Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Облік і аудит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо виконання та захисту випускних робіт
студентами напряму підготовки 0501 “Економіка і
підприємництво”, спеціальності “Облік і аудит”,
освітнього-кваліфікаційного рівня бакалавр (6.050106),
спеціаліст (7.050106), магістр (8.050106)
Затверджено на засіданні
кафедри обліку і аналізу
Протокол № 8
від 19 лютого 2004 р.
Львів – 2004
Методичні рекомендації щодо виконання та захисту випускних робіт студентами напряму підготовки 0501 “Економіка і підприємництво”, спеціальності “Облік і аудит”, освітнього-кваліфікаційного рівня бакалавр (6.050106), спеціаліст (7.050106), магістр (8.050106)/ Укл.: Загородній А.Г., Хом’як Р.Л., Корягін М.В., Полякова Л.М., Устінова І.Г., Сажинець С.Й., Шквір В.Д.- Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”. 2002.- 36 с.
Укладачі: Загородній А.Г., канд. екон. наук, доц.,
Хом’як Р.Л., канд. екон. наук, доц.,
Корягін М.В., канд. екон. наук, доц.,
Полякова Л.М., канд. екон. наук, доц.,
Сажинець С.Й., канд. екон. наук, доц.,
Устінова І.Г., канд. екон. наук, доц.,
Шквір В.Д., канд. екон. наук, доц.
Відповідальний за випуск: Загородній А.Г., канд. екон. наук, доц.
Рецензенти: Озеран О.В., канд. екон. наук, професор
Чорнобай Л.І., канд. екон. наук, доцент
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Методичні рекомендації до виконання бакалаврської, дипломної робіт (проектів) та магістерської роботи розроблені на основі “Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року № 65, “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, затвердженого наказом Міносвіти України від 2 червня 1993 року № 161, відповідних розпорядчих, нормативних документів і методичних рекомендацій Національного університету “Львівська Політехніка” та навчально-методичної літератури з цих питань.
1.1. Освітньо-кваліфікаційні рівні
Національний університет “Львівська Політехніка” готує фахівця за освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, спеціаліст і магістр.
Під освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти розуміється характеристика вищої освіти за ознаками рівня сформованості якостей людини, що забезпечують її здатність виконувати відповідні фахові обов’язки певного кваліфікаційного рівня.
Бакалавр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці і може виконувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад у певній галузі народного господарства.
Спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх, застосування для розв’язання складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад у певній галузі народного господарства.
Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх, застосування та продуктивних нових знань для розв’язання проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.
1.2. Бакалаврська робота, дипломна робота
та магістерська робота як кваліфікаційні роботи
На завершальному етапі навчання студенти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціаліста та магістра виконують і захищають відповідно бакалаврські, дипломні та магістерські роботи (надалі “роботи”), які мають відповідати встановленим вимогам.
Бакалаврська робота – це кваліфікаційна робота студента, яка виконується на четвертому курсі у восьмому семестрі після засвоєння теоретичного курсу за програмою підготовки бакалавра та проходження відповідної практики. Захищається вона після складання державного іспиту.
Бакалаврська кваліфікаційна робота повинна засвідчити певний рівень підготовленості студента – майбутнього бакалавра – з дисциплін, передбачених освітньо-професійною програмою бакалавра відповідного напрямку; продемонструвати уміння синтезувати здобуті теоретичні знання і використовувати їх при дослідженні практичних проблем; показати рівень оволодіння ним законодавчою та нормативно-методичною базою; продемонструвати уміння оформити у цілісному документі результати теоретичних досліджень, використовуючи для цього комп’ютерну техніку; зуміти формулювати висновки про напрямки розв’язання проблеми.
Бакалаврська робота виконується на основі вивчення відповідної законодавчої та нормативної бази, вітчизняної та іноземної літератури за спеціальністю (підручники, навчальні посібники, монографії, періодичні видання тощо). При виконанні роботи використовуються результати виробничої практики, яку студент проходить протягом чотирьох тижнів.
Терміни виконання бакалаврської роботи встановлюється навчальним планом.
Здебільшого бакалаврські роботи – це основа для написання дипломних робіт чи магістерських робіт.
Дипломна робота – це індивідуальне завдання навчально-дослідницького і творчого характеру, яке виконується студентом на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі, після засвоєння ним теоретичного курсу за освітньо-професійною програмою підготовки спеціаліста та проходження відповідної практики.
Дипломна робота має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих студентом знань, умінь та навичок із спеціальних дисциплін. Дипломна робота передбачає систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із спеціальності та застосування їх для розв’язання конкретних облікових, аудиторських, управлінських та інших завдань.
У дипломній роботі обґрунтування розв’язання поставлених завдань носить здебільшого теоретичний, описовий характер у вигляді методичних розробок, програм дій, інструкцій, пропозицій щодо відповідних законодавчих, розпорядчих актів тощо.
Магістерська робота – це індивідуальна, навчально-дослідницька робота студента, яка виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі, після засвоєння ним теоретичного курсу за освітньо-професійною програмою підготовки магістра та проходження відповідної практики.
Магістерська робота, маючи комплексний характер, відрізняється від дипломної актуальністю, глибиною розробки, методами дослідження обраного предмета та об’єкта, аргументованістю, практичною значущістю.
Магістерською роботою практично перевіряється готовність магістранта до теоретичного осмислення актуальності вибраної теми та її цінності, готовності проводити наукові дослідження і бачити практичне використання результатів цих досліджень.
До магістерських робіт ставляться особливі вимоги, які полягають:
в актуальності тематики, відповідності її сучасному стану певної галузі науки та перспективам розвитку, практичним завданням відповідної сфери;
у критичному аналізі висвітлення теми дослідження в наукових виданнях;
у характеристиці історії досліджуваної теми та її сучасного стану;
у характеристиці предмета і мети, описанні та аналізі методів дослідження, проведених експериментів (якщо такі були) тощо.
2. СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ РОБОТИ
2.1. Бакалаврська робота
Бакалаврська робота складається з пояснювальної записки та графічної частини.
2.1.1. Вимоги до пояснювальної записки
Обсяг до 50 друкованих сторінок. Структура бакалаврської роботи наступна:
титульну сторінку, яка оформляється на стандартному бланку (додаток 2);
завдання на бакалаврську роботу, яке видається на стандартному бланку (додаток 3);
анотація бакалаврської роботи;
зміст бакалаврської роботи;
вступ;
Теоретична частина (назва розділу)
1.1. Огляд законодавчої та нормативно-довідкової бази за темою роботи;
1.2. Огляд наукової та навчально-методичної літератури за темою роботи.
2. Аналітична частина (назва розділу)
2.1. Економічна характеристика об’єкта дослідження;
2.2. Формування облікової політики підприємства та її оцінка;
Аналіз особливостей ведення бухгалтерського обліку (за темою роботи);
2.4. Фінансово-економічний аналіз об’єкта дослідження (за темою роботи);
охорона праці;
висновки;
список використаної літератури;
додатки (за необхідністю).
Вимоги до складових елементів пояснювальної записки:
Анотація. В анотації подається короткий зміст виконаної роботи. У роботі наводиться дві анотації, ідентичні за змістом. Одна анотація пишеться українською мовою, а друга–однією із іноземних мов (англійською, німецькою, французькою, іспанською, японською,
португальською).
Зміст. У змісті роботи вказуються найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок). Зміст має включати усі заголовки, які є в роботі, починаючи зі вступу і, закінчуючи списком використаної літератури та додатками (якщо такі є).
Вступ. Вступ містить обґрунтування актуальності теми. Подається коротка характеристика об’єкта дослідження, розкриваються мета і завдання, які ставить перед собою автор роботи.
Огляд законодавчої та нормативно-довідкової бази за проблемою. У цьому розділі подається огляд діючих законів, постанов, указів та інструкцій офіційно-розпорядчих документів, нормативної та довідкової бази за темою дослідження.
Загальна кількість опрацьованих правових актів має бути не меншою 15, у тому числі низка найновіших законів, постанов, які опубліковані протягом поточного року.
Огляд наукової та навчально-методичної літератури за проблемою. У цьому розділі обґрунтовується теоретична база обраної проблеми, дається огляд літературних джерел, нових розробок, іншої інформації, пов’язаної з темою. На основі вивчення наукової, навчально-методичної літератури розкриваються підходи різних авторів до розв’язання проблеми, показується у чому подібність, а у чому відмінність їх поглядів, а також обґрунтовуються свої власні погляди на цю проблему.
Загальна кількість опрацьованих літературних джерел повинна сягати не менше 20, у тому числі низка найновіших публікацій (монографій, підручників, посібників, статей тощо), які опубліковані протягом поточного року.
Результати цього і наступного розділів повинні мати наскрізний характер, тобто вони мають бути придатними для аналізу, який розкриватиметься у аналітичній частині та при формуванні висновків.
В аналітичній частині характеризується діюча система організації бухгалтерського обліку на підприємстві з точки зору її відповідності сучасним вимогам та визначаються її недоліки.
На основі аналізу облікових та звітних даних, вивчення практичних аспектів конкретного підприємства викладається зміст питань за темою роботи. Даний розділ має бути закінчений аргументованими висновками, де у стислій формі наводяться результати аналізу і розвитку проблеми та шляхи її розв’язання.
Форма подання аналітичного матеріалу може бути довільною (словесна, графічна, таблична тощо). Конкретна структура даної частини узгоджується з керівником бакалаврської роботи.
Висновки. У висновках подається перелік пропозицій і рекомендацій, а також міркування студента щодо можливої практичної їх реалізації та передбачувані результати. Пропозиції і рекомендації повинні базуватись на основі теоретичної та аналітичної частинах роботи.
Список літератури. У списку літератури наводяться усі використані офіційно-розпорядчі документи, літературні джерела вітчизняних і зарубіжних авторів. Посилання на публікації у тексті здійснюються наведенням в квадратних дужках номера джерела у списку літератури і конкретних сторінок. Правила оформлення бібліографічного описання у списку літератури наводяться у розділі 3.
Додатки. Додатки формуються за потреби. До них включається допоміжний матеріал, який потрібний для повнішого сприйняття виконаної роботи (бухгалтерська звітність, проміжні розрахунки, інструкції і методики, описання алгоритмів, ілюстрації допоміжного характеру тощо).
2.1.2. Вимоги до графічної частини
Графічна частина виконується на аркушах паперу формату А-1, на яких можуть міститися графіки, схеми, таблиці, моделі, тощо. Кількість аркушів повинна бути не менше 3. Їх назва має відображати зміст структурних складових пояснювальної записки.
Ця частина має відповідати таким вимогам:
характеризувати результати виконаних розділів, висновки;
мати певну логічну послідовність.
Оформлення цієї частини розглядається у наступному розділі.
Зміст і особливості виконання креслень (якщо такі будуть) узгоджуються з відповідною кафедрою.
Додаткові вимоги щодо змісту пояснювальної записки та графічної частини за необхідності визначаються профілюючою кафедрою.
2.2. Дипломна і магістерська робота
Дипломна і магістерська робота складається з пояснювальної записки та графічної частини.
2.2.1. Вимоги до пояснювальної записки
Орієнтований обсяг записки становить до 80 друкованих сторінок для дипломної роботи і до 100 сторінок для магістерської роботи. У пояснювальній записці містяться:
Титульна сторінка, яка оформляється на стандартному бланку (додаток 2);
Завдання до роботи, яке видається кафедрою на стандартному бланку (додаток 3);
Анотація.
Зміст.
Вступ (орієнтовно 2 – 3 с.).
Теоретична частина (орієнтовно 20 – 25 с.).
Аналітична частина (орієнтовно 30 - 35 с. ).
Дослідницька частина* ( орієнтовно 15 – 20 с.).
Рекомендаційна частина (орієнтовно 10 –15 с.).
Висновки (орієнтовно 3 –5 с.).
Список використаної літератури;
Додатки (за необхідністю)
Структура пояснювальної записки та обсяг окремих розділів залежать від теми роботи, об’єкта і предмета дослідження та індивідуального завдання.
Вимоги до складових елементів пояснювальної записки дипломних та магістерських робіт.
Вимоги до анотації, змісту, списку літератури та додатків аналогічні до тих, які викладені у вимогах до бакалаврської роботи.
Вступ. У вступі обґрунтовується актуальність теми, яка вивчається, її значущість; визначається об’єкт, предмет, мета і завдання, які ставив перед собою студент; розкривається структура роботи, її основний зміст. Подається коротка характеристика основних розділів роботи, отриманих результатів, висновків.
У магістерських роботах вказуються й методи дослідження, за допомогою яких студент збирав, систематизував, узагальнював, обробляв практичний матеріал, а також можуть розкриватись етапи дослідження.
Теоретична частина. У цій частині (розділі) обґрунтовується теоретична база обраної проблеми, дається огляд літературних джерел, нових розробок, іншої інформації, пов’язаної з темою.
На основі вивчення наукової, навчально-методичної літератури розкриваються ступінь вивченості проблеми в історичному аспекті, підходи різних авторів до її вирішення, показується у чому єдність, а у чому відмінність їх поглядів, а також обґрунтовується, яких поглядів на цю проблему і чому дотримується студент у своїй дипломній роботі. Розглядаються також законодавчі та нормативні акти за проблемою роботи, подається аргументована оцінка використання теоретичної бази і впливу нормативно-законодавчої бази на динаміку розвитку об’єкта дослідження, наводяться ( на основі теоретичних обґрунтувань, вітчизняного чи зарубіжного досвіду, власних висновків тощо) шляхи розвитку цього об’єкта, розкривається методологія і техніка дослідження.
Результатом цієї частини має бути певна методологічна модель, яка буде використовуватись для аналізу предмета дослідження у наступних частинах роботи та при формуванні висновків.
_________
* дана частина обов’язкова для магістерських робіт.
Аналітична частина. В аналітичній частині на прикладі конкретної організації, використовуючи розроблену у теоретичній частині методологічну модель, подається аналіз стану досліджуваного об’єкта за останній звітний період виробничо-господарської діяльності. Вихідними даними для аналізу можуть бути економічна, фінансова, адміністративна, організаційна та інші види документації цієї організації, а також різноманітна інформація офіційних статистичних служб. Аналіз повинен здійснюватись з урахуванням різних чинників впливу на об’єкт дослідження. Аналізуючи об’єкт дослідження, встановлюється його стан.
Цей розділ має бути закінчений аргументованими висновками, де у стислій формі наводяться результати аналізу і розвитку проблеми та шляхи її розв’язання.
Форма подання аналітичного матеріалу може бути довільною ( словесна, графічна, таблична, у вигляді моделей, блок-схем тощо).
Дослідницька частина. Дослідницька частина є обов’язковою складовою магістерською роботи, а також може бути виділена, як окрема частина у деяких дипломних роботах. Ця частина базується на комплексному підході до аналізу об’єкта дослідження в динаміці за певний період часу. При цьому важливою умовою є дослідження чинників, які мають вплив на об’єкт дослідження. Вагомість тих чи інших чинників обгрунтовується за допомогою емпіричних і теоретичних методів, методів математичної статистики, моделювання тощо. Ця частина є логічним продовженням теоретичної та аналітичної частини. У ній наводяться результати вивчення можливих шляхів розв’язання виявлених проблем.
Призначення цього розділу є дослідити тенденції і закономірності зміни економічних показників, зокрема тих, значення яких вказано у завданні.
Рекомендаційна частина. Рекомендаційна частина є необхідною складовою дипломної та магістерської робіт. У цій частині наводяться обгрунтування заходів щодо покращання діяльності об’єкта. Система заходів логічно випливає з теоретичної, аналітичної та дослідницької (для магістерських робіт) частин і спрямована на подолання суперечностей між реальним і бажаним станами об’єкта з урахуванням індивідуальних завдань, тобто конкретні заходи (пропозиції, рекомендації тощо) студента-випускника повинні націлюватись на забезпечення показників економічного зростання.
Рекомендаційна частина може бути розкрита у формі економічних, фінансових, інноваційних, методичних та інших заходів, інструкцій, програм, пропозицій щодо офіційних документів тощо.
2.2.2. Вимоги до графічної частини
Графічна частина виконується відповідно до викладених вимог для бакалаврської роботи. Кількість аркушів повинна бути не менше 6 для дипломних робіт не менше 7 для магістерських робіт.
3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ
3.1. Загальні вимоги
Роботи виконуються, як правило, машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одному боці аркуша білого паперу формату А-4 (210х297мм) через два міжрядкових машинописних (1,5 комп’ютерних) інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм, що відповідає 14-му розміру комп’ютерного шрифту. На кожному аркуші повинні бути поля таких розмірів: ліворуч, зверху та знизу–не менше 20 мм, праворуч не менше 10 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору. Щільність тексту має бути однаковою. Якщо у текст вписуються від руки іншомовні слова, формули, умовні знаки, то їх потрібно вписувати чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна наближатись до щільності основного тексту.
Друкарські помилки, описки чи графічні нечіткості, виявлені у процесі оформлення роботи, можна виправляти охайним підчищенням чи за допомогою коректора і нанесенням на тому самому місці або між рядками виправленого тексту (фрагмента малюнка) тим самим кольором, яким написаний текст.
Заголовки структурних частин роботи “АНОТАЦІЯ”, “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ” (якщо такий є), “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ”(якщо такі є) друкують великими літерами симетрично до тексту. Кожну структурну частину необхідно починати з нової сторінки.
Текст розділів може складатись з підрозділів. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої) з абзацного відступу. Крапка у кінці заголовка не ставиться.
Якщо підрозділи містять пункти, то заголовки цих пунктів друкують маленькими літерами (крім першої) з абзацного відступу в розрядку, у підбір тексту. У кінці заголовка, надрукованого у підбір тексту, ставиться крапка.
Якщо заголовок складається з двох чи більше речень, то їх розділяють крапкою. Заголовки чи слова у них не підкреслюються і слова при переносах не розбиваються.
Відстань між заголовками (за винятком заголовка пункту) і подальшим текстом має дорівнювати трьом міжрядковим інтервалам, а відстань між заголовком і останнім рядком попереднього тексту (для тих випадків, коли кінець одного і початок другого підрозділу розташовується на одній сторінці) – чотирьом міжрядковим інтервалам.
Нумерація. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.
Нумерація має бути наскрізною, причому першою сторінкою є титульна сторінка, але на ній номер не ставиться. Рисунки і таблиці включаються у загальну нумерацію. Сторінки з додатками і списком літератури включаються у наскрізну нумерацію. Номер сторінки проставляється у правому верхньому кутку сторінки без будь-яких знаків (крапки у кінці, виділення рисками, дужками тощо).
Номер розділу ставиться після слова “Розділ”, наприклад, “Розділ 4.”, а “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ” , “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ” не нумеруються. Нумерація починається з першого підрозділу.
Підрозділи нумеруються у межах розділу. Номер підрозділу складається із номера розділу та свого порядкового номера, розділених крапкою. У кінці також ставиться крапка, наприклад, “2.1.” (перший підрозділ (параграф) другого розділу). Пункти нумеруються арабськими цифрами межах кожного підрозділу. Номер пункту має складатися із номера розділу, підрозділу і пункту (свого порядкового номера), розділених крапками. У кінці номера пункту також ставиться крапка, наприклад, “2.1.3.” (третій пункт першого підрозділу другого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Номери підрозділів і пунктів ставляться на їх початку, номер пункту – на початку першого рядка абзацу, яким розпочинається відповідний пункт. Цифра номера пункту не повинна виступати за межі абзацу. Якщо пункти міститимуть підпункти, то їх нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що й пункти.
3.2. Оформлення ілюстрацій (рисунків)
Ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, графіки тощо) називаються рисунками, які нумеруються послідовно у межах розділу або наскрізно (якщо рисунків небагато) арабськими цифрами. Якщо рисунків багато, то номер рисунка має складатися із номера розділу і порядкового номера рисунка, розділених крапкою, наприклад “Рис. 1.2” (другий рисунок першого розділу), а далі йде назва рисунка. При посиланні на рисунок перший раз необхідно вписувати його повний номер, наприклад, “(рис. 1.2.)”. Подальші посилання на рисунки виконуються разом із скороченим словом “дивись”, наприклад ,“(див. рис. 1.2.)” .
Рисунки мають розташовуватись одразу після посилання на них у тексті. Якщо на даній сторінці немає місця, то їх необхідно розташувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі, тобто, щоб для вивчення цього рисунка сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою. Номер рисунка, його назва і пояснювальні підписи розміщуються послідовно під рисунком.
3.3. Оформлення таблиць
Таблиці у роботі нумеруються послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті пишеться слово “Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці складається із номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою, наприклад “Таблиця 1.2”(друга таблиця першого розділу). При посиланні на таблицю вказують її повний номер, а слово “Таблиця” пишуть у скороченому вигляді, наприклад, “(табл. 1.2.)”. Якщо у роботі тільки одна таблиця, то її не нумерують і слово “Таблиця” не пишуть.
Під словом “Таблиця” розміщується заголовок таблиці симетрично до форми таблиці. Слово “Таблиця” і заголовок починаються з великої букви. Назва не підкреслюється.
Таблиці потрібно розташовувати після першої згадки про неї у тексті так, щоб її зручно було розглядати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою. Якщо на цій сторінці немає місця, то її необхідно розташовувати на наступній сторінці у зручній для ознайомлення формі, тобто, щоб для вивчення таблиці, сторінку можна було б повернути за годинниковою стрілкою.
При переносі таблиці на наступну сторінку нумерацію колонок необхідно повторити, а над нею розмістити слова “Продовження табл.” із зазначенням її номера, наприклад, “Продовження табл. 1.2”.
Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на іншу сторінку, при цьому назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою у межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то у першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, а у другому – боковик.
Заголовки граф таблиці пишуться з великої букви, підзаголовки граф – з малої, якщо вони становлять одне речення із заголовком, і з великої, - якщо вони мають самостійне значення. Висота рядків повинна бути не меншою, ніж 8 мм. Графу “№ з.п.” у таблицю включати не потрібно (крім випадків, коли на рядок таблиці є посилання у тексті).
Якщо є текст, який повторюється у графі таблиці і складається з одного слова, то його можна замінити лапками; якщо текст повторюється і складається з двох і більше слів, то при першому повторенні його замінюють на слова “Те саме”, а далі – лапками.
Замість цифр, марок, знаків, букв, математичних чи хімічних символів лапки не допускаються. Якщо цифрові дані у якомусь рядку таблиці не наводяться, то у ньому ставиться прочерк.
3.4. Оформлення формул
Формули у роботі (якщо їх більше ніж одна) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули у розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули пишеться біля правого поля сторінок на рівні відповідної формули (якщо формула велика, то на рівні нижнього рядка формули, до якої він відноситься) в круглих дужках, наприклад (2.2) (друга формула другого розділу). Пояснення позначень символів чи числових коефіцієнтів наводиться безпосередньо під формулою у тій послідовності, у якій вони подані у формулі. Це пояснення подається з нового рядка, починаючись зі слова “де”, двокрапка після якого не ставиться. Значення кожного символу чи числового коефіцієнта подається з нового рядка. Розмірність одного і того самого параметра у межах роботи має бути однаковою. При посиланні у тексті на формулу, необхідно подати її повний номер у дужках, наприклад, “У формулі (1.2)”.
Рівняння і формули виділяються з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.
3.5. Оформлення приміток
Якщо у тексті є необхідність у примітках, в яких вказують довідкові чи пояснювальні дані, то пишеться слово “Примітка” чи “Примітки”. Якщо приміток на одній сторінці в одному пункті чи підпункті декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку і примітки нумеруються.
Якщо є одна примітка, то її не нумерують, і після слова “Примітка” ставиться крапка.
3.6. Оформлення посилань
У роботі часто робляться посилання на джерела, матеріали чи окремі результати, які використовуються при розробці проблеми, завдання, розгляді питання тощо. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо цього документа, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту та обсяг.
Посилатись необхідно на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатись у тих випадках, якщо в них є матеріал, який не включений до останнього видання.
Якщо використовуються відомості із джерел документальної інформації чи з великою кількістю сторінок, то у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дається посилання.
Посилання у тексті роботи на джерела необхідно позначати порядковим номером за переліком їх у списку літератури, виділивши двома квадратними дужками, наприклад, “… у працях [2-5,8]….” чи [17, с. 20-25].
Часто посилання на джерела робиться у виносках. При такому варіанті посилання має відповідати його бібліографічному описанню, часто з вказівкою на номери сторінок.
При посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, які розміщені у самій роботі студента, відповідно вказується: порядковий номер ілюстрації (наприклад, “рис. 2.4.”; номер таблиці (наприклад, ”… в табл. 1.4”); порядковий номер формули (наприклад “… у формулі (2.2)”). При повторних посиланнях на ілюстрації та таблиці необхідно вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад, “див. рис. 2.4”.
3.7. Оформлення списку використаної літератури
До цього списку включаються усі використані джерела, які розташовуються за алфавітом або у послідовності посилань на них у тексті. Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має включати: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Ці дані друкуються у виданнях.
Прізвище автора подається називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі; перед прізвищем наступного автора ставлять кому. При наявності більше чотирьох авторів, вказують прізвища з ініціалами тільки перших трьох, а далі пишуть слова “та інші”. Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку; можна скорочувати назви тільки двох міст: Київ (К.) та Москва (М.)
Дані про статтю із періодичного видання мають вказувати: прізвище та ініціали автора, заголовок статті, назву видання (журналу), сторінки, на яких розміщена стаття. Заголовок статті подається у тому вигляді, як це вказано в періодичному виданні. Назву серії пишуть після скороченого слова “сер”. Номери сторінок, на яких розміщена стаття, розділяють рискою, наприклад, “С. 32-39”.
Приклад оформлення літератури показано у додатку 4.
3.8. Оформлення додатків
Додатки оформляються як продовження роботи на подальших її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у послідовності до посилань у тексті роботи. Кожний додаток починається з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими буквами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими буквами з першої великої друкується слово “Додаток…” і велика літера української абетки, наприклад “Додаток А”, “Додаток Б”. Додатки необхідно позначити послідовно, відповідно до букв алфавіту, за винятком букв Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Один додаток позначається як додаток А.
Текст кожного додатка може поділяти на розділи та підрозділи, які нумеруються у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1. – підрозділ перший третього розділу додатка В.
Ілюстрації, таблиці, формули у додатках нумеруються у межах кожного додатка, наприклад: рис. А.1.2. – другий рисунок першого розділу додатка А; формула (В.1) – перша формула додатка В.
При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульній сторінці роботи під її назвою друкують великими буквами слово “ДОДАТКИ”.
3.9. Оформлення графічної частини
Графічний матеріал може включати таблиці, графіки, діаграми, схеми, розрахунки, які містяться у пояснювальній записці. Демонстраційні плакати повинні відображати основний зміст теоретичної частини, організацію та ведення обліку об’єкта дослідження, результати фінанси-економічного аналізу, аудиту за темою роботи, рекомендації та пропозиції щодо подальшого розвитку об’єкта дослідження.
Демонстраційні плакати виготовляються студентом-дипломником чорним кольором будь-яким методом, але так щоб можна було їх читати на відстані 5 – 6 метрів.
Замість плакатів можна використовувати технічні засоби для демонстрації графічного матеріалу випускних робіт.
4. ДЕЯКІ ПОРАДИ СТУДЕНТАМ ЩОДО ПІДГОТОВКИ
ТЕКСТУ РОБОТИ ТА ВИСТУПУ НА ЇХ ЗАХИСТІ
Як свідчить практика, написання роботи викликає у студентів значні труднощі організаційного характеру, зокрема при пошуку і відборі необхідної літератури та в роботі з літературними джерелами, при компонуванні опрацьованого матеріалу та виборі методу викладення тексту, при формуванні висновків та підготовці виступу на захист роботи.
Пошук і відбір необхідної літератури – один з першочергових кроків практичної реалізації поставлених завдань студентом-випускником при підготовці роботи. Для повнішого виявлення основних літературних джерел, а за необхідності архівних документів, статистичних даних тощо з теми виконуваної роботи, використовують каталоги чи картотеки кафедр та бібліотек вищого навчального закладу, провідних та спеціалізованих бібліотек міста, області, бібліотечні спеціальні видання, прикнижкові та пристатейні списки літератури, виноски та посилання у підручниках, монографіях, словниках тощо.
Бібліографічні записи джерел краще робити на каталожних картках, бо з них швидко можна скласти робочу картотеку і зручно поповнювати її. Сукупність таких карток доцільно групувати за розділами роботи, мети чи періоду опрацювання. Якщо у різних розділах роботи використовується одне й те саме джерело, то при групуванні за розділами і підрозділами необхідно дублювати картки. Бібліографічні описання на картках повинні бути повними, відповідно до вимог стандарту, бо ці картки потім використовуються для складання списку використаної літератури.
Складену з теми роботи картотеку бажано показати керівникові, який може порекомендувати додаткові джерела, дати певні поради щодо першочерговості їх опрацювання, необхідності та доцільності використання тих чи інших джерел.
Вивчення та конспектування літератури за темою роботи. Вивчення літератури рекомендується розпочинати з тих робіт, у яких досліджувана проблема висвітлюється загалом, а пізніше перейти до джерел, в яких відображаються вужчі, окремі, вибранні питання. Починати ознайомлення з виданням потрібно з титульної сторінки, щоб з’ясувати, де, коли, ким було воно видано, переглянути зміст, прочитати анотацію чи передмову, де розкрито призначення видання, завдання, які ставив автор у ньому.
Читати текст потрібно уважно, щоб збагнути хід авторської думки, відрізнити висновки, головні положення від фактів, аргументів та ілюстративного матеріалу. Необхідно вияснити зміст тези і аргументів, знайти відповідь на питання, чи є між ними відповідне відношення; проаналізувати чи достатньо означені поняття, які використовуються; визначити, які з тверджень носять проблематичний, гіпотетичний характер, які з фрагментів тексту містять “скриті” питання тощо. Цих вимог необхідно дотримуватись і при формуванні основного тексту роботи.
Необхідні цитати, цифри, факти, висновки, які мають відношення до теми роботи, виписують на окремому аркуші паперу стандартного розміру, що сприяє кращій орієнтації у накопиченому матеріалі, систематизації його за розділами, проблемами. Після кожної цитати, прикладу чи іншого виписаного матеріалу потрібно точно описувати джерело з позначенням сторінок, на яких опублікований цей матеріал. Це необхідно для забезпечення вимог правильного оформлення, якщо такий матеріал буде використовуватись у тексті роботи.
Композиція плану роботи передбачає формулювання назви теми, викладення вступного матеріалу, основного тексту і висновків. При цьому необхідно пам’ятати, що усі частини тексту – вступ, основна частина і висновок – підпорядковуються темі. Конкретні вимоги до частин бакалаврської, дипломної роботи та магістерської роботи були розглянуті вище. Тут ми розкриємо тільки деякі загальні питання.
Спочатку необхідно домогтись логічно правильно розробити структуру роботи, що є запорукою успіху розкриття теми. Така структура дає змогу побачити окремі частини роботи у їх взаємозв’язку, контролювати послідовність, у якій мають подаватись окремі частини тексту, визначити шляхи дій, побачити нерозкриті питання, спланувати та організувати працю студента, написати зміст роботи. Розроблену структуру доцільно погодити з науковим керівником. Процес створювання структури може уточнюватись протягом усієї роботи над темою.
Далі доцільно скласти повний список використаної літератури, щоб при написанні тексту відразу можна було зробити відповідні посилання на літературу, бо, як свідчить практика, на завершальному етапі роботи над текстом без такого списку студентам доводиться витрачати багато часу на переробку і уточнення посилань.
Проаналізований і систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів (глав) і підрозділів (параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) – окрему частину цього питання.
Починаючи працювати над розділом, необхідно усвідомити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези мають підтверджуватися фактами (аргументами), висновками різних авторів, результатами теоретичних досліджень, експериментів, аналізом конкретного практичного досвіду.
Вступ роботи є початковою частиною тексту, він, як правило, пишеться після того, як написана основна частина роботи.
Зміст теми розкривається в основній частині тексту. Ця частина за обсягом, головна і найвідповідальніша. Тут виключна увага приділяється аналізу досліджуваної проблеми і аргументації одержаних результатів, тому основна частина складається, як правило, з декількох розділів.
У цій частині має бути виконано два головні завдання: перше – обґрунтувати (довести, пояснити, розтлумачити, підтвердити, виправдати, спростувати) сформульовані положення; друге – розкрити їх у доступній і переконливій формі, причому так, щоб можна було оцінити достовірність інформації, відтворити за необхідності результати і використати для інших цілей викладений матеріал.
Огляд літератури з досліджуваної теми має включати найцінніші, найактуальніші джерела (10 – 15). Огляд літературних джерел доцільно групувати так: роботи, в яких висвітлюється історія розвитку проблеми; теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, далі ту, що розкривають тему частково, окремі її сторони; роботи, у яких тема чи окремі її сторони висвітлюються чи оцінюються неоднозначно, суперечливо. Студент має виявити ті питання, які залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Огляд закінчується коротким висновком про ступінь висвітлення в літературі основних аспектів теми.
Достовірність висновків та результатів, що відображаються у роботі загалом підтверджуються вивченням практичного досвіду роботи конкретних організацій (установи, банку, підприємства, їх підрозділів тощо). Накопичуючи та систематизуючи відомості, необхідно вміти визначати їх достовірність, знаходити найістотніші ознаки для порівняння, розрізнення, характеристики, описання, аналізу і синтезу, узагальнення. Порівняння чи розрізняння допомагає виділити головне, типове у розглядуваних подіях, простежити зміни за певний період, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощі, визначити тенденції та перспективи тощо. Аналіз зібраних матеріалів потрібно проводити у сукупності, з урахуванням різних чинників впливу на цей об’єкт. На основі синтезу необхідно поєднати окремі частини, що були вивчені у процесі аналізу, і розглянути предмет дослідження як єдине ціле, зробити узагальнення і певні висновки.
Широке використання різних методів, особливо у комплексному їх застосуванні, дає змогу поєднати різні роз’єднані знання у цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності або окремої організації чи її підрозділів.
Основна...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора