірність захворюваності на душу населення) та 10-6 - максимальний рівень ризику від природної катастрофи. Максимально прийнятним рівнем ризику для екосистеми вважається такий ризик, за якого може бути ушкоджено до 5% видів біогеоценозу.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспек ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний ме ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтри мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушен ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Збільшуючи видатки, можна значно зменшити величину ризику (не безмежно). Проте збільшення витрат на технічне зниження ризику завдає шкоди соціальній сфері (зменшуються витрати на медицину, культуру, освіту тощо), що збільшує соціально-економічний ризик. Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальні сфери, тому при виборі ризику, з яким суспільство змушене миритися, цю обставину треба враховувати.
Різні країни можуть мати різні оцінки наслідків. В Нідерландах рівні прийнятого ризику встановлені в законодавчому порядку. За розрахунками Μ. Μ. Радаєва (Росія), рівень прийнятного ризику, пов’язаного з НС природного та техногенного характеру, повинен становити 9 · 10–4 на одну людину в рік, знехтуваного – 5 · 10–6.
Обґрунтування рівнів прийнятного та знехтуваного ризику є не тільки важко вирішуваною науковою проблемою, але, значною мірою, ще й проблемою морально-етичною. У кінцевому рахунку мова йде про встановлення такої граничної кількості загублених людських життів, з якою суспільство може змиритися.
Оцінка рівня ризику. Принципи імовірнісного аналізу безпеки (ІАБ)
Для оцінки ризику розглянемо поняття про індекс ризику небезпеки. Небезпека як явище має кількісні та якісні характеристики. Зупинимось на двох найважливіших якостях небезпек: імовірності їх прояву та серйозності дії.
Рівень імовірності небезпек - поняття, близьке до ризику. Але у цьому випадку рівень стохастичності є якісною характеристикою можливої небажаної події, тоді як ризик – кількісне відображення реалізованих небезпек. Наприклад, часта небезпека (табл. 1.2, рівень А) – це така, ймовірність прояву якої за життєвий цикл дуже висока. Але те, що вона реалізується і завдасть шкоди, не є обов’язковою умовою.
Шкала рівнів імовірності налічує 5 ступенів. Поділ на рівні умовний, і тому приклади видів небезпек для кожного з них можуть трактуватися по-різному. Прикладом небезпеки рівня А можна вважати захворювання на грип (стосовно людини) або грозу (стосовно життєвого середовища). А от до групи Е, мабуть, можна віднести ураження космічним об’єктом або можливість його влучання в зону діяльності людини.
Рівні ймовірності небезпек
Таблиця 1.2.
Друга характеристика небезпек - серйозність дії, тобто шкоди, яку вони зазвичай спричиняють після реалізації. Зрозуміло, що потенціал небезпечності війни, землетрусу, цунамі чи озонових дір набагато вищий ніж руйнівні результати таких небезпек, як страйк, пожежа, повінь чи смог. Тому повідомлення про землетрус одразу ж асоціюється зі значними жертвами та руйнуваннями, тоді як інформація про смог швидше пов’язується з проблемами екології, ніж із пошкодженнями чи ураженнями людей та об’єктів. Знання про серйозність небезпек набуваються завдяки гіркому досвіду людства, яке протягом своєї історії неодноразово зазнавало шкоди від реалізації різних небезпек. Хоча про рівень шкоди від деяких небезпек можна судити лише гіпотетично. Наприклад, існує ймовірність зіткнення Землі з іншим космічним тілом, але про масштаби наслідків такого зіткнення ми можемо тільки здогадуватись або фантазувати.
Категорії серйозності небезпек
Таблиця 1.3.
Узагальнення досвіду людства дає можливість розділити небезпеки на 4 категорії (табл. 1.3). В основу поділу покладено ступінь ушкодження функціональних властивостей об’єкта.
Таким чином, небезпеки не є детермінованим фактором життєдіяльності, оскільки їхня частота прояву та серйозність – імовірні величини. Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпеки відбуваються рідко, а незначні – набагато частіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома протилежними аспектами:
серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання на її реалізацію дуже незначні;
допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії несуттєвий для нормального існування.
Наведені міркування дозволяють сформулювати основне правило оцінки ризику небезпек - серйозність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності.
Кожне правило має винятки, які підтверджують його. Існує незначна ймовірність того, що серйозні небезпеки можуть відбуватися багаторазово (наприклад, повторні землетруси), і того, що часті небезпеки можуть нести у собі серйозну загрозу (наприклад, фактори виробничого середовища).
Застосовуючи системний підхід до вивчення надскладної системи "людина-техніка-середовище", необхідно враховувати, що ризик виникнення аварій і катастроф, небезпечних ситуацій у побуті, виробництві, навколишньому середовищі, міжлюдських і міждержавних відносин при всій уявній несхожості має єдину методологію оцінки.
Методологія інтегрованої оцінки ризику, яку потрібно адаптувати для наших умов, дозволить проводити:
– порівняння рівня ризиків від будь-яких джерел;
– розподіл ресурсів для досягнення прийнятного рівня ризику;
– визначення того, що політичний (чи інший) вибір для будь-якого сценарію із заданою ймовірністю, приведе до найбільшої вигоди.
Це означає, що можливо провести оцінки рівня ризиків по вибору та здійснювати свідомий вибір при прийнятті рішення, яке має декілька варіантів.
При розробці методології стратегічної оцінки ризику необхідно враховувати розроблені в розвинутих країнах складові структури, засновані на чотирьох головних модулях, що характеризують основні компоненти оцінки ризику:
– значимість ризику (на основі сприйняття);
– збиток;
– невизначеність;
– значимість ризику (на основі розрахунку).
Перша компонента, у свою чергу містить такі базові складові як витрати, результати, сприйняття ризику для значимося ризику на основі сприйняття. Друга оцінка збитку – заснована на знаннях джерела ризику і його експозиції. При встановлених критеріях оцінки й імовірності є можливим визначення пріоритету ризику і значення чинника регулювання і відшкодування збитку. Невизначеність даних – третя компонента – приводить до невизначеності наслідків, тому має велике значення визначення значимості ризику на основі розрахунку – четвертої компоненти оцінки ризику. Такий підхід відкриває можливості за допомогою сучасного методологічного апарату ідентифікувати, визначати, розраховувати ризики штучних (антропогенних) і природних систем, управляти соціально-екологічною безпекою як суспільства в цілому, так і окремої людини зокрема.
Згідно Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпек» кожне підприємство повинно здійснювати декларуванні безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру та їх наслідків.
Збиток навколишньому середовищу (екологічний) і інші види збитку, повинні бути оцінені кількісно у вигляді можливих ризиків заподіяти шкоду. Усі види збитку повинні бути компенсовані об’єктом господарської діяльності (ОГД) або споживачем його продукції. У підсумку ці збитки мають лягати на собівартість і ціну продукції.
Управління ризиком, можливі шляхи його зменшення. Управління ризиком – процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого (припустимого) ризику.
Вибір припустимого ризику – не просте завдання. Пропоноване рішення – взяти за основу ризик, з яким справляється місцева служба МНС, – може бути першим наближенням для розрахунку припустимих ризиків для всіх потенційно небезпечних ситуацій, тому що в цьому випадку ми враховуємо життєвий досвід і сформовану практику.
Отже, відповідно до Класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні, таким може бути «НС 2041» – загроза життю людей, коли потрібна термінова евакуація до 500 осіб. Допускаємо таку ситуацію 1 раз на 2 роки, тобто з імовірністю 0,5. Тоді припустимий ризик евакуації буде таким:
Rе = Р · Е = соnsт = 250 осіб.
З таким припустимим ризиком ми одержимо, що евакуація (Е) 25 тис. осіб можлива з імовірністю (Р) 0,1, або 1 раз на 10 років (рис. 1.2).
Якщо фактична ймовірність великих паводків значно більша (наприклад, Р = 0,2, тобто 1 раз на 5 років), то тоді умова прийнятого нами припустимо го ризику не виконується і повинні бути прийняті заходи щодо розробки і посилення захисних систем, наприклад, побудовані дамби. Це і є управління ризиком. Коли держава ставить завдання управління ризиком, вона гарантує громадянам захист і збереження здоров’я при впливі шкідливих чинників.
Число евакуйованих
Імовірність (Р)
Припустимий ризик при повенях
Рис. 1.2. Діаграма «імовірність - наслідки» для повеней
Засоби забезпечення безпеки (управління ризиками) в умовах ринкової економіки. Ліцензування і страхування. Забезпечення безпеки в рамках ринкової економіки здійснюється за допомогою процедур ліцензування і страхування. Ці процедури регулюються відповідними законами. Так, законом України "Про об’єкти підвищеної небезпеки", визначено порядок надання дозволу (ліцензії) на експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки. Суб’єкт господарської діяльності, а також підприємства, установи, організації, що мають намір розпочати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки, надсилають до державної адміністрації, виконавчих органів селищної або міської рад заяву на отримання дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки, до якої додаються:
– декларація безпеки;
– договір обов’язкового страхування відповідальності шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки;
– план локалізації і ліквідації аварій на об’єкті підвищеної небезпеки;
– копія дозволу на будівництво і...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора