Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Охорона праці
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ВАТ “Укрнафта”
НГВУ “Долинанафтогаз”
ІНСТРУКЦІЯ
з охорони праці №114
про надання першої допомоги потерпілим
м. Долина
ВАТ “Укрнафта”
НГВУ “Долинанафтогаз”
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ начальника НГВУ
“Долинанафтогаз”
від „ 27 ” жовтня 2008 р.
№ 231
ІНСТРУКЦІЯ
з охорони праці №114
про надання першої допомоги потерпілим
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Перша допомога – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження життя та здоров'я потерпілого, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога). Найважливішою метою надання першої (долікарської) допомоги є її терміновість: чим швидше та своєчасно вона надана, тим більше надії на сприятливий стан здоров’я потерпілого. Тому, таку допомогу вчасно може та зобов’язаний надати той, хто находиться поруч з потерпілим.
1.2. Той, хто надає допомогу, зобов’язаний знати:
основні ознаки порушення життєво важливих функцій організму людини;
загальні принципи надання першої (долікарської) допомоги та її методи (прийоми), відносно характеру пошкодження, отриманого потерпілим;
основні способи транспортування та евакуації потерпілих.
1.3. Той, хто надає допомогу, повинен уміти:
оцінювати стан потерпілого та визначати, яка допомога в першу чергу йому необхідна;
забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;
- виконувати штучне дихання «з роту в рот» («з роту в ніс») та закритий (непрямий)масаж серця, оцінювати їх ефективність;
- тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладення джгута, стисної пов’язки, пальцьового притиснення судини;
накладати пов’язку при ушкодженні (пораненні, опіку, обмороженні, ударі);
- іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ударі, термічному ураженні;
- надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, утопленні, гострому отруєнні, втраті свідомості;
використовувати підручні засоби при транспортуванні потерпілих;
- визначати доцільність вивезення потерпілого каретою швидкої допомоги або попутним транспортом;
- користуватися аптечкою першої (долікарської) допомоги.
1.4. Послідовність надання першої (долікарської)допомоги.
Усунути вплив на організм небезпечних або шкідливих чинників, що несуть загрозу здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму; вивести (винести) з зараженого середовища; погасити одяг, що горить; витягти з води тощо).
Визначити характер і тяжкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність заходів щодо його врятування.
Вжити необхідних заходів щодо врятування потерпілого в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній (непрямий) масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому (вивиху), накласти пов'язку тощо).
1.4.4. Підтримати основні життєві функції організму потерпілого до прибуття медичного персоналу.
1.4.5. Викликати карету швидкої медичної допомоги чи лікаря, або вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчої лікувальної установи.
1.5. Заняття з надання першої (долікарської) допомоги повинні проводитись компетентними особами з числа працівників кваліфікованого медичного персоналу або інженерно-технічних працівників, які пройшли в установленому порядку спеціальну підготовку та мають право навчати персонал підприємства. Відповідальність за організацію навчання несе керівник підприємства.
1.6. На всіх робочих місцях виробничого персоналу повинні бути:
- аптечка необхідних пристроїв і засобів для надання першої (долікарської) допомоги (табл.1);
- плакати, на яких вказані методи надання першої (долікарської) допомоги, виконання прийомів штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.
Плакати повинні бути вивішені на видних місцях.
Таблиця 1
Медикаменти і медичні засоби
Призначення
Кількість
1
2
3
Індивідуальні перев'язувальні асептичні пакети
Для накладення пов'язок
5 шт.
Бинти
Теж
5 шт.
Вата
Теж
5 пачок по 50 г
Ватно-марлевий бинт
Для бинтування при переломах
3 шт.
Джгут
Для зупинки кровотечі
1 шт.
Шини
Для фіксації кінцівок при переломах і вивихах
3-4 шт.
Склянка
Для прийому ліків, промивання очей і шлунку, приготування розчинів
1 шт.
Чайна ложка
Для приготування розчинів
1 шт.
Йодна настоянка (5%-на)
Для змащування тканин довкола ран, свіжих саден, подряпин на шкірі тощо
1 флакон з притертою пробкою (25 мл)
Нашатирний спирт
Для застосування при непритомному стані
1 флакон (30
мл)
Борна кислота
Для приготування розчинів для промивання очей і шкіри, полоскання роту при опіках лугом, для примочок на очі при опіках їх вольтовою дугою
1 пакет (25 г)
Сода питна
Для приготування розчинів для промивання очей і шкіри, полоскання роту при опіках кислотою
1 пакет (25 г)
Розчин перекису водню
Для зупинки кровотечі з носу, промивання ран
1 флакон (50 мл)
Настоянка валеріани
Для заспокоєння нервової системи
1 флакон (ЗО мл)
Нітрогліцерин
Для прийому при сильних болях в області серця та за грудиною
1 тюбик
1.7. Для правильної організації надання першої (долікарської) допомоги – на кожному підприємстві, цеху, дільниці повинні бути призначені особи, відповідальні за справний стан пристроїв і засобів для надання долікарської допомоги, за систематичне їх поповнення (поновлення).
1.8. Допомога потерпілому, яка надається немедичними працівниками – є обов’язковою і не повинна припинятися до прибуття медичного персоналу.
2. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ДІЇ ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ
2.1. При ураженні електричним струмом необхідно якомога швидше звільнити потерпілого від дії електричного струму, бо від тривалості цього заходу залежить тяжкість електротравм.
2.2. Дотик до струмопровідних частин, які находяться під напругою, викликає в більшості випадків мимовільне скорочення м’язів і загальне збудження, що може призвести до порушення і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. Якщо потерпілий тримає руками провід, по якому протікає електричний струм, то м’язи пальців так сильно скорочуються, що звільнити провід з його рук стає неможливим. Тому, першою дією того, хто надає допомогу, повинно бути негайне знеструмлення тієї частини електроустаткування, якої торкається потерпілий. Знеструмлення виконується за допомогою вимикачів, рубильника (мал. 1), а також шляхом зняття або вивертання запобіжників (пробок), роз'єму штепсельного з’єднання, заземлення струмопровідної частини устаткування гнучким заземлювачем шляхом накидання його на дроти.
2.3. В усіх випадках той, хто надає допомогу, не повинен торкатися до потерпілого без належних застережних заходів та відповідних захисних засобів, бо це небезпечно для життя. Він повинен стежити і за тим, щоб самому не опинитися в контакті зі струмопровідною частиною, оголеною ділянкою тіла потерпілого, під напругою кроку.
2.4. Напруга до 1000 В
2.4.1. Для відділення потерпілого від струмопровідних частин устаткування або проводу, який знаходиться під напругою до 1000В, слід скористуватися мотузкою, палкою, дошкою або будь-яким іншим сухим предметом, що не проводить електричний струм (мал. 2).
Мал. 1. Звільнення потерпілого від дії струму шляхом вимкнення електроустановки (плакат)
Мал. 2. Звільнення потерпілого від дії струму в електроустановках до 1000В відкиданням проводу дошкою
Мал. 3. Звільнення потерпілого від дії струму в установках до 1000 В відтягуванням за сухий одяг
Мал. 4. Відділення потерпілого від струмоведучої частини, яка находиться під напругою до 1000В
Мал. 5. Відділення потерпілого від дії струму до 1000 В перерубуванням проводів
2.4.2. Відтягуючи потерпілого за ноги, той, хто надає допомогу, не повинен торкатися його взуття або одягу без належної ізоляції своїх рук, тому, що взуття та одяг можуть бути провідниками електричного струму (особливо, коли вони вологі).
2.4.3. Для ізоляції рук – той, хто надає допомогу, особливо якщо йому необхідно торкнутися оголеної ділянки тіла потерпілого, зобов’язаний надіти діелектричні рукавички. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку або на будь-яку підстилку, що не проводить електричний струм .
2.4.4. Якщо електричний струм проходить в землю через потерпілого, і він судорожно стискає в руці один із струмопровідних елементів (провід, шина тощо), слід перервати дію струму, відділивши потерпілого від землі (підсунути під нього суху дошку, відділити ноги від землі мотузкою, або відтягнути за одяг), дотримуючись при цьому вищезазначених застережних заходів, як по відношенню до самого себе, так і по відношенню до потерпілого. Можна також перерубати проводи сокирою з сухим дерев'яним держаком (мал. 5.), або перекусити їх інструментом з ізольованими ручками (кусачками, пасатижами тощо). Перерубати або перекушувати проводи необхідно пофазно, тобто кожен провід окремо, при цьому рекомендується, по можливості, стояти на сухій поверхні (дошках, дерев'яних сходах, ізольованих підставках тощо).
2.5. Напруга вище 1000 В
2.5.1. Для відділення потерпілого від струмопровідних частин, які находяться під напругою вище 1000В, слід надіти діелектричні рукавички та боти, діяти ізолюючими кліщами або штангою, розрахованими на відповідну напругу (мал. 6).
Мал. 6. Звільнення потерпілого від дії струму в установках вище 1000 В відкиданням проводу ізолюючою штангою
3. ПЕРША ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛОМУ ВІД УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ
3.1. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму, необхідно оцінити його стан. Ознаки, за якими можна швидко визначити стан потерпілого, такі:
- свідомість: ясна, відсутня, порушена (потерпілий загальмований), збуджена;
- колір шкіряних покровів і видимих слизових оболонок(губ, очей): рожевий, синюшний, блідий;
- дихання: нормальне, порушене (неправильне, поверхневе, хрипляче), відсутнє;
- пульс на сонних артеріях: добре визначається (ритм правильний або нерівномірний), погано визначається, відсутній;
- зіниці: вузькі, розширені.
3.2. Колір шкіряних покровів і наявність дихання (за підняттям та опусканням грудної клітки) оцінюють візуально. Не можна витрачати дорогоцінний час на прикладення до рота і носа дзеркала, блискучих металевих предметів. Про втрату свідомості теж, як правило, судять візуально, і щоб остаточно переконатися в її відсутності, можна звернутися до потерпілого з питанням про самопочуття.
3.3. Пульс на сонній артерії визначають дотиком подушечок другого, третього і четвертого пальців руки, переміщуючи їх вздовж шиї від кадика до хребта.
3.4. Ширину зіниць при закритих очах визначають таким чином: подушечки вказівних пальців кладуть на верхні повіки обох очей і, злегка пригнічуючи їх до очного яблука, піднімають уверх. При цьому очна щілина відкривається і на білому фоні видна округла радужка, а в її центрі чорні зіниці, стан яких (вузькі або розширені) оцінюють по тому, яку площу радужки вони займають.
3.5. Як правило, ступінь порушення свідомості, колір шкіряних покровів і стан дихання можна оцінювати водночас з промацуванням пульсу, що віднімає не більше 1 хвилини. Огляд зіниць вдається провести за декілька секунд.
3.6. Якщо у потерпілого будуть відсутні: свідомість, дихання, пульс, шкіряний покров синюшний, а зіниці широкі (0,5 см в діаметрі) – можна вважати, що він знаходиться в стані клінічної смерті. Необхідно негайно приступати до оживлення організму за допомогою штучного дихання способом „з роту в рот” або „з роту в ніс” та зовнішнього (непрямого) масажу серця. Не потрібно роздягати потерпілого, втрачаючи при цьому дорогоцінні секунди, а достатньо тільки розстебнути одяг там, де він стискає верхні дихальні шляхи та перешкоджає вільному доступу в них повітря .
3.7. Якщо у потерпілого дихання порушене і судорожне, але прослуховується пульс, необхідно відразу ж приступати до проведення штучного дихання. Бажано, щоб при проведенні штучного дихання потерпілий знаходився в горизонтальному положенні.
3.8. Приступивши до оживлення, потрібно негайно вжити заходів щодо виклику лікаря чи швидкої медичної допомоги. Це повинна зробити особа, яка не задіяна в реанімації потерпілого.
3.9. Якщо потерпілий в стані свідомості, бувши до цього непритомним, чи находився в несвідомому стані, але з тривким диханням і пульсом, що збереглися – його слід покласти на підстилку, розстебнути одяг, стискаючий верхні дихальні шляхи, створити приплив свіжого повітря, зігріти тіло(якщо холодно), забезпечити прохолоду (якщо жарко), створити повний спокій, постійно контролюючи пульс і дихання, усунути зайвих людей.
3.10. Якщо потерпілий находиться в несвідомому стані, необхідно спостерігати за його диханням і, у випадку порушення дихання через западання язика, висунути нижню щелепу вперед, узявшись пальцями за її кути (мал.10). Щелепу підтримувати в такому положенні доти, поки не припиниться западання язика.
3.11. При виникненні у потерпілого блювання, необхідно повернути його голову та плечі набік – для видалення з ротової порожнини блювотних мас.
3.12. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, тим більше – продовжувати роботу. Адже відсутність видимих важких ушкоджень від дії електричного струму чи інших причин (падіння тощо) ще не виключає можливості наступного погіршення стану його здоров’я. Тільки лікар може вирішити питання щодо подальших дій по відношенню до потерпілого.
3.13. Переносити потерпілого в інше місце слід тільки в тих випадках, коли йому або особі, що надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека, або коли надання допомоги на місці неможливе, незручне (наприклад, на опорі).
3.14. При ураженні блискавкою надається та ж допомога, що й при ураженні електричним струмом.
3.15. У випадку неможливості виклику лікаря на місце події, необхідно забезпечити транспортування потерпілого в найближчу лікувальну установу. Перевозити потерпілого можна тільки при задовільному диханні та тривкому пульсі. Якщо ж стан потерпілого не дозволяє його транспортувати, необхідно продовжувати надавати допомогу.
4. СПОСОБИ ОЖИВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ
У ВИПАДКУ КЛІНІЧНОЇ СМЕРТІ.
4.1. Штучне дихання.
4.1.1. Штучне дихання проводиться в тих випадках, коли потерпілий не дихає або дихає дуже погано (рідко, судорожно, немов би зі схлипуванням), дихання погіршується незалежно від того, чим це викликано: ураженням електричним струмом, отруєнням, утопленням тощо.
4.1.2. Способи „з роту в рот” або „з роту в ніс” відносяться до способів проведення штучного дихання за методом вдування, при якому видихуване повітря тим, хто надає допомогу, примусово подається в дихальні шляхи потерпілого. Встановлено, що видихуване людиною повітря фізіологічно придатне для дихання потерпілого на протязі тривалого часу. Найбільш ефективним методом проведення штучного дихання – є спосіб „з роту в ніс”, так як при цьому забезпечується надходження достатнього об’єму повітря безпосередньо в легені потерпілого. Вдування повітря можна здійснювати через марлю, хустку, спеціальне пристосування – „повітровід”. Цей спосіб штучного дихання дозволяє легко контролювати надходження повітря в легені потерпілого за розширенням грудної клітки після вдування та подальшим опусканням її в результаті пасивного видиху.
4.1.3. Для проведення штучного дихання, потерпілого слід покласти на спину так, щоб голова трохи звисала, підклавши під лопатки невеличкий валик з одягу, розстебнути одяг, що заважає диханню.
4.1.4. Перш ніж почати проводити штучне дихання, необхідно попередньо забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які у непритомного потерпілого, що лежить на спині, завжди закриті запалим язиком. Крім того, в порожнині рота може знаходитися сторонній вміст (блювотні маси, зсунуті зубні протези, пісок, мул, трава, якщо людина тонула тощо), який необхідно видалити пальцем, обгорнутим носовою хустинкою (тканиною), бинтом, марлею (мал. 7).
4.1.5. Після цього той, хто надає допомогу, розташовується збоку від голови потерпілого, одну руку підсовує під його шию, а долонею іншої руки натискає на його лоб, максимально закидаючи голову назад (мал. 8). При цьому корінь язика піднімається та звільняє вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається.
4.1.6. Той, хто надає допомогу нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, повністю щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого, попередньо накривши його чистою марлею або хустинкою, і робить енергійний видих, водночас він закриває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, яка находиться на лобі (мал.9). При цьому обов’язково треба спостерігати за грудною кліткою потерпілого, що піднімається. Як тільки грудна клітка піднялась, вдування повітря призупиняють. Той, хто надає допомогу, забирає обличчя вбік, відбувається пасивний видих потерпілого.
4.1.7. Якщо у потерпілого добре прослуховується пульс і необхідно тільки штучне дихання, то інтервал між штучними вдихами повинен складати 5 с ( з 12 дихальних циклів на хвилину).
4.1.8. Крім розширення (підіймання) грудної клітки, добрим показником ефективності проведення штучного дихання може служити порожевіння шкіряних покровів і слизових оболонок, а також вихід хворого із стану непритомності та поява у нього самостійного дихання.
4.1.9. При проведенні штучного дихання той, хто надає допомогу, повинен стежити за тим, щоб повітря не потрапляло в шлунок потерпілого. При потраплянні повітря в шлунок, про що свідчить здуття живота „під ложечкою”, слід обережно натиснути долонею на живіт між грудиною і пупком. При цьому може виникнути блювання. Тоді необхідно повернути голову й плечі потерпілого набік, щоб очистити його ротову порожнину та глотку (мал.7).
Мал. 7. Очищення ротової порожнини і глотки
Мал. 8. Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання
Мал. 9. Проведення штучного дихання за методом "з роту в рот"
Мал. 10. Висування нижньої щелепи двома руками
4.1.10. Якщо після вдування повітря грудна клітка не розширюється, необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук захоплюють нижню щелепу ззаду за кути і, впираючись великими пальцями в її край нижче кутів рота, відтягують і висовують щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли спереду верхніх (мал. 10).
4.1.11. Якщо щелепи потерпілого міцно стиснуті і відкрити рот не вдається, слід проводити штучне дихання способом „з роту в ніс” (мал. 11).
Мал. 11. Проведення штучного дихання за методом „з роту в ніс”
4.1.12. За відсутності самостійного дихання і наявності пульсу штучне дихання можна виконувати і в положенні „сидячи” або вертикальному, якщо нещасний випадок стався в корзині (колисці) підйомника, на опорі або на щоглі (мал. 12 і 13). При цьому якомога більше закидають голову потерпілого назад або висувають вперед нижню щелепу. Подальші прийоми вдування повітря ті ж самі.
Мал. 12. Проведення штучного дихання на робочому місці в положенні потерпілого сидячи
Мал. 13. Проведення штучного дихання на робочому місці в
вертикальному положенні потерпілого
Припиняють проводити штучне дихання після відновлення у потерпілого достатньо глибокого і ритмічного самостійного дихання. У випадку відсутності не тільки дихання, але й пульсу на сонній артерії – роблять підряд два штучних вдихи і приступають до зовнішнього (непрямого) масажу серця.
4.2. Зовнішній масаж серця.
4.2.1. При ураженні електричним струмом може наступити не тільки зупинка дихання, але й припинитися кровообіг, коли серце не забезпечує циркуляції крові по судинах. В цьому випадку одного штучного дихання при наданні допомоги недостатньо тому, що кисень з легень не переноситься кров’ю до інших органів і тканин. Тому необхідно відновити кровообіг штучним шляхом.
4.2.2. Серце у людини розташоване в грудній клітці між грудиною та хребтом. Грудина – це рухома плоска кістка. В положенні людини на спині (на твердій поверхні) хребет є жорсткою нерухомою основою. Якщо натискати на грудину, то серце стискається між нею та хребтом, і з його порожнин кров виштовхується в судини. Якщо натискати на грудину поштовхами, то кров буде виштовхуватися з порожнин серця майже так, як це відбувається при його природних скороченнях. Це називається зовнішнім (непрямим, закритим) масажем серця, внаслідок чого штучно відновлюється кровообіг. Таким чином, при поєднанні штучного дихання з зовнішнім масажем серця імітуються функції дихання і кровообігу організму людини. Комплекс цих заходів називається реанімацією (тобто оживлення), а заходи – реанімаційними.
4.2.3. Показанням до проведення реанімаційних заходів є зупинка серцевої діяльності, для якої характерна сукупність таких ознак:
поява блідості або синюшності шкіряних покровів;
втрата свідомості;
відсутність пульсу на сонних артеріях;
припинення дихання або судомні неправильні вдихи.
4.2.4. При зупинці серця, не гаючи ні секунди, потерпілого необхідно покласти на рівну жорстку основу: лавку, підлогу, в крайньому випадку підкласти під спину дошку (жодних валиків під плечі і шию підкладати не можна).
4.2.5. Якщо допомогу надає одна особа, вона розташовується збоку від потерпілого і, нахилившись, робить два швидких енергійних вдування (способом „з роту в рот” або „з роту в ніс”), потім відхиляється назад, залишаючись з того ж боку від потерпілого, долоню однієї руки кладе на нижню половину грудини (відступивши на два пальця вище від її нижнього краю), а пальці піднімає (мал. 14-17). Долоню другої руки треба покласти зверху першої поперек або вздовж і натискати, допомагаючи нахилом свого тулуба. Руки при натисканні повинні бути випростані в ліктьових суглобах.
4.2.6. Натискання слід здійснювати різкими поштовхами так, щоб зміщати грудину на 4-5 см, тривалість натискань – не більше 0,5 с, інтервал між окремими натисканнями 0,5 с. В паузах руки з грудини не знімають, пальці залишаються прямими, руки повністю випрямлені в ліктьових суглобах.
4.2.7. Якщо оживлення проводить одна особа, то на кожні два вдування вона здійснює 15 натискань на грудину. За 1 хвилину необхідно зробити не менше 60 натискань і 12 вдувань, тобто виконати 72 маніпуляції, тому темп реанімаційних заходів повинен бути високим.
Мал. 14. Положення того, хто надає допомогу, при проведенні зовнішнього масажу серця
Мал. 15. Місце розташування рук при проведенні зовнішнього масажу серця
Мал. 16. Правильне положення рук при проведенні зовнішнього масажу серця, визначення пульсу на сонній артерії (пунктир)
Мал. 17. Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця однією особою
Мал. 18. Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця двома способами
4.2.8. Якщо участь у реанімації беруть дві особи (мал. 18), співвідношення „дихання-масаж” становить 1:5, тобто на один вдих приходиться п’ять натискань на грудину.
4.2.9. Якщо реанімаційні заходи проводяться правильно, шкіряні покрови потерпілого рожевіють, зіниці його очей звужуються, самостійне дихання відновлюється. Пульс на сонних артеріях під час масажу повинен добре прослуховуватись (його визначає інша людина, яка не робить масаж серця).
4.2.10. Після того, як відновиться серцева діяльність і буде добре визначатися пульс, масаж серця негайно припиняють. У разі слабкого дихання потерпілого, продовжують проводити штучне дихання, намагаючись, щоб штучні та природні вдихи співпадали. При відновленні повноцінного самостійного дихання потерпілого – проведення штучного дихання також припиняють.
4.2.11. Ступінь звуження зіниць очей у потерпілого служить найбільш чітким показником ефективності проведення заходів реанімації. Звуження зіниць вказує на покращення стану потерпілого, а розширення – на погіршення кровообігу мозку.
4.2.12. Штучне дихання та зовнішній (непрямий, закритий) масаж серця проводиться у будь-яких випадках (електротравми, сонячний удар, отруєння тощо), коли у потерпілого порушені дихальні функції та кровообіг організму і ні в якому разі не припиняється до приїзду працівника з числа медичного персоналу. Констатувати випадок смерті має право тільки лікар.
5. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННІ
5.1. При наданні допомоги необхідно дотримуватися таких вимог:
- не можна промивати рану водою або будь-якою лікарською речовиною, засипати порошком, змащувати мазями, так як це перешкоджає її загоєнню, сприяє занесенню інфекції та викликає нагноєння;
- не можна прибирати з рани пісок, грунт, каміння тощо, бо усунути таким чином все, що забруднює рану, неможливо, а навпаки – можна при цьому втерти бруд глибше в рану, що призведе до її зараження. Потрібно обережно очистити від бруду шкіру довкола рани, після чого очищену ділянку змастити розчином йоду та накласти чисту (стерильну) пов’язку. Очистити рану як слід може тільки лікар.
- не можна вилучати з рани згустки крові, сторонні тіла, так як це може викликати сильну кровотечу;
- не можна замотувати рану ізоляційною стрічкою, чи іншою стрічкою немедичного призначення.
5.2. Для надання першої (долікарської) допомоги при пораненні необхідно розкрити наявний в аптечці (сумці) індивідуальний пакет. При накладенні пов’язки забороняється торкатися руками тієї її частини, яка повинна бути накладена безпосередньо на рану. Якщо індивідуального пакету нема, то для перев’язування можна використати чисту носову хустинку, чи тканину. Накладати вату безпосередньо на рану забороняється. Той, хто надає допомогу при пораненнях, повинен вимити руки, або змастити пальці розчином йоду. Торкатися до самої рани навіть вимитими руками забороняється. Якщо рана забруднена ґрунтом, необхідно терміново звернутися до лікаря, для введення протиправцевої сироватки.
6. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧІ.
6.1.Види кровотечі.
Кровотечі, при яких кров витікає з рани, чи з природних отворів тіла назовні, прийнято називати зовнішніми. Кровотечі, при яких кров накопичується в порожнині тіла, називаються внутрішніми.
Серед зовнішніх кровотеч найчастіше спостерігаються кровотечі з ран, а саме:
капілярна – при поверхневих ранах, при цьому кров з рани витікає краплями;
венозна – при більш глибоких ранах, наприклад, різаних, колотих – відбувається витікання густої крові темно-червоного кольору;
артеріальна – при глибоких рублених, колотих ранах; артеріальна кров яскраво-червоного кольору, б'є пульсуючим струменем з пошкоджених артерій;
змішана – в тих випадках, коли в рані кровоточать водночас вени і артерії. Найчастіше така кровотеча спостерігається при глибоких ранах.
6.2. Зупинка кровотечі пов’язкою.
Для зупинки кровотечі необхідно:
підняти поранену кінцівку;
закрити рану, що кровоточить, перев'язувальним матеріалом (із пакету),складеним в жмуточок, і придавити зверху, не торкаючись пальцями самої рани;в такому положенні, не відпускаючи пальців, тримати 4 - 5 хвилин. Якщо кровотеча зупиниться, то, не знімаючи накладеного матеріалу, поверх нього накласти ще одну подушечку з іншого пакету, або шматок вати і забинтувати поранене місце з невеликим натиском, щоб не порушувати кровообігу пошкодженої кінцівки. При бинтуванні руки або ноги, витки бинту повинні йти знизу вверх – від пальців до тулубу;
при сильній кровотечі, якщо її неможливо зупинити стискальною пов'язкою, слід здавити кровоносні судини, що живлять поранену область, пальцями, джгутом, закруткою або зігнути кінцівку в суглобі. В усіх випадках – при великій кровотечі, необхідно терміново викликати лікаря і вказати йому точний час накладення джгута (закрутки).
Кровотечі з внутрішніх органів представляють велику небезпеку для життя. Внутрішня кровотеча розпізнається за такими ознаками: блідий колір обличчя, слабкість, збільшення частоти пульсу, задишка, запаморочення, сильна спрага. В цих випадках необхідно терміново викликати лікаря, а до його приходу створити потерпілому повний спокій. Не можна давати йому пити, якщо є підозра на поранення органів черевної порожнини. На місце травми необхідно покласти „холод” (гумовий міхур з льодом, снігом або холодною водою, холодні примочки тощо).
6.3 Зупинка кровотечі пальцевими притисканнями.
Швидко зупинити кровотечу можна, притиснувши пальцями судину, що кровоточить, прилеглу до кістки вище рани (ближче до тулубу) Притискати пальцями судину, що кровоточить, слід достатньо сильно.
Кровотечу з ран зупиняють (мал. 19):
- на нижній частині обличчя – притисканням щелепної артерії до краю нижньої щелепи;
на скроні та лобі – притисканням скроневої артерії спереду вуха;
на голові та шиї – притисканням сонної артерії до шийних хребців;
- на пахвовій западині та плечі (поблизу плечового суглобу) – притисканням підключичної артерії до кістки в підключичній ямці;
- на передпліччі – притисканням плечової артерії посередині плеча з внутрішньої сторони;
- на кисті та пальцях рук – притисканням двох артерій (променевої і ліктьової) до нижньої третини передпліччя біля кисті;
- на гомілці – притисканням підколінної артерії;
- на стегні – притисканням стегенної артерії до кісток тазу;
- на стопі – притисканням артерії, яка проходить по задній частині стопи.
Мал. 19. Місця притискання артерій для зупинки кровотечі з судин:
1 - обличчя; 2 - лобу та скроні; 3 - шиї; 4 - пахв; 5 - передпліччя; 6 - кисті; 7 - стегна або гомілки; 8 - пальців ніг.
6.4. Зупинка кровотечі з кінцівки згинанням її в суглобі.
Кровотеча з кінцівки може бути зупинена згинанням її в суглобі, якщо немає перелому кісток цієї кінцівки.
У потерпілого слід швидко закотити рукав або брюки і, зробивши жмуточок з будь-якої матерії, вкласти його в ямку, що утвориться при згинанні суглобу, розташованого вище місця поранення. Після цього потрібно сильно зігнути суглоб над цим жмуточком. При цьому стикається артерія, яка проходить в місці згинання, і подає кров до рани. В такому положенні зігнену кінцівку треба зв'язати або прив'язати до тулубу потерпілого (мал. 20).
Мал. 20. Згинання кінцівки в суглобах для зупинки кровотечі:
а - з передпліччя; б - з плеча; в - з гомілки; г - з стегна.
6.5. Зупинка кровотечі джгутом або закруткою
6.5.1. Коли згинання в суглобі застосувати неможливо (наприклад, при одночасному переломі кісток тієї ж кінцівки), то при сильній кровотечі слід перетягнути всю кінцівку, накладаючи джгут (мал. 21). В якості джгута краще всього використовувати будь-яку тканину, що розтягується: гумову трубку, підтяжки тощо.
6.5.2. Перед накладенням джгута кінцівку (руку або ногу) потрібно підняти. Якщо у того, хто надає допомогу, немає помічника, то попереднє притискання артерії пальцями можна доручити самому потерпілому.
6.5.3. Джгут накладають на найближчу до тулубу частину плеча або стегна (мал. 22). Місце, на яке накладають джгут, повинно бути обгорнуте чимось м'яким, наприклад, декількома шарами бинту або шматком марлі, щоб не прищемити шкіру. Можна накладати джгут поверх рукавів або брюк. Нижче ліктьових та колінних суглобів джгут не накладається.
6.5.4. Перш ніж накласти джгут, його слід розтягнути, а після цього туго забинтувати ним кінцівку, не залишаючи між намотуваннями джгута непокритих ним ділянок шкіри (мал. 23).
6.5.5. Перетягування джгутом кінцівки не повинно бути надмірним, так як при цьому може бути порушена нормальна діяльність нервів. Натягати джгут потрібно тільки до припинення кровотечі. Якщо кровотеча повністю не припинилась, слід накласти ще декілька витків джгута (більш тугіше). Правильність накладення джгута перевіряють за пульсом. Якщо він прослуховується, то джгут накладений неправильно, його потрібно зняти та накласти знову.
6.5.6.Тримати накладений джгут більше 1.5-2.0 г не допускається, так як це може призвести до змертвіння знекровлених кінцівок.
6.5.7. Біль, яка виникає внаслідок накладеного джгута, буває дуже сильною, в силу чого інколи необхідно на деякий час послабити чи зняти джгут, щоб забезпечити приплив крові до кінцівки. Перед тим, як зняти джгут, необхідно притиснути пальцями артерію, по якій йде кров до рани. Після цього джгут накладають знову. Послаблювати джгут слід поступово та поволі. Навіть якщо потерпілий може витримати біль від джгута, все рівно через годину його необхідно обов'язково зняти на 10-15 хвилин.
6.5.8. За відсутності під рукою джгута – перетягнути кінцівку можна закруткою, зробленою з матеріалу, що не розтягується: краватки, поясу, скрученої хустки або рушника, мотузки, ременя тощо (мал. 24).
6.5.9. Матеріал, за допомогою якого робиться закрутка, обводиться довкола піднятої кінцівки, покритої чимось м'яким (наприклад, декількома шарами бинту) і зв'язується вузлом по зовнішній стороні кінцівки. В цей вузол або під нього просовується будь-який предмет у вигляді стержня, яким закручується обгорнутий довкола кінцівки матеріал до припинення кровотечі. Закрутивши до необхідного положення стержень, його закріплюють так, щоб він не міг самовільно розкрутитися.
6.5.10. Після накладення джгута або закрутки, під них необхідно підкласти записку з вказаним часом їх накладення. Можна також вказати час накладення джгута (закрутки), записавши його на шкірі кінцівки.
6.6. При кровотечі з носу, потерпілого необхідно усадити, нахилити голову вперед, підставивши під стікаючу кров будь-яку посудину, розстебнути йому комір і покласти на перенісся холодну примочку, ввести в ніс тампони з вати чи марлі, змочені 3%-ним розчином перекису водню, стиснути пальцями крила носу на 4-5 хвилин.
6.7. При кровотечі з роту :
- коли потерпілий знаходиться в непритомному стані – положити його з повернутою головою набік;
- коли потерпілий в стані свідомості – надати тулубу напівсидяче положення з поворотом голови на сторону;
- при пораненні легень – на ділянку грудної клітки прикласти „холод” (гумовий міхур з льодом, холодною водою тощо);
- при кривавому блюванні – на ділянку шлунка, в верхній частині живота прикласти „холод”.
Після вжиття вказаних заходів необхідно негайно викликати лікаря.
Мал. 21. Гумовий джгут для зупинки кровотечі
Мал. 22. Накладення джгута (на плечі) і закрутки (на стегні)
Мал. 23. Етапи накладення гумового джгута
Мал. 24. Зупинка кровотечі закруткою:
а - зав'язування вузла; б - закручування за допомогою стержня; в - закріплення стержня.
7. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ.
7.1.Опіки бувають: термічні – викликані вогнем, парою, гарячими предметами та речовинами; хімічні – кислотою і лугом; електричні – впливом електричного струму або електричної дуги.
7.2. За глибиною ураження всі опіки поділяються на чотири ступені: перший – почервоніння та набряк шкіри; другий – водяні пухирі; третій – змертвіння поверхневих і глибоких шарів шкіри; четвертий – обвуглення шкіри, ураження м'язів, сухожиль і кісток.
7.3.Термічні і електричні опіки.
7.3.1. Якщо на потерпілому загорівся одяг, потрібно швидко накинути на нього будь-яку щільну тканину або збити полум'я водою. Не можна бігти в одязі, що горить, бо вітер, роздмухуючи полум'я , збільшить і посилить опік.
7.3.2. Під час надання допомоги потерпілому, для запобігання занесенню інфекції, забороняється торкатися руками опалених частин шкіри або змащувати їх мазями, жиром, маслами, вазеліном, присипати питною содою, крохмалем тощо. Не можна розтинати пухирі, видаляти до обпеченого місця мастику, каніфолі або інші смолисті речовини, тому що видаляючи їх, легко можна здерти обпечену шкіру і тим самим створити сприятливі умови для зараження рани.
7.3.3. При невеликих за площею опіках першого і другого ступенів необхідно накласти на обпечене місце стерильну пов'язку. Одяг і взуття з обпеченого місця не можна зривати, а необхідно розрізати ножицями та обережно зняти. Якщо шматки одягу прилипли до обпеченої ділянки тіла, то поверх них необхідно накласти стерильну пов'язку та направити потерпілого до лікувальної установи.
7.3.4. При тяжких і об’ємних опіках потерпілого необхідно завернути в чисте простирадло або тканину, не роздягаючи його, укрити потепліше, напоїти теплим чаєм і створити спокій до прибуття лікаря.
7.3.5. Обпечене обличчя необхідно закрити стерильною марлею (матерією). При опіках очей слід робити холодні примочки з розчину борної кислоти (половина чайної ложки кислоти на склянку води) і негайно направити потерпілого до лікаря.
7.4. Хімічні опіки
7.4.1. При хімічних опіках глибина пошкодження тканин залежить від тривалості дії хімічної речовини. Важливо якомога швидше зменшити концентрацію хімічної речовини та час її впливу. Для цього пошкоджене місце відразу промивають великою кількістю проточної холодної води з-під крану, з гумового шланга або відра на протязі 15-20 хвилин.
7.4.2. Якщо кислота або луг потрапили на шкіру через одяг, то спочатку треба змити її водою з одягу, а потім обережно розрізати і зняти з потерпілого мокрий одяг, після чого промити шкіру.
7.4.3. При попаданні на тіло людини сірчаної кислоти або лугу у твердому стані, необхідно видалити її сухою ватою або кусочком тканини, а після цього уражене місце ретельно промити водою. Якщо при хімічному опіку повністю змити хімічні речовини водою не вдається, то після промивання уражене місце необхідно обробити відповідними нейтралізуючими розчинами, що використовуються у вигляді примочок (пов'язок).Подальша допомога при хімічних опіках надається так, як і при термічних. При опіку шкіри кислотою робляться примочки (пов'язки) розчином питної соди (одна чайна ложка соди на склянку води).
7.4.4. При попаданні кислоти у вигляді рідини, пари чи газів в очі або порожнину рота, необхідно промити їх великою кількістю води, а після цього розчином питної соди (половина чайної ложки на склянку води).
7.4.5. При опіку шкіри лугом – робляться примочки (пов'язки) розчином борної кислоти (одна чайна ложка кислоти на склянку води) або слабким розчином оцтової кислоти (одна чайна ложка столового оцту на склянку води).
7.4.6. При попаданні бризок лугу або його пари в очі чи порожнину рота, необхідно промити уражені місця великою кількістю води, а після цього розчином борної кислоти (половина чайної ложки кислоти на склянку води).Якщо в очі потрапили тверді кусочки хімічної речовини, то спочатку їх необхідно видалити вологим тампоном, так як при промиванні очей вони можуть поранити слизову оболонку.
7.4.7. При попаданні кислоти або лугу в стравохід, необхідно терміново викликати лікаря. До його приходу слід усунути слину і слизь з ротової порожнини потерпілого, покласти його та тепло вкрити, а на живіт для ослаблення болю покласти „холод”. Якщо у потерпілого появилися ознаки задухи, необхідно провести йому штучне дихання за методом "з роту в ніс", так як слизова оболонка роту опалена. Не можна промивати шлунок водою, викликаючи блювання, або нейтралізувати кислоту чи луг, що потрапили в стравохід. Якщо у потерпілого є блювання, йому можна дати випити не більше трьох склянок води, розбавляючи таким чином кислоту або луг, що потрапили в стравохід, зменшуючи її припікальну дію. Добрий ефект дає прийом всередину молока, яєчного білка, рослинного масла, розчиненого крохмалю. При значних опіках шкіри, а також при попаданні кислоти або лугу в очі потерпілого, після надання першої допомоги, необхідно відразу ж його відправити до лікувальної установи.
8. ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ ОБМОРОЖУВАННІ
8.1. Пошкодження тканин в результаті впливу низької температури називається обморожуванням. Причини відморожування різноманітні, і при відповідних умовах (тривалий вплив холоду, вітер, підвищена вологість, тісне або мокре взуття, нерухоме положення, поганий загальний стан потерпілого: хвороба, виснаження, алкогольне сп'яніння, крововтрати тощо) обморожування може настати навіть при температурі 3-7 °С. Більше наражаються на обморожування пальці, кисті, стопи, вуха, ніс.
8.2. Перша допомога полягає в негайному зігріванні потерпілого, особливо обмороженої частини тіла – для чого потерпілого необхідно якомога швидше перевести в тепле приміщення. Передусім необхідно зігріти обморожену частину тіла, відновити в ній кровообіг. Найбільш ефективно і безпечно це досягається, якщо обморожену кінцівку помістити в теплу ванну з температурою 20 °С. За 20-30 хвилин температуру води поступово збільшують з 20 до 40 °С; при цьому кінцівку ретельно відмивають милом від забруднень. Після ванни (зігрівання) ушкоджені частини треба висушити (протерти), закрити стерильною пов'язкою і тепло укрити. Забороняється змащувати їх жиром і мазями, бо це значно ускладнює наступну первинну обробку.
8.3. Обморожені частини тіла забороняється розтирати снігом, бо при цьому посилюється охолоджування, а льодинки поранять шкіру, що сприяє інфікуванню (зараженню) зони обморожування. Забороняється розтирати обморожені місця також рукавичкою, суконкою, носовою хусткою. Можна здійснювати масаж чистими...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора