Овсіюка Миколи Олександровича. Курсова робота з Інформатика. Робота № 511981

Овсіюка Миколи Олександровича

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2008

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Інформатика

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Національний університет „Львівська політехніка” Кафедра міжнародної інформації Курсова робота Овсіюка Миколи Олександровича „Аналіз моделей міжнародних відносин США та Японії методами прикладної інформатики” студента ІІ курсу спеціальності “міжнародна інформація” Науковий керівник Токар О.Є. Львів – 2008 Зміст Вступ …………………………………………………………………………...…. 3 Розділ 1. Загальна характеристика Сполучених Штатів Америки та Японії. 1.1. Сполучені Штати Америки……………………………………………….4 1.2. Японія………………………………………………………………………9 Розділ 2. Модель Річардсона. 2.1. Опис моделі Річардсона та методів дослідження .…………………………15 2.2. Побудова і аналіз моделі Річардсона для Сполучених Штатів Америки та Японії …………..………………………………………………………………….18 Висновки …………………………………………………………………………..38 Список літератури ……………………………………………………...…………41 Додатки…………………………………………………………………………….43 Вступ Метою роботи є дослідити модель «гонки озброєнь» США та Японії, проаналізувати військові витрати обох країн за даний період і зробити прогноз на наступні роки; зробити висновок про стан, який існує між країнами і зробити прогноз військового стану і озброєнь країн на наступні роки. Модель Річардсона дає нам можливість передбачити ситуацію, яка буде між країнами у майбутньому, тобто ми можемо передбачити певний збройний конфлікт чи навіть майбутню війну або просто переконатися в тому, що відносини між країнами будуть чи не будуть стабільними. Дана модель дозволяє спрогнозувати витрати держав на озброєння та невійськові витрати, на найближчий період, а також в міру можливостей дозволяє зменшити масштаби розвитку майбутніх збройних конфліктів і воєн, а можливо з часом припининення виникнення військових конфліктів та воєн, як таких явищ в цілому. Розділ 1. Загальна характеристика США та Японії. Розділ 1.1. Загальна характеристика США. За державним устроєм США — федеративна республіка, до складу якої входить 50 штатів і федеральний (столичний) округ Колумбія. США - найбільша за своїм економічним, політичним і військовим потенціалом країна світу. При 5 % населення на її частку припадає близько 1/4 світового виробництва і споживання товарів та послуг. Країна веде першість за рівнем продуктивності праці, розвитком науки і наукоємних виробництв, в освоєнні космосу, а також у воєнному виробництві. З-поміж транснаціональних корпорацій світу - 2/5 американські. Через них США здійснюють вплив на економіку і політику інших країн. США є вирішальною силою НАТО. Перетворення США на наймогутнішу країну світу є наслідком поєднання дуже сприятливих природних, соціально-економічних умов і політичних обставин. Географічне положення - країна розташована в Північній Америці. Адміністративний поділ - 50 штатів (state) і 1 федеральний округ. Штати поділяються на округи. Територія - 9 373 тис. кв. км. Населення - 281 421 906 осіб (на 1 квітня 2000 р.). Столиця - місто Вашингтон (Washington), округ Колумбія (572 тис. жителів на 2000 р.) Місце для столиці запропонував перший американський президент Джордж Вашингтон, на честь якого вона і названа. У Вашингтоні знаходиться резиденція президента США (Білий дім), Конгрес, Верховний суд, Державний департамент, військові міністерства (Пентагон у пригороді Арлінгтону) та інші державні установи. Столицею Вашингтон став 1 грудня 1800 року, після того, як з Філадельфії у це місто були переведені Конгрес та основні урядові установи. Найбільші міста - (станом на 2000 рік): Нью-Йорк - 8,008 млн. жителів. Лос-Анджелес (Каліфорнія) - 3,695 млн, Чикаго (Іллінойс) - 2,896 млн, Хьюстон (Техас) - 1,954 млн, Філадельфія (Пенсільванія) - 1,518 млн, Фінікс(Арізона) - 1,321 млн, Сан-Дієго (Каліфорнія) - 1,223 млн, Даллас (Техас) - 1,189 млн, Сан-Антоніо (Техас) - 1,144 млн, Детройт (Мічиган) - 0,951 млн. Офіційна мова - англійська. Національне свято - 4 липня - День Незалежності (1776 р.) Грошова одиниця - долар США=100 центам. Природно-ресурсний потенціал, клімат. Основна частина території США розташована в субтропічному і частково в помірному поясі Північної Америки, займаючи простір від Атлантичного до Тихого океанів; Аляска лежить в субарктичному і арктичному поясах і виходить до Тихого і Північно Льодовитого океанів; в тропічному поясі знаходяться півострів Каліфорнія, південна частини півострова Флорида і Мексиканського нагір'я, Гавайські острови. Частина величезної території США знаходиться в екстремальних умовах і зазнає стихійної шкоди - землетрусів, ураганів, повеней, посухи, заморозків. Діяльність людини утруднена в пустелях і високогір'ях Заходу і особливо на Алясці, частина якої розташована за Полярним колом. Проте в цілому, природа країни сприятлива, а природні ресурси дуже великі. Корисні копалини США різноманітні, а родовища вигідно розміщені. Це стосується і паливно-енергетичної сировини, і руд металів, і нерудних матеріалів. Величезними е земельні ресурси. Майже 1/2 площі використовується для потреб сільського господарства. Головною перевагою клімату є достатнє зволоження рівнинних земель східної частини країни і положення їх у помірному та субтропічному поясах. У тропічному поясі знаходяться Гавайські острови. Природна родючість субтропічних червоноземів, чорних та каштанових грунтів великих північноамериканських степів-прерій - поліпшена людиною. Ліси й досі вкривають 3/10 площі країни, Великі озера являють собою найбільший резервуар прісної води на Землі. Разом з річковою системою Міссісіпі вони є ідеальним внутрішнім водним шляхом. Територія США багата на унікальні ландшафти. Частину з них перетворено в національні парки. Серед них Єллоустон - величезна гейзерна область. Йосемітська долина - творіння відступаючого льодовика, Великий каньйон - результат ерозії Колорадського плато та ін. Американці першими вдалися до охорони своєї природної спадщини. Сучасна система заповідних територій становить 30 млн гектарів. У США витрачаються значні кошти на охорону природного середовища. Проте внаслідок величезних розмірів матеріального виробництва і транспортного парку в країні ще досить багато проблем з забрудненням повітря, вод і земель Населення. За кількістю населення США посідають третє місце в світі після Китаю й Індії. У формуванні населення виняткова роль належить міграціям. З початку XIX ст. сюди переселилися з інших країн 60 млн чоловік. У наш час, незважаючи на різні обмеження, щорічний притік населення становить 600-800 тис. чоловік. За рахунок мігрантів США поповнюють свої людські ресурси дешевою робочою силою, а також спеціалістами високої кваліфікації. Імміграція розглядається як позитивне явище, що урізноманітнює можливості країни. Пересічна густота населення США - 27 чол. на 1 км2. Дуже слабо заселені Аляска і Гірські штати, мало жителів на Великих рівнинах. Найвища густота характерна для районів скупчення міст. Найбільшим є БосВаш (Бостон - Вашингтон) на Атлантичному узбережжі. Він об'єднує понад чотири десятки великих міст із загальною кількістю населення 45 млн чоловік і пересічною густотою - 450 чол. на 1 км2. Американці - міські жителі. Міста в країні молоді. Для них характерні прямокутне планування вулиць, діловий центр - даунтаун або головна вулиця -мейнстріт. Центри великих міст забудовані висотними будинками - хмарочосами. Чим більше місто, тим більше хмарочосів. Нині 2/5 американців живуть у передмістях. Економіка. США - високорозвинута індустріальна країна. Для її господарства характерний комплексний розвиток усіх сучасних виробництв, їх величезні розміри, новітні техніка, технологія і організація праці, високий освітній рівень населення. Майже 2/3 зайнятих працюють у нематеріальній сфері (послуги, торгівля і харчування, фінанси, управління), 0,6 % - у добувній, 19 % - в обробній промисловості, 6 % - у будівництві, б % - на транспорті, у зв'язку і в комунальному господарстві, 2,7 % - у сільському господарстві, лісорозробках і рибальстві. Такий розподіл трудових ресурсів є прогресивним і відповідає сучасним вимогам. Ринкова економіка США поєднує державну, велику корпоративну і дрібну приватну власність. Державна власність включає інфраструктурні об'єкти (транспортні, комунікаційні, енергетичні, екологічні, освітні, наукові), військове майно, їй належить 300 млн гектарів земель (майже 1/3 площі країни). Дрібна приватна власність особливо поширена в торгівлі, громадському харчуванні і обслуговуванні. Виникнення і розміщення дрібних підприємств здебільшого стихійні. Великі і корпоративні підприємства розміщуються на науковій основі. Важливою частиною господарства стали наукові дослідження, їх здійснюють урядові установи, лабораторії корпорацій та університети. Характерною рисою США є наявність величезного військово-промислового комплексу. Військові замовлення уряду мають істотне значення для цілих галузей та територій. Країна експортує виробниче обладнання і машини, літаки і аерокосмічну техніку, зброю, вугілля, пшеницю, кормове зерно, сою, бавовну, тютюн. Як експортер наукоємних товарів, патентів та інформації США - поза конкуренцією. Держава імпортує нафту і нафтопродукти, автомобілі, побутові техніку і вироби, газетний папір, продукти тропічного землеробства. Широкий імпорт трудомістких виробів, особливо споживчого призначення, виправданий високою вартістю американської робочої сили. Так. американські заводи випускають 11-12 млн автомобілів на рік. Ще 5-6 млн автомобілів країна імпортує. Головними торговельними партнерами США є індустріально розвинуті країни Європи, Канада і Японія. Регіонами прямих приватних інвестицій є Канада і Латинська Америка. Торгівля з Україною. США посідають четверте місце за обсягами імпорту товарів і послуг до України після Російської Федерації, Туркменістану і Німеччини. У 2001 році цей показник становив 736,1 млн. доларів, що дорівнює 4,4% обсягів загального імпорту товарів і послуг до України. . Розділ 1.2. Загальна характеристика Японії. Витоки. Археологічними дослідженнями встановлено, що приблизно 7000 років до н.е. на території Японії мешкали найдавніші неолітні племена (т.зв. культура протодзьомон). Найбільш рання японська культура називається дзьомон (VI-I тисячоліття до н.е.). Приблизно в III ст. до н.е. дзьомон став витіснятися на заході Японії культурою яйой. Культура дзьомон домінувала на півночі і сході Японії протягом багатьох століть. У центральному і західному регіонах країни, починаючи з середини III ст. н.е. до культури яйой додалася курганна культура, названа за наявністю величезних курганів, в яких були захоронені правителі і знать. Ймовірно, ця культура мала схожість з сучасною (на той час) корейською культурою. До кінця III ст. центр влади розташовувався на рівнині Ямато, на місці сучасного міста Нара. Звідси він перемістився до Ідзумо, поблизу узбережжя Японського моря, потім на Кюсю, а ще пізніше на схід, на рівнину Канто, в район сучасного Токіо. Тут позиції імператорів були слабшими, земля і люди залишалися під контролем напівавтономних кланів, що називалися удзі (до яких відносився й імператорський клан). Проте, система політичної організації, що існувала, дозволила імператорам у другій половині IV ст. здійснити експансію на південь Кореї. Демографія. В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб. З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, якщо на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього населення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі. У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996). Мова. Хоча Японія відносно невелика країна, у японській мові виділяють три основні групи діалектів - північно-східну, південно-західну і центральну - і безліч говорів. Осібно тримається діалект рюкюсців. В основі літературної стандартної мови лежить говір одного з центральних діалектів - міста Токіо і рівнини Канто. Завдяки телебаченню токійський діалект дуже поширений. Японська мова, як і китайська, базується на ієрогліфічній основі, писемність запозичена в V-VІ ст.ст. у Китаї. У Х ст. була створена власна абетка - кана, що складається з двох фонетичних різновидів - хірагана і катакана. Звичайно корені слів записуються ієрогліфами, а за допомогою кана - службового дієслова - закінчення дієслів і граматичні частки. Слова, для яких немає китайських ієрогліфів, на письмі виражаються також з використанням кана. Мова постійно поповнюється великою кількістю іноземних слів, переважно англійських. Розміщення населення. Міста. У Токіо разом з префектурами проживає понад чверть всього населення країни. Приблизно половина компаній, установ і засобів масової інформації мають свої штаб-квартири в столиці. Там же розташовані приблизно 85% діючих в Японії іноземних фінансових організацій. Стрімке зростання населення Токіо призвело до перевантаження громадського транспорту, сприяло будівництву висотних будинків і помітному підвищенню цін на землю, що сягнули максимуму на початку 1990-х років. Один із планів перспективного розвитку Японії передбачає використання концепції "технополіса", що припускає створення галузей промисловості, які базуються на застосуванні передових технологій, у центрах, що мають університети із сучасними дослідницькими лабораторіями і висококваліфікованими кадрами. Більш радикальна і цінна ідея - перенести столицю в Сендай або Нагою. Народжуваність. У японському суспільстві виникла загрозлива тенденція до зниження народжуваності. Під впливом так званого "синдрому малодітності" японські жінки все частіше воліють мати не більше однієї дитини, а то й зовсім залишатися без дітей. За прогнозами Інституту населення і соціальної безпеки, до 2025 р. працездатне населення Японії скоротиться на 10% і становитиме 60 млн. осіб, у зв'язку з чим, починаючи з 2005 р., на 6,7% зменшаться показники ВВП. Першим тривожним "дзвінком" стали результати загальнонаціонального перепису населення за 2000 р., виходячи з яких зростання населення становило всього 0,2%. Перепис також засвідчив, що з 1995 р. населення Японії збільшилося на 1,1% (1 млн. 34 тис. чоловік) і становило 126 млн. 91 тис. осіб - найнижчий показник приросту населення з часу Другої світової війни. У 2000 р. Японія "опустилася" на 9 позицію за чисельністю населення у світі. Географічне розташування. Японія - острівна країна, розташована на дугоподібному архіпелазі, що складається з більше ніж 6,8 тисячі островів, які вигнутим ланцюгом близько 3800 км простяглися вздовж східного узбережжя Азії. Географічне положення Японських островів на схід від материка визначило й образну назву країни - Країна Вранішнього Сонця. Її південний край знаходиться на тій самій широті, що й середина пустелі Сахара або південна точка Куби. Північний край збігається із широтою Південної Франції, Північної Італії і Криму. Загальна площа островів Японії - близько 378 тис. кв. км, що становить лише 0,3% земної суші і приблизно відповідає 2,2% території Росії або 4% площі Канади, Китаю чи США. Тільки чотири острови з усіх можна назвати великими. Це Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю - їх японці навіть не називають островами, а іменують основною землею, основною територією: на них припадає 98% усієї країни. Побудовані між четвіркою найбільших островів мости і підводні тунелі сприяли перетворенню розрізненого територіального простору країни в єдине сухопутне утворення. За останні кілька десятиліть територія Японії хоча й не набагато, але збільшилася за рахунок створення штучних островів. Так, у Токійській затоці за 10 років був відсипаний острів Юменосіма, на якому побудовані стадіон, музей, теплиці, розбитий парк. Острів Огісіма створювався спеціально для розміщення металургійного комбінату. Для будівництва міжнародного аеропорту в Осакській затоці був теж насипаний штучний острів. Будучи острівною державою, Японія має берегову лінію довжиною близько 29 тис. км і сьому за величиною у світі 200-мильну прибережну економічну зону, площа якої в 10,5 разів перевищує територію країни. Клімат. Клімат Японії, за винятком острова Хоккайдо, це клімат країни, що лежить у помірній зоні, з чотирма чітко вираженими порами року і двома періодами дощів, навесні і восени. Зима визначається однією з найхолодніших повітряних мас у світі - Сибірською. Тому температура в Японії іноді нижча, ніж у європейських країнах, розташованих на тих самих широтах. Наприклад, в Асахікаві на Хоккайдо температура знижувалася до мінус 41,0°С, а середня температура січня - мінус 8,5°С - майже така ж, як у Києві. У Токіо на широті 35° середня температура - плюс 4,7°С, у той час як у Лондоні на широті 51° вона становить плюс 4,2°С. Крижані вітри періодично дмуть із заходу, з області сибірського високого тиску, в сторону зони низького тиску над морською акваторією на схід від Хоккайдо. Це сухе повітря, перетинаючи Японське море, поглинає водяну пару і стає вологим мінливим повітряним потоком зі сніжними хмарами. Коли він піднімається над гірськими хребтами країни, ці хмари ще більше згущаються і обрушуються важкими снігопадами на узбережжя Японського моря. Якщо ж це відбувається одночасно з вторгненням холодних повітряних мас з Арктики, то інтенсивність утворення сніжних хмар ще більше зростає, і за добу район Хокуріку вкривається 2-метровим шаром снігу. Політичний устрій. Найвищим законодавчим органом держави є парламент, який складається з двох палат: Палати представників (нижньої) і Палати радників (верхньої). Палата представників складається з 480 депутатів, які обираються терміном на 4 роки. 300 депутатів обираються в одномандатних округах, а 180 за системою пропорційного представництва за партійними списками. Кандидат має право брати участь у виборах як за одномандатним, так і за партійним списком. Палата радників складається із 247 членів, які обираються терміном на 6 років. Склад палати радників оновлюється наполовину кожні 3 роки. Обидві палати обираються на основі загальних прямих виборів при таємному голосуванні. Законопроект вважається прийнятим, якщо він схвалений обома палатами парламенту простою більшістю голосів. У разі незгоди між палатами вирішальне слово залишається за Палатою представників. Виконавча влада здійснюється урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який обирається парламентом з числа його членів. Прем'єр-міністр призначає міністрів, при цьому більшість їх має бути обрана з числа членів парламенту. Кабінет міністрів відповідає перед парламентом. Економіка. Японія випереджає інші азіатські держави за рівнем розвитку промисловості, а по доходах на душу населення - багато країн Західної Європи. Навіть на початку ХІХ ст. при феодальній системі епохи Токугава в Японії існувало досить передове господарство. Після 1868 р., коли відбулася "революція Мейдзи", модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною сучасною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У перші 40 років після відкриття японських портів для американських кораблів (1854) швидко збільшувалося вивезення за кордон таких товарів, як шовк-сирець і чай. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. У 1939 р., до початку Другої світової війни, японська текстильна продукція домінувала на світовому ринку, а металургія, машинобудування, зокрема транспортне, хімічна промисловість та інші вийшли на передній план в економіці самої Японії. Формування цих галузей паралельно з існуванням сильних традиційних виробництв обумовило існування в Японії подвійної економічної структури. Під час Другої світової війни була знищена значна частина японського економічного потенціалу. Основи для наступного енергійного підйому і структурних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду урядової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфікованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Японські бізнесмени, орієнтуючись на швидкий стабільний розвиток, упевнено вкладали кошти в розширення й удосконалення старих галузей промисловості і створення нових. Були введені в дію великомасштабні програми підготовки молодих менеджерів і робітників. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпортувала велику кількість сировини. Опис моделі Річардсона та методів дослідження При побудові своєї моделі “гонки озброєнь” Л. Річардсон виходив з наступних міркувань. Швидкість нарощування (скорочення) озброєнь кожної країни пропорційна рівню затрат на озброєння “ворогуючої” країни. Тому найпростішу модель “гонки озброєнь” можна сформулювати у вигляді системи двох диференціальних рівнянь з сталами коефіцієнтами виду , (2.1.1) де - витрати на озброєння країни А в момент часу t; - витрати на озброєння країни B в момент часу t; - швидкість нарощування (скорочення) озброєння країною А в момент часу t; - швидкість нарощування (скорочення) озброєння країною В в момент часу t; a,b - сталі. Очевидно, що за цією моделлю витрати на озброєння нічим не обмежуються. Враховуючи, що чим вищий рівень витрат на озброєння країни, тим менша швидкість нарощування витрат, отримуємо систему виду (2.1.2) де m, n- сталі. Третій постулат, який Л.Річардсон включив у модель полягає в наступному: кожна країна озброюється керуючись своєю ворожістю до інших країн, навіть якщо ці не загрожують існуванню цієї країни. Тому в систему вводяться коефіцієнти ворожості (агресивності) країн r та s. Тоді система набуває вигляду (2.1.3) Розв’язками даної системи рівнянь є функції та , які визначаються для початкових умов х0 та у0 – початковий стан “гонки озброєнь” (витрати на озброєння країн А і B в момент часу t=t0). Одна з природніх умов, яка накладається на “гонку озброєнь” – це її “стабільність”, тобто рівень затрат на озброєння має бути сталим і не залежати від часу, тому мають виконуватись умови: , (2.1.4) Отже, для забезпечення стабільності “гонки озброєнь” система (2.1.3) має бути в стані рівноваги, який визначається системою рівнянь: (2.1.5) Досліджуючи поведінку моделі Річардсона при можна виділити такі три випадки: Необмежена “гонка озброєнь”: і ; Взаємне роззброєння: і ; Рівноважне озброєння: і . Елементарний аналіз системи (2.1.3) вказує, що поведінка моделі Річардсона залежить від співвідношення коефіцієнтів a, b, m, n та знаків коефіцієнтів r і s: Якщо - існує точка рівноваги; Якщо - повне взаємне роззброєння країн; Якщо - необмежена ескалація “гонки озброєнь”; Якщо - песимістичність чи оптимістичність прогнозу визначається початковим станом “гонки озброєнь”. За класичною теорією стійкості розв’язків систем диференціальних рівнянь тип стійкості точки спокою (таблиця 1 додатку 1) визначається коренями характеристичного рівняння системи . 2.2. Побудова і аналіз моделі Річардсона для Сполучених Штатів Америки та Японії Сполучені Штати Америки Регулярні Збройні Сили США налічують 1367,7 тис. осіб і резерву 1,2 млн осіб. Організований резерв складається з національної гвардії чисельністю 464,1 тис. осіб (з яких у разі загрози війни буде направлено до Сухопутних військ - 357,2 тис. осіб, до ВПС - 106,9 тис. осіб) та резервів видів Збройних сил - 710,9 тис. осіб (Сухопутних військ - 363,7 тис. осіб, Військово-повітряних сил - 74,4, Військово-морських сил - 173 тис., морської піхоти - 99,8 тис. осіб). Резерв другої черги - 25,6 тис. осіб (Сухопутних військ - 700, Військово-повітряних сил - 16,8 тис., Військово-морських сил - 7,2 тис. осіб, морської піхоти - 900). Воєнізовані формувания (патрульні сили цивільної авіації) налічують 53 тис. осіб. Збройні сили комплектуються на добровільній основі. Збройні сили США тривидового складу. Включають: сухопутні війська, військово-повітряні і військово-морські сили. Військово-повітряні сили. Чисельність 352,5 тис. осіб (у тому числі 66,3 тис. жінок). Міжконтинентальні балістичні ракети: 500 LGM-30G "Мінітмен-3", 50 LGM-118A "Піскіпер" . Військово-морські сили. Чисельність - 366,1 тис. осіб (у тому числі 52,05 тис. жінок). Складаються з Атлантичного і Тихоокеанського флотів, 5 оперативних флотів), командування: сил спеціальних операцій, мінно-тральних сил, дослідних сил, морських перевезень, навчального складу, резерву. Флот складається з 8 груп багатоцільових авіаносців, 8 груп підводних човнів, 6 груп надводних кораблів, 6 крейсерсько-міноносних груп, амфібійної групи, 2 груп суден обслуговування, 2 груп спеціального призначення, 2 груп мінно-тральних кораблів; крім цього, до складу флоту входять ескадри: 3 - атомних підводних човнів з балістичними ракетами на борту, 10 - атомних підводних човнів, 16 - есмінців, 9 - амфібійних, 2 - катерів спеціального призначення, 1 - суден обслуговування та 1 - бойового забезпечення, 3 - надводних кораблів екстреного резерву. Авіація Військово-морських сил. Чисельність - 70,23 тис. осіб (у тому числі 6,3 тис. жінок), 19 авіаційних крил авіаносної та базової авіації, 11 палубних авіаційних крил (у тому числі в резерві - 1). Ескадрильї літаків: 24 винищувально-штурмових, 12 винищувальних, 10 протичовнових, 10 далекого радіолокаційного виявлення, 14 радіоелектронної боротьби, 4 розвідувальних, 6 патрульної авіації, 2 повітряних командних пункти, 4 транспортних, 11 навчально-тренувальних. Ескадрильї вертольотів: 20 протичовнових, 2 вертольотів-тральщиків, 6 транспортних, 2 навчально-тренувальних. Парк літаків - 1661 одиниць. Резерв авіації Військово-морських сил налічує 23,48 тис. осіб (у тому числі 3,84 тис. жінок), 5 авіакрил, у тому числі одне палубне; ескадрильї літаків: 2 винищувально-штурмові, 1 винищувальна, 2 далекого радіолокаційного виявлення, 1 радіолокаційної боротьби, 9 базової патрульної авіації, 12 транспортної авіації, 2 навчально-тренувальних; ескадрильї вертольотів: 3 протичовнових вертольотів, 3 легких багатоцільових вертольотів. Парк літаків - 186 одиниць. Авіація морської піхоти. Чисельність - 36310 осіб (у тому числі 2030 жінок). Складається з 4 авіаційних крил морської піхоти (в тому числі одна в резерві). Ескадрильї літаків: 18 винищувально-штурмових, 7 штурмових, 4 радіоелектронної боротьби, 4 навчально-тренувальних; вертольотних ескадрилей - 6 легких багатоцільових вертольотів, 15 транспортно-десантних вертольотів, 4 навчально-тренувальних вертольотів; 2 авіаційні ескадрильї безпілотних літальних апаратів ("Піонер"). Підрозділи протиповітряної оборони: 2 зенітно-ракетних дивізіони та 1 зенітно-ракетний батальйон "Стінгер" та "Авенджер". Парк літаків - 473 одиниці. Морська піхота. Чисельність - 171,3 тис. осіб (у тому числі 10,1 тис. жінок). Складається з 4 дивізій морської піхоти (з яких одна в резерві), 4 груп матеріально-технічного забезпечення (у тому числі одна в резерві), 3 груп розвідки, 2 окремих батальйонів, 4 окремих дивізіонів. Берегова охорона. Чисельність - 36,26 тис. осіб та 5,85 тис. осіб цивільних. Складається з 2 зон оборони (Атлантичної і Тихоокеанської), 9 районів. Військові витрати та виробництво озброєнь. Період стабільного скорочення військових витрат, що спостерігався у США після закінчення "холодної війни", змінився періодом їх зростання у 1998 фінансовому році. За даними щорічного видання "СІПРІ" від 2001 року, оборонний бюджет на 2001 фінансовий рік передбачав витрати Міністерства оборони США в розмірі 305,4 млрд. доларів США, що на 1,3 відсотка більше, ніж надійшло до військового відомства в 2000 році. Основними пунктами пропозицій до оборонного бюджету були: підвищення грошового забезпечення особового складу на 3,7 відсотка, досягнення рівня щорічних витрат на закупівлю озброєнь у 60 млрд. доларів. Запит оборонного бюджету на 2001 рік включав 4,5 млрд. для двох програм стратегічної протиракетної оборони: національної системи протиракетної оборони для захисту території США та системи протиракетної оборони на театрі воєнних дій. США були найбільшим постачальником озброєнь у 1996-2000 роках, здійснюючи 47% загального обсягу поставок. Вони постачають озброєння до всіх десяти найбільших країн-отримувачів зброї, крім Індії. У 2000 році постачання озброєнь з США скоротилося на 47%, в основному за рахунок скорочення поставок літаків. Втім, ця криза не була тривалою, оскільки компанії США мають великий портфель замовлень, а також вже узгоджені поставки озброєнь у рамках допомоги Колумбії, Єгипту та Ізраїлю. Японія Країна має регулярні Збройні сили чисельністю 239,8 тис. осіб (включно 10,2 тис. жінок) і резерв 47,4 тис. осіб. Воєнізовані формування: департамент морської охорони - 12,25 тис. осіб. Збройні сили комплектуються на добровільній основі. Мобілізаційні ресурси країни оцінюються у 30,7 млн. осіб, у тому числі 26,4 млн. придатних до військової служби. Офіційна назва Збройних сил у сучасній Японії - сили самооборони. Історія Збройних сил Японії Відповідно до Потсдамської декларації (1945 р.) були здійснені роззброєння і демобілізація японської армії. 30 листопада 1945 року були розпущені військове і військово-морське міністерства з усіма підлеглими їм органами. Японські військовослужбовці були позбавлені права на пенсію. Особливу роль у забезпеченні безпеки Японії в період "холодної війни" відігравало військово-політичне співробітництво зі США (японсько-американські угоди 1951-1960 рр.). Остаточно структура Сил самооборони Японії була сформована до 1976 р. і з тих пір не зазнавала значних змін. Верховним головнокомандувачем є Прем'єр-міністр Японії, при якому існує консультативний орган - Рада національної безпеки, а безпосереднє керування військами і флотом здійснює Управління національної оборони, до структури якого входить Об'єднаний комітет начальників штабів з відповідними штабами родів військ. Очолює УНО цивільний начальник управління в ранзі державного міністра. Після 1991 року у Японії була переглянута оборонна концепція, і проводяться заходи з реформування Сил самооборони. На зміну "північній орієнтації" прийшов принцип рівномірного розподілу всіх збройних сил по всій території країни з деяким "північним акцентом". Структурно Сили самооборони складаються із сухопутних, повітряних і морських сил самооборони. Сухопутні підрозділи найбільш численні. У даний час, з огляду на міжнародну обстановку, японський уряд розробляє два основних варіанти використання своїх Сил самооборони. Перший - це використання підрозділів Сил самооборони в миротворчих операціях під егідою ООН, у "гарячих точках" планети, як це було, наприклад, під час війни в Перській затоці, де японський флот виконував допоміжні функції. Прагнення Японії відігравати більш значну роль в ООН, у глобальній світовій політиці, у колективних миротворчих операціях викликає в японському суспільстві гострі дискусії з приводу використання Сил самооборони далеко від кордонів країни, трактування статті 9 Конституції Японії, що обмежує можливості застосування збройних сил. Другим важливим напрямком є участь Сил самооборони в проведенні рятувальних операцій під час ліквідації наслідків стихійних лих. У період з 1951-го по 1993 р. була проведена 231 тис. рятувальних операцій, при цьому було задіяно понад 4,7 млн. військовослужбовців. Сухопутні сили самооборони. Чисельність - 148,7 тис. осіб. Складаються з п'яти армій, 13 дивізій (у тому числі однієї танкової), 17 бригад (2 піхотні, 2 змішані, повітряно-десантна, 1 артилерійська, 2 зенітні артилерійські, 5 інженерних, 1 вертолітна, 4 учбові), 5 батальйонів армійської авіації, 2 артилерійських груп, 3 груп ППО і ряду частин центрального підпорядкування. Повітряні сили самооборони. Чисельність - 45,4 тис. осіб, 297 бойових літаків, бойових вертольотів немає. Тактичні частини і підрозділи 7 авіаційних крил, авіаційне крило пошуково-рятувальної служби, 2 винищувально-бомбардувальні авіаційні ескадрильї, 10 винищувальних авіаційних ескадрилій ППО, 1 розвідувальна авіаційна ескадрилья, авіаційна ескадрилья радіоелектронної боротьби, 4 транспортні авіаційні ескадрильї, авіаційна ескадрилья зв'язку, випробувальне авіаційне крило, навчально-тренувальна авіаційна ескадрилья. Морські мили самооборони. МСС традиційно знаходяться під особливим контролем командування, що цілком зрозуміло, тому що Японія - острівна держава. Організаційно МСС складаються з флоту, п'яти військово-морських районів і авіації МСС. Чисельність - 44,2 тис. осіб (у тому числі 9,8 тис. осіб в авіації і 1,8 тис. жінок). Флот складається з командувань: ескортних сил (4 флотилії), підводних сил (2 фл), авіаційне, навчально-дослідницьке. МСС нараховують близько 120 кораблів основних класів, 14 підводних човнів, 100 літаків і більше 100 вертольотів. Для базування флоту використовуються 5 основних баз: Екосука, Куре, Сасебо, Майдзуру, Омінато. Військова реформа в МСС передбачає головним чином впровадження новітніх військових розробок, особливо національного виробництва. Департамент морської охорони. Чисельність - 12,25 тис. осіб. Служби: дозорна, гідрографічна, навігаційного забезпечення; 11 районів морської охорони; 99 патрульних кораблів (53 великих і 46 середніх), 245 патрульних катерів, 12 гідрографічних дослідницьких суден, 5 пожежних суден, більше 100 обслуговуючих і допоміжних суден і катерів; літаків. Військові витрати та ринок озброєння. Військовий бюджет Японії відповідає затвердженій практиці і не перевищує 1% від ВВП. Новий затверджений оборонний план передбачає кілька великих програм закупівлі озброєнь (4 літака-заправника, 59 бойових літаків, 58 вертольотів і 25 кораблів). Такий високовартісний план закупок, а також продовження співробітництва зі США з удосконалення системи ПРО на морському театрі військових дій викликали занепокоєння у регіоні (особливо в Китаї і Південній Кореї) з приводу того, що такі зміни у військовому потенціалі Японії означатимуть її поступовий перехід від "позиційної оборони" до більш традиційної політики і навіть до "наступальної оборони". Для аналізу гонки озброєнь використано дані міжнародного інституту мирних досліджень (SIPRI) та International Futures за період з 1965 по 1999 р.р. В таблиці 1 наведено дані про ВВП Сполучених Штатів Америки та Японії за якими обчислено часові індекси для обох країн (таблиця 2). Таблиця 1 ВВП США та Японії за 1964-1999 роки (млрд. доларів США) Рік США Японія Рік США Японія 1964 3020,686 986,5577 1982 5153,6 2952,011 1965 3189,829 1043,967 1983 5386,3 2999,592 1966 3379,559 1155,03 1984 5774 3093,146 1967 3471,587 1283,032 1985 6011 3250,353 1968 3617,123 1448,318 1986 6217,2 3346,521 1969 3713,653 1629,038 1987 6425,1 3473,521 1970 3721,7 1803,487 1988 6690 3708,497 1971 3850,5 1888,232 1989 6926,3 3904,711 1972 4065,8 2047,1 1990 7055 4107,813 1973 4304,8 2211,535 1991 7041,3 4245,454 1974 4284,4 2184,438 1992 7276,2 4286,719 1975 4276,9 2251,972 1993 7472 4297,332 1976 4507 2341,487 1994 7775,5 4344,544 1977 4717 2444,287 1995 7972,8 4428,527 1978 4981,9 2573,148 1996 8271,4 4579,869 1979 5140,4 2714,26 1997 8647,6 4664,783 1980 5128 2790,737 1998 9012,5 4612,149 1981 5257,4 2872,602 1999 9417,1 4614,782 Таблиця 2 Часові індекси ВВП США та Японії за 1964-1999 рр. Рік США Японія Рік США Японія 1964 1,055821 1,116769 1982 0,980256 1,027643 1965 1,055995 1,058191 1983 1,045153 1,016118 1966 1,05948 1,106386 1984 1,071979 1,031189 1967 1,027231 1,110821 1985 1,041046 1,050824 1968 1,041922 1,128825 1986 1,034304 1,029587 1969 1,026687 1,124779 1987 1,033439 1,03795 1970 1,002167 1,107087 1988 1,041229 1,067648 1971 1,034608 1,04699 1989 1,035321 1,052909 1972 1,055915 1,084135 1990 1,018581 1,052015 1973 1,058783 1,080326 1991 0,998058 1,033507 1974 0,995261 0,987748 1992 1,03336 1,00972 1975 0,998249 1,030916 1993 1,02691 1,002476 1976 1,053801 1,03975 1994 1,040618 1,010986 1977 1,046594 1,043903 1995 1,025375 1,019331 1978 1,056159 1,052719 1996 1,037452 1,034174 1979 1,031815 1,05484 1997 1,045482 1,018541 1980 0,997588 1,028176 1998 1,042197 0,988717 1981 1,025234 1,029334 1999 1,044893 1,000571 На діаграмах рис.1 зображено динаміку ВВП для Сполучених Штатів Америки та Японії. Рис.1. Динаміка ВВП США і Японії за 1965-1999 роки На діаграмі, починаючи з 1965 року спостерігається нестабільний розвиток ВВП Китаю і США з періодичним зростання і спаданням, але в загальному рівень ВВП за період з 1965 до 1999 року залишається незмінним. Середні індекси ВВП за досліджуваний період складають відповідно: 1,063621 для країни Сполучені Штати Америки та 1,076436 для країни Японія. В таблиці 3 наведено дані про відсоток від ВВП витрат на озброєння кожної з країн за період з 1965 по 1999 р.р. Таблиця 3 Відсоток від ВВП витрат на озброєння США та Японії за 1965-1999 рр. Рік США Японія Рік США Японія 1965 7,6 1 1983 6,4 1 1966 8,5 0,9 1984 6,3 1 1967 9,5 0,9 1985 6,6 1 1968 9,3 0,8 1986 6,6 1 1969 8,8 0,8 1987 6,1 1 1970 8 0,8 1988 5,7 1 1971 7 0,8 1989 5,5 1 1972 6,6 0,9 1990 5,2 1 1973 6 0,8 1991 4,7 1 1974 6,1 0,8 1992 4,8 1 1975 5,9 0,9 1993 4,5 1 1976 5,3 0,9 1994 4,1 1 1977 5,3 0,9 1995 3,8 1 1978 4,9 0,9 1996 3,5 1 1979 4,9 0,9 1997 3,3 1 1980 5,3 0,9 1998 3,1 1 1981 5,6 0,9 1999 3 1 1982 6,2 1 За даними таблиць 1 і 3 обчислено витрати ВВП на озброєння та витрати на інше Сполучених Штатів Америки та Японії (таблиці 4 і 5 відповідно). Таблиця 4 Витрати на озброєння США та Японії за 1965-1999 рр. (млрд. доларів США) Рік США Японія Рік США Японія 1965 194,0732 6,673973 1983 318,8416 25,73148 1966 222,407 6,729979 1984 323,8452 27,1426 1967 261,4116 7,329546 1985 338,448 27,90737 1968 266,0714 7,067226 1986 346,9884 28,72602 1969 265,8203 7,892462 1987 314,3696 29,52011 1970 255,1864 8,351734 1988 307,0191 29,99592 1971 236,5691 9,240238 1989 317,57 30,93146 1972 229,1248 11,54729 1990 312,572 32,50353 1973 217,0274 11,58654 1991 292,2084 33,46521 1974 226,5328 13,0323 1992 308,4048 34,73521 1975 219,5803 16,23138 1993 301,05 37,08497 1976 204,0765 16,99409 1994 283,9783 39,04711 1977 215,4874 18,4239 1995 268,09 41,07813 1978 210,9352 19,90381 1996 246,4455 42,45454 1979 209,9356 19,65994 1997 240,1146 42,86719 1980 226,6757 20,26775 1998 231,632 42,97332 1981 252,392 21,07339 1999 233,265 43,44544 1982 292,454 24,44287 Таблиця 5 Витрати на інше США та Японії за 1965-1999 рр. (млрд. доларів США) Рік США Японія Рік США Японія 1965 2995,756 1037,293 1983 5067,458 2973,86 1966 3157,152 1148,3 1984 5450,155 3066,004 1967 3210,176 1275,702 1985 5672,552 3222,446 1968 3351,051 1441,251 1986 5870,212 3317,795 1969 3447,833 1621,145 1987 6110,73 3444,001 1970 3466,514 1795,135 1988 6382,981 3678,501 1971 3613,931 1878,992 1989 6608,73 3873,78 1972 3836,675 2035,552 1990 6742,428 4075,31 1973 4087,773 2199,948 1991 6749,092 4211,989 1974 4057,867 2171,406 1992 6967,795 4251,983 1975 4057,32 2235,74 1993 7170,95 4260,247 1976 4302,924 2324,493 1994 7491,522 4305,497 1977 4501,513 2425,863 1995 7704,71 4387,449 1978 4770,965 2553,244 1996 8024,955 4537,414 1979 4930,464 2694,601 1997 8407,485 4621,916 1980 4901,324 2770,469 1998 8780,868 4569,176 1981 5005,008 2851,529 1999 9183,835 4571,337 1982 4861,146 2927,568 На рисунках 2 і 3 зображено діаграми названих витрат. Рис.2. Витрати на озброєння США і Японії На діаграмі можна простежити стрімке зростання показників США витрат на озброєння в періоди з 1965 по 1968 роки і з 1976 по 1968 роки. Але в періоди з 1968 по 1976 роки і з 1986 по 1999 роки спостерігається стрімкий спад вищеназваних показників. Спад розвитку збройної індустрії зумовлений стрімким спадом відсотку витрат на озброєння в США за вищеназвані періоди ( не зважаючи на те, що динаміка показників ВВП в США в ці періоди є відносно стабільною). Однак, для Японії в цей період характерний повільний, але стабільний розвиток збройної індустрії. Це зумовлено стабільним розвитком відсотку витрат на озброєння на всьому періоді, але стрімким ростом ВВП. Рис.3. Витрати на інше США та Японії З діаграми видно, що США та Японія нарощують показники невійськових витрат, щоправда для США характерне незначне зростання в порівнянні з Японією. Зростання вищеназваних показників обох країн зумовлене збільшенням відсотку на невійськові витрати. Динаміку часових індексів витрат на озброєння та невійськових витрат досліджуваних країн наведено в таблицях 6 і 7 та зображено на діаграмах рис.4 та рис.5 Таблиця 6 Часові індекси витрат на озброєння США і Японії за 1966-1999 рр. Рік США Японія Рік США Японія 1966 1,145996 1,008392 1983 1,090228 1,052719 1967 1,175375 1,089089 1984 1,015693 1,05484 1968 1,017826 0,964211 1985 1,045092 1,028176 1969 0,999056 1,116769 1986 1,025234 1,029334 1970 0,959996 1,058191 1987 0,905995 1,027643 1971 0,927045 1,106386 1988 0,976618 1,016118 1972 0,968532 1,249674 1989 1,034366 1,031189 1973 0,947202 1,0034 1990 0,984262 1,050824 1974 1,043799 1,124779 1991 0,934851 1,029587 1975 0,969309 1,245473 1992 1,055428 1,03795 1976 0,929393 1,04699 1993 0,976152 1,067648 1977 1,055915 1,084135 1994 0,943293 1,052909 1978 0,978875 1,080326 1995 0,944051 1,052015 1979 0,995261 0,987748 1996 0,919264 1,033507 1980 1,079739 1,030916 1997 0,974311 1,00972 1981 1,11345 1,03975 1998 0,964673 1,002476 1982 1,158729 1,159893 1999 1,00705 1,029334 Таблиця 7 Часові індекси витрат на інше США і Японії за 1966-1999 роки Рік США Японія Рік США Японія 1966 1,053875 1,107016 1983 1,042441 1,015813 1967 1,016795 1,110949 1984 1,07552 1,030985 1968 1,043884 1,12977 1985 1,040806 1,051025 1969 1,028881 1,124818 1986 1,034845 1,029589 1970 1,005418 1,107325 1987 1,040973 1,038039 1971 1,042526 1,046714 1988 1,044553 1,068089 1972 1,061635 1,083321 1989 1,035367 1,053086 1973 1,065447 1,080762 1990 1,020231 1,052024 1974 0,992684 0,987026 1991 1,000988 1,033538 1975 0,999865 1,029628 1992 1,032405 1,009495 1976 1,060534 1,039697 1993 1,029156 1,001943 1977 1,046152 1,043609 1994 1,044704 1,010621 1978 1,059858 1,05251 1995 1,028457 1,019034 1979 1,033431 1,055363 1996 1,041565 1,034181 1980 0,99409 1,028156 1997 1,047668 1,018623 1981 1,021154 1,029258 1998 1,044411 0,988589 1982 0,971256 1,026666 1999 1,045891 1,000473 рис.4. Динаміка часових індексів витрат на озброєння США і Японі рис.5. Динаміка часових індексів витрат на інше США і Японії Зміни індексів витрат на озброєння та витрат на інше зумовлені вагомими змінами у військових та невійськових витратах обох країн. В таблиці 8 наведено динаміку витрат країн на озброєння на душу населення. Таблиця 8 Витрати США і Японії на озброєння на душу населення за 1965-1999 рр. (млрд. доларів США) Рік США Японія Рік США Японія 1965 0,998817 0,067494 1983 1,363783 0,215761 1966 1,131497 0,067441 1984 1,373244 0,226154 1967 1,31553 0,072768 1985 1,422505 0,231109 1968 1,325677 0,06993 1986 1,444984 0,236444 1969 1,311547 0,076498 1987 1,297498 0,241788 1970 1,244496 0,08004 1988 1,255707 0,244639 1971 1,139208 0,087422 1989 1,286651 0,251238 1972 1,091611 0,107729 1990 1,253095 0,263108 1973 1,024154 0,107204 1991 1,15861 0,270053 1974 1,059287 0,118301 1992 1,208862 0,279606 1975 1,016703 0,145001 1993 1,166015 0,297785 1976 0,93598 0,150696 1994 1,086325 0,312474 1977 0,978425 0,161808 1995 1,012424 0,327475 1978 0,947661 0,17323 1996 0,918819 0,337581 1979 0,932819 0,169672 1997 0,88384 0,33997 1980 0,997583 0,173552 1998 0,841818 0,339952 1981 1,09991 0,179122 1999 0,837053 0,343035 1982 1,262406 0,206358 За розглянутий період обчислено середні індекси витрат на озброєння та невійськових витрат (таблиця 9). Таблиця 9 Країни Середні індекси витрат на озброєння США 1,063622 Японія 1,076436 Країни Середні індекси витрат на інше США 1,033749 Японія 1,045228 Проаналізовано участь країн у війнах (таблиця 1 додатку) та міжнародних конфліктах (таблиця 2 додатку). За цими даними США була ініціатором 4 воєн, і приєдналась до 4 воєн, Японія була ініціатором 6 воєн, і приєдналася до 3 воєн. За цими даними побудовано модель Річардсона: λ1= -0,061457. λ2= -0,017159. Знайдено, що точка рівноваги існує. Тип спокою – асимптотична стійкість. Тип спокою – система асимптотична, стійка. (Рисунок 6). Рис.6 x0 = 233,265 (Витрати США на озброєння за 1999 р.) y0= 43,445 (Витрати Японії на озброєння за 1999 р.) Розв’язок цієї системи диференціальних рівнянь при початкових умовах є функції витрат на озброєння в 1999 році для США і Японії відповідно -356,318751e-0.061457-71,605786e-0.017519+661.189537. 161.212685e-0.061457 -19,918457e-0.017519+245.337994. Підставивши в (2) t=1 (прогноз за 1999) , отримуємо прогнозоване за моделлю значення витрат на озброєння відповідно для США і Японії в 2000 р.: x(2000) = 289,831 млрд. дол. США. y(2000) = 48,072 млрд. дол. США. Похибка для x(2000) становить 4,54%, для y(2000) становить 3,53%. Позначимо: a – індекс витрат на озброєння Японії, b – індекс витрат на озброєння США, m – індекс витрат на інше США, n – індекс витрат на інше Японію. З умови визначаємо допустимі значення кожного з параметрів a, b, m, n при сталих (середніх значеннях) інших параметрів: 1.(b>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, b, індекс витрат на озброєння Японії повинен бути меншим за 1,198038. 2.(a>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, а, потрібно щоб індекс витрат на озброєння США був менший за 1,026161. 3.(n>0) Для збереження стійкого стану у США потрібно щоб індекс витрат на інше був більший за 1,009943. 4.(m>0) Для збереження стійкого стану у Японії потрібно здійснювати витрати на інше з індексом більшим за 1,013325. Весь діапазон значень ми поділили на 3 періоди різних поєднань темпів озброєнь. Зокрема, в 1965-1976 р.р. характерні відносно стійкі витрати на озброєння для США (однак дані скачуть вверх вниз, але залишаються на одному рівні) та стійкі витрати на озброєння для Японії. За цими даними побудовано модель Річардсона λ1= -0,089545. λ2= -0,021233. Знайдено, що точка рівноваги існує. Тип спокою – асимптотична стійкість. Тип спокою – система асимптотична, стійка. (Рисунок 7). Рис.7 З умови визначаємо допустимі значення кожного з параметрів a, b, m, n при сталих (середніх значеннях) інших параметрів: 1.(b>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, b індекс витрат на озброєння країни Японії повинен бути меншим ніж 1,342520. 2.(a>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, а, потрібно щоб індекс витрат на озброєння США був менший за 1,028232 3.(n>0) Для збереження стійкого стану для США потрібно щоб індекс витрат на інше був більший за 1,009084. 4.(m>0) Для збереження стійкого стану Японії індекс витрат на інше повинен бути більшим за 1,020710. В 1976-1986 р.р. характерне стрімке збільшення витрат на озброєння для США та стійкі витрати на озброєння для Японії. За цими даними побудовано модель Річардсона λ1= -0,08455042. λ2= 0,013390556. Знайдено, що точка рівноваги існує: Система - нестійка. точка рівноваги – типу сідло. (Рисунок 8). Рис. 8 З умови визначаємо допустимі значення кожного з параметрів a, b, m, n при сталих (середніх значеннях) інших параметрів: 1. (b>0) Для переходу Японії у стійкий стан потрібно щоб витрати на озброєння не перевищували 0,964628. 2. (a>0) Для переходу США у стійкий стан потрібно щоб витрати на озброєння не перевищували 1,027743. 3. (n>0) Для переходу США у стійкий стан потрібно щоб витрати на все інше не перевищували 0,967980. 4. (m>0) Для переходу Японії у стійкий стан, потрібно щоб витрати на все інше не перевищували 0,976707. В 1986-1999 р.р. характерне стрімке спадання витрат на озброєння для США та стійкі витрати на озброєння для Японії. За цими даними побудовано модель Річардсона: D<0. Знайдено, що точка рівноваги існує: точка рівноваги – стійкий фокус, тип спокою – асимптотично стійка. (Рисунок 9). Рис.9 З умови визначаємо допустимі значення кожного з параметрів a, b, m, n при сталих (середніх значеннях) інших параметрів: 1. (b>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, b, індекс витрат на озброєння Японії повинен бути меншим ніж 1,028534. 2. (a>0) Для збереження стійкого стану при фіксованих індексах m, n, а, потрібно щоб індекс витрат на озброєння США був менший за 1,023391. 3. (n>0) Для збереження стійкого стану для США потрібно щоб індекс витрат на інше був більший за 1,065481. 4. (m>0) Для збереження стійкого стану Японії витрати на озброєння мають не перевищувати 1,069372.

Курсова робота Інформатика

01.01.1970 03:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись