Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут підприємництва та перспективних технологій
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Посібник
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ПРИ НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра загальноекономічної та гуманітарної підготовки
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
з курсу «Логіка»
для студентів економічного факультету
заочної форми навчання
Затверджено на засіданні
кафедри загальноекономічної
та гуманітарної підготовки
Протокол №4 від 17 грудня 2003р.
Львів - 2004
Навчально-методичний посібник було обговорено і схвалено на засіданні науково-методичної ради ІППТ при НУ”ЛП”. Протокол №2 від 3.11.2003р.
Укладач: Одарченко Микола Миколайович, ст. викладач.
Навчально-методичний посібник з курсу “Логіка” для студентів економічного факультету заочної форми навчання /Одарченко М.М. - Львів. Видавничий відділ Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті “Львівська політехніка”, 2004.-
Відповідальний за випуск: зав. Кафедри ЗЕГП, к.і.н., доц. Цубов Л.В.
Рецензенти: к.ф.н., доц. Повторєва С.М.
к.п.н., доц. Баранова С.Г.
Комп’ютерна верстка: Дідух Ю.М.
Оригінал-макет підготовлений у видавничому відділі Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті “Львівська політехніка”
( Одарченко М.М., 2004.
( Інститут підприємництва та перспективних технологій при НУ “ЛП”, 2004.
Зміст
РОБОЧА ПРОГРАМА з курсу “ЛОГІКА”..........................................................
СТИСЛИЙ ВИКЛАД КУРСУ “ЛОГІКА” З МЕТОДИЧНИМИ ПОРАДАМИ……………………………….............................................
Розділ І. Предмет і значення логіки..............................................................
І.1 Основні значення терміну "логіка".......................................................
І.2 Пізнання світу і мислення.......................................................................
І.3 Мислення і мова..........................................................................................
І.4 Поняття про форми і закони мислення.....................................................
І.5 Логіка як наука..............................................................................................
І.6 Значення логіки для професійної діяльності..................................................
Розділ ІІ. Основні історичні етапи розвитку логіки............................................
Розділ ІІІ. Поняття………………………………....................................
ІІІ.1. Загальна характеристика поняття……………….……………......
ІІІ.2. Логічна структура поняття. Закон оберненого відношення змісту і обсягу поняття……………………………….........................................
ІІІ.3. Види понять і відношення між ними………………………….
ІІІ.4. Основні логічні прийоми формування понять…………………
ІІІ.5. Логічні операції над змістом понять: визначення понять (дефініція)…
ІІІ.6. Поділ понять. Класифікація……………………………….........
Розділ ІV. Судження………………………………........................
ІV.1. Загальна характеристика суджень…………………………….
ІV.2. Структура простого категоричного судження…………………
ІV.3. Види простих категоричних суджень……………………………..
ІV.4. Розподіленість термінів у категоричних судженнях……………
ІV.5. Складні судження……………………………….......................
ІV.6. Відношення між судженнями. “Логічний квадрат“……………
Розділ V. Основні закони логіки……………………………….......
V.1. Загальна характеристика основних законів логіки……………
V.2. Закон тотожності……………………………….........................
V.3. Закон несуперечності………………………………..............
V.4. Закон виключеного третього…………………………
V.5. Закон достатньої підстави………………………………..
Розділ VІ. Умовиводи………………………………............
VІ.1. Умовивід як форма мислення………………………………......
VІ.2. Форми і види умовиводів………………………………............
VІ.3. Категоричний силогізм та його загальні правила……………..
VІ.4. Фігури і модуси простого категоричного силогізму…………….
VІ.5. Види індукції………………………………..........................
VІ.6. Логічні помилки в індуктивних умовиводах………………….
VІ.7. Зв’язок індукції та дедукції………………………………......
Розділ VІІ. Логічні основи теорії аргументації………………………
VІІ.1. Сутність логічної аргументації………………………………....
VІІ.2. Структура доведення і спростування……………………………
VІІ.3. Правила доведення та спростування та логічні помилки при їх порушенні……………………………….......................................................
VІІ.4. Паралогізми і софізми……………………………….....................
VІІ.5. Парадокси і антиномії.......................................................................
Розділи VІІІ. Логіка і мистецтво спілкування............................................
VІІІ.1. Суперечка та її види………………………………...........................
VІІІ.2. Стратегія і тактика у суперечках………………………………........
VІІІ.3. Коректні і некоректні прийоми………………………………..........
Виконання контрольної роботи………………………………........................
Перелік тем контрольних робіт……………………………….........................
Запитання до заліку………………………………...............................................
Навчально-методична література………………………………...................... РОБОЧА ПРОГРАМА з курсу “ЛОГІКА”
1. Мета та завдання дисципліни, її місце в навчальному процесі.
Зміст програми спрямований на вивчення форм і законів правильного мислення, правил і законів здобуття вивідного знання, засобів і методів логічного опрацьовування інформації, теорії аргументації, зокрема в діловому спілкуванні, на розвиток логічної культури мислення та умінь правильно виражати думки.
1.1. Мета викладання дисципліни.
Формувати у студентів-заочників навички правильного логічного мислення, які необхідні для прийняття управлінських рішень, для дискусій, спілкування та проведення ділових переговорів, для обробки інформації, для уміння логічно коректно доводити, обгрунтовувати та переконувати.
1.2. Завдання вивчення дисципліни.
Ознайомити студентів-заочників і методично допомогти їм зрозуміти та засвоїти особливості логіки як науки про мислення, основні принципи і закони правильного мислення, зміст основних форм мислення - поняття, судження та умовиводів, їх форм та видів; загальні правила і вимоги доведення і спростування, які розкривають сутність логічної аргументації; основні методи та прийоми раціонального опрацьовування інформації; логічні особливості ділового спілкування.
В результаті вивчення дисципліни підготовлений фахівець повинен знати:
провідні проблеми традиційної логіки, їх значення для професійної діяльності, основні історичні етапи розвитку логіки, пізнавально-евристичну, інформаційну, світоглядну, пропедевтико-виховну, нормативно-мислительну функції логіки.
Підготовлений фахівець повинен вміти:
логічно правильно мислити, оцінювати і аналізувати істинність або хибність, правильність або неправильність думки; дисциплінувати своє мислення; дискутувати і організовувати дискусії; використовувати логіку у професійній діяльності; аналізувати логіку процесів, які відбуваються в житті.
1.3. Перелік дисциплін, знання яких необхідне студентам для вивчення логіки.
№ п/п
Назва дисципліни
Назва розділів та тем
1
Філософія
Німецька класична філософія. Теорія пізнання.
2
Математика
Математичні методи.
3
Менеджмент
Управлінські рішення. Керівництво та лідерство. Управління конфліктними ситуаціями.
4
Етика ділового спілкування
2. Зміст оглядових лекцій з курсу “Логіки”.
2.1. Лекцій - 4 год.
№ п/п
Назва розділів, тем
К-сть год.
1
Предмет і значення логіки
Мислення як предмет вивчення логіки. Мислення і мова.
Поняття про форми і закони мислення. Основні закони логіки: закон несуперечності, закон виключного третього, закон тотожності, закон достатньої підстави.
1
2
Поняття як форма мислення
Правила поділу понять.
Означення понять та види означень.
1
3
Судження та умовиводи як форма мислення
Відношення між простими категоричними судженнями. Логічний квадрат.
Складні судження.
Дедуктивні та індуктивні умовиводи.
1
4
Логічні основи теорії аргументації
Правила доведення і правила спростування.
Суперечка та її види. Некоректні прийоми. Недопустимі “аргументи”.
1
2.2. Самостійна робота.
№ п/п
Зміст роботи
Год.
1
Предмет і значення логіки
2
Основні історичні етапи розвитку логіки
3
Поняття
4
Судження
5
Основні закони логіки
6
Умовиводи
7
Логічні основи теорії аргументації
8
Логіка і мистецтво спілкування
9
Логіка й управлінські дії
1.1 Термін "логіка" походить від грецького слова "логос", яке перекладається на українську мову як "слово", "розум", "поняття", "міркування", "закономірність". Уперше термін "логос" увів у філософію давньогрецький філософ Геракліт, (554-483рр. до н.е.), а термін "логіка" представники античної філософської школи стоїцизму ( Зенон із Кітіону ( 336-264 р. до н.е.), Сенека (4р. до н.е. - 65 р. н.е.) та ін).
У даний час цей термін має такі основні значення:
а) Люди, пізнаючи світ, користуються термінами "об’єктивна логіка" та "суб’єктивна логіка". Закономірності об’єктивного розвитку речей, подій, незалежно від мислення, свідомості людини називають об’єктивною логікою. В цьому значенні часто використовують висловлювання "невмолима логіка речей" , "логіка фактів", "логіка економічного розвитку" та ін. Під "суб’єктивною логікою" розуміють особливості мислення людини. У цьому значенні використовують вирази "залізна логіка", "тут є логіка", "тут немає ніякої логіки", "жіноча логіка", "чоловіча логіка" та ін. Суб’єктивна логіка відрізняється або послідовністю, зв’язністю, визначеністю, або непослідовністю, суперечливістю.
б) Термін логіка вживається для позначення науки, що вивчає форми і закони мислення людини.
в) В більш вузькому значенні під „логікою” розуміють одержання істинного, а значить правильного висновку, тобто коли з одного або кількох істинних висловлювань випливає інший, теж істинний вислів.
1.2 Пізнання – складний і багатогранний процес. Воно можливе завдяки свідомості і включає в себе чуттєво-відображувальні, емоційно-вольові, розсудкові та розумово-творчі процеси, тобто мислення. Результатом процесу пізнання є знання. Знання – це сукупність інформації, яку дістає людина через психічну, соціальну практичну діяльність. Знання не може бути без пізнання, тобто процесу та способів здобування цієї інформації.
Пізнання починається з чуттєвого рівня, формами якого є відчуття, сприйняття, уявлення. За допомогою відчуттів людина відображає окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів виникають сприйняття, в яких різноманітні відчування органічно пов’язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи почуттів.
Знання, які людина дістає у вигляді відчуття і сприйняття, „запам’ятовуються”, тобто лишають певний слід у нашій свідомості. В разі потреби людина може відтворити їх у пам’яті, уявити. Отже, уявлення – це почуттєвий образ раніше сприйнятого предмета, явища.
Уявлення за своїм характером індивідуальні, вони залежать від відчуття, сприйняття, пам’яті, життєвого й професійного досвіду людини тощо.
Уявлення включає в себе елементи узагальнень, посідає нібито проміжне положення між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосереднім. І тому на цій стадії пізнання не відбувається відокремлення істотного від неістотного, окремого від загального.
Чуттєве знання не в стані відобразити внутрішні суттєві зв’язки і відношення в предметах і явищах реального світу. Можна уявити, наприклад, доларову купюру, але ніхто не в стані зрозуміти за допомогою органів чуття причини росту чи падіння цієї валютної одиниці по відношенню до інших валют. З’ясовування таких причин досягається логічним мисленням.
Мислення бере у предметів і явищ їхнє загальне, суттєве і відокремлюється, абстрагується від другорядного, несуттєвого. Отже характерною рисою мислення є абстрагування і узагальнення. Мислення – відображення узагальнене.
Мислення відбиває реальну дійсність глибше, повніше, ніж чуттєве пізнання. Воно, відтворюючи в людській свідомості загальні, суттєві властивості предметів та явищ, поступово піднімається над сферою відчуттів: від знань одиничного до пізнання особливого, а від нього до знання загального і суттєвого. Мислення – відображення узагальнене.
Третьою характерною рисою логічного мислення є його дійовий, активний і цілеспрямований характер. Мислення – творча активність.
Четвертою характерною рисою мислення є його нерозривний зв’язок з мовою.
1.3. Мова і мислення нерозривно взаємопов’язані як в процесі свого становлення, так і в процесі існування. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення.
Мова – це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Які ж основні функції виконує мова щодо мислення?
а) Слова або речення фіксують наші думки. Через дослідження мови розкривається характер логічних зв’язків між думками, які мають своє конкретне втілення в словах або цілих виразах. Прикладом логічних зв’язків можуть бути конструкції типу: „якщо...то”, „звідси випливає...”, „отже” та ін. Фіксуючи знання і логічні зв’язки між думками, що відбивають процес пізнання, мова дає можливість користуватися знаннями, що виробили попередні покоління, і завдяки цьому прискорювати процес пізнання дійсності і поглиблювати його.
б) Мова є знаряддям обміну думками між людьми. Джерелом інформації для людей може бути як звичайна, природна, так і штучна мова.
Природна або національна мова являє собою систему знаків і слів і є членороздільною. У природній мові розрізняють алфавіт, граматику і словниковий фонд.
Штучна (формалізована) мова – це особлива система знаків і символів, що створюється людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності природної мови. До штучних мов належать мова формул або наукова мова (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Фортран, Алгол та ін), різноманітні системи знаків-сигналів, кодових систем (наприклад азбука Морзе).
Введення штучних мов має велике значення. По-перше, потік інформації дуже великий і не може фіксуватись і передаватись лише природною мовою. По-друге, символічна мова не обмежена граматикою національної мови і може бути джерелом інформації для людей різних національностей. По-третє, введення мови символів дає можливість: а) ущільнити форму вираження знання. Наприклад, вираз природної мови типу „Цей документ – рахунок” можна записати так S є Р. Ця формула є загальною для інших подібних висловлювань; б) узагальнити відношення між предметами, про які йдеться в даному висловлюванні: символи, що входять в формулу S є Р, позначають не тільки об’єкт дослідження, а й його властивості та відношення. Символ S позначає поняття логічного суб’єкта, поняття про предмет думки. Символ Р – поняття логічного предиката, поняття про властивості (ознаки) предмета. Зв’язка в висловлюванні виражається словами „є”, „не є”; в) вичленити логічні зв’язки між окремими висловлюваннями і визначити їх відмінність від синтаксичних мовних зв’язків.
Візьмемо два міркування: „І. 1.Усі банки – це фінансові установи. 2. „Дністер” – банк. Висновок: „Дністер” – фінансова установа”. „ІІ. 1. Сьогодні ми сплатили податки комусь. 2. Хтось – автор підручника „Менеджмент”. Висновок: Отже ми сплатили податки автору підручника „Менеджмент”.
Ці два міркування, хоч і мають однакову синтаксичну форму, проте з точки зору логіки вони відмінні. Так у міркуванні (І) висновок виражає істину, а у міркуванні (ІІ) – хибність (хоч попередні речення в обох міркуваннях істинні. Встановити цю відмінність можна лише тоді, коли від синтаксичного аналізу цих міркувань, перейдемо до логічного, записавши їх за допомогою символів.
У міркуванні (І) ми одержуємо істинний висновок, тому що словосполучення „усі банки” в обох його реченнях („Дністер” – банк, тобто належить до усіх банків) має відношення до певних банків (у нашому прикладі це „Дністер”), а слова „комусь”, „хтось” у міркуванні (ІІ) позначають лише, що існує такий собі пан „Х”. Цей вираз в обох його реченнях може бути віднесений не до одного і того ж певного індивідуального пана Х, а до будь-якого пана Х тому й висновок у міркуванні (ІІ) хибний.
Введення символів дає можливість надати кожному слову певної однозначності.
1.4 Знання, які здобуває людина на рівні логічного мислення, знаходять своє відображення в логічних формах – поняттях, судженнях та умовиводах. Наука логіки розкриває зміст цих трьох форм, їх роль і значення.
А що ж таке форма думки?
Проаналізуємо кілька речень: 1) Україна є незалежною державою. 2) І.Франко є відомим українським економістом. 3) Мова є безпосередньою дійсністю думки. В кожному з наведених висловлювань йдеться про різні предмети. Та, якщо придивитись до їх будови, можна знайти спільні елементи: в кожному з них є поняття, яке відображає предмет думки (1-е судження – „Україна”, 2-е – „І.Франко”, 3-е – „мова”). Є також поняття, яке відбиває ознаки, що належать певному предмету думки (1-е судження – „незалежна держава”, 2-е – „відомий український економіст”, 3-е – „безпосередня дійсність думки”. Крім того, в усіх трьох висловлюваннях є ще третя частина, яка показує відношення між предметом і властивістю предмета: це слово „є” (або „не є”).
Отже, незалежно від конкретного змісту, всі наведені висловлювання мають однакові елементи: 1) поняття про предмет (умовно позначаємо літерою S); 2) поняття про властивості предмета (умовно позначаємо літерою Р); 3) елемент, що виражає відношення між цими поняттями (зв’язка „є” (або „не є”).Зможемо написати загальну формулу для всіх наведених вище висловлювань.
S є Р (або S не є Р). Ця формула і є символічним виразом однієї із структур судження.
Тепер візьмемо такі два умовиводи.
І. 1) Всі закони мислення мають об’єктивний характер.
2) Закони логіки – закони мислення.
Закони логіки мають об’єктивний характер.
ІІ. 1) Усі підприємства сплачують податки.
2) ВАТ „ЛАЗ” підприємство.
ВАТ „ЛАЗ” сплачує податки.
Ці різні за змістом умовиводи мають такі спільні риси: 1) В кожному з них по три судження, причому два перших обумовлюють третє; 2) в кожному умовиводі є спільне поняття, яке міститься в перших двох судженнях, зумовлюючи їх зв’язок, і не переходить у висновок (в першому умовиводі – це поняття „закони мислення”, в другому – „підприємство”); позначимо це спільне поняття літерою М; 3) в обох умовиводах маємо в другому судженні і у висновку поняття про предмет думки (у першому прикладі це поняття „закони логіки”, у другому ВАТ „ЛАЗ”), позначимо його літерою S; 4) у першому судженні кожного умовиводу і у висновку маємо також поняття про ознаку предмета думки ( у першому умовиводі це поняття „об’єктивний характер”, у другому „сплачує податки”), позначимо його літерою Р.
Ці спільні особливості обох умовиводів, які не залежать від їх конкретного змісту саме і виражають форму (структуру) умовиводів, яка у даному випадку може бути записана так:
М Р
S М
S – Р
Отже форма (структура) думки – це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма думки не може існувати без змісту. За змістом думка може бути істинною та хибною. За формою думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення.
Закон мислення – це необхідний, істотний, стійкий, глибоко внутрішній зв’язок відносин між думками. На сучасному етапі розвитку логіки відкрито багато законів, з яких виділяються чотири основних: закон тотожності, закон несуперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Основними вони є тому, що на них ґрунтуються всі основні логічні операції з поняттями, судженнями і умовиводами, а також доведення і спростування. Перші три закони сформулював Аристотель (384-322р. до н.е.), а четвертий – Лейбніц (1645-1716).
Логічні закони, як і логічні форми мислення, спільні, єдині для всіх людей, незалежно від їх расової, національної, соціальної належності. Вони мають загальнолюдський характер. Закони логіки є універсальними, діють у всіх сферах людського мислення незалежно від свого предмета. Їм підкорене мислення підприємця і менеджера, математика і історика, робітника, бізнесмена, вченого, людини в її повсякденному житті і людини, яка досліджує складні наукові проблеми. Закони логіки мають об’єктивний характер, тобто правильне мислення людей відбувається за законами логіки незалежно від їх волі і бажання.
Основними законами логіки зумовлюються такі ознаки і принципи правильного мислення: а) визначеність, вимога чіткого визначення предмета думки, заборона його підміни іншим поняттям або судженням; б) неусперечливість, тобто вимога не допускати суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час, в одному і тому ж відношенні; в) послідовність, тобто потреба взаємозв’язку думок, їх логічної узгодженості; г) доказовість, тобто вимога обґрунтованості будь-якого твердження або заперечення, їх аргументації.
Знання законів і форм мислення забезпечує чіткість думок, дисциплінує наше мислення, мову, роблячи її стилістичною і логічно вірно побудованою.
1.5 Форми і закони мислення досліджує наука логіки. Мислення, крім логіки, вивчають філософія, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, лінгвістика. Специфіка логіки як науки про мислення полягає в тому, що вона досліджує закони й форми правильної побудови думки, абстрагуючись від конкретного змісту думки, але не ігноруючи зміст думки взагалі. Логіка вивчає принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань на підставі аналізу їх мовних висловлювань; створює свою специфічну мову для аналізу структури мислення і формалізації знання.
Така логіка, що вивчає форми мислення і частково або повністю абстрагується від його конкретного змісту, отримала назву формальної логіки.
У філософській літературі виділяють також діалектичну логіку, яку створив видатний німецький філософ Гегель (1770-1831). На відміну від формальної логіки, яка вивчає форми і закони послідовно вивідного знання, діалектична логіка, вивчаючи закономірності становлення і розвитку пізнання, розглядає логічну форму в єдності з її змістом. Діалектична логіка не заперечує необхідність протиріч у мисленні, що відбивають протиріччя у розвитку предмета думки. Формальна логіка досліджує структуру готових, що склалися, логічних форм, діалектична ж логіка вивчає форми мислення у їхніх зв’язках, переходах, у розвитку, разом з розвитком предмета думки.
1.6 Правильне розуміння предмета формальної логіки зумовлює правильну оцінку її практичного значення. Німецький філософ Лейбніц порівнював людей, які не знають логіки, із співаками, що не знають нотної грамоти.
Видатні мислителі визнавали за логікою велике практичне значення, яке полягає в тому, що
а) логіка звільняє мислення від неясностей і плутанини, дисциплінує його;
б) навчаючи правильного мислення, вона тим самим підвищує загальну культуру мислення. Наука логіка застерігає від можливих логічних помилок, прищеплює вміння оперувати поняттями і судженнями;
в) спираючись на закони і правила формальної логіки можна уточнювати термінологію, перевіряти істинність і хибність висловлювань при побудові умовиводів, доведенні і спростуванні, аналізі текстів, а також організовувати і приймати участь в суперечках, що важливо для діяльності менеджерів, економістів, керівників, для всіх, хто весь час спілкується з людьми і проводить ділові переговори;
г) формалізація мислення, тобто створення і використання штучної мови для зображення абстрактних об’єктів науки, наукового знання, форм мислення, створює умови для широкого використання логічного апарату в ЕОТ (електронно-обчислювальній техніці), кібернетиці, роботі комп’ютера, який, як зазначають дослідники виник на підставі аналогії між логікою числень (математичною логікою) і роботою електричних мереж. Засобами логіки здійснюється аналіз програм для ЕОМ, для побудови мови програмування.
Запитання для самоперевірки
Що означає термін „логіка” і в яких значеннях він вживається?
Що таке рівні пізнання? Назвіть їх основні форми і охарактеризуйте головні особливості.
Що таке зміст і форма думки?
Які основні функції виконує мова щодо мислення?
Що таке природна і штучна мови?
Що таке закон мислення?
Назвіть ознаки і принципи правильного мислення.
Що є предметом вивчення науки логіки?
Що таке формальна і діалектична логіки? Назвіть їх головні особливості.
Яке значення має логіка для професійної діяльності?
ІІ. Історія виникнення і розвитку логіки невіддільна від історії філософії і науки. Логічні традиції складались незалежно одна від одної в стародавньому Китаї, Індії, Греції. Проте як самостійна наука логіка склалася в ІV ст. до н.е. Її засновником був давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). Створену ним науку Аристотель назвав не логікою, а аналітикою. У своїх працях „Перша аналітика”, „Друга аналітика” Аристотель детально аналізує відкритий ним силогізм як вид опосередкованого дедуктивного умовиводу, розкриває суть доведення, способів визначення і поділу понять та їх значення у науці. Згодом учні Аристотеля об’єднали його логічні виклади у твір „Органон”, що у перекладі означає знаряддя, інструмент.
В трактаті „Метафізика” Аристотель першим формулює три основні закони правильного мислення: закон тотожності, закон несуперечності і закон виключеного третього. Він чітко розмежовує істину від хибності. Істина визначається як відповідність суджень дійсності, а хибність (брехня) – як їх невідповідність дійсності, і наводить такий приклад: „Отже, не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, а навпаки, якраз тому, що ти блідий, ми, які стверджуємо це, говоримо правду”. За Аристотелем, зв’язок думок (суджень) повинен бути не довільним, а визначатись зв’язком самих речей.
Аналітика (термін „логіка” вперше з’являється в праці стоїків) розглядалась засновником логіки як наука про доведення, про засоби обґрунтування істини. Вихідним принципом цієї науки Аристотель назвав принцип несуперечності мислення: дві протилежні думки, які беруться в один і той же час, в одному і тому ж значенні, в одному і тому ж відношенні разом не можуть бути істинними.
Наука, що була вперше створена Аристотелем, згодом отримала назву формальної логіки. В розвитку формальної логіки вирізняють два історичних етапи:
Період з ІV ст. до н.е. і до кінця ХІХ ст. отримав назву „загальної або традиційної логіки”.
Період з кінця ХІХ ст. і до наших днів отримав назву „символічної (математичної) або сучасної логіки”.
Особливості загальної або традиційної логіки такі:
а) вона лише частково абстрагується від гносеологічного змісту думок; зміст думок враховується при аналізі структури мислення;
б) при зображенні структури думок використовується природна мова і частково штучна (формалізована) мова;
в) традиційна логіка оперує поняттями „правильне мислення” і „неправильне мислення”. Правильним називають мислення, яке підпорядковується законам логіки, неправильним – мислення, яке порушує ці закони;
г) загальна традиційна логіка є двозначною логікою, оскільки вона оперує двома логічними категоріями „істина” і „хибність”;
д) у традиційній логіці аналіз логічних форм (понять, суджень і умовиводів) здійснюється через природну мову.
Особливості символічної або математичної логіки такі:
а) ця логіка при дослідженні форм і законів мислення повністю абстрагується від конкретного змісту думок;
б) при зображенні структури мислення використовується штучна (формалізована) мова;
в) в логічних дослідженнях використовують математичні методи. Символічна логіка виникає на межі логіки і математики;
г) вона являє собою дуже високий рівень абстрагування від природного процесу мислення.
В межах самої символічної логіки також вирізняють два історичних етапи її розвитку: 1) класичну символічну логіку; 2) некласичну символічну логіку.
Прабатьком класичної символічної логіки був Г. Лейбніц (1636-1716), який прагнув описати закони мислення у математичній мові. Тільки через 200 років ідеї Лейбніца знайшли своє втілення в роботах таких логіків як Дж.Буль (1815-1864), Е.Шредера (1841-1902). Згодом у роботах Г.Фреге (1848-1925), Б.Рассела (1872-1970), А.Уайтхеда (1861-1947) та ін.
Ця логіка також будується за принципом двозначності, тобто приписує кожному висловлюванню одне з двох значень: „істинне значення”, або „хибне значення”. Як і загальну традиційну логіку класичну символічну логіку називають двозначною.
У 20-х роках ХХ ст. представник Львівсько-Варшавської логічної школи Л.Лукасевич (1878-1956) розробив трьохзначну логіку, через 34 роки – чотирьохзначну, де крім двох значень „істинно-хибно” допускаються ще два – „ймовірно-неймовірно”.
Так виникла некласична символічна логіка, яка включає в себе „багатозначну логіку”, „індуктивно-ймовірну логіку”, „модальну логіку” та ін. Детально про цю логіку написано в таких працях: 1) Жоль К. Вступ до сучасної логіки. К.: Вища шк., 1992; 2) Ішмуратов А. Вступ до філософської логіки. К.: Абрис, 1996; 3) Костюк В. Элементы модальной логики. К.: Наукова думка, 1978.
Запитання для самоперевірки.
Чому Аристотеля можна вважати засновником науки логіки?
Які історичні етапи вирізняють у розвитку формальної логіки?
У чому відмінність традиційної логіки від символічної (математичної)?
У чому відмінність некласичної логіки від класичної?
ІІІ. 1. Поняття як одне з основних форм логічного мислення становить початкову форму нашого мислення. Без нього не існує жодної думки, міркування. Поняття – форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх загальних суттєвих ознаках.
Поняття відтворює не всі ознаки предметів і явищ, а тільки істотні. Ознаки предмета не можна змішувати з ознаками, що відбиває поняття. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет. Ознаки поняття – це ознаки ідеального образу предмета і визначаються вони характером ознак предмета.
Словом ознака в логіці позначають те, чим відрізняється даний предмет від інших або в чому предмети схожі один з одним. Істотними є ті ознаки предмета, кожна з яких необхідна, а їх сукупність достатня для того, щоб відбити сутність предмета, відрізнити його від інших предметів і дістати відповідь на запитання: що це таке?
Неістотні ознаки – це ознаки, які не визначають суті предмета, але входять в комплекс його ознак. Різниця між неістотними і істотними ознаками відносна. Неістотні ознаки в процесі взаємодії предмета з іншими і залежно від практичної потреби людини, її мети, точки зору, інтересів стають відносно істотними. Яскраве забарвлення нових купюр для дитини може бути істотною ознакою грошей, а для батьків – неістотною.
Поняття безпосередньо пов’язане з уявленням, але водночас відрізняється від нього. Уявлення відтворює предмет в його ознаках, але в ньому ще не відділяється суттєве, істотне від неістотного, другорядного. Воно залежить також від психологічних особливостей людини, її індивідуального життєвого досвіду. Можна мати уявлення про бізнес, підприємництво, але без глибокого розуміння цих понять навряд чи можна передбачити тенденції їх розвитку. Навряд чи без поняття про кошторис можна правильно його скласти.
Поняття, виявляючи суттєві, істотні ознаки, внутрішні закономірності, завжди за своїм змістом глибші, ніж уявлення. Саме ці особливості поняття визначають його загальнолюдський характер.
ІІІ. 2. У понятті вирізняють дві сторони: зміст і обсяг. Зміст поняття – це сукупність відображених в ньому істотних ознак предметів. Так, зміст поняття „угода” є сукупність таких ознак: 1) дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.
Предмет завжди багатший, ніж поняття про нього. Жодне поняття не може відбити всього розмаїття властивостей предмета, що постійно змінюється. З розвитком і поглибленням наших знань про даний предмет поглиблюється і уточнюється зміст поняття про нього. Прикладами історичного розвитку і становлення змісту понять є поняття „вартість”, „ринкова економіка”, „корупція” та ін.
Обсяг поняття – це сукупність предметів, явищ чи процесів, які охоплені даним поняттям. Наприклад, обсяг поняття „угода” – всі дії, що мають ознаки цього поняття; обсяг поняття „держава” – усі держави; обсяг поняття „банк” – окремі банки, що є у світі.
Зміст і обсяг характеризують невід’ємні сторони поняття, виражають цілісність предмета, його якісну і кількісну визначеність. Поняття „документ” своїм обсягом охоплює всі документи, а поняття „кошторис” охоплює тільки частину документів, тих, які є плановими для фінансування бюджетних установ, надання послуг, виконання робіт тощо. Поняття „кошторис” за обсягом менше від поняття „документ”, бо стосується лише кошторисів. Змістом воно ширше, оскільки окрім ознак, властивих кожному документу, включає ще й ознаки специфічні, ті, якими кошториси відрізняються від інших документів.
Легко помітити, що існує закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття: більший обсяг – менший зміст, більший зміст – менший обсяг поняття. Якщо поняття „документ” позначити літерою „А”, „кошторис” – „В”, то у вигляді кіл Ейлера, співвідношення між ними графічно зображається так:
( Л. Ейлер (1707-1783) – відомий російський і швейцарський математик і логік, який увів наочне зображення понять та їх відношень у вигляді кіл).
Цей закон пов’язують з теорією інформації, яка доводить, що чим більшу інформацію про предмети ми маємо в якому-небудь досліді, тим менша невизначеність досліду, і навпаки. Тобто, чим менша інформація про предмети, тим ширший склад предметів і тим більш невизначений його склад ,і навпаки, чим більша інформація, тим вужчий і більш визначений клас предметів.
ІІІ. 3. Поняття поділяють на види за їхнім обсягом і змістом. За обсягом (кількістю) поняття поділяють на одиничні, загальні, нульові, реєструючі і нереєструючі. Одиничними називаються поняття, обсяг яких містить лише один предмет („Національний банк України”, „діюче цивільне право України”). Загальними називаються такі поняття, в обсяг яких входить множина предметів, явищ, процесів („злочин”, „банк”, „держава”). Нульові поняття не мають обсягу, вони вигадані, хибні або гіпотетичні. Наприклад „вічний двигун”, „кентавр”.
Реєструючі поняття охоплюють чітко визначену кількість предметів. Наприклад „населення України”, „державний бюджет”. Нереєструючі поняття відносяться до необмеженої кількості предметів („факт”, „подія”, „явище”).
Серед загальних та одиничних понять виділяють збірні: загальні збірні та одиничні збірні. Збірні поняття відображають істотні ознаки сукупності предметів, що мисляться як єдине ціле. Наприклад, поняття „бібліотека” (сукупність усіх книжок) – загальне збірне поняття; „Європейське економічне товариство” – одиничне збірне поняття.
За змістом поняття поділяють на конкретні і абстрактні, співвідносні й безвідносні, позитивні й негативні. Конкретні стосуються реальних предметів з їх ознаками (наприклад, „бізнесмен”, „менеджер”, „політик”). Абстрактні виражають будь-яку ознаку предмета, що абстрагується, відділяється від предмета, сама по собі не існує, але є предметом думки (наприклад, „управління”, „економність”, „порядність”, „кмітливість”).
У співвідносних поняттях предмети не мисляться без інших (наприклад, „боржник” і „кредитор”, „позивач” і „відповідач”, „керівник” і „підлеглий”). У безвідносних – предмети уявляються самостійними (наприклад „договір”, „норма права”).
Позитивні поняття виражають наявність у предмета чи явища певних ознак, а негативні відсутність цих ознак (законність-незаконність, діяльність-бездіяльність).
Для того, щоб дати логічний аналіз будь-якому поняттю, необхідно визначити його зміст і обсяг та встановити приналежність до певного виду понять (наприклад, поняття „держава” за змістом і обсягом відносяться до таких різновидів: конкретне, безвідносне, позитивне, загальне, реєструюче).
У процесі мислення поняття вступають у певні відношення. Знання відношення дає можливість правильно користуватися поняттями у практиці мислення.
На основі порівняння змісту та обсягу поняття можна поділити на порівнянні і непорівнянні. Порівняними називають поняття, у змісті і обсязі яких наявно дещо спільне (наприклад, „менеджер” і „підприємець”, „троянда” і „фіалка”). Непорівняними називаються поняття, що не мають у змісті загальних ознак (наприклад „троянда” і „верблюд”).
Порівнянні поняття бувають сумісні й несумісні. Сумісними називають поняття, обсяг яких цілком або частково збігається. Несумісними називаються поняття, обсяг яких не збігається в жодній своїй частині. Серед сумісних понять розрізняють три види відношень 1) відношення тотожності, 2) підпорядкування і 3) перехрещення. Порівняні несумісні поняття можуть перебувати у відношеннях 1) протилежності, 2) співпідпорядкованості і 3) суперечності.
За допомогою кіл Ейлера покажемо відношення між поняттями у зведеній таблиці.
III. 4. Щоб правильно сформувати те чи інше поняття про предмет потрібно визначити істотні ознаки предмета. Таке визначення людина здійснює за допомогою основних логічних прийомів: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування та узагальнення.
Аналіз (гр.analysis – розклад, розчленування) – мислене вичленення окремих властивостей предмета і дослідження їх як певних елементів цілого. Виділяють різні види аналізу. Найбільш поширеним у сучасній науці, теорії менеджменту, економіці є системний аналіз, сутність якого полягає у підході до об’єкта, що вивчається, як структурно-організованої системи, де усі елементи взаємозв’язані і впливають один на одного. Наприклад, підприємство як система при системному аналізі розчленовується на економічний, правовий, соціальний та ін. аспекти, і ці аспекти досліджуються окремо.
Синтез (гр. Synthesis – з’єднання, складання) – мислене поєднання в єдине ціле розчленованих у процесі аналізу частин предмета, встановлення взаємозв’язку між ними і дослідження предмета як єдиного цілого.
У реальному мисленні людини аналіз і синтез взаємопов’язані, відповідно, можна говорити про аналітико-синтетичний характер мислення менеджера, підприємця тощо.
Порівняння – це логічний прийом притаманний для встановлення схожості або відмінності предметів за їх ознаками. Цікавий матеріал щодо цього логічного прийому міститься в навчальному посібнику для студентів економічних спеціальностей „Логіка” (автор В.Н.Гладунський, Львів.2002, ст. 41). Порівняння здійснюється на основі взаємодії аналізу та синтезу.
Абстрагування (лат. Abstraktio - відвертання) – це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. Абстракції відіграють важливу роль в процесах комунікації і пізнання.
Узагальнення – уявний перехід від одиночного до загального шляхом об’єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак. Якщо, наприклад, вивчити результати поділу і спеціалізації управлінської діяльності в організаціях, то можна узагальнити, що усім організаціям притаманні такі основні функції менеджменту, як планування, організація взаємодії, мотивація, контроль.
(Див. В.Н.Гладунський, Львів.2002, стр. 44).
III. 5. Визначенням (лат. definitio) називається розкриття змісту поняття або встановлення, уточнення значення того або іншого терміну.
У визначенні розрізняють визначуване і визначаюче поняття. Те, що підлягає визначенню, називається визначуваним поняттям (лат.definiendum), дефініендумом (Dfd), а те поняття, за допомогою якого визначається дефініендум, називається визначаючим поняттям (лат. definiens), дефінієнсом (Dfn). Наприклад, у визначенні „Система – це певна сукупність елементів, певним чином взаємопов’язаних між собою” дефініендумом є поняття „система”, а дефієнсом поняття „певна сукупність елементів, певним чином взаємопов’язаних між собою”.
Визначення бувають двох видів: номінальне і реальне. У реальних розкриваються істотні ознаки предмета, у номінальних роз’яснюється новий термін, ім’я предмета, без пояснення його суті. Наприклад, реальне визначення поняття „філософія”: „філософія – теоретичний рівень світогляду”. Якщо пояснюється, що термін „філософія” походить від грецьких слів „філео” – люблю і „софія” – мудрість, то це буде номінальним визначенням.
...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора