Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Встановлення і фіксація мінних полів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Затверджую
Начальник кафедри інженерних загороджень полковник
В.Г.Григор’єв
“____”______________2004 р.
Методична розробка
з дисципліни ”Інженерні загородження”
Тема №5 „Встановлення і фіксація мінних полів”
Заняття №1 „Фіксація мінно-вибухових загороджень”
Автор: підполковник Слюсарчук В.П..
Розглянуто на засіданні кафедри
(предметно-методичної комісії)
Протокол № ___ від_________2004 p.
м. Кам’янець-Подільський
2004 рік
Методична розробка
для проведення занять з інженерних загороджень
Тема №5 „Встановлення і фіксація мінних полів”.
Навчальна та виховна мета:
І. Вивчити принципові схеми, основні характеристики та способи встановлення мінних полів.
2. Вивчити порядок обліку та способи прив’язки мінних полів.
3. Вивчити прилад фіксації мінного поля та порядок зняття відліків.
4. Навчитись заповнювати формуляр загороджень та проводити відшук мінного поля за даними фіксації.
5. Навчитись визначати відстані до точок мінного поля і орієнтирів графічним і аналітичним методами.
6. Виховувати в навчаємих почуття особистої відповідальності при проведенні фіксації мінно-вибухових загороджень.
Час: - 10 годин
Загальні організаційно-методичні вказівки
І. План вивчення теми
Назва заняття
Час
Метод проведення
Місце проведення
Заняття №1 ” Фіксація мінно-вибухових загороджень”
2 години
Групове заняття
Клас
Заняття №2 “Прив’язка загороджень за допомогою приладу ПФМ”
2 години
Групове заняття
Клас
Заняття №3 „Прив’язка та відшук МП за допомогою ПФМ”
6 години
Практичне заняття
Навчальний цент
ІІ. Особливості організації і методика проведення заняття за темою №5.
І. Тема відпрацьовується на протязі трьох занять. Заняття проводяться викладачем у класі та навчальному центрі.
2. Заняття №1 - 2 проводяться в класі викладачем з використанням матеріальної частини. На заняттях розглядаються принципові схеми мінних полів, сутність фіксації, призначення, ТТХ, устрій, робота з приладом ПФМ.
3. Заняття №3 проводиться на навчальному центрі під керівництвом двох викладачів на трьох заздалегідь підготовлених навчальним місцях, на яких навчаємі проводять фіксацію мінного поля з визначенням відстаней аналітичним та графічним способами, заповнюють формуляр загороджень.
Тема №5 „Встановлення і фіксація мінних полів”
Заняття №1 „Фіксація мінно-вибухових загороджень”
Навчальна та виховна мета:
Вивчити порядок проведення фіксації мінно-вибухових загороджень та складання звітної документації.
Ознайомити з принциповими схемами, основними характеристиками та способами встановлення мінних полів.
Виховувати у курсантів впевненість у роботі з засобами фіксації мінних полів.
Час : 2 години:
Місце : кабінет інженерних загороджень;
Вид заняття: групове заняття
Матеріальне забезпечення
Бланк формуляр загороджень - 1.
Журнал основної інформації про загородження. -1 шт.
Схеми і плакати по темі - 6 шт.
Прилади: ДСП-30, рулетка, сажень, компас, ПФМ - по 1 комплекту.
Мінний шнур - 1 к-т.
Орієнтирний знак - 1 шт.
Розбивочний знак - 1 шт.
Графопроектор.
Слайди.
Рекомендована література :
Руководство по устройству и преодолению инженерных заграждений, секретно, 1986 р.
Наставление по инженерному обеспечению боевых действий Сухопутных войск ч.IV, изд. М., 1984 р. секретно.
Средства для взрывних работ и обезвреживания боеприпасов. Москва. Воениздат, 1979р. Стор. 76-83, додаток 1,2,3.
Навчальні питання і розрахунок часу
І. Вступна частина. -5хв.
ІІ. Основна частина. - 80 хв.
Загальні відомості. Призначення і сутність фіксації загороджень. – 10 хв.
Документація для обліку та фіксації загороджень. Порядок оформлення формуляру загороджень. - 40 хв.
Способи прив'язки загороджень. -20хв.
Порядок пошуку МВЗ за даними фіксації. -10хв.
ІІІ. Заключна частина. - 5 хв.
Організаційно-методичні вказівки
Заняття починається з оголошення теми, порядку її відпрацювання.
При відпрацюванні першого навчального питання головна увага приділяється загальним відомостям щодо призначення та основних характеристик мінних полів, сутності фіксації загороджень.
При вивчені другого питання заняття головна увага приділяється вивченню облікової документації щодо фіксації мінно-вибухових загороджень, порядку оформлення формуляру загородження. При вивченні цього питання викладач використовує слайди (плакати).
Відпрацювання 3-го питання проводити методом розповіді з використанням слайдів (плакатів). Особливу увагу звернути на способи прив’язки загороджень, та діям номерів обслуги при фіксації мінних полів
Четверте питання опрацьовується методом розповіді, основна увага звертається на алгоритм дій номерів обслуги у разі пошуку МВЗ за даними фіксаці.
Заняття закінчити підведенням підсумків та видачею курсантам завдання на самопідготовку.
Хід заняття
І. Вступна частина. - 5 хв.
Заняття викладач починає з перевірки наявності особового складу, виконання завдання на самопідготовку, опитуванням 2-3 навчаємих за матеріалами минулого заняття, оголошенням теми, навчальних питань та порядку їх відпрацювання.
ІІ. Основна частина. - 80 хв.
Загальні відомості. Призначення і сутність фіксації
загороджень. – 10 хв.
Зараз оснащення наших Збройних Сил сучасними засобами буде незначним. У зв’язку з сучасним економічним станом це буде дуже важко. Тому ті засоби, що є на озброєнні ще будуть дуже довго застосовуватись і тому їх необхідно знати.
В період Великої Вітчизняної війни, мінно-вибухові загородження, що створювались інженерними підрозділами, відіграли велику роль в досягненні перемоги над ворогом.
8 грудня 1941 р. (битва під Москвою) Г.К.Жуков, в той час командуючий Західним фронтом доповідав голові Державного комітету оборони : «Застосування протитанкових мін дає все більший ефект… це пояснюється, перед усім, тим. Що в останніх боях значно поліпшилась взаємодія з саперними частинами на полі бою підрозділи саперів-винищувачів з протитанковими мінами висувались в напрямі руху танків і встановлювали швидко міни, іноді в безпосередній близькості від танків противника. В бою біля с. Акулова загороджувальним вогнем артилерії танки були загнані на мінне поле, де і понесли великі втрати».
Широке застосування МВЗ отримали в боротьбі з контрреволюційними силами в ДРА в цілях обмеження маневру банд і нанесення їм втрат в живій силі і техніці. На важко доступній місцевості загородження влаштовувались в гірських проходах по окремим напрямам. В рівнинних пустельних і напівпустельних районах проводилось рухоме мінування з влаштуванням загороджень на виявлених напрямах дій противника. Широке застосування мін не тільки наносило враження живій силі і техніці заколотників, але й викликало «мінобоязнь», обмежувало їх маневр.
На теперішній час, враховуючи досвід Великої Вітчизняної війни, бойових дій в ДРА і досвід навчань встановилось повністю визначене поняття про мінні поля і вимоги, що пред’являються до них, що буде розглянуто на даному занятті.
Основу інженерних загороджень становлять мінно-вибухові загородження. Вони влаштовуються з різноманітних мін і підривних зарядів за допомогою загороджувачів. СДМ і вручну і призначаються для враження живої сили і техніки противника. Застосування СДМ дозволяє раптово і в короткі терміни встановлювати МП на різній місцевості :
а) по характеру дії на противника інженерні загородження діляться на
МВЗ;
Невибухові;
Електризовані;
Водні;
Комбіновані.
б) по призначенню ІЗ діляться на
Протитанкові;
Протипіхотні;
Протитранспортні;
Протидесантні;
Річкові.
Мінно-вибухові загородження поділяються на керовані та некеровані.
При створенні загороджень встановлюються :
Мінні поля;
Групи мін;
Окремі об’єктні міни;
Вузли загороджень;
Смуги і зони загороджень.
Група мін – включає декілька однотипних чи різного типу мін встановлених на обмеженій по площі ділянці місцевості, як правило в дефіле, вузлах дороги , на закритих ділянках, де скупчується о/с, техніка.
Мінне поле складає основу мінно-вибухових загороджень і являє собою ділянку місцевості (акваторії), на якій в певному порядку чи безсистемно встановлені міни одного чи декількох типів.
Мінні поля встановлюються в районах можливого скупчення військ противника, перед позиціями наших військ і на флангах з метою:
Нанести втрати противнику
Підвищити ефективність ПТ засобів
Затримати просування противника
Змусити рухатись його в напрямі, вигідному для наших військ
Закріплення захоплених територій і прикриття важливих об’єктів.
Мінні поля повинні прикриватися вогнем і розміщуватись на місцевості так, щоб наявність мін стало несподіванкою для противника, забезпечило ефективність враження його о/с і техніки.
Мінні поля влаштовуються в різних видах бою :
а) в наступі :
При відбитті контратак противника
При закріпленні захоплених рубежів
При прикритті відкритих флангів
б) в зустрічному бою :
На напрямах ймовірних атак противника
При прикритті флангів
в) в обороні :
В смузі забезпечення
На передовій позиції
Перед переднім краєм
В проміжках і флангах частин (підрозділів)
Для прикриття опорних пунктів механізованих і танкових підрозділів, позиційних районів ракетної частини, вогневих позицій артилерії, пунктів управління
Для перешкоди висадці повітряних десантів.
Мінні поля за своїм призначенням і способу керування діляться на :
а) по призначенню:
Протитанкові
Протипіхотні
Змішані
Протидесантні
б) по способу керування :
Керовані
Некеровані
Найбільша складність виявлення мінних полів і пророблення проходів в них противником досягається:
різноманітністю схем розташування мін
маскуванням мін
встановленням обманних і змішаних мінних полів
встановленням різноманітних мін - пасток
застосуванням мін з багатократними підривними пристроями
збільшенням глибини мінного поля до розмірів, що перевищують найбільшу довжину зарядів розмінування, що застосовуються.
Можливість швидкого пошуку мінних полів і розмінування їх своїми військами забезпечується проведенням фіксації мінного поля і всіх встановлених в ньому мін-пасток і мін, що встановленні в невилучений стан.
.
Віддалення протитанкових МП від переднього краю вибирається з урахуванням ефективності вогню протитанкових засобів і може досягати 300-400 м.
Віддалення ПП МП з фугасних мін від переднього краю вибирається з врахуванням ефективності вогню зі стрілецької зброї.
При встановленні мінного поля на місцевості міни встановлюються в визначеному порядку, що називається схемою мінного поля. Основними характеристиками МП є : протяжність, розхід мін, крок мінування (слайд).
Протяжність мінного поля і його розташування на місцевості можуть бути різними і визначаються умовами конкретної обстановки, шириною ділянки, що прикривається, характером місцевості, системою вогню і наявністю сил і засобів для мінування.
Глибина мінного поля визначається його бойовим призначенням, умовами місцевості, типом застосованих мін і способом їх встановлення. Вона створюється за рахунок збільшення кількості рядів в мінному полі і відстані між ними . Глибина протипіхотних мінних полів повинна бути не менше 20 м.
Розхід мін в МП залежить від відстані між мінами в ряду, від типу мін і кількості рядів в МП
Міни в мінному полі розташовуються рядами кількість яких може бути від 2 до 4 і більше.
Відстань від крайньої міни до межі мінного поля повинна бути не менше за 5 м.
Принципові схеми ПТ МП :
а) з протигусенечних мін:
- Схема 3-рядного МП (слайд)
- Схема 4-рядного МП (слайд)
Протитанкові МП з протигусеничних мін встановлюються в 3-4 ряди. Допускається встановлення МП і з більшою кількістю рядів.
Відстань між рядами приймається 30-50 м - при встановленні МП засобами механізації і 10-15 м - при мінуванні стройовим розрахунком по мінному шнуру перед переднім краєм оборони.
Відстань між мінами в ряду приймається 4-5,5 м. Протитанкові міни можуть також встановлюватись групами. Довжина груп повинна бути в межах 50-100м. Міни в групах встановлюються без дотримання рядів і фіксованого кроку мінування. 30 % ПТМ встановлюються в невилучаємий стан.
б) з протиднищевих мін:
- Схема 3-рядного ПТМП (слайд)
- Схема 4-рядного ПТМП (слайд)
Протитанкові мінні поля з протиднищевих мін встановлюються в 3-4 ряди, відстань між рядами приймається 10-50 м, між мінами 8-12м.
Принципові схеми протипіхотних мінних полів
А) з фугасних мін
- схема 2-рядного МП (слайд)
- Схема 4-рядного МП (слайд).
Протипіхотні мінні поля з фугасних мін встановлюються в 2, 3 чи 4 ряди з відстанню між мінами не менше 1м, між рядами мін – 10-15м і більше.
б) з осколкових мін
- Схема 3-рядного МП з мін ПОМЗ-2М (слайд)
Протипіхотні мінні поля з осколкових мін кругового враження типу ПОМЗ-2М, ОЗМ-72 встановлюються в 2, 3 чи 4 ряди з відстанню між рядами 10-30м (для мін ПОМЗ-2М) і 40-60м (для ОЗМ-72).
Відстань між мінами в ряду приймається не більше 2 радіусів суцільного враження міни.
Осколкові міни направленої дії МОН-50 і МОН-90 встановлюються поодиноко або групами по 4-8 штук.
Принципові схеми змішаних мінних полів
- Схема з розташуванням ППМ рядами (слайд)
- Схема з розташуванням ППМ групами (слайд)
Змішані мінні поля встановлюються з протитанкових і протипіхотних мін. Протипіхотні міни встановлюються по одній із схем, розглянутих вище.
Протипіхотні міни типу ПМН, ПОМЗ-2М, ОЗМ-72 звичайно установлюються перед протитанковими мінами зі сторони противника рядами на віддалі 20-30 м, а міни типу ПМН, крім цього можуть установлюватись між рядами протитанкових мін або групами біля кожної протитанкової міни по 2-3 шт. на відстані 0,5-1 м від них.
Несправжні мінні поля установлюються за схемами бойових мінних полів. Імітація мін на місцевості здійснюється закопуванням болванок, влаштування бугорків, підняттям дерну, натягування відрізків дроту над поверхнею землі.
Імітація мінних полів в цілому забезпечується також створенням на місцевості слідів роботи людей та засобів механізації, установленням загороджень та указок з надписами “МІНИ”, “ПРОХІД” та ін.
Установлення бойових мін в несправжніх мінних полях ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
2. Документація для обліку та фіксації загороджень. Порядок оформлення формуляру загороджень. - 40 хв.
Усі встановлені і розвідані мінно-вибухові загородження і підготовлені руйнування незалежно від їхньої приналежності й умов обстановки підлягають фіксації й обліку, а невибухові загородження — обліку.
Облік мінно-вибухових і невибухових загороджень ведеться в штабах механізованих (танкових) батальйонів, бригад і об'єднань. У механізованих (танкових) підрозділах, частинах, з'єднаннях і об'єднаннях, а також у частинах родів військ і спеціальних військ враховуються усі встановлені і розвідані в їхніх районах, на ділянках і в смугах загородження. У частинах і з'єднаннях інженерних військ враховуються тільки розвідані і встановлені ними загородження.
Для обліку мінно-вибухових загороджень штабами частин і з'єднань ведуться журнали основної інформації про загородження (додаток 9) і звітні карти масштабу 1:50000 (1:100000). У з'єднаннях і частинах інженерних військ установлені (розвідані) ними загородження враховуються на звітних картах; у механізованих (танкових) батальйонах (ротах) облік загороджень здійснюється на схемі району оборони (опорного пункту).
Фіксація мінно-вибухових загороджень — це прив'язка їх до наявних на місцевості і топографічних картах орієнтирів з метою точного визначення місця розташування загороджень на карті і на місцевості, що дозволяє убезпечити дії своїх військ, швидке відшукування встановлених (розвіданих) загороджень при їхньому розмінуванні. При фіксації складається формуляр, у якому вказуються основні характеристики загороджень, дані їхньої прив'язки до орієнтирів, що є на місцевості і топографічній карті, а також дані про розміщення об'єктних мін і підривних зарядів. Формуляри загороджень (додаток 10) складаються на усі встановлені (розвідані) мінні поля, групи мін, окремі міни й об'єкти, підготовлені до руйнування. Рухомі загони загородження можуть складати формуляри на групу мінних полів, установлених ними на одному рубежі. Формуляри складаються в трьох екземплярах.
На керовані мінні поля і протидесантні загородження крім формулярів ведуться журнали керування і спостереження.
Бланки формулярів мають серію і свій номер і є документами сурової звітності. Вони враховуються в штабах і видаються встановленим порядком.
Формуляр мінно-вибухового загородження включає: -схему прив'язки загородження (загороджень), -=----- -схеми установки окремих загороджень або об'єктних мін і підривних зарядів для руйнувань об'єктів, - дані про передачу і зміни, що проведені у загородженнях після іх установки, -основну інформацію про загородження, - контрольний талон формуляра і дані фіксації. Усі записи у формулярі робляться розбірливо з дотриманням установлених скорочень. Приклад заповнення формуляра загороджень даний у додатку . Формуляр підписується командиром, що безпосередньо керував влаштуванням загороджень.
По закінченні установки загороджень секретним порядком безпосередньому начальнику нарочним, чи по закритих технічних засобах зв'язку, з застосуванням документів СУВ подається донесення про виконання задачі, повідомляється основна інформація про загородження і висилаються формуляри. Контрольний талон формуляра залишається в командира підрозділу, що установив загородження, і є квитанцією про передачу формуляра. Після використання усіх формулярів з отриманої книги контрольні талони здаються в штаб частини.
Інформація про встановлені загородження, що одержується штабом частини від підлеглих командирів, заноситься до Журналу основної інформації про загородження, на звітну карту і негайно, по закритих каналах зв'язку доноситься у вищестоячий штаб (командиру, начальнику). На звітній карті (схемі) поруч з умовною позначкою загородження вказуються його номер, характеристика, час установки, термін самоліквідації і який підрозділ його установив. Про зняття загородження робиться відповідна оцінка в Журналі основної інформації про загородження і на звітній карті загороджень, а також доноситься по команді.
Фіксація мінно-вибухових загороджень
Фіксація окремих мін, груп мін, мінних полів, підготовлених руйнувань і інших загороджень включає прив'язку їхній до місцевих орієнтирів і до карти, оформлення схеми прив'язки й установки і запис характеристик загороджень у формуляр.
Прив'язка загородження складається у визначенні його положення щодо місцевих предметів (орієнтирів) чи виміром або обчисленням відстаней між точками контурів загородження й орієнтирів, а також магнітних азимутів напрямків з орієнтирів на ці точки. У якості орієнтирів вибираються важко знищувані місцеві предмети, що є на карті масштабу 1:50000 і розташовані на своїй території. Забороняється вибирати орієнтири на території, зайнятої супротивником, а також такі, як окреме дерево, чагарник і т.д.
Точками мінно-вибухових загороджень і об'єктів, підготовлених до руйнування, по яких проводиться їхня прив'язка, є: -- для окремої міни (заряду) — місце її (його) установки; для групи мін — зразковий її центр; для мінних полів і мінованих завалів — початок і кінець їхніх осей (тильних границь) і місця їхніх зламів.
Прив'язка загороджень проводиться за одним або двома орієнтирами. При відсутності достатньої кількості орієнтирів (у степовій, пустельній-степовій місцевості) улаштовуються репери у виді металевих стовпів, невеликих курганів, фігур правильної форми (трикутник, квадрат, коло), обмежених канавами глибиною 0,5—0,6 м.
Загородження, встановлені в прибережній смузі морячи, на ріках і озерах, прив'язуються до орієнтирів, що розташовані на березі.
Якщо орієнтири розташовані на великій відстані від загородження (1,5—2 км), то прив'язка загородження до них здійснюється через проміжні реперів чи базу. Результати вимірів по прив'язці загороджень оформляються схемою на лицьовій стороні формуляра. При відсутності часу на креслення схеми безпосередньо при установці загороджень результати вимірів спочатку записуються в таблицю, а потім переносяться на схему прив'язки, після чого визначаються числові значення прямокутних координат.
Схема прив'язки виконується в масштабі 1:25 000 і крупніше (слайд формуляру загороджень, лицьова сторона). На схемі показуються контури кожного загородження; основні і проміжні орієнтири, проміжні репери (база), до яких прив'язується загородження; відстані між орієнтирами (реперами, точок бази) і точок контурів загородження, що фіксуються; топографічні координати початку і кінця осі (тильної границі) загородження чи його центра; елементи місцевості і місцеві предмети, що можуть сприяти відшуканню загородження; азимути (у градусах і мінилинах) напрямків з орієнтирів на фиксируемые крапки загородження; відстань між рядами мін (при їхній наявності) і мінами в рядах (крок мінування).
При установці противотранспортных і об'єктних мін чи зарядів на схемі показуються місця висновку проводів пускового пристрою, керування вибухом і відстані від них до міни (заряду), а також розріз схеми установки зарядів.
Прив'язка загороджень виробляється в ході їхньої установки спеціально підготовленим розрахунком із двох-трьох чоловік одним з наступних способів: за допомогою приладу фіксації мінних полів (ПФМ); за допомогою компаса і далекоміра; за допомогою двох бусолей; за допомогою бінокля і компаса; прокладкою азимутальних (бусольних) ходів і способом зворотних зарубок.
При установці мінних полів авіаційними системами дистанційного мінування звітним документом по установці і визначенню координат мінного поля є формуляр, що складається на кожне встановлене мінне поле в трьох екземплярах.
При підготовці до мінування екіпаж літака (вертольота) підготовляє карту мети масштабу 1:50 000 чи 1:100000.
У польоті (після виходу на початок бойового шляху) льотчик (штурман) відшукує обрані орієнтири на рубежі мінування і виходить на бойовий шлях з розрахунковим курсом, робить викид (постановку) мін на заданому рубежі мінування. На карті мети уточнює початок і кінець осі (центра) кожної ділянки мінування. По виконанні задачі на карту мети крім координат крапок осі (центра) мінного поля (х, у) наносяться кількість установлених мін (смуг, рядів) і термін самоліквідації, на основі чого заповнюється формуляр мінного поля зі схемою його прив'язки, що представляється в штаб авіаційної частини.
Мінні поля, установлювані ракетно-артилерійськими системами дистанційного мінування, як правило, прив'язуються підрозділами артилерійської розвідки по карті з указівкою розмірів ділянки (району) мінування, координат центра мінування і границь мінного поля, ким здійснювалося мінування, час установки мінного поля, кількість і тип мін, термін їхньої самоліквідації.
Після виконання задачі по мінуванню за результатами фіксації мінного поля на карті (схемі) штаб артилерійської групи (частини, підрозділу) заповнює формуляр мінного поля зі схемою його прив'язки і представляє командуючому (начальнику) ракетних військ і артилерії, одночасно про виконання задачі по мінуванню доповідають по закритих каналах зв'язку.
Прив'язка за допомогою ПФМ може проводитися в будь-який час доби і застосовуватися при завчасному влаштуванні загороджень. На прив'язку одного мінного поля з використанням бази розрахунком з двох-трьох чоловік потрібно до 1,5 години.
Якщо відстань від бази до крапок на осі мінного поля й орієнтирів більше 400 м, то виміряються тільки горизонтальні кути між напрямками на крапки мінного поля й азимути напрямків, а відстані обчислюються по обмірюваних кутах і базі. Порядок обчислення відстані між точок бази і точок загородження (мал. 140) полягає в наступному.
Наприклад, відстань АB обмірювана і дорівнює 85 м. Кути А и В обмірювані з крапок А и В відповідно в розподілах кутоміра: кут А = 21-70; кут У = 5-00.
Кут З=30—(А + У) =30—(21-70+5-00) =3-30.
Відстані а і b визначаємо по відомій величині з (база АВ) і теоремі синусів:
де sin A = 0,766, sin B=0,5, sin C=0,342 знаходимо по таблиці синусів;
Роботи з ПФМ (порядок і послідовність) виробляються відповідно до вимог спеціальної інструкції.
При прив'язці мінного поля за допомогою ПФМ розрахунок із двох чоловік діє в такій послідовності:
перший номер розрахунку встановлює прилад, визначає азимут бази, азимути напрямків на крапки осі (тильної границі) мінного поля й орієнтири з крапки А, а потім із крапки В и веде запис вимірів;
другий номер розбиває базу і позначає віхами (уночі— інфрачервоними ліхтарями) орієнтири і крапки осі (тильної границі) мінного поля, переносить і встановлює мірну рейку на крапках осі (тильної границі) мінного поля й орієнтирах.
При призначенні розрахунку в складі трьох чоловік перший номер установлює прилад і виконує виміру; другий номер розбиває базу, веде запис вимірів і вичерчує схему прив'язки; третій номер позначає віхами орієнтири і крапки на осі (тильній границі) мінного поля, переносить і встановлює мірну рейку на крапках мінного поля й орієнтирах.
Прив'язка мінного поля за допомогою компаса і далекоміра виробляється розрахунком із двох чоловік і полягає в тім, що з двох крапок (орієнтирів) далекоміром визначаються відстані до крапок осі (тильної границі) мінного поля і компасом — азимути напрямків на них, а також відстань і азимут між орієнтирами. Компас при прив'язці загороджень установлюється на планшеті з ніжкою.
При наявності одного далекоміра і компаса перший номер розрахунку залишається в орієнтира і робить виміру, а другий — установлює віхи в зазначених крапках мінного поля. Розрахунку для прив'язки загородження потрібно до 40 мін.
При наявності двох далекомірів і двох компасів вимір відстаней і азимутів виконується з двох обраних орієнтирів одночасно. Азимути осі мінного поля і координати її початку і кінця визначаються графічно, після креслення схеми прив'язки. На прив'язку мінного поля двома далекомірами і компасами розрахунку (без обліку витрат часу на оформлення схеми прив'язки) потрібно до 40 мінилин.
При установці мінних полів мінними загороджувачами (раскладчиками) прив'язка виробляється оператором одного з екіпажів (розрахунків) у момент виходу машин до місця початку мінування.
Рис. 141. Фіксація мінного поля за допомогою навігаційної апаратури, установленої на загороджувачі (розміри в км):
а — визначення вихідних координат по карті і вихідного дирекционного кута загороджувача за допомогою бусолі; б и в — визначення вихідних координат по карті й орієнтиру (орієнтирам) на місцевості за допомогою візирного пристрою командирської башточки; 1 — пункт зарядки загороджувачів; 2 — рубіж мінування; 3 — вихідний район загороджувачів; 4 — вертикальна лінія кілометрової сітки на карті; 5 -виправлення для перведення магнітного азимута Аm у дирекционный кут 0; 6 — напрямок на орієнтир
За допомогою далекоміра і бусолі визначаються відстані до обраного орієнтира, азимут на нього і напрямку рядів мінного поля. По закінченні мінування виробляються аналогічні виміри з іншого кінця мінного поля. Формуляр складається командирами підрозділів після виходу загороджувачів (раскладчиков) з рубежу мінування.
Фіксація мінного поля за допомогою навігаційної апаратури, установленої на загороджувачі (мал. 141), виробляється в наступному порядку.
У вихідному районі (районі зосередження) за 20— 30 мін до виходу на мінування виробляється підготовка апаратури і введення в неї вихідних данных (координат і дирекционного кута загороджувача). Для цей загороджувач установлюється на горизонтальній площадці (з кутом нахилу не більш 3°), включається апаратура і на координаторі установлюються вихідні координати Хо, Уо і дирекционный кут 0.
Координати визначаються по карті, а дирекционный кут — за допомогою чи бусолі візирного пристрою командирської башточки. Потім у координатор уводяться, різниця координат передбачуваного початку мінного поля і крапки стоянки загороджувача.
На карті М1:25000 (1:50000) позначається крапка стоянки загороджувача, карта вкладається в планшет апаратури. Перекрестие візирного пристрою сполучається з крапкою стоянки загороджувача, позначеної на карті. Після цього включається харчування планшета.
При висуванні до рубежу мінування (через 13— 20 мін послу включення апаратури) екіпаж ориентирется по курсоуказателю.
Командир контролює правильність показань координатора по карті (у планшеті).
З виходом на рубіж мінування 2 (після видачі першої міни) командир взводу знімає показання координат Xн, Ун і дирекционного кута загороджувача н, записує їх у формуляр мінного поля і відзначає на своїй карті.
Координати знімаються і записуються також на кожнім повороті мінного поля (Х", У") і по закінченні мінування (Хк, Ук). Наприкінці мінного поля, крім того, записуються показання лічильника кількості виданих мін (М).
При виході в пункт зарядки 1 командир взводу наносить координати мінного поля на карту й оформляє формуляр.
Глибина мінного поля визначається інтервалом між крайніми загороджувачами (рядами мінного поля).
Точність фіксації мінного поля даним способом складає ± 1 % відстані між місцем установки початкових координат і мінним полем.
При наявності часу можна додатково зробити прив'язку мінного поля за допомогою бусолі і далекоміра ДСП-30.
Прив'язка мінних полів, установлених із застосуванням вертолітних мінних раскладчиков типу ВМР-2, виробляється по навігаційних приладах і по карті. Для прив'язки вибираються орієнтири, добре видимі з повітря і позначені на карті масштабу 1:50 000, що підготовляється перед вильотом на мінування. Прив'язка виконується командиром чи вертольота штурманом.
На карту прив'язки повинні бути нанесені: крапки початку і кінця осі мінного поля (ряду мін) і их координати, контур мінного поля, напрямок (вісь) польоту при мінуванні, кількість і тип установлених мін, орієнтири і видалення их від фиксируемых крапок мінного поля. Після виконання задачі командир ланки на основі карт командирів вертольотів із зазначеними даними заповнює формуляр мінного поля і представляє його в штаб вертолітної частини.
Рис. 142. Прив'язка мінного поля за допомогою бінокля і компаса при наявності одного орієнтира.
1 — кронштейн для кріплення бінокля; 2 — кульова п'ята з голкою; 3 — масштабна лінійка; 4 -планшет; 5 -схема прив'язки
Прив'язка мінного поля за допомогою бінокля і компаса виконується при відсутності інших засобів. Загородження прив'язуються до одному (мал. 142) чи двом обраним орієнтирам, розташованим на видаленні до 800 м від його тильної границі.
Для підвищення точності і забезпечення зручності роботи з прив'язки загороджень виготовляється планшет розміром 50X50 див. Планшет кріпиться до чи стійки тринозі бусолі. У центрі планшета закріплюється голка, на яку насаджується масштабна лінійка з кронштейном для кріплення бінокля. На масштабній лінійці відстані до об'єктів виражені в розподілах кутоміра. В одному з кутів планшета встановлюється компас.
На планшет кріпиться також бланк чи прив'язки чистий лист папера по розмірі планшета.
При прив'язці перший номер розрахунку встановлює планшет в орієнтира, а другий — мірну рейку, по якій градуировалась шкала масштабної лінійки, на крапці № 1 тильної границі мінного поля. Планшет установлюється так, щоб 0 шкали компаса був спрямований на північ. Перший номер, наводячи бінокль і лінійку на рейку, виставлену другим номером на крапці мінного поля, прочерчивает на схемі напрямок на рейку і відзначає на ній відстань у розподілах кутоміра. Потім другий номер послідовно переходить на крапки 2 і 3 тильні границі мінного поля, а перший номер виконує виміру відстаней і азимутів. По закінченні вимірів з одного орієнтира перший номер переходить на другий орієнтир, і виміри повторюються.
Якщо мінне поле прив'язується до проміжних реперів, то останні повинні бути прив'язані до орієнтирів. У цьому випадку для прив'язки розрахунку потрібно в 1,5—2 рази більше часу.
По закінченні усіх вимірів вычерчивается схема прив'язки і транспортиром визначаються азимути напрямків, а відстані з кутомірних величин переводяться в лінійні.
На рівнинній і пустельній місцевості, де недостаточно орієнтирів, позначених на карті, прив'язка мінно-вибухових загороджень виробляється способом азимутальних (бусольних) ходів (мал. 143). Цим способом відстані між найближчим орієнтиром і загородженням розбиваються на ділянки довжиною до 1000 м кожний, границі яких є проміжними точок. Проміжні крапки при
Рис. 143. Прив'язка мінного поля способом азимутальних (бусольних) ходів: 1 — найближчий орієнтир; 2 — чи віха репер
русі розрахунку до загородження послідовно прив'язуються до орієнтирів і одна до іншої. До останньої проміжної крапки прив'язується загородження.
Азимути напрямків з орієнтира на першу проміжну крапку і з першої проміжної крапки на другу визначаються за допомогою компаса, бусолі, а при наявності і гирополукомпасом ЦПК-59. Довжина кожної ділянки виміряється далекоміром, по спідометрі транспортного чи засобу кроками.
Прив'язка загороджень способом зворотних зарубок (мал. 144) виконується виміром на місцевості за допомогою далекоміра відстаней від фиксируемых крапок загородження до орієнтирів, що наносяться на схему прив'язки формуляра. Положення фиксируемых крапок визначається шляхом зворотних зарубок циркулем.
Розрахунок для фіксації (два чоловіки) оснащується далекоміром, циркулем і орієнтирними рейками.
Перед виходом на мінування перший номер розрахунку переносить з карти на схему прив'язки формуляра напрямок на північ, значення координат ліній координатної сітки і два-три орієнтира. У ході мінування він за допомогою далекоміра з крапки Н в початку і крапки К в кінці мінного поля вимірює і записує у формуляр відстані l1, l2, lз, l4 до орієнтирів 1 і 2.
Другий номер розрахунку при необхідності позначає орієнтири рейками.
Рис. 144. Прив'язка мінного поля способом зворотних зарубок:
Н і ДО — фиксируемые крапки на початку і наприкінці мінного поля;
l1 — l4— обмірювані відстані до орієнтирів 1 і 2
По закінченні мінування в районі зосередження перший номер розрахунку, використовуючи результати вимірів, наносить на схему прив'язки крапки Н и К і визначає їхньої координати.
Для нанесення крапки Н необходимо циркулем відкласти відстань l1, узяте в масштабі схеми прив'язки, провести зарубку з крапки орієнтира 1 убік мінного поля, потім зробити другу зарубку з відстанню l2 із крапки орієнтира 2. Місце перетинання цих зарубок визначає положення крапки Н на схемі прив'язки щодо орієнтирів. Положення крапки ДО визначається з використанням відстаней l3 і l4 аналогично. Знаючи глибину мінного поля В и положення крапок Н и К, на схему прив'язки наносять його границі. Точність прив'язки залежить від точності нанесення орієнтирів з карти на схему, виміри відстаней і побудови креслення.
Схема прив'язки мінного поля на формулярі виконується в масштабі 1:1000, 1:10000 чи 1:25000, формуляр заповнюється в такій послідовності. На схему відповідного масштабу завчасно з карти переносяться числові значення повних прямокутних топографічних координат координатної сітки (у метрах), напрямок на північ і основні орієнтири. У наступному на схему наносяться умовними знаками в обраному масштабі контури загородження (руйнування), визначаються і записуються значення повних координат фиксируемых крапок на осі загородження. Фиксируемые крапки з'єднуються лініями з орієнтирами і на них записуються відстані в метрах від фиксируемых крапок загородження до орієнтирів і азимути напрямків від орієнтирів на фиксируемые крапки. Надалі вычерчиваются схема чи загородження місця встановлених зарядів. Дані фіксації загородження заносяться в таблицю контрольного талона формуляра.
На схемі окремих загороджень указуються тип мін, зарядів, взрывателей, час уповільнення, наявність і тип елементів неизвлекаемости чи необезвреживаемости, крок мінування, розташування зарядів, термін самоліквідації й інші дані.
На зворотному боці формуляра в таблиці основної інформації про загородження в цифровому виді і визначених порядку і послідовності наводяться основні дані про окремі загородження. Таблиця призначається для швидкої передачі даних з використанням технічних засобів зв'язку.
При виявленні загороджень противника підрозділами в ході виконання поставленої задачі їхня фіксація і визначення координат у залежності від наявності часу, даних і від умов обстановки можуть вироблятися з використанням великомасштабних карт із заповненням тільки відомих даних основної інформації. Схема в цьому випадку може не оформлятися.
Журнал основної інформації про загородження призначений для реєстрації інформації про окремі загородження і руйнування, що забезпечує передачу її по радіо, чи телефону іншим технічним засобам зв'язку і розшифровку при нанесенні на карту. Він відпрацьовується й уточнюється на основі даних формулярів загороджень.
Журнал містить формалізовані бланки для запису в них основної інформації, що надходить у виді цифрових груп, про загородження. Наприкінці журналу мається відкидний клапан, у якому приведений склад основної інформації.
Кожен бланк журналу має свою серію і номер, є документом сурової звітності, по заповненні — секретним.
Структура бланка аналогічна таблиці основної інформації про загородження, приведеної на зворотній стороні формуляра загороджень. Бланк має горизонтальні рядки і вертикальні стовпці. У верхньому рядку кожного стовпця вказується код основної інформації про загородження, у наступних рядках (1—17) записуються цифрові групи основної інформації. В останніх чотирьох рядках робляться оцінки про прийом, передачу і нанесення інформації на карту. У кожнім стовпці заносяться цифрові дані про одне загородження.
Основною ознакою надходження інформації про загородження є її код — 33331. Інформація, що надходить, у виді радіограм, телеграм і ін. записується у вільний стовпець бланка журналу основної інформації в послідовності їхнього надходження і нумерації цифрових груп.
Отримана інформація після її запису в журнал основної інформації про загородження розшифровується з використанням відкидного клапана журналу.
Після розшифровки інформації загородження наносяться на карту умовними позначками.
В міру надходження формулярів загороджень проводиться перевірка і при необхідності уточнення інформації, що мається в журналі.
При знятті загородження в журналі основної інформації у відповідному стовпці робиться оцінка, за чиїм наказом, ким і коли зняте загородження.
Приклад заповнення формуляру загороджень
Вихідні дані
Рухомий загін загороджень у складі інженерного взводу загороджень із трьома ГМЗ і інженерно-саперного взводу в/ч 58672 за наказом командира в/ч 60654 до 5.00 8.03.84 р. установив два протитанкових мінних поля (№ 1 і 3) і групу мін (№ 2) на дорозі- півн. зах. Іванівка (додаток). У мінних полях: № 1 - 162 шт., № 2 - 450 шт. ТМ-62, кількість рядів мін - 3, глибина мінного поля-100 м, міни з підривниками МВЧ-62 встановлені в ґрунт. У групі мін установлено: Птрм (термін уповільнення - 48 г, ступінь готовності - друга) - 2 шт., один фугас із зарядом ВР - 25 кг, ТМ.-62- 12 шт., ОЗМ-72 - 6 шт. Усі міни встановлені в положення невилучаєме.
Порядок заповнення формуляра
На схему прив'язки загороджень, виконану в масштабі 1:10 000, перед виходом на рубіж мінування з карти перенесений напрямок на північ, значення повних прямокутних координат ліній координатної сітки (у метрах), положення двох орієнтирів (Ор. 1 і Ор. 2), дороги і населений пункт Іванівка.
Результати вимірів на місцевості, проведені при установці загороджень, приведені в таблиці дані фіксації загороджень.
Використовуючи дані фіксації, на схему прив'язки наносяться границі загороджень, визначаються і записуються числові значення повних прямокутних координат точок загороджень, що фіксуються (у метрах).
Основна інформація про загородження підготовляється у виді таблиці на звороті бланка формуляра після складання схеми прив'язки загороджень. Вона призначена для передачі необхідних даних про кожне окреме загородження по закритих каналах, радіо, чи телефону іншим технічним засобам зв'язку і включає крім коду основної інформації про загородження 17 цифрових груп. На початку кожної радіограми записується код основної інформації—33331.
Для приведених вище вихідних даних основна інформація про групу мін (загородження № 2) записується в такий спосіб. Викладач доводить до навчаємих порядок заповнення формуляру загороджень.
3. Способи прив'язки загороджень. -20хв.
Викладач оголошує навчальне питання і викладає його зміст
Усі встановлені і розвідані МВЗ і підготовлені до руйнування об'єкти незалежно від їхньої приналежності й умов обстановки підлягають фіксації й обліку. Бойовий досвід ведення війни в Афганістану показав, що питання з обліку і фіксації МВЗ, коли їх встановлюють артилерія, і авіація, інженерні війська і механізовані підрозділи дуже важливий і вимагає від усіх штабів і командирів високої дисциплінованості і чіткої взаємодії.
У штабах МБ, МБР облік ведеться усіх встановлених і розведених МВЗ; у штабі інженерної частини - тільки розвідані і встановлені ними МВЗ.
Облік МВЗ ведеться:
- у механізованих частинах у журналі основної інформації про загородження (показати навчаємим журнал) і на звітних картах масштабу 1 : 50000 (1:100000).
- в інженерних частинах облік МВЗ ведеться на окремих картах.
- у МБ (МР) облік здійснюється на схемі району оборони (опорного пункту).
Інформація про встановлені МВЗ, одержувана штабом частини від підлеглих командирів, заноситься в журнал основної інформації про загородження (ознайомити навчаємих з основними розділами журналу) і на звітну карту, на якій відображається :
- умовні позначки МВЗ;
- його номер;
- характеристика;
- час установки ;
- термін самоліквідації;
- хто установив МВЗ.
Про зняття МВЗ робиться оцінка в журналі основної інформації і на звітній карті.
Фіксація МВЗ - це прив'язка їх до наявного на місцевості і топографічних картах, однаковим орієнтирам, з метою забезпечити безпечні дії своїх військ і швидкий пошук встановлених загороджень при їхньому розмінуванні.
Фіксація МВЗ включає:
- прив'язку їх до місцевих орієнтирів і до карти;
- оформлення схеми прив'язки й установки МВЗ;
- запис характеристик МВЗ у формуляр.
Суть прив'язки :
Викладач вичерчує на дошці контур мінного поля, групу мін, окрему міну (МЗУ-С) і пояснює сутність прив'язки. Точок МВЗ і об'єктів, підготовлених до руйнування, по яких проводиться їхня прив'язка, є:
- для окремої міни (заряду) місце її установки: для МЗУ-С, АДМ-8 - кінці дротів керування керування;
- для групи мін - приблизний її центр;
- для мінних полів та мінованих завалів - початок і кінець їхніх осей (тильних границь) і місця їхніх зламів.
МВЗ прив'язується до одного чи 2-х орієнтирів, що легко відшукуються на місцевості і будуть зберігати свої характеристики після руйнування, мають місце на карті. Як правило, в якості орієнтирів вибираються окремі будинки, перехрестя доріг, мости, висоти, кар'єри і т.д.
При відсутності достатньої кількості орієнтирів ( у степовій, пустельній місцевості) улаштовуються репери у виді металевих стовпів, великих курганів, фігур правильної форми (круг, квадрат, трикутник) обмежених канавами глибиною 0,5...0,6 метрів.
Викладач вичерчує на дошці схему (мал.1.)
СХЕМА №1
Далі пояснює, що суть прив'язки полягає у визначенні відстаней і магнітних азимутів від орієнтира на точки мінного поля.
Відстань можна вимірити :
- кроками ;
- мірною стрічкою (можна використовувати чорно-білу стрічку з комплекту КР-И);
- рулеткою;
- приладами : біноклем, ДСП-З0, ПИР, бусоллю й ін.
З метою переконатися в знаннях навчаємих про способи визначення відстаней, викладач запитує 2-х, 3-х навчаємих. При необхідності викладач пояснює незрозумілі питання: по приладах, що мають кутомірну сітку визначаються по формулі.
де : Д- відстань до предмета в метрах.
В - ширина (висота) предмета в метрах.
У- кутова величина предмета в малих поділах кутоміра.
0-10= 10 малих розподілів кутоміра
У біноклів, ПИР, ПБУ - один великий розподіл сітки має 10 малих поділах кутоміру.
У ПДФ -12 малих розподілів кутоміра.
ПРИКЛАД:
Висота телеграфного стовпа - 20 метрів
Стовп уміщаєшся по висоті в 3-х великих поділах.
Магнітний азимут вимірюється :
- компасом
- бусоллю з комплекту ПФМ
- транспортиром (можна використовувати офіцерську лінійку).
Викладач нагадує, що магнітний азимут (Ам) - є кут між напрямком на північ і напрямку на предмет.
СХЕМА №2
2. Способи прив'язки МВЗ. -20хв.
Способи прив'язки МВЗ визначається засобами, за допомогою яких здійснюється вимір відстаней і магнітних азимутів, а також на якій місцевості встановлені MВЗ.
Далі викладач пояснює особливості здійснення прив'язки різними приладами:
а) За допомогою компаса і ДСП - 30
Розрахунок - два чоловіки. Перший номер розрахунку залишається у орієнтира (при наявності часу і з метою підвищення точності прив'язки - прив'язку здійснюють з 2-х орієнтирів), і робить вимір відстаней і магнітних азимутів, а другий номер - установлює віхи в вказаних точках мінного поля.
Час на прив'язку - 30 хвилин.
Навчальне питання викладач пояснює по плакаті.
СХЕМА №3
б) За допомогою компаса і бінокля
Розрахунок - два чоловіки. Їхні дії аналогічні діям номерів при здійсненні прив'язки за допомогою компаса і ДСП-30.
Відстань від орієнтирів до точок мінного полю чи не більш 800 метрів.
в) Прив'язка МВЗ способом азимутальних ходів.
Застосовується при здійсненні прив'язки в пустельній місцевості ( при відсутності орієнтирів поблизу МВЗ).
Розрахунок - два чоловіки. Відстань між найближчим орієнтиром і границею МВЗ розбиваються на ділянки довжини до 1 км кожний. Проміжні точки послідовно прив'язують до орієнтирів і одну до іншої. До останньої точки прив'язуються точки мінного поля. Проміжні точки позначаються на місцевості реперами. Викладач опитує 2-х навчаємих - які б вони вибрали репери?
СХЕМА №4
г) Прив'язка МВЗ способом зворотних засічок.
Застосовується у випадку відсутності приладів, за допомогою яких можна виміряти магнітні азимути.
Після установки мінного поля виміряються відстані від фіксуючих точок мінного поля до двох орієнтирів : L1 ,L2 ,L3 ,L4.
У районі зосередження на схемі прив'язки визначається напрямок півночі і наносять орієнтири. За допомогою циркуля в зворотному масштабі на схемі визначаються точки мінного поля (Н та К). Знаючи глибину мінного поля на схему наносяться його границі.
СХЕМА №5
д) Прив'язка мінного поля, установленого рухомим загоном загороджень (РЗЗ).
При встановленні мінного поля мінними загороджувачами ( ГМЗ-3) прив'язку робить оператор ГМЗ, що встановлює тильний ряд мінного поля після видачі першої міни з короткої зупинки.
За допомогою ДСП-30 і бусолі (компаса) визначається відстань до зворотного орієнтиру, азимут на нього і напрямок рядів мінного поля. По закінченню мінування проводяться аналогічні виміри з іншого кінця мінного поля. Формуляр складається командиром взводу після виходу загороджувачів з рубежу мінування.
ор№1 ор№2
СХЕМА№6
Навчальний матеріал доповідати по плакаті.
На останньому зразку загороджувача ГМЗ-3 для прив'язки мінного поля встановлена навігаційна апаратура за допомогою якої визначаються прямокутні координати фіксуємих точок мінного поля.
4. Порядок пошуку МВЗ за даними фіксації. -10хв.
При відшуканні полів за допомогою приладів ПФМ використовуються бусолі і мірні троси. При відшуканні мінного поля на рівнинній місцевості визначення азимутів проводиться одною бусоллю, а відстані виміряються мірним тросом. При відшуканні мінного поля на пересіченій місцевості використовуються дві бусолі.
Відшукання мінного поля на пересіченій місцевості проводиться в наступному порядку:
одна бусоль встановлюється в точці А бази, інша – у точці В; дві бусолі приводяться в горизонтальне положення й орієнтуються по магнітній стрілці; точки бази визначаються на місцевості шляхом виміру відповідних азимутів і відстаней від орієнтирів, зазначених на схемі прив'язки мінного поля;
на обох бусолях встановлюються відліки, що відповідають азимутам напрямків на яку-небудь точку тильної лінії контуру мінного поля, зазначеним на схемі прив'язки;
с точки А бази по відкладеному азимуті висилається сапер з міношукачем; правильність руху сапера контролюється безперервним спостереженням у монокуляр бусолі, встановленої в точці А;
через монокуляр бусолі, встановленої в точці В бази, також ведеться безперервне спостереження; як тільки зображення сапера, що рухається, з міношукачем збіжиться з вертикальною ниткою перехрестя цієї бусолі, йому подається сигнал; місце зупинки сапера буде точкою контуру, мінного поля, що відшукується.
ІІІ. Заключна частина. - 5 хв.
В сучасних умовах при ведені високо маневрених бойових дій роль загороджень і в першу чергу мінно-вибухових значно збільшується. Міни, що є на озброєнні дозволяють в короткі терміни установлювати МП за різними схемами.
Застосовуючи різноманітні схеми МП, змінюючи способи їх установлення, можливо ускладнити завдання противнику по розвідці та подоланню наших МП.
Прикриття вогнем МП підвищують їх ефективність і можуть нанести противнику значні втрати. Задача офіцерів інженерних військ постійно розробляти нові більш ефективні схеми МП, вдосконалювати організацію виконання задач по їх установці.
Викладач нагадує тему і мету заняття та вказує як вони досягнуті. Вказує на які питання необхідно звернути увагу на самостійній підготовці. Відповідає на запитання навчаємих та дає завдання на самостійну підготовку.
Заступник начальника кафедри
підполковник В.П.Слюсарчук
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора