Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Інститут гуманітарних та соціальних наук
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
“ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК
КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
ДІТИ ТА ЕПІДЕМІЯ ВІЛ/СНІД: ПРОБЛЕМИ Й ПЕРСПЕКТИВИ
КУРСОВА РОБОТА
ЛЬВІВ 2004
Зміст
Стор.
Вступ
3-4
1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВІЛ/СНІД
5-6
1.1 Епідеміологічна ситуація в Україні
6-7
1.2 Характеристика збудника – вірусу імунодефіциту людини
7-8
1.3 Стійкість вірусу в навколишньому середовищі
8
1.4 Концентрація ВІЛ у біологічних рідинах
9
1.5 Шляхи передачі ВІЛ
9-10
1.6 Профілактика зараження ВІЛ
11-14
2. ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА ВІЛ-ІНФІКОВАНИМИ ДІТЬМИ
15-17
2.1 Вигодовування дитини
17
2.2 Опортуністичні інфекції
17-18
2.3 Догляд за ВІЛ-інфікованою дитиною
18-19
2.4 Немедичний догляд за дітьми, які живуть з ВІЛ
19-20
2.5 Оцінка нервово-психічного розвитку дитини
20-21
2.6 Повідомлення дитині про хворобу
21-22
2.7 Планування майбутнього дітей з ВІЛ
22-25
2.8 Підтримка тих, хто виховує ВІЛ-інфіковану дитину
25-26
3. ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ВІН-ІНФІКОВАНИХ ТА ХВОРИХ НА СНІД ДІТЕЙ
27-29
3.1 Огляд законодавства, що стосується прав дітей (тобто поширюється і на ВІЛ-інфікованих дітей)
29-38
4. РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ СТУДЕНТІВ ЩОДО СПОСОБІВ ПЕРЕДАЧІ ВІЛ/СНІД ТА ПРАВОВОЇ БАЗИ
39-40
5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
41-42
Вступ
Актуальність теми дослідження: На сьогоднішній день ситуація в Україні щодо ВІЛ – інфекції характеризується як перехід від концентрованої (коли епідемія локалізована в окремих групах населення) до генералізованої (коли епідемія поширюється на широкі верстви населення) стадії епідемії.
За 20 років з того часу, коли було зареєстровано перший випадок хвороби, епідемія ВІЛ/СНІДу стала одним із найнебезпечніших чинників, які негативно впливають на розвиток особистості та суспільства. Епідемія охопила майже всі країни, а її наслідки виявилися значно тяжчими, ніж можна було передбачити. Ситуація в різних країнах свідчить, що це захворювання знижує середню тривалість життя, збільшує попит на медичні послуги, загострює проблеми бідності та соціальної нерівності.
Сьогодні епідемія ВІЛ/СНІДу в країні вийшла за межі так званих груп ризику і поширилася на всі верстви населення. Вперше позитивний випадок ВІЛ був зареєстрований в Україні у 1987 році, тоді, інфікованими були іноземці. А вже у 1995 році епідемія почала набувати загрозливого характеру. За даними ВООЗ щоденно інфікується майже 16 000 осіб.
За неофіційними даними, нині в Україні налічується від 400 до 600 тисяч ВІЛ-інфікованих, тобто кожний сотий. Станом на 01 січня 2003 року в Україні офіційно зареєстровано більш як 60 319 тисяч ВІЛ- інфікованих, серед них 5857 дітей (9,7 %), з яких 5726 (97,8%) народжені ВІЛ – інфікованими матерями. Захворіла на СНІД 191 дитина (3,3% від загальної кількості хворих на СНІД), померли від СНІД 110 дітей (3,3% від загальної кількості померлих від СНІДу). У 1727 дітей діагноз “ВІЛ - інфекція” знятий, у тому числі у 585 дітей за 10 місяців 2003 року. Більшості з офіційно зареєстрованих ВІЛ – інфікованих дітей ще не виповнилося 18 місяців, а отже їх ВІЛ – статус не уточнений [1]. Отже, Україна стала однією із перших європейських країн де кількість інфікованих перевищує 1% від населення країни [2].
Об'єкт дослідження: Виходячи з актуальності і ступеня розробленості проблеми, об'єктом дослідження обрано історію виникнення вірусу ВІЛ, шляхи його передачі та поширення епідемії ВІЛ/СНІД серед дітей.
Предмет дослідження: це проблеми дітей, які живуть з ВІЛ, а також ставлення та практики у сфері догляду за ВІЛ – інфікованими дітьми в Україні.
Мета курсової роботи полягає у розкритті особливостей життя ВІЛ – позитивних дітей, специфіці догляду за ними та психологічній підтримці як самих інфікованих, так і членів їхніх родин.
Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:
описати шляхи передачі ВІЛ та профілактику;
дослідити методи діагностики ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей;
описати шляхи догляду за дітьми з ВІЛ-інфекцією;
розглянути нормативно – правову базу, що регулює життєдіяльність ВІЛ – інфікованих дітей та молоді в України;
описати способи психологічної підтримки ВІЛ-позитивних дітей, молодих людей та членів їх сімей;
розробити запитальник та провести анкетування серед студентів і викладачів кафедри соціології та соціальної роботи ІГСН Національного університету “Львівська політехніка”, аби з’ясувати рівень знань щодо шляхів передачі ВІЛ, в тому числі від матері до дитини, нормативно – правової бази та проблем, які виникають у процесі догляду за ВІЛ – інфікованими дітьми.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВІЛ/СНІД
Ще яких-небудь два десятки років тому людство перебувало у впевненості, що інфекційні хвороби більше не являють небезпеки для цивілізованого світу. Однак з появою на початку 80-х років синдрому набутого імунного дефіциту (СНІД) ця впевненість істотно завагалася. СНІД не є рідкісним захворюванням, від якого можуть випадково постраждати деякі люди. Провідні спеціалісти визначають у даний час СНІД як "глобальну кризу здоров'я", як першу дійсно всеземну і безпрецедентну епідемію інфекційного захворювання, що дотепер по закінченні першої декади епідемії не контролюється медициною, і від нього вмирає кожна заражена людина.
СНІД до 1991 року був зареєстрований у всіх країнах світу , крім Албанії. У самій розвинутій країні світу - Сполучених Штатах вже в той час один із кожних 100-200 чоловік був інфікований, кожні 13 секунд заражався ще один житель США, а до кінця 1991 року СНІД у цій країні вийшов на третє місце по смертності, обігнавши ракові захворювання. Поки що СНІД змушує визнати себе хворобою зі смертельним результатом у 100% випадків.
Перші хворі на СНІД люди були виявлені у 1981 році. У першій декаді поширення вірусу-збудника поширювалось переважно серед визначених груп населення, що називали групами ризику. Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі на гемофілію (тому що життя останніх залежить від систематичного введення препаратів з донорської крові).
Однак до кінця першої декади епідемії у ВООЗ нагромадився матеріал, що свідчить про те, що СНІД вийшов за межі названих груп ризику. Він вийшов в основну популяцію населення.
З 1992 року почалася друга декада пандемії. Очікують, що вона буде істотно важчою, аніж перша. В Африці, наприклад, у найближчі 7-10 років 25% сільськогосподарських ферм залишаться без робочої сили через вимирання від одного тільки СНІДу.
СНІД - руйнівна хвороба, викликувана інфекційним агентом, що відноситься до групи ретровірусів. За два роки, з 1982 по 1984 р., була з'ясована загальна картина хвороби. Виділено збудника - вірус імунодефіциту людини (HІV - від англ. Human Іmmunodefіcіency Vіrus), розроблений метод аналізу крові, що виявляє наявність інфекції.
Хоча вже загальна картина синдрому набутого імунодефіциту і пов'язаних з ним захворювань вже є зрозумілою, а також виявлений і досліджений вірус імунодефіциту людини, його походження залишається загадкою. Є дані, що на західному і східному узбережжях Сполучених Штатів інфекція з'явилася в середині 70-х років. При цьому випадки асоційованих зі СНІДОМ захворювань, відомих у центральній Африці, вказують на те, що там інфекція, можливо, з'явилася ще раніше на 50-70 років. Як би то не було, поки не вдається задовільно пояснити походження цієї інфекції.
Дотепер по суті немає засобів лікування або попередження СНІДу, а епідемія тим часом продовжує поширюватися .
1.1 Епідеміологічна ситуація в Україні
Майже двадцять років тому було відкрито ВІЛ/СНІД, за цей час ВІЛ – інфекція охопила всі куточки світу. Загальна кількість людей, які мали ВІЛ/СНІД (за даними UNAIDS) в 1997 році складає біля 5,8 мільйонів, а вже на початок 2002 кількість ВІЛ/СНІД-інфікованих становить близько 40 мільйонів осіб [3].
Спеціалісти зазначають, що епідеміологічна ситуація з ВІЛ-інфекції та СНІД набирає загрозливого характеру [4,5,6].
Поширення вірусу імунодефіциту людини на території України носить неконтрольований характер. Щомісяця виявляють 1000-1200 нових випадків інфікування [7]
Аналіз даних [8,9,10,11] показує, що найбільш уражені ВІЛ-інфекцією молоді люди у віці 18-30 років, діти до 14 років становлять 2,3% від загальної кількості інфікованих, підлітки від 15 років та молодь до 29 років—майже 50%.
Розвиток подій в Україні вказує на те, що в подальшому епідемія не залишиться в межах ВІЛ-вразливих груп. Це свідчить про початок другої хвилі епідемії ВІЛ-інфекції і включення широких верств населення, благополучних щодо ризику інфікування. За результатами моніторингу громадської думки населення України, що проводився у червні 2003 року Українським інститутом соціальних досліджень (УІСД) та Центром “Соціальний моніторинг” (ЦСМ), в якому взяли участь 2088 респондентів віком від 18 років і старше [12] було отримано і дані про те, що 8% дорослого населення України ніколи не чули про ВІЛ та СНІД; 9% респондентів вважають, що людина, яка виглядає здоровою та активною, не може бути ВІЛ – інфікованою, чверть опитаних (26%) вагалися з відповіддю. Для України, як і для інших країн, проблема СНІДу не є суто медичною. Наслідки, які спричиняє епідемія ВІЛ/СНІД, можна розподілити на демографічні (підвищення показників смертності, збільшення кількості сиріт на тлі народжуваності і темпів зростання населення) та соціально – економічні, які проявляються на індивідуальному рівні, рівні домогосподарств, підприємств та макроекономічному рівні.
За кращим сценарієм, кількість ВІЛ-інфікованих загалом по Україні у 2010 році становитиме понад півмільйона чоловік (582 тис), кількість нових випадків СНІДу сягатиме 44,36 тис., смертей від СНІДу - 43,40 тис. Така ситуація вимагатиме збільшення витрат у зв'язку з епідемією, зокрема на лікування ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД, зростуть потреби щодо кількості лікарняних ліжок, зросте відвідуваність медичних закладів і т. ін. Чисельність населення становитиме 45,09 млн. чол. (без впливу епідемії - 45,48 млн.).
За гіршим сценарієм, кількість ВІЛ – інфікованих сягне 1,44 млн. чоловік, нових випадків СНІДу буде вдвічі більше, ніж за кращим сценарієм (95, 21 тис.), при цьому від хвороби загинуть 89,20 тис. чоловік. Загальна чисельність населення країни скоротиться до 44, 89 млн. Чоловік [13,146].
1.2 Характеристика збудника – вірусу імунодефіциту людини
ВІЛ – інфекція – це захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). ВІЛ уражає клітини людського організму, що борються з інфекціями, - клітини імунної системи. Уперше ВІЛ – інфекція у своїй фінальній стадії була описана у 1981 році. Остання стадія цього захворювання називається синдромом набутого імунодефіциту (СНІД). Без специфічного лікування антиретровірусними препаратами (АРВ - терапія) прогресування хвороби від ВІЛ – інфікування до СНІД може тривати від 5 до 12 років. Своєчасне та правильне лікування АРВ – препаратами дозволяє продовжити безсимптомну стадію ВІЛ – інфекції та суттєво віддалити розвинення СНІД. Отже ВІЛ – інфікована людина, до розвинення СНІД, має здоровий вигляд, веде повноцінний спосіб життя і може навіть не підозрювати про наявність ВІЛ. Проте весь цей час вона є носієм ВІЛ – інфекції, яку може передавати іншим людям.
ВІЛ – інфекцією можна захворіти тільки від людини. Заразитися ВІЛ – інфекцією можна також тільки від людини. Потрапляючи в організм, віл дуже швидко проникає в клітини крові – лімфоцити та у цитоплазму клітини. Вірус стає частиною клітини і залишається нею аж до загибелі клітини. Заражена ВІЛ клітина в процесі життя виробляє нові копії – віруси, виділяє їх у плазму й інші біологічні рідини й секрети. Ці нові копії вірусу виходять з ураженої клітини, поширюються в організмі, занурюються в інші клітини, уражають їх і починають відтворення нових копій.
1.3 Стійкість вірусу в навколишньому середовищі
у зовнішньому середовищі, при висушуванні лімфоїдних клітин інфікованих ВІЛ, вірусна активність зникає протягом декількох діб;
при висушуванні безкліткової рідини з доданням людської плазми вірус гине при температурі 23-27º C через 7 днів;
у рідкому середовищі при температурі 23-27º C вірус зберігає активність протягом 15 днів, при температурі 36-23-27º C – 11 днів;
у крові, призначеній для переливання, вірус може проіснувати роки, а в замороженій сироватці його активність зберігається 10 років;
ВІЛ швидко гине при використанні дезінфекційних засобів, УФ – випромінювання; при нагріванні вище 56º C утрачає активність через 30 хвилин. Він легко інактивується під впливом 0,3% розчину перекису водню, 0,5% розчину формальдегіду, 0,5% розчину лізолу, 3 % розчину хлораміну, ефіру, ацетону, 70% спирту, 0,2% розчину гипохлорида натрію.
1.4 Концентрація ВІЛ у біологічних рідинах
Високою є концентрація ВІЛ у спермі та виділеннях з жіночих статевих органів. Низькою є концентрація ВІЛ у слюні, поті, сльозах, сечі, калі, виділеннях з носу. На сьогодні не зафіксовано жодного випадку зараження ВІЛ через ці біологічні рідини. Безпечність гарантують неушкоджені шкіра та слизові оболонки.
Концентрація
Рідини й секрети
Висока концентрація ВІЛ
(високий ризик зараження)
Кров і її складові частини (лімфа, гній)
Сперма
Вагінальний секрет
Грудне молоко
Низька концентрація ВІЛ
(низький ризик зараження)
Сеча Слин
Сьози
ВІЛ не виділяється
Піт Фекалії Вушна сірка
1.5 Шляхи передачі ВІЛ
ВІЛ – інфекція передається лише трьома шляхами, а саме: статевим, парентеральним та від матері до дитини.
Статевий
Гомосексуальний Гетеросексуальний
При статевих контактах.
Парентеральний
Через кров і інші біологічні рідини
Після переливання інфікованої цільної крові або її компонентів. Нестатеве зараження через ушкодження шкіри і слизових оболонок людей, що контактують із кров'ю або деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, відокремлюваним із ран, спинномозковою рідиною та ін.) хворих ВІЛ-інфекцією. При використанні забруднених ВІЛ шприців, інструментарію. Пересадка інфікованих органів, кісткового мозку, штучна інсеминація інфікованою спермою.
Від матері до дитини (перинатальний)
Вертикальний
Внутрішньоутробно через плаценту від ВІЛ-інфікованої матері. При пологах - при контакті плоду з інфікованою кров'ю або секретами матері або при заковтуванні плодом материнської крові чи інших рідин.
Горизонтальний
Інфікування дитини при вигодовуванні грудьми або грудним молоком ВІЛ-інфікованої матері.
ВІЛ-інфекція не передається побутовим шляхом, а саме:
- при дотику, обіймах, рукостисканнях;
- через "сухі" поцілунки;
- при спільному проживанні в одній квартирі;
- через посуд, столові прибори;
- через їжу.
Найпоширенішим способом інфікування ВІЛ в Україні є використання споживачами ін'єкційних наркотиків, забруднених кров'ю голок і шприців, а також використання ними забруднених кров'ю наркотичних препаратів.
Зараження пацієнтів ВІЛ у медичних установах може відбутися при використанні забруднених кров'ю медичних інструментів, розчинів для парентерального введення (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно); при переливанні крові й її компонентів; при пересадженні інфікованих органів, кісткового мозку, штучній інсеминації інфікованою спермою.
Основний шлях зараження дітей - перенатальний, що включає зараження плоду від матері внутрішньоутробно під час пологів і зараження дитини при грудному вигодовуванні.
ВІЛ-інфікована жінка може народити, як не інфіковану ВІЛ, так і ВІЛ-інфіковану дитину. Світова статистика свідчить, що в середньому з 100 дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, заражаються ВІЛ 30 дітей: 5 - внутрішньоутробно, 15 - під час пологів, 10 - при грудному вигодовуванні; 70 дітей не інфікуються ВІЛ. Ризик інфікування дитини ВІЛ підвищується при вживанні наркотиків або алкоголю, палінні, неповноцінному харчуванні матері.
За даними Українського Центру з профілактики та боротьби зі СНІД в Україні зареєстрована 894 ВІЛ-позитивні вагітні жінки[14,11-17].
За інформацією Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом 70% ВІЛ-інфікованих жінок не вживали наркотиків, а були інфіковані своїми партнерами.
Профілактика зараження ВІЛ
У даний час немає можливості вилікувати ВІЛ-інфіковану людину, можна тільки призупинити розвиток захворювання. Тому найбільш перспективним шляхом вирішення проблеми є удосконалення системи специфічної й неспецифічної профілактики ВІЛ-інфекції. Поки що ще не створені вакцини, що приводили б до захисту від ВІЛ-інфекції через мінливість генома ВІЛ (мутації). Швидкі зміни поверхневих структур вірусу роблять вироблені антитіла неефективними. Антитіла погано перешкоджають поширенню вірусу в організмі, у захисті від вірусу важливу роль відіграють інші імунні механізми. Мінливість вірусу перешкоджає впровадженню живих ослаблених вакцин: завжди існує загроза "переродження" ВІЛ із непатогенних вакцинальних штамів в інфекційні форми.
Складність створення вакцини також обумовлена відсутністю недорогих моделей ВІЛ/СНІД на тваринах. В основному, для цих цілей придатні тільки певні види мавп.
Створивши вакцину, людство поставить перед собою проблеми, пов'язані з упровадженням специфічних вакцин проти ВІЛ-інфекції:
висока мінливість ВІЛ;
складності з випробуванням вакцини на людях (небезпека, тривалість спостереження);
технічна складність і висока вартість виготовлення вакцин;
визначення контингентів, що підлягають вакцинації:
недоцільність тотальної імунізації;
визначення груп підвищеного ризику зараження;
морально-етичні й психологічні питання, що виникають у суспільстві у зв'язку з визначенням груп ризикової поведінки;
ВООЗ виділяє 4 основні напрямки боротьби з епідемією ВІЛ-інфекції та її наслідками:
Попередження статевої передачі ВІЛ, що полягає в навчанні безпечній статевій поведінці, поширенні презервативів, лікуванні інших хвороб, які передаються статевим шляхом, навчанні поведінці, спрямованій на свідоме лікування цих хвороб.
Попередження передачі ВІЛ через кров методами постачання безпечними кровопродуктами.
Попередження перинатальної передачі ВІЛ методами поширення інформації пропоперед ження ВІЛ, перинатальне передання при плануванні, забезпечення медичної допомоги (вклю чаючи консультування) жінкам, що інфіковані ВІЛ. Організація медичної допомоги і соціальної підтримки хворим ВІЛ-інфекцією, їхнім роди нам і навколишнім.
Попередженню зараження ВІЛ при статевих контактах сприяє використання презервативів. Безпечний секс із правильним використанням якісних презервативів при кожному сексуальному контакті, й обмеження числа статевих партнерів значно зменшують імовірність зараження ВІЛ.
Система профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини включає:
Дошлюбне консультування і добровільне тестування до вступу в шлюб
Профілактику до зачаття, а саме обстеження нетестованих на ВІЛ подружніх пар. Родині, де є ВІЛ-інфіковані люди, також слід звернутися в консуль тацію з планування сім'ї. Якщо родина вирішила на користь народження дитини,то необ хідно оцінити ризик перинатального зараження дитини і провести заходи, спрямовані на його зниження.
Для інфікуванн ВІЛ та іншими збудниками усім вагітним жінкам рекомендують мати захищені статеві контакти (із презервативом).
Плановий кесарів перетин найбільше зниження зараження плоду під час пологів.
ВІЛ-інфікованим жінкам і жінкам з позитивним результатом на ВІЛ не рекомендують грудне вигодовування дітей; ВІЛ-інфікованих жінок консультують із питань харчування їхніх дітей, рекомендують вигодовувати адаптованими молочними сумішами.
Доведено, що ВІЛ – позитивна жінка може рародити здорову дитину. Більше того, народження дитини, не інфікованої ВІЛ, значно ймовірніше, ніж інфікованої. Із 100 дітей, народжених ВІЛ-позитивними мате рями, без проведення профілактичних заходів ма тері та дитині, ВІЛ-інфекція передасться 27 дітям. Передача інфекції від матері до новонародже ної дитини під час вагітності, пологів та вигодову вання материнським молоком (вертикальна трансмісія ВІЛ) - один із встановлених шляхів поширення збудника.
В Україні вертикальна трансмісія ВІЛ превалює серед інших причин інфікування дітей молодшого віку. Рівень передачі ВІЛ від матері до дитини коливається в різних країнах світу від 15% до 40%. При успішному впровадженні засобів профілактики ризик інфікування дитини можна знизити до 1-10%.
Національна програма профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні на 2001-2003 роки ставить за мету знижен ня ризику інфікування дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями, до рівня 10-1% протягом 2001-2003 років.
Дослідження свідчать, що 15% батьків та 12% персоналу вважають, що ВІЛ-інфікована жінка не може народити неінфіковану дитину. Про можливість інфікування дитини через грудне вигодовування ВІЛ-інфікованими матерями не знають 12% батьків та 13% персоналу [15]. Під час вагітності всім майбутнім матерям пропонують здати аналіз крові на ВІЛ. При цьому обов'язково передбачене передтестове та післятестове консультування вагітних жінок. Якщо жінка виявиться ВІЛ-позитивною, проводиться профілактична антивірусна терапія перед пологами та при народженні дитини. Таким жінкам рекомендують штучне вигодовування дитини. Ці заходи дозволяють суттєво зменшити ризик передачі ВІЛ від матері до дитини з перспективою його максимального зниження, а в подальшому і ліквідації взагалі.
Наприкінці 2000 року в Україні почали втілюватися профілактичні заходи зі зниження ризику трансмісії ВІЛ від матері до дитини. Велика методична і фінансова підтримка надається Дитячим фондом ООН та місією "Лікарі без кордонів", які забезпечують вагітних ВІЛ-інфікованих жінок хіміопрофілактичними засобами, вітамінами, деякими іншими препаратами. Сьогодні вже можна говорити про певні результати: частка народження ВІЛ-інфікованих дітей в Україні зменшилася з 28 до 10%. Отже, наведені дані свідчать про те, що кожна ВІЛ-позитивна жінка має реальні шанси народити здорову дитину.
ОСОБЛИВОСТІ ДОГЛЯДУ ЗА ВІЛ-ІНФІКОВАНИМИ ДІТЬМИ
Жодне захворювання на сьогодні не спричиняє стільки психосоціальних проблем, як ВІЛ-інфекція. Більшість населення відчуває страх і дискомфорт при контакті з ВІЛ-інфікованими людьми, що негативно впливає на якість життя як самих ВІЛ-інфікованих, так і на атмосферу в суспільстві загалом. Найбільш незахищеними щодо негативних наслідків епідемії ВІЛ/СНІД є діти.
Україна послідовно переживає три хвилі епідемії ВІЛ/СНІД, перша з яких почалася у 1987 році, коли реєструвалися поодинокі випадки інфікування ВІЛ. Друга хвиля почалася у 1995 році, коли спалахнула епідемія серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Третя хвиля почалася у 1999 році і триває до сьогодні. Для цієї стадії притаманні вихід епідемії у широкі верстви населення та зростання ролі статевого шляху передачі збудника інфекції. Як наслідок - збільшення випадків інфікування жінок репродуктивного віку та дітей, народжених ними, які можуть інфікуватися від матері під час вагітності.
Перший в Україні випадок передачі ВІЛ від матері до дитини під час вагітності зареєстровано в 1988 році. Найстаршій дитині, що живе з ВІЛ, зараз 13 років.
За офіційними даними МОЗ, станом на 1 березня 2004 року з початку 1987 року в Україні зареєстровано 6,493 дітей з ВІЛ позитивним статусом, серед яких 6,359 народжені ВІЛ-інфікованими матерями. У 1,937 дітей діагноз „ВІЛ-інфекція" знятий. Інші діти знаходяться під наглядом. У 219 дітей стадія ВІЛ-інфекції перейшла у стадію клінічного прояву СНІД, 121 дитина вже померла від цієї хвороби.
Застосування сучасних методів профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, зокрема використання антиретровірусних препаратів у вигляді профілактичного курсу, коли вдається перервати механізм передачі ВІЛ від інфікованої вагітної до немовляти, дозволили досягнути певних успіхів. А саме: кількість випадків передачі вірусу від матері до дитини знижено з 27% у 2000 році до 10% у 2002. На жаль, не зважаючи на успіхи впровадженої в Україні програми профілактики ВІЛ, кількість народжених з ВІЛ позитивним статусом щорічно зростає.
Як зазначила начальник управління організації медичної допомоги матерям та дітям МОЗ України Раїса Моісеєнко: "Проблема ВІЛ-інфікування дітей є дуже болючою. З огляду на це перед Міністерством охорони здоров'я стоїть ряд завдань. І перш за все - попередження передачі ВІЛ від матері до дитини. Впровадження Програми "Профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції" дозволило знизити рівень передачі інфекції від матері до дитини у 3 рази. Але слідуючим питанням, яке потребує уваги з боку уряду та суспільства є підтримка і догляд за ВІЛ-інфікованими дітьми". За словами представника Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Джерелі Хартлі: "Україна досягла значних успіхів в попередженні передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини - це є історія успіху, якою ми ділимося зі світом." Сьогодні в Україні біля 90% вагітних жінок отримують антиретровірусну терапію, а лише 5 років тому цей показник складав 9 - 10%. "Але зараз йде мова про дітей, що живуть з ВІЛ, - наголосив джерелі Хартлі. - Для них необхідно створити належні умови. Посібник, який було створено завдяки зусиллям Міністерства охорони здоров'я та Міністерства у справах сім'ї та молоді, стане гарною підтримкою у боротьбі з ВІЛ-інфекцією та забезпечення рівних прав та гідного розвитку для ВІЛ-позитивних дітей". [16]
Що ж таке антиретровірусна терапія? АРВ-терапія – це специфічне лікування ВІЛ-інфекції, спрямоване на максимальне пригнічення ВІЛ в організмі, яке призводить до відновлення клітин імунної системи (СD4 лімфоцитів), продовжує стадію безсимптомного носіння ВІЛ, поліпшує стан здоров'я хворого, а також збільшує тривалість і якість його життя.
Високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ) являє собою одночасне застосування декількох антиретровірусних препаратів, що включає стандартну комбінацію з трьох-чотирьох ліків. Комбінація щонайменше із трьох АРВ-препаратів дає найкращу можливість значного зниження рівня ВІЛ. Лікування одним препаратом (монотерапія) неприйнятне, за винятком використання в профілактиці передачі ВІЛ від матері до дитини. Дані опитування свідчать про вірне ставлення до АРВ-терапії переважної більшості опитаних, від яких значною мірою залежить стан здоров'я дітей, котрі живуть з ВІЛ. Зокрема, з твердженням про необхідність неухильного дотримання рекомендацій лікарів при проведенні АРВ-терапії погодилися 92% опитаних серед медичного персоналу, 87% з числа немедичного персоналу та 77% батьків ВІЛ-інфікованих дітей [15].
2.1 Вигодовування дитини
Грудне вигодовування – найкращий спосіб вигодовування дитини, проте у випадках ВІЛ-інфекції у матері це може спричинити зараження дитини. Передача ВІЛ новонародженому через грудне молоко становить 20% випадків перинатального (від ВІЛ-позитивної матері до дитини) зараження. Для дітей, народжених ВІЛ-позитивними жінками, рекомендують штучне вигодовування адаптованими молочними сумішами. Національними програмами передбачено, що в Україні адаптовані молочні суміші надаються безкоштовно за рахунок місцевих регіональних бюджетів, проте реально це виконується лише в кількох містах України.
2.2 Опортуністичні інфекції
Опортуністичні інфекції — це інфекції, безпечні для людини з нормальним імунітетом, але здатні викликати захворювання тільки у людей зі зниженим імунітетом.
Ці інфекції викликаються мікробами, вірусами й грибками — природними мешканцями зовнішнього середовища. Тому для дітей, які живуть з ВІЛ, характерними є часті гострі респіраторні вірусні інфекції, важкі бактеріальні інфекції, що мають тенденцію до затяжного, рецидивуючого перебігу. У цих дітей зустрічається мікобактеріоз, криптоспоридіоз і криптококоз. А найчастіше виникають кандидозні (грибкові) враження шкіри і слизових оболонок. Тому ВІЛ-позитивних дітей потрібно ретельно оберігати від такого додаткового навантаження на організм, як опортуністична інфекція.
Для профілактики опортуністичних інфекцій серед ВІЛ-інфікованих дітей слід обмежувати їх контакти з домашніми тваринами, особливо відмовлятись від утримання в оселі котів. Якщо цього неможливо уникнути, котів не можна випускати на вулицю, а також годувати сирим м’ясом та рибою. Після контакту з тваринами, сирим м’ясом та рибою, слід ретельно вимити руки дитині. Також потрібно споживати лише термічно оброблені овочі та фрукти. Сирі овочі необхідно ретельно мити перед вживанням, а м’ясо та рибу потрібно термічно обробляти у процесі приготування. ВІЛ-інфікованим дітям забороняється давати сирі яйця, а також молочні продукти та сир, які не пройшли термічну обробку; перед вживанням воду потрібно кип’ятити.
Догляд за дитиною, яка живе з ВІЛ, при відсутності ушкоджень на шкірі та слизових оболонках абсолютно безпечний. Інфікування може наступити за умови потрапляння крові та інших біологічних рідин ВІЛ-інфікованої людини на ушкоджену шкіру та слизові оболонки.
Як свідчать результати соціологічних досліджень, медичний персонал у своїй більшості (83% опитаних) виявився достатньо поінформованим стосовно того, що у дітей, які живуть з ВІЛ, з раннього віку частіше, ніж у неінфікованих, спостерігаються бактеріальні інфекції. Серед батьків, у свою чергу, такі знання продемонстрували лише 56% опитаних. [15].
2.3 Догляд за ВІЛ-інфікованою дитиною полягає у:
захисті дитини від потрапляння в її організм хвороботворних організмів, які можуть спричинити опортуністичні інфекції;
ретельному стеженні за чистотою дитячих іграшок;
униканні контакту з кров'ю дитини, не допускаючи їх потрапляння собі на шкіру, особливо ушкоджену, та слизові оболонки. Якщо за дитиною доглядають ВІЛ-інфіковані особи, необхідно запобігати потраплянню їхньої крові та біологічної рідини на шкіру і слизові оболонки дитини;
забороні спільного користування членами сім'ї предметами догляду, котрі можуть бути забруднені кров'ю або біологічними рідинами: ножиці, гребінці, зубні щітки тощо;
за наявності у ВІЛ-інфікованого члена сім'ї уражень шкіри, слизових оболонок, шлунково-кишкового тракту необхідно використовувати дезінфікуючі розчини під час миття посуду, прибирання квартири, туалету та ванної кімнати. Якщо у людини, яка доглядає за дитиною, є рани на руках, їх потрібно заклеїти непромокальним лейкопластиром або надіти гумові рукавички.
Надання невідкладної медичної допомоги дітям, які живуть з ВІЛ, не відрізняється від методик при наданні допомоги не інфікованим ВІЛ дітям. Необхідно лише знати, що при наданні медичної допомоги варто дотримуватися заходів профілактики інфекцій, що передаються через кров. Такий підхід дасть можливість уникнути інфікування ВІЛ, а також своєчасно і правильно надати невідкладну медичну допомогу дитині, без обмежень і зволікань.
2.4 Немедичний догляд за дітьми, які живуть з ВІЛ
ВІЛ-інфікована дитина особливо потребує повноцінного життя, тобто активного, наповненого спілкуванням з оточуючими та любов'ю родини. Немає жодних підстав ізолювати ВІЛ-інфіковану дитину. Найголовнішим для маленької людини є можливість спілкування з іншими дітьми та дорослими, отримувати від них знаки позитивної уваги та сприйняття.
За результатами соціологічного дослідження 3% батьків (або осіб, які їх замінюють) та 7% персоналу вважають за потрібне в інтересах дитини ізолювати її від інших дітей, проте переважаюча більшість респондентів дотримуються протилежної думки. Майже 80% усіх опитаних респондентів не вбачають відмінностей у психіці дитини, яка живе з ВІЛ, від психіки неінфікованих дітей. Щоправда, значна частка респондентів все ж таки схильні вбачати таку різницю. Майже кожний сьомий з опитаних респондентів вважає, що виховання ВІЛ-інфікованої дитини повинне істотно відрізнятися від виховання дитини, не інфікованої ВІЛ (наприклад, таку дитину не можна лаяти і карати). Кожний десятий з батьків (або осіб, які їх замінюють) вважають, що таким дітям не варто виконувати домашню роботу й мати певні обов'язки. Чверть із загального числа опитаних респондентів вважає, що дітям з ВІЛ не можна гратися в рухливі ігри, які можуть призвести до травматизму. 8% респондентів не вказали на те, що в дитини є іграшки. Четверо з п'ятьох дітей не мають окремої кімнати. 25% батьків (або осіб, які їх замінюють) не зазначили, що для дитини передбачено місце для гри. У кожної п'ятої дитини немає окремого ліжка [15].
2.5 Оцінка нервово-психічного розвитку дитини
Порушення нервово-психічного розвитку, утрата набутих навичок часто спостерігається при прогресуванні ВІЛ-інфекції в СНІД. Як правило, це є результатом ВІЛ- енцефалопатії. При ВІЛ-енцефалопатії спостерігається поступова втрата вже набутих навичок, тобто дитина перестає робити те, що вже навчилася робити.
Енцефалопатія, що прогресує, містить, як мінімум, один із перерахованих нижче симптомів, що присутні протягом 2-х місяців і більше за відсутності інших захворювань, крім ВІЛ-інфекції, що пояснюють ці симптоми:
а) порушення уваги чи втрата навичок або інтелектуальних функцій, що виявляються при стандартному неврологічному обстеженні або за допомогою нейрофізіологічних тестів;
б) порушення росту головного мозку або набута мікроцефалія, що виявляється при вимірі окружності голови, або атрофія головного мозку, що виявляється при комп'ютерній або магніторезонансній томографії;
в) набуті симетричні рухові розлади: парези, патологічні рефлекси, атаксія й інше.
Треба враховувати, що у ВІЛ-інфікованих дітей порушення нервово-психічного розвитку можуть бути пов'язані з несприятливим перебігом вагітності й пологів матері, вживанням алкоголю, наркотиків. Але: в цьому випадку розвиток дитини буде відставати від вікових норм, але буде поступальним, тоді як при ВІЛ- енцефалопатії дитина регресує (утрачає навички).
Ураження центральної нервової системи також можуть розвиватися в результаті перенесених опортуністичних нейрон-інфекцій (менінгіт, енцефаліт, викликані бактеріями, збудниками токсоплазмозу, цитомегалії, вірусами герпеса, грибами й ін.). У цьому випадку поява неврологічних порушень буде чітко пов'язана з гострим важким захворюванням дитини.
При прогресуванні ВІЛ-інфекції в СНІД з ураженням центральної нервової системи у дітей погіршується настрій, вони втрачають інтерес до навколишнього, стають апатичними, мало говорять, перестають ставити запитання, погано запам'ятовують інформацію (вірші). Діти шкільного віку втрачають здібність до навчання.
Для оцінки когнітивної функції центральної нервової системи у дітей старше 3-х років треба залучати психологів або нейрофізіологів, що знають особливості перебігу ВІЛ-інфекції у дітей.
Необхідно розуміти, що при оцінці нервово-психічного розвитку треба враховувати адекватність виховання дитини і переконатися, що відставання в розвитку не пов'язане з педагогічною занедбаністю, госпіталізмом, порушенням слуху або зору.
2.6 Повідомлення дитині про хворобу
Фахівці впевнені, що до досягнення підліткового віку дитина має знати свій ВІЛ-статус. Проте у якому саме віці та яким чином краще повідомити дитині про це – одностайної думки немає.
Батьки (або особи, що їх замінюють) частіше за персонал зазначали, що дитині взагалі не варто розповідати про хворобу (14% серед опитаних батьків і 5% — серед персоналу). Чверть опитаних батьків та 29% персоналу вважають за краще повідомити дитині діагноз після досягнення 14-річного віку.
Батьки більшою мірою схильні вважати, що повідомляти про діагноз дитині мають саме вони (75% опитаних). Переважна більшість персоналу (69%) також дотримується такої думки. Решта персоналу вважає, що повідомити про статус має соціальний працівник, психолог або психотерапевт, та 9% опитаних вказали на лікаря. Чітко дотримуються позиції «взагалі не варто розповідати» 10% опитаних батьків та 2% персоналу.
Коли ж питання стосується власних намірів повідомити дитині про її діагноз, половина з опитаних батьків цього питання ще не вирішила, третина лише збирається це зробити, а майже кожний сьомий з опитаних не має таких намірів. Отже можна констатувати неготовність батьків говорити про ВІЛ-статус зі своїми дітьми [15].
2.7 Планування майбутнього дітей з ВІЛ
Зазвичай дитина виховується у своїй рідній сім'ї та утримується рідними батьками. Природно, коли батьки дбають про майбутнє дитини, сприяють її становленню як особистості, піклуються про її фізичний та духовний розвиток, створюють матеріальну базу для дитини. Якщо ж батьки не в змозі надати все перераховане дитині або свідомо ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, на допомогу дитині зобов'язана прийти держава. На жаль, від деяких дітей батьки відмовляються ще в пологовому будинку. Якщо виховання в рідній сім'ї неможливе, то згідно зі ст. 52 Конституції України, обов'язок щодо виховання й утримання дитини бере на себе держава. Держава делегує функції з утримання й виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідним закладам й інституціям, виділяє необхідні на це кошти.
Формами утримання і виховання таких дітей є: мережа інтернатних закладів; опіка (піклування); дитячий будинок сімейного типу; прийомна сім'я; усиновлення.
Сучасна ситуація щодо державного утримання дітей ще далека від рівня, задекларованого в законодавстві. Діти, народжені ВІЛ-позитивними матерями, які їх покинули, в багатьох містах України ще й досі перебувають в інфекційних лікарнях, оскільки будинки маляти не готові забезпечити належний медичний догляд за цими дітьми. На сьогоднішній день можна констатувати недостатній рівень знань як медичного, так і немедичного персоналу щодо аспектів догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми.
Думки практиків, як і думки фахівців Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти та науки України, суперечливі. Неготовність суспільства та окремих його структур до співіснування з ВІЛ-інфікованими людьми виступає бар'єром на шляху застосування загальновизнаних підходів до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з ВІЛ-позитивним статусом або народжених ВІЛ-позитивними жінками. Головне те, що у вирішенні долі кожної дитини не може бути шаблону. Пріоритетом має стати конкретна дитина та її потреби.
Незважаючи на те, хто піклується про дитину (чи то батьки, чи то інші законні представники), на всіх покладається обов'язок надати дитині умови для всебічного розвитку і можливості реалізації всіх прав, які належать їй згідно з Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами. Реалізація прав, у переважній більшості випадків, пов'язана з наявністю необхідних документів (які підтверджують інвалідність дитини для отримання державної соціальної допомоги; підтверджують статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, для надання пільг, що передбачаються державою для таких дітей тощо). Тому ні батьки, ні законні представники не повинні ігнорувати права дітей на певні блага. Для цього потрібно сумлінно ставитись до ведення документів, які підтверджують майнові, житлові та інші права дитини.
Належне документальне оформлення різних сфер життя дитини та її батьків допоможе дитині в реалізації прав та інтересів, що гарантуються законодавством. І навпаки, відсутність документів в більшості випадків призводить до неможливості надати дитині навіть те, що гарантується законом.
На жаль, від деяких дітей батьки відмовляються ще в пологовому будинку. Якщо виховання в рідній сім'ї неможливе, то згідно зі ст. 52 Конституції України, обов'язок щодо виховання й утримання дитини бере на себе держава. Держава делегує функції з утримання й виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідним закладам й інституціям, виділяє необхідні на це кошти.
Формами утримання і виховання таких дітей є: мережа інтернатних закладів; опіка (піклування); дитячий будинок сімейного типу; прийомна сім'я; усиновлення.
Сучасна ситуація щодо державного утримання дітей ще далека від рівня, задекларованого в законодавстві. Діти, народжені ВІЛ-позитивними матерями, які їх покинули, в багатьох містах України ще й досі перебувають в інфекційних лікарнях, оскільки будинки маляти не готові забезпечити належний медичний догляд за цими дітьми. На сьогоднішній день можна констатувати недостатній рівень знань як медичного, так і немедичного персоналу щодо аспектів догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми.
Думки практиків, як і думки фахівців Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти та науки України, суперечливі. Неготовність суспільства та окремих його структур до співіснування з ВІЛ-інфікованим...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора