Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Кафедра соціології
та соціальної роботи
Курсова робота на тему:
Нехімічні види узалежнень дітей
як наслідок дисфункції сім’ї
та неправильного виховання
ЗМІСТ
ВСТУП 3
ГЛОСАРІЙ 6
РОЗДІЛ 1. НЕХІМІЧНІ УЗАЛЕЖНЕННЯ ЯК ЗАГРОЗА РОЗВИТКУ ІНДИВІДІВ У СОЦІУМІ 8
1.1 Пояснення поняття “узалежнення” 8
1.2 Класифікація нехімічних узалежнень 9
1.3 Наслідки узалежнень для дитини і соціуму 19
РОЗДІЛ 2. ДИСФУНКЦІЇ СІМ’Ї ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ВІДХИЛЕНЬ І УЗАЛЕЖНЕНЬ 25
2.1 Функції сім'ї та роль її у житті дитини. 25
2.2 Різновиди дисфункцій сім’ї 28
2.3 Причини, що впливають на девіаційні відхилення у психо-соціальному розвитку дитини, позбавленої батьківської опіки 31
РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ НАЙПОШИРЕНІШИХ ВИДІВ НЕХІМІЧНИХ УЗАЛЕЖНЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ НА ПРИКЛАДІ ПРИТУЛКУ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ СЛУЖБИ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ЛОДА 38
ВИСНОВКИ 41
ДОДАТОК 43
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 45
АНОТАЦІЯ 46
ВСТУП
Не треба думати, що дитина може бути залежною тільки від речовин. У нашому суспільстві існує велика кількість засобів споживання, про які говориться дуже мало, які взагалі не вважаються небезпечними або яких суспільство навіть не акцентує. На такі об'єкти також треба звернути увагу, бо і вони можуть стати предметом залежності та зловживання. Ці форми залежності можуть стати хворобливими проявами, якщо вони стають головним сенсом життя. Загалом, не треба трактувати як лихо або щось погане, коли, наприклад, підлітки мають протягом усього дня на голові слухавки магнітофону, в руках кока-колу і при цьому оглядають комікс, якщо йде мова тільки про якусь фазу їхнього розвитку. Однак важливо, якщо для когось життя без вищенаведених об'єктів уже немає сенсу і ця поведінка є головним наповненням їхнього життя. Учені стверджують, що виникнення інтернет-залежності не підпорядковується закономірностям формування залежностей, встановлених на підставі спостережень за курцями, наркоманами, алкоголіками або патологічними гравцями. Якщо для формування традиційних видів залежностей потрібні роки, то інтернет-залежність виникає дуже швидко. За спостереженнями психологів, більшість утягнутих у віртуальний простір – хлопчики та молоді чоловіки.
На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як "безпритульні", "діти вулиці", "бездоглядні", "бездомні", "діти, позбавлені батьківського піклування", "соціальні сироти", "неповнолітні групи ризику".
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них:
дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;
дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня. а інколи і ночі на вулиці;
дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці.
Пильна увага до дитячого узалежнення не випадкова. В Україні проблеми забезпечення прав дітей стоять особливо гостро. Десятки тисяч дітей, замість того, щоб учитися, бомжують, виростають без догляду і піклування, поповнюють ряди правопорушників. При цьому, зазначають соціологи і правоохоронці, бездоглядність молодшає. Нині у притулках кількість дошкільнят сягає 15%. Не менш тривожні й інші цифри сумної статистики. За даними соціальних служб, у країні налічується 82 тисячі неблагополучних сімей. Понад сто тисяч дітей позбавлені батьківського піклування. Щороку шість тисяч осіб позбавляють батьківських прав.
Держава і суспільство, не спромігшись забезпечити стабільність сімей, мають тепер чималі клопоти з розширенням мереж інтернатів, інших дитячих закладів, що дістались у спадок від тоталітарного режиму і далеко не повною мірою забезпечують права дітей, їх належне утримання та виховання.
Як же в нинішньому світі нашим дітям врятуватися?! Дійсно, чи під силу сім’ї вберегти дитину від криміналітету, наркотиків, від самого дна життя?
Метою курсової роботи є: дослідження найпоширеніших видів нехімічних узалежнень дітей та підлітків на прикладі притулку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх ЛОДА.
Актуальність теми дослідження: на розвиток неповнолітніх здійснюють вплив: умови життя сім'ї, спосіб життя, поведінка батьків і їх відношення до дітей, особливості виховання, тип сім'ї, ціннісні орієнтації батьків, рівень їх освіти . Порушення в функціонуванні цих елементів нерідко призводить до сімейного неблагополуччя, до девіантної поведінки. Відсутність належного сімейного виховання негативно позначається на розвитку особистості, тому через це діти шукають собі розваг на вулицях,у компютерних клубах.У них розвивається залежність від певної діяльності про яку вони навіть не знають.
Об’єкт дослідження: діти та підлітки, які перебувають у притулку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх львівської обласної держаної адміністрації.
Предмет дослідження: нехімічні види узалежнень дітей та підлітків.
Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:
Розглянути поняття узалежнення.
Класифікувати нехімічні узалежнення.
Дослідити наслідки нехімічних узалежнень для дитини і соціуму.
Описатит функції та різновиди дисфункцій сім’ї.
Розглянути причини, що впливають на девіаційні відхилення у психо-соціальному розвитку дитини, позбавленої батьківської опіки.
Для зручності курсову роботу розділено на три розділи. Курсова складається з вступу, глосарію, трьох розділів, висновку, додатку та списку використаної літератури. У першому розділі „Нехімічні узалежнення як загроза розвитку індивідів у соціумі” розглядається поняття узалежнення, класифікуються нехімічні узалажнення та досліджуються наслідки нехімічних узалежнень для дитини та соціуму. Для написання цього розділу ми використовували інформацію зібрану в Інтернет-мережі. У другому розділі „Дисфункції сім’ї як передумова винекнення відхилень і узалежнень” описуються функції та різновиди дисфункцій сім’ї та розглядаються причини, що впливають на девіаційні відхилення у психо-соціальному розвитку дитини, позбавленої батьківської опіки. Ми опрацювали книги та періодичні виданя по даній проблемі. У третьому розділі проводиться дослідження найпоширеніших видів нехімічних узалежнень серед дітей та підлітків на прикладі притулку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх ЛОДА.
ГЛОСАРІЙ
Адаптація – пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Виділяють різні фази процесу адаптації до незвичайних екстремальних умов: фази початкової декомпенсації і наступні фази часткової, а потім і повної компенсації. Зміни, що супроводжують адаптацію, відбуваються на всіх рівнях організму – від молекулярного до психологічної регуляції діяльності.
Бездоглядність дитяча – відсутність у дітей та підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного чи державного піклування й систематичного виховного впливу внаслідок втрати батьків, залишення сім’ї, втечі з виховного закладу та інших причин.
Дитинство – термін, що позначає початок періоду онтогенезу – від народження до підліткового віку. Згідно з прийнятою періодизацією, дитинство охоплює: 1) немовля – від народження до 1 року; 2) дитинство раннє – 1-3 років; 3) вік дошкільний – від 1 року до 6-7 років; 4) вік шкільний молодший – від 6-7 до 10-11 років.
Девіантна поведінка - це система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правилам, мораль ним нормам.
ЛОДА – Львівська обласна державна адміністрація.
Соціалізація – процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється в спілкуванні та діяльності. Основною ланкою соціалізації виступає виховання в сім’ї. Соціалізація передбачає взаємодію людини з соціальним оточенням, яке впливає на формування її певних соціальних якостей та рис, на активне засвоєння й відтворення нею систем суспільних зв’язків.
Усиновлення, удочеріння – юридичний і моральний акт, який встановлює між сторонніми особами такі самі особисті й майнові відносини, які існують між рідними батьками і дітьми. Для усиновлення потрібна, як правило, письмова згода батьків дитини, усиновлюваного з досягненням на час усиновлення 10 років та з другого подружжя, якщо усиновитель перебуває в шлюбі. Таємниця усиновлення охороняється законом.
РОЗДІЛ 1. НЕХІМІЧНІ УЗАЛЕЖНЕННЯ ЯК ЗАГРОЗА РОЗВИТКУ ІНДИВІДІВ У СОЦІУМІ
1.1 Пояснення поняття "узалежнення"
Науковці вважають залежність вимушеним потягом (через певні роздратування, збудження, привабливість), щоб знову отримати відчуття насолоди або уникнути почуття незадоволення, небажання, безрадісності, байдужості. Залежність викликає спробу (бажання, прагнення) безпосередньо задовольнити всі ці способи поведінки, які ведуть до заспокоєння. Необхідність, примус, неминучість, у стані якого перебуває залежна людина, можна порівняти з безконтрольним станом. Мета залежної людини та зміст її поведінки полягають у створенні уявного світу і втечі від реальності. Засоби, якими ця людина собі допомагає, можуть бути різними.
Загалом треба розрізнити два види залежності: залежність від наркоречовин, тобто від певної матерії; залежність без вживання речовин (наприклад, залежність від певної діяльності).
Під поняттям залежності від різних речовин розуміємо всі способи поведінки, у якій до людського тіла долучаються всі інші форми залежного зловживання людських інтересів. Ця форма, яка пов'язана з більшим ризиком для здоров'я, а також супроводжена постійною незвичайною людською поведінкою, збуджує все ж таки велику частину суспільної і наукової зацікавленості. [12]
Психічна залежність виникає тоді, коли через вживання речовини настає задоволення, тобто коли психічний примус веде людину до повторення (вже після першого вживання). Психічну залежність можна спостерігати в зовнішній поведінці людини (залежність непостійна або періодична).
1.2 Класифікація нехімічних узалежнень
Соціальні педагоги у своїй професійній роботі в різних соціально-педагогічних галузях щодня стикаються з усіма формами залежності: від залежності від різних речовин аж до залежності від способу поведінки. Загалом можна виокремити такі форми:
1. Примхливість, капризування, химерність від різних об'єктів, до яких належать: медіальна залежність, тобто залежність від технічних засобів, таких, як телебачення, магнітофон і комп'ютер; ігрова залежність (наприклад, у казино або ігрових апаратах тощо); залежність від збирання чогось, а також залежність від солодкого та залежність від закупок;
Статево специфічні форми у зв'язку з їжею (булімія та анорексія тощо);
Закриті форми залежності, як, наприклад, залежність від праці;
Патологічні мономанії, як, наприклад клептоманія, піроманія;
Залежність від тютюну, тобто паління;
Алкоголізм;
Залежність від лікарських препаратів та медикаментів;
Наркоманія. [12]
До групи химерність та капризування треба зарахувати, зокрема, медіальну залежність, наприклад, залежність від магнітофона, телевізора, комп'ютерних ігор тощо. Тут треба почати із запитання: чому залежні вже дуже малі діти, наприклад, від магнітофона? Відповідь проста: якщо дітям нудно, батьки намагаються з допомогою магнітофона перебороти цей стан. Далі цей технічний засіб замінює функцію вихователя, коли батьки не мають часу або не хочуть дитиною опікуватися. Батьки використовують технічні засоби також як засіб заспокоєння дітей перед сном, як компенсацію або відшкодування, як заміну себе, замість читання казок тощо. Замість читати дітям книжечки чи розповідати казки, батьки використовують оповідання '"з другої руки". А для цього створено сотні касет. Пізніше магнітофон замінює плеєр. Магнітофон, на погляд батьків, виконує ще одну роль: він заспокоює совість дорослих, бо він у їхніх очах порівняно із телебаченням нешкідливий, безневинний, компенсаційний варіант.
Необхідно звернути увагу на телебачення. В одному дослідженні у Німеччині було зафіксовано, що перегляд телевізійних передач у дітей до трьох років займає у середньому від 13 до 33 хвилин щоденно, діти 4-6 років дивляться щодня 52-87 хвилин та діти 7-9 років - аж 81-113 хвилин. У різних наукових публікаціях майже не говориться про залежність від телебачення, але йдеться про "частий" перегляд передач, і таким чином ця залежність оцінюється менш-більш позитивно, хоча людина щоденно присвячує цьому дві та більше годин. У багатьох сім'ях не минає жодного дня без перегляду телепрограм. [5]
Безперечно, телебачення має свій позитивний аспект: передачі поглиблюють знання, розширюють світогляд, розвивають емоційну сферу. Однак і тут треба звернути увагу на те, що йдеться не про процес пізнання дітей, а тільки про "штучний" світ і з дуже обмеженим вживанням чуттів - без дотику, нюху, смаку, тільки зором та слухом. Це жодним чином не замінює пізнання реальності, наприклад, природи під час прогулянки.
До залежності від телебачення доходить, зокрема, у зв'язку з витісненням контактів у сім'ї та всьому сучасному суспільстві. Діти, замість прогулянок, грання, займання спортом, малюванням та іншими видами дозвілля, сидять біля телевізорів. Поступово доходить до втрати родинної атмосфери і втрати творчості та фантазії. Крім обмеження розвитку здібностей щодо нав'язування соціальних контактів, телебачення також негативно впливає на розвиток мовних здібностей та взагалі сприяє дефіциту мовних навичок. Ще одними ушкодженнями здоров'я у зв'язку з частим переглядом телебачення є, наприклад, головний біль, пошкодження очей, проблеми травлення, пошкодження хребта, зміни кровообігу тощо.
Якщо говорити про ігрову залежність, то найчастіше зустрічаємося з поняттям "залежність від грання для щастя". "Грою для щастя" вважається гра в автоматах, у карти та гра з грошовим вкладом. Гравець отримує особливе задоволення від моментального здобуття грошей і пов'язаного з цим ризику. З часом у людини виникає залежність. Залежні особи можуть закінчити гру тільки тоді, коли їхні фінансові можливості вичерпані. Після першої фази, коли людина починала з малою кількістю грошей і це було лише одним із занять під час дозвілля, настає фаза втрати контролю, де відсутні будь-які межі. Від цього моменту починається період хворобливої ігрової залежності. Це небезпечно для дітей, бо існує вільний доступ до ігрових автоматів. Таке використання дозвілля може стати і трагічним, бо створює людині значні фінансові проблеми і навіть призводить до банкрутства. В наш час високорозвинених комп'ютерних технологій, коли комп'ютер став загально-доступним та необхідним елементом нашого життя, постає питання про його вплив на людину. Чи є він корисним або однозначно негативним фактором? Особливо гострого характеру це питання набуває, коли мова заходить про вплив комп'ютерних ігор на дітей, бо саме вони наполегливо витісняють усі інші види діяльності з дитячого світу. Відповідь на це питання не є однозначною, і навіть корисні та життєво необхідні речі можуть стати небезпечними для життя... Так само може статися і з комп'ютерними технологіями, зокрема з комп'ютерними іграми. Пригадаймо, спочатку з'явились звичайні прості ігри, які були створені задля розваги та відпочинку, але крім цього виконували ще розвиваючу функцію. Вони розвивали моторні навички, увагу, швидкість реакції, тощо. Далі дитина починала цікавитись більш складними інтелектуальними іграми, приміром, проходження крізь лабіринти, що є гарним розумовим тренуванням і розвиває логічне мислення. [5] Проте, їм на зміну прийшли більш складні ігри - стратегічні, вони вже досить суттєво відрізнялись від попередніх, бо моделювали реальність, в якій перебуває людина, вірніше вони задавали шлях, яким прямувала людина, створюючи цю реальність самостійно. Виходячи вже з назви можна сказати, що такі ірги навчають стратегічному мисленню, плануванню, дуже гарно розвивають аналітичне мислення. Тому діти, які грають в комп'ютерні ігри, відрізняються широтою кругозору: в них більш розвинена уява про оточуючий світ, що більше відповідає світогляду дорослих людей. Такі "комп'ютерно розвинені" діти, зазвичай, випереджають своїх однолітків у психічному розвитку, легше засвоюють навчальний матеріал, впевненіші в своїх знаннях. Таку залежність можна охарактеризувати, як надмірне захоплення комп'ютерними іграми задля виходу з реальності, що призводить до деформацій (якісних змін) - як соціальних, особистісних, так і професійних, матеріальних та сімейних цінностей. Безумовно, особливо небезпечними в плані набуття залежності від них, є рольові комп'ютерні ігри, де гравець приймає роль комп'ютерного персонажу. Віртуальна реальність формує нереальний світ комп'ютерної гри, з'являється ефект "присутності", відбувається те, що можна назвати "его-розпад" на "Я віртуальне" та "Я реальне". Збільшення різниці між якими збільшує дезадаптацію та порушення у сфері психічного стану. Рольові комп'ютерні ігри можуть змінювати уявлення людини про себе та оточуючий світ, сприяє наростанню тривоги та дезадаптації. [13]
Під час опитування дітей понад 60 відсотків зізналися, що нерідко грають довше, ніж планували. А це часто негативно позначається на навчанні. Японські вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж, для гармонійного розвитку усіх ділянок дитячого мозку корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.
У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають:
у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;
комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування, і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;
у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку. [13]
В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці — не педагоги і не ставлять перед собою таке завдання
Популярність ігор он-лайн зростає в цілому в світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. Однак неможливо заперечити небезпеку, яку криє в собі ця прибуткова індустрія. Чи може дитина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди навчальні, що це лише невинні забави.
Вплив розважальних засобів значно сильніший, ніж ми думаємо. Якщо батьки відповідально ставляться до виховання дітей, то мусять розумітися на тому, що пропонує їхнім дітям ця швидкозмінна індустрія розваг, розбиратися у сучасних тенденціях розвитку дитини. [12]
Надмірне споживання солодкого також може призвести до залежності. Є діти, яким батьки самі пропонують забагато цукерків та інших ласощів; є діти, які самі собі це купують. Часто ефективнішим є зменшення кількості солодкого на день, ніж повна відмова від нього. Зі старшими дітьми можна спільно розподілити тижневий запас солодкого на щодень.
У деяких дітей залежність від солодкого зумовлена серйозними психічними проблемами, наприклад, браком самоповаги. Причиною виникнення цієї залежності може бути і несприятлива морально-виховна атмосфера у сім'ї, незадоволення психологічних, біологічних і суспільних потреб дитини (наприклад, коли дитині приділяється замало уваги).
Залежність від їжі. Кожному з нас відома ситуація, коли виникають проблеми від надмірного споживання їжі. Однак треба розрізняти стан, коли це буває ситуативно, а коли стає звичкою, хворобливою потребою. [12]
Загалом розрізняють булімію, тобто ненажерливість, та анорексію, тобто голодування. Булімія та анорексія вважаються статево специфічними формами захворювання, на які страждають жінки між 15 та 50 роками, хоча проблеми ожиріння, як і відмова від їжі останнім часом актуальні вже й для чоловіків.
Булімія класифікується як приступоподібні відчуття жахливого голоду, що супроводжуються різкою слабкістю, втратою свідомості, болем під грудьми. Від 1977 р. булімія вважається самостійною хворобою. Спостерігається при деяких нервових та психічних захворюваннях. Інколи ожиріння можна розпізнати вже на підставі надмірної ваги, хоча не кожна надмірна вага мусить бути пов'язана із залежністю від їжі. Люди з такими проблемами відчувають свою поведінку щодо їжі та свою вагу як щось неконтрольоване. Вони соромляться, що не є в змозі контролювати ситуацію, намагаються приховати свою поведінку щодо їжі і своє тіло вважають за "недруга". Це має психічні та соціальні наслідки. Якщо людина товста, то вона у нашому суспільстві вважається менш вартісною, лінивою, ледачою, млявою людиною, яка не вміє поводитися, і загалом "товстуни" бувають дискриміновані. Таке трактування повних людей суспільством впливає на те, що може виникнути почуття неповноцінності, і людина матиме проблеми з нав'язуванням контактів. У такій ситуації їжа для хворих стане єдиною нагородою за їхнє психічне страждання: людина хоче зробити собі щось приємне і нагороджує себе їжею. Саме так твориться зачароване коло. [9]
На думку деяких людей, огрядність є показником добробуту та здоров'я. Однак повнота може призводити до великих проблем зі здоров'ям (порушення діяльності серця, кровообігу, хвороба печінки, апоплексія, цукровий діабет, хребетне ушкодження тощо). Надмірна вага небезпечна вже сама собою, але, опріч цього, розподіл жирової тканини в організмі небезпечно збільшує ризик захворювання. Така людина не спроможна вилікуватися сама. Потрібно шукати підтримку у групах самодопомоги, пораду лікаря або терапевта і треба багато часу , витривалості та терпіння, щоб подолати цю залежність. Булімія - ще одна хвороба, тісно пов'язана з анорексією. Їх поєднує одне - страх перед їжею. Хворі булімією час від часу кидаються на їжу. Вони поїдають усе в неймовірних кількостях. А потім виникає почуття провини, ненависті та неповаги до себе. Після втамування апетиту приходить депресія, штучне викликання нудоти і застосування проносного. Це стає шкідливою звичкою, від якої дуже важко позбутися. З часом для звільнення шлунку від їжі стає достатньо просто нахилитися. Булімія - теж хвороба дівчат-підлітків, “завантажених” лише власною вагою. Кілограми зникають повільніше, ніш при анорексії. В половині випадків хвороби зовсім припиняються менструації. Наслідки - постійні болі в шлунку, печінці, виразки в ротовій порожнині, регулярні візити до стоматолога, невгамовний голод. Вони худнуть непомітно, але при цьому дуже багато їдять. [12]
Анорексія - це хвороба, у якій реєструються патологічна відсутність апетиту і часто відмова від їжі. Виникає унаслідок зменшення виділення травних соків та при хворобах залоз внутрішньої секреції, психічних і нервових розладах. Цією хворобою страждають, зокрема, дівчата в перехідному віці. Вони відмовляються від їжі, дотримуються переважно жорсткої дієти. Деякі страви пацієнт зовсім виключає, так, він їсть страву з малою кількістю вітамінів, що впливає на зменшення ваги (яку вони залишають таємницею). Такі люди мають часто відчуття огрядності, притому що зовсім такими не є. Ця хвороба може призвести до великих проблем зі здоров'ям. Анорексія - це нав'язливе бажання схуднути, обмежити себе в їжі, підігнати своє тіло під загальновизнані стандарти краси. Бурхливий розвиток індустрії краси призводить до того, що у розвинених країнах від добровільного голодування щороку помирає тисяча жінок віком до 35 років. Причина цього - анорексія. Спочатку обмеження в їжі бувають епізодичними. Дівчина виключає зі свого раціону лише найкалорійніші продукти і починає активно займатися спортом. Апетит іще не порушується, інколи голод побороти дуже важко, трапляються переїдання. Швидко зменшується вага, починаються депресії і перепади настрою. Спортом займатися все важче, натомість з'являється маніакальне бажання дивитися на себе у дзеркало. Навіть коли вага помітно зменшується, хвора вже не може спинитися і продовжує худнути, використовуючи інші засоби (клізми, проносні й сечогінні препарати). Через півтора року хворі втрачають від 20 до 50% своєї ваги, зникають менструації, знижується тиск і температура тіла. Шкіра стає блідою, сухою, починає лущитися. Кінцівки - холодні. Можливий підвищений ріст волосся на тілі. Якщо не звернутися до лікаря, років через десять жертва добровільного голодування помре. Якщо ж таку дівчину привести до клініки вчасно, її штучно вигодують за допомогою гумової трубки. [9]
Термін «клептоманія» походить від грецького klepto - краду і манія. Клептоманія – серйозне психіатричне захворювання, яке мало залежить від виховання. Цю недугу потрібно лікувати як медично, так і психологічно, оскільки проблеми, що спричинили психічний розлад, можуть тягнутися ще з дитинства. Але деколи така поведінка зовсім не залежить від хвороби, а зумовлена патологічними рисами характеру. Наприклад, батьки ніколи не пояснювали малечі, що існує межа між поняттями чужі та свої речі, клали гроші на видному місці, й дитина мала до них неконтрольований доступ. У такому разі завжди є надія, що молода людина зможе виправитися - особливо, якщо потрапить у сприятливе середовище. Якщо ж крадіжками займається цілком здорова доросла людина, яка не входить до кримінального угруповання – можливо, вона хоче зняти внутрішню напругу та “викинути адреналін”. [12]
Один з тлумачних довідників характеризує клептоманію як імпульсивно виникаюче непереборне бажання здійснювати крадіжки без корисливих помислів. Найчастіше, за соціальними дослідженнями, крадуть діти і підлітки, але нерідко цією незвичною хворобою страждають і дорослі. У дійсності потяг до безневинних крадіжок може призвести до серйозних психічних розладів. Тоді, як правило, люди не можуть прожити і дня без слів: «Не вкраду - не виживу». А починається усе ще з дитинства... За твердженнями дитячих психіатрів, коли маленькі діти беруть чужі речі - це не крадіжка. Вони ще просто не розуміють, що їхнє, а що ні. Але коли дитина віком від 5 до 13 років бере чужі іграшки чи будь що інше, йде вона на це свідомо і знає, що це негарно. На думку психіатрів, батьки, котрі впіймали своє чадо на «гарячому» і одразу накидаються на нього з докорами і погрозами, що ніколи не любитимуть «злодія», роблять жахливу помилку. Адже якщо дитина, яка добре вихована і має безліч сучасних іграшок і трохи кишенькових коштів, краде дрібниці на зразок авторучки чи гумки у товариша по парті, це говорить про безкорисність крадіжки. «Діти, які крадуть річ в той час, як самі мають аналогічну і навіть кращу, таким чином намагаються задовольнити своє почуття самотності». Клептомани, почуваються нещасними через брак батьківської ласки, замкнутості і самокритики. Досить часто навіть ті діти, яких обожнюють старші члени родини, вдаються до крадіжок. Психіатри пояснюють це тим, що у такому віці (7-10 років) діти віддаляються від батьків і почуваються спустошеними. А в тому випадку, коли вони не мають друзів-ровесників, почуття страху і самоти штовхає до крадіжок. Напевно, саме тому діти, які крадуть гроші, діляться ними з ровесниками або купують усім однокласникам улюблені жуйки. Цим самим, як вважають медики, вони намагаються «купити» дружбу. Але, як стверджують фахівці, в будь-якому віці у потязі до крадіжок одна причина - потреба у любові та розумінні. Окрім того, є ще індивідуальні фактори, які штовхають до скоєння крадіжок. Це може бути почуття ревнощів, страху і образи. Спеціалісти радять одразу наказати (причому твердо і без співчуття) повернути вкрадене. Якщо дитина поцупила річ у крамниці, слід піти з нею на «місце злочину» і пояснити продавцю, що син чи донька забули заплатити і бажають повернути річ. А взагалі, як радять дитячі психіатри, дитину слід завжди тримати у полі зору, щоб вона вбачала в батьках не лише дорослих, а й рівних собі товаришів. Адже ці слова стають ефективними ліками та регуляторами поведінки дитини. А коли це диво - слово підкріплюється зупинкою небажаних дій, дитина з часом переконується, що сперечатися не варто. І згодом лише усна заборона стане так званим табу для дитини. Але, звичайно, забороняючи дитині робити щось одне, необхідно зосереджувати її увагу на іншому, задовольняючи цим самим потребу в різноманітній діяльності: брати активну участь у його забавах, залучати до виконання домашніх прибирань, разом з ним будувати, майструвати і ремонтувати іграшки. Але знову ж таки, нерідко причиною крадіжок і неординарної поведінки дитини може бути надмірний контроль. За твердженнями дитячих психіатрів, деякі батьки перетворюють контроль за поведінкою чада в систему суворої регламентації буквально усіх дій дитини. А тому, як вважають лікарі, аби уникнути неприємностей на зразок пристрасті до крадіжок чи щоденних примх, слід пам’ятати просте правило: «Якщо батькам вдається підтримувати нормальний спосіб життя дитини, встановити з нею дружні і разом з тим вимогливі стосунки, а також цікаво організувати всю життєдіяльність, причини неординарної поведінки зникнуть назавжди». [11]
1.3 Наслідки узалежнень для дитини і соціуму
Анорексія відома ще із середньовіччя. Спочатку вона була пов'язана з культом посту і аскетизму. Багато фанатів релігії, наслідуючи монахів, думали, що на доказ віри в Бога вони мають обмежувати себе навіть у найменших задоволеннях. У тому числі в їжі. У 1697 році французький лікар Мортон уперше описав випадок захворювання вісімнадцятирічної дівчини. На початку хвороби в неї був поганий настрій, потім зник апетит. Далі вона сама у себе почала штучно викликати нудоту, перестала слідкувати за своєю зовнішністю. Фіналом захворювання стало надмірне виснаження і смерть. Мортон не був монстром, який стежив за стражданнями бідолахи і не хотів їй допомогти. Навіть сучасна медицина не завжди може допомогти таким пацієнткам. Трапляється, що після штучного відгодовування дівчину виписують з клініки, а вона ще активніше береться за старе. До моменту, коли хвора зрозуміє небезпеку свого стану, вона просто може не дожити. У Радянському Союзі перший випадок цієї хвороби був офіційно зафіксований у 1952 році. Буквально за кілька років московські лікарі взяли на облік 2500 дівчат, що хворіли на анорексію. [14]
Перші ознаки хвороби - Невдоволення власною вагою. Бажання схуднути, навіть коли вага в нормі або нижче неї. - Викривлене уявлення про своє тіло (дівчина вважає, що затовста, хоча всі запевняють у зворотному). - Надмірне захоплення фізичними вправами.
- Постійні пошуки дієти.
- Напади “вовчого” апетиту.
- Значна зміна ваги (до трьох кілограмів за місяць).
- Сплутування почуттів голоду і суму.
- Практикування проносних і сечогінних засобів.
- Депресія, поганий сон.
Нервова анорексія – захворювання важке та водночас мало досліджене. [14]
Це небезпечна недуга, яка характерна критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя. Відповідно до статистики, нервова анорексія найчастіше проявляється в ранньому підлітковому віці. Проте випадки цього захворювання, хоча й украй рідко, вперше трапляються й у жінок більш старшого віку – після 20 і навіть 30 років.
Доки хворі на анорексію не починають втрачати вагу, вони життєрадісні, працьовиті, без жодних ознак нервово-психічних розладів. Майже завжди їхні родини соціально доволі успішні та належать до середніх або вищих прошарків суспільства. У школі такі діти вирізняються чудовою успішністю. Нерідко вони трохи повненькі й через глузування однолітків вирішують дотримуватися дієти, а коли починають худнути, то заперечують це. [15]
Дівчата з нервовою анорексією справді мають паралельні гастрити як вторинні прояви тривалого недоїдання. Тому це вводить в оману лікарів. Таких хворих також довго лікують гінекологи, адже вторинним проявом анорексії є зменшення грудних залоз і припинення менструацій. Відтак часто медики лікують не від анороексії, а від її вторинних проявів. Наприклад, завдяки гормональним препаратам викликають місячні, що лише шкодить пацієнтці. [13]
Часто батьки не сприймають відмову від їжі дитини як захворювання, а пояснюють це звичайним перехідним віком. Сподіваються, що примха позбавитися нібито зайвих кілограмів мине сама по собі, з часом. Але, на жаль, бажання дівчаток схуднути іноді заходить надто далеко.
Словники тлумачать нервову анорексію як розлад прийому їжі, який спостерігають здебільшого в дівчат і жінок, котрі наполегливо намагаються схуднути та повністю контролювати своє тіло. Відчуття голоду придушують і заперечують, людина обмежує себе в їжі, натомість гіперактивність часто посилює метаболічні потреби. Але бажання виглядати, як модель з обкладинки журналу, не є домінуючим фактором у захворюванні.
Якщо розглядати нервову анорексію глибше, то, в її основі лежить конфлікт між матір’ю та донькою, в якому донька заперечує в собі все жіноче й материнське. Часто матері дівчаток, які мають аноректичні прояви, є жорсткими, суворими у вихованні дітей такі мами нерідко “мають по декілька чоловіків” і є “чоловіком без чоловічих ознак”.
Отже, ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку – легка дієта, яка з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає уваги. [14]
Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з’їсти щось – і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти охоту з’їсти хоч найменшу канапку, з’являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантажуваннями, а також викликати блювоту після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того, щоб вислухати проблеми та “душевні болі” свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий бачить у батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і що більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконання чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, які хочуть допомогти, проте не знають як.
Важливо своєчасно розпізнати симптоми недуги та звернутися до лікаря. Неправильне діагностування або нехтування проявами нервової анорексії є головною причиною запізнілого лікування, а також може призвести до смертельних наслідків.[5]
За словами лікаря Львівського міського психоневрологічного диспансеру, лікування нервової анорексії складається з декількох етапів. Найбільш хибною є думка про можливість вилікуватися самостійно. Перша стадія лікування полягає в організації режиму харчування, нормалізації ваги тіла, медикаментозної терапії та психологічної підтримки. Її слід здійснювати в закритому відділенні з відокремленням від сім’ї, оскільки в родинних стосунках найчастіше приховується конфлікт, який запускає механізм розвитку нервової анорексії. Друга стадія передбачає психотерапевтичну допомогу, її можна здійснювати в амбулаторних умовах. При цьому до психотерапевтичного лікування залучають і пацієнтів, і їхні сім’ї.
Насамкінець наголошуємо на тому, що першими симптомами захворювання є різке схуднення та блювота, на це варто звернути особливу увагу. Пацієнтів, які хворі на нервову анорексію, найчастіше насамперед ведуть на огляд до лікарів-гастроентерологів. Якщо ж медик вчасно не розпізнає істинну причину схуднення, недуга може завершитися летально. Адже анорексія, як свідчить світовий досвід, у 25-30% випадків має смертельний результат. [15]
У Львові є декілька медичних закладів, через які проходять пацієнти з нервовою анорексією. Зокрема, як повідомила Людмила Самсонова, завідувач 2-м стаціонарним відділенням Львівського міського психоневрологічного диспансеру, торік у відділенні від нервової анорексії лікували 11 дівчаток та одного хлопця. Одна з пацієнток після того, як її виписали з диспансеру, померла в реанімації в одній із львівських клінік. “У Львівській обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні минулого року було 24 випадки госпіталізації пацієнтів із нервовою анорексією. А декілька років тому дівчинка померла від цієї недуги”, – зазначив Ярема Возниця, завідувач педіатричним відділенням цієї лікарні. Проте ці дані не є репрезентативними. [15]
Захоплення компютерними іграми це не тільки позитив. Проте, є й негативний бік захоплення .Взаємодія з комп'ютером чи ігровою приставкою може набути характер заміщаючи-компенсаторної та гедонічно-мотивованої поведінки. Ігрова реальність стає для дитини реальністю життя, тобто відбувається заміна на рівні свідомості. Особливо яскраво це проявляється тоді, коли маленька людина переживає соціально невдалі контакти, і занурюється в ігровий світ, де відчуває себе неподільним володарем. Саме в цьому примарному світі відчуття або передчуття перемоги підвищує самоповагу, компенсує занижену самооцінку та формує таку поведінку, коли єдиним сенсом життя стає задоволення від ігрових сеансів. Таким чином з'являється "комп'ютерна або ігрова залежність". Існує також думка про те, що деякі комп'ютерні ігри, зокрема, військові стратегії та стрілялки, які первісно були створені задля розвитку спеціальних навичок у військових, формують жорстокість. З цього приводу було проведено багато досліджень, які підтвердили цю точку зору. З одного боку вони допомагають виходу агресії та негативних емоцій назовні, з іншого ж, навпаки, формують певні негативні стереотипи поведінки. Вони навіть чинять сильніший негативний вплив на дітей, ніж бойовики. Бо якщо під час перегляду бойовика дитина тільки споглядає за подіями, що відбуваються на екрані, вболіває за персонажів, приміряє на себе їхні ролі, то під час гри це відбувається "інтерактивно", тобто гравець, приймаючи роль персонажу, занурюється в його світ і на деякий час стає цим персонажем. Мислячи чи діючи від імені персонажа, він переносить цей досвід у реальне життя. Більш того, одна з особливостей гри полягає в тому, що персонажі "безсмертні" - кожного разу після того, як вони були знищені, - оживають знов і знов, і кількість їх життів нескінченна. Цей факт неминуче відбивається на сприйнятті цінності життя, знищує стійкість межі між життям та смертю і розвиває схильність до життєнебезпечної поведінки. Тож проблема комп'ютерної залежності та негативного впливу комп'ютерних ігор є дуже актуальною і не може не турбувати суспільство. Необхідно змінити байдуже ставлення до комп'ютерних ігор, які пропонують нашим дітям, і встановити жорсткий контроль за випуском комп'ютерної ігрової продукції, що хибно впливає на психіку дитини. Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор, псується зір. Це зумовлено тим, що в цей час людина рідше кліпає, внаслідок чого виникає сухість і подразнення очей. Під час кліпання виділяються сльози, які вимивають шкідливі речовини і очищують очі. [14]
Оскільки дітям важко себе контролювати, вони можуть, майже не відриваючись, годинами грати в комп’ютерні ігри. А від цього болять очі й нерідко виникають труднощі з фокусуванням.Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статистична електрика. Статистична електрика заряджає порошини й мікроорганізми, які “прилипають” до людини і підвищують небезпеку зараження.
Треба звернути увагу ще на одну проблему, пов'язану з надмірним переглядом телебачення дітьми, яка полягає у засиллі злочинів та насильства, свідками яких є діти, та ве...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора