Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра водогосподарського, промислового та цивільногобудівництва
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Виробнича база будівництва
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Національний університет водного господарства та
природокористування
Кафедра водогосподарського, промислового та цивільного
будівництва
КУРС ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
«Виробнича база будівництва»
Рівне 2008
Тема 1. Виробнича база будівництва. Матеріально- технічне забезпечення виробництва.
План
1.Склад виробничої бази будівництва.
2.Організація матеріально – технічної бази будівництва.
3.Складові матеріально – технічного забезпечення і його наукова база .
4.Організація поставок матеріальних ресурсів на будівництво.
1.1.Склад виробничої бази будівництва
До виробничо-технічної бази будівництва відносяться:
підприємства які випускають вироби і конструкції зі збірного залізобетону, бетону;
підприємства промисловості будівельних матеріалів, що випускають цеглу, легко-бетонні та чарунково - бетонні блоки ;
з випуску цементу, багатокомпонентного цементу, інших в’яжучих та сухих сумішей;
з випуску лицювальних матеріалів на основі бетону, кераміки, природного і штучного каміння, теплоізоляційних матеріалів;
з випуску полімерних матеріалів-екологічних і довговічних покриттів підлог, нових видів герметиків, пінопластів, труб, тощо;
з випуску багатокольорових керамічних підлогових плиток, санітарно-керамічних виробів;
з випуску легких виробів зі сталевого і алюмінієвого профілю;
підприємства з виробництва покрівельних матеріалів: черепиці, азбестоцементних плиток та шиферу, рулонних матеріалів як традиційних, так і на основі еластомерних композицій;
підприємств з прокату, експлуатації і ремонту будівельних машин, механізмів і транспорту;
стаціонарні і пересувні виробничі установки, енергетичні і складські господарства будівельних організацій, будівельні лабораторії, тощо.
1.2. Організація матеріально – технічної бази будівництва.
Будівництво, як галузь матеріального виробництва, є найпотужнішим споживачем виробів промисловості та інших галузей народного господарства.
Для обслуговування безпосередньо виробничого процесу створюється матеріально – технічна база будівельних організацій.
Під матеріально – технічною базою будівництва розуміють систему підприємств і фірм, що містить у собі як самі будівельні організації так і підприємства з їх обслуговування. Зазвичай у такій системі виділяють три ланки.
Будівельно – монтажна ланка включає будівельно – монтажні організації, що безпосередньо здійснюють будівництво різноманітних об’єктів.
Промислово – виробнича ланка (база будіндустрії) забезпечує будівельно – монтажну ланку «сировиною», - будівельними виробами та конструкціями, що споживаються будівництвом, Це, крім наведених вище підприємств , кар’єри з видобування щебеню, піску , гравію, промивочно – сортувальні заводи, розчино – бетонні. Та асфальто – бетонні вузли, цехи та майстерні з виготовлення опалубки та арматури і багато іншого.
Інфраструктурна ланка (допоміжна база) забезпечує взаємодію і нормальну роботу будівельно – монтажної та промислово виробничо – промислової ланок. До неї входять в основному підприємства, щ не виготовлюють продукцію, а надають ті чи інші технічні послуги, Це підприємства з обслуговування та ремонту будівельних машин, склади, транспортні фірми, організації що забезпечують виробничо – технологічну комплектацію матеріалів і конструкцій, посередники у придбанні матеріалів, тимчасові поселення робітників, що створюють для них нормальні соціально – побутові умови, компанії, що займаються пошуком, підготовкою і перепідготовкою кадрів.
Підприємства будіндустрії можуть обслуговувати окреме будівництво, або значні території, що охоплюють велику кількість будов. Де які підприємства (частіше всього виробники сантехнічного обладнання, оздоблювальних матеріалів, фарб, тощо можуть обслуговувати будівництва незалежно від місця їхнього знаходження, у тому числі і за межами країни.
Будівництво підприємств промислово – виробничої ланки являє собою «звичайне» промислове будівництво, для якого здійснюються інженерні вишукування, складається проект, ведуться БМР, виконуються пуско – налагоджувальні роботи. Об’єкти як промислово – виробничої, так і інфраструктурної ланки можуть бути як постійними і тимчасовими. Останні зводяться коли не передбачається їх нормальна експлуатація після закінчення будівництва. По можливості тимчасові об’єкти повинні бути інвентарними, збірно – розбірними, іншими словами передбачається їх багаторазове використання.
На вибір і розміщення підприємств промислово – виробничої ланки впливає багато факторів. Головною задачею є досягнення найбільшої зручності використання таких підприємств при мінімальних витратах на їх зведення і наступну експлуатацію.
Підприємства, що обслуговують будови незалежно від їх віддаленості, повинні проектуватися на основі вивчення стану і тенденції розвитку всієї будівельної галузі з точки зору попиту їхню продукцію.
Підприємство же, що обслуговує конкретний район з багатьма буд майданчиками повинні випускати продукцію і мати потужності, що відповідають потребам цього району. Їх розташування повинно вибиратися виходячи з усього комплексу умов, що склалися. Кар’єри, піску, гравію, щебеню, глини для цегельних заводів, розташовуються в місцях залягання цих матеріалів, а підприємства з випуску напівфабрикатів (утому числі розчину, бетону), виробів і конструкцій – поблизу місць основного споживання.
У будь якому випадку об’єкти промислово – виробничої і інфраструктурної ланки бажано розташовувати поблизу існуючих або тих. Що проектуються транспортних магістралей, ліній електропередач, населених пунктів.
Об’єкти інфраструктурної ланки проектуються виходячи з потреб будівельного виробництва. Вихідними даними для проектування є результати розрахунків загальних потреб у машинах, механізмах, запасах матеріалів; для польових станів та робітничих селищ – кількість робітників. Існують норми необхідних площ на одиницю об’єму кожного виду матеріалів, що складуються, на одну автомашину, на один конкретний механізм, тощо. Розрахунки тимчасових комунікацій, виконуються виходячи норм витрат конкретних ресурсів – води, тепла , електроенергії та ін. на кожний об’єкт споживання.
Для матеріально – технічної бази в цілому ці принципи практично повністю зберігаються. Непринципові відмінності є тільки у більших обсягах і більш широкій номенклатурі ресурсів та об’єктів обслуговування, у більшому числі факторів, що необхідно враховувати.
1.3. Складові матеріально – технічного забезпечення і його наукова база.
Матеріально – технічне забезпечення будівництва включає в себе систему служб, що забезпечують нормальну роботу будівельно – монтажних організацій шляхом використання можливостей промислово - виробничої і інфраструктурної ланок існуючої матеріально – технічної бази.
В загалом матеріально – технічне забезпечення будівництва охоплює наступні сфери діяльності:
- систему постачання будівництва матеріалами, конструкціями, виробами;
- виробничо – технологічну комплектацію ( вибір послідовності поставок);
- складування і зберігання матеріалів і виробів;
- інструментальне господарство та служба технологічного оснащення;
- ремонтно – механічні служби;
- транспортне господарство.
На практиці такі служби часто-густо суміщають. Наприклад, постачання суміщають з комплектацією і транспортом. Інструментальне господарство, службу технологічного оснащення об’єднують з ремонтно – механічними службами (служба головного механіка), тощо. При великих обсягах робіт, навпаки, окремі служби виділяють у самостійні організації.
Науковою базою матеріально – технічного забезпечення є окрема наука – логістика. Логістика це наука про планування, управління і контроль за рухом ресурсів, кадрів, інформації та інших матеріальних і нематеріальних потоків. В логістиці вводяться специфічні поняття і математичні моделі, що дозволяють в узагальненій формі вирішувати питання організації виробництва, закупівель сировини, їі транспортування , збуту готової продукції, тощо. Сукупність учасників виробництва і споживання самих ресурсів, готової продукції, засобів транспортування, зовнішнього середовища і т.п. об’єднується в логістиці в логістичні системи.
Вишукуються способи забезпечення ефективності такої системи і.с. досягнення найкращого результату з найменшими витратами. Існує ряд концепцій досягнення такої мети. В основному вони зводяться до організаційних форм, при яких зменшується або зовсім скасовується складування матеріалів та виробів, мінімізуються транспортні витрати, скорочуються простої, забезпечується сталість до різноманітних змін зовнішнього середовища у тому числі попиту. Наприклад, встановлюється така система взаємозв’язку постачальника сировини і виробника, при якій сировина і напівфабрикати подаються безпосередньо до місця виробничого споживання в потрібній кількості, у потрібний час без складування, тощо.
1.4. Організація поставок матеріальних ресурсів на будівництво.
Система постачання матеріальних ресурсів в будівельній галузі формується на ринкових умова. Сутність ринкової системи постачання у тому, що постачальник і споживач є торговими партнерами взаємодіючими в умовах вільних цін без втручання держави.
Задача будівельних організацій полягає у пошуку постачальників найбільш дешевих і у той же час найбільш якісних матеріалів і виробів.
Постачання матеріальних ресурсів в будівельні організації здійснюються через господарські зв’язки.
Господарські зв’язки являють собою сукупність економічних, організаційних і правових взаємовідносин, яки виникають між постачальниками і споживачами матеріальних ресурсів.
Господарські зв’язки між підприємствами можуть бути прямі і непрямі, змішані, тривалі і не тривалі.
Прямі – це зв’язки при яких відносини з постачання продукції встановлюються між підприємством виробником і підприємством споживачем безпосередньо.
Непрямі – це зв’язки, коли між підприємством виробником і підприємством споживачем є хоча б один посередник.
Змішані – це такі зв’язки, коли постачання здійснюється як напряму так і через посередників (дистриб’ютори , джобери, агенти, брокери) .
Дистриб’ютори і джобери це фірми які здійснюють збут на основі гуртових (оптових) закупок у крупних промислових підприємств – виробників готової продукції.
Дистриб’ютори це крупні фірми, що мають власні склади і заключають довгострокові договори на поставки.
Джобери – купують дрібні партії товарів для швидкого перепродажу.
Агенти і брокери – це фірми або окремі підприємці, які здійснюють збут продукції промислових підприємств на основі комісійної винагороди.
Прямі господарські зв’язки для будівельних організацій є більш економічно вигіднішими і ефективними у порівнянні з непрямими так, як відсутні посередники, зменшуються обігові витрати, документообіг, поставки більш регулярні та стабільні. Ці зв’язки, як правило, встановлюються при великих обсягах будівельних робіт, що тривають довгий час.
Але коли будівництво має невеликі обсяги робіт і тривалість до 1 року, а матеріали використовуються в обмеженій кількості, які не досягають транзитних поставок, то щоби не створювати зайві матеріальні запаси, краще працювати через посередників.
Як прямі так і непрямі зв’язки можуть носити довгостроковий і короткостроковий характер.
Прямі і непрямі зв’язки розрізнюються також за формою організації поставок – транзитна і складська форми забезпечення.
Транзитна форма забезпечення – це коли ресурси переміщуються від постачальника до споживача безпосередньо , без завозу їх на проміжні склади і бази посередницьких організацій. Крім того підприємство отримує сировину просто від постачальника, що прискорює термін поставки і скорочує транспортно – заготівельні витрати.
При складський формі матеріальні ресурси завозяться на склади і бази посередницьких організацій звідки відпускаються споживачу.
Для вибору тієї чи іншої форми забезпечення матеріально – технічними ресурсами виконують техніко – економічні розрахунки.
Постачання матеріально – технічних ресурсів здійснюється згідно специфікацій ресурсів в яких наводиться розшифровка номенклатури матеріалів по видах марках, профілях, сортах , типах, розмірах, тощо. Від того наскільки правильно складені специфікації ресурсів залежить матеріально – технічне забезпечення будівництва. Якщо в специфікації допущена помилка, то поставки не будуть відповідати дійсним потребам тім самим виконання виробничої програми буде під загрозою зриву.
Згідно специфікацій укладають договори на постачання, в яких наводиться назва продукції, кількість, асортимент, комплектність, якість, сорт продукції з посиланнями на ДСТ та ТУ , вимоги до упаковки та тари, терміни поставки, загальний термін дії договору, ціни на продукцію загальна вартість, умови оплати, відповідальність сторін за виконання умов договору.
Після укладання договору служби МТЗ будівельних організацій повинні забезпечити своєчасне і комплексне отримання матеріалів, їх кількісну і якісну прийомку , правильне зберігання на складах. Оперативна робота з завезення матеріалів здійснюється на основі місячних планів, в яких вказані календарні терміни і обсяги поставок по усіх видах матеріальних ресурсів.
Тема 2. Підприємства виробничої бази з видобування та переробки нерудних будівельних матеріалів.
План
1.Класифікація родовищ та підприємств.
2. Кар’єри нерудних матеріалів.
3. Переробка каміння і гравійно – піскової суміші.
4. Склади нерудних матеріалів.
2.1. Класифікація родовищ та підприємств.
Родовища нерудних будівельних матеріалів класифікуються за місцем розташування, обсягом запасів корисних копалин, характером їх залягання та потужністю, фізико – механічними та хімічними властивостями.
Запаси нерудних будівельних матеріалів поділяються на дві групи: балансові та позабалансові.
Балансові запаси повністю відповідають вимогам ДСТ та технічних умов на постачання нерудних будівельних матеріалів. Позабалансові запаси характеризуються низьким вмістом корисної породи, малою потужністю промислових шарів, тому вони розглядаються як резервні.
За ступенем вивченості родовищ корисних копалин вони поділяються на три категорії А,В,С, з поділом третьої категорії на дві підгрупи С1 і С2.
До категорії А відносяться родовища, запаси, якість та умови залягання яких повністю вивчені та відзначені буровими свердловинами. Умови проведення гірничо – експлуатаційних робіт перевірені на досвіді роботи діючих кар’єрів, а запаси сировини забезпечують експлуатацію на протязі всього нормативного періоду.
До категорії В відносяться копалини, запаси яких розвідані та вивчені з детальністю, яка забезпечує лише основні відомості про особливості умов залягання, якість та їх технологічні особливості.
До категорії С1 і С2 відносяться родовища, запаси яких визначені лише на основі зрідженої мережі розвідувальних свердловин.
Запаси корисних копалин, як правило, повинні забезпечувати експлуатацію кар’єрів на протязі 10 – 15 років при обсязі матеріалу, що добувається 100 – 250 тис м3 на рік, та 20 – 25 років для більш потужних кар’єрів.
До показників які характеризують фізико – механічні властивості копалини яка добувається слід віднести вагові характеристики матеріалу його щільність, зернистість ступень забруднення, тощо.
Комплексна оцінка економічної ефективності розробки даного родовища здійснюється з врахуванням мінімуму приведених витрат на одиницю продукції, ії вартості, трудомісткості видобування та переробки.
В залежності від виду робіт підприємства з переробки нерудних матеріалів поділяються на подрібнювально – сортувальні, промивально – сортувальні і комбіновані. Розрізнюють підприємства малої, середньої та великої потужності; стаціонарні, збірно – розбірні та пересувні; спеціалізовані – продукція яких чітко визначена і призначена для випуску деталей або виробів вузької номенклатури, універсальні, які випускають широкий асортимент матеріалів. Підприємства малої потужності (продуктивністю до 50 тис м3 на рік), як правило виконують тимчасові задачі, тому влаштовуються збірно – розбірними. Підприємства середньої і великої потужності (з річною продуктивністю 250 тис м3 і більше у більшості випадків є стаціонарними.
2.2. Кар’єри нерудних матеріалів.
Нерудними матеріалами, що застосовуються у будівництві є камінь, гравій , пісок або пісково – гравійні суміші, гравій, глина, крейда, тощо. В залежності від виду матеріалу, що добувається, кар’єри поділяються на камінні, пісково – гравійні, пісчані та глиняні.
Кам’яні кар’єри у свою чергу поділяються на кар’єри рваного каменю, якій утворюється при підриві гірських порід (бутовий камінь), та штучного колотого каменю.
Піскові кар’єри поділяються на кар’єри гірського та річкового піску. В залежності від розташування на місцевості кар’єри поділяються на гірські, заплавні та руслові, за характером залягання корисної породи: з суцільним, пошаровим та лінзовим заляганням.
З розташуванням кар’єрів пов’язана організація робіт і способи їхньої розробки. В гірських кар’єрах – сухі розробки, у заплавних, що періодично затоплюються паводковими водами, і в руслових кар’єрах матеріали видобуваються з під води.
За призначенням розрізнюють кар’єри: промислові – постійно діючи підприємства, що обслуговують різних споживачів у районі їх розташування, сировинні , також постійно діючі, що постачають матеріали для підприємств які виготовлюють будівельні матеріали і напівфабрикати, будівельні – тимчасові, що обслуговують окремі об’єкти під час їх будівництва.
При проектуванні кар’єрного господарства, визначають: межі кар’єру, спосіб розкриття і місце розташування відвалів породи, спосіб розробки матеріалу і його транспортування, організацію розробки. Розміри кар’єру визначають на основі потрібного об’єму матеріалу з урахуванням його втрат (на недобори, при транспортуванні, на місцях складування), а також змінення фізичних властивостей.
Непридатний для використання верхній шар ґрунту, розробляють з переміщенням за межі кар’єру (при невеликій його площі), або у вироблений простір (при великих розмірах кар’єру). Корисний матеріал в сухих кар’єрах, зазвичай, розробляють екскаваторами – пряма лопата з навантаженням на транспортні засоби. (Рис. 2.1, 2.1а).
Рис. 2.1а. Кар’єр піску.
Рис. 2-1. Схема розробки кар’єру землерийними машинами
1- екскаватор в забої ; 2- автосамоскид.
В заплавних та руслових кар’єрах піску використовують для розробки екскаватори – драглайн, або землевсмоктуючи установки. Склад робочих процесів при видобування каміння наступний: розкривання кар’єру, буріння скелі, заряджання та підривання вибухівки, розробка дробленої скелі, буріння крупних негабаритний каменів, підривання негабаритів, підгортання каміння до забою. Для вивезення видобутого матеріалу влаштовують виїзди з кар’єру.
2.3. Переробка каміння і гравійно – піскової суміші.
Видобуті у кар’єрах природні матеріали, як правило, не можна використати без додаткової переробки. вони потребують приведення до вимог, що висуваються при виготовленні з них подальшої продукції: до відповідної крупності частинок, гранулометричного складу, однорідності, міцності, вмісту домішок, тощо.
Переробку матеріалів виконують на спеціалізованих установках і підприємствах. Камінь на щебінь переробляють на подрібнювально – сортувальних підприємствах, а гравійно – піскові суміші і пісок на промивально – сортувальних. Матеріали доцільно переробляти на місці їх видобування, що би не перевозити відходи, що створюються під час технологічних процесів.
Виробництво щебеню. Основні операції при переробці каменю на щебінь наступні:
дроблення крупних фракцій до заданих розмірів в подрібнювачах каменю різних типів;
сортування та грохочення суміші частинок різних розмірів на необхідні групи фракцій з допомогою грохотів та сортувалок;
збагачення – переробка з метою видалення з суміші непридатних для наступного використання камінних матеріалів слабої міцності, морозостійкості, недостатньої щільності;
грануляція – спеціальна обробка частинок каменю для надання їм округлої форми;
перечистка – додаткове сортування і перемивання матеріалів безпосередньо перед виготовленням з них продукції (бетон) у випадках забруднення їх при транспортуванні або зберігання на складі.
Переробка гравійно – піскових сумішей. В природних заляганнях піску і гравію, зустрічаються валуни, пилуваті та глинисті частинки. Валуни видаляють і використовують з іншою метою, або видаляють за межи кареру.
Основні операції при переробці суміші: первинне грохочення для поділу сумішей на пісок (0,15…5 мм), гравій (5…150 мм) і валуни (≥ 150мм) промивання піску, промивання гравію, дроблення валунів, сортування гравію, і щебеню за крупністю. Спосіб переробки сумішей залежить від способу їх видобування: землерийними машинами або засобами гідромеханізації. У першому випадку суміш поступає в стані природної вологості в другому у вигляді пульпи. Крім того велике значення має вміст в суміші пилуватих та глинистих часток. В залежності від цих факторів при видобування землерийними машинами процес переробки може бути сухим або мокрим.
Сухий процес застосовують невеликій забрудненості суміші пилуватими та глинистими частинками (у сумі не більше 3-5 %). При більший забрудненості суміші застосовують мокрий процес. Сухий процес полягає у сортуванні матеріалу за крупністю, Промивання в цьому випадку допомагає кращому відокремленню піску від гравію.
Матеріал промивають на грохотах з бризгал – трубок з отворами, що направляють струмені води під кутом до поверхні сита назустріч руху матеріалу по ньому. Мокрий процес полягає в грохоченні матеріалу і промиванню його для видалення пилуватих і глинистих частинок з допомогою миючих машин і пристроїв - миюче – сортувальних барабанів, гравіємиючих барабанів, піскомийок. Надалі матеріал зневоднюють на ситах, у відстійниках і бункерах, що мають дренажні пристрої.
При добуванні матеріалу у кар’єрах засобами гідромеханізації він поступає на переробку у вигляді пульпи. Цей спосіб видобування виключає процес промивання. Для видалення пилуватих і глинистих частинок піскову пульпу перероблюють у гідравлічних класифікаторах, робота яких заснована на осіданні у водному середовищі ґрунтових частинок різної крупності з різною швидкістю.
Зневоднення піскової пульпи здійснюється у відстійниках з дренажними пристроями у вигляді перфорованих труб, розташованих у середині гравійних фільтрів. При зневодненні піску безпосередньо в штабелях влаштовують дамби обвалування з відводом води через скидні колодязі і дренажні пристрої.
2.4. Склади нерудних матеріалів.
Для зберігання піску, щебеню і гравію використовують в основному склади відкритого типу. У не багатьох випадках коли до якості цих матеріалів висуваються підвищені вимоги (стабільна вологість, позитивні температури взимку, тощо) використовують закриті склади.
На складах відкритого типу всі матеріали зберігають за фракціями в штабелях або траншеях. За формою укидання матеріалів розрізнюють штабелі: призматичні, обеліскові , конусні, траншейні, траншейно – штабельні. В залежності від способу доставки, форми штабелів, їх розмірів для укладання матеріалів в них використовують стрічкові транспортери, автомобільні мостові естакади, спеціалізовані штабелеукладальники, підвісні канатні дороги.
Тема 3. Підприємства з виробництва бетонних,
асфальтобетонних сумішей та будівельних розчинів.
План
Класифікація і склад підприємств.
Бетонозмішувальні підприємства.
3. Розчинозмішувальні підприємства.
4. Підприємства з випуску асфальтобетону
3.1.Класифікація і склад підприємств
Бетонні суміші та будівельні розчини централізованим способом на районних заводах або на приоб’єктних збірно – розбірних і пересувних установках.
При централізованому приготуванні сумішей на стаціонарних заводах досягається більш висока ступень механізації всього технологічного процесу, покращується якість приготування , знижуються трудовитрати на одиницю продукції.
Децентралізовані бетонорозчинозмішувальні установки виконуються зазвичай збірно – розбірних конструкцій, що дозволяє швидко здійснювати їх монтаж і демонтаж при перебазуванні на нове місце будівництва.
Пересувні установки застосовують головним чином при будівництві лінійних споруд (доріг, газопроводів, каналів, тощо).
Пересувні установки з виготовлення сухої віддозованої і товарної бетонної суміші можуть розміщатися на залізничних вагонах-платформах, баржах пневмоколісних шасі.
(рис.3-2, 3-3)
Рис.3.2 .Транспортування бетонозмішувальної установки на буд майданчик.
Рис. 3.3 Розгортання бетонозмішувальної установки біля буд майданчику.
Приготування бетонів з сухих сумішей може виконуватися в авто бетонозмішувачах (міксерах) безпосередньо на шляху слідування до будівельного майданчику (рис 3-1).
Рис. 3-1. Авто бетонозмішувачі.
За продуктивністю бетонорозчинозмішувальні підприємства поділяються підприємства малої середньої та великої потужності.
До бетонозмішувальних підприємств малої потужності відносяться збірно – розбірні і пересувні установки, оснащені бетонозмішувачами зі змішувальними барабанами місткістю (по завантаженню) 100 і 250 л, з продуктивністю до 40 тис. м3 на рік.
До розчинозмішувальних підприємств малої потужності відносяться установки продуктивністю до 30 м3 розчину у зміну, оснащені пересувними розчинозмішувачами місткістю 80 – 100 л.
Бетонозмішувальні підприємства середньої потужності (стаціонарні і збірно – розбірні) з річною продуктивністю до 120 тис м3 бетонної суміші. Підприємства такого типу оснащені бетонозмішувачами місткістю 500, 750, 1200 і 1500 л.
Розчинозмішувальні підприємства середньої потужності продуктивністю до 120 м3 розчину у зміну оснащуються розчинозмішувачами місткістю 100 – 325 л.
Бетонозмішувальні підприємства великої потужності продуктивністю більше 120 тис м3 бетонної суміші на рік оснащені бетонозмішувачами місткістю 2400 і 3000 л.
Розчинозмішувальні підприємства великої потужності продуктивністю до 300 м3 розчину за зміну оснащаються розчинозмішувачами місткістю від 750 до 1000 л.
В залежності від способу приготування розчину і виду вапна, що застосовується, розчінозмішувальні підприємства поділяються на таки, що працюють на вапняному тісті і такі, що працюють на молотому негашеному вапні.
Бетонорозчинозмішувальні підприємства бувають з вертикальним і горизонтальним розташуванням технологічного обладнання. Найбільш розповсюдження має вертикальна схема, при якій складові матеріали один раз подаються на необхідну висоту і надалі під дією гравітаційних сил поступають у низ , проходячи через усі технологічні пости . установки даного типу більш компактні, однак мають велику висоту ( до 20-30 м ), що ускладнює їх монтаж і демонтаж.
Горизонтальна схема передбачає двох – і трикратне підняття сировини. Основне технологічне обладнання в цьому випадку розміщається безпосередньо на землі і тому не потребує улаштування спеціальних фундаментів та інших несучих конструкцій. Однак необхідність багатократного підняття компонентів бетонної суміші вимагає встановлення додаткових транспортних пристроїв( стрічкових конвеєрів, вертикальних елеваторів, тощо). Тому за горизонтальною схемою проектуються, як правило установки невеликої продуктивності і з малим терміном експлуатації на одному місці.(рис.3-4)
Рис3.4. Схеми компоновки бетонозмішувальних підприємств:
а - вертикальна; б – горизонтальна;
1 – витратні бункери цементу і заповнювачів;
2 – дозатори;
3 – збірний бункер;
4 – бетонозмішувач;
5 – бункер – накопичувач;
6 – стрічковий транспортер;
7 – шнековий транспортер;
8 – завантажувальна поворотна воронка;
9 – ківшевий елеватор;
10 – скиповий підйомник;
11- естакада;
12 – транспортний засіб.
3.2. Бетонозмішувальні підприємства.
Бетонозмішувальною установкою прийнято називати пересувний або стаціонарний агрегат, оснащений пристроями і обладнанням для виконання усіх процесів з виготовлення бетонної суміші.
Бетонозмішувальні установки за принципом дії поділяються на циклічні та безперервної дії.
Приготування бетонної суміші на заводах циклічної дії здійснюється в гравітаційних бетонозмішувачах або бетонозмішувачах примусової дії. Виготовлення бетонної суміші в гравітаційних бетонозмішувачах не дозволяє добитися достатньої однорідності суміші, що виготовлюється, і повністю використати активність цементу.
Тому у бетонозмішувачах даного типу можливо готувати тільки пластичні бетонні суміші на щільних заповнювачах.
Вказані недоліки в значній мірі усуваються при застосуванні вібробетонозмішувачів і бетонозмішувачів примусової дії (тарільчаті, валкові, лопатеві, роторні, шнекові)
Також широке використання знайшли бетонозмішувальні заводи (установки) безперервної дії. Існує два способи вироблення бетонних сумішей на таких установках. При першому способі від дозовані сухі матеріали транспортером подаються в бетонозмішувач безперервної дії, де і здійснюється перемішування сухих компонентів і заливання водою.(рис.3.5).
Рис.3.5. Схема пересувної бетонозмішувальної
установки безперервної дії
лотковий вібратор - живитель;
2,8 – похилі конвеєри;
3 – витратні бункери щебеню і піску;
4 – автоцементовоз;
5 – витратний бункер цементу;
6 – вагові дозатори безперервної дії;
7 – збірний конвеєр;
9 – бетонозмішувач безперервної дії;
10 – ємність для рідких добавок;
11 – реверсійний транспортер;
12 – горизонтальний реверсійний транспортер;
13 – пневмоустановка;
14 – бачок для дозування води;
15 – бункер – накопичувач.
При другому способі з початку здійснюється роздільне приготування цементного молока в шнековому змішувачі , звідки воно поступає у вертикальний бетонозмішувач. Одночасно в той же бетонозмішувач поступає віддозована суміш заповнювачів. При цьому варіанті вдається отримати більш однорідну і щільну бетонну суміш.
Різновидом бетонозмішувальних заводів безперервної дії є установки, що працюють за струміневою технологією, коли цементно – піскова суміш перемішується стисненим повітрям яке створює дві повітряно – матеріальних струменя, що рухаються назустріч один одному.
Капітальні і експлуатаційні витрати на заводах безперервної дії нижчі ніж на заводах циклічної дії.
3.3. Розчинозмішувальні підприємства.
В місцях великої і постійної потреби у будівельних розчинах будують стаціонарні розчинозмішувальні підприємства великої потужності.
В умовах розкиданого будівництва ефективні збірно- розбірні бетонозмішувальні установки середньої потужності циклічної дії. Технологічне обладнання таки установок монтується в кількох самостійних блоках, що забезпечує швидке їх перебазування на нове місце (рис.3.6, 3.7)
Рис. 3.6. Розчинозмішувальна установка середньої потужності
При невеликій потребі в розчинах ефективні пересувні бетонозмішувальні установки малої потужності. Все технологічне обладнання таких установок монтується в одному блоці і встановлюється на пнєвмоколісній ході. (рис.3.8).
Рис.3.8. Пересувні змішувачі розчину малої потужності
3.4. Підприємства з випуску асфальтобетону.
Асфальтобетонні суміші виготовлюються на спеціалізованих підприємствах – асфальтобетонних заводах та установках, звідки їх у гарячому, теплому або холодному вигляді доставляють до місця виконання робіт.
В місцях скупченого і розрахованого на велику тривалість будівництва зводять стаціонарні асфальтобетонні заводи потужністю 100тис. тон і більше асфальтобетону на рік.
В дорожньому і інших видах лінійного будівництва доречно використовувати інвентарних збірно – розбірних і пересувних асфальтобетонних установок продуктивністю від 3 до 30 т/год.(рис. 3.9).
INCLUDEPICTURE "http://www.rigell.com.ua/05/image/05_2.jpg" \* MERGEFORMATINET
Рис. 3.9. Різні типи асфальтобетонних заводів.
В даний час в будівництві використовуються асфальтобетонні установки періодичної (циклічної) і неприливної дії з горизонтальним і вертикальним розташуванням обладнання. Модифікація комплекту обладнання установок вибирається в залежності від умов монтажу, рельєфу місцевості, рецептури сумішей, а також кількості споживачів і потреби у асфальтобетонній суміші.
Установки зі змішувачами безперервної дії найбільш ефективні у тих випадках коли рецептура на протязі зміни не змінна. Установкам зі змішувачами періодичної дії надають перевагу у випадках коли є кілька споживачів асфальтобетонної суміші різних марок.
Горизонтальна (партерна) схема розташування обладнання спрощує монтаж установки при періодичних перебазування але збільшує необхідну виробничу площу. Вертикальне (баштове) розташування є більш компактним і простим в керуванні.(рис.3.10).
Рис.3.10. Технологічна схема асфальтобетонної
установки безперервної дії
бункер заповнювачів;
стрічкові живильники;
стрічковий конвеєр;
ківшевий елеватор;
сушильний барабан ;
пристрій очищення димових газів;
елеватор;
змішувач безперервної дії;
насос – дозатор бітуму;
10-дозатор мінерального порошку;
11- витратна ємність мінерального порошку;
12 – бітумоплавильний агрегат;
13 – паливні баки, що обігріваються;
14 – нагрівальний агрегат з перекачкою;
15 – цистерни з бітумом, що обігріваються;
16 – бункер – накопичувач.
На сучасних асфальтобетонних установках системи автоматизації і контролю забезпечують приготування суміші заданого складу і якості при мінімальному складі обслуговуючого персоналу.
Тема 4. Підприємства з випуску збірних
залізобетонних виробів
План
1.Загальні відомості.
2.Способи виготовлення збірних залізобетонних виробів.
3.Виготовлення арматурних конструкцій і деталей.
4. Формування виробів.
5. Прискорення тужавіння бетону.
4 .1.Загальні відомості.
Будівництво будь-яких споруд в наш час не може обійтися без використання збірних залізобетонних виробів. Це стосується як промислового так і цивільного будівництва. Особлива потреба в збірних залізобетонних конструкціях виникає при будівництві лінійних споруд як то: газопроводи , нафтопроводи, дороги, канали , тощо. Будівництво невеликих і розкиданих на великий території споруд способом монолітної кладки зустрічає великі труднощі пов’язані з доставкою бетонної суміші малими порціями з улаштуванням на місці опалубки , арматури, ущільненням бетону, тощо.
Перехід на використання збірних залізобетонних споруд в значній мірі знімає ці питання. Радикально підвищує якість споруд, що зводяться.
Організація виготовлення деталей з залізобетону залежить від розмірів, форми, маси та їх кількості.
Можна виділити наступні дві групи деталей: вироби масового виготовлення: плити, труби, стінові кільця, тощо;
вироби обмеженого застосування : мостові балки, ферми, елементи опор.
Підприємства з виготовлення бетонних і залізобетонних виробів для збірних споруд поділяються на заводи і полігони.
Заводи – це постійно діючі підприємства з обмеженою номенклатурою виробів з повністю механізованими і автоматизованими технологічними процесами. (Рис.4.1)
INCLUDEPICTURE "http://www.sarbi.izhstroy.ru/base/SarBI_02.jpg" \* MERGEFORMATINET
Рис.4.1. Завод з випуску з-б виробів.
Полігони – це зазвичай тимчасові підприємства які організуються на період будівництва. Вони відрізняються від заводів різноманітністю продукції, що випускається, меншою кількістю обладнання, відсутністю капітальних будівель та меншою продуктивністю.(рис.4.2)
INCLUDEPICTURE "http://www.rifey.chel.ru/imag/bp_3.gif" \* MERGEFORMATINET
Варіант1. Мінімальне оснащення. Ручне завантаження компонентів суміші. Лінія і склади сирих виробів розміщуються під навісом. Тужавіння бетону здійснюється без камери пропарювання.
INCLUDEPICTURE "http://www.rifey.chel.ru/imag/bp_4.gif" \* MERGEFORMATINET
Варіант 2. Механізоване завантаження компонентів
INCLUDEPICTURE "http://www.rifey.chel.ru/imag/bp_5.gif" \* MERGEFORMATINET
Варіант3. Механізований полігон з мобільною камерою пропарювання.
Рис.4.2. Варіанти полігонів залізобетонних виробів
До складу підприємств, що виготовлюють збірні залізобетонні і бетонні деталі, як правило входять:
цех приготування бетонної суміші;
арматурний цех;
цех опалубки;
формувальний цех;
цех тужавіння бетону;
склад готової продукції.
4.2. Способи виготовлення збірних залізобетонних
виробів
Незалежно від способу виготовлення, номенклатури продукції , що виробляється технологія виробництва збірних залізобетонних виробів містить наступні процеси: транспортування, приймання, зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів; виготовлення арматурних сіток, каркасів і закладних частин; готування бетонної суміші; формування виробів, термообробку відформованих виробів,
розпалубку виробів, передачу готового виробу на контроль і доведення, складування і відвантаження готової продукції.
На підприємствах збірного залізобетону існують наступні способи виробництва деталей: конвеєрний, агрегатно – поточний, стендовий, прокатний, касетний, тощо.
При конвеєрному виробництві виріб в процесі його виготовлення пересувається ритмічно від одного робочого місця до іншого. Всі процеси на робочих місцях механізовані. Конвеєри, в залежності від виду руху, можуть бути пульсуючої дії (візкові) і безперервної .(рис.4.3)
Рис.4.3. Схема розташування обладнання при конвеєрному способі виготовлення збірного залізобетону.
передаточний возик;
очищення і змащування форм;
укладання фактурного шару;
закладання арматурного каркасу, закладних деталей;
5,6,7- пости формування виробів(заливка форм бетоном, віброущільнення, загладжування поверхні
технічний контроль і розпалубка ;
багатоярусний підйомник камери тепло обробки безперервної
дії;
10-камера теплової обробки;
11- розвантажувач;
12-кантователь;
13-пост комплектації.
Конвеєрний спосіб застосовується при масовому виготовленні однотипних виробів на крупних спеціалізованих підприємствах.
При агрегатно – потоковому способі вироби виготовлюються в жорстких переносних формах, що пересуваються від одного операційного посту до іншого з перервами в залежності від тривалості виробничої операції на тому чи іншому робочому місці. При цьому форми транспортуються зазвичай мостовим або іншим пересувним краном.
Відформовані вироби піддаються тепловій обробці у ямних камерах пропарювання циклічної дії.
При виготовленні пласких виробів всі виробничі операції на формовочних постах з загладжування виробів, ущільненню бетонної суміші та інші як правило виконуються в автоматичному режимі. (Рис.4.4)
Рис.4.4. Схема розташування технологічного обладнання при
виготовленні залізобетонних деталей агрегатно – поточним
способом
естакада для подачі бетонної суміші;
самохідний бетоноукладач;
віброплощадка;
утворювач пустот;
камери пропарювання ямного типу;
мостовий кран;
пост розпалубки;
стенд опоряджуванням і контролю готових виробів;
самохідні возики для транспортування готових виробів на склад;
10- установка для натягування стрижнів.
При стендовому способі всі операції з виготовлення виробів здійснюють на одному місці у нерухомих формах, що розташовані на площадках – стендах. На стендах виготовлюють, в основному, довгомірні вироби з попередньо – напруженою арматурою (ригелі, балки, ферми, опори ЛЕП, тощо).
В торці стенду розташований приямок з рейковими коліями на яких знаходиться бухтоутримувач з коту...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора