Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Фінанси
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСА ТА ТЕХНОЛОГІЙ
КУРСОВА РОБОТА
з предмету "Фінанси та кредит"
на тему: "МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ"
Роботу
Власов М.Б.
ПЛАН
1. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ
2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ
3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
4. УМОВИ КРЕДИТУ
МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ
Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками).
Отже, суб'єктами міжнародного кредиту виступають приват ні фірми, акціонерні комерційні банки, інколи брокери, посередни ки, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фі нансові інститути. Залежно від суб'єктів кредитних відносин роз різняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту, бан ківський кредит у міжнародній торгівлі, брокерський кредит як проміжна форма між фірмовими та банківськими кредитами, між державні (міжурядові) кредити, включаючи змішані (надання до помоги у вигляді урядових субсидій), кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних кредитних та валютно-фінансових організацій.
Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з надан ням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та ви плати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.
На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнарод ні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжна родних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондон ський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних роз мірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб'єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.
Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поді ляються на комерційні — ті, що пов'язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).
За строками операцій розрізняють міжнародний грошовий ринок та міжнародний ринок капіталу, на якому здійснюються середньо-строкові та довгострокові операції.
Виникнення міжнародного ринку капіталів зумовлене тим, що бурхливий процес інтернаціоналізації та інтеграції господарських відносин, розвиток світогосподарських зв'язків в умовах науково-технічної революції, зростання числа та економічної ролі трансна ціональних корпорацій (ТНК) викликали потребу формування адек ватних грошових та кредитних ринків, якими й виявилися ринок євровалют та євроринок.
Оскільки найпоширенішими інструментами розрахунків та пла тежів на ринку євровалют є активи в доларах США, що депоновані в банках поза межами цієї країни, то й міжнародні фінансові ринки дістали назву «ринки євродоларів».
2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ
Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головни ми ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.
За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту тісно пов'язані між собою та обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебу вання його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та спожи вання, Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші для борж ника умови кредитування.
За призначенням кредит поділяється на:
комерційний — безпосередньо пов'язаний з зовнішньою торгів лею та послугами;
фінансовий, який використовується на будь-які інші цілі (прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну ін тервенцію тощо);
«проміжний» — призначений для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів та послуг, наприклад у вигляді підряд них робіт (інжиніринг).
За видами кредит поділяється на:
товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;
валютний, який банки надають у грошовій формі (У деяких ви падках валютний кредит виступає однією з умов коопераційної угоди з постачання устаткування та використовується для кредитування міс цевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування.)
За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:
у валюті країни-позичальника;
у валюті країни-кредитора;
у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).
Останнім часом можна спостерігати зростання обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим еврокредитуванням з використанням міжнародних розрахункових одиниць. Необ хідно підкреслити, що надання кредиту у будь-якій розрахунковій одиниці є, по суті, прихованим страхуванням наданого кредиту від можливих втрат капіталу та доходу у випадку різких коливань ва лютних курсів. За термінами міжнародні кредити поділяються на:
короткострокові — до 1 року (та найкороткостроковіші — до З місяців, тижневі, одноденні);
середньострокові — від 1 року до 5 років;
довгострокові — більше ніж 5 років.
Довгостроковий міжнародний кредит, призначений, як правило, для інвестування в основні засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного торгово-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання по зик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн.
З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні папе ри, векселі, нерухомість та інші цінності.
Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:
тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);
застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);
застава товару в переробці (із заставного товару можна виробля ти вироби, не передаючи їх до застави в банк).
Застава є засобом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов'язання погасити кредит у відповідний строк. Як правило, документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновида ми бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особли вою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг коштів, розширити операції. Викладені вище критерії класифікації кредиту ілюструє рис.1.
Рис.1. Критерії класифікації і форми кредиту
В англо-саксонських країнах застосовується інша форма коротко строкового кредитування, яка має певні спільні риси з контокорентом, — овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання кош тів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниця між конто корентом та овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрафт кож ного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про на дання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.
Наведена схема (рис.2) відображає кредитування, що надається фірмами та банками.
Рис. 2. Банківське та фірмове кредитування
З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін. Фінансові («го тівкові») кредити зараховуються на рахунок боржника та надхо дять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у формі акцептатратти імпортером або банком.
Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредити при ватні, що надаються фірмами (комерційне кредитування); кредити, які надаються банками, часом посередниками (брокерами); урядові;
кредити змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава; кредити міжнародних нерегіональних валютно-кредит них та фінансових організацій.
Фірмовий кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторго вельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі.
Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має кілька різновидів: вексельний кредит, аванс покупця; кре дит за відкритим рахунком.
Фірмові кредити найчастіше реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.
Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпор тера. Останній, одержавши комерційні документи, акцентує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.
Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні ра хунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов'язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.
За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10 — 20% вартості постав ки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зо бов'язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.
Зв'язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хо ча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кош ти експортера та примушує його звернутися до банківського креди ту або рефінансувати свій кредит у банку.
До початку 60-х років нашого століття фірмові кредити були пе реважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський екс портний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необ хідність імпорту взаємопов'язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фір мового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитуван ня, прив'язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торговій та її диверсифі кацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторго вельного кредиту почала поступово зменшуватися. Зрештою, фірмо ві кредити поступилися місцем банківському зовнішньоторговельно му кредитуванню.
Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим кредитом. Зокрема вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.
Банківський кредит надається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. Для координації операцій з креди тування зовнішньої торгівлі, мобілізації значних кредитних ресурсів та рівномірного розподілу ризиків банки здійснюють кредитування на основі створення консорціумів. Банки надають експортні та фі нансові кредити.
Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т. п. Ці кре дити надаються в грошовій формі та мають «зв'язаний» характер. Це означає, що боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки дня купівлі товарів у країні кредитора.
Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варі антів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов'яза ний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприк лад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх і для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислове розвинутих країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валют них інтервенцій.
Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сер тифікати. Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий харак тер, актуальною проблемою для банків є їх пролонгація.
Історія формування євроринку свідчить про те, що виникнення між народного приватного фінансового кредиту зумовлене інтернаціоналіза цією та інтеграцією виробництва та діяльністю ТНК. Однією з причин формування та швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою відбудови зруйнованого другою світовою війною народ ного господарства. Єдиною кредитоспроможною державою у той час бу ли США, і країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європей ських країн. Це і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у євроринок.
3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
Одним з важливих інструментів кредитування та засо бом мінімізації ризику при здійсненні зовнішньоторговельних опера цій виступає товарний акредитив. Товарний акредитив — це зобов'я зання банку за дорученням та за рахунок клієнта впродовж встанов леного терміну видати певному одержувачу обумовлену суму в пев ній валюті за умови подання ним необхідних документів. Надання ак редитиву може бути пов'язаним з виставленням клієнтом векселя.
В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що покупець оплатить поставки. Згідно з укладе ним договором покупець повинен до поставки товарів здійснити пе реказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та документально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебувають у банку згідно з акредитивом.
Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговель ною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акредитива встанов люється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний ак редитив не створює ніяких правових зобов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів. На самперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його ви ставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без пові домлення бенефіціара. Внаслідок того, що інтереси експортера при цьому можуть бути ущемлені, більшого поширення набув безвідзив ний акредитив. Цей акредитив є твердим зобов'язанням банку перед бенефіціаром.
Нижче наводиться схема здійснення акредитива (рис. 3):
Рис.3. Здійснення акредитива
У практиці набуває дедалі більшого поширення також викорис тання підтвердженого акредитива, особливо якщо не відома платоспроможність імпортера та його банку. Він забезпечує експортеру безвідзивне зобов'язання платежу з боку його банку, тому що банк на підставі цього підтвердження зобов'язаний здійснити оплату з наданням відповідних документів у будь-якому випадку. Платіж здійс нюється навіть тоді, коли імпортер або його банк не можуть або не бажають платити. Це означає, що ризик такого неплатежу перехо дить до банку експортера, а експортер отримує повну гарантію пла тежу. Але це вимагає збільшення витрат — угода про виставлення підтвердженого безвідзивного акредитива передбачає сплату відпо відної комісії (плати) за підтвердження. Комісійні витрати у кінцево му підсумку сплачує імпортер.
Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовле ності експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено че рез банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.
Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмежен нями комерційного кредитування. Експортер дуже часто не знає пла тоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час про дажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сум ніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті ак цептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бу ти утрудненим для експортера, насамперед тому, що останньому бу де важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована не відомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у фор мі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцеп тує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експортером. Місце невідомого імпортера займає банк, більш пла тоспроможний та більш відомий в країні експортера, ніж фірма імпортер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убез печують себе від ризику на випадок непогашенім імпортером нада ного йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для екс портерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпортерів полег шують їх оплату.
Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оп лачувати товари з допомогою акцепту тратт експортером, банку імпор тера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Ім портер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість на дання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпор тер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.
Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно виписані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для переси лання документів банку імпортера.
Банк імпортера після отримання товарних документів разом з тра ттою, повідомляє імпортера про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпортеру товарні докумен ти, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару бан ку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експорте ром тратту та відсилає її банку експортера.
За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до бан ку її суму, за рахунок якої банк і оплачує й в день, коли настає термін оп лати. При цих операціях банк не вкладає ресурсів у кредитування імпор тера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру оплату то вару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає мож ливість користуватися банківським кредитом на термін від акцепту тра тти до внеску грошей на й оплату. Таким чином, у цій операції банк ім портера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — креди тором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед бан ком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.
Акцептно-рамбурсний кредит є певним ускладненням акцепт ного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першо класний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експортера отрима ти тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахо ваною, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недо статньо відомим у країні експортера.
Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцепт ну операцію. На прохання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпор тера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжна родного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кілька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надсилає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов'я зання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцепто ваних тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кредитування імпортерів.
Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:
прохання імпортера банку про відкриття кредиту;
прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов'язан ня, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;
відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореспондента в країні експортера;
повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;
відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;
пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному рин ку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;
урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;
пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про відвантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під збе рігальну розписку,
передання складу товару під заставне свідоцтво;
передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберігальну записку;
продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп ним у банку заставного свідоцтва;
перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є необхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта і» видача залишків виручки імпортеру;
пред'явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.
На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов'язане з одночасним відкриттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов'язань.
Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посередниками експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отримують експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.
Свої основні економічні функції — фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного пла тіжного обороту — міжнародний кредит може здійснювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо-строковими фінансовими ресурсами.
Експортери під час надання середньо- та довгострокових креди тів насамперед застосовують такий інструмент, як вексель. У зв'язку З наявністю значного ризику, пов'язаного з оплатою тратт імпорте ром, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подаль ший розвиток фірмового кредиту супроводжувався створенням сис теми страхування експортних кредитів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як кредитори фірм експортерів. Такі кредити називаються кредитами поста чальнику (рис. 4).
Рис. 4. Механізм здійснення кредиту постачальнику
Але з часом національні банки країни фірми-експортера почали здійснювати більш гнучку політику зовнішньоторговельного кре дитування. Вони почали надавати кредити безпосередньо імпорте ру. Це дало йому можливість розплачуватися за поставки експорте ра коштами, одержаними від банку. Такий метод банківського кре дитування зовнішньої торгівлі називається кредитом покупцю. Кредити покупцю найбільш вигідні саме імпортеру — в нього з'яв ляється можливість вибору фірми-постачальника, хоча і тільки в окремій країні. Одночасно термін кредиту подовжується, а вартість деякою мірою знижується. При цьому фірми-постачальники, які усунені від безпосередньої участі у кредитуванні експорту, не мають можливості підвищити ціни кредиту. Останнє досить часто відбувається при застосуванні фірмового кредиту і навіть кредиту постачальнику.
Вартість банківського кредиту покупцю фіксується на декілька років на рівні, нижчому за вартість позичкових коштів на ринку ка піталів, що сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику (переваж но це середньо- та довгострокові позики). Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату то варів, які були придбані. У цих механізмах банки виступають парт нерами підприємницької діяльності клієнтів. Вони беруть участь у переговорах про торговельно-виробниче співробітництво, виступа ють центрами економічної інформації та вивільняють експортерів від різного роду фінансових та комерційних ризиків. Механізм здійс нення кредиту покупцеві показано на рис. 5.
Останнім часом ринок єврокредитів перетворився на важливе джерело позичкових коштів для світової економіки. Специфічними інструментами надання середньострокових та довгострокових бан ківських кредитів на ринку єврокредитів є роловерні та консорціальні кредити.
Рис. 5. Механізм здійснення кредиту покупцю
Найменування роловерних кредитів, ставка за якими періодично переглядається, походить із факту рефінансування банками позичок 3 — 6-місячними депозитами. Це означає постійне повторювання відновлення потреб у рефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично «перекредитовуватися». Відповідно кожні 3 — б місяців позичальники переглядають також ставки відсотка. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, віднов лювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки).
Роловерні європозики на початку свого використання мали фік совані ставки відсотка. Внаслідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати «плаваючі» ставки відсотка.
Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загаль ного розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється ли ше дата зміни «піни» та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорент ні, кредити, в яких практикують використання овердрафту.
Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахувального. При укладенні договору на його от римання позика фактично не надається. Банк лише бере на себе зо бов'язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою ви могою позичальника.
При цьому базою для регулювання ціни кредиту виступає ставка, яка застосовується в операціях провідних банків у Лондоні — ЛІБОР (London Interbank Offered Rate). Ця ставка пропонується на лондон ському міжбанківському ринку. Дана ринкова ставка за короткостро ковими кредитами зазнає значних коливань, особливо поза межами встановлених строків. Унаслідок цього процентні ризики, які беруть на себе позичальники відповідно до угод, дуже високі — значно вищі за інші ризики. На практиці ставка за роловерними кредитами розраховується з допомогою додавання різниці до ставки ЛІБОР. Ця різниця називається маржею, або спредом, та фіксується у кредит ній угоді. Спред слугує компенсацією банку-кредитору за виконання ним відповідної роботи, ризик і за користування його капіталом. То му розмір спреду розподіляється відповідно до терміну кредиту та класу або положення позичальника. Тим самим враховуються ризи ки країни та кредиту, мають вплив також ринкові умови.
Якщо кредит не вибирається повністю зразу ж після його надання, за невикористану частину кредиту спланується комісія за зобов'язання. На додаток до цього позичальник повинен оплатити витрати на консультації та ін.
Терміни за роловерними кредитами значною мірою коливаються залежно від положення позичальника та ринкової кон'юнктури. Як правило, термін такого кредиту становить від 3 до 10 років. Кошти передаються позичальнику до закінчення терміну, але в разі достро кового погашення береться комісія. Час від часу позичальник має право на користування кредитом на «револьверній» (відновлювальній) основі, маючи можливість погасиш та отримати його протягом одного й того ж терміну кредиту.
Розміри роловерних кредитів варіюють у дуже широких межах. Кредити розміром 100 — 300 млн дол. — не явище, а рекордний за розміром кредит становив 2,5 млрд дол. і був наданий Великобританії.
Роловерна система кредитування виконує важливу функцію транс формування короткострокових коштів у більш тривалі Справа в тому, що використання короткострокових коштів для кредитів довгостроко вого терміну призводить до втрату банківській ліквідності. Крім цього, існування єврокредитних ринків, де є можливість отримати значні за розмірами позики, вимагало, щоб такого роду можливості використову валися не тільки для задоволення цьогочасних потреб, а й для інвесту вання та довгострокових державних програм. Необхідність розв'язання цих завдань вимагала розробки специфічного механізму кредитування. Ним і стала банківська кредитна діяльність на основі пасивних операцій з сертифікатами на депозит та активних операцій з відновлюваними роловерними кредитами. Останні слугують основою і для пасивних опе рацій, коли банки мають можливість за рахунок роловерних позик ко роткого терміну надавати кредити на більш тривалі строки;
Але надання кредитів на більші терміни за рахунок коштів мен шого строку навіть з допомогою такого механізму не ліквідує ризи ку втрати ліквідності, особливо коли йдеться про значні кошти, ти пові для міжнародного ринку. Деякою мірою рішення було знайдено з допомогою застосування принципу розподілення ризику.
Намагання зменшити ризик при наданні позичок примусило бан ки вдосконалювати механізм кредитування, використовуючи, зокре ма, випуск пінних паперів під роловерні єврокредити. Після укладен ня контракту позичальник видає кредитору зобов'язання (promissory notes) про своєчасне погашення позички, відсотка та комісій. Таке зобов'язання надає додаткові гарантії кредитору і є, по суті, ліквідним папером, який можна переоблікувати. При наданні кредиту та кож застосовується емісія сертифікатів, які підтверджують участь у єврокредиті. Такі сертифікати теж можуть як перепродаватися ін шим фінансовим установам, так і обліковуватися.
Середньострокові та довгострокові кредити на значну суму нада ються, як привило, банківськими консорціумами (синдикатами) і мають назву синдиційованих. Техніка надання таких кредитів передбачає, що один банк, який має назву управляючого та підтримується банко-менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени управляючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банками-андерайтерами. Як правило, вони роздрібнюють частки своєї участі й передають їх іншим кредиторам. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачу ються комісії за управління, участь, посередництво (агентська), а та кож витрати на консультації тощо.
Банківські синдикати внаслідок розпорошення ризику кредитних операцій серед багатьох банків мають більше можливостей транс формації короткострокових пасивів у довгострокові активи, ніж будь-який інший, навіть великий за розмірами банк. По суті середньострокові банківські кредити надають позичальнику кошти на ко роткі строки (3 — 6 місяців), але з систематичним подовженням до закінчення терміну кредиту.
Синдиційовані кредити порівняно з національним банківським кредитом мають як недоліки, так і переваги. Їх недоліки пов'язані з тим, що, будучи за своїми параметрами середньостроковими, вони надаються в цілому на коротші терміни. Крім того, ставка відсотка за еврокредитами частіше вища за ставки банківського кредиту, який підтримується державою. Переваги ж їх полягають у тому, що кре дити можуть бути надані в будь-якій вільноконвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи свої господарські рішення. Довгострокове кредитування (строком на 10—15 і більше років) добуло розвитку насамперед у практиці кредитування урядів країн, які стикаються з проблемами заборгованості. Розрізняють такі фор ма довгострокових кредитів: міждержавні кредити за рахунок асигнування бюджетних фондів; двосторонні державні; міжнародних та регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій; по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безвідплатни ми дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.
Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, строком на 10 років, якщо вони мають труднощі з платіжним балансом. На строк 15 років надає кре дити і Фонд структурної адаптації країнам, які відповідають вимогам Міжнародної Асоціації Розвитку (МАР).
Досить часто здійснюється змішаний вид міжнародного кредиту. Наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням фінансової допомоги або «м'яких» кредитів.
Новою формою кредитування, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кількома кредитними установами значних за розмірами проек тів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають Світовий Банк, МВФ, ЄБРР, які залучають до цих операцій комерційні банки. Необхідно зауважити, що останні частіше кредитують на пільгових умовах (за ставкою, меншою від ринкової) найбільш привабливу частину проекту.
Практикують дві форми спільного кредитування:
паралельне фінансування, за якого проект поділяється на дві частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої квоти;
співфінансування, за якого всі кредитори надають кредити впро довж реалізації проекту.
Спільне фінансування надає певні переваги позичальнику, ос кільки відкриває йому доступ до пільгових кредитів. Але більш ви гідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отриму ють додаткові гарантії своєчасного погашення позички боржником. Має місце і посилення фінансової залежності країни-боржника від кредитора.
Синдикати комерційних банків часто надають кредит за умови от римання країною-позичальницею кредитів МВФ або МБРР. Це має на меті регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичко вого капіталу, виходячи з політичних та економічних міркувань.
Однією з особливостей сучасної зустрічної торгівлі є складний фінансовий механізм її забезпечення та велика роль банків у ньому. Сторони повинні мати механізм взаємного кредитування, функці онування якого забезпечується через традиційний розрахунково-фі нансовий механізм банку. Водночас набула розвитку практика, згід но з якою банки надають середньо- та довгострокові кредити при здійсненні компенсаційних угод найбільш складного характеру з точки зору економічних зв'язків між сторонами (компенсаційних проектів, які включають елементи виробничої кооперації).
Перші угоди про зустрічну торгівлю, в яких брали активну та значну за масштабами участь банки, були бартерними, за яких одна сторона кредитує іншу на значні суми порівняно тривалий час. До 80-х років банківська участь у зустрічній торгівлі сформувалась у трьох видах:
у вигляді спеціалізованих банків, найчастіше невеликих, але дію чих під керівництвом провідних банків;
відділів зустрічної торгівлі в більшості великих ТНБ;
дочірніх спеціалізованих торговельних компаній, які належать банкам.
У межах кредитування зустрічної торгівлі традиційна функція банків деякою мірою трансформується: вже не колишні показники платоспроможності розглядаються банком під час оцінки надійності позички, а ймовірність ефективного здійснення проекту в цілому та зустрічних поставок, які повинні забезпечити його прибутковість та кошти на погашення позички. Певний чином на таку переорієнтацію при аналізі показників вплинула так звана «криза заборгованості», коли чимало країн стали неплатоспроможними або опинилися на грані банкрутства. Зустрічні поставки, що виступають певною мірою альтернативною гарантією платоспроможності, надають банкам можливість продовжувати надавати послуги з фінансування експортних операцій своїх клієнтів.
Банки надають довгострокові кредити за компенсаційними уго дами. Ці кредити грунтуються на механізмах взаємного постачання товарів на однакову вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер: отримуючи у кредит (приміром на 10 років) машини, ус таткування для створення та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічне постачання продукції побудованих або реконструйованих підприємств. Характерна риса компенсаційних угод — значні мас штаби та довгостроковий характер, взаємна зумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угодами слугує для імпортера засобом ув'язки платежів за придбані машини та устатку вання, виручки від зустрічних поставок товарів та експорт як ком пенсацію відповідних витрат.
При кредитуванні компенсаційних угод використання фірмових кредитів має обмежений характер, переважають довгострокові консорціальні кредити, що надаються банківськими консорціумами. Це зумовлено тим, що національне законодавство досить часто встанов лює для окремих банків ліміт кредитування одного позичальника, а також тим, що банки прагнуть обмежити ступінь ризику при надан ні кредитів.
Частиною довгострокового міжнародного кредитування є міжна родні позики — міжнародні кредити, які надаються у валюті, залу чення державними або приватними корпораціями позичкових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань, тобто емісії пінних паперів (середньострокових нот, довгострокових облігацій та ін.). Найбільш по ширені емісії облігацій, які можуть бути поділені на два сектори: іно земні облігаційні позики та власне міжнародні облігаційні позики, або європозики. Іноземні облігаційні позики (міжнародні кредити, які надаються у валюті) — це емісія облігацій іноземними емітен тами з метою мобілізації капіталу насамперед національних кре диторів певної країни. Такі емісії були найбільш поширені в перші десятиліття XX ст., потім їхнє значення зменшилося, але з 60-х років вони знову набули певного поширення. У сучасних умовах більшість випусків іноземних облігацій практично зосереджені на фінансових ринках чотирьох країн. Це — міжнародні кредити, які надаються у валюті США, ФРН, Швейцарії та Японії і підпорядковуються регламентаціям щодо цінних паперів країни емісії, але на практиці їх обіг здійснюється згідно з більшістю принципів євроринків, насамперед тому, що вони виступають безпосередніми конкурентами власне єврооблігацій. У сфері стягнення податків, методів емісії та функціонування вторинного ривку правила дуже близькі до правил євроринку. Головні відмінності обумовлюються країнами-емітентами — ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора