Міністерство освіти і науки України Національний університет «Львівська політехніка» кафедра соціології та соціальної роботи СЛОВНИК На тему: «Поняття особистості в теорії соціології»  ЛЬВІВ-2007 А Автономна людина і пластична людина Автори[ім’я автора приховано] Адаптація соціальна Агенти соціалізації Г Габітус Д Девіантна поведінка Е Економічна людина Екстеріоризація Ектерналізація Екстравертність Елітарна особистіть Ж Життєва позиція особистості Життєвий досвід Життєвий шлях Життєтворчість Життя соціальне Життя суспільне І Ідентичність Імідж Індивід Індивідуальність Інстинкт Інтеріоризація Л Лідер експресивний Лідер інструментальний Людина М Маргінальна особистість Мобільність соціальна Н «Наклеивания ярлыков» теория О Особа Особистість Особистість модальна Очікування соціальне П Позиція соціальна Поведінка соціальна Престиж Природа людини Просоціальна поведінка Професійна мобільність Р Регулювання ролей Ресоціалізація Роль вікова Рольова напруженість Рольова теорія Рольовий набір Роль соціальна С Самореалізація Соціалізація Соціальна зрілість Соціальна якість людини Статус віковий Статус досягнутий Статус основний Статус приписний Статус соціальний Статусу суперечливісь Стереотипи Стигма Стигматизація («Наклеювання ярликів») Стиль життя Т Тип особистості соціальний У Установка соціальна Х Харизма Ц Ціннісна орієнтація Цінність А Автономна людина і пластична людина – відмінність, проведена Р. Голлісом між А.л., тобто раціональною, здатною до реалізації своїх цілей і вираження власних інтересів, і П.л., яка визначається соц. Структурами і біологією. Автори[ім’я автора приховано] Адаптація соціальна – пристосування людини до соц. середовища та його вимог. (Піча В.М.) Адаптация социальная - успешное приспособление к социальному порядку: в стабильном обществе - посредством конформизма, в переходном - посредством бандитизма. (Головаха Є. Альтерн. слов.) Агенти соціалізації – іститути, люди і соц. групи, які сприяють соціалізації особистості. Г Габітус (лат. habitus - зовнішність) – поняття, яке ввів П.Бурдьє, означає певну диспозицію дій, способу відчуття, осмислення і оцінення соц. світу, певну сукупність внутрішніх установок, яких набуває люд. в процесі практики соціалізації, настанов, що в ній укорінилися, що результують засвоєні знання і досвід певного місця пересування у соц. просторі. Д Девіантна поведінка – вчинки, діяльність людей, соц. груп, які не відповідають всановленим у даному суспільстві нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Можуть бути як корисні відхилення від норми, так і дезорганізуючі вчинки. Е Економічна людина – концепція ідеального типу «раціонального економічного актора», зайнятого пошукамим шляхів максимальної віддачі (задоволення, зиску, вигоди) від економ. діяльності. Екстеріоризація – діяльність індивіда, у ході якої він конструює соц. реальність і робить ії значущою для себе та інших. (Піча В.М., Хома Н.М.) Екстеріоризація – об’єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності. (Піча В.М. соціологія) Ектерналізація – реалізація індивідами своїх установок, ціннісних орієнтацій, уявлень у процессі предметно-практичної діяльності. Екстравертність – психологічна характеристика особистості, яка означає готовність безпосередньо сприймати і відгукуватися на зовнішні враження. Елітарна особистіть – узагальнений тип особистості, теоретично конструйований на основі виділеня найбільш типових, сутнісних характеристик елітарності Ж Життєва позиція особистості – найяскравіші і тому основні компоненти її спрямованості, що визначають найбільш стійкі мотиви діяльності. Життєвий досвід – це досвід, якого набуває особистість у процесі життєдіяльності. Він опирається, головним чином, на емпір. узагальнення, факти повсякденного життя, тому життєвий досві має індивідуальний характер, зорієнтований на практичний ефект. Життєвий шлях – найбільш широке заг.-наукове поняття, що описує прогрес індивідуального розвитку людини від народження до смерті. Життєтворчість – духовно-практична діяльність особистості, спрямована на творче проектування і здійснення свого індивід. життя, як неповторної життєвої долі. Життя соціальне – елемент суспільного життя, спільна життєдіяльність індивідів, спрямована на забезпечення засобів їх існування, відтворення своїх життєвих сил, задоволеня своїх матер.-побутових, інтелектуальних та сексуальних потреб, у т.ч. потреби в продовженні роду. Життя суспільне – поняття, що відбиває характер діяльності людини в умовах соц. поступу як актуального стану суспільних відносин. І Ідентичність – особливі риси характеру особи або групи. І. особи/групи значною мірою диктується соціальними знаками (ім’я, назва). (Гіденс Е.) Імідж – образ, зображення; реальне/уявне обличчя, стиль ділової поведінки людини, фірми, підприємця, ставлення до них на основі їх популярності та успіху, довір’я і симпатії людей. Основа формуваня І. – оцінка результатів діяльності. Індивід (лат. individium - неподільне) – окремий, відокремлений член соціальної спільності: народу, сусп., класу, даної соц. групи. (соціологія) Індивід – окремо взята людина, представник людського роду. (психологія) Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої людини. І. як особливе, одиничне протиставляється типовому як загальному. (Піча В.М., Хома Н.М.) Індивідуальність – сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого, причому виділення різних рис проводиться на найрізноманітніших рівнях. (Піча В.М. соціологія) Індивидуальность - неповторимая совокупность качеств, присущая отдельному человеку; неповторима она потому, что повторять никому больше не хочется. (Головаха Є. Альтерн. слов.) Інстинкт – термін, який використовують соціологи для позначення вроджених, досоціальних або генетично закодованих характеристик людської поведінки. Інтеріоризація – перехід ззовні всередину. Психологічне поняття, яке означає формуваня розумових дій і свідомості через засвоєння індивідом зовнішніх дій соц-х форм спілкуавння. (Піча В.М., Хома Н.М.) Інтеріоризація – перехід зовнішніх за своєю формою процесів у внутрішні процеси свідомості, за яким вони зазнають відповідну трансфорацію, узагальнюються, стають здатними до подальшого розвитку. (Піча В.М. соціологія) Л Лідер експресивний – людина, якій інші члени групи дають найвищу позитивну оцінку. Лідер інструментальний – лідер, який проявляє активність у забезпеченні орієнтації членів групи, обміні думками і внесенні пропозицій. Людина – поняття найбільш загальне, родове. М Маргінальна особистість (лат. marginis - край, межа) – індивід, який інтеріоризуючи основні цінності двох або більше конфліктуючих соціокульт. систем, перживає дискомфортні почуття, які проявляються у суперечливій цим системам поведінці. Мобільність соціальна – переміщення індивіда або соц. групи з однієї соц-ї страти в іншу, зміна місця того чи іншого соц-го суб’єкта в соц-й структурі. О Особа – людський індивід у всій повноті якостей: біол., соц., духов., ментальних та тілесних; окремий представник людського роду. У процесі діалектичної взаємодії саморозвитку і соціалізації О. стає індивідуальністю та особистістю. Особистість – конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соц-но значущих рис і якостей сусп-ва. Кожна О. в сусп-ві має свій статус і відіграє свою соц. роль. (Піча В.М., Хома Н.М.) Особистість – це інтегральна соціальна якість, яка формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, опануваня ним матеріальних, духовних предметів людської культури, соціального досвіду. (Піча В.М. соціологія) Особистість – вся інтелектуальна і емоційна абудова людини, включно із її здібностями, переконаннями, інтересами і стійкими моделями розуміння взаємовідносин з оточенням. (слов. із соц-ї роботи) Особистість модальна – особистість, яка підтримує ті ж культурні зразки, щ і більшість членів сусп. Очікування соціальне – очікування від людини, яка займає в сусп. певне положення, суджень, дій і вчинків, які відповідають її соц-й ролі. П Позиція соціальна – в об’єктивному значенні – сусп-й статус людей, з якими пов’язані їх певні права і обов’язки, що не залежать від їх індивід-х особистісних якостей. Поведінка соціальна – система дій особистості,в якій проявляються взаємовідносини із соц-м середовищем. Престиж – повага, з якою ставляться до особи чи групи відповідно до статусу. (Гіденс Е.) Природа людини – комплекс основних здібностей і рушійних сил людського організму, які забезпечують задоволення біологічних потреб, активне пристосуваня до середовища. Просоціальна поведінка – поведінка люд. серед людей, безкорисливо скерована на їх благо. Просоціальна поведінка – альтруїстична поведінка людини. (власне) Професійна мобільність – просування індивідуумів через різні рівні ієрархії шкали зацнятості. П.м. може бути висхідною або нисхідною; індивід. чи колективною. Р Регулювання ролей – усвідомлення і навмисна формальна процедура, за допомогою якої індивід звільняється від особистої відповідальності за наслідки виконання ним тієї або іншої ролі. Ресоціалізація – процес засвоєння особистістю нових знань, цінностей, ролей, навичок замість колишніх. Роль вікова – сукупність очікувань, пов’язаних з віком. Рольова напруженість – ситуація, в якій людина стикається із суперечливими вимогами двох або кількох несумісних ролей. Рольова теорія – концепція соціологічного підходу, який пояснює взаємодію особистості і суспільства, в якій роль розглядається в контексті соц. структури і культури. Рольовий набір – сукупність ролей, обумовлених певним статусом. Роль соціальна – поведінка людей, які знаходяться на різних соц-х позиціях; визначається існуючими очікуваннями інших людей цих позицій, а не їх власними індивід-ми характеристиками. (Піча В.М., Хома Н.М.) Роль соціальна – очікувана поведінка особи, яка посідає певне соціальне становище. (Гіденс Е.) Роли социальные - роли в театре абсурда, где зрители вываливают на сцену, награждают друг друга пинками и сокрушаются, что некому вызвать их "на бис". (Головаха Є. Альтерн. слов.) Роль соціальна – дії, які очікують від людини члени суспільства. (власне) С Самореалізація – реалізація потенцій особистості. Соціалізація – термін, який використовується соціологами для опису процесу, у ході якого люди залучаються до соціуму життя, навчаються дотриманню соц-х норм, установок, зразків поведінки, засвоюють певні соц-і ролі; процесу, який уможливлює існування сусп. і передачу його культури від покоління до покоління. (Піча В.М., Хома Н.М.) Соціалізація – процес входження індивіда у соціум, що породжує зміни соц-й структурі суспільства і в структурі особистості. (Піча В.М. соціологія) Соціалізація – соціальні процеси, через які діти набувають розуміння суспільних норм та цінностей і здобувають чітке усвідомлення самих себе. (Гіденс Е.) Социализация - последовательный процесс введения, размешивания и растворения индивида в обществе. (Головаха Є. Альтерн. слов.) Соціальна зрілість – етап розвитку особи, який характеризується самостійним соц. становищем людини. Наступає С.з. у процесі соціального становлення особистості. Соціальна якість людини – сукупність елементів, певним чином пов’язаних між собою і обумовлених типом соц-ї взаємодії особистості з інш. людьми в конкретних історичних умовах. Статус віковий – соц-е становище, яке приписується індивіду на основі його віку. Статус досягнутий – статус, який набувається індивідом в сусп. завдяки його власним зусиллям. Статус основний – статус, який визначає суспільне становище людини. Статус приписний – статус, успадкований від народження, природжений. Статус соціальний – Р.Лінтон визначав С.с. просто як позцію в межах соц. системи, таку як «дитина» чи «батько»; тобто С.с. означає те, чим є люд., тоді як тісно пов’зане з ним поняття ролі належить до поведінки, яка очікується від людей, що володіють будь-яким С.с. поняття С.с. використовується також як синонім честі або престижу, коли С.с. означає позицію люд. стосовно до суспільно визнаної шкали статусів чи ієрархій соц. гідності. Статусу суперечливісь – коли людина має високий соц. статус в одному стратифікаційному вимірі, проте низький – в інших вимірах. Напр: доктор наук, що працює на базарі. (власне) Стереотипи – це однобічні, перебільшені і, як правило, засновані на упередженнях погляди, притаманні соц-й, етнічній групі/класу чи особі. Стигма (лат. stigma – знак, рубець, клеймо) – соц. атрибут, який дискредитує індивіда або групу. Стигматизація («Наклеювання ярликів») – пояснення девіантної поведінки у зв’язку з можливістю впливових груп «наклеювати ярлик» «девіанта» членам менш впливових груп. «Наклеивания ярлыков» теория - социологическая теория, объясняющая природу девиантного поведения: назвали "вором" - будет вором, назвали "негодяем" - будет негодяем; практическая слабость теории состоит в том, что иначе их никак и не назовешь. (Головаха Є. Альтерн. слов.) Стиль життя – характ-ка життєдіяльності та соц-ї поведінки особистості і суспільної групи, який є наслідком вільного вибору в межах певного способу життя. Т Тип особистості соціальний – узагальнене вираження скупності повторюваних, суттєвих рис особистостей, що входять у будь-яку соц. спільність. Можна виділит чотири основні типи особистості: 1) «гармонійний», що хар-ся широкою гамою зв’язків із соц. середовщем, наявністю чітко виражених цілей, вмінням керувати ходом подій свого життя; 2) «традиційний», що хар-ся середньою за рівнем включеністю у соц. середовище, обмеженим колом соц. ролей, які вони реалізують незалежно від статусу; 3) «технократичний» - такий, що добре орієнтується в умовах соц. середовища, у життєвих колізіях, вміє підкоряти життєві обставини своїм довгостроковим планам; 4) «неадаптивний» - у житті цих людей переважає негативний життєвий досвід, найчастіше в силу їх особистісних властивостей. У Установка соціальна – вияв ціннісної орієнтації у формі соц.-детермінованої схильності особистості чи груп до заздалегідь визначеного відношення – позиції стосовно певного об’єкта, люд., явиша, події; цілісне утворення, що виражає схильність люд. діяти певним чином. Х Харизма (гр. harisma – «дар Божий», благодать) – як правило, Х. означає авторитет, яким наділяють лідера послідовники, які вірять в те, що його досягнення влади виникає з екстраординарних особистих якостей. Ц Ціннісна орієнтація – особливий компонент духов. світу людини, що є наслідком вільного обрання ціннісних переваг. Цінність – духовне формоутворення, що існує через моральні естетичні категорії, теорет. системи, утопічні образи, суспільні ідеали, і виступає критерієм оцінки дійсності людиною. Список використаної літератури: Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. – К., «Каравела», 1999. – С.70-73 Соціологія / Пер. з англ. В.Шовкун, А.Олійник; Нак. ред. О.Іващенко. – К.: Основи, 1999. – С.663,667 Англо-український термінологічний словник-довідник із соціальної роботи. Укл.: А.Журавський та інші. – Львів, 2004. – С.142 Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укл.: В.М.Піча та ін. За ред. В.М.Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ - 2000», 2002. – 480с. Альтернативный социологический словарь. Е. Головаха.