Питання 1 - 160

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано

Інформація про роботу

Рік:
2011
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Міжнародні економічні відносини

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

"Відплив умів" як одна з особливостей міжнародної міграції робочої сили. Його причини та напрямки. Види: *імміграція (в’їзд працездатного населення в цю країну), *еміграція (виїзд), *рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання). Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова не виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у широкому розумінні слід розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня (характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної сфери у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні із науковою діяльністю.) 2.зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри менш розвинутих країн залучаються на роботу у дослідницькі центри та наукові лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний. Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства, цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов'язаний із пошуком висококваліфікованих спеціалістів. З'явився попит, який швидко зростає, на таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації цих завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних позицій у світі багато західних компаній не останню роль відводять залученню умів із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і роки були визначені пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках якої відверто заплановані обсяги поставок іноземних спеціалістів. У числі цих пріоритетів — 22 технологічні напрями, що позначені як критично важливі для національної безпеки і довгострокової якісної переваги систем озброєння США. До цього списку, зокрема, ввійшли технології виробництва сучасних композиційних матеріалів, технологія лазерного випромінювання, біотехнології та ін. Україна, на думку іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна енергетика, зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво сучасних керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання надчистих рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних наукових досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у виробництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через діяльність спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців західними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко за рахунок сторони, яка запрошує. Акредитивна форма міжнародних розрахунків. Види акредитивів. •документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму. Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків) Базисні умови постачання в міжнародній торгівлі: види і значення. Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов'язково містити умову про ціну, за якою продається товар, чи вказівку способу визначення ціни цього товару. Поширеним способом визначення ціни є встановлення її за курсом якоїсь біржі на день поставки. Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажу вказують: одиницю виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації ціни та рівень ціни. Ціна у контракті може бути встановлена: • за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне число одиниць) товару, вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях, або у числових одиницях; • за одиницю маси з огляду на базисний вміст основної речовини у товарі; • за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних домішок і вологи. Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські та інші витрати на доставку товару в його ціну. Базис ціни звичайно визначається використанням відповідного терміна (ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін.) із вказанням назви пункту здачі товару. Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера, імпортера чи у валюті «третьої країни». З огляду на це, слід мати на увазі, що, по-перше, експортер звичайно прагне зафіксувати ціну у відносно стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб встановити ціну у валюті, що знецінюється. По-друге, не можна забувати про таке явище у міжнародній торгівлі, як «валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виникнення якого зумовлене різницею у русі валютних курсів валют контракту по відношенню до американського долара при довгострокових договорах поставок. Ціна може фіксуватися у контракті в момент його укладання або визначатися протягом терміну його дії чи до моменту виконання контракту. Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін: тверда, рухома; з наступною фіксацією; ковзаюча. Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом строку його дії. Рухома ціна -це зафіксована при укладенні контракту ціна, яка може бути у подальшому переглянута, якщо ринкова ціна даного товару на час виконання контракту зміниться. Ціни з наступною фіксацією встановлюються у призначені договорами строки на основі узгоджених джерел (у т.ч. і в процесі виконання контракту). Ковзаюча ціна застосовується у контрактах із тривалими строками поставок, протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво змінитися. Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайно орієнтуються на два види цін: опубліковані та розрахункові. Опубліковані ціни -це ціни, які повідомляються у спеціальних джерелах, що, як правило, відображають рівень світових цін, тобто експортних цін основних постачальників даного товару та імпортних цін у найважливіших центрах імпорту цього товару. Якщо стосовно сировинних товарів світову ціну визначають основні країни-постачальники, то стосовно готових виробів і обладнання - ведучі фірми, що випускають певні типи виробів. До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни, подані у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони, за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки ті остаточно визначаються залежно від різних чинників у ході їх вторговування. На основі даних зовнішньоторгової статистики шляхом ділення вартості товару на його кількість визначаються середні експортні та імпортні ціни. Розрахункові ціни застосовуються у контрактах на нестандартне обладнання, що виробляється звичайно за індивідуальними замовленнями. Загальний розрахунок контрактної ціни потребує обов'язкового врахування технічних і комерційних поправок до ціни, яка є обгрунтуванням останньої у ході комерційних переговорів. Технічні поправки. До найуживаніших поправок у практиці міжнародної торгівлі можна віднести такі: 1.Поправка на техніко-економічні відмінності. 2.Поправка на комплектацію. 3. По правка на тропічне виконання. Комерційні поправки. З найпоширеніших комерційних поправок у практиці міжнародної торгівлі можна назвати такі: 1.Приведення до єдиних умов поставки. Імпортні ціни приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «СІФ порт» країни-покупця. Експортні ціни приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «ФОБ порт» країни-продавця. 2. Поправка на вторговування. 3. Приведення імпортної ціни до строку доставки. 4. Поправки на умови платежу. На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєво впливати різні види знижок. •загальна (проста) чи одночасна знижка, що надається до прейскурантної чи довідкової ціни товару.• знижка за оборот (бонусна) встановлюється за певною шкалою залежно від досягнутого обороту протягом узгодженого сторонами терміну (звичайно одного року). • знижка за кількість чи серійність за умови купівлі заздалегідь визначеної зростаючої кількості товару;• спеціальна знижка на пробні партії товару та замовлення;• сезонна знижка за купівлю товару поза сезоном; та ін. Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) в ціну товару чи ні. Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р. під назвою «ІНКОТЕРМС-90». Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобов'язань щодо поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чи втрати вантажу і пов'язаних із цим витрат усі умови інкотермс можна поділити на чотири групи: Група Е регламентує зобов'язання продавця та покупця при здійсненні поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов'язання продавця вважаються виконаними після того, як він представив покупцеві товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за повантаження товару на наданий покупцем транспортний засіб чи очистку товару від мита на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик, пов'язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов'язання для продавця. Група F містить умови: «Франко-перевізник» - FСА; «Франко - вздовж борту судна» - FAS; «Франко - борт судна» - FОВ. Відповідно цих умов продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання, після того, як він передав товар перевізнику згідно з інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов'язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору перевезення. Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і дає продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Група С включає такі умови: «Вартість і фрахт» - САF; «Вартість, страхування і фрахт» - СІF; «Доставка оплачена до ...» - СРТ; «Доставка та страхування оплачені до ...» - СІР. За цими умовами, продавець самостійно укладає договір перевезення, оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару покупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправлення й очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. За контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності та ризику з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставку товару у країну покупця. Продавець зобов'язаний оплатити перевізнику всю вартість траспор-тування товару незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до повантаження товару чи оплата допускається після його доставки у місце призначення . Група D передбачає умови: «Поставлено на кордон» - DAF; «Поставлено з борту судна» - DES; «Поставлено з пристані» - DEQ; «Поставлено без сплати мита» - DDU; «Поставлено зі сплатою мита» - DDP. Контракти на D-умовах можна поділити на дві категорії. До першої належать контракти, укладені на умовах «Поставлено накордон», «Поставлено з борту судна» та «Поставлено без сплати мита».Відповідно до цих умов продавець не очищує товар для імпорту. У другу категорію входять: «Поставлено з пристані» та «Поставлено зі сплатою мита». За цими умовами продавець повинен отримати усі необхідні імпортні ліцензії, а також оплатити мито, митні збори та податки. Умови групи D є найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов'язаний доставити товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставки товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи «доставкових контрактів», тоді як контракти на С-умовах називаються «відван-тажувальними контрактами». Базисні умови постачання як засіб впливу на ціноутворення в міжнародній торгівлі. = 3 Бреттон-Вудська валютна система: база, режим валютного курсу, інституційна структура. Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Валютна система ЄС. Особливості і еволюція. Европейская валютная система — это международная валютная система стран ЕС, созданная для стабилизации- валютных курсов, координирования валютной политики этих государств. Отличительные особенности ЕВС: 1) поскольку ЕВС базируется на ЭКЮ — европейской валютной единице, ее называют также валютной системой стандарта ЭКЮ; 2) в отличие от Ямайской валютной системы в ЕВС золото используется в качестве реального резервного актива; 3) страны ЕВС создали совместный золотой фонд. Он составляет 20% от их официальных золотых ресурсов (2660 т); находится в Европейском фонде валютного сотрудничества; 4) основной режим валютных курсов — плавающий, но в пределах определенного валютного коридора. Страны ЕС устанавливают следующие валютные коридоры, которые получили название "валютная змея": а) для всех стран ЕС установлен курс национальных валют к ЭКЮ в размере ±2,25%; б) для Италии — ±6%; в) для Испании и Португалии с 1993 г. — ±15%; 5) регулирование ЕВС осуществляется на межгосударственном уровне путем заключения соответствующих соглашений между национальными банками стран ЕС. Отрицательные стороны ЕВС: 1) не включает в себя все европейские валюты Европы; 2) в ЕВС часто происходит изменение курса национальных валют по отношению к ЭКЮ; 3) распространяется только на государства разного уровня экономического развития; 4) не все страны ЕС соглашаются на координацию валютной политики наднациональными органами Европы (Европейский инвестиционный банк, ЕФ развития, ЕБРР, ЕФ валютного сотрудничества (с 1993 г. — Европейский валютный институт)); 5) национальные банки стран ЕС не полностью используют ЭКЮ во взаимных расчетах и кредитах. Валютна структура світового ринку позичкових капіталів. Мировой рынок ссудных капиталов - совокупность спроса и предложения на ссудный капитал заемщика и кредитора разных стран. Это механизм аккумуляции и перераспределения финансовых ресурсов при помощи посредников. повышение роли международных экономических организаций в регулировании движения капиталов. Валютная структура мирового рынка ссудных капиталов национальный рынок международный рынок еврорынок Еврорынок - совокупность операций с валютами, которые выступают на свободном мировом валютном рынке в качестве ссудного капитала вне страны их происхождения. Тенденция развития валютной структуры : - повышение роли евровалюты; - понижение роли доллара Особенности развития валютной структуры: - перемещение валютной массы в значительной мере зависит от процентной ставки и валютного курса; - нет контроля со стороны государства. Валютний курс і валютний паритет. Види валют. Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її корду. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові одиниці. Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків… Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів (більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим: *фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий; *змішаний. Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах Валютний ринок, його функції та структура. Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є світовий валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів. Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування овнішніх зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки.З практичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій. Найбільшими міжнародними валютними ринками, представленими сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, є ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюриха, Гонконга. Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;• сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;• хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютних резервів;• одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо. Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж, Франкфурт-на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський (Токіо, Сінгапур, Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами.3. Ринки за видами валютних операцій: *ф'ючерсні, *опціон-ні, *форвардні, депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, *конверсійних операцій, *окремих міжнародних розрахункових одиниць. Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові установи, підприємства та організації. Взаємовідносини національних економік з ТНК. Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки, руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних явищ. Так, у Пуерто-Ріко шкода, заподіяна американськими ТНК цукровій промисловості і рибальству у зв'язку з викидами відходів нафтохімічного виробництва, набагато перевищує доходи від розвитку в цій країні нафтохімії 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій. Розробляється Кодекс поведінки ТНК, за більшістю положень якого між розвинутими капіталістичними країнами і молодими державами вже досягнуто згоди. Щодо регіонального рівня - 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону - Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК. Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. Уданому випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру. У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі: повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цих країн; врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах; повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; відмова займатися діяльністю політичного характеру; утримання від практики корупції; дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування; дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища. Види міжнародної міграції робочої сили та сучасні особливості розвитку.=1 Международная миграция рабочей силы (ММРС)- это перемещение трудоспособного населения между странами, вызванное причинами миграции экономического характера. Все население делится на трудоспособное и нетрудоспособное. Трудоспособное делится на экономически активное (рабочая сила) и экономически неактивное. Рабочая сила по кол-ву отработанного времени делится на занятых, безработных и частично занятых. Виды ММРС: - постоянная; - временная; - сезонная; - маятниковая. ММРС обусловлена прежде всего: - неравномерностью процесса накопления капитала;- социально-экономическим развитием отдельных стран; - неодинаковыми условиями труда; - наличием значительной армии безработных - другими причинами. Основные закономерности современных международных миграционных процессов: превалирование миграции рабочей силы (трудовая миграция);- увеличение семейной миграции;- влияние демографических факторов; - расширение масштабов и географии; - увеличение нелегальной иммиграции; - увеличение доли высококвалифицированных специалистов;- образование новых центров притяжениярабочейй силы _____Последствия международной миграции рабочей силы для страны вывоза: - снижение безработицы, - повышение уровня квалификации рабочей силы в случае ее возвращения, - замедление темпов научно-технического прогресса (утечка умов), - приток валютных средств. _____Последствия международной миграции рабочей силы для страны ввоза: - дополнительный ресурс рабочей силы, - повышение предложения рабочей силы и снижения ее цены, - обеспечение социально-непривлекательных рабочих мест, - повышение НТП в случае притока умов, - возможная социальная напряженность. Види міжнародної торгівлі. Для сучасної міжн торгівлі є характерною різноманітність її видів: специфіка обєкту торгівлі: торгівля товарами ( сировинними, паливними, продовольчими, напівфабрикатами, готовими виробами які включають: виробничого призначення, широкого вжитку, машинами і устаткування) торгівля послугами ( фрахт, транспорт, міжн туризм, інші які включають фінансові (банківські, страхові, орендні), посередницькі (біржові), інтелектуальні (ліцензійні, ноу-хау, інжинірінгові), реклама, ярмарки та ін. специфіка взаємодії субєктів традиційна торгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою) торгівля у межах кооперації (конкретним торговим угодам передують договори з наук-тех, комерційної кооперації) зустрічна торгівля ( реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній основі) специфіка регулювання 3.1звичайна торгівля 3.2дискриміеаційна торгівля 3.3преференційна торгівля В сучасних умовах осбливої уваги потребує зустрічна торгівля. Виділяють декілька аспектів зустрічної торгівлі: фінансовий (коли карїна – імпортер немає вільноконвертованої валюти або не хоче її витрачати) маркетинговий (коли компенсаційні операції виступають як специфічний спосіб виходу на зарубіжний ринок, особливо в умовах високої конкуренції.) технологічний (як можливість доступу країни-імпортера до нових технологій) соціальний (коли зустрічна торгівля зменшує безробіття, створює нові робочі місця тощо) Питома вага компенсаційних операцій становить10-20% у загальних обсягах світової торгівлі. Зустрічна торгівля превалює у обміні високими технологіями тощо. Якщо до останніх років домінувала зустрічна торгівля північ-південь, захід-схід, то на сьогодні вона інтенсифікувалась у відносинах північ-північ, захід-захід. Експорт вивіз за кордон Товарів національного походження або значною мірою перероблених в країні з метою їх продажу. Імпорт ввезення іноземних товарів з метою їх використання на внутрішньому ринку. Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній торгівлі. Види, типи і форми міжнародного бізнесу. Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та юридичними особами за межами національних кордонів. У відносно систематизованому вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е. Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової революції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала відкривати філіали за кордоном. Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більше країнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність виробничих потужностей щонайменше в 6 країнах. ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіб будь-яких правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах, яке проводить спільну політику і стратегію. Виділяють три основних критерії ТНК: структурний критерій – присутність в декількох країнах, а також різне громадянство управлінського персоналу. Критерій результативності – в залежності від питомої ваги активів, цінних паперів, доходів за кордоном. Поведінковий критерій – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально. Тобто потрібно розглядати весь світ як сферу своїх ділових інтересів. Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії. Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва і активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії відрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів. На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600 лідуючих ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є найбільшими експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини прямих закордонних інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою діяльність в сфері послуг. ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються. Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну перебудову економіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень життя. Проте монополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в залежність. Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнах третього світу. Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випуску великої кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічних особливостей національних ринків. Вільні економічні зони в Україні (назвати). Характеристика проблем розвитку ВЕЗ в Україні. = 88, 141 За останні десятиріччя вільні економічні зони отримали широке розповсюдження в світовій економіці. В даний час існує більше 4 тис СЕЗ всіх видів, через які проходить до 20% світового товарообороту, а розвинена система офшорного бізнесу, основу якої складають офшорні зони, забезпечує до половини міжнародного руху кап-лу. Першою в Україні була Північно кримська експериментальна економічна зона “Сиваш”(1995, діє до 2001). Не є класичною СЕЗ, а тільки має деякі її елементи. Немає чітко сформованих цілей її заснування, не визначено її функціональний тип та галузеву спеціалізацію, не встановлено чіткого переліку пріоритетів. Встановлені пільги мають дуже обмежене коло дії і полягають у зниженні тільки орендної плати за землю (до 15%). Її строк дії та надмірна обережність при її утворенні спричинили надто скромні результати її діяльності. СЕЗ “Славутич” (1998, до 1 січня 2010), організована з метою створення нових робочих місць для працівників ЧАЕС, що вивільняються у зв’язку з закриттям станції. Передбачає звільнення від ввізного мита та ПДВ імпорту сировини, матеріалів, устаткування та обладнання, що призначене для використання на території СЕЗ (крім підакцизних товарів); від сплати внесків до деяких держфондів (ЧАЕС, інноваційного, на обов’язкове соц страхування на випадок безробіття), звільнення (зменшення) оподаткування прибутку для під-в, що відповідають певним вимогам. СЕЗ “Донецьк” та “Азов” (строком на 60 років). Введено також спеціальний режим інвестиційної діяльності строком на 30 років на територіях представлених 17 містами Донецької обл. Передбачає звільнення від сплати ввізного мита та ПДВ товарів ввезених з-за меж митної території Укр. для використання в межах СЕЗ; прибуток платників податків оподатковується за ставкою 20% незалежно від форми власності; звільняється від оподаткування репатріація нерезидентами доходів походженням з території зони; суб’єкти підприємницької д-сті звільняються від сплати внесків до Держ інноваційного фонду. По суті, прикриваючись ідеями СЕЗ, в дОнецьку знижено на 1/3 податковий тиск на діючі підприємства, чого однозначно недостатньо для ефективної економічної д-сті СЕЗ. СЕЗ “Закарпаття” та “Полісся” створюють враження, що СЕЗ в Україні покликані вирішувати тільки соціальні питання. Недоліки створення СЕЗ в Україні: Укази Президента щодо СЕЗ містять рішення про заснування СЕЗ і у доручають відповідним органам розробити пакет необхідних нормативно-правових актів, у тому числі і техніко-економічне обґрунтування. Тобто рішення приймається з мотивів швидкого радикального поліпшення соц-екон або екологічної ситуації, а розрахунки його фінансово-економічної ефективності відходять на другий план. створюється багато СЕЗ (і в тому числі – кілька зон одного типу), які охоплюють значну територію і велику кількість суб’єктів підприємництва, але не мають відпрацьованої нормативно-правової бази. у створених СЕЗ основна увага приділяється наданню податкових пільг, а не створенню соціально-економічної перспективи. Податкові пільги можуть зацікавити місцевих підприємців, але майже однозначно не є дуже важливими для великого міжнародного інвестора. ГАТТ/ СОТ. Їх роль у розвитку міжнародної торгівлі.= 111 20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральну угоду з тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує функції: *впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом розробки правил міжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин, *організує врегулювання спорів. Основна мета є забезпечення стабільного зростання і ризику міжнародних торговельних відносин через: *ліквідацію митних та інших торгівельних обмежень, * усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну. Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогою мита (система захисту національного виробництва має будуватися тільки на митних тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративних заходах.)* забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування” рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних таблицях) *Заохочення справедливої конкуренції (однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування антидемпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або субсидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів розрахунку митної вартості товарів; недискримінація постачальників залежно від країни походження при здійсненні державних закупок) *Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) *Проведення консультацій, примирення та врегулювання спорів * Визнання регіональних торговельних угод — існування регіональних торговельних угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція. ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної організації, але угода з МТО не була ратифікована, а ГАТТ всі роки діяла як тимчасовий орган. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності. Світова організація торгівлі втілюватиме в життя конкретні домовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду. Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “члени”, а члени ГАТТ тільки як “договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася як договір між державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну від ГАТТ має статус юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Вищим органом ВТО с конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. У період між конференціями керує генеральна рада. Обидва органи складаються з представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: комісія з оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада з торгівлі послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Конференція міністрів призначатиме генерального директора, що буде головою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних організацій до системи ГАТТ-ВТО приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна приєднується власне до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їх виконувати, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність держави їх виконувати. Швидкість приєднання країни до ГАТТ залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-ВТО. Глобалізація як об’єктивна тенденція розвитку світової економіки. Вперше про глобалізацію заговорили американці. Цей термін було вжито у статті Т.Левітта, опублікованій у “Гарвард бізнес рев'ю” у 1983 р. він позначив цим словом феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими мультинаціональними корпораціями (МНК).Ширшого значення новий термін набув у Гарвардській школі бізнесу, і головним популяризатором терміна став консультант цієї школи японець К.Оме, який опублікував у 1990 р. книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, що світова економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади” (ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний націоналізм окремих держав став безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені виступають “глобальні форми”. Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як і будь-які інші процеси у ринковій економіці, все найістотніше починає розвиватися і розвивається насамперед на рівні самостійних господарюючих суб'єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки із своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси та синдикати. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут – постачання – виробництво. На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і не однонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”. Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть. На думку західних вчених, основою гло...
Антиботан аватар за замовчуванням

01.01.1970 03:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!
Нічого не вибрано
0%

Оголошення від адміністратора

Антиботан аватар за замовчуванням

Подякувати Студентському архіву довільною сумою

Admin

26.02.2023 12:38

Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!