Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Соціальна робота
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут гуманітарних та соціальних наук
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і наукм України
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут гуманітарних і соціальних наук
Кафедра соціології та соціальної
роботи
Свириденко Марина Олександрівна
Робота соціального працівника в закладах опіки над соціальними сиротами дошкільного віку
Дипломна робота
за спеціальністю 7.040202 – «Соціальна робота»
Науковий керівник -
Львів - 2006
План.
Вступ.
1.Сутність, причини та наслідки соціального сирітства.
1.1 Поняття та форми соціального сирітства.
1.2 Соціальні чинники, які спричиняють соціальне сирітство.
1.3 Соціально- психологічні наслідки соціального сирітства.
2. Робота соціального працівника подоланню соціального сирітства в Україні.
2.1 Соціально-правові основи захисту дітей- соціальних сиріт.
2.2 Порівняльний аналіз роботи державних і недержавних закладів дошкільної освіти України.
2.3 Технології соціальної роботи з соціальними соротами.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ.
Останнє десятиліття є особливим періодом в розвитку та становлені нашої держави, адже це період значних змін у багатьох сферах життя. В такий час сім"я як ніколи відіграє важливу роль в суспільстві. Батьки передають дитині ті суспільні норми та моральні цінності, котрі прийнятні для них самих. Власне батьки подають перші і найважливіші моделі стилю життя, розв'язання проблем, виступають носіями комунікативних навиків. Від батьків дитина отримує елементарні навики виконання певних соціальних ролей, батьки формують відношення до праці, до цінностей, до самого себе, до інших людей. Тому сім'я є першим і найважливішим середовищем виховання дитини.
Родина - одна з найдавніших людських спільнот, що виступає у всіх відомих історії типах суспільств та культур. Здавна сім'я є предметом наукових, теоретичних та практичних досліджень. Якщо прийняти, що розвиток і виховання людини здійснюється зокрема шляхом впливу зовнішнього середовища, то сім'я є одним з найближчих для людини і найважливішим середовищем становлення. Незалежно від того, що сім'я становить "внутрішній світ", однак по суті вона підлягає впливу з зовні і залишається залежною від зовнішнього середовища.
Україна періоду трансформації є державою, що переживає цілий ряд реформ: економічних, політичних, соціальних. Проте перехід до ринкової економіки супроводжується економічною кризою, яка негативним чином впливає на функціонування значної кількості сімей. Власне в цей період різко зростає кількість сімей, які живуть за рахунок різноманітних соціальних допомог. Така досить нова для багатьох родин ситуація впливає, як на погіршення економічної ситуації, так і призводить до сильних емоційних переживань у членів її сім"ї, нерідко викликаючи фрустрацію, напруження та стреси. За даними Українського інституту соціальний досліджень майже 70% сімей самоідентифікують рівень свого матеріального добробуту як "нижче середнього". Говорячи про зміни в суспільстві не можна не згадати такого явища як суспільні патології. Частина суспільства, на жаль, не змогла пристосуватись до крокуючих змін. Збідніння і зубожіння, маргіналізація населення не могла не позначитися на дітях: значно зменшилися витрати сімей на них, усе більше сімей використовують дитячу працю для вирішення загальносімейних матеріальних проблем.
Одним з явищ, що найчастіше призводять до деградації сім'ї є алкоголізм. Масштаб алкоголізму настільки великий, що можна говорити про нього як про суспільну патологію. Поширюються такі явища як насилля в сім'ї, жорстокість по відношенню до дітей. Категорія проблемних сімей стала важливим суспільним явищем. Як наслідок, за різними даними від 40 до 50 тис. дітей в Україні постійно або епізодично змушені жити на вулиці. Переважна більшість дітей залишають сім'ю, де замість виховних методів вживаються методи покарання. Варто зазначити, що в багатьох родинах порушилась одна з найважливіших її функцій соціалізаційна, яка реалізується за допомогою механізмів наслідування, ідентифікації та інтернаціоналізації. На її модифікацію мають вплив етичні норми, що існують в суспільстві, культурний розвиток, рівень освіти батьків, динаміка суспільних змін. В контексті сказаного стає зрозумілим чому дисфункційність у сім'ї так гостро впливає на підростаюче покоління.
Ще один новий тип дисфункції сім'ї виникає в ситуації, коли батьки від"їжджають на тривалий час з різних причин, особливо в пошуках кращих заробітків для покращення матеріального становища своєї сім'ї, залишаючи дітей під опікою дідусів, бабусь, когось з родичів чи навіть старших дітей. Будучи позбавлені, можливості фізичного контакту з батьками, дитина, особливо малолітня, впадає в депресію, котра змінюється агресією. Через певний проміжок часу дитина, позбавлена батьківської опіки виходить з під контролю дорослих осіб, які тимчасово нею займаються. Заспокоєння всіх психоемоційних потреб, які діти шукають в товаристві ровесників. Переважно в таких дітей починаються проблеми в школі. Вони легко піддаються впливу оточуючого середовища. Вулиця поступово може замінити їм дім. Вони поповнюють лаву бездоглядних (безпритульних). Протягом кількох років відсутності батьків, дитина поволі втрачає чи не найважливішу річ, необхідну для нормального, здорового функціонування сім'ї - емоційний зв'язок з батьками -ще один не менш важливий аспект проблеми "соціальних сиріт".
Таким чином, порушення нормального функціонування сім'ї є дуже важливим патогенним чинником, що може призвести до негативних змін у поведінці дитини.
Ослаблення відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків, зокрема, за утримання та виховання дітей, ослаблення виховної функції сім'ї в цілому, загострення суперечностей та конфліктів між батьками та дітьми, все це є факторами, що сприяють розвитку соціального сирітства.
У дітей, чиї батьки фактично не займаються їхнім вихованням та ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади психічного та фізичного здоров`я.
Безпритульні діти – це проблема держави і дуже сумно, що саме вона ставиться до неї без належної уваги. Причини зрозумілі – в бюджеті нема грошей, а ті суми, які все-таки виділяються на вирішення проблеми недостатні, щоб змінити ситуацію.
Аналіз проблем сімейного неблагополуччя, дає можливість в майбутньому розробити більш ефективну методику педагогічного, психологічного впливу на неповнолітніх, що мають певну схильність до девіантної поведінки, виробити рекомендації щодо профілактики девіацій підлітків, визначити шляхи покращення сімейного виховання.
Об’єктом дослідження є соціальне сирітство, як негативне явище українського суспільства.
Предметом –аналіз особливостей роботи державних та громадських служб, зокрема застосовуваних соціальними працівниками технологій допомоги соціальним сиротам і подолання цього явища.
Мета нашої роботи полягає у визначені ролі та оптимальних методів роботи соціального працівника в закладах опіки над соціальними сиротами. Сформульована нами мета дає можливість виокремити завдання, що стоятимуть перед нами у процесі дослідження, а саме:
визначити причини та наслідки соціального сирітства;
ознайомитись та проаналізувати соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціальної допомоги;
порівняти роботу державних і недержавних закладів дошкільної освіти України;
визначити та охарактеризувати технології соціальної роботи з соціальними сиротами.
З метою формування емпіричної бази роботи нами поставлено та реалізовано наступні завдання:
вивчити правові документи, які стосуються проблеми соціального сирітства;
проаналізувати документи Кризового центру «Діти Вулиці» у м.Львові, для визначення причин соціального сирітства дітей дошкільного віку;
дослідити за допомогою напівструктурованого глибинного інтерв’ю з працівниками роботу Кризового центру «Діти Вулиці» особливості функцій соціального працівника.
Практичним результатом проведеного дослідження стало опрацювання проекту «Відпочинок дітей в літньому оздоровчому таборі» для соціальних сиріт Кризового центру «Діти Вулиці».
Під час написання роботи нашими основними джерелами стали публікації вітчизняних та зарубіжних фахівців, які займаються аналізом теоретичних аспектів цієї проблеми: О.М.Панов, Є.І.Холостова, Д.П. Павленок, А.А.Бесєдін а також практичних соціальних працівників: С.В. Толстоухова, І.М.Пінчук, . І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна, в тому числі електронні. Також законодавча база України: Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх, Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р, Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р., Закон України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності», Сімейний кодекс України.
Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей; які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишились сиротами при живих батьках, що призводить до збільшення кількості дітей позбавлених сімейного оточення.
Розділ 1. Визначення, причини та наслідки соціального сирітства
1.1 Поняття та форми соціального сирітства
На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як "безпритульні", "діти вулиці", "бездоглядні", "бездомні", "діти, позбавлені батьківського піклування", «соціальні сироти», "неповнолітні групи ризику". Характеристику цих понять можна знайти у працях сучасних російських (О.М.Панов, Є.І.Холостова) [68,с.5-13] та українських (С.В.Толстоухова, І.М.Пінчук) [48] вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи.
Різноманітні міжнародні структури, в тому числі ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, які займаються вивченням стану справ в молодіжному середовищі різних країн, відзначають таку негативну тенденцію, як зростання кількості дітей та молоді, що перебувають в стані соціальної дезадаптації, одним із наслідків якої і є бездоглядність та бездомність.
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до цієї категорії:
дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах;
дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці;
дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці.
Останнім часом в Україні спостерігається таке поширене явище як соціальне сирітство, бездоглядність та безпритульність дітей. Феномен цього явища - сироти при живих батьках, які мріють про сім'ю. Але нині сім'я, як і все суспільство, зазнала значних змін, тому не всі діти мають таку змогу.
Вираз «соціальне сирітство» вживається, коли мова йде про дітей, позбавлених батьківського піклування при живих батьках. Це діти, чиї батьки не опікуються ними через певні обставини і, як наслідок, їх позбавлено батьківських прав. Переважно соціальні сироти складають левову частку наповнення інтернатних закладів опіки і вуличного середовища, відомі також під назвою "діти вулиці".
Безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки.
Бездоглядні діти – діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей [59].
Чимало досліджень проводиться з метою встановити причини виникнення соціального сирітства. Деякі психологічні феномени, пов'язані з причинами дитячої безпритульності пояснюють так званою реакцією емансипації. Коротко цей феномен можна охарактеризувати як могутнє прагнення до автономності, віддаленню від сім'ї і дорослих, позбавленню від опіки. Цю свободу або ілюзію свободи дає вулиця. Дані досліджень, проведених в декількох країнах Європи, показали наступне: за критерієм «з ким вважаєш за краще проводити вільний час» — завжди на першому місці виявляються однолітки, друзі, подруги. Батьки в цьому списку посідають останнє місце, навіть після вчителів. Проте ті ж дослідження, наприклад проведені в Німеччині і в Росії, показують, що в проблемних ситуаціях найбільш емоційно близькою, довіреною особою для підлітка перш за все служить мати, а потім, залежно від ситуації в різній послідовності - батько, подруга або друг. Це загальна, нормальна тенденція поведінки в підлітковому і юнацькому віці. Проте проблема полягає в тому, що багато так званих «вуличних дітей» не мають таких нормальних сімейних відносин і таких нормальних батьків, до яких вони могли б звернутися в складних, проблемних життєвих ситуаціях.
Ще один феномен під назвою дромоманія пов'язаний з могутньою, або навіть з хворобливою тягою до подорожей. Цей феномен відомий і його часто використовують для пояснення причин того, чому дитина йде на вулицю. Проте треба звернути увагу на небезпеку розповсюдженого використання цього психіатричного терміну. Насправді часто немає ніякої клінічної дромоманії, а є неможливість дитини проживати «тут і зараз» з батьками — або через їх спосіб життя, наприклад, пияцтво, або через гострий конфлікт з батьками, або із якихось інших причин.
В багатьох випадках, як не дивно, установка на волоцюгу сформувалася в дітей під впливом прикладу батьків. Багато хлопців розповідали, що в їхній сім’ї втеча з дому була типовою поведінкою у конфліктній ситуації. Коли між старшими виникали тертя, хтось з них, найчастіше батько, просто грюкав дверима і повертався додому через кілька днів. Втеча сприймалася дітьми як дієвий засіб подолання життєвих негараздів[62, c.253-287].
Все частіше соціальним працівникам доводиться зустрічатися з таким явищем, як насилля в сім`ї (фізичне, психологічне, економічне, сексуальне) та жорстоке поводження з дітьми. Домашнє насильство є вагомим чинником винекнення соціального сирітства. Це дуже актуальна тема для нашого суспільства, оскільки велика кількість дітей, які страждають від насильства, опиняються на вулицях, жибракують, скоюють злочини[31, c.54-67].
З огляду на нашу культуру та ментальність, у тому, щоб бити і ображати дитину, мало хто вбачає соціально-психологічну проблему. Для більшості людей це нормальний спосіб виховання. Широко розповсюджена думка, що фізичне покарання є досить ефективною його формою. Насилля на екранах телевізорів також підкреслює, що це є досить нормальний спосіб вирішення конфліктів. Жорстоке ставлення до дітей з боку батьків часто пов”язане з перенесеним у дитинстві насильством самими батькамии з боку їхніх батьків, що формує думку: “мене били – і я виріс порядною людиною, отже – це найкращий спосіб виховання”. Приводом для покарання може бути розходження між очікуваннями батьків та особливостями дитини, неадекватні уявлення батьків про її потреби та проблеми. Такі соціальні явищи як бідність, безробіття, пияцтво, алкоголізм, наркотичне узалежнення дорослих членів сім’ї стають ще одним, дуже серйозним фактором ризику жорстокого поводження з дитиною. Соціальна ізоляція сім’ї при таких проблемах стає лише каталізатором жорстокості.
Але ми хочемо зупинитися на одному із найскладніших факторі формування соціального сирітства – психологічній кривді, оскільки залякана та ображена дитина не зможе нормально функціонувати не лише підчас свого дитинства, а й у майбутньому.
Погане ставлення до дитини існує в контексті міжособистісних відносин, і якщо ці міжособистісні стосунки стали маніпулятивними, відсторонюючими або принижуючими, психологічне жорстоке ставлення до дитини може принести більше лиха, ніж фізичне насильство. Цей тип кривди є дуже складним для розпізнавання і розуміння через те, що його симптоми часто не є фізично вираженими. Ці симптоми, тобто кошмари, нестриманість, можуть бути симптомами декількох форм кривди чи більш загальної занепокоєності. Асоціація Професійних Соціальних Працівників, Онтаріо (АПСПО) (1983) вважає, що емоційно скривджені діти можуть бути доглянутими, добре нагодованими і не мати зовнішніх ознак кривди. Вона визначає як характерну ознаку психологічної кривди таку поведінку дитини, як боязкість, брак довіри, сум, смуток і надмірну потребу уваги і любові[27].
Серед виділених науковцями основних форм жорстокого психологічного ставлення до дитини: відсторонення (відмова виконувати прохання або задовольняти потреби дитини у формі, яка виражає сильну відразу); відмова в емоційній взаємодії (ігнорування спроб дитини налагодити контакт); приниження; залякування; ізоляція; експлуатація (використовування невинності або слабкості дитини), не можна виділити тяжчі і легші, такі, що завдають більшої чи меншої шкоди. Батьки, які дозволяють жорстоке ставлення до своєї дитини, руйнують очікування любові, довіри і турботи, які є просто необхідні для розвитку нормальної особистості. Результатом можуть бути серйозні порушення процесу розвитку. Діти, які терплять від насильства, погано контролюють свої емоції та поведінку, і як правило менш впевнено відчувають себе у суспільстві. Вони менше популярні серед підлітків, більш замкнуті, у них можуть розвинутись невротичні риси та проблемна поведінка. Складності у стосунках з іншими людьми мають тенденцію збільшуватися. У дітей, чиї батьки фактично не займаються їхнім вихованням та ведуть аморальний спосіб життя, деформуються соціальні орієнтири, порушуються духовні, пізнавальні, естетичні потреби, спостерігаються розлади психічного та фізичного здоров`я. Така дитини може здаватися дуже поступливою, пасивною, невимогливою, боязкою, при цьому епізодично проявляючи дуже агресивну, вимогливу і злу поведінку. Часто демонструє поведінку, яка є невідповідною щодо віку, таку як „маленький дорослий”, виконує роль батьків щодо інших дітей чи „маленької дитини”, яка смокче великий палець, мочиться в штани у дорослому віці. Людина, яка у дитинстві потерпала від психологічної кривди і у дитинстві і в дорослому віці боїться невдач, має труднощі з навчанням чи концентрацією уваги, швидко здається і не хоче спробувати ще раз; має погані соціальні відносини з ровесниками, в той самий час здається емоційно голодною; постійно вибачається, навіть коли не винна; є само-засуджуючою чи робить звинувачення щодо компетентності, досягнень, які не є частиною гри чи фантазії, часто мріє; встановлює такі високі стандарти для себе, щоб досягти схвалення, що в кінцевому результаті не може здолати їх. Психологічна кривда дитини може мати й найстрашніші наслідки – бажання і навіть спроба суїциду[69].
Як бачимо, неправильно було б всі «невияснені» причини вітечі на вулицю звалювати в зручні для пояснення кошики під назвою «дромоманія», або “криза підліткового віку”. Характерна для підліткового віку реакція групування пов'язана з яскраво вираженим прагненням до групування з однолітками. Групи можуть мати жорстку структуру або бути аморфними. Перше характерне для груп кримінальної спрямованості і для одностатевих чоловічих груп; друге більш характерне для некримінальних груп і для груп змішаних за статтю. Можна вказати, як мінімум, на дві причини, що обумовлюють трудність виходу з групи. Перша причина - при жорсткій структурі групи вихід повинен бути санкціонований, дозволений лідером. Несанкціонований вихід карається, і нерідко вельми жорстоко. Друга причина – більш важлива і більш поширена має глибокий індивідуальний характер. Дослідження показують, що у абсолютної більшості так званих «важких» дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини - потреба в пошані, схваленні і любові. Наскільки важлива ця потреба легко побачити, якщо сказати, що вона входить в «п'ятірку» базових потреб, разом з такими, як потреби фізіологічні і потреба в безпеці. Школа або сім'я, в якій блокується можливість задоволення потреби дитини в схваленні і пошані, «виштовхують» його на вулицю. Там він шукає, і в результаті, іноді довгих (а іноді і не довгих), пошуків знаходить ту групу, в якій ця потреба може бути задоволена. Саме психологічною комфортністю перебування дитини, підлітка в такій групі пояснюється те, чому терплять провал численні спроби батьків, школи, міліції силою вирвати дитину з цієї групи. Вихід є. Але пов'язаний він не з силовими діями, а з психологічними і педагогічними зусиллями з формуванням і включенням підлітка в таку неформальну групу просоціальної спрямованості, в якій вищеназвана потреба була б реалізована.
Поява “соціальних сиріт” набула актуальності і через виїзд батьків на заробітки (за неофіційною статистикою, у кожній п”ятій родині – а в містах західного регіону у кожній третій - один або двоє батьків перебувають чи перебували на заробітках за кордоном). Здебільшого дітям, які виховуються в неповних сім’ях, доводиться вирішувати проблеми соціально-психологічного характеру самотужки. Відсутність батьків вони сприймають як вираження “екстремального” варіанту самостійності, у ракурсі якої з-поміж іншого вживають алкоголь, наркотичні засоби, здійснюють правопорушення.
Щорічно число соціальних сиріт в Україні збільшується на 7 - 8 тисяч. За невтішними прогнозами до 2010 року приріст їх зросте до 10-11 тисяч, саме стільки очікується зареєструвати дітей, батьків яких позбавлять батьківських прав, та від яких відмовляться матері відразу ж після народження (останніх щорічно налічується до 1,5 тисяч)[67]. Дослідження свідчать, що на кінець 2005 року в Україні вдвічі більше безпритульних дітей та дітей-сріт, ніж налічувалося у 1946-го, повоєнного року. За неофіційними даними, цю цифру можна у кілька разів перемножити, адже не враховано дітей, про яких не звертались до правових чи органів державної опіки, та дітей, народження яких взагалі не зареєстровано. З моменту народження до повноліття дитина проходить складний фізичний та духовний шлях розвитку. Раннє дитинство дуже важливе для розвитку особистості, адже саме в цей період в організмі дитини відбуваються найбільші зміни, виховуються навики, звички, формується характер, схильності - все те, що буде відігравати рішучу роль в подальшому розвитку дитини як особистості. Не секрет, що розвиток дитини залежить не лише від природних задатків, а й від оточуючого соціального середовища, в якому знаходиться дитина, від рівня задоволення її потреб та потреб членів родини.
Отже, причини дитячої безпритульності можуть бути різними. Придумано безліч барвистих термінів, розкрито і досліджено нескінченна кількість синдромів та феноменів дитячої психології, але результат один - діти вимушені місяцями і роками жити на вокзалах і в підвалах, не маючи нормального харчування та не отримуючи освіту, стаючи часткою кримінального середовища, де живуть і виховуються за законами вулиці. І залишається десь глибоко в душі болісне відчуття невідповідності професійних пояснень спеціалістів із бажаннями і сподіваннями самих безпритульних.
1.2 Соціальні чинники, які спричиняють соціальне сирітство
Сім’я завжди булла і залишається найважливішим центром життєдіяльності людини, виховання і соціалізації дітей, одним з основних факторів формування людської особис тості. В процесі історичного розвитку вона виробила наступні основні властиві їй функції, які обумовлюють специфіку сім’ї як соціального інституту і малої групи:
1. Репродуктивна і генеративна;
2. Комунікативна функція;
3. Економічна і господарсько-побутова;
4. Рекреативна і психотерапевтична функція сім’ї;
5. Функція соціалізації і виховна.
Остання є найбільш важливою і значною функцією сім'ї, вплив якої дитина, коли вона є найбільш сприйнятливою, відчуває раніше за все[64, c.54-56].
Роль сім'ї в житті дитини справді важко переоцінити. Сім’я як вихователь має ряд характеристик, які притаманні лише їй і визначають силу її виховного впливу, її роль в формуванні та соціалізації особистості. По-перше, сімейне виховання за своїм характером більш емоційне, ніж будь-який інший вид виховання: його підґрунтям є батьківська любов до дітей і безмежна довіра дитини до батьків, спілкування в сім’ї проникнуте любовю, увагою та турботою, що надає йому особливого, неповторного характеру.
По-друге, сім'я є маленькою соціальною групою, свого роду мікромоделлю суспіль ства, в сім’ї як ні в якій іншій соціальній групі найповніше представлені всі форми життєдіяльності людини і вона найповніше відповідає вимогам поступового залучення дитини до соціаль ного життя, розширенню її світогляду і життєвого досвіду, чому сприяє і загальний психологічний клімат сім'ї. Сім’я виступає першою і найважливішою звязуючою ланкою між людиною і суспільством, забезпечує передачу досвіду, знань між поколіннями, неперервність життя суспільства.
По-третє, вплив сім'ї на дитину починається з самого раннього дитинства, в період найбільшої інтенсив ності засвоєння дитиною численних навичок.[82, c.134-140]
В соціальній педагогіці виділяють наступні функції сім’ї в процесі соціалізації, які підтверджують її важливість у формуванні особистості:
фізичний і емоційний розвиток людини;
формування психологічної статі дитини в перші три роки життя;
розумовомий розвиток дитини, а також вплив на міру долучення людини до культури;
оволодіння людиною соціальними нормами, а коли мова йде про норми, які визначають виконання нею сімейних ролей, роль сім’ї стає кардинальною;
формування фундаментальних ціннісних орієнтацій людини, які визначають сферу міжособистісних стосунків людини, а також її стиль життя, устремління, цілі і способи їх досягнення;
соціально-психологічна підтримка людини, від чого залежить її самооцінка, рівень самоповаги, міра самоприйняття, аспекти і ефективність самореалізації[37, с.107-108].
Проте слід пам’ятати, що всі переваги сімейного виховання реалізуються лише в морально здоровій згуртованій, благополучній родині. Крім того сімейні стосунки, як правило, виступають у якості найважливіших, значущих для індивіда, відзначаються особливою відкритістю, багатосторонністю відносин та їх тісним взаємозв’язком і, відповідно, більшою мірою вразливості члена сім’ї по відношенню до різних внутрішньосімейних впливів в тому числі травматизуючих. У зв’язку з цими особливостями і випливає провідна роль сім’ї у формуванні патогенних ситуацій особистості і психотравмуючих переживань[85].
Отож, сім’я значно впливає на формування особистості дитини, на його поведінку, ціннісні орієнтації та являє собою складну систему, що складається з багатьох компонентів, які беруть участь в процесі соціалізації, виховання. Тобто на розвиток неповнолітніх здійснюють вплив: умови життя сім’ї, спосіб життя, поведінка батьків і їх ставлення до дітей, особливості виховання, тип сім’ї, ціннісні орієнтації батьків, рівень їх освіти і т. п. Порушення в функціонуванні цих елементів нерідко призводить до сімейного неблагополуччя. Відсутність належного сімейного виховання негативно позначається на розвитку особистості.
Можна сказати, що скільки неблагополучних родин – стільки і причин неблагополуччя, сьогодні ж причин для його виникнення більше ніж будь-коли.
Сім’я залишається головним соціальним інститутом, де формуються й розвиваються соціально значущі цінності й установки особистості, де відбувається соціалізація підростаючого покоління і тому, важливе значення мають ті сімейні умови, атмосфера, в яких росте і розвивається дитина. Як уже зазначалося вище, сім’я надзвичайно чутливо реагує на будь-які зміни, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні зміни у сім’ї обумовлені як закономірними зрушеннями у житті нашого народу у процесі оновлення його соціальної та економічної структури, так і окремими подіями - складними соціальними катаклізмами, що серйозно деформували і без того не завжди послідовний процес її модернізації. Інститут сім’ї зазнав значних змін, але через непослідовність і незавершеність змін, що відбуваються у сімейному середовищі, сім’я зіткнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції і опинилася на порозі кризи[81, c.87-89].
Матеріальне неблагополуччя як одна з причин соціального сирітства
Серед негативних чинників, що найбільш ускладнюють життя сімей в останні роки на перший план виходить матеріальне неблагополуччя, зниження рівня життя. Тотальне зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім’ї, забезпечення матеріальних умов життєдіяльності членів сім’ї. Багатьом сім’ям не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше, вони не можуть задовольнити свої побутові потреби, батьки не мають можливості нормально нагодувати, вдягнути дитину, не говорячи вже про витрати на культурне дозвілля, відпочинок, оздоровлення тощо. Батьки сьогодні зайняті, в основному, здобуванням засобів для існування, що часто призводить до обмеженості спілкування з дітьми, заняття спільною справою, спільного проведення дозвілля, до дитячої бездоглядності.
За допомогою аналізу анкет (Додаток 1) з Кризового Центру «Діти вулиці», нами було встановлено, що всі з 22 дітей, які там перебувають на даний момент, походять з малозабезпечених сімей.
Крім того, соціально-економічні проблеми, зростання соціально-психологічної напруженості в суспільстві позначається не тільки на матеріальному благополуччі, а й на психологічному кліматі в сім’ї. Перевантаження та проблеми членів сім’ї, пов’язані зі здобуванням матеріальних ресурсів, а також перевантаження хатньою роботою, призводить до їх фізичного виснаження і психологічного дискомфорту, сричиняє накопичення в людей стану емоційного напруження, роздратування і агресивності, веде до конфліктів, може стати причиною зловживання алкоголем, що негативно впливає на можливість реалізації інших функцій сім’ї. Насамперед від цього страждає виховна функція[26,c.222-234]. І якщо на Заході на першому місці стоять такі функції сім’ї як соціалізація підростаючого покоління та створення умов емоційного та психологічного захисту, то у нас на перший план виступає економічна функція сім’ї. У таких сім’ях та сім’ях, де батьки головну функцію вбачають в тому аби нагодувати, одягнути, матеріально забезпечити дитину, виникає повна відсутність духовного зв’язку. Батьки не мають уявлення про зацікавлення і схильності своїх дітей, про коло спілкування, проведення вільного часу, спосіб мислення. Ці діти і самі мало знають про своїх батьків, вони безконтрольні, ніхто не займається їхнім вихованням, процес формування у них певних стереотипів поведінки не керується, а в багатьох він набуває негативної спрямованості. До того ж складна матеріальна ситуація може підштовхнути дитину до крадіжок, жебрацтва.
Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що стан сучасного українського суспільства створює для переважної більшості сімей актуальну в умовах соціальної кризи проблему-виживання в соціально-економічному плані[58, с.60]. Соціально-економічна криза в Україні, підриває матеріально-побутові основи функціонування сім’ї, зумовлює значні ускладнення у виконанні сім’єю своїх функцій і разом з тим спричинює низку психологічних сімейних проблем. Нестабільність соціуму породжує невпевненість, тривогу, розгубленість у членів родини, провокує роздратування, агресивність або навпаки - апатію, депресивні стани. Таким чином сучасна сім’я поставлена у досить жорсткі умови, які змушують її виживати в соціально-економічному плані. Різке погіршення матеріального становища сім’ї призводить до збільшення кількості неблагополучних сімей, які не можуть належним чином забезпечити виховання дитини та задовольнити її суттєві потреби.
Неповна сім’я та розлучення, як фактор соціального сирітства
Заслуговує уваги також вивчення особливостей виховання дітей в неповній сім'ї. Тут ми розглядаємо саме родини, які не мають жодних контактів з одним із батьків та родини після розлучення. Найчастіше це матері-одиначки. На жаль у нашому суспільстві це є дуже актуальна проблема. Порівнюючи з минулим часом, на даний момент дуже велика кількість жінок наважується народжувати дітей без батька. Ми говоримо саме наважуються через те, що в умовах нашої ринкової конкуренції, одній жінці дуже важко впевнено стати на ноги та повністю забезпечувати сім’ю. Через це, жінки до кінця не розуміючи ситуації у нашій державі, беруть на себе велику відповідальність, з якою, у результаті, не в стані впоратися. Це і є причиною виникнення соціального сирітства у неповних родинах[56, c.266-275].
За допомогою аналізу анкет (Додаток 1) з Кризового Центру «Діти вулиці», нами було визначено, що з 22 дітей, які там перебевають на даний момент, 6 дітей виховуються в неповних сім’ях.
Тут кількість стресових ситуацій є значно більшою, ніж у повних сім’ях. Ці родини частіше зустрічаються з економічними труднощами, матері в цих сім’ях частіше страждають на депресію, що заважає їм бути уважними та дбайливими по відношенню до своїх дітей. Відсутність батька може знизити не тільки економічний а також і соціальний рівень сім’ї , такі родини частіше опиняються в тяжких квартирних умовах та їм доводиться часто переїжджати. Діти, які живуть в таких сім’ях, можуть страждати від різного рівня труднощів, які відбиваються, як на їхній психологічній зрілості, так і на їх розумовому розвитку. І як результат, вони не часто підвищують свій соціально-економічний статус, коли стають дорослими. Багато з них повторюють шлях батьків. Таким чином ці проблеми передаються наступному поколінню.
У неповних родинах економічні труднощі відбиваються на психологічному стані матері, тим самим впливаючи на їх стан ефективно виконувати свої батьківські обов’язки і підтримувати добрі стосунки з дітьми. У свою чергу, у дітей, яких частіше карають, сильніше проявляються ознаки депресії та когнітивного дистресу.
Сьогодні значна частина неблагополучних сімей утворюється внаслідок розлучення, яке для дитини є великим потрясінням та створює певні умови для її асоціальної поведінки. Це стається здебільшого не стільки через сам факт розлучення з одним із батьків, скільки через нездоровий мікроклімат у сім'ї. Атмосфера напруженості і конфліктні сімейні ситуації діють на дитину вкрай негативно. Домівка перестає бути для неї опорою, вона позбувається почуття безпеки, зникає почуття захищеності. Порушення такої стабільної сімейної системи може підштовхнути дитину, особливо в підлітковому віці, до пошуку підтримки поза сім'єю. У такому стані діти легко підпадають під вплив сторонніх людей, бо прагнуть зняти внутрішню напруженість. Досліджено також, що атмосфера неповної сім'ї створює більш високий ризик для зловживання спиртним. Якщо не організувати правильно дозвілля дитини, спілкування, то у неї може бути більше підстав для правопорушень.
При допомозі аналізу документації закладу (Додаток 1) нами було визначено, що з 22 дітей, в розлучених сім’ях перебуває 3 дитини.
Розлучення з одним із батьків може призвести до виникнення у дитини відчуття страху, втрати відчуття безпеки, можливі депресія і низка інших симптомів неврозу. Хворобливою реакцією на розлучення батьків у дітей є сильне почуття гніву. Діти із розлучених сімей відчувають себе більш одинокими, ніж діти з повних родин. Вони почуваються приниженими, ображеними через події, на які вони не можуть вплинути. Це почуття виникає переважно через зниження інтересу батьків, які займаються вирішенням своїх проблем, своїми справами, до дітей, що дуже часто спостерігається під час розлучення. Дитина стурбована тим, що сама змушена буде дбати про себе, і в цьому вона може бачити загрозу своїй майбутній соціалізації. Одним із проявів такого стану може бути набуття нових звичок, таких, як наприклад, дрібні крадіжки і брехня.
Під час розлучення подружжя, як правило, поводяться вкрай агресивно один до одного. Атмосфера взаємної ворожості, ненависті, образ і взаємних звинувачень не може не позначитись на світосприйнятті дитини, її моральних поглядах, переконаннях тощо. Налагодження контакту з дитиною в такій ситуації значно ускладнюється. Відчуття болю і сорому, власної неповноцінності, відчутгя покинутості і самотності тривалий час не залишають дітей, вони стають грубими, роздратованими, некомунікабельними, втрачають інтерес до навчання тощо[72, c.54].
Авторитарний тип сімейного виховання і жорстоке ставлення до дітей
Часто дезорганізація всіх функцій в такій сім’ї здійснюється одним її членом, який часто є монопольним володарем, деспотичним господарем життя сім’ї, тут між дорослими і дітьми встановлюються безапеляційні і безцеремонні стосунки, в родині панує авторитаризм, жорсткість, агресивність, холодність. Стосунки дітей і батьків мають деструктивний, відцентровий характер. Взаємини в таких сім’ях нестабільні, досить часто виникають кризові ситуації.
Авторитарний тип сімейного виховання виражається в обмеженні самостійності і ініціативності дітей, в вимозі зі сторони батьків неухильного виконання всіх їх розпоряджень. Найчастіше ці вимоги виливаються в форму грубого подавлення дитини, приниження її гідності, частих покарань. В підлітковому віці дуже важливим для самого підлітка є розширення його прав, характерною є реакція емансипації. Якщо батьки не враховують і не помічають цих змін, продовжують гнітити дитину, надмірно контролювати, то це може призвести до негативних наслідків. В перехідному віці загострене почуття гордості вже не дозволяє підлітку принижувати себе і породжує явне непідкорення батькам, відкритий протест, який виникає систематично і з будь-якого приводу. Між батьками та дітьми відбуваються часті конфлікти. При постійних обмеженнях підліток зазвичай знаходить способи, які дозволяють діяти в обхід заборонам дорослого. Він починає брехати, призвичаюватись, прикидатися. Швидко зростає відчуженість підлітка. Він замикається в своїй образі на несправедливість дорослих, починає жити вдома “сам по собі”, внутрішньо абсолютно відокремлено, усвідомлюючи свою самотність, а дорослих вважає людьми, які нездатні зрозуміти інших. Тому всі вимоги, думки, слова дорослих відкидаються відразу, без роздумів. Опозиція підлітка по відношенню до батьків небезпечна і тим, що негативне відношення починає переноситися на всіх дорослих. Деспотизм дорослого може виклати в підлітка бажання відплатити йому за подавлення особистості і образи чи, ще гірше -“відігратись” на інших, на слабших, менших; може підштовхнути до втечі з дому[3, с.70].
З огляду на нашу культуру та ментальність, у тому, щоб бити і ображати дитину, мало хто вбачає соціально-психологічну проблему. Для більшості людей це нормальний спосіб виховання. Але ми вважаємо цей чинник дуже вагомим. Тому що залякана та ображена дитина не зможе нормально функціонувати ні підчас свого дитинства, ні у майбутньому.
Батьки, які дозволяють жорстоке ставлення до своєї дитини, руйнують очікування любові, довіри і турботи, які є просто необхідні для розвитку нормальної особистості. Результатом можуть бути серйозні порушення процесу розвитку. Жорстоке ставлення до дітей з боку батьків можуть бути зв’язані з тим, що батьки самі з дитинства терпіли від насильства з боку своїх батьків. Насилля на екранах телевізорів навіює, що це є досить нормальний спосіб вирішення конфліктів. Широко розповсюджена думка, що фізичне покарання є досить ефективною формою виховання. Бідність також грає свою роль у жорстокому поводженні з дітьми, так як будь-яка напруга, а бідність і є джерелом напруги збільшує ризик поганого ставлення до дитини. Безробіття посилює фінансові проблеми, знижує соціальний статус та самоповагу людини, яка втрачає роботу. Людина, яка втратила роботу іноді намагається відшкодувати цю втрату, домагаючись повного підкорення усіх членів сім’ї за допомогою фізичної сили. Ще одним, дуже серйозним фактором ризику жорстокого поводження є пияцтво, алкоголізм, наркотичне узалежнення дорослих членів сім’ї [38, c.64-68]].
Соціальна ізоляція сім’ї також може виступати як каталізатор жорсто...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора