Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Підвищення ефективності діяльності підприємства (на прикладі Гощанського заводу продтоварів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ДИПЛОМНА РОБОТА
На тему
„Підвищення ефективності діяльності підприємства (на прикладі Гощанського заводу продтоварів)”
ЗМІСТ
Вступ 4
1. Теоретико-методологічні основи визначення ефективності діяльності підприємства 7
1.1. Ефективність як економічна категорія 7
1.2. Критерії і система показників 16
1.3. Чинники зростання ефективності. 22
2. Економічна оцінка ефективності діяльності підприємства 31
2.1 Характеристика об’єкта дослідження. 31
2.2 Економічна оцінка використання основних фондів і оборотних засобів 35
2.3 Економічна оцінка фінансових результатів. 39
2.4 Економічна оцінка прибутковості. 50
2.5 Економічна оцінка використання виробничих ресурсів. 55
3. Підвищення ефективності використання виробничих ресурсів 67
3.1 Оптимізація обсягу виробництва продукції 67
3.1.1 Продукція підприємства на ринку 67
3.1.2 Визначення оптимального обсягу. 70
3.2. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів. 72
3.2.1. Заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі. 72
3.2.2. Підвищення ефективності використання річного робочого часу 74
3.2.3. Підвищення ефективності використання внутрішньозмінного часу 78
3.3. Підвищення ефективності використання оборотних засобів 81
3.4. Підвищення ефективності використання персоналу підприємства 86
3.5. Стан охорони праці на підприємстві 92
Висновки 109
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 112
Вступ
Актуальність теми дослідження. Економічна ефективність діяльності підприємства з її багатогранними причинно-наслідковими зв’язками є найважливішою економічною категорією. Її категоріальний характер зумовлений нерозривним зв’язком з усіма об’єктивними законами, що діють в суспільстві, і відображенням стану виробничої діяльності підприємства.
В умовах широкого розвитку підприємства правильна, достовірна оцінка роботи підприємств дозволяє підвищити ефективність виробництва на основі дієвості економічних підойм і стимулів. Проблема тут – не тільки в тому, як і за допомогою яких конкретно показників, а й – з якої позиції оцінювати ефективність роботи виробничого підрозділу та його колективу.
Факторами економічної ефективності діяльності підприємства є ресурси, витрати і результати виробництва. Лише в органічній єдності ресурсів, витрат і результатів може бути розкрита суть економічної ефективності діяльності підприємства.
Сучасні динамічно мінливі ринкові умови наполегливо потребують удосконалювання інструментів і технологій управління підприємствами з метою підвищення ефективності господарської діяльності та максимізація прибутку. Керівники фірм в умовах жорсткої конкуренції постійно шукають шляхи, що ведуть до стабільного і стійкого положення підприємств, прагнучи до досягнення лідируючих позицій. У цьому зв'язку потрібні такі методики, які б допомогли керівництву підприємств систематизувати та спростити існуючі складні структури управління і взаємодії, з нових позицій усвідомити процеси, що відбуваються на підприємствах.
У сучасних умовах господарювання для розвитку підприємства і збільшення прибутку необхідно максимальне використання всіх наявних ресурсів: економічних, фінансових, організаційних, кадрових, технічних тощо. У виграші будуть ті підприємства, які активніше шукають і знаходять невикористані ресурси.
Мета забезпечення успішної роботи підприємства може бути досягнута шляхом здійснення комплексу заходів щодо функціонування підприємства у відповідності з виробленою стратегією його розвитку: поліпшення управління, підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції, зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва, поліпшення фінансово – економічних результатів діяльності.
В економічній літературі проблема визначення і оцінки ефективності, питання прибутку, рентабельності та формування елементів економічного механізму підвищення ефективності функціонування підприємства широко розглянуті як у теоретичному, так і у практичному аспектах. Цим питанням присвячені роботи французького економіста Андре Бабо, англійських дослідників Артура Томпсона і Джона Формбі, а також Мільтона Фрідмана, Девида Соломона, А.-Л. Шадо, Фрідріха Найта, Франсуа Перру, Ф. Махлупа, російських вчених М.М. Крейніної, С.Л. Вигодського, В.В.Ковальова, С.А. Кошечкіна, М.С.Мокія, Л.Г. Трубочкіної, А.Д.Шеремета, Р.С. Сайфуліна, Т. Хачатурова, Н.В.Колчиної, Я.В.Соколова, вітчизняних вчених І.О.Бланка, В.І. Іващенка, Л.Г. Мельника, В.Г. Гриньової, А.В. Сидорової, П.В. Осіпова, О.О.Орлова, С.Ф. Покропивного та інших.
Сучасні умови потребують більш детального підходу до цієї проблеми, який спираючись на існуючи методології, враховував би специфіку розвитку економічних відносин в Україні, особливості формування, розподілу та використання прибутку в окремих галузях промисловості.
Метою дипломної роботи є визначення ефективності діяльності підприємства харчової промисловості .
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного розв’язання таких взаємопов’язаних задач:
визначити сукупність та зміст поняття «ефективність»;
проаналізувати існуючі теоретико-методологічні та методичні підходи до визначення ефективності;
визначити економічні особливості галузі;
визначити інструментарій та провести аналіз ефективності діяльності підприємства;
обґрунтувати напрями підвищення ефективності підприємства.
Предметом дослідження є закономірності економічного розвитку підприємства, підвищення його ефективності в сучасній економіці країни. Об’єктом дослідження є ВАТ "Гощанський завод продтоварів"
Методи дослідження. В процесі дослідження застосовувались абстрактно-логічний, системно-аналітичний, економіко-математичний, розрахунково-конструкторський, графічний методи тощо.
Інформаційною базою проведення дослідження були Статут підприємства, офіційні статистичні дані, внутрішня звітність та аналіз показників підприємства, публікації вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем економіки харчової промисловості, власні розрахунки автора.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що положення дипломної роботи доведені до рівня конкретних пропозицій і можуть бути використані для підвищення ефективності роботи підприємств харчової промисловості.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел.
1. Теоретико-методологічні основи визначення ефективності діяльності підприємства
1.1. Ефективність як економічна категорія
В сучасних умовах підвищення ефективності суспільного виробництва є головним стратегічним напрямком розвитку всіх галузей економіки, об’єктивною необхідністю, викликаною вимогами економічних законів.
Процес промислового виробництва здійснюється при певній взаємодії трьох його елементів: засобів праці, предметів праці та робочої сили. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно-корисну продукцію або робить виробничі та побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з іншого, – результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.
Ефективність виробництва визначається не тільки продуктивністю живої праці, але й скороченням витрат минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, праці.
Ефективність виробництва представляє собою комплексний вираз кінцевих результатів використання засобів виробництва та робочої сили протягом певного періоду. Кількісно вона вимірюється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату (ефекту) та витрат живої і уречевленої праці на його досягнення. Результат виробництва може бути економічним, соціальним, екологічним.
В процесі виробництва функціонують витрати у вигляді ресурсів і поточних витрат. При цьому досягається ефект. Співвідношенням ефекту і витрат визначається ефективність.
Економічний ефект – це результат господарської діяльності, її продукція.
Ефект і ефективність відображають дві сторони одного і того ж поняття. Поняття “ефект” означає дію, результат, наслідок чого-небудь, а ефективність – діючий, результативний, продуктивний.
Ефективність виробництва безпосередньо пов’язана із відношенням між метою виробництва та засобами її реалізації.
Найбільш розповсюдженою в економічній літературі формулою, що виражає ефективність, є співвідношення, результати – витрати.
Родовою ознакою ефективності може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою прояву цього закону. Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:
кінцевий результат процесу виробництва;
кінцевий результат народногосподарської роботи підприємства (об’єднання підприємств).
Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом проекту виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток. Ефективність виробництва має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності, кожна з яких справляє певне практичне значення .
Відповідні види ефективності виробництва відокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним, соціальним, екологічним.
Деякі економісти називають ефект результатом, отриманим від підвищення ефективності виробництва, що не має витратного змісту, бо його субстанцією є не витрати, а відносна економія праці, досягнута за рахунок зниження трудо-, матеріало – і фондоємності виробництва, а також усунення втрат.
Таке визначення ефекту цілком правильно відображає результат приросту ефективності виробництва і тому може використовуватись в прирістних показниках, але на його основі не можна виробити показники, які виражають абсолютний рівень ефективності суспільного виробництва і його динаміку.
Економічна ефективність діяльності підприємства з її багатогранними причинно-наслідковими зв’язками є найважливішою економічною категорією. Її категоріальний характер зумовлений нерозривним зв’язком з усіма об’єктивними законами, що діють в суспільстві, і відображенням стану виробничої діяльності підприємства.
Факторами економічної ефективності діяльності підприємства є ресурси, витрати і результати виробництва. Лише в органічній єдності ресурсів, витрат і результатів може бути розкрита суть економічної ефективності діяльності підприємства.
Економічний ефект характеризується різноманітними вартісними та натуральними показниками, що відображають проміжні та кінцеві результати виробництва в масштабі підприємства, об'єднання, галузі та промисловості в цілому. До таких показників відносять, наприклад, обсяг виробничої продукції, маса отриманого прибутку, економія тих чи інших елементів витрат праці, загальна економія від зниження собівартості промислової продукції.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого життя, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції). Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. В зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (в межах своїх можливостей) як і економічну, так і соціальну ефективність виробництва.
Залежно від об’єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефект.
Локальний (госпрозрахунковий) ефект визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якого воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на деякому підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).
Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових, певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватись і примножуватись завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але і на інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту.
Необхідні для одержання певного результату (ефекту) всі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних відносять – витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.
Розрахунки витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності і виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарського рішення: застосування нової техніки, технології, організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв’язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним, первинним тощо.
Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (з розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефект тісно взаємопов’язані, доповнюють один одного. Визначення економічного найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналогічна оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.
В умовах широкого розвитку підприємства правильна, достовірна оцінка роботи підприємств дозволяє підвищити ефективність виробництва на основі дієвості економічних підойм і стимулів. Проблема тут – не тільки в тому, як і за допомогою яких конкретно показників, а й – з якої позиції оцінювати ефективність роботи виробничого підрозділу та його колективу.
Раніше ефективність роботи підприємства дуже часто оцінювали з різних позицій: наприклад, з позиції інтересів відомства, якому було підпорядковане це підприємство; з позиції інтересів споживача продукції, що її виготовляло підприємство; з позиції інтересів членів трудового колективу підприємства; з позиції регіональних органів влади; з позиції вищих державних інтересів. Одні і ті самі результати роботи підприємства за один і той самий проміжок часу отримували різну оцінку через різні інтереси окремих груп суспільства.
Доволі важко економічно оцінювати діяльність підприємств, тому, що при її оцінці виникають значні труднощі виявлення і обліку економічних підсумків їх роботи. Тому основним завданням теорії економічної ефективності діяльності підприємств є розробка конкретних методів їх оцінки. На даний час вже недостатньо сказати, що діяльність підприємства економічна, необхідно вказати величину економічного ефекту, за рахунок чого він отриманий, що необхідно зробити для отримання більшого ефекту.
Необхідність оцінки економічної ефективності діяльності підприємств обумовлена тим, що вона має практичну цінність, оскільки в ній акумулюються результати всієї виробничо-господарської діяльності цих підприємств.
Можна відмітити безсумнівний зв’язок оцінки економічної ефективності діяльності підприємств з вирішенням наступних проблем: здійснення економічного підходу до результатів (підсумків) виробничо-господарської діяльності, який передбачає проведення контролю економічного стану всіх основних сторін їх діяльності; вибір економічно доцільних напрямків розвитку; виявлення резервів більш ефективної діяльності; прогнозування і планування підвищення економічної ефективності роботи; організація обліку економічної діяльності; організація системи економічного стимулювання виробництва.
Оцінка економічної ефективності повинна відображати напрямки діяльності підприємств, виявляти вплив окремих факторів і знаходити наявні резерви підвищення ефективності виробництва. Тому в умовах реформування України та широкого розвитку підприємництва необхідно більш чітко визначити самі поняття ефективності та економічних показників, що її характеризують.
Сьогодні переважна більшість підприємств України для економічного аналізу свого стану використовує в повсякденній діяльності близько десяти показників, які належать до різних аспектів їх діяльності. Тому виникає запитання: які показники дають на найдостовірнішу оцінку підприємницької діяльності?
Важливими методологічними проблемами, які вирішуються при оцінці економічної ефективності діяльності підприємства є вибір системи показників, організація системи планування і обліку, стимулювання економічно корисної діяльності.
Як економічна категорія оцінка економічної ефективності діяльності підприємств відображає певне коло виробничих відносин, в якому відбувається включення цих підприємств в систему товарно-грошових відносин. Такий підхід до оцінки економічної ефективності діяльності підприємств дозволяє її розглядати як форму підвищення результатів роботи цих підприємств.
Загальна методологічна основа цієї оцінки повинна охоплювати:
економічну суть ефективності діяльності підприємств і особливості її оцінки;
критерій економічної ефективності підприємств;
форми економічної ефективності;
показники економічної ефективності;
організацію й управління економічною ефективністю діяльності підприємства.
Важливим елементом економічної ефективності є формування цілей.
Формування цілей є початковим етапом діяльності підприємства і являє собою процес вибору одного з можливих етапів в якості заданого, тобто такого стану, до якого необхідно прагнути і необхідно досягти.
Економічна ефективність діяльності підприємства вимірюється шляхом зіставлення результатів виробництва з витратами чи ресурсами, які використовуються.
Результатом виробництва є його обсяг, який залежить від якості продукції і своєчасного виконання договірних зобов’язань. Кількісним виразом результату виробництва підприємства є прибуток. Із прибутку відраховуються податки у бюджет, а чистий прибуток використовується для створення фондів економічного стимулювання, резервного фонду та фонду дивідендів.
В свою чергу витрати виробництва включають вартість сировини і матеріалів, фонд заробітної плати, амортизацію, страхування, податки, що стосуються ресурсів, які використовуються в процесі виробництва, то вони поділяються на матеріальні, трудові та фінансові. Матеріальні – це витрати, пов’язані із створенням виробничої потужності; трудові – це витрати, які визначаються чисельністю працівників і продуктивністю праці; фінансові – включають в себе власні кошти підприємства, кредити банків та капіталовкладення інших підприємств для організацій процесу виробництва і забезпечення його нормального функціонування.
Виходячи з головної теми діяльності підприємства максимізації прибутку, підприємство повинно намагатись зменшувати витрати і ресурси, в результаті чого досягається економічний ефект.
В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головним орієнтиром і одночасно показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарювання підприємства. Виникнення прибутку пов’язане з отриманням валового доходу підприємства від реалізації своєї продукції по цінах, що склалися на ринку внаслідок співвідношення попиту і пропозиції.
В умовах ринкових відносин підприємство повинно прагнути, якщо не до отримання максимального прибутку, то хоча б до того обсягу прибутку, який дозволив би підприємству не тільки надійно утримувати свої позиції на ринку збуту своїх товарів, але й забезпечити динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. В кінцевому підсумку це передбачає знання джерел формування прибутку та знаходження методів для кращого їх використання. Управління ефективністю діяльності підприємства, як найменшої господарської одиниці народного господарства країни, в кінцевому підсумку зводиться до загальних завдань по підвищенню ефективності виробництва і заключається в постійному збільшенні віддачі, тобто прибутку, при оптимальних сумарних затратах засобів на виробництво, обіг і реалізацію продукції. Це визначення є своєрідним конгломератом підходів щодо визначення ефективності підприємства, і є найбільш оптимальним і реальним для оцінки його роботи в тих умовах, що склалися на сучасному виробничому ринку України.
Побудова показників ефективності підприємництва базується на певних методологічних принципах. Основними з них є такі:
результати і витрати, що використовуються з метою формування відповідних показників ефективності підприємницької діяльності, треба порівнювати як їхнє співвідношення або різницю;
результат діяльності вимірюваний кількісно, має бути повним, тобто враховувати всі елементи, які вже не можуть повторюватись у подальших розрахунках
поточні витрати не можуть мати у своєму складі будь-яких елементів результату;
усі показники ефективності підприємницької діяльності доцільно розподілилися на два типи: ресурсні та витратні. Інакше варто виділяти окремо ефективність відповідно застосовуваних (сукупність живої і уречевленої праці) та споживаних (поточних витрат на виробництво продукції) ресурсів як специфічних форм вияву загальної ефективності виробництва.
Важливо знати і усвідомлювати, що між окремими складовими (показниками) ефективності виробництва існує взаємозв’язок.
Усі показники ефективності підприємницької діяльності є розрахунковими. Зрозуміло, що для їх обчислення необхідно мати необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні виробничі процеси та стан системи господарювання за всіма її напрямками. Формування системи показників для оцінки ефективності виробничо-господарської діяльності має здійснюватись передовсім залежно від направленості останньої.
1.2. Критерії і система показників
Вимірювання ефективності діяльності підприємства методологічно зв’язане перш за все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.
Критерій – це головна відмінна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва від підприємства до народного господарства в цілому.
Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-еконономічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього, єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому).
На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.
При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:
забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;
відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;
можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;
виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.
Система показників ефективності виробництва, що побудована з врахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп:
узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства);
показники ефективності використання праці (персоналу);
показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;
показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1.).
Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва результатів виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними основними слід використовувати також специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.
Таблиця 1.1.
Система показників ефективності виробництва
(діяльності підприємства)
Узагальнюючі показники
Показники ефективності використання
праці
(персоналу)
виробничих фондів
фінансових коштів
1
2
3
4
Виробництво чистої продукції на одини-цю витрат ресурсів
Темпи зростання продуктивності праці
Загальна фондо-віддача(за обсягом продукції)
Оборотність оборотних коштів
Прибуток на одиницю загальних витрат
Частка приросту продукції за рахунок зростання ПП
Фондовіддача акт. частини основних фондів
Рентабельність оборотних коштів
Рентабельність виробництва
Відносне вивільнення працівників
Рентабельність основних фондів
Відносне вивільне-ння оборотних коштів
Затрати на одиницю товарної продукції
Коефіцієнт викорис-тання корисного фонду робочого часу
Фондомісткість одиниці продукції
Питомі капітальні вкладення (на одиницю приросту потужності або продукції)
Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва
Трудомісткість одиниці продукції
Матеріаломісткість одиниці продукції
Рентабельність
капітальних вкладень
Народногосподар-ський ефект використання одиниці продукції
Зарплатомісткість одиниці продукції
Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів
Строк окупності капітальних вкладень
Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовувані ресурси – це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні витрати на виробництво продукції. У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів; ефективність споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний, витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів показників.
Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою:
,
де – ефективність застосовуваних ресурсів;
–- госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами
(обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуванням матеріальних затрат, плати за ресурси, % за кредит);
– чисельність працюючих на підприємстві;
– середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною
вартістю;
– вартість оборотних фондів підприємства;
– коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням
чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість працівників).
Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може слугувати показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у формі оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).
У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба враховувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народногосподарський ефект використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.
Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.
Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і окресленої вище (табл. 1.1), то, по-перше, методика їх обчислення уже відома з інших розділів і, по-друге, вони використовуються у відповідності з наперед визначеними метою вимірювання ефективності і напрямками застосування його результатів.
Існує бодай дві загальні і постійно діючі мети:
виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку у майбутньому;
порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конкурентоспроможності у сфері бізнесу.
1.3. Чинники зростання ефективності.
Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від численних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства).
Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:
видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);
напрямками розвитку і удосконалення виробництва;
за місцем реалізації у системі управління
Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова і регулювання ринкового механізму господарювання.
Практично найбільш важливою слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо відокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м’які чинники”(.
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) неоднакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабі в дії; форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників – економічної і соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій, розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому чинникові належить одне із провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорціональності у пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.
Матеріали і енергія. Проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізації управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.
Вироби. Самі продукти (вироби, продукція, послуги), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто з тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бoдай найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато де в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятись в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню сприятливого соціального клімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні і нормах керованості відносять до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів, і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією із причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.
Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємствах мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для вдосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операц...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора