Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Завдання
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
РОЗДІЛ 6. ПРИНЦИПИ, ШЛЯХИ Й ЗАСОБИ АДАПТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ВИЩУ ОСВІТУ УКРАЇНИ 166
6.1. Стратегічні завдання розвитку освіти України 166
6.2. Завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу 168
6.3. Формування інноваційного освітнього середовища у вищих навчальних закладах у контексті вимог Болонського процесу 172
6.4. Освітньо-кваліфікаційні рівні (ступенева освіта) в Україні 179
6.5. Сприяння європейській співпраці в галузі гарантій якості освіти 184
6.6. Підвищення мобільності через подолання перешкод 186
РОЗДІЛ 6. ПРИНЦИПИ, ШЛЯХИ Й ЗАСОБИ АДАПТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ВИЩУ ОСВІТУ УКРАЇНИ
6.1. Стратегічні завдання розвитку освіти України
Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними ' тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами.
Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об'єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж врахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває загальнопланетарного характеру та охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись на достойне місце у світовому співтоваристві.
Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки - утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріоритетності цих сфер та фактичне її забезпечення. Позитивні зрушення тут в останні роки завдяки позиції Президента України, законодавчій діяльності Верховної Ради України, діям Уряду очевидні. Це проявилося і в зростанні заробітної плати освітянам та науковцям лише у 2003 - на початку 2004 pp. на 44%, і в збільшенні вдвічі з 1 липня 2004 р. стипендії студентам та учням профтехосвіти, і у виділенні коштів для закупівлі сучасного обладнання для НАН України. Однак усі ці дії можна розглядати лишень як перші кроки. В найближчі роки заплановано довести фінансування науково-технічної сфери до 1,7% ВВП задля того, щоб наблизитися до країн ЄС, які визначили на 2010 рік сумарне фінансування науки за рахунок усіх джерел у розмірі 3% від ВВП. В освіті ставиться завдання практично подвоїти нинішні 4,3% ВВП, аби бути конкурентоспроможними з європейськими країнами.
Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, щоб готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності у XXI столітті. Основні напрямки модернізації визначено у Національній доктрині розвитку освіти, схваленій II Всеукраїнським з'їздом освітян і затвердженій Указом Президента України у 2002 році.
Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:
Перше. Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Такою вона і повинна стати. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті: це і прийнятий Урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і старшої школи, це і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів, це і нові за змістом і сутністю програми та підручники тощо.
Друге - модернізація освіти. Глобалізація світу, його інформаційна багатоманітність обумовлюють включення людини у незрівнянно складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин, що суттєво ускладнює життєву поведінку людини. Тому освіта повинна готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалась у житті не страхом, а власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Ось чому здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.
Третє - в модернізації освіти полягає у переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчальний заклад, що має в аудиторіях лише дошки, парти та підручники, відходить у минуле. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. Останнім часом зроблено суттєві зрушення в комп'ютеризації. Сьогодні у країні комп'ютеризовано 54% середніх шкіл, з них сільських - 45%.
Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження виробництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничих і технологічних наук.
Четверте - полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Тут є два підзавдання. Одне полягає у забезпеченні знання державної мови. Сьогодні 75% дітей у школах навчаються українською мовою, решта - вивчають державну мову. Проблем тут у певних регіонах України чимало; і обумовлені вони, передусім, відсутністю україномовного середовища. Друге, в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом. Ось чому поряд з ґрунтовним вивченням української, рідної мови, в освіті робляться кроки щодо забезпечення вивчення іноземних мов. Уже два роки, як в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-ого класу. Згідно з новими навчальними планами буде можливість вивчати з 5-ого класу ще одну іноземну мову або мову національної меншини.
Щодо розвитку вищої освіти, то стратегічні цілі обумовлені її новими функціями у сучасному світі. Вища освіта сьогодні не є виключно засобом підготовки фахівців для народного господарства. Отримання вищої освіти, окрім цього, стає все більш обов'язковим етапом у розвитку людини; у суспільстві створюється необхідний інтелектуальний потенціал, а відтак - передумови для впровадження науково-інформаційних технологій, переходу до інноваційної економіки. В Україні в останні роки досягнуто суттєвих показників. Якщо в 1990 році, тоді ще в УРСР, навчалося 176 студентів на 10 тис. населення, то сьогодні - 385.
Важливою проблемою залишається якість вищої освіти. Призупиняється діяльність відокремлених підрозділів ВНЗ, в яких не забезпечується належний рівень якості. Водночас продовжується робота з оптимізації співвідношення підготовки фахівців. Усі додаткові місця державного замовлення, а за останні 3 роки їх число зросло на 15%, виділено для спеціальностей, пов'язаних з науково-інформаційними технологіями та реальним виробництвом.
Одне з важливих завдань - приєднання до Болонського процесу. Альтернативи цьому курсу для України немає. Отже, приєднання до Болонського процесу та й безпосередні внутрішні інтереси потребують суттєвого збільшення ролі університетської науки.
Вища школа зазнає і певних структурних змін. Так, на початку становлення нашої державності практика залучення технікумів до структури вищої освіти, з одного боку, привела до самодискредитації вітчизняної вищої освіти, а з іншого - зменшила можливості для успішної роботи самих технікумів. Тому планується вилучити технікуми зі складу вищої школи і створити на їхній основі самостійний напрямок - базову професійну освіту, яка продовжить підготовку молодших спеціалістів і буде знаходитися між профтехосвітою і вищою освітою.
Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху інноваційного розвитку економіки у контексті науково-технічної діяльності. Вони зводяться до таких позицій:
- попит на наукоємну вітчизняну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
- як державні, так і недержавні фінансові інституції неактивно орієнтовані на інвестування інновацій;
- недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності;
- відсутня система підвищення кваліфікації, яка б адекватно реагувала на сучасні вимоги щодо здатності та готовності кадрів до впровадження інновацій.
До науково-технічної сфери необхідно активно включати бізнес і ринок. З метою подальшого залучення коштів вітчизняних і зарубіжних інвесторів у наукові дослідження, розробки та впровадження у виробництво нових наукоємних технологій необхідно якнайшвидше удосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій, інтелектуальної власності. Безумовно, потребує нових зусиль інтеграція освіти і науки.
Ці та інші дії, безперечно, сприятимуть зростанню внеску освіти і науки в структурно-інноваційну перебудову економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства.
6.2. Завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Учасники низки міжнародних науково-практичних семінарів г «Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської декларації» (відбувся 21 -22 листопада 2003 року у Львові на базі Національного університету «Львівська політехніка»), «Гарантії якості, європейська система передачі і накопичення кредитів та практика імплементації Болонського процесу у різних європейських країнах» (відбувся 16-17 квітня 2004 р. у Дніпропетровську на базі Національного гірничого університету) та «Вища освіта України і Болонський процес» (відбувся 12-13 травня 2004 р. у Києві на базі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут»), визнаючи необхідність інтеграції вищої освіти і науки України в єдиний Європейський освітній і науковий простір на засадах Спільної декларації європейських міністерств освіти, прийнятої в Болоньї 19 червня 1999 p., ствердили, що:
Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення про інтеграцію національної системи вищої освіти і науки в Європейський освітній і науковий простір, яке б було покладено в основу зовнішньої політики держави.
Багатоступенева система вищої освіти України, запроваджена законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» та відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України і Міністерства освіти і науки України, в основному відповідає моделі, запропонованій країнами-учасницями Болонського процесу. Подальша модернізація вищої школи України повинна бути зорієнтована на інтегрування національної системи вищої освіти до Європейського освітнього та наукового простору.
Міністерству освіти і науки України та вищим навчальним закладам необхідно провести значну роботу щодо прийняття системи чітко встановлених та взаємовизначсних ступенів через впровадження додатка до диплома, аби сприяти визнанню національної вищої школи Європейською системою вищої освіти.
Вищим навчальним закладам - учасникам педагогічного процесу - зосередити зусилля на апробації системи кредитів, узгодженої з Європейською системою перезарахування кредитів (ECTS), з подальшим поширенням цієї системи в національній системі вищої освіти.
Необхідно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінки якості знань студентів, їх практичної підготовки, ефективності наукових досліджень, передбачивши зміну змісту і форми організації роботи державних і недержавних інституцій, що здійснюють контроль якості освіти.
Вищим навчальним закладам — учасникам педагогічного експерименту - апробувати в умовах національної системи вищої освіти європейські критерії щодо розроблення навчальних планів, співпраці закладів освіти, схем мобільності та інтегрованих програм навчання, практичної підготовки та наукових досліджень.
Крім цього, на сьогодні в Україні проведено низку конференцій та семінарів за участю представників Європейського союзу та європейських структур, що здійснюють розробку принципів та технологій реалізації вимог Болонського процесу.
Учасники цих зібрань запевнили, що вищі навчальні заклади зроблять все необхідне для підтримання країн-учасниць Болонського процесу та приєднаються до нього.
Проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору сприймається з розумінням Генеральним директоратом IV Ради Європи, а також групою підтримки Болонського процесу. Останні відзначають високий рівень готовності України, її прагнення приєднатися до цього процесу та визначеності щодо основних завдань і проблемних питань.
Україна була і залишається активним учасником цих процесів. Закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. Спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювалися із практикою впровадження задекларованих законодавством норм, зробили позитивні висновки щодо розвитку вищої освіти.
За період з 1993 по 2003 рік вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.
Якщо порівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко дійти висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти співзвучні загальноєвропейським підходам.
Висловлюються різні пропозиції щодо удосконалення схеми побудови ступеневої вищої освіти. Найкращим варіантом є органічне поєднання принципів вітчизняної та світових структур вищої освіти. Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й України, — процес надзвичайно складний. Новації мають сприйматися не тільки освітянською громадськістю. Головне — щоб їх розуміли і сприймали ті, хто вчиться, й ті, хто надає роботу. Саме тому принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.
Разом з тим Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці. Громадянам нової Європи повинні бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн, тому Болонський процес, як такий, має бути спрямований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.
Насамперед йдеться про використання прозорих схем та етапів підготовки, які будуть порівнянними для різних країн. Як модель пропонується двоступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів за схемою бакалавр (не менше 3-х років) та магістр — два роки навчання. Перший етап в академічному плані повинен повністю забезпечити доступ до другого — підготовки магістра. Разом з тим, освіта на магістерському рівні дає право продовжити післядипломну освіту і здобути ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого у нас є кандидат наук.
Важлива і складна з огляду на практичну реалізацію вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Ця проблема раніше обговорювалась в Україні. Визнавалося, що навіть за умови чотирирічного терміну навчання бакалавра, що дає більші можливості для його профільної та практичної підготовки, зробити це нелегко. При трирічній навчальній програмі забезпечити одночасно високий рівень загальноосвітньої, фундаментальної та профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності ще складніше, тому слід очікувати, що більшість країн обиратимуть чотирирічну програму навчання бакалавра. Такі програми впроваджено у Великій Британії, Росії та Україні. Однак не виключено, що для певних спеціальностей буде доцільніше використовувати схему: три роки бакалавр плюс два роки магістратури. Зауважимо, що ряд країн зіштовхнулися з труднощами щодо запровадження програм бакалавра у певних предметних галузях, наприклад, в інженерних науках. Проте не можна допустити, щоб програми бакалавра ставали суто професійними, без елементів наукової підготовки, або були просто редукованими програмами підготовки спеціаліста, які використовувалися до 1995 року.
Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затверджено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки. Стандарти розроблено для 80 відсотків напрямів підготовки, містять усі вимоги до компетентності, кваліфікаційну характеристику і системи діагностики якості знань. Міністерство освіти і науки України розробило форму додатка до диплома європейського зразка - його планувалося видавати за бажанням студента. У рамках Болонського процесу прийнято рішення видавати такий додаток безкоштовно всім студентам, які закінчать університет після 2005 року. Розвиваючи Болонський процес, пропонується, крім національного диплома, видавати також міжнародний диплом єдиного для Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці.
На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ECTS. ECTS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не заважає наявність у цих країнах власних або вузівських кредитних систем. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тошо.
В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять вимогу: навчальне навантаження має містити в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента, тому наше завдання полягає в тому, щоб напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це, зокрема, стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати спільної, партнерської праці.
Проте не тільки технічна та змістова складові цієї роботи визначатимуть успішність проведення експерименту. Найголовніше — досягти розуміння необхідності його проведення серед вузівської громадськості. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, були суттєвими перепонами у процесі оновлення змісту та організації навчального процесу в університетах.
Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента стануть основою для вирішення ще однієї, задекларованої в Болоньї, мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.
Важливо наголосити, що для досягнення кінцевої мети Болонського процесу — побудови єдиного освітнього простору — замало формального запровадження його принципів. Потрібні прозорі та зрозумілі всім методології проектування і контролю якості освіти. Обов'язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти, передусім, називають ліцензування або акредитацію. В Україні такі процедури введено давно, вони постійно удосконалюються. Державною акредитаційною комісією (ДАК) розглядаються критерії оцінки готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів. Розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки.
У 2005 році національні системи гарантії якості повинні включати:
визначення відповідальності органів та навчальних закладів;
оцінку програм закладів, яка поєднує внутрішній контроль, зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;
систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;
міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості.
На європейському рівні міністри домовилися про розробку узгоджених стандартів, процедур та рекомендацій із питань гарантії якості, а також щодо впровадження системи рівноправного розгляду та акредитації агенцій чи органів, які цим займаються.
Перелічене можна розглядати як певну програму дій щодо удосконалення наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та зовнішнього (Державна інспекція, експерті ради ДАК) контролю.
Ще одним напрямком роботи є залучення студентства до конструктивної участі в реалізації принципів Болонської конвенції в цілому та до контролю якості освіти зокрема. Для цього укладено спеціальний Договір про співпрацю між Міністерством освіти і науки та Українською асоціацією студентського самоврядування. Є проблема, пов'язана з тим, що, розширюючи обсяги підготовки студентів, керівники навчальних закладів не вживають адекватних заходів із забезпечення гідних умов проживання й навчання молоді.
На виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року (протокол № 5/5-4) «Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації» сформовано перелік необхідних умов для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III-IV рівнів акредитації (схвалено рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 p., протокол № 5/5-4):
Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.
Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.
Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми: «навчальний семестр - навчальний рік - навчальний курс».
Введення граничного терміну навчання за програмою, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.
Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).
Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.
Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.
Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
Першочергові кроки щодо запровадження кредитно-модульної системи у вищій освіті України
Реорганізувати систему освітньо-кваліфікаційних рівнів.
Адаптація освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» до структури підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».
Визначити термін підготовки бакалаврів і магістрів.
Яку схему тривалості (у роках) підготовки для кожного рівня обрати: 3+2; 4+1; 4+2 тощо?
Завершити розробку Стандартів вищої освіти.
Завершити розробку освітніх і кваліфікаційних стандартів для кожного рівня: «бакалавр», «магістр». Уніфікувати засоби діагностики рівня підготовки за напрямами і спеціальностями.
Визначити залікові кредити курсів.
Розроблення структурно-логічних схем та навчальних планів підготовки за напрямами і спеціальностями. Співвідношення та календарний план вивчення дисциплін гуманітарного, фундаментального, психолого-педагогічного блоків, спеціальних дисциплін та дисциплін за вибором.
Розробити змістовні модулі залікових кредитів.
Розподілення матеріалу кожного курсу на змістовні модулі із зазначенням видів виконуваних студентами робіт та розробка системи їх оцінювання.
Розробити системи оцінювання змістових модулів, модулів та залікових кредитів.
Загалом, у вищих навчальних закладах мають відбутися комплексні, системні зміни, які повинні у результаті забезпечити формування якісно нового освітнього середовища.
6.3. Формування інноваційного освітнього середовища у вищих навчальних закладах у контексті вимог Болонського процесу
Мета вищої освіти сьогодні - це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.
У зв'язку з європейською орієнтацією України загалом та входженням України до Європейського освітнього і наукового поля зокрема наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.
Основні принципи цих реформ полягають у наступному:
по-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень —> студент —> фахівець (бакалавр, магістр);
по-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:
базовий принцип: самостійність і творча активність того, хго навчається і хто навчає, який навчається та удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя;
зміст: гуманістичність, фахова глибина і досконалість;
методи: інноваційні технології:
по-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір.
Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.
Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців
Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інваріантів, що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Тому він здійснюється з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системи управління та організації праці в умовах ринкової економіки.
Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, в яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності. Вони використовуються при розробці та коригуванні відповідних навчальних планів і програм навчальних дисциплін, розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівців, визначенні змісту навчання як бази для опанування відповідними спеціальностями та кваліфікаціями.
Структурно-логічні схеми підготовки фахівців - організаційні алгоритми реалізації освітньо-професійних програм, навчальних планів, навчальних і робочих навчальних програм дисциплін у їх єдності та взаємопідпорядкованості. В основу структурно-логічних схем покладено принципи випереджувального навчання, неперервності, послідовності та наступності навчання.
Зміст підготовки фахівців полягає в науково обґрунтованій системі дидактично і методично оформленого навчального матеріалу. Він складається з нормативної та вибіркової частин.
Загальний обсяг годин аудиторної та самостійної роботи студентів знаходиться відповідно в межах 50% від обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплін.
Значний простір у навчальних планах окремих спеціальностей займають спеціалізації. У межах кожної спеціалізації читаються і проводяться відповідні спецкурси і спецсемінари.
Організація та науково-методичне забезпечення навчального процесу
Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного і методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні його визначено в таких межах: бакалавр -не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст - 24 год. на тиждень; магістр - 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.
Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземних мов тощо. В навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу). Традиційно вважається, що студент у цей час повинен самостійно опрацьовувати конспекти лекцій, літературу до тем, запланованих на практичні і семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, запропонованих для самостійного вивчення, готувати реферати тощо. Останнім часом форми такої роботи урізноманітнилися пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням найпростіших завдань на комп'ютерній техніці. Однак в усіх випадках маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до технічної діяльності, а факт існування звіту визнається як показник успішного засвоєння опрацьованого матеріалу. Такі завдання не вимагають навіть глибокої систематизації, не те що творчого осмислення, конструювання, моделювання. Ці форми роботи практично не оцінюються, бо передбачається врахування їхніх результатів в оцінці знань, здобутих студентом під час їх виконання. Проте відомо, що ефективність такої самостійної роботи - надто низька і ретельно виконує її лише частина, зазвичай, встигаючих студентів.
Творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов'язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з урахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо, тому для оптимізації самостійної роботи студентів потрібні нові її форми.
Як відомо, сьогодні методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.
Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекції до консультативно-оглядового означення проблеми та аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти за основу навчання беруть самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні, технології навчання. Як показують моніторинги, часто причиною неуспішності студента в сучасних умовах соціально-економічного, політичного, психологічного та побутового перевантаження є його невміння організувати свою навчальну діяльність поруч із соціальною та побутовою зайнятістю. Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога студентові в організації навчальної та інших видів діяльності і чітке розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та в позааудиторний час. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів до ідеї використання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).
Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується у процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом зі складанням підсумкового іспиту чи заліку з даної навчальної дисципліни.
Мета. Самостійне вивчення частини програмового матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу і розвиток навичок самостійної роботи.
Зміст. ІНДЗ - це завершена теоретична або практична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних і а лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.
Структура (орієнтовна): вступ (зазначається тема, мета і завдання роботи та основні її положення); теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання); методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт); основні результати роботи та їх обговорення (подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо); висновки; список використаної літератури.
Порядок подання та захисту ІНДЗ: звіт про виконання ІНДЗ подається у вигляді скріпленого (зшитого) зошита (реферату) з титульною сторінкою стандартного зразка та внутрішнім наповненням із зазначенням усіх позицій змісту завдання (за об'ємом до 10 аркушів); ШДЗ подається викладачеві, який читає лекційний курс з даної дисципліни та приймає екзамен або залік, не пізніше ніж за 2 тижні до екзамену (заліку); оцінка за ШДЗ виставляється на заключному занятті (практичному, семінарському, колоквіумі і т. п.) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу (до 5 хв.); оцінка за ІНДЗ є обов'язковим компонентом екзаменаційної оцінки (заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.
1. ІНДЗ розглядається як змістовий модуль, який виконується самостійно й оцінюється як частка навчального курсу з врахуванням у загальній оцінці за курс. Це надає вагомості даній роботі і робить її вартісною.
2. ІНДЗ визначає зміст і технологію самостійної роботи студента та структурує її.
3. Індивідуалізація роботи студента виключає списування, дублювання видів робіт та сприяє індивідуальній відповідальності за виконану роботу.
4. ІНДЗ містить елемент пошукової, частково науково-дослідної роботи і виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.
Індивідуалізація навчання студента вимагає удосконалення її організації та методичного забезпечення й суттєво залежить від інформаційного забезпечення сучасними знаннями, новітніми досягненнями науки і техніки, що вирішується шляхом глобальної інформатизації життєдіяльності студента і викладача загалом.
ІНФОРМАТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
1. Розвиток матеріально-технічного забезпечення комп'ютерною технікою. Ефективність новітніх технологій забезпечується за таких норм матеріального забезпечення: доведення парку комп'ютерної техніки до норми 1 комп'ютер типу Pentium на 8 студентів (в ідеалі - на 5), формування комп'ютерних класів на факультетах і кафедрах, інформаційно-довідкових комп'ютерних відділів та електронних читальних залів бібліотек, створення Інтернет-клубів та електронних залів для самостійної роботи і відпочинку у студентських гуртожитках.
2. Комп'ютерна система управління діяльністю ВНЗ.
Створення єдиної комп'ютерної мережі (бажано оптично-волоконний носій з високою пропускною здатністю зв'язку) на кількість інформаційних порталів, що об'єднують усі підрозділи і комп'ютерні робочі місця студентів, із забезпеченням усіх робочих місць з доступом до Інтернету. У мережі здійснюється інформаційний обмін за допомогою ліцензованих програм, наприклад 1С (1С:Бухгалтерія; 1С: Підприємство; 1С: Кадри; 1С: Студент; 1С: Кафедра; 1С:Наука; 1С: Гуртожиток; 1С: Розклад), які включають банки даних про соціальний статус, навчальні досягнення студентів, штатний розпис університету, бухгалтерію та господарську діяльність в університеті, банк та характеристику аудиторного фонду, розклади занять, планування та облік виконання навчального навантаження тощо.
3. Використання СІТ у навчальному процесі. Поряд з організаційними заходами основною проблемою є змістове наповнення роботи студентів і викладачів на ПК. Однією з основних форм діяльності у цьому напрямку є загальна комп'ютерна підготовка студентів. Неперервність такої підготовки здійснюється за рахунок наскрізної системи навчання та використання ПК. В університетах на всіх непрофільних факультетах повинен читатися курс «Сучасні інформаційні технології у навчальному процесі та наукових дослідженнях» і відбуватися обчислювальна практика (не менше 1 кредиту). На 2-3 курсах обов'язковим є використання ПК та Інтернету для виконання ІНДЗ. На випускних курсах усіх факультетів повинен читатися курс «Використання СІТ у фаховій діяльності».
Необхідно чітко організувати самостійну роботу в поза-аудиторний час для студентів, які прагнуть поглибити свої знання з програмного матеріалу, засвоїти ту чи іншу нову тему, використати персональний комп'ютер при підготовці до занять з інших предметів, написанні ІНДЗ, курсових проектів та дипломних робіт.
Виходячи зі специфіки кожного факультету, розробляються лабораторні роботи та методичні вказівки, які при вивченні стандартних тем (текстовий та графічний редактори, електронні таблиці, бази даних) ілюструються специфічними для даної спеціальності матеріалами, прикладами. Особливо чітко це простежується під час проходження комп'ютерної практики, коли студенти виконують комплексні навчально-дослідні завдання, які сприяють поглибленому вивченню матеріалу, що розглядався під час лабораторного курсу, а також досліджують можливості нового програмною забезпечення.
4. Розроблення інтерактивних комплексів навчально-методичного забез...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора