Національний університет „Львівська політехніка”
Кафедра міжнародної інформації
Курсова робота
Овсіюка Миколи Олександровича
„Аналіз моделей міжнародних відносин США та Японії методами прикладної інформатики”
студента ІІ курсу
спеціальності “міжнародна інформація”
Науковий керівник
Токар О.Є.
Львів – 2008
Зміст
Вступ …………………………………………………………………………...…. 3
Розділ 1. Загальна характеристика Сполучених Штатів Америки та Японії.
1.1. Сполучені Штати Америки……………………………………………….4
1.2. Японія………………………………………………………………………9
Розділ 2. Модель Річардсона.
2.1. Опис моделі Річардсона та методів дослідження .…………………………15
2.2. Побудова і аналіз моделі Річардсона для Сполучених Штатів Америки та Японії …………..………………………………………………………………….18
Висновки …………………………………………………………………………..38
Список літератури ……………………………………………………...…………41
Додатки…………………………………………………………………………….43
Вступ
Метою роботи є дослідити модель «гонки озброєнь» США та Японії, проаналізувати військові витрати обох країн за даний період і зробити прогноз на наступні роки; зробити висновок про стан, який існує між країнами і зробити прогноз військового стану і озброєнь країн на наступні роки.
Модель Річардсона дає нам можливість передбачити ситуацію, яка буде між країнами у майбутньому, тобто ми можемо передбачити певний збройний конфлікт чи навіть майбутню війну або просто переконатися в тому, що відносини між країнами будуть чи не будуть стабільними. Дана модель дозволяє спрогнозувати витрати держав на озброєння та невійськові витрати, на найближчий період, а також в міру можливостей дозволяє зменшити масштаби розвитку майбутніх збройних конфліктів і воєн, а можливо з часом припининення виникнення військових конфліктів та воєн, як таких явищ в цілому.
Розділ 1. Загальна характеристика США та Японії.
Розділ 1.1. Загальна характеристика США.
За державним устроєм США — федеративна республіка, до складу якої входить 50 штатів і федеральний (столичний) округ Колумбія. США - найбільша за своїм економічним, політичним і військовим потенціалом країна світу. При 5 % населення на її частку припадає близько 1/4 світового виробництва і споживання товарів та послуг. Країна веде першість за рівнем продуктивності праці, розвитком науки і наукоємних виробництв, в освоєнні космосу, а також у воєнному виробництві. З-поміж транснаціональних корпорацій світу - 2/5 американські. Через них США здійснюють вплив на економіку і політику інших країн. США є вирішальною силою НАТО. Перетворення США на наймогутнішу країну світу є наслідком поєднання дуже сприятливих природних, соціально-економічних умов і політичних обставин.
Географічне положення - країна розташована в Північній Америці.
Адміністративний поділ - 50 штатів (state) і 1 федеральний округ. Штати поділяються на округи.
Територія - 9 373 тис. кв. км.
Населення - 281 421 906 осіб (на 1 квітня 2000 р.).
Столиця - місто Вашингтон (Washington), округ Колумбія (572 тис. жителів на 2000 р.)
Місце для столиці запропонував перший американський президент Джордж Вашингтон, на честь якого вона і названа.
У Вашингтоні знаходиться резиденція президента США (Білий дім), Конгрес, Верховний суд, Державний департамент, військові міністерства (Пентагон у пригороді Арлінгтону) та інші державні установи.
Столицею Вашингтон став 1 грудня 1800 року, після того, як з Філадельфії у це місто були переведені Конгрес та основні урядові установи.
Найбільші міста - (станом на 2000 рік): Нью-Йорк - 8,008 млн. жителів. Лос-Анджелес (Каліфорнія) - 3,695 млн, Чикаго (Іллінойс) - 2,896 млн, Хьюстон (Техас) - 1,954 млн, Філадельфія (Пенсільванія) - 1,518 млн, Фінікс(Арізона) - 1,321 млн, Сан-Дієго (Каліфорнія) - 1,223 млн, Даллас (Техас) - 1,189 млн, Сан-Антоніо (Техас) - 1,144 млн, Детройт (Мічиган) - 0,951 млн.
Офіційна мова - англійська.
Національне свято - 4 липня - День Незалежності (1776 р.)
Грошова одиниця - долар США=100 центам.
Природно-ресурсний потенціал, клімат. Основна частина території США розташована в субтропічному і частково в помірному поясі Північної Америки, займаючи простір від Атлантичного до Тихого океанів; Аляска лежить в субарктичному і арктичному поясах і виходить до Тихого і Північно Льодовитого океанів; в тропічному поясі знаходяться півострів Каліфорнія, південна частини півострова Флорида і Мексиканського нагір'я, Гавайські острови.
Частина величезної території США знаходиться в екстремальних умовах і зазнає стихійної шкоди - землетрусів, ураганів, повеней, посухи, заморозків. Діяльність людини утруднена в пустелях і високогір'ях Заходу і особливо на Алясці, частина якої розташована за Полярним колом. Проте в цілому, природа країни сприятлива, а природні ресурси дуже великі. Корисні копалини США різноманітні, а родовища вигідно розміщені. Це стосується і паливно-енергетичної сировини, і руд металів, і нерудних матеріалів. Величезними е земельні ресурси. Майже 1/2 площі використовується для потреб сільського господарства.
Головною перевагою клімату є достатнє зволоження рівнинних земель східної частини країни і положення їх у помірному та субтропічному поясах. У тропічному поясі знаходяться Гавайські острови. Природна родючість субтропічних червоноземів, чорних та каштанових грунтів великих північноамериканських степів-прерій - поліпшена людиною. Ліси й досі вкривають 3/10 площі країни, Великі озера являють собою найбільший резервуар прісної води на Землі. Разом з річковою системою Міссісіпі вони є ідеальним внутрішнім водним шляхом.
Територія США багата на унікальні ландшафти. Частину з них перетворено в національні парки. Серед них Єллоустон - величезна гейзерна область. Йосемітська долина - творіння відступаючого льодовика, Великий каньйон - результат ерозії Колорадського плато та ін. Американці першими вдалися до охорони своєї природної спадщини. Сучасна система заповідних територій становить 30 млн гектарів. У США витрачаються значні кошти на охорону природного середовища. Проте внаслідок величезних розмірів матеріального виробництва і транспортного парку в країні ще досить багато проблем з забрудненням повітря, вод і земель
Населення. За кількістю населення США посідають третє місце в світі після Китаю й Індії. У формуванні населення виняткова роль належить міграціям. З початку XIX ст. сюди переселилися з інших країн 60 млн чоловік. У наш час, незважаючи на різні обмеження, щорічний притік населення становить 600-800 тис. чоловік. За рахунок мігрантів США поповнюють свої людські ресурси дешевою робочою силою, а також спеціалістами високої кваліфікації. Імміграція розглядається як позитивне явище, що урізноманітнює можливості країни.
Пересічна густота населення США - 27 чол. на 1 км2. Дуже слабо заселені Аляска і Гірські штати, мало жителів на Великих рівнинах. Найвища густота характерна для районів скупчення міст. Найбільшим є БосВаш (Бостон - Вашингтон) на Атлантичному узбережжі. Він об'єднує понад чотири десятки великих міст із загальною кількістю населення 45 млн чоловік і пересічною густотою - 450 чол. на 1 км2.
Американці - міські жителі. Міста в країні молоді. Для них характерні прямокутне планування вулиць, діловий центр - даунтаун або головна вулиця -мейнстріт. Центри великих міст забудовані висотними будинками - хмарочосами. Чим більше місто, тим більше хмарочосів. Нині 2/5 американців живуть у передмістях.
Економіка. США - високорозвинута індустріальна країна. Для її господарства характерний комплексний розвиток усіх сучасних виробництв, їх величезні розміри, новітні техніка, технологія і організація праці, високий освітній рівень населення. Майже 2/3 зайнятих працюють у нематеріальній сфері (послуги, торгівля і харчування, фінанси, управління), 0,6 % - у добувній,
19 % - в обробній промисловості, 6 % - у будівництві, б % - на транспорті, у зв'язку і в комунальному господарстві, 2,7 % - у сільському господарстві, лісорозробках і рибальстві. Такий розподіл трудових ресурсів є прогресивним і відповідає сучасним вимогам.
Ринкова економіка США поєднує державну, велику корпоративну і дрібну приватну власність. Державна власність включає інфраструктурні об'єкти (транспортні, комунікаційні, енергетичні, екологічні, освітні, наукові), військове майно, їй належить 300 млн гектарів земель (майже 1/3 площі країни). Дрібна приватна власність особливо поширена в торгівлі, громадському харчуванні і обслуговуванні. Виникнення і розміщення дрібних підприємств здебільшого стихійні. Великі і корпоративні підприємства розміщуються на науковій основі.
Важливою частиною господарства стали наукові дослідження, їх здійснюють урядові установи, лабораторії корпорацій та університети. Характерною рисою США є наявність величезного військово-промислового комплексу. Військові замовлення уряду мають істотне значення для цілих галузей та територій.
Країна експортує виробниче обладнання і машини, літаки і аерокосмічну техніку, зброю, вугілля, пшеницю, кормове зерно, сою, бавовну, тютюн. Як експортер наукоємних товарів, патентів та інформації США - поза конкуренцією. Держава імпортує нафту і нафтопродукти, автомобілі, побутові техніку і вироби, газетний папір, продукти тропічного землеробства. Широкий імпорт трудомістких виробів, особливо споживчого призначення, виправданий високою вартістю американської робочої сили. Так. американські заводи випускають 11-12 млн автомобілів на рік. Ще 5-6 млн автомобілів країна імпортує. Головними торговельними партнерами США є індустріально розвинуті країни Європи, Канада і Японія. Регіонами прямих приватних інвестицій є Канада і Латинська Америка.
Торгівля з Україною. США посідають четверте місце за обсягами імпорту товарів і послуг до України після Російської Федерації, Туркменістану і Німеччини. У 2001 році цей показник становив 736,1 млн. доларів, що дорівнює 4,4% обсягів загального імпорту товарів і послуг до України.
.
Розділ 1.2. Загальна характеристика Японії.
Витоки. Археологічними дослідженнями встановлено, що приблизно 7000 років до н.е. на території Японії мешкали найдавніші неолітні племена (т.зв. культура протодзьомон). Найбільш рання японська культура називається дзьомон (VI-I тисячоліття до н.е.). Приблизно в III ст. до н.е. дзьомон став витіснятися на заході Японії культурою яйой. Культура дзьомон домінувала на півночі і сході Японії протягом багатьох століть. У центральному і західному регіонах країни, починаючи з середини III ст. н.е. до культури яйой додалася курганна культура, названа за наявністю величезних курганів, в яких були захоронені правителі і знать. Ймовірно, ця культура мала схожість з сучасною (на той час) корейською культурою. До кінця III ст. центр влади розташовувався на рівнині Ямато, на місці сучасного міста Нара. Звідси він перемістився до Ідзумо, поблизу узбережжя Японського моря, потім на Кюсю, а ще пізніше на схід, на рівнину Канто, в район сучасного Токіо. Тут позиції імператорів були слабшими, земля і люди залишалися під контролем напівавтономних кланів, що називалися удзі (до яких відносився й імператорський клан). Проте, система політичної організації, що існувала, дозволила імператорам у другій половині IV ст. здійснити експансію на південь Кореї. Демографія. В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб. З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, якщо на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього населення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі. У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).
Мова. Хоча Японія відносно невелика країна, у японській мові виділяють три основні групи діалектів - північно-східну, південно-західну і центральну - і безліч говорів. Осібно тримається діалект рюкюсців. В основі літературної стандартної мови лежить говір одного з центральних діалектів - міста Токіо і рівнини Канто. Завдяки телебаченню токійський діалект дуже поширений. Японська мова, як і китайська, базується на ієрогліфічній основі, писемність запозичена в V-VІ ст.ст. у Китаї. У Х ст. була створена власна абетка - кана, що складається з двох фонетичних різновидів - хірагана і катакана. Звичайно корені слів записуються ієрогліфами, а за допомогою кана - службового дієслова - закінчення дієслів і граматичні частки. Слова, для яких немає китайських ієрогліфів, на письмі виражаються також з використанням кана. Мова постійно поповнюється великою кількістю іноземних слів, переважно англійських. Розміщення населення. Міста. У Токіо разом з префектурами проживає понад чверть всього населення країни. Приблизно половина компаній, установ і засобів масової інформації мають свої штаб-квартири в столиці. Там же розташовані приблизно 85% діючих в Японії іноземних фінансових організацій. Стрімке зростання населення Токіо призвело до перевантаження громадського транспорту, сприяло будівництву висотних будинків і помітному підвищенню цін на землю, що сягнули максимуму на початку 1990-х років. Один із планів перспективного розвитку Японії передбачає використання концепції "технополіса", що припускає створення галузей промисловості, які базуються на застосуванні передових технологій, у центрах, що мають університети із сучасними дослідницькими лабораторіями і висококваліфікованими кадрами. Більш радикальна і цінна ідея - перенести столицю в Сендай або Нагою. Народжуваність. У японському суспільстві виникла загрозлива тенденція до зниження народжуваності. Під впливом так званого "синдрому малодітності" японські жінки все частіше воліють мати не більше однієї дитини, а то й зовсім залишатися без дітей. За прогнозами Інституту населення і соціальної безпеки, до 2025 р. працездатне населення Японії скоротиться на 10% і становитиме 60 млн. осіб, у зв'язку з чим, починаючи з 2005 р., на 6,7% зменшаться показники ВВП. Першим тривожним "дзвінком" стали результати загальнонаціонального перепису населення за 2000 р., виходячи з яких зростання населення становило всього 0,2%. Перепис також засвідчив, що з 1995 р. населення Японії збільшилося на 1,1% (1 млн. 34 тис. чоловік) і становило 126 млн. 91 тис. осіб - найнижчий показник приросту населення з часу Другої світової війни. У 2000 р. Японія "опустилася" на 9 позицію за чисельністю населення у світі. Географічне розташування. Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збігається із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму. Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% площі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати великими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають островами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. За останні кілька десятиліть територія Японії хоча й не набагато, але збільшилася за рахунок створення штучних островів. Так, у Токійській затоці за 10 років був відсипаний острів Юменосіма, на якому побудовані стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огісіма створювався спеціально для розміщення металургійного комбінату. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію довжиною близько 29 тис. км і сьому за величиною у світі 200-мильну прибережну економічну зону, площа якої в 10,5 разів перевищує територію країни.
Клімат. Клімат Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що лежить у помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періодами дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших повітряних мас у світі - Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах, розташованих на тих самих широтах. Наприклад, в Асахікаві на Хоккайдо температура знижувалася до мінус 41,0°С, а середня температура січня - мінус 8,5°С - майже така ж, як у Києві. У Токіо на широті 35° середня температура - плюс 4,7°С, у той час як у Лондоні на широті 51° вона становить плюс 4,2°С. Крижані вітри періодично дмуть із заходу, з області сибірського високого тиску, в сторону зони низького тиску над морською акваторією на схід від Хоккайдо. Це сухе повітря, перетинаючи Японське море, поглинає водяну пару і стає вологим мінливим повітряним потоком зі сніжними хмарами. Коли він піднімається над гірськими хребтами країни, ці хмари ще більше згущаються і обрушуються важкими снігопадами на узбережжя Японського моря. Якщо ж це відбувається одночасно з вторгненням холодних повітряних мас з Арктики, то інтенсивність утворення сніжних хмар ще більше зростає, і за добу район Хокуріку вкривається 2-метровим шаром снігу.
Політичний устрій. Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який складається з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верхньої). Палата представників складається з 480 депутатів, які обираються терміном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком. Палата радників складається із 247 членів, які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обидві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосуванні. Законопроект вважається прийнятим, якщо він схвалений обома палатами парламенту простою більшістю голосів. У разі незгоди між палатами вирішальне слово залишається за Палатою представників. Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає міністрів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом.
Економіка. Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, а по доходах на душу населення - багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало досить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучасною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для американських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких товарів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої світової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галузей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існування в Японії подвійної економічної структури. Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і структурних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду урядової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфікованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтуючись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпортувала велику кількість сировини.
Опис моделі Річардсона та методів дослідження
При побудові своєї моделі “гонки озброєнь” Л. Річардсон виходив з наступних міркувань. Швидкість нарощування (скорочення) озброєнь кожної країни пропорційна рівню затрат на озброєння “ворогуючої” країни. Тому найпростішу модель “гонки озброєнь” можна сформулювати у вигляді системи двох диференціальних рівнянь з сталами коефіцієнтами виду
, (2.1.1)
де
- витрати на озброєння країни А в момент часу t;
- витрати на озброєння країни B в момент часу t;
- швидкість нарощування (скорочення) озброєння країною А в момент часу t;
- швидкість нарощування (скорочення) озброєння країною В в момент часу t;
a,b - сталі.
Очевидно, що за цією моделлю витрати на озброєння нічим не обмежуються. Враховуючи, що чим вищий рівень витрат на озброєння країни, тим менша швидкість нарощування витрат, отримуємо систему виду
(2.1.2)
де m, n- сталі.
Третій постулат, який Л.Річардсон включив у модель полягає в наступному: кожна країна озброюється керуючись своєю ворожістю до інших країн, навіть якщо ці не загрожують існуванню цієї країни. Тому в систему вводяться коефіцієнти ворожості (агресивності) країн r та s. Тоді система набуває вигляду
(2.1.3)
Розв’язками даної системи рівнянь є функції та , які визначаються для початкових умов х0 та у0 – початковий стан “гонки озброєнь” (витрати на озброєння країн А і B в момент часу t=t0).
Одна з природніх умов, яка накладається на “гонку озброєнь” – це її “стабільність”, тобто рівень затрат на озброєння має бути сталим і не залежати від часу, тому мають виконуватись умови:
, (2.1.4)
Отже, для забезпечення стабільності “гонки озброєнь” система (2.1.3) має бути в стані рівноваги, який визначається системою рівнянь:
(2.1.5)
Досліджуючи поведінку моделі Річардсона при можна виділити такі три випадки:
Необмежена “гонка озброєнь”: і ;
Взаємне роззброєння: і ;
Рівноважне озброєння: і .
Елементарний аналіз системи (2.1.3) вказує, що поведінка моделі Річардсона залежить від співвідношення коефіцієнтів a, b, m, n та знаків коефіцієнтів r і s:
Якщо - існує точка рівноваги;
Якщо - повне взаємне роззброєння країн;
Якщо - необмежена ескалація “гонки озброєнь”;
Якщо - песимістичність чи оптимістичність прогнозу визначається початковим станом “гонки озброєнь”.
За класичною теорією стійкості розв’язків систем диференціальних рівнянь тип стійкості точки спокою (таблиця 1 додатку 1) визначається коренями характеристичного рівняння системи
.
2.2. Побудова і аналіз моделі Річардсона для Сполучених Штатів Америки та Японії
Сполучені Штати Америки
Регулярні Збройні Сили США налічують 1367,7 тис. осіб і резерву 1,2 млн осіб. Організований резерв складається з національної гвардії чисельністю 464,1 тис. осіб (з яких у разі загрози війни буде направлено до Сухопутних військ - 357,2 тис. осіб, до ВПС - 106,9 тис. осіб) та резервів видів Збройних сил - 710,9 тис. осіб (Сухопутних військ - 363,7 тис. осіб, Військово-повітряних сил - 74,4, Військово-морських сил - 173 тис., морської піхоти - 99,8 тис. осіб). Резерв другої черги - 25,6 тис. осіб (Сухопутних військ - 700, Військово-повітряних сил - 16,8 тис., Військово-морських сил - 7,2 тис. осіб, морської піхоти - 900). Воєнізовані формувания (патрульні сили цивільної авіації) налічують 53 тис. осіб. Збройні сили комплектуються на добровільній основі.
Збройні сили США тривидового складу. Включають: сухопутні війська, військово-повітряні і військово-морські сили. Військово-повітряні сили. Чисельність 352,5 тис. осіб (у тому числі 66,3 тис. жінок). Міжконтинентальні балістичні ракети: 500 LGM-30G "Мінітмен-3", 50 LGM-118A "Піскіпер" .
Військово-морські сили. Чисельність - 366,1 тис. осіб (у тому числі 52,05 тис. жінок). Складаються з Атлантичного і Тихоокеанського флотів, 5 оперативних флотів), командування: сил спеціальних операцій, мінно-тральних сил, дослідних сил, морських перевезень, навчального складу, резерву. Флот складається з 8 груп багатоцільових авіаносців, 8 груп підводних човнів, 6 груп надводних кораблів, 6 крейсерсько-міноносних груп, амфібійної групи, 2 груп суден обслуговування, 2 груп спеціального призначення, 2 груп мінно-тральних кораблів; крім цього, до складу флоту входять ескадри: 3 - атомних підводних човнів з балістичними ракетами на борту, 10 - атомних підводних човнів, 16 - есмінців, 9 - амфібійних, 2 - катерів спеціального призначення, 1 - суден обслуговування та 1 - бойового забезпечення, 3 - надводних кораблів екстреного резерву.
Авіація Військово-морських сил. Чисельність - 70,23 тис. осіб (у тому числі 6,3 тис. жінок), 19 авіаційних крил авіаносної та базової авіації, 11 палубних авіаційних крил (у тому числі в резерві - 1). Ескадрильї літаків: 24 винищувально-штурмових, 12 винищувальних, 10 протичовнових, 10 далекого радіолокаційного виявлення, 14 радіоелектронної боротьби, 4 розвідувальних, 6 патрульної авіації, 2 повітряних командних пункти, 4 транспортних, 11 навчально-тренувальних. Ескадрильї вертольотів: 20 протичовнових, 2 вертольотів-тральщиків, 6 транспортних, 2 навчально-тренувальних. Парк літаків - 1661 одиниць.
Резерв авіації Військово-морських сил налічує 23,48 тис. осіб (у тому числі 3,84 тис. жінок), 5 авіакрил, у тому числі одне палубне; ескадрильї літаків: 2 винищувально-штурмові, 1 винищувальна, 2 далекого радіолокаційного виявлення, 1 радіолокаційної боротьби, 9 базової патрульної авіації, 12 транспортної авіації, 2 навчально-тренувальних; ескадрильї вертольотів: 3 протичовнових вертольотів, 3 легких багатоцільових вертольотів. Парк літаків - 186 одиниць.
Авіація морської піхоти. Чисельність - 36310 осіб (у тому числі 2030 жінок). Складається з 4 авіаційних крил морської піхоти (в тому числі одна в резерві). Ескадрильї літаків: 18 винищувально-штурмових, 7 штурмових, 4 радіоелектронної боротьби, 4 навчально-тренувальних; вертольотних ескадрилей - 6 легких багатоцільових вертольотів, 15 транспортно-десантних вертольотів, 4 навчально-тренувальних вертольотів; 2 авіаційні ескадрильї безпілотних літальних апаратів ("Піонер"). Підрозділи протиповітряної оборони: 2 зенітно-ракетних дивізіони та 1 зенітно-ракетний батальйон "Стінгер" та "Авенджер". Парк літаків - 473 одиниці.
Морська піхота. Чисельність - 171,3 тис. осіб (у тому числі 10,1 тис. жінок). Складається з 4 дивізій морської піхоти (з яких одна в резерві), 4 груп матеріально-технічного забезпечення (у тому числі одна в резерві), 3 груп розвідки, 2 окремих батальйонів, 4 окремих дивізіонів.
Берегова охорона. Чисельність - 36,26 тис. осіб та 5,85 тис. осіб цивільних. Складається з 2 зон оборони (Атлантичної і Тихоокеанської), 9 районів.
Військові витрати та виробництво озброєнь. Період стабільного скорочення військових витрат, що спостерігався у США після закінчення "холодної війни", змінився періодом їх зростання у 1998 фінансовому році. За даними щорічного видання "СІПРІ" від 2001 року, оборонний бюджет на 2001 фінансовий рік передбачав витрати Міністерства оборони США в розмірі 305,4 млрд. доларів США, що на 1,3 відсотка більше, ніж надійшло до військового відомства в 2000 році. Основними пунктами пропозицій до оборонного бюджету були: підвищення грошового забезпечення особового складу на 3,7 відсотка, досягнення рівня щорічних витрат на закупівлю озброєнь у 60 млрд. доларів. Запит оборонного бюджету на 2001 рік включав 4,5 млрд. для двох програм стратегічної протиракетної оборони: національної системи протиракетної оборони для захисту території США та системи протиракетної оборони на театрі воєнних дій.
США були найбільшим постачальником озброєнь у 1996-2000 роках, здійснюючи 47% загального обсягу поставок. Вони постачають озброєння до всіх десяти найбільших країн-отримувачів зброї, крім Індії. У 2000 році постачання озброєнь з США скоротилося на 47%, в основному за рахунок скорочення поставок літаків. Втім, ця криза не була тривалою, оскільки компанії США мають великий портфель замовлень, а також вже узгоджені поставки озброєнь у рамках допомоги Колумбії, Єгипту та Ізраїлю.
Японія
Країна має регулярні Збройні сили чисельністю 239,8 тис. осіб (включно 10,2 тис. жінок) і резерв 47,4 тис. осіб. Воєнізовані формування: департамент морської охорони - 12,25 тис. осіб. Збройні сили комплектуються на добровільній основі. Мобілізаційні ресурси країни оцінюються у 30,7 млн. осіб, у тому числі 26,4 млн. придатних до військової служби. Офіційна назва Збройних сил у сучасній Японії - сили самооборони. Історія Збройних сил Японії Відповідно до Потсдамської декларації (1945 р.) були здійснені роззброєння і демобілізація японської армії. 30 листопада 1945 року були розпущені військове і військово-морське міністерства з усіма підлеглими їм органами. Японські військовослужбовці були позбавлені права на пенсію.
Особливу роль у забезпеченні безпеки Японії в період "холодної війни" відігравало військово-політичне співробітництво зі США (японсько-американські угоди 1951-1960 рр.). Остаточно структура Сил самооборони Японії була сформована до 1976 р. і з тих пір не зазнавала значних змін. Верховним головнокомандувачем є Прем'єр-міністр Японії, при якому існує консультативний орган - Рада національної безпеки, а безпосереднє керування військами і флотом здійснює Управління національної оборони, до структури якого входить Об'єднаний комітет начальників штабів з відповідними штабами родів військ. Очолює УНО цивільний начальник управління в ранзі державного міністра. Після 1991 року у Японії була переглянута оборонна концепція, і проводяться заходи з реформування Сил самооборони. На зміну "північній орієнтації" прийшов принцип рівномірного розподілу всіх збройних сил по всій території країни з деяким "північним акцентом". Структурно Сили самооборони складаються із сухопутних, повітряних і морських сил самооборони. Сухопутні підрозділи найбільш численні. У даний час, з огляду на міжнародну обстановку, японський уряд розробляє два основних варіанти використання своїх Сил самооборони. Перший - це використання підрозділів Сил самооборони в миротворчих операціях під егідою ООН, у "гарячих точках" планети, як це було, наприклад, під час війни в Перській затоці, де японський флот виконував допоміжні функції. Прагнення Японії відігравати більш значну роль в ООН, у глобальній світовій політиці, у колективних миротворчих операціях викликає в японському суспільстві гострі дискусії з приводу використання Сил самооборони далеко від кордонів країни, трактування статті 9 Конституції Японії, що обмежує можливості застосування збройних сил. Другим важливим напрямком є участь Сил самооборони в проведенні рятувальних операцій під час ліквідації наслідків стихійних лих. У період з 1951-го по 1993 р. була проведена 231 тис. рятувальних операцій, при цьому було задіяно понад 4,7 млн. військовослужбовців. Сухопутні сили самооборони. Чисельність - 148,7 тис. осіб. Складаються з п'яти армій, 13 дивізій (у тому числі однієї танкової), 17 бригад (2 піхотні, 2 змішані, повітряно-десантна, 1 артилерійська, 2 зенітні артилерійські, 5 інженерних, 1 вертолітна, 4 учбові), 5 батальйонів армійської авіації, 2 артилерійських груп, 3 груп ППО і ряду частин центрального підпорядкування. Повітряні сили самооборони. Чисельність - 45,4 тис. осіб, 297 бойових літаків, бойових вертольотів немає. Тактичні частини і підрозділи 7 авіаційних крил, авіаційне крило пошуково-рятувальної служби, 2 винищувально-бомбардувальні авіаційні ескадрильї, 10 винищувальних авіаційних ескадрилій ППО, 1 розвідувальна авіаційна ескадрилья, авіаційна ескадрилья радіоелектронної боротьби, 4 транспортні авіаційні ескадрильї, авіаційна ескадрилья зв'язку, випробувальне авіаційне крило, навчально-тренувальна авіаційна ескадрилья. Морські мили самооборони. МСС традиційно знаходяться під особливим контролем командування, що цілком зрозуміло, тому що Японія - острівна держава. Організаційно МСС складаються з флоту, п'яти військово-морських районів і авіації МСС. Чисельність - 44,2 тис. осіб (у тому числі 9,8 тис. осіб в авіації і 1,8 тис. жінок). Флот складається з командувань: ескортних сил (4 флотилії), підводних сил (2 фл), авіаційне, навчально-дослідницьке. МСС нараховують близько 120 кораблів основних класів, 14 підводних човнів, 100 літаків і більше 100 вертольотів. Для базування флоту використовуються 5 основних баз: Екосука, Куре, Сасебо, Майдзуру, Омінато. Військова реформа в МСС передбачає головним чином впровадження новітніх військових розробок, особливо національного виробництва. Департамент морської охорони. Чисельність - 12,25 тис. осіб. Служби: дозорна, гідрографічна, навігаційного забезпечення; 11 районів морської охорони; 99 патрульних кораблів (53 великих і 46 середніх), 245 патрульних катерів, 12 гідрографічних дослідницьких суден, 5 пожежних суден, більше 100 обслуговуючих і допоміжних суден і катерів; літаків. Військові витрати та ринок озброєння. Військовий бюджет Японії відповідає затвердженій практиці і не перевищує 1% від ВВП. Новий затверджений оборонний план передбачає кілька великих програм закупівлі озброєнь (4 літака-заправника, 59 бойових літаків, 58 вертольотів і 25 кораблів). Такий високовартісний план закупок, а також продовження співробітництва зі США з удосконалення системи ПРО на морському театрі військових дій викликали занепокоєння у регіоні (особливо в Китаї і Південній Кореї) з приводу того, що такі зміни у військовому потенціалі Японії означатимуть її поступовий перехід від "позиційної оборони" до більш традиційної політики і навіть до "наступальної оборони". Для аналізу гонки озброєнь використано дані міжнародного інституту мирних досліджень (SIPRI) та International Futures за період з 1965 по 1999 р.р.
В таблиці 1 наведено дані про ВВП Сполучених Штатів Америки та Японії за якими обчислено часові індекси для обох країн (таблиця 2).
Таблиця 1
ВВП США та Японії за 1964-1999 роки (млрд. доларів США)
Рік
США
Японія
Рік
США
Японія
1964
3020,686
986,5577
1982
5153,6
2952,011
1965
3189,829
1043,967
1983
5386,3
2999,592
1966
3379,559
1155,03
1984
5774
3093,146
1967
3471,587
1283,032
1985
6011
3250,353
1968
3617,123
1448,318
1986
6217,2
3346,521
1969
3713,653
1629,038
1987
6425,1
3473,521
1970
3721,7
1803,487
1988
6690
3708,497
1971
3850,5
1888,232
1989
6926,3
3904,711
1972
4065,8
2047,1
1990
7055
4107,813
1973
4304,8
2211,535
1991
7041,3
4245,454
1974
4284,4
2184,438
1992
7276,2
4286,719
1975
4276,9
2251,972
1993
7472
4297,332
1976
4507
2341,487
1994
7775,5
4344,544
1977
4717
2444,287
1995
7972,8
4428,527
1978
4981,9
2573,148
1996
8271,4
4579,869
1979
5140,4
2714,26
1997
8647,6
4664,783
1980
5128
2790,737
1998
9012,5
4612,149
1981
5257,4
2872,602
1999
9417,1
4614,782
Таблиця 2
Часові індекси ВВП США та Японії
за 1964-1999 рр.
Рік
США
Японія
Рік
США
Японія
1964
1,055821
1,116769
1982
0,980256
1,027643
1965
1,055995
1,058191
1983
1,045153
1,016118
1966
1,05948
1,106386
1984
1,071979
1,031189
1967
1,027231
1,110821
1985
1,041046
1,050824
1968
1,041922
1,128825
1986
1,034304
1,029587
1969
1,026687
1,124779
1987
1,033439
1,03795
1970
1,002167
1,107087
1988
1,041229
1,067648
1971
1,034608
1,04699
1989
1,035321
1,052909
1972
1,055915
1,084135
1990
1,018581
1,052015
1973
1,058783
1,080326
1991
0,998058
1,033507
1974
0,995261
0,987748
1992
1,03336
1,00972
1975
0,998249
1,030916
1993
1,02691
1,002476
1976
1,053801
1,03975
1994
1,040618
1,010986
1977
1,046594
1,043903
1995
1,025375
1,019331
1978
1,056159
1,052719
1996
1,037452
1,034174
1979
1,031815
1,05484
1997
1,045482
1,018541
1980
0,997588
1,028176
1998
1,042197
0,988717
1981
1,025234
1,029334
1999
1,044893
1,000571
На діаграмах рис.1 зображено динаміку ВВП для Сполучених Штатів Америки та Японії.
Рис.1. Динаміка ВВП США і Японії за 1965-1999 роки
На діаграмі, починаючи з 1965 року спостерігається нестабільний розвиток ВВП Китаю і США з періодичним зростання і спаданням, але в загальному рівень ВВП за період з 1965 до 1999 року залишається незмінним.
Середні індекси ВВП за досліджуваний період складають відповідно: 1,063621 для країни Сполучені Штати Америки та 1,076436 для країни Японія.
В таблиці 3 наведено дані про відсоток від ВВП витрат на озброєння кожної з країн за період з 1965 по 1999 р.р.
Таблиця 3
Відсоток від ВВП витрат на озброєння США та Японії за 1965-1999 рр.
Рік
США
Японія
Рік
США
Японія
1965
7,6
1
1983
6,4
1
1966
8,5
0,9
1984
6,3
1
1967
9,5
0,9
1985
6,6
1
1968
9,3
0,8
1986
6,6
1
1969
8,8
0,8
1987
6,1
1
1970
8
0,8
1988
5,7
1
1971
7
0,8
1989
5,5
1
1972
6,6
0,9
1990
5,2
1
1973
6
0,8
1991
4,7
1
1974
6,1
0,8
1992
4,8
1
1975
5,9
0,9
1993
4,5
1
1976
5,3
0,9
1994
4,1
1
1977
5,3
0,9
1995
3,8
1
1978
4,9
0,9
1996
3,5
1
1979
4,9
0,9
1997
3,3
1
1980
5,3
0,9
1998
3,1
1
1981
5,6
0,9
1999
3
1
1982
6,2
1
За даними таблиць 1 і 3 обчислено витрати ВВП на озброєння та витрати на інше Сполучених Штатів Америки та Японії (таблиці 4 і 5 відповідно).
Таблиця 4
Витрати на озброєння США та Японії за 1965-1999 рр. (млрд. доларів США)
Рік
США
Японія
Рік
США
Японія
1965
194,0732
6,673973
1983
318,8416
25,73148
1966
222,407
6,729979
1984
323,8452
27,1426
1967
261,4116
7,329546
1985
338,448
27,90737
1968
266,0714
7,067226
1986
346,9884
28,72602
1969
265,8203
7,892462
1987
314,3696
29,52011
1970
255,1864
8,351734
1988
307,0191
29,99592
1971
236,5691
9,240238
1989
317,57
30,93146
1972
229,1248
11,54729
1990
312,572
32,50353
1973
217,0274
11,58654
1991
292,2084
33,46521
1974
226,5328
13,0323
1992
308,4048
34,73521
1975
219,5803
16,23138
1993
301,05
37,08497
1976
204,0765
16,99409
1994
283,9783
39,04711
1977
215,4874
18,4239
1995
268,09
41,07813
1978
210,9352
19,90381
1996
246,4455
42,45454
1979
209,9356
19,65994
1997
240,1146
42,86719
1980
226,6757
20,26775
1998
231,632
42,97332
1981
252,392
21,07339
1999
233,265
43,44544
1982
292,454
24,44287
Таблиця 5
Витрати на інше США та Японії за 1965-1999 рр. (млрд. доларів США)
Рік
США
Японія
Рік
США
Японія
1965
2995,756
1037,293
1983
5067,458
2973,86
1966
3157,152
1148,3
1984
5450,155
3066,004
1967
3210,176
1275,702
1985
5672,552
3222,446
1968
3351,051
1441,251
1986
5870,212
3317,795
1969
3447,833
1621,145
1987
6110,73
3444,001
1970
3466,514
1795,135
1988
6382,981
3678,501
1971
3613,931
1878,992
1989
6608,73
3873,78
1972
3836,675
2035,552
1990
6742,428
4075,31
1973
4087,773
2199,948
1991
6749,092
4211,989
1974
4057,867
2171,406
1992
6967,795
4251,983
1975
4057,32
2235,74
1993
7170,95
4260,247
1976
4302,924
2324,493
1994
7491,522
4305,497
1977
4501,513
2425,863
1995
7704,71
4387,449
1978
4770,965
...