Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Питання 1 - 150
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Міжнародні економічні відносини
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1. Світове госп-во, його структуризація й особл-сті розвитку.
Розвиток світ. ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнар. ек. спілкування, яке стало поступово виходити за межі міждерж. обміну товарами. Розвиток виробничих сил і зростання фін. к-лу призвели до виникнення світ. Госп-ва.
Найбільш поширене визначення: Світ. госп-во (world economy)- сук-сть нац. господарств, взаємопов’язаних с-мою МПП, ек-них і політ. відносин.
Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:
- м/н-ний рівень (його формують відносини між державами і він регул-ся м/н-ними правилами і нормами);
- транснац-ний рівень (його утворюють відносини між ек. потоками, які виходять за межі нац. кордрнів).
Структуризація СГ. Найрухомішою частиною СГ є світ. ринок, що являє собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами СГ, які пов’язані між собою участю у МПП.
На основі різноманітних критеріїв у СГ виділяється певна кількість підсистем. Мегасистемами (найбільш великими) є 3 групи нац. економік: SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 7·пром. розвинуті країни, SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 7·країни з перехідною ек-кою; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 7·країни, що розвиваються.
Функціональними елементами суч. с-ми СГ є: науково-технічна сфера, виробничо-інвестиц. д-сть, сфера м/н\ного обігу (світ. торгівля); валютно-фін. і кредитні відносини.
Особливостями розвитку сучасного світ. госп-ва є:
розвиток міжн. Переміщення факторів вир-ва, передусім у формах вивезення-ввезення к-лу, роб. сили і технології;
зростання на цій основі міжн. форм вир-ва на п/п-вах, розташованих в декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;
ек. політика країн, що передбачає підтримку міжн. Руху товарів і факторів вир-ва на двох- і багатосторонній основі;
виникнення ек-ки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждерж. об’єднань;
зростання інтенсивності регіон. інтеграц. процесів, що призводить до виникнення великих ек. просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів вир-ва, але, з інш. боку, призводить до поділу СГ на окремі сектори внаслідок створення відносно замкнутих торг.-ек. блоків та інтеграц. угруповань;
поступова зміна ек. основи суч. цивілізації; індустр. модель розвитку витісняється постіндустр-ною, ноосферно-космічною, суть якої визнач-ся формуванням “ек-ки розуму”, “ек-ки думки”.
2. Форми МЕВ.
Основними формами МЕВ є:
1) міжнародна торгівля – обмін товарами і послугами між державнооформленними національними господарствами;
2) міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу країни у різних формах:
- кредити;
- прямі та портфельні інвестиції;
- офіційна допомога
з метою пошуку найбільш вагомої сфери вкладання;
3) міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення переважнно за економічними причинами.
Форми МЕВ реалізуються в умовах розвитку світової валютної системи, яка забезпечує вільний обіг валют та міжнародні розрахунки.
3. Характеристика суб’єктів МЕВ.
Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек. інтересів.
Суб'єктами МЕВ виступають:
1) фіз. особи (дієздат-ть, правоздат-ть)
2) юридичні особи – найпошириніші організаційно-правові форми:
- товариства (повні, командитні, з обмеженою відповідальнісю, акціонерні товариства)
- різного типу об'єднання фіз. та юрид. осіб;
- держави, які, з одного боку, можуть бути безпосередними учасниками МЕВ, а іншого боку – створювати умови для МЕВ всіх інших суб'єктів;
міжнародні організації, які беруть участь у МЕВ у відповідності зі своїми завданнями і метою.
Основними суб'єктами сучасної міжнародної економіки є так звані міжнародні підпр-ва, які бувають двох типів:
1) багатонаціональні корпорації (міжнародні за капіталом,управлінням і сферою діяльності)
2) транснаціональні корпорації (національні по капіталу, як правило, управлінню і міжнародні за сферою діяльності).
4. РІВНІ МЕВ
Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення, мікрорівень-це, відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.
Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.
При цьому виділяють такі 4 рівні:
1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.
2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу.
3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.
4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами.
Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі більшість ознак нижчого.
5. Принципи МЕВ і політ серед-ще їх реалізації.
Розвиток МЕВ базується на наступних принципах, які мають загальний характер еволюційності, системності, еквівалентності обміну.
На національному рівні та у рамках міжнародних організацій розробляються та реалізуються специфічні принципи МЕВ.
Принципи (основи) МЕВ ООН:
1. суверенітет
2. територ-на цілісність і політична незалещжність держав
3. суверенна рівність усіх держав
4. ненапад і невтручання
5. взаємодія і справедлива вигода
6. мирне співіснування
7. рівноправ'я та самовизначення народів
8. мирне врегулювання суперечок
9. усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосуання сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку
10. добросовісне виконання міжнародних зобов'язань
11. поважання прав людини і основних свобод
12. відстуність прагення і гегемонії до сфер впливу
13. сприяння міжнародній соціальній справедливості
14. міжнародне співробітницво з метою розвитку.
15. Вільний доступ до моря і від нього для неморських країн.
Принципи ЗЕД України
1) Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоек-ної діяльності, що полягає у:
- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійс-ти зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;
- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;
2) Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва що полягає у:
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;
- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
3) Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;
4) Принципом верховенства закону, що полягає у:
- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;
Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:
- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;
- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
- здійснює захист державних інтересів України як на її територіі, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;
5) Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
6. КЛЮЧОВІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК
У практиці порівняльного макроекономічного аналізу головним показником розвитку національних економік є ВНП на душу населення. За ним країни поділяються на 3 групи: 41 країна, де економіка має низький (до 580$) рівень доходів на душу населення; 58 країн середнього рівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі є рівень 2335$ на душу населення); 28 країн з високим доходом (більше 6000$).
Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. Це агрегатний показник, який визначається через порівняння 4 конкретних показників з їх граничними значеннями: співвідношення зовнішнього боргу і ВНП (50%), боргу і експорту товарів і послуг (75%); приросту боргу і експорту (30%); приросту боргу за рахунок нарахування процентів щодо експорту (20%). Якщо 3 з 4 показників країни перевищили граничний рівень, вона вважається країною з високим рівнем заборгованості.
7. ПОКАЗНИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної економіки взагалі необхідно визначати такими показниками, як:
1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг і темпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;
2) обсяги і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);
3) обсяги і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);
4) обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів ( внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;
5) обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом
6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;
7) обсяги і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;
8) обсяги і динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;
9) обсяги і динаміка валютних ринків у порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.
На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.
В принципі, на базі таких же показників можна розрахувати індекс інтернаціоналізації щодо окремих країн і регіонів, ступеню їх інтеграції у світову економіку. При цьому, однак, потрібно враховувати деякі істотні обставини і обмеження. Процеси інтернаціоналізації розгортаються передусім і в найбільшій мірі у середовищі промислово розвинутих країн, що входять в Організацію економічної співробітництва і розвитку (ОЕСР, 29 країн), і разом з ними в групі нових індустріальних країн. Країни, що розвиваються, беруть участь у цьому процесі у набагато меншій мірі, а так звані найслабше розвинуті країни (зараз до цієї групи, за визначенням ООН, входить 51 країна) майже зовсім не беруть участь у ньому. У зв'язку з цим середні загальносвітові показники занижують рівень і значення інтернаціоналізації для одних країн і завищують його для інших.
8.РІВЕНЬ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У КЛЮЧОВИХ МАКРОПО-КАЗНИКАХ.
Якісно інтернаціоналізація, на макрорівні ,проявл. в розширенні та поглибленні світогосп. зв,язків
за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів та результатів вир-ва.
Кількісно інтернаціоналізація, на макрорівні, характеризується випереджуючими темпами росту міжнародної торгівлі та міжнарод. інвестування, порівняно із загальним рівнем ВВП. На рівні нац.
економік інтернаціоналізація характеризується зростанням експортної та зовнішньо-торгівельної
квоти=(експорт або імпорт або зовнішньо-торгівельний обіг)/(ВВП)
(експорт+імпорт)/(ВВП)=зовнішньо-торгівельна квота
При розрахунку квот значення мають 2 важливі обставини:
1.величина країни і місткість внутрішнього ринку.
2.динаміка макропоказників.
9. Тенденції глобалізації та регіоналізації у розвитку світової економіки та їх оцінка.
Вважаючи, що світова економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади” (ЄС, США, Японія), економічний націоналізм окремих держав став безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені виступають “глобальні форми”.
Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут – постачання – виробництво.
На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”. Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть.
На думку західних вчених, основою глобалізації економіки стала інтернаціонаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають транснаціональні корпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.
Регіоналізація- процес, аналогічний глобалізації, але протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн.
Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх господарських завдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій половині XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядових організацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати і склала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття виник “новий регіоналізм”.
Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн, що розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові режими. Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через використання регіональними блоками практики активного нетарифного регулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко впроваджуються. Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може служити угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки ця країна, що розвивається, значно відстала від технологічного лідера світу.
Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах) процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.
10. Економічний глобалізм і його сучасні прояви.
Глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосжерно-космічної цивілізації.
Основними ознаками цього процесу є зростажча взаємозалежність економік країн світу, все більша цілісність та єдність світового господарства, в основі яких – посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, нарастання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо.
Основні риси сучасної глобалізації:
Зростання відкритості економік провідних країн світу
Регіоналізація світової економіки
Зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій
Розвиток багатонаціонального підприємництва
Використання у виробництві глобальних джерел розвитку
Зростання кількості міграційних потоків між країнами
11. Пріорітети укр політики в умовах глобалізації економічного розвитку.
Позитивними зрушеннями в бік забезпечення внутрішніх передумов інтеграції У є, насамперед, введення в дію з 01.01.2000 нових стандартів бухобліку, стратегія укр підприємств на збільшення прозорості їх економічної діяльності, створення законодавчих передумов для виходу укр підприємств на міжнародні фінансові ринки, вдосконалення механізму приватизації та перехід до грошового етапу приватизації держ підприємств, заходи з боротьби проти корупції, заходи з розвитку національного фондового ринку, наявність високорозвинутої банківської сфери з передовою інфраструктурою.
До внутрішніх економічних умов, що гальмують процес інтеграції У в західні політичні та економічні структури відносяться: проблема закриття ЧАЕС, повільне просування У шляхом реформ, економічна криза, політична і соціально-економічна нестабільність, несприятлива екологічна ситуація та ін.
Саме внутрішні передумови інтеграції є визначальними, оскільки зовнішні умови є похідними від них.
Зовнішні фактори інтеграції У на макро рівні включають передусім міжнародні двосторонні договори У з іншими країнами та участь У в міжнар дежавних та недержавних організаціях та інтеграційних угрупованнях.
Довгострокова мета зовн-екон політики У- вступ до ЄС; в середньостроковому плані У прагне до створення зони вільної торгівлі з ЄС та набуття статусу асоційованого члена в ЄС.
ЄАВТ (Європейська Асоціація вільної торгівлі)- створена в 1960 Австрією, Вбританією, Данією, Норвегією, Португалією, Швецією та Швейцарією. Країни виходили з ЄАВТ та вступали до ЄС. Зараз ЄАВТ включає лише три країни: Швейцарію, Ісландію та Норвегію. Ці країни поки-що не є членами ЄС через наявність багатих власних ресурсів.
З 1995р. Центрально-європейська угода про зону вільної торгівлі (CEFTA) включає 5 членів: Угорщину, Польщу, Чехію, Словаччину та Словенію. Мета - лібералізація взаємних товарообмінів та усунення дискримінаційних обмежень. Країни Центр та Східн Європи (ЦСЄ) - важливі торгово-економічні партнери У. За останні роки значно зросла роль двосторонніх стосунків між У та країнами ЦСЄ. Їм притаманні схожі проблеми, як наприклад створення сприятливого інвест клімату, нестача оборотних коштів. Пріоритетні напрямки вдосконалення інвест клімату: відновлення для СП податкових привілеїв, введення под пільг для частини прибутку, що інвестується, диференціація податкових пільг у галузевому розрізі, усунення подвійного оподаткування прибутку, який одержує іноземний учасник СП, формування системи страхування від політичних та економічних ризиків. І ЦСЄ, і У бажають інтегруватися до Зах Є. Але це важко зробити поодинці, більші шанси, якщо У та ЦСЄ об”єднають свої зусилля. Щоб стати повноправним членом CEFTA, необхідно виконати ряд умов : вступити до ГАТТ/ВТО, укласти договори про вільну торгівлю з кожною країною-членом, мати статус асоційованого члена ЄС.
Представники іноз капіталу вважають, що головні причини ризиків в У та країнах Східної Європи - це нестабільна політ та соц-економ ситуація, незавершеність організац-правових та економічних перетворень, висока регулююча роль держави.
В 1992р. державами Причорномор”я, а також Албанією, Азерб, Вірм та Грецією підписано Декларацію про причорноморське ек співробітництво. Частка У в ст капіталі ЧБТР- 13,5%. Основні завдання У в рамках причорноморського співробітництва полягають в розширенні експортної бази, орієнтованої на ринки сусідніх країн, налагодження з ними виробничо-коопераційних зв”язків і наук-тхн співробітництва, створення необхідної соц-економічної інфраструктури.
Найважливішими зовн-ек партнерами У залишаються республіки колишнього СРСР, що тепер об”єднані в СНД, до якого ввійшли всі члени колишнього Союзу, крім Прибалтики.
Росія – четвертий найбільший іноз інвестор в У.
12.ПРОЦЕСИ “ЕКСТЕРНАЛІЗАЦІЇ” ТА “ІНТЕРНАЛІЗАЦІЇ” В СУЧАСНІЙ МІЖНАРОДНІЙ
ЕКОНОМІЦІ.
Інтернаціоналізація розвивається двома шляхами – екстернальним та інтернальним. Екстерналізація-це
процес розширення міжнародної діяльності фірм за рахунок використання конкурентних переваг партнерів на зарубіж.ринках,що динамізує міжнародну торгівлю товарами та послугами в традиційній
структурі відповідних національних ринків. Інтерналізація – процес створення внутрішньо-корпорат.
ринків через організацію власних філіалів, дочірніх компаній, а також шляхом придбання контролю
над вже діючими фірмами, які функціонують у сферах “постачання-вир-во-збут”, що цікавлять ТНК.
13. Середовище МЕВ, його особливості та структуризація.
Середовище МЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Його можна розділити на внутрішнє і зовн. середовище.
Внутр. середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр. законами існ-ня, функц-ня й розвитку. Елементи внутр. середовища МЕВ:
ЗЕД країн та їхніх суб’єктів;
упр-ня міжн. ек. процесами, регулювання МЕВ;
форми і види МЕВ;
внутр. закони функц-ня системи МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що
відбуваються у світ. ек-ці і мають чітко виражений причинно-наслідковий х-р, постійно чи періодично повторюються за певних умов.
Зовн. середовище МЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ політико-правові, економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови реалізації форм МЕВ на різних рівнях.
Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:
а) за сферами впливу: політико-правове, соц.-культурне, економічне та інфраструктурне;
б) за безпосередністю впливу дії:
- серед-ще прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо);
- серед-ще непрямого впливу (політ. та ек. устрій, заг. нормативна законодавча база, соц.-ек. традиції тощо).
Особливостями зовн. середовища МЕВ є насамперед:
- тісний взаємозв’язок між його сегментами;
- складність та різноманітність;
- відносна невизначеність багатьох параметрів.
Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певне протиріччя. З одного боку, воно є досить стабільним внаслідок інерційності розвитку політ., екон., соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воно є досить динамічним, особливо в процесі розвитку сучасних інформаційно-комунікаційних систем.
З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:
- бути інформованим про серед-ще;
- вміти його аналізувати, оцінювати та розуміти з метою впливу на одні фактори (які піддаються впливу) і врахування інших факторів (що впливу не піддаються).
В суч. теорії та практиці напрацьовано багато різноман. методів та інструментів оцінки зовн. серед-ща. Оцінка зд-ся як нац-ними, так і безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засоби mass media тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина), II(інституційний інвестор), Євромані.
Рейтинг BERI враховує: SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·політ. стабільність; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·ставлення до заруб. інвесторів; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·ризик націоналізації та девальвації; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·платіжний баланс; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·бюрократичні питання; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·темпи ек. росту; SYMBOL 183 \f "Symbol" \s 6·рівень зарплати і продуктивності праці тощо.
II-це насамперед рейтинг кредитоспроможності тієї чи інш. країни, який дають експерти 100 найкрупніших банків світу.
Євромані враховує 3 групи показників:
- політико-економічні (40%);
- ринкові (40%);
- спеціальні кредитні (20%).
14. Міжнародні конфлікти.
Конфлікти виникають в тому разі, якщо відносини між країнами не відповідають рівню розвитку та характеру їхніх продуктивних сил. Це може виражатись у перерозподілі сфер впливу. Наприклад причини першої світової війни були в тому, що вплив різних розвинених країн на залежні території був непропорційним. Так Німеччина, що була достатньо розвиненою в промисловому плані на світову арену вийшла пізніше за інші країни, а тому мала недостатню кількість колоній (відносно свого потенціалу до їхньої експлуатації). Це змусило її вирішувати цей конфлікт силовими методами.
Інший випадок – Іран. Тут вся справа полягає в тому, що після того, як у країні була розвинена достатня інфраструктура для видобутку нафти, уряд відчув значну невідповідність у відносинах з зовнішнім світом, а таким чином і виник міжнародний конфлікт. Формою його прояву є політика релігійного ізоляціонізму. Завдяки достатнім ресурсам від продажу нафти країна може успішно здійснювати свою політику незалежно від волі інших.
Японія є прикладом відносно мирного розв΄язання конфлікту. Хоча зараз політична вага цієї країни не відповідає її економічному потенціалу, але це зумовлено багатьма чинниками, що зумовлюють стабільність цієї ситуації. Перший з них (як визначає Бзежинський) – відсутність у Японії достатньої кількості природних ресурсів, тому вона вимушена проводити зважену політику стосовно багатьох країн-постачальників ресурсів. Хоча її імпорт сильно диверсифікований, але вона не може здійснювати такий сильний плив як США на інші країни. Ще одина причина є те, що в після воєнний період їй довелось наново входити на іноземні ринки, де вже були причутні США, через що Японія могла розраховувати лише на те, щоб йти в фарватері цієї країни, бо будь-які спроби самостійної діяльності болісно сприймались США. Вирішення конфлікту було знайдене у тривалому співробітництві та певних поступках американців. Так США фактично здали японцям свій ринок у багатьох його аспектах, японська власність у США набула гігантських розмірів. Разом з тим є певні передумови, що спричинятимуть у близькому майбутньому поступову втрату японією конкурентних переваг у сфері високих технологій. Так можна навести приклад, що через заборону на експорт зброї (на цьому наполягли США), Японія втратила шанс нормально розвивати своє літакобудування та її космічні програми носять обмежений характер. Тому у перспективній галузі вона все частіше повинна звертатись за послугами до фірм інших країн.
16. Дискримінаційні та преференційні режими взаємовідносин між країнами.
За визначенням Світової організації торгівлі всі нетарифні методи світової торгівлі відносяться до дискримінаційних. До них можна зарахувати як відверто аґресивні як ембарго (акт репресалій стосовно стосовно руху золота, грошових коштів, товарів та послуг, інформації з та в іншу країну, а також стосовно майна та прав на нього іншої країни), бойкот (форма боротьби, що полягає у тимчасовому припиненні зносин з певною державою однією чи групою інших держав), так і відносно “м΄які” підвищені митні ставки (що можуть часто всановлюватись на забороняючому рівні), нетарифні методи (ліцензування- генеральне (автоматичне) та разове (індивідуальне, неавтоматичне), квотування, контингентування, мінімальні імпортні ціни, імпортні податки, імпортні депозити, валютні обмеження, компенсаційні податі, антидемнінгові податі, адміністративні формальності, технічні бар΄єри).
Зворотньою стороною є стимулювання експорту у формах: державне кредитування експорту, змішане кредитування, пряме субсидування, державне страхування експортних кредитів, надання податеових пільг, фонди розвитку експорту, прискорена амортизація, інформаційно-організаційне сприяння експортерам (система ЕШЕЛОН, дії дипломатичного корпусу, політичний тиск, тощо).
До преференційних режимів відносяться:
Торгівля без дискримінації передбачає що країни не повинні надавати будь-кому країщого торгового режиму в порівнянні з тим, який вони надають всім іншим країнам, а також не повинні надавати крашого режиму своїм національним товарам в порівнянні з іноземними. (визначення СОТ).
Режим найбільшого сприяння (Most Favoured Nation MFN) закріплений у статті 1 ГАТТ. Це правило зобов΄язує поширювати на треті країни всі пільги та привілеї, що надаютьяс одному з торгових партнерів. Ця фундаметальна для багатостороньої торгової системи вимога СОТ спрямована проти дискримінації товарів та послуг в міжнародній торгівлі на основі країни її походження або країни призначення. Вийнятки з MFN можливі за згодою СОТ якщо країна є членом інтеграційного об΄єднання, якщо країна партнер проводить несправедливу торгову практику, яка завдає шкоди національним виробникам.
Виключення з режиму найбільшого сприяння робиться лише для країн, що розвиваються в торгівлі з розвиненими. Це проявляється в покращенні умов торгівлі для цих країн.
Режим торгівлі в рамках інтеграційних угруповань є ще більш сприятливим, ніж усі зазначені вище.
Тому в світі зараз відбувається діалектичний процес глобалізації та регіоналізації. Перший відбувається через діяльність СОТ та поширення преференційних режимів MFN,
17. Правове регулювання МЕД на національному, міжнародному і наднаціональному рівні.
Національний рівень.
На національному рівні МЕД регулюється нормами національного законодавства. Ці норми застосовую ться тільки до економічних суб‘єктів, що є суб‘єктами МЕД даної країни за її законодавством . Таким чином, діяльність іноземних суб‘єктів МЕД і інших держав не підлягає регулюванню на національному рівні, доки ця діяльність не відбувається на території даної країни.
Міжнародний рівень.
На міжнародному рівні МЕД регулюється нормами міжнародного економічного права, що втілені в його джерелах – міжнародних економічних договорах, рішеннях міжнародних економічних організацій, міжнарод- но- правових звичаях тощо. Суб‘єктами МЕП є лише держави і міжнародні організації, тобто на цьому рівні регулювання МЕД відбувається шляхом визначення прав і обов‘язків держав в сфері МЕД.
Наднаціональний рівень.
На наднаціональному рівні держави , що входять до певних блоків або угрупувань, частково позбавлюються самостійності в прийнятті рішень в деяких галузях шляхом делегування повноважень наднаціональним органам управління, рішення яких в межах їх компетенції є обов‘язковими до виконання всіма державами-членами даного угрупування, тобто на цьому рівні регулювання МЕД відбувається в рамках інтеграційних угрупувань і носить характер встановлення норм здійснення МЕД для групи держав.
18. Характеристика системи регулювання МЕД в Україні.
Система регулювання МЕД в України, повноваження її органів викладені в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Найвищим органом, що здійснює регулювання МЕД, є Верховна Рада Україхни. До її компетенції належить прийняття, зміна і скасування законів, що стосуються МЕД; затвердження головних напрямків МЕД України; внесення змін в систему регулювання МЕД; укладання міжнародних договорів України; встановлення спеціальних режимів МЕД на території України тощо.
Кабінет міністрів України має такі функції:
розробка заходів зовнішньоекономічної політики ;
координація діяльності міністерств і інших державних органів в сфері регулювання МЕД;
проводить переговори і укладає міжурядові договори з питань МЕД згідно законодавства україни;
забезпечення складання платіжного балансу країни та інш.
НБУ виконує такі функції:
операції з золотовалютним резервом України, розрахунки за державними позиками;
представляє інтереси україни у відносинах з ЦБ інших держав і міжнародними фінансовими установами;
регулює курс гривні і т.д
Міністерство зовнішньоекономічних відносин забезпечує проведення єдиної політики в сфері МЕД і її координацію.
Інші державні органи здійснюють регулювання МЕД в межах своїх повноважень.
19. Міжнародні організації, їх типізація.
МО – це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що створюється кількома учасниками і має свої цілі, компетенцію і постійні органи, а також свої політико-організаційні норми (статут, порядок прийняття рішень тощо).
МО посідають провідне місце в системі регулювання МЕВ. Необхідність в їх існуванні витікає з потреби в інститутах, що виконували би функцію координування і регулювання діяльності урядів держав і неурядових структур щодо розвитку міжнародних відносин.
Регулююча функція МО полягає в їх участі в міжнародній нормотворчості - розробці нормативних актів, що регулюють різні аспекти МЕД. Деякі акти мають рекомендаційний характер, інші – обов’язковий до виконання всіми членами МО, що його прийняла. Іншими функціями МО є надання рекомендацій і консультацій в межах їх компетенції, проведення досліджень тощо.
В зв’язку з різноманітністю різновидів МО, існує багато критеріїв, за якими їх класифікують:
За членством –на міждержавні, недержавні і змішані;
За географ охопленням – на глобальні і регіональні;
За юрид статусом – на міжнародні і наднаціональні ;
За характером діяльн – на регулюючі, контрольні, координаційні і консультативні;
За періодом функціонування – на постійні і тимчасові;
За спрямованістю – на універсальні та спеціальні.
МЕВ окрім правових аспектів та інших складових, включають також інструменти їх реалізації, а саме: Утворення і забезпечення діяльності відповідних міжнародних економічних організацій, яка спрямована на досягнення цілей світової економіки. Для реалізації цих відносин створюються різноманітні торгово-економічні блоки, зони вільної торгівлі та інші формування. Існують 2 найважливіші види міжн ек організ: - загальноекономічного та галузевого характеру. Міжн орг загальноеконом характеру покликані сприяти співробітництву своїх членів у сфері, яка охоплює широкий спектр МЕВ. Найбільші: ОРГАНІЗАЦІЯ ЕК СПІВРОБІТНИЦТВА ТА РОЗВИТКУ, Економічна співдружність держав Західної Африки, Латиноамериканська економічна система, Асоціація країн Південно-Східної Азії та ін. Галузеві економічні орг головну увагу приділяють регулюванню міжнар ек співробітництва впевній сфері: - орг, що сприяють співробітництву членів у галузі промисловості (ЮНІДО, ЄОВС, ОЛАДЕ, Євратом); у сільському господарстві (ФАО, КІЛСС); усфері фінансів і кредиту (МБРР, МВФ, АБЕР, АСК); у торгівлі (ЄАВТ, ГАТТ); Транспорту і засобів зв’язку (ММО, ІКАО, ВПС, МСЕ, ОСЗ, СПВ, “Інтерспутник”).
20. Взаємодія Укр з Міжнар ек організаціями (МЕОРГ).Зі здобуттям незалежності, Укр активно включилася до світового співтовариства шляхом поглиблення ек зв”язків не лише з окремими країнами та регіонами світу, але й з МОРГ.
Ще задовго до незалежності Укр стала однією з держав-засновниць та повноправним членом ООН. 22 серпня 1945 Президія ВР УРСР ратифікувала статут ООН. Сучасними пріорітетними сферами діяльності ООН для Укр є:
- розробка ефективних підходів до зміцнення міжнар та регіональної безпеки;
- використання досвіду ООН для розв”язання соц-ек проблем, сприяння переходу до ринк ек Укр;
- використання унікальних можливостей ООН для ведення діалогу з представниками інших держав то ін.
З 1992р. Укр - член МБРР і отримує фін допомогу з боку МБРР за такими напрямками: 1) реабілітаційна позика (500 млн. дол. США ) - здійснення основних ек реформ (лібераліз цін, приватизація, підтримка макроек стабільності, фін критичного імпорту); 2) Інституціональна перебудова – вдосконалення системи підготовки спеціалістів, надання консультативних послуг державним установам; 3) Розвиток виробництва фін проектів реконструкції та розвитку виробничих об”єктів; 4) фін установ фін-кред сфери.
В листопаді 1996 затверджено надання нової кредитної лінії для фін проекту розвитку експорту, розрахованого до кінця 2001р. Розвиток експ за цим проектом здійснюється шляхом кредитування приватних підпр, які вже експортують або планують розвивати експ діяльність, а також наданням тхн допомоги в розвиткрві маркетингової діяльності, створенніінформ інфрастрк. В межах реаліз проекту планується кредитування експортної діяльності в обсязі приблизно 60 млн. дол. та надання тхн допомоги на суму майже 5 млн. дол. США.
МФК була створена у 1956р. з метою сприяння екон зростанню країн, що озвиваються через заохочення приватного бізнесу у виробничій сфері. МФК - член Світового Банку, але юридично незалежна від МБРР. З початку діяльності в Укр (1992) МФК зосередила зусилля на двох основних напрямках роботи: консультаційні послуги (пілотні проекти приватизації Одеського м”ясокомбінату, Київської птахофабрики, Херсонського м”ясокомбінату), тхн допомога (проекти підтримки приватного підприємництва, малої приватизації, підготовки великих підприємств до приватизації та приватизації землі і реструктуризації с/г).В 1996р. Укр вступила до БАГІ (1988). Метою створення цієї організації було срияння надходженню інвестицій у країни, що розвиваються. БАГІ виконує три функції : надає гарантії від некомерційних ризиків обраним нею інвесторам; консультує уряди країн , що розвиваються з питань розробки та реалізації стратегій, програм і процедур, які мають відношення до міжнародного інвестування; пропонує рекламні послуги та виступає в ролі спонсора діалогів між міжнар діловими колами і конкретним урядом - організатором зустрічей з питань інвест. Статус члена МВФ Укр отримала 3 вересня 1992. ЇЇ квота в МВФ становить 997,3 млн. СДР.
МВФ виділив для Укр системну трансформац позику (СТФ) та резервний кредит “стенд-бай”. Загальна сума позики 498,65 млн. СДР. В 1994р. Укр отримала перший транш (371 млн. дол. ). Кошти використовувались на збільшення офіційних резервів НБУ, на проведення вал інтервенцій для підтримки курсу нац вал, а також для фін нестачі вал коштів у ек для покриття потреби в імпорті. ЄБРР створений у жовтні 1989р. для фінансування ек реформ у країнах Східної Європи з метою їх переходу до ринкової ек. Укр стала членом ЄБРР 12 серпня 1992р.
.Стратегічними напрямками діяльності ЄБРР в Укр є: розвиток фін сектора, приватизація, с/г, інфраструктура, вибіркове фін приватного сектора.
Найбільш відомі проекти ЄБРР в Ук...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора