Підмережі Важливим елементом розподілу адресного простору Internet є підмережі. Підмережа - це підмножина мережі, яка не пересікається з іншими під мережами, а це означає, що мережа організації може бути розбита на фрагменти, кожен з яких буде складати підмережу. Реально кожна підмережа відповідає фізичній локальній мережі, наприклад сегменту Ethernet. Підмережі придумані для того, щоб зняти обмеження фізичних мереж на кількість вузлів в них та обмеження на максимальну довжину кабелю в сегменті мережі. Наприклад сегмент мережі тонкий Ethernet має довжину 185м. і включає до 32 вузлів, а найменша мережа класу С – з 254 вузлів. Щоб досягнути цієї цифри треба об’єднати декілька фізичних сегментів мережі. Зробити це можна або за допомогою фізичних пристроїв (хапів, комутаторів, концентраторів, репіторів) або за допомогою комп’ютерів – шлюзів. В першому випадку розподіл на підмережі не вимагається, оскільки фізично мережа виглядає як одне ціле, а при використанні шлюзу мережа розбивається на підмережі. Наприклад:  SHAPE \* MERGEFORMAT  Підмережа 144.206.130.0 Підмережа 144.206.160.0 144.206.130.138 144.206.130.3 144.206.130.137 Шлюз 144.206.160.32 144.206.160.40 144.206.160.33
 Тут зображено фрагмент мережі класу В яка має адресу 144.206.0.0. складається з 2х підмереж. Машина – шлюз з’єднує ці підмережі. Шлюз має 2 мережевих інтерфейси і 2 ІР адреси. Розбивати мережу на підмережі не обов’язково. Можна використовувати адреси мереж з іншого класу з більшою або меншою кількістю вузлів. Але виникають такі незручності: в мережі яка складається з 1-го сегмента Ethernet весь адресний пул мережі не буде використаний оскільки для мережі класу С з 254 можливих адрес можна використати лише 32. Всі комп’ютери за межами організації, яким дозволено доступ до комп’ютерів мережі даної організації повинні знати шлюзи для кожної з мереж. Структура мережі стає відкритою в зовнішній світ. Довільні зміни структури мережі можуть викликати помилки маршрутизації. При використанні підмереж зовнішнім комп’ютерам треба знати тільки шлюз всієї мережі організації, а маршрутизація всередині мережі організації – це її внутрішня справа. Розбиття мережі на підмережі використовує ту частину ІР адреси, яка закріплена за номерами хостів. Адміністратор мережі може замаскувати частину ІР адреси і використати її для призначення номерів підмереж. Номера хостів Це мережа класу В. Перші 2 байти задають адресу мережі і не приймають участі в розділенні на підмережі. Номер підмережі задається 3-ма старшими бітами 3-го байта ІР адреси. Така маска дозволяє отримати 8 цифр, але №000 і №111 для адресації підмереж використовувати не можна, тому можемо задати тільки 6 підмереж. Номер цієї підмережі 101 = 5. для нумерування комп’ютерів в підмережі можна використовувати 13 бітів, які залишилися після маскування, це 8190 вузлів. Якщо взяти маску 255 255 255 0 то це дозволяє розбити мережу класу В на 254 підмереж і в кожній підмережі 254 вузли. Але підмережі створюють ряд проблем. Відбувається втрата адрес, але не з причини фізичних обмежень, а з причини самого принципу побудови адрес підмереж. Через це всі комбінації адрес хоста в середині підмережі які б можна було б взяти з номерами “всі нулі” і “всі одиниці” треба викинути. Чим більше маска підмережі, тобто чим більше місця відводиться під адресу хоста, тим більше втрат. Треба вибирати: придбати ще одну підмережу або поміняти маску.