Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Болонський процес
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
РОЗДІЛ З. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ 94
1. Сорбоннська декларація 97
25 травня 1998 року, м. Париж 97
2. Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти 99
18-19 червня 1999 року, м. Болонья 99
3. Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій 102
29-30 березня 2001 року, м. Саламанка ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО 102
4. Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту 104
18-19 травня 2001 року, м. Прага 104
5. Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту 107
19-20 вересня 2003 року, м. Берлін 107
РОЗДІЛ З. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати шість ключових позицій щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:
1. Введення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести два цикли навчання. Перший триває, зазвичай, від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».
3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачаються зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування задля користі усієї Європи. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.
7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв'язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями.
8. Забезпечення тісніших зв'язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.
9. Зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. В свою чергу Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.
Таблиця 3.1
Хронологія подій Болонського процесу
Дата
Місце проведення
Подія
25 травня 1998 року
Париж, Франція
Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію.
Березень 1999 року
Веймар, Німеччина
Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації та оцінювання у вищій освіті.
Травень 1999 року
Копенгаген, Данія
Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - І» на замовлення СК.Е, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять до ЕІІ, за фінансової підтримки ЄС.
18-19 червня 1999 року
Болонья, Італія
Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.
8-10 лютого 2001 року
Лісабон, Португалія
Семінар «Акредитація / Надання законної сили».
14-15 лютого 2001 року
Берлін, Німеччина
Національний семінар із питань Болонського процесу.
16-17 лютого 2001 року
Гельсінкі, Фінляндія
Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу».
1-3 березня 2001 року
Упсала, Швеція
Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження.
2-4 березня 2001 року
Мальме, Швеція
Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта».
10 березня 2001 року
Антверпен, Бельгія
Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу.
10-12 березня 2001 року
Антверпен, Бельгія
Семінар студентів Європи «Втілення В життя Болонської декларації».
13-14 березня 2001 року
Белград, Югославія
Національний семінар із проблем Болонського процесу.
22-25 березня 2001 року
Ґетеборг, Швеція
Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок в Європі.
29-30 березня 2001 року
Саламанка, Іспанія
Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій, прийняття спільного документа.
9 квітня 2001 року
Стокгольм, Швеція
Зустріч Групи керівництва у Болонському процесі.
21 квітня 2001 року
Брюссель, Бельгія
Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.
26 квітня 2001 року
Брюссель, Бельгія
Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
Квітень 2001 року
Гельсінкі, Фінляндія
Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті -II» за фінансової підтримки ЄС і ЕТР.
6-8 травня 2001 року
Хальмстад, Швеція
Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.
10-16 травня 2001 року
Братислава, Словаччина
Міжнародний семінар і 40-а зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі.
17 травня 2001 року
Прага, Чехія
Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
18-19 травня 2001 року
Прага, Чехія
Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту .
Червень 2001 року
Рига, Латвія
8-а спільна зустріч у рамках мереж ЕИІС і НАШС та прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі».
5-8 грудня 2001 року
Тампере, Фінляндія
13-а щорічна конференція ЕАІЕ, розгляд питань Болонського процесу.
1-2 березня 2002 року
Брюссель, Бельгія
Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських та дотичних до них наук; компетенція випускників.
21-23 травня 2003 рік
Ґрац, Австрія
Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій.
19-20 вересня 2003 рік
Берлін, Німеччина
Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
1. Сорбоннська декларація
25 травня 1998 року, м. Париж
СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ
ОСВІТИ
У Європейському процесі нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків. Однак не варто забувати, що Європа -це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і «Європою знань». Отже, необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.
Університети з'явилися в Європі понад сім століть тому, і наші чотири країни пишаються своїми найстарішими університетами, з-посеред них - Університет Парижа, що святкує сьогодні ювілей. У ті часи студенти і вчені могли вільно і швидко поширювати свої знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, так і не маючи можливості навчатися поза межами своєї країни.
Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання та підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, в якій вони мали б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих максимально себе реалізовували б.
Відкрита Зона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації перешкод і розробки таких умов для викладання й навчання, які розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.
Таке міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння та еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий.
У цій системі багато новизни і гнучкості можна досягнути використанням семестрів і кредитів (як це зроблено у схемі ЕСТ8). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовжує навчання в різноманітних європейських університетах, і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, хто навчаються, повинні мати право увійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.
Студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій.
Міжнародне визнання першого, який є відповідним певному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.
У післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в іншій програмах відповідний акцент має бути зроблено на дослідницькій і самостійній роботі.
Студентів як доступеневого, так і післяступеневого циклів потрібно заохочувати до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, що відрізняються від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.
У більшості країн, не тільки в межах Європи, сьогодні дуже відчутна потреба в такій еволюції, що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях ректорів європейських ВНЗ, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.
Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже сьогодні є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейської спілки.
Однак наші уряди продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми очікуємо, що це сприятиме подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивної гармонізації усіх наших ступенів і циклів навчання можна досягти через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог з усіма зацікавленими особами.
Ми, отже, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на зовнішнє визнання та полегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут, у Сорбонні, ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного задля вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети - об'єднатися для підсилення становища Європи у світі через поступово регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.
Клод АЛЛЕҐРІ,
Міністр у справах національної освіти, досліджень і технології
(Франція)
Лузджі БЕРЛШҐУЕР,
Міністр суспільного розвитку, університетів і досліджень (Італія)
Тесса БЛЕКСТОУН,
Міністр вищої освіти
(Великобританія) Юрґен РУТТҐЕРС,
Міністр у справах освіти, науки, досліджень і технології (Німеччина)
2. Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти
18-19 червня 1999 року, м. Болонья
ЗОНА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Завдяки досягненням останніх декількох років освітні процеси, котрі відбуваються в Європі, набули більш конкретного характеру, що відповідає сучасним реаліям розвитку країн Європейської спілки та її громадян. Отже, на нашу думку, зростає розуміння все більшою частиною політичного та академічного світу потреби встановлення якісно тісних зв'язків у цілій Європі, яка розвивається, у формуванні й зміцненні її інтелектуального, культурного, соціального й науково-технологічного потенціалу.
«Європа знань» тепер уже широко визнана як незамінний чинник соціального та гуманітарного розвитку, а також як необхідний компонент об'єднання та збагачення європейської людності.
Важливість освіти та освітнього співробітництва у розвитку й зміцненні стійких, мирних і демократичних суспільств є універсальною і підтверджується як першочергова, особливо у зв'язку із ситуацією в Південно-Східній Європі.
Сорбоннська декларація від 25 травня 1998 року, що була ініційована цими міркуваннями, визначила центральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вона обгрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвитку континенту.
Багато європейських країн погодилися з цілями, викладеними в декларації, підписали її або загалом схвалили. Спрямованість реформ декількох систем вищої освіти, розпочатих у цей час в Європі, довела, що багато урядів має наміри діяти саме в цьому напрямку.
Європейські вищі навчальні заклади, наслідуючи фундаментальні принципи, сформульовані в університетській хартії <Ф1а§па СНагіа ОпіуетШит», прийнятій в Болоньї 1988 р., сприйняли заклик у тій частині, що їх стосується, і почали відігравати головну роль у побудові Зони європейської вищої освіти. Це має неабияке значення, оскільки незалежність та автономія університетів дають впевненість у тому, що системи вищої освіти і наукових досліджень будуть безупинно адаптуватися аукових знань.
Для досягнення більшої відповідності та порівнянності систем вищої освіти необхідний безупинний розвиток. Аби досягти перших матеріальних результатів, потрібно підтримати цей курс через виконання конкретних заходів. На зустрічі 18-го червня, в якій брали участь авторитетні експерти і вчені з усіх наших країн, були внесені дуже корисні пропозиції з ініціатив, які необхідно прийняти.
Ми мусимо, зокрема, розглянути мету збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації зумовлені принадністю, яку її культура має для інших країн. Тож необхідно мати певність, що європейська система вищої освіти набуває всесвітнього рівня притягання, котрий відповідає нашим екстраординарним культурним і науковим традиціям.
Схвалюючи загальні принципи, зазначені в Сорбоннській декларації, ми беремо зобов'язання координувати нашу політику, щоби досягти в найближчій перспективі (і, у будь-якому випадку, -у межах першого десятиліття третього тисячоліття) таких цілей, які ми розглядаємо як першорядні для-створення Зони європейської вищої освіти та просування європейської системи вищої освіти цілим світом:
Прийняття системи легко зрозумілих і порівняних ступенів, зокрема через запровадження Додатка до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах -доступеневому та післяступеневому. Доступ до другого циклу вимагатиме успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, що присуджується після першого циклу, має бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Другий цикл спрямований на отримання ступеня магістра і/або доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.
Впровадження системи кредитів за типом ЕСТ8 -європейської системи перезарахування залікових одиниць трудомісткості, як належного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, що не є ще вищою, залучаючи їх до навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються цікавими для приймаючих університетів.
Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод до ефективного здійснення вільного пересування, для чого:
студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти і практичної підготовки, а також до супутніх послуг;
викладачам, дослідникам та адміністративному персоналові мають бути забезпечені визнання і зарахування часу, витраченого на провадження досліджень, викладання та стажування в європейському регіоні, без завдання шкоди їхнім правам, визначеним законом.
Сприяння європейському співробітництву у забезпеченні якості освіти для розробки адекватних критеріїв і методологій.
Сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і провадження наукових досліджень.
Ми зобов'язуємося досягти тих цілей (у рамках наших інституційних повноважень і з дотриманням повної поваги до різноманітних культур, мов, національних систем освіти та університетської автономії) для того, щоби зміцнити Зону європейської вищої освіти. І, нарешті, ми, разом з неурядовими європейськими організаціями, компетентними у вищій освіті, будемо йти шляхом міжурядового співробітництва. Ми очікуємо, що університети дадуть відповідь, як завжди, швидко й позитивно, та активно сприятимуть успіхові нашої справи.
Переконані в тому, що створення Зони європейської вищої освіти потребує постійної підтримки, уважного керування й адаптації до безупинно мінливих потреб розвитку, ми вирішили зустрітися знову протягом найближчих двох років, аби оцінити досягнутий прогрес і виробити заходи на майбутнє.
Каспар ЕИНЕМ, Міністр науки і транспорту (Австрія)
Герард ШМІТ, Генеральний директор Міністерства вищої освіти і досліджень французького співтовариства (Бельгія)
Ян АДІ, Генеральний директор департаменту освіти Міністерства фламандського співтовариства (Бельгія)
Ганна Марія ТОТОМАНОВА, Заступник міністра освіти і науки (Болгарія)
Едуард ЗЕМАН, Міністр у справах освіти, молоді і спорту (Чеська Республіка)
Маргарет ВЕСТАГЕР, Міністр освіти (Данія)
Тоніс ЛУКАС, Міністр освіти (Естонія)
Майя РАСК, Міністр освіти і науки (Фінляндія)
Клод АЛЛЕГРІ, Міністр національної освіти, досліджень і технології (Франція)
Вольф-Міхаель КАТЕНХУЗЕН, Парламентський державний секретар Федерального міністерства освіти і досліджень (Німеччина)
Уте ЕРДС1ЄК-РАВЕ, Міністр освіти, науки, досліджень і культури землі Шлезвіг-Голнштейн (Постійно чинна конференція Міністрів культури німецьких земель)
Херасимос АРСЕНІС, Міністр у справах народної освіти і релігії (Греція)
Адам КІСС, Заступник Державного секретаря з вищої освіти та науки (Угорщина)
Гудридур СИГУРДАРДОТТИР, Генеральний секретар Міністерства освіти, науки і культури (Ісландія)
Пат ДОУЛІНГ, Керуючий співробітник Міністерства освіти і науки (Ірландія)
Ортенсіо ЗЕКЧІНО, Міністр університетів, наукових і технологічних досліджень (Італія)
Тетяна КОКЕК, Державний Міністр вищої освіти і науки (Латвія)
Корнеліус ПЛАТЕЛІС, Міністр освіти і науки (Литва)
Ерна ХЕНШКОТ-ШОЕРГЕС, Міністр національної освіти і професійно-технічної підготовки (Люксембург)
Луїс ГАЛЕА, Міністр освіти (Мальта)
Люк ХЕРМАНС, Мінісф освіти, культури і науки (Нідерланди)
Ион ЛІЛЛЕТУН, Міністр у справах освіти, досліджень і церкви (Норвегія)
Вілібалт ВІНКЛЕР, Помічник Державного секретаря з національної освіти (Польща)
Едуардо Маршал ҐРІЛО, Міністр освіти (Португалія)
Андрій МАРГА, Міністр національної освіти (Румунія)
Мілан ФТАЦНІК, Міністр освіти (Словацька Республіка)
Павло ЗГАГА, Державний секретар у справах вищої освіти (Словенія)
Хуан ФЕРНАНДЕС ДІАС, Державний секретар у справах освіти, університетів, досліджень і розвитку (Іспанія)
Агнета БЛАДХ, Державний секретар у справах освіти і науки (Швеція)
Чарльз КЛЕЙБЕР, Державний секретар у справах науки і досліджень (Швейцарська Конфедерація)
Баронеса Тесса БЛЕКСТОУН, Державний міністр у справах освіти і зайнятості (Великобританія)
3. Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій
29-30 березня 2001 року, м. Сала манка
ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО
Понад 300 європейських вищих навчальних закладів та їх представницьких організацій зібралися у Саламанці задля підготовки своїх пропозицій до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовилися про цілі, принципи та пріоритети.
Європейські вищі навчальні заклади знову демонструють свою підтримку принципів Болонської декларації і свої зобов'язання зі створення до кінця десятиліття Зони європейської вищої освіти. Вони бачать у заснуванні в Саламанці Асоціації європейських університетів (ЕІІА) як символічне, так і практичне значення для більш ефективного інформування урядів і суспільств і, тим самим, для підтримки формування свого майбутнього в Зоні європейської вищої освіти.
1. Принципи.
Автономія з відповідальністю.
Розвиток потребує, аби європейські університети забезпечували можливість діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальні юридичні, освітні та соціальні об'єкти, вони підтверджують свою відданість принципам Ма§па СНагіа ІІпіуегзіїаіит 1988 року і, зокрема, академічній свободі, тому університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати власні пріоритети в навчанні та провадженні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, в Європі й у світі, але для цього вони мають потребу у необхідній організаційній свободі, чітких і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не матимуть можливості для співпраці та змагання. Плани завершення створення Зони європейської вищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції, якщо в багатьох країнах здійснюватимуться безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти.
Конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи сьогодні не здатні конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажаним відпливом інтелекту у межах Європи.
Освіта як відповідальність перед суспільством.
Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткочасної, гак і тривалої соціальної доцільності.
Вища освіта, ґрунтована на наукових дослідженнях.
Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.
Організація диверсифікації.
Європейська вища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. Водночас її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоби мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищі навчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами - і мати справу з розмаїтістю як з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створенні достатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об'єднання таким чином, щоб їхні прагнення до відповідності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенні та застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.
II. Ключові питання: Якість як наріжний камінь формування. Формування довіри. Відповідність. Мобільність. Порівняльні кваліфікації на доступеневаму і післяступеневому рівнях. Привабливість.
Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання та кар'єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і засвідчують про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.
Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації та керівництва зближенням з урахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес спільними зусиллями:
здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;
реорганізувати вищу освіту в цілому і поновити програми зокрема;
розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;
виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії та підтвердження якості;
послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати відповідність різних інститутів, програм, ступенів;
сприяти мобільності студентів, персоналу та можливості працевлаштування випускників у Європі;
підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;
провадити зміни, аби бути відкритими, привабливими, конкурентоспроможними вдома, в Європі й у світі;
дотримуватися позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.
4. Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту
18-19 травня 2001 року, м. Прага
ДО ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Через три роки після Сорбоннської та два роки після підписання Болонської декларації європейські міністри, відповідальні за вищу освіту, і представники 32 країн, які підписали декларацію, зустрілися в Празі, щоб оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки та пріоритети дій на наступні роки.
Подальші дії після досягнення шести цілей Болонського процесу.
Міністри заявили, що, з огляду на прийняття Болонської декларації, формування Зони європейської вищої освіти є умовою для розширення привабливості та конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи. Вони підтримали* тезу про те, що вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо, що вона була, є і залишиться уважною до суспільних зобов'язань (правил і т. ін.), і що студенти -повноправні члени співтовариства вищої освіти. З огляду на це міністри прокоментували подальший процес у такий спосіб:
Прийняття системи легко зрозумілих та адекватних ступенів.
Міністри рішуче закликали університети й інші вищі навчальні заклади використовувати усі переваги чинного національного законодавства та європейських інструментів, спрямованих на полегшення академічного і фахового визнання поділів курсів, ступенів та інших досягнень так, щоби громадяни могли ефективно використовувати свої кваліфікації, уміння і навички в усій Зоні європейської вищої освіти. Міністри закликали існуючі організації і мережі типу NARIC і ENIC сприяти на інституційному, національному і європейському рівнях простому, ефективному і справедливому визнанню, що є адекватним викладеній розмаїтості кваліфікацій.
Прийняття системи, заснованої, по суті, па двох основних циклах.
Міністри із задоволенням відзначили енергійне обговорення і розвиток структури ступенів, заснованої на двох основних циклах,
які чітко формулюють вищу освіту для доступеневого і після-ступеневого навчання. Деякі країни вже прийняли цю структуру, а декілька інших розглядають її з великим зацікавленням. Важливо відзначити, що в багатьох країнах ступені бакалавра і магістра або два інші відповідні ступені можуть бути отримані як в університетах, так і в інших вищих навчальних закладах. Програми, що ведуть до ступеня, можуть і дійсно мають різноманітну орієнтацію та багатогранні конфігурації для пристосування до розмаїтості індивідуумів, до потреб навчального процесу і ринку праці, як це було визнано на семінарі зі ступенів бакалаврського рівня (м. Гельсінкі, лютий 2001 року).
Запровадження системи кредитів.
Міністри підкреслили, що для більшої гнучкості у процесах навчання та одержання кваліфікацій необхідне встановлення загальних наріжних каменів кваліфікацій, підтриманих кредитною системою типу ECTS або іншою ECTS-сумірною системою, що забезпечує як диференційно-розрізнювальну, так і функцію накопичення. Разом із взаемновизнаними системами забезпечення якості такі домовленості полегшать доступ студентів до європейського ринку праці і розширять відповідність зі світом пращ, привабливість і конкурентоспроможність європейської вищої освіти. Повсюдне використання такої системи кредитів і Додатки до диплома сприятимуть прогресу у цьому напрямку.
Сприяння мобільності.
Міністри знову погодилися, що поліпшення мобільності студентів, викладачів, дослідників і а апарату управління, як це зазначено в Болонській декларації, максимально важливе, тому вони підтвердили своє зобов'язання докласти зусиль для усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників, апарату управління і підкреслили важливість соціальних питань мобільності. Міністри взяли до уваги можливості для мобільності, запропоновані відповідно до програм Європейського співтовариства, і прогрес, досягнутий у цій галузі, наприклад, із запуском плану дій з мобільності, підтриманої Радою Європи в Найсе 2000 року.
Сприяння європейському співробітництву у забезпеченні якості.
Міністри визнали життєво важливу роль, яку відіграють системи якості у забезпеченні стандартів високої якості та в полегшенні порівнянності кваліфікацій в усій Європі. Вони також схвалили більш тісне співробітництво між мережами із забезпечення якості та з визнання. Було підкреслено потребу близького європейського співробітництва і взаємної довіри у прийнятті національних систем забезпечення якості. Відтак було закликано університети й інші вищі навчальні заклади поширювати приклади кращої практики і розробляти сценарії для взаємного прийняття механізмів акредитації/сертифікації та оцінки. Міністри спонукали університети й інші вищі навчальні заклади, національні агентства та Європейську мережу забезпечення якості у вищій освіті (ЕNQА) до співпраці в кооперації з відповідними організаціями країн, що не є членами ЕNQА, до встановлення загальних норм прийняття рекомендацій і поширення кращої практики.
Сприяння європейському підходу до вищої освіти.
Аби посилювати і далі важливі європейські виміри вищої освіти та можливості працевлаштування випускників, міністри закликали сектор вищої освіти посилювати розвиток модулів, орієнтацію або організацію на всіх рівнях курсів і програм з «європейським» змістом. Особливо це стосується модулів, курсів і програм, запропонованих інститутами різних країн, що співпрацюють, і є провідними для спільного визнання ступенів.
Окрім того, міністри акцентували увагу на таких позиціях:
Навчання впродовж усього життя.
Навчання впродовж усього життя є істотним елементом Зони європейської вищої освіти. У майбутній Європі, що будується, як суспільство, так і економіка, ґрунтуються на знаннях, тому стратегія навчання протягом усього життя повинна стати віч-н- віч із проблемами конкурентоспроможності та використання нових технологій, поліпшення соціальної єдності, рівних можливостей і якості життя.
Вищі навчальні заклади і студенти.
Міністри привітали та підкреслили необхідність залучення університетів, інших вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти. Інститути продемонстрували важливість, якої вони надають створенню спільної та ефективної, але все ж різноманітної і такої, що пристосовується, Зони європейської вищої освіти. Відзначалось, що якість - основна умова для довіри, доречності, мобільності, відповідності та привабливості Зони європейської вищої освіти. Міністри оцінили внесок вищих навчальних закладів у розвиток програм навчання, що об'єднують академічну якість із відповідністю до довгострокової можливості працевлаштування, і закликали продовжити їхню активну діяльність у цьому напрямку.
Було наголошено і на тому, що студенти мають брати участь і впливати на організацію та зміст освіти в університетах й інших вищих навчальних закладах. Міністри також підтвердили необхідність брати до уваги в Болонському процесі і соціальні питання, що турбують усіх суб'єктів навчання.
Сприяння забезпеченню привабливості Зони європейської вищої освіти.
Міністри погодилися з важливістю розширення привабливості європейської вищої освіти для тих, хто приїхав навчатись із Європи чи інших частин світу. Розуміння і відповідність європейських ступенів вищої освіти в усьому світі повинні бути розширені розвитком загальних рамок кваліфікацій, а також узгодженим забезпеченням якості і механізмами акредитації/сертифікації і збільшенням інформаційних зусиль. Міністри акцентували увагу та на тому, що якість вищої освіти і наукових досліджень є і повинна бути важливим, визначальним чинником міжнародної привабливості та конкурентоспроможності Європи. Вони погодилися, що потрібно підвищити увагу до переваг Зони європейської вищої освіти радше від аніж до інститутів і програм різноманітної конфігурації. Міністри закликали до розширення співробітництва між європейськими країнами в частині, що стосується можливого значення і перспектив транснаціональної освіти.
Енергійне продовження.
Міністри зобов'язалися продовжити співробітництво, яке засноване на цілях, викладених у Болонській декларації, і побудоване на спільному та відмінному у культурах, мовах і національних системах, що залучає всі можливості міжурядового співробітництва і діалогу, котрий продовжується з європейськими університетами, іншими вищими навчальними закладами, студентськими організаціями, а також програмами ЄС.
Після заяв міністрів, котрі презентують країни, для яких відкрито програми Європейського співтовариства СОКРАТЕС, ЛЕОНАРДО да ВІНЧІ або підпрограми ТЕМПУСА, міністри привітали нових членів, що приєдналися до Болонського процесу. Вони прийняли заяви від Кіпру, Туреччини і Хорватії.
5. Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту
19-20 вересня 2003 року, м. Берлін
СТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбулась у Празі 19 травня 2001 р., кількість завдань було збільшено, а також підтверджено зобов'язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 р. Розглянуто досягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метою прискорення процесу становлення загальноєвропейського простору вищої освіти. Були прийняті такі положення, принципи і пріоритети:
Міністри взяли до уваги звіт про стан робіт, доручений Комісії з розвитку Болонського процесу між Прагою і Берліном. Також взяли до уваги звіт TRENDS-III, підготовлений Європейською Асоціацією Університетів (EUA), а також результати семінарів, організованих як частину робочої програми між Прагою і Берліном декількома країнами-учасницями й установами вищої освіти, організаціями і студентами. Міністри стежать за подальшими національними звітами, що є свідченням значного прогресу в галузі застосування принципів Болонського процесу. Нарешті, міністри беруть до уваги зауваження Європейської Комісії і Ради Європи та визнають їхню підтримку у процесі реалізації Процесу.
Міністри поділяють думку про те, що зусилля будуть спрямовані на забезпечення більш тісних зв'язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі матиме значну користь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючи у такий спосіб фундамент для «Європи знань». Метою, безперечно, є збереження європейського культурного багатства і мовної різноманітності, що ґрунтуються на культурній спадщині різних традицій та стимулюванні інноваційного потенціалу і соціального та економічного розвитку за допомогою розширеного співробітництва між європейськими вузами.
Міністри визнають фундаментальну роль ВНЗ і студентських організацій у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. До уваги також беруться повідомлення від Європейської Асоціації Університетів (EAU), що є результатом Ґрацької Конвенції вищих навчальних закладів, виступи Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (EURASHE) і повідомлення ESIB - національних спілок студентів Європи.
Міністри вітають зацікавленість інших регіонів світу в розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти, а також вітають, зокрема, присутність представників європейських країн, які ще не стали учасниками Болонського процесу, а також представників робочої групи загального простору вищої освіти Європейського Союзу, Латинської Америки і Карибського регіону (EULAC) як гостей конференції.
Прогрес. Міністри вітають різні ініціативи, шо починаються після Празького саміту з вищої освіти, спрямовані на зростання відповідності і порівнянності освіти,...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора