Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Юридичний факультет
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ
НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА УПРАВЛІННЯ
ім. В. ЧОРНОВОЛА
Юридичний факультет
Кафедра спеціальних юридичних дисциплін
Зубрицька О.Ю.
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Львів-2007 ЗМІСТ
Стор.
І. ПЕРЕДМОВА. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ПО ТЕМАХ КУРСУ . . . . . . . . . 8
ІІ. ЛЕКЦІЇ
Лекція 1 ……………………………………………………………… 11
Лекція 2 ……………………………………………………………… 13
Лекція 3 ……………………………………………………………… 18
Лекція 4 ……………………………………………………………… 23
Лекція 5 ……………………………………………………………… 27
Лекція 6 ……………………………………………………………… 32
Лекція 7 ……………………………………………………………… 38
Лекція 8 ………………………………………………………………
Лекція 9 ………………………………………………………………
Лекція 10 ………………………………………………………………
Лекція 11 ………………………………………………………………
Лекція 12 ………………………………………………………………
Лекція 13 ………………………………………………………………
Лекція 14 ………………………………………………………………
Лекція 15 ………………………………………………………………
ІІІ. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62
І. ПЕРЕДМОВА
Запропонований конспект лекцій є спробою друкованого узагальнення кількарічного досвіду викладання даної дисципліни автором і не претендує на вичерпність висвітлення розглядуваних питань з огляду на обмеженість обсягу лекційних годин навчальної програми.
Конспект лекцій підготовлено відповідно до програми та навчального плану (робочого) з курсу «Господарське законодавство», розробленого на основі вимог ГСВО МОН.
Навчальне видання призначено для студентів денної форми навчання, які навчаються за спеціальністю «Маркетинг» та опановують господарське законодавство. Метою підготовки та впорядкування даного випуску є допомога у підготовці семінарських занять та самостійної роботи, а також полегшення процесу самостійного вивчення курсу «Господарське законодавство» в цілому.
Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання з одночасним забезпеченням державою соціальної орієнтації економіки України, ефективного державного регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності, підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у цій сфері, інтеграція нашої країни до світової економічної системи зумовлюють зростання ролі правового забезпечення в окремих галузях народного господарства на основі Господарського та Цивільного кодексів України, інших нормативно-правових актів господарського законодавства.
Ці чинники вимагають докорінного поліпшення викладання студентам економічних спеціальностей вищих навчальних закладів спеціальної навчальної дисципліни «Господарське законодавство України», ґрунтовного засвоєння ними норм господарського законодавства, що є передумовою підготовки висококваліфікованих спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та державного будівництва, здатних на належному професійному рівні вирішувати правові питання господарської діяльності та управління нею.
«Господарське законодавство» є однією з непрофілюючих професійно орієнтованих навчальних дисциплін, яка викладається на економічному факультеті ЗІІТУ імені В.Чорновола для студентів, що навчаються за спеціальністю «Маркетинг». Предметом вивчення даної навчальної дисципліни є господарське законодавство, яке регулює відносини щодо організації, здійснення та припинення господарської діяльності. Засвоєння студентами правових основ господарювання є необхідною умовою формування кваліфікованих спеціалістів у будь – якій сфері суспільного життя. Досягнення цього завдання повинно бути забезпечено у процесі вивчення студентами навчального матеріалу, передбаченого програмою курсу, що є логічним продовженням курсу «Правознавство» і базується на засадах міждисциплінарності, комплексності, універсальності та цільової підготовки студентів.
Процес викладання дисципліни спрямований на підготовку кадрів, здатних синтезувати економічні і правові знання по всьому циклу необхідних у практичній діяльності дисциплін та підвищити рівень правової підготовки фахівців економічного профілю.
Навчальна дисципліна складається із 15 тем, вивчення яких повинно сприяти формуванню у студентів адекватних уявлень про реальне господарське життя в умовах переходу України до розвинених ринкових відносин, допомогти глибокому засвоєнню ними системи правового регулювання господарської (у тому числі підприємницької) діяльності.
Вивчення предмета починається з опанування загальними поняттями та категоріями, з поступовим логічним переходом до спеціальних питань, основних інститутів господарського права і господарського законодавства.
Опрацювання навчального курсу господарського законодавства передбачає проведення теоретичних (лекційних) і семінарських (практичних), самостійну та індивідуальну роботу студентів, тестові завдання для поточного контролю знань, написання контрольних аудиторних та контрольних самостійних робіт.
Кожна з цих форм виконує окрему, властиву їй функцію, доцільність і налагодженість якої доведена педагогічною наукою і практикою викладання. В пропонованому навчальному виданні мітяться завдання та методичні рекомендації до семінарських занять, а також до самостійної роботи, яка сприятиме інтенсивності практичного навчання студентів, оптимізації навчального процесу, під час якої вони поновлюють і поглиблюють набуті знання, розвивають навички правового аналізу, юридичне мислення, виробляють здібності для практичної роботи у різноманітних секторах господарської діяльності сучасного ринкового господарства.
Глибоке оволодіння матеріалом курсу Господарське законодавство України забезпечить ознайомлення з рекомендованими нормативно-правовими актами господарського законодавства, підручниками та навчальними посібниками, спеціальною (додатковою) літературою.
Наслідком діалектичного поєднання різноманітних форм сприйняття студентами навчальної інформації і буде осягнення кінцевої мети викладання курсу – успішне вивчення ними навчальної дисципліни «Господарське законодавство України».
Навчальне видання буде корисне також і студентам заочної форми навчання, які самостійно вивчають дану навчальну дисципліну.
РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ПО ТЕМАХ КУРСУ
№ п/п
Теми курсу
Лекції
С Семінари
са Самостійна
робота
Всього
1
Загальна характеристика господарського права. Господарські правовідносини. Господарське законодавство.
2
2
4
2
Підприємництво як спосіб здійснення
господарської діяльності.
2
2
4
3
Правове становище підприємств.
2
2
4
4
Правовий статус господарських товариств.
2
2
4
5
Правове становище некомерційних суб’єктів господарського права.
2
10
12
6
Правове регулювання відносин власності в Україні.
2
5
7
7
Господарсько-договірні зобов’язання. Господарсько-правова відповідальність.
4
2
6
8
Правове регулювання банкрутства.
2
10
12
9
Правовий захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
2
2
4
10
Правові засади обмеження монополізму в економіці України.
2
5
7
11
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
2
5
7
12
Правові основи банківської діяльності та кредитно-розрахункових відносин.
2
2
5
9
13
Правові основи біржової діяльності в Україні.
2
4
6
14
Правові основи безпеки господарської діяльності.
2
5
7
15
Правові основи забезпечення якості продукції та захисту прав споживачів.
2
2
4
ВСЬОГО
32
16
49
97
Лекція 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА. ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО.
(2 год.)
План.
1. Господарське право: загальна характеристика.
2. Господарська діяльність України.
3. Загальна характеристика господарських правовідносин.
4. Господарське законодавство.
Господарське право: загальна характеристика.
Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють гос подарське право як особливу галузь права.
Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.
У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.
Перша з них негативна, її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я. М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові і адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.
Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча і дещо категорична), полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов'язане з іншими галузями права, наприклад: з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов'язального права; з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів та правові форми керівництва економікою - управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль.
Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життє вим реаліям (її прихильниками є Толстой Ю. К., Пушкін О. А., Алексеев С. С., Орокська Г. В.), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте, слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення і т. ін.).
Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX ст., а згодом - в Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., в державній власності великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств), посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з ме тою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарю вання, а в середині 30-х років сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші - лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.
Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної діяльності.
Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства.
Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих - в загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів - максимально широко), для студентів неюридичних спеціальностей – вужче, та переважно в якості навчальної дисципліни «Господарське законодавство».
Загальний курс має певну систему, яка складається з двох частин - загальної і спеціальної.
Загальна частина містить матеріал щодо основних положень правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності, включає такі розділи:
Поняття, методи і система господарського права
Суб'єкти господарських правовідносин;
Майнова основа господарювання;
Господарські зобов'язання;
Відповідальність у господарсько-правових відносинах.
Спеціальна частина (особлива частина) господарського права як навчальної дис ципліни містить матеріал щодо правового регулювання господар ської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя, а саме:
Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності;
Правове регулювання біржової торгівлі;
Правове регулювання оренди та лізингу у сфері господарювання;
Правове регулювання інших видів господарсько-торговельної діяльності (бартер, зберігання у товарному складі);
Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання;
Правове регулювання діяльності транспорту;
Правове регулювання капітального будівництва;
Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності;
Правове регулювання банківської діяльності;
Правове регулювання страхової діяльності;
Правове регулювання цін та ціноутворення;
Правові засади бухгалтерського обліку, фінансової звітності та статистичної інформації;
Правові засади аудиторської діяльності;
Правове регулювання комерційної концесії;
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
Правовий режим іноземних інвестицій;
Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон та спеціальний режим господарювання.
Контроль знань, що їх набувають студенти з навчальної дис ципліни (курсу) «Господарське право» («Господарське законодавство») здійснюється у формах: тестування, аудиторних контрольних робіт, оцінювання самостійної роботи студенів (проміжний контроль), залік (половина курсу), іспит (весь курс), а також написання та захисту курсової роботи (для студенів юридичних спеціальностей).
Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права - за предметом, методами та завданнями.
Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.
Теоретичними напрямами (елементами) науки господарського права є:
виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових норм господарського законодавства;
визначення правових засобів функціонування господарською права (в т. ч. дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків та залежностей між ними), характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій у інших вад в системі правового регулювання господарських відносин);
розробка способів вдосконалення господарсько-правової практики. Завданнями науки господарського права є:
забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;
визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;
розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;
створення єдиного понятійного апарату господарського права;
пояснення правотворчих та правозастосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.
Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).
Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.
З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» та «здійснення господарської діяльності».
Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 p., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., та в інших актах законодавства України.
Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загально дозвільному («дозволено все, що не заборонено за коном»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному стосується органів державного управ ління економікою. Як зазначається в статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання. При цьому щодо певних конкретних відносин може діяти лише один з названих методів. Інші ж відступають на «другий план» і застосовуються тоді, коли це прямо передбачено (не заборонено) законодавством, якщо в них виникає потреба.
В умовах становлення ринкової економіки переважно застосовується метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він ґрунтується на тому, що суб'єкти господарювання мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно:
а) планують свою господарську діяльність;
б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, інші умови господарських взаємовідносин.
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість дотримання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, примірні форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфері господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.
Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.
2. Господарська діяльність України.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК).
В наведеному визначенні зазначені такі ознаки господарської діяльності як:
особливий суб'єктний склад (господарську діяльність здійснюють суб'єкти господарювання);
особлива сфера здійснення господарської діяльності - сфера суспільного виробництва;
вартісний характер результатів господарської діяльності, що мають цінову визначеність.
Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корисна діяльність членів суспільства, їх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції надання послуг, виконання робіт.
Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні ознаки:
1. вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва);
2. вона виконується на професійних засадах;
3. результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;
4. ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних прошарків населення тощо).
Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік яких встановлено в ст. 6 ГК. До них відносяться:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. З ГК виділяє два її види - господарську комерційну діяльність ї некомерційну господарську діяльність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями.
Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Господарська комерційна діяльність (підприємництво) здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).
Підприємництво є основним видом господарської діяльності. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами Глави 4 ГК (ст. 42-51).
Так, згідно з ч. 1 ст. 43 ГК «Свобода підприємницької діяльності» підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГК).
Разом з тим, ч. З ст. 43 ГК встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, що полягають:
у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України від 1 червня 2000 р. « Про ліцензування певних видів господарської діяльності» без спеціального дозволу (ліцензії);
у встановленні законом переліку видів діяльності, підприємництво в яких забороняється.
Ч. 4 ст. 43 ГК встановлює загальне правило, відповідно до якого здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Законом обмежується підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в статті 44 ГК. До них належать:
вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільний найм підприємцем працівників;
комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
подають підприємцям інші види допомоги.
Як зазначено в ч. 2 ст. 48 ГК, держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
На формування і розвиток малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці спрямований Закон України від 19 жовтня 2000 року «Про державну підтримку малого підприємництва», який визначає суб'єктами малого підприємництва фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.
Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади за такими напрямами:
1)формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).
Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (ч. 2 ст. 52 ГК).
У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення ГК та інших законів, якими регулюється підприємництво (ч. З ст. 53 ГК).
На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються ГК та іншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 54 ГК). Господарський кодекс вперше закріпив таке поняття, як «господарче забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів». Відповідно до ч. З ст. З ГК це діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, наприклад, ремонт гуртожитків університету як силами залучених ремонтно-будівельних організацій, так і власними силами; закупівля обладнання, устаткування, підручників, меблів тощо для їх використання в навчальній та науково-дослідній роботі.
Організація господарської діяльності - друга складова господарських відносин. На жаль, ГК України не розкриває змісту поняття «організація господарської діяльності». Не завжди розкривається зміст цього терміну і в навчальній літе ратурі, не дивлячись на те, що прихильниками господарського права він розглядається як одне з наріжних понять господарсько-правової науки, за допомогою якого, зокрема, розмежовуються предмети цивільного і господарського права.
Можна погодитися з узагальненим визначенням поняття організації господарської діяльності як системи заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), певного суб'єкта господарювання. До елементів господарської системи відносяться суб'єкти, майнова база, нормативна та інформаційна системи.
3. Загальна характеристика господарських правовідносин.
Господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів: організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.
Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в частині 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу:
майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
трудові відносини;
фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Господарські відносини мають певні ознаки:
обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є учасники відносин у сфері господарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК. Це: суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності,особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
2. існування організаційно-господарських зобов'язань як окремого виду господарських зобов'язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст. 13 ГК). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір: господарський (ст. 184 ГК) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК). Ці рішення ґрунтуються, зокрема, на планах учасників господарських відносин (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани тощо).
3. матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг).
За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, громадян-підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий від предмета цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язання та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших суб'єктів господарювання.
Сукупність господарських відносин, які складаються між суб'єктами господарювання, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності - виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг - становить предмет господарського права.
Виходячи з цього, господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини.
Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. З ГК).
Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК).
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч. 7 ст. З ГК). Слід зазначити, що регулювання цих відносин у зв'язку з їх особливим характером здійснюється не нормами ГК, а положеннями локальних правових актів, що приймаються самими господарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини з організації господарської діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини поділяються на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господа рювання.
За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
- у галузі промисловості;
- у галузі сільського господарства;
- у галузі транспорту;
- у галузі капітального будівництва;
- у сфері приватизації;
- у сфері антимонопольного (конкурентного) регулювання;
- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
4. Господарське законодавство.
Норми господарського права, як загальні обов'язкові правила господарювання, приймаються і застосовуються у формі нормативних актів.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Господарське законодавство України, відповідно до проведеного державою курсу економічної політики, повинно визначати правові основи господарської (підприємницької, комерційної) діяльності в умовах формування змішаної економіки, що спирається на різноманіття конкуруючих між собою суб'єктів господарювання різних форм власності.
Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів та правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т.ч. організації) такою діяльністю.
Більша частина нормативних актів господарського законодавства має комплексний характер, тобто включає правові норми двох і більше галузей права, присвячених одному предмету правового регулювання (господарським договорам певного виду, суб'єктам господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського ке...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора