МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА УПРАВЛІННЯ ім. В.ЧОРНОВОЛА ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Затверджено ____________________ "___" ___________ 2007 р. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ІСПИТ Дисципліна ІСТОРІЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ для студентів базового напряму 6.060100 “Правознавство” Львів-2007 1. Завдання і значення курсу історії політико-правових вчень та його місце серед інших юридичних дисциплін. 2. Предмет історії політико-правових вчень. 3. Методи вивчення історії політико-правових вчень. 4. Періодизація історії політико-правових вчень. 5. Особливості формування політико-правових вчень в античності. Релігійно-міфологічний світогляд народів Стародавнього Сходу. Зороастризм. Буддизм. 6. Політико-правова думка Стародавнього Єгипту. 7. Політико-правова думка Стародавньої Індії. “Веди”, “Упанішади”, “Закони Ману”, “Дхаммападе”, “Артхашастра”. 8. Політико-правова думка Стародавнього Китаю. “Шу дзін”, політико-правові вчення Лао-цзи, Конфуція, Мо-дзи, школи юристів. 9. Загальна характеристика політико-правових вчень Стародавньої Греції. 10. Політико-правова думка Стародавньої Греції раннього періоду (9-6 ст. до н.е.): Гомер, Гесіод, “сім мудреців”, Піфагор і піфагорійці, Геракліт. 11. Політико-правова думка Стародавньої Греції періоду розквіту (5-перша половина 4 ст. до н.е.): Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель. 12. Політико-правова думка Стародавньої Греції періоду еллінізму (друга половина 4-2 ст. до н.е.): Епікур, стоїки, Полібій. 13. Загальна характеристика політико-правових вчень Стародавнього Риму. 14. Політико-правове вчення Ціцерона. 15. Політико-правові погляди римських стоїків: Сенеки, Епіктета, Марка Аврелія. 16. Політико-правові погляди римських юристів. 17. Загальна характеристика політико-правових ідей раннього християнства. 18. Політико-правове вчення Августина Блаженного. 19. Політико-правове вчення Томи Аквінського. 20. Загальна характеристика політико-правових вчень Середньовіччя. Особливості політико-правових вчень епохи Відродження і Реформації. 21. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського. 22. Політико-правове вчення Ніколло Макіавеллі. 23. Політико-правове вчення Франческо Гвіччардіні. 24. Політико-правове вчення Жана Бодена. 25. Політико-правове вчення Гуго Гроція. 26. Політико-правове вчення Баруха (Бенедикта) Спінози. 27. Політико-правове вчення Томаса Гоббса. 28. Політико-правове вчення Джона Локка. 29. Політико-правове вчення Вольтера. 30. Політико-правове вчення Шарля-Луї Монтеск`є. 31. Політико-правове вчення Жана-Жака Руссо. 32. Політико-правове вчення Джамбаттіста Віко. 33. Політико-правове вчення Чезаре Беккаріа. 34. Політико-правові погляди демократів США: Бенджаміна Франкліна, Томаса Пейна і Томаса Джефферсона. 35. Політико-правові погляди централістів-федералістів США: Олександра Гамільтона, Джеймса Медісона і Джона Адамса. 36. Політико-правове вчення Самуїла Пуфендорфа. 37. Політико-правове вчення Іммануїла Канта. 38. Політико-правове вчення І.-Г.Фіхте. 39. Політико-правове вчення Г.-В.-Ф.Гегеля. 40. Політико-правові ідеї історичної школи права (Густав Гуго, Фрідріх-Карл фон Савіньї, Георг Фрідріх Пухта). 41. Політико-правові ідеї англійського лібералізму: Ієремія Бентам, Джон Стюарт Мілль. 42. Політико-правові ідеї французького лібералізму: Бенджамен Констан, Алексіс де Токвілль. 43. Політико-правові ідеї німецького лібералізму: Вільгельм фон Гумбольдт, Лоренц Штейн. 44. Політико-правове вчення позитивізму і правового позитивізму у Західній Європі в 19 ст.: Огюст Конт, Джон Остін, Карл Бергбом, Рудольф фон Ієрінг. 45. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму: Клод-Анрі де Сен-Сімон, Шарль Фур`є, Роберт Оуен. 46. Політико-правове вчення марксизму (Карл Маркс і Фрідріх Енгельс). 47. Політико-правове вчення анархізму: П’єр Жозеф Прудон, Міхаїл Бакунін, Пьотр Кропоткін. 48. Політико-правове вчення у Західній Європі у другій половині 19 ст.: Людвіг Гумплович, Рудольф Штаммлер, Герберт Спенсер, Фрідріх Вільгельм Ніцше. 49. Політико-правові ідеї 20 ст.: аналітична юриспруденція, позитивістський нормативізм Г.Кельзена, прагматичний позитивізм, солідаризм та інституціоналізм, соціологічна юриспруденція, психологічна теорія права Льва Петражицького, націонал-соціалізм, відроджене природне право, інтегративна юриспруденція, теорії еліт (В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельс) та бюрократії (А.Бентлі, М.Вебер) і технократії (Дж.Бернхем, М.Дюверже). КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ІСПИТУ Форма підсумкового контролю – іспит за п`ятибальною шкалою. Викладач заздалегідь ознайомлює студентів із змістом навчальної програми курсу та переліком питань на іспит. До іспиту не допускаються студенти, які без поважних причин не відпрацювали до завершення семестру незадовільні оцінки та пропущені семінарські заняття. При складанні іспиту студенти повинні дати усну чи письмову відповідь на поставлені запитання, що охоплюються навчальною програмою курсу. На іспиті оцінюється володіння матеріалом, змістовність відповіді, вміння послуговуватись політико-правовими категоріями, здатність аналітично мислити, висловлювати власну думку чи точку зору, самостійно робити висновки тощо. Оцінка “відмінно” виставляється студенту, який повністю і юридично грамотно відповість на усі питання, тобто: - послідовно і правильно викладе матеріал; - правильно тлумачитиме та проводитиме порівняльно-історичну та порівняльно-правову характеристику політико-правових ідей, поглядів, теорій, концепцій і вчень; - вмітиме використовувати набуті знання з дисципліни для правильного розуміння політико-правових явищ та ефективного вирішення політико-правових проблем; - продемонструє здатність диференціювати та інтегрувати знання, аналізувати і оцінювати факти; - вільно володітиме політико-правовим понятійним апаратом.