Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економічна політика
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Політології
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАIНИ
НАЦIОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра політології, соціології і права
З дисциплiни: «Політології»
на тему: «Економічна політика»
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………...3
Взаємозв'язок економіки і політики..........................................................4
Мета економічної політики........................................................................7
Функції держави в ринковій системі.......................................................10
Економічна політика в Україні.................................................................15
Висновки................................................................................................................21
Список використаної літератури.........................................................................23
Вступ
Життєдіяльність людей характеризується широтою і розмаїтістю дій, вчинків, проявів. Особливе місце посідає діяльність, спрямована на перетворення природи з метою задоволення матеріальних потреб людей. Такий вид занять називається господарською діяльністю. Називають таку діяльність економічною. Поняття економіка складне, багаторівневе і багатогранне. В англійській сучасній економічній теорії поняття економіка повторюється десятки разів, а в різних економічних категоріях - незліченна безліч. Але якщо систематизувати поняття, то можна умовно звести до обмеженої кількості визначень. Поняття економіка утворюється з двох понять - грецького oikos (ойкос) - будинок, господарство і nomos (номос) - закон, правило, тобто закони, правила ведення домашнього господарства.
Економічна політика народжується разом з державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика - поведінка держави в сфері економіки країни.
Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіючою силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, все більше поступаючись її загальноекономічним і загально-соціальним функціям. Керуючись пріоритетами забезпечення соціальної стабільності, держава може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам панівних верств населення звичайно на певному відрізку часу. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.
Самостійність інститутів держави в проведенні економічної політики має й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважи-ли представляти свої інтереси. Політичні партії та угруповання, ок-ремі групи політичних діячів, які мають державну владу, часто використовують її на власну користь. Відносна самостійність держави, апарату, який її обслуговує, може призвести до повного розриву між цілями економічної політики держави та інтересами суспільства. Ось чому навіть у високорозвинутих країнах стоїть питання забезпечення суспільного контролю за механізмом прийняття державних рішень, реалізацією державою своїх економічних функцій.
1. Взаємозв'язок економіки і політики
У сучасних умовах економіка - це наука про способи ведення господарства, в наслідок чого людина змінює, пристосовує речовини, засоби, багатства природи для своїх потреб. Економіка сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економічних відносин, що складаються між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.
Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер економічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фактором, що робить вирішальний вплив на всі боки життєдіяльності людей називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах - це Ще не економічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роббінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ні обміняти, ні відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ. І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від інших благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка - це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відносини проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соціальні спільності - класи, групи, індивіди мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалося законами джунглів, змушена виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насамперед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку людини.
Економічна політика народжується разом з державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика - поведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб'єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати частку витрат за змістом державних служб за послуги, одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей. Отже економічна політика, що здійснюється державою, урядом, система практичних заходів у сфері управління економікою, по наданню економічним процесам спрямованості відповідно з метою, завданнями та інтересами країни. У визначеннях поняття економічна політика чітко видно тісний діалектичний взаємозв'язок економіки і політики. Взаємозв'язок економіки стає релєфніший, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв'язок економіки і політики глибше, аніж той, що здійснюють функції.
Визначальними суперечностями економіка - політика виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфічними тільки властивими спільності інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією - індивідуальною чи суспільно значимою - стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні форми - політичні партії, чи рухи, громадські організації, що виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ - занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економіки і найманої праці, одні соціальні спільності більше, а інші менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антагоністичними все-таки, іноді можуть проявлятись досить гостро. Арбітром, що утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати політику концентрованим відображенням економіки.
Взаємозв'язок економіки і політики може бути позитивним і негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфляція об'єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, самій незначній ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція - результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не по достатках неминуче штовхає уряд на грошову емісію, здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніжний ком, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата - ціни (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків в рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіх досягнуто.
Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погіршується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ретельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13-15% за оптимального показника 50% і більше, приводить до гіпоксії виробництва, обумовленою недостачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Недостача грошей здорожує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції.
На жаль, ілюстрація про інфляцію не абстрактна, а реальний процес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих необгрунтованих рішень. У суспільних системах, де економічне життя стабільне, де ринкові відносини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових засадах. У перехідних економічних системах, коли демонтований колишній господарський механізм, але не створений новий, вплив економічної політики не повинен слабшати.
Практика економічних перетворень у країнах пострадянського простору в 90-і роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському ж-итті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальншіі способи здійснення необхідних перетворень. Однак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економіки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку: збереження конкурентного середовища. Скорочення втручання в економіку не повинно привести до звуження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв'язки між господарськими суб'єктами - підприємствами, фірмами, об'єднаннями. Принцип не нашкодити один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі економічної політики не обійтися.
Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фундамен-талізм, що робить втручання держави в економічний процес об'єктивним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції прихильників ринкового фундаменталізму з його принципами "Iaisser faire" (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства Характер двостороннього зв'язку між сучасними рішеннями і майбутніми подіями залежить від того, чи спирається уряд в рішеннях на достовірні, об'єктивні наукові знання або на упереджені, суб'єктивні.
В значній ступені некваліфіковані політичні рішення й в країнах ринкової економіки й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реальних економічних систем не досягає ідеальності. Це стосується і ринкової моделі, що властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак, ступінь неудосконалення ринку куди менше фіаско політики, до якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних суспільних систем.
2. Мета економічної політики
Економіка - це цілісна, організована і строго субординована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки перебувають в складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємозв'язків економічна політика. Сама економічна політика охоплює суб'єкти, об'єкти, а також механізм впливу суб'єктів на об'єкти. Головний суб'єкт - держава. Економічна політика - це, насамперед, державна політика. Однак як реальні суб'єкти, що активно впливають на економічну політику, виступають: політичні партії, об'єднання, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо велика у визначенні напрямків економічної політики роль фінансово-промислових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваючи контроль,над сучасними засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає практично необмежені можливості впливу на політику уряду визначення її мети та засобів їх досягнення. Певний тиск на уряд роблять і інші суб'єкти економічної і соціальної політики.
Об'єкти економічної політики - це ті соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві на кожному етапі його розвитку. Механізм впливу суб'єкта на об'єкт залежить від типу економічної системи. У адміністративно-командній економіці - це переважно адміністративні методи, у ринкової - економічні. Політичні рішення, перш за все коли почнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні передбачити майбутній результат, визначити ту мету і ті засоби, що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, результат залежить від багатьох змінних і насамперед від складності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спирається на об'єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обгрунтовані тимчасові межі. Програми типу "500 днів" свідчать тільки про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової економіки країни, що не готова ні політично, ні економічно, ні морально. Мета економічної політики має відповідати природному еволюційному, а не революційному характеру суспільного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства, економічну безпеку держави.
Конкретна мета економічної політики має враховувати те соціальне середовище, у якій здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головною умовою ефективного функціонування господарських суб'єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, вирішувати самостійно питання: "Що виробляти?', 'Як робити/", "Скільки робити?" і "Для кого робити?", зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умова здійснення мети економічної політики - забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зважена соціальна політика. Найважливіша мета економічної політики держави: по-перше, стабільне економічне зростання; повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації і підвищення економічної ефективності; стабільний рівень цін; по-третє, збалансованість державного бюджету; рівновага платіжного балансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці суспільства називають магічною. На відміну від відомого в математиці логічного квадрата, де розташовані по малих квадратах числа завжди дають один результат, економічний багатокутник найчастіше не зрівноважений. Це означає, що жодна економічна система, жодна навіть найрозвинутіша країна не може забезпечити виконання всієї мети не тільки в короткий термін, але й у тривалих періодах.
Економічне зростання - це кількісні і якісні зміни, що виражаються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимірюється рядом показників. Найбільш узагальнюючий - приріст валового національного продукту - у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюструється переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення використаних ресурсів або впровадження найдосконалішої техніки і технології.
Переміщення кривої виробничих можливостей з положення АВ у положення CD призвело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів економічного зростання уряд вживає конкретні заходи для стимулювання - проводить відповідну інвестиційну, монетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економіки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу приводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безробіття, інфляції та ін. Уряд заходами впливу може послабити негативні наслідки економічної і соціальної кризи, пом'якшити його наслідки для ринкових суб'єктів, але взагалі запобігти неспроможний.
Мета тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабільним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятістю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зайнятість не завжди означає ефективну, а ефективна - не обов'язково повна. Коли мова йде про повну зайнятість, то абстрагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли кількості безробітних відповідає така ж кількість робочих місць.
Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух робочої сили і ін., обумовлюють такі форми природного безробіття: фрикційне, технологічне, структурне, інституцюнальне. Кількісно безробіття охоплює .4-6% робочої сили. Безробіття за межами природної називають циклічним. Безробіття - абсолютне зло. Заходи для запобігання циклічності безробіття ті ж, що використовуються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити такі заходи ліквідації безробіття, що не відбилися б на темпах росту оплати праці. Мова йде про мету уряду не допустити інфляцію в країні. Рідко інфляція ототожнюється з ростом цін. Це некоректне судження. Якщо зростання цін відстає від зростання доходів, то це не інфляція. Інфляція починається тоді, коли грошова маса росте швидше суми цін обігу в сфері товарів і послуг ( з урахуванням швидкості обігу грошової маси). По інтенсивності інфляції виділяють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. І якщо галопуюча, а особливо гіперінфляція завжди руйнівні, то ріст цін у 1-2% на рік може бути і позитивним фактором для економіки.
90-і роки розгорталися події в більшості країн колишнього Союзу, а в деяких мають місце й в сучасних умовах.
Сучасна економіка може бути ефективною тільки за умови розвитку її інноваційних основ. Самі по собі нововведення в техніку, технології, організації праці і виробництва, навіть засновані на новітніх досягненнях ще не гарантують лідерства. Головне - безупинний процес зміни інновацій.
Яку ж роль відіграє економічна політика? Саму безпосередню. Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що називають економічною стратегією, охоплює заходи, що нібито безпосередньо не впливають на інновації діяльності підприємств. Але опосередковано, через сучасну систему утворення, розвитку науки, у тому числі фундаментальної, професійної і загальної культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових інтеграційних процесах, держава стимулює ріст економічної ефективності.
Бюджет країни - один із ключових об'єктів економічної політики. Бюджет країни найважливіший інструмент, за допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінансових засобів, але й всіх інших використовуваних ресурсів. Через бюджетне фінансування уряд здійснює загальнодержавну мету - і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здоров'я, наука, культура, оборона, державний апарат, правоохоронні органи - усе утримується за рахунок засобів державного бюджету. Прибуткова частина державного бюджету формується переважно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виробництва і послуг, наскільки високі їх прибутки та доходи.
Якщо держава живе не по можливостях, тобто витрачає більші, аніж має доходів, то вдаватиметься до позик - внутрішніх і зовнішніх, жити в борг. Обслуговування боргу (виплата відсотків по позиках) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Росте борг, ростуть витрати по обслуговуванню. Держава попадає в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. І хоча помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом системи (допускається дефіцит до 20% чи доходів 5-10% валового внутрішнього продукту), може спровокувати інфляцію й усе, що з нею супроводжується. Якщо уряд має доступ до грошового друкованого верстата, йому не уникнути спокуси привести його в дію. Тоді голодуючої інфляції не уникнути. Ось чому існує порівняння: допускати уряд до друкованого верстата однаково, що поставити алкоголіка торгувати у винній крамниці.
Сучасна економіка характеризується глибиною платіжного балансу боким міжнародним поділом праці. Інтенсивний розвиток світових господарських зв'язків - головна домінанта суспільного процесу. Мета економічної політики - визначити місце національної економіки в процесі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн - учасниць процесу у виробництві визначеною товарною номенклатурою. Навіть найрозвинутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі альтернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед іншими її суб єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному поділі праці, держава використовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання, до адміністративних - нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці, важливе місце займає тісний взаємозв'язок і субординованість усіх її ланок і складових.
3. Функції держави в ринковій системі
Ринкова економіка володіє рядом достїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку - конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохостичної системи, що зазнає постійне відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками -попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок -відкрита система, де багато мільйонів суб'єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень.
Що ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача - покупця до виробника -продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв'язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави - монополії змінюється рівень цін ), то ринкові суб'єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче приведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи - спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит - поняття взаємовиняткові. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок - стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які роблять товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології.
Зрозуміло, достоїнство ринкової системи - гнучкість і адапти-вність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність - монополію, а з нею і можливість нав'язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужний до виробництва суспільних благ. Ринок неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення.
Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідно зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: "Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно". Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення.
Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові методи). Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах - в період війн, природних катаклізмів, епідемій та ін., рідше - в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки -підтримка конкурентного середовища, забезпечення • необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.
Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства - трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиттів та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції - монополістична, олигопо-лістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства.
Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка - дистрибутивна. Ринок - система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше -усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав "Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну волю вибору, -немислимо без правової системи, без влади закону".
Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно мінливі умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство - процес творчий і безперервний.
Визначення мети - початок державної економічної політики, її здійснення - її продовження. З цим зв'язана функція - визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи, сприяють підтримці макроеконо-мічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.
Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією буде в крапці перетину кривих AD і AS (крапка Е). У випадку порушення рівноваги уряд заходами грошовокредитної політики, операціями з цінними паперами, регулюванням процентної ставки й обов'язкових резервів комерційних банків може або стимулювати, або стримувати ріст економічної кон'юнктури.
У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб'єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави провідна. Тут дуже тонка грань, відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер, пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відома як фіаско ринку, куди менше фіаско політики, до якого приводять прорахунки в економічній політиці.
Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.
Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, з допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний по максимуму забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і господарської, і економічної діяльності існує правило - збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких попадає під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера.
У 80-х роках XX ст. у США при проведенні економічної політики, що одержала назву рейганоміка ( по імені президента Рональда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочення з 50% до 28% ставок прибуткового податку і на прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростання виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом росту інвестиційної активності і прибутків для працівників - підвищення доходів. Фіскальні доходи можуть поповнюватися за рахунок державної монополії' на вино - горілчані і тютюнові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна, що зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової частини державного бюджету.
Використання інструментів грошово - кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємозв'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; Збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво.
Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси. Зменшує розмір обов язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайнятість.
Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікро рівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань.
Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але практично не завжди так. З незапам'ятних часів держава здійснювала протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, використовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об'єкт державної політики - валютне регулювання. Валютне регулювання включає встановлення валютного курсу (грошова вартість національної валюти у валюті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.
4. Особливості сучасної економічної політики в Україні
В умовах становлення і розвитку України як незалежної держа-ви першочерговою є потреба вироблення власної загальнодер-жавної економічної політики. Це зумовлено насамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна не провадила власної економічної політики, оскільки була складовою іншої великої дер-жави - СРСР, а її економіка входила до складу так званого єди-ного народногосподарського комплексу СРСР. Політика розвитку економіки України визначалась із загальносоюзного економічного центру. Звідти надходили прямі вказівки, директиви, плани та лімі-ти щодо основних напрямів та пропорцій розвитку народного господарства України, які мали на меті насамперед задоволення і реалізацію не національних, а загальносоюзних потреб та інте-ресів.
В Україні здійснюється інтенсивна робота державних і виконав-чих органів та наукових закладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійної соціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізацію корінних націо-нально-державних економічних потреб та інтересів. Концентрова-не вираження ця робота знаходить у відповідних законодавчих актах.
Першочергового значення набуває завдання чіткого з'ясування основних цілей і пріоритетів економічної політики держави на відповідних етапах її розвитку. Центральною ланкою економічної полі-тики держави на сучасному етапі має бути прискорення ринкової трансформації економіки країни через здійснення радикальних еко-номічних реформ. Це шлях виходу з кризи і поступового забезпе-чення реалізації корінних і стратегічних національних соціально-економічних потреб та інтересів. Саме вони визначають довгостро-кові пріоритети економічної політики та особливості їх досягнення в поточний момент.
Ринкові реформи потрібні нації не заради власне ринкових ре-форм, а заради її інтересів, які можуть бути краще реалізовані саме в ринковій економіці.
Звернення до корінних національних економічних потреб і інте-ресів закладає об'єктивний фунда...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора