Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Завдання
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ.............................................................................................................3
Статистична оплати праці в Україні................................................5
Статистика соцільного обслуговування населення України.......17
Практичне завдання курсової роботи згідно варіанту..................34
Висновки......................................................................................................51
Використана література..............................................................................57
Вступ
В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта являється предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб) , які зацікавленні в результатах його функціонування. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.
Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє статистика, яка відповідає за відбір, оцінку та інтерпритацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття фінансових рішень.
Економічні реалії в Україні, як і в більшості сусідніх з нею держав, мають певну специфіку, що вносить корективи у традиційну методологію статистики. Особливістю формування цівілизованих ринкових відносин в Україні є посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення методів технічної обробки економічної інформації. Середовище, в якому функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок, а також різкими коливаннями цін на ресурси та відносно високим темпом інфляції. Більшість цих факторів враховується при викладенні матеріалу вітчизняними та російськими авторами підручників та навчальних посібників з бухгалтерської звітності.
Метою курсової роботи з дисципліни “Статистика” є формування системи знань про сутність і зміст статистики як науки, тобто отримання знань про методи збирання, оброблення та аналізу інформації стосовно соціально-економічних явищ і процесів.
Завдання курсової роботи полягає у наступному:
систематизувати, розширити, закріпити теоретичні знання та практичні навички набуті при вивченні дисципліни « Статистика»;
перевірити вміння застосовувати ці знання для знаходження статистичних показників ;
розвинути навички самостійної роботи і використання отриманих знань з організації і методики наукових досліджень з вирішення завдань, поставлених у курсовій роботі.
1. Статистика оплати праці в Україні
Заробітна плата, чи ставка заробітної плати - це ціна, виплачувана за використання праці. Економісти часто застосовують термін "праця" у широкому змісті, включаючи оплату праці:
робітників у звичайному розумінні цього слова, (самих різних професій);
різнопрофільних фахівців - юристів, лікарів, стоматологів, викладачів і т.д.;
власників дрібних підприємств - перукарів, водопровідників, майстрів по ремонту телевізорів і безліч різних торговців - за трудові послуги, надані при реалізації їхньої ділової активності.
Хоча на практиці заробітна плата може приймати різну форму (премії, гонорари, комісійні винагороди, місячні оклади), ми будемо позначати все це терміном "заробітна плата" для позначення ставки заробітної плати в одиницю часу - за годину, день і т.д. Це позначення має визначену перевагу в тому змісті, що нагадує нам про те, що ставка заробітної плати є ціна, виплачувана за використання одиниці послуг праці. Це також допомагає чітко розмежувати "заробітну плату" і "загальні заробітки" (останні залежать від ставки заробітної плати і запропонованого на ринку кількості чи годин тижнів послуг праці).
Необхідно також розрізняти грошову чи номінальну, і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, отримана за годину, день, тиждень і т.д. Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, яку можна придбати на номінальну заробітну плату; реальна заробітна плата - це "купівельна спроможність" номінальної заробітної плати. Очевидно, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари, що здобуваються, і послуги. Відзначимо, що зміну реальної заробітної плати в процентному відношенні можна визначити шляхом вирахування процентної зміни в рівні цін із процентної зміни в номінальній заробітній платі. Так, підвищення номінальної заробітної плати на 9% при росту рівня цін на 5% дає приріст реальної заробітної плати на 4%. Відзначимо також, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в той самий бік. Приміром, номінальна заробітна плата може збільшитися, а реальна заробітна плата в то же самий час - зменшитися, якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата. До появи інших умов (обговорених особливо), будемо засновувати наш аналіз на ставках реальної заробітної плати з умовою, що рівень цін залишається постійним.
Заробітна плата - сукупність винагород у грошовій чи натуральній формі, отриманих працівниками за фактично виконану роботу, а також за періоди, що включаються в робочий час. Оскільки джерелом виплати заробітної плати є національний дохід, то величина фонду заробітної плати трудового колективу, кожного працівника повинна бути поставлена в пряму залежність від досягнутих кінцевих результатів. Планування заробітної плати повинне забезпечити:
зріст обсягу виготовленої продукції (послуг, робіт), підвищення ефективності виробництва і його конкурентноздатності;
підвищення матеріального добробуту працюючих.
Планування фонду заробітної плати включає розрахунок суми фонду і середньої заробітної плати як усіх працівників підприємства, так і по категоріях працюючих.
Вихідні дані для планування фонду заробітної плати:
виробнича програма в натуральному і вартісному вираженні і її трудомісткість;
склад і рівень кваліфікації працівників, необхідних для виконання програми;
діюча тарифна система;
застосовувані форми і системи оплати праці;
норми і зони обслуговування, а також законодавчі акти по праці, що регулюють заробітну плату (рід виплат і доплат, що враховуються при оплаті праці).
До складу фонду включається основна і додаткова заробітна плата. До основної відноситься оплата праці за виконані роботи. Вона включає відрядну заробітну плату, тарифний фонд заробітної плати, премії.
До додаткової заробітної плати відносяться такі виплати працівникам підприємств, що виробляються не за виконану роботу, а відповідно до чинного законодавства (доплати за роботу в нічний час, бригадирам, за скорочений робітник день підліткам і матерям, що годують, оплата чергових і додаткових відпусток, виконання державних обов'язків, оплату за навчання учнів).
У плановий фонд заробітної плати не включаються доплати за відхилення від нормальних умов праці (плата за понаднормові роботи, простої, шлюб і т.п.).
У діючій практиці використовуються різноманітні методи формування фонду оплати праці як у цілому в підприємстві, так і по структурних підрозділах. Слід зазначити, що щонайкраще цю задачу може вирішувати нормативний метод формування фонду оплати праці. Саме даний метод використовує більшість компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою. Однак він може бути діючим лише при наявності наступних умов: по-перше, нормативи повинні бути стабільні, довгострокові, змінюватися лише у випадку впливу на обсяг виробництва факторів, не зв'язаних із трудовими умовами колективу. По-друге, нормативи формування фонду оплати праці повинні бути не індивідуальні, а групові.
Механізм регулювання витрат на оплату містить наступні елементи:
порядок визначення нормованої величини витрат на оплату праці, що включаються в собівартість продукції;
порядок оподатковування витрат на оплату праці, що перевищують нормативну величину.
У країнах з розвинутою ринковою економікою як найважливіший засіб досягнення рівноваги в області зайнятості і підвищення економічної ефективності виробництва багато фахівців рекомендують переходити до гнучкої заробітної плати. На рівні народного господарства під цим розуміється зміна заробітної плати в залежності від динаміки економічних показників розвитку країни в цілому (валового національного продукту, продуктивності праці, інфляції, зовнішньоторговельного балансу), а на рівні підприємства - ув'язування заробітної плати з підсумками його господарської діяльності, ефективністю виробництва, що дуже ефективно реалізується через колективний договір.
У ньому необхідно чітко сформулювати принципи, порядок оплати праці всіх категорій працюючих, установити пряму залежність розміру оплати праці від досягнутих кінцевих результатів.
Головною формою розподілу по праці й основному джерелі реальних доходів трудящих є заробітна плата. У масштабі всього народного господарства заробітна плата являє собою частину національного доходу, що надходить в індивідуальне розпорядження робітників та службовців відповідно до кількості і якості витраченого ними суспільно корисної праці.
У фонд оплати праці входять виплати з фонду заробітної плати, премії з фонду матеріального заохочення й інших джерел, отримані працівниками із суспільних фондів споживання. Фонд заробітної плати включає заробітну плату, нараховану трудящим за фактично виконану ними роботу з відрядних розцінок і за відпрацьований ними час по тарифних ставках і посадових окладах.
Під фондом заробітної плати виробничих об'єднань (підприємств) варто розуміти частину їхніх витрат, що складає суму виражених у грошовій формі засобів, нарахованих працівникам за виконану ними роботу.
Найважливішими задачами статистики оплати праці є визначення розміру фонду оплати праці і факторів його формуючих у звітному періоді. Задачі ці відносяться як до фонду оплати праці працюючих, так і до динаміки елементів з якої формується зазначений фонд.
Більш конкретно задачачі статистики оплати праці в матеріальних галузях народного господарства можна позначати в такий спосіб:
вивчення розподілу фонду заробітної плати по окремих категоріях працюючих;
вивчення обсягу і складу фонду заробітної плати робітників;
визначення абсолютної і відносної економії (перевитрати) планованого фонду заробітної плати;
вивчення рівнів і динаміки оплати праці працівників;
вивчення утворення і використання фонду матеріального заохочення й інших спеціальних фондів преміювання;
вивчення співвідношень темпів росту продуктивності праці і середньої заробітної плати працюючих.
Фонд заробітної плати є найважливішим показником діяльності підприємств. Тому зіставлення фактично нарахованого фонду заробітної плати з його плановою величиною, є елементом аналізу витрати фонду заробітної плати.
З усіх виплат, що мають місце на підприємствах, у заснуваннях і організаціях до складу фонду заробітної плати включаються засоби нараховані за виконання закінчених робіт, а також оплата невідпрацьованого часу. Відповідно до трудового законодавства в цю статтю оплати включаються: оплата чергових відпусток, пільгових годин підлітків, оплата часу виконання державних обов'язків і ін.
Окремо від фонду заробітної плати враховуються інші виплати, а саме, одноразові премії за рахунок спеціальних асигнувань (премії за підсумками року, за раціоналізаторські пропозиції, за підсумками різних конкурсів виробничого змісту); премії з фонду матеріального заохочення, інші виплати (посібники по соціальному страхуванню, добові працівникам, відрядженим по виробничих питаннях, вартість спецодягу і взуття і т.п.)
Докладний перелік усіх видів виплат вхідних у фонд заробітної плати визначається відповідними державними економічними структурами (міністерство економіки, міністерство фінансів, статистичні організації).
Планований фонд заробітної плати коректується на відсоток перевиконання виробничої програми з урахуванням поправочного коефіцієнта, величина якого диференційована по галузях і коливається в межах від 0,6 до 1,2% за кожен відсоток чи перевиконання недовиконання плану по випуску продукції.
Для більш глибокого аналізу даних про оплату праці фонд заробітної плати робітників підрозділяється на фонд годинний, денний і повний (місячний, річний).
Фонд годинної заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за фактично відпрацьований час відповідно до норм виробітку і затверджених розцінок за виконану роботу. Цей фонд співвідноситься з фактичним відпрацьованим часом, врахованим у людино-годинах і тому ніякі виплати за невідпрацьований час у нього не входить. Оплата за надурочно відпрацьований час включається в годинний фонд без доплат понад нормою.
Фонд денної заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за відпрацьовані людино-години.
Фонд місячної (квартальної, річний) заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за місяць (квартал, рік). У нього входить денний фонд і інші виплати. Цей фонд розраховується тільки для робітників, але і по інших категоріях і групам працівників, а також для всього персоналу підприємства, заснування, організації. Годинний, денний і місячний фонди заробітної плати розраховуються за місяць, квартал і за рік. Фонд заробітної плати за рік дорівнює сумі фондів за всі місяці року.
Дані про годинний, денний і місячний фонди заробітної плати використовуються в статистичному аналізі в першу чергу для всебічного вивчення змін фондів під впливом визначених факторів і співвідношень між фондами.
При вивченні структури фонду заробітної плати робітників предметом аналізу статистичних даних є ступінь поширеності форм і систем оплати праці.
Основними формами оплати праці на підприємствах матеріального виробництва є відрядна і погодинна. Ці форми у свою чергу можуть бути представлені у виді визначених систем заробітної плати. Так відрядна форма оплати праці підрозділяється на пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непрямо-відрядну, акордну системи. Погодинна форма оплати праці виступає у виді простої погодинної і почасово-преміальної системи оплати праці.
У середині 80-х років широке визнання і розвиток одержала бригадна форма організації праці в промисловості, будівництві й інших галузях, форма, що стимулювала не тільки зріст продуктивності праці, але і поліпшення якісних економічних показників якось: зниження працезатрат, економії сировини і матеріалів на основі використання методів господарського розрахунку. Тому в статистичних збірниках, у звітних даних підприємств діяльність таких бригад стала предметом глибокого статистичного висвітлення й економічного аналізу.
При вивченні бригадної організації праці використовуються дані статистичної звітності про кількість бригад і чисельності робітників у них, оплачуваних по почасово-преміальної, також по прямій відрядній і відрядно-преміальній системах, оплачуваним по єдиному наказу і по індивідуальних відрядних розцінках.
Безпосереднє відношення до організації оплати праці має фонд матеріального заохочення, формований за рахунок відрахувань від прибутку і призначений для заохочення працівників за позитивні результати своєї роботи і свого підприємства.
Починаючи з 1965 року на державних підприємствах утворяться три фонди економічного стимулювання:
фонд матеріального заохочення;
фонд соціально-культурних заходів і житлового будівництва;
фонд розвитку виробництва.
Крім зазначених, на підприємствах утворяться й інші фонди цільового призначення, засоби яких використовуються для заохочення працівників відповідного колективу: за випуск товарів широкого вжитку з відходів; за прискорення науково-технічного прогресу, створення і впровадження нової техніки; за збір і здачу брухту і відходів чорних і кольорових металів; за економію палива й енергії, за використання вторинних паливно-енергетичних ресурсів, за освоєння проектних потужностей, за виготовлення продукції для експорту й ін.
Фонд матеріального заохочення виконують винятково важливу роль у стимулюванні росту продуктивності праці. Формується цей фонд за рахунок декількох джерел, найважливішими з який є наступні:
відрахування від прибутку, отриманий у результаті основної діяльності підприємств (об'єднань);
засоби, що відчисляються з фонду заробітної плати по діючих преміальних системах оплати праці;
частина додаткового прибутку, отримана підприємствами від реалізації високоефективної продукції;
частина надпланової економії по фонду заробітної плати за звітний рік за умови виконання завдань по зросту продуктивності праці і наявності надпланового прибутку.
Стимулюючий вплив фонду матеріального заохочення на розвиток господарської діяльності підприємств, об'єднань виявляється не тільки при його формуванні, але й у процесі його використання. Фонд матеріального заохочення має строго визначене призначення і використовується на наступні цілі:
на преміювання працівників за виконання і перевиконання виробничих завдань;
на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи з підсумків року;
на одноразове заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань;
на преміювання працівників за результатами внутрішньозаводської діяльності колективу;
на надання одноразової допомоги працівникам підприємства;
на часткову оплату чергових відпусток працівників;
на виплату премії і заохочень за інші успіхи в роботі.
При аналізі використання фонду матеріального заохочення з'ясовуються величини і тенденції формування і витрати зазначеного фонду.
Аналітичні результати використання фонду матеріального заохочення по напрямках, структурі, категоріям працівників, у тому числі й у результаті на одного середньоспискового працівника можуть бути представлені в розгорнутому виді у формі таблиць із указівкою фактичного використання виділених засобів призначених до оплати різними категоріями працівників у зіставленні із затвердженими кошторисами витрат.
Такого роду аналітичні дані можуть служити важливою підставою для удосконалювання системи стимулювання росту продуктивності праці за рахунок використання матеріальних стимулів працівників різних професій, категорій (рабочі, ІТП, МОП, працівники непромислового персоналу).
Статистичні показники величини фондів годинної, денної і місячної заробітної плати у взаємному зв'язку із показниками витрат праці в людино-годинах, людино-днях і людино-місяцях (середньоспискова чисельність) використовуються для розрахунку середньої заробітної плати робітників, що служать і інших категорій персоналу.
Середня годинна заробітна плата одного робітника визначається розподілом годинного фонду заробітної плати на число відпрацьованих людино-годин. Ця величина характеризує рівень оплати однієї людино-години фактичної роботи. Розмір середньої годинної заробітної плати знаходиться в прямій пропорційній залежності від кількості і якості праці робітника.
Середня денна заробітна плата одного робітника визначається розподілом денного фонду заробітної плати на число відпрацьованих людино-днів. Вона характеризує рівень оплати одного людини-дня фактичної роботи. Величина середньої денної заробітної плати залежить від середньої годинної заробітної плати, тривалості робочого дня і від величини доплат усередині робочого дня, не зв'язаних з відпрацьованими людино-годинами.
Середня місячна заробітна плата одного робітника визначається розподілом місячного фонду заробітної плати на середньоспискове число робітників за місяць. Цим числом характеризується рівень оплати одного робітника за місяць. Розмір середньої місячної заробітної плати залежить від середньої денної заробітної плати, тривалості робочого місяця і від величини доплат, не зв'язаних з відпрацьованими людино-днями. Середня місячна зарплата розраховується не тільки для робітників, але і для інших категорій і груп працівників, а також для всього персоналу підприємства, заснування, організації, галузі і народного господарства в цілому. Середня місячна заробітна плата може бути розрахована як середня місячна в році, тоді вона являє собою 1/12 середньої річної заробітної плати.
Усі показники середньої заробітної плати використовуються в статистичному аналізі, де кожному відведене відповідне місце й особлива роль.
Для зіставлення темпів зросту продуктивності праці і середньої заробітної плати використовується показник середньої заробітної плати, обчисленої з урахуванням виплат з фондів матеріального заохочення.
Характеристику динаміки середньої заробітної плати можна дати на основі числення індексу середньої заробітної плати. Приватний індекс середньої заробітної плати розраховується як відношення середньої заробітної плати одного робітника чи групи робітників з однаковими ознаками в рівні оплати в звітному періоді до їх середньої заробітної плати в базисному періоді часу. Загальний індекс заробітної плати перемінного складу являє собою відношення середньої заробітної плати всього складу робітників за звітний період до середньої заробітної плати базисного періоду.
Одним з найважливіших об'єктивних вимог успішного розвитку суспільного виробництва є випереджальний зріст продуктивності праці в порівнянні зі зростом заробітної плати. З цього випливає одна з найважливіших задач статистики, виявлення темпів розвитку продуктивності праці і темпів зросту заробітної плати.
Зіставлення динаміки продуктивності праці і середньої заробітної плати здійснюється порівнянням відповідних індексів.
Перевищення індексу продуктивності праці над індексом середньої заробітної плати говорить про зменшення частки фонду заробітної плати в загальній вартості продукції, тобто означає відносну економію фонду заробітної плати.
Основним показником, що характеризує співвідношення темпів зросту продуктивності праці і его оплати є коефіцієнт визначення
де
Кіп - коефіцієнт випередження; Jw - індекс продуктивності праці;
Jf - індекс оплати праці;
Q1 і Q0 - обсяг продукції в звітному і базисному періодах;
F1 і F0 - фонд заробітної плати в звітному і базисному періодах;
Т1 і Т0 - середня облікова чисельність працівників у звітному і базисному періодах;
Q1 / F1 і Q0 / F0 - зарплатовіддача в звітному і базисному періодах, що характеризує вартість зробленої продукції, що приходиться на один карбованець фонду заробітної плати.
2.Статистика соціального обслуговування населення України
Рівень життя населення розглядають у вузькому та широкому розумінні слова. Рівень життя у вузькому розумінні — досягну тий рівень споживання населенням матеріальних благ та послуг, що обумовлюється відповідними рівнями та структурою доходів. Напрямки статистичного вивчення цих аспектів рівня життя нами розглянуті у двох попередніх підрозділах.
Рівень життя в широкому розумінні слова включає в себе весь комплекс соціально-економічних умов життя. І якщо вив ченню економічних умов виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ присвячені майже всі попередні розділи II час тини підручника, то деякі аспекти статистики соціальних умов життя ми вперше розглянемо зараз.
Надання соціальних послуг як і оцінка рівня їх розвитку та ступеню впливу на рівень життя у зв'язку з численними видами цих послуг потребують специфічного підходу до розрахунку ста тистичних показників та їх аналізу. При цьому виходять з того, що послуга — це корисна діяльність чи корисний ефект, що створюється у ході цілеспрямованої діяльності, яка направлена на задоволення певних потреб. Послуги відбиваються в особли вих споживчих вартостях, які можуть задовольнити потреби тільки в процесі створення послуг, коли витрачається праця для надання послуг.
У свою чергу соціальні показники визначаються з урахуван ням конкретних галузей і повинні бути спрямовані на одержання інформації, необхідної для прийняття фактичних заходів для за доволення соціальних потреб.
У практиці розроблені і використовуються різні системи соці альних показників. Структура такої системи визначається її при значенням. Базовою для інших систем є система для соціальної та демографічної статистики (ССДС), яка була розроблена Статис тичним бюро ООН у 1975 році та організована за принципом життєвого циклу. Поширений в Європі Перелік соціальних пока зників (ОЕРС) побудований за принципом соціальних цілей, а Система основних соціальних показників (РЕВ), яка використо вується з невеликими вдосконаленнями і в нашій країні, — за принципом програмного розвитку. Відмінності в принципах по будови породжують, у свою чергу, і відмінності в змісті конкрет них підсистем або блоків соціальних показників.
ССДС як базова пропонує розподіл показників на такі під системи:
1. Чисельність та склад населення, народжуваність, смертність та міграція.
2. Сім'ї та домогосподарства.
3. Соціальні класи.
4. Розподіл доходів, споживання та нагромадження.
5. Житловий фонд.
6. Розподіл часу та використання дозвілля.
7. Соціальне забезпечення та соціальна допомога.
8. Освіта.
9. Зайнятість та безробіття.
10. Охорона здоров'я та медичне обслуговування.
11. Громадський порядок: безпека та правопорушення.
Показники перших чотирьох підсистем були розглянуті вище.
Україна переживає складний період розвитку державності, що відбивається на її населенні. Починаючи з 1993 року чисельність постійного населення країни зменшується приблизно на 300-400 тис. осіб щорічно./1,ст. 68/ За даними Держкомстату за 15 останніх років чисельність населення України зменшилась на 5 млн. осіб і складала станом на 1 липня 2006 року 31,79 млн. осіб в містах та 14,96 млн. осіб в сільській місцевості. /4, ст. 18/ За прогнозом Інституту демографії і соціальних досліджень НАН до 2050 року чисельність населення України може скоротитися до 35 млн. осіб. Це скорочення зумовлене великою кількістю факторів, серед яких економічна криза, зміна типу і режиму відтворення ( переважання смертності над народжуваністю людей), негативні тенденції у міграційних процесах, екологія та ін.
Із входженням України в смугу економічної кризи, політичної нестабільності пов'язані показники середньої тривалості та рівня життя населення, які з 1991 року зменшуються.
Україна займає друге місце за територією, шосте - за кількістю населення, а за випуском ВВП - тільки 21-ше. Тобто, Україна із 15,1 % території і 10,4 % населення має ВВП, який відносно країн ЄС становить лише 0,5%.
Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для порівнювання якості життя населення в різних країнах світу, є індекс розвитку людського потенціалу.
За якісною оцінкою ІРЛП 35 вищеозначених держав за кількісним складом розподілилися
з високим рівнем ( ІРЛП більше 0,8) - 19 держав;
з середнім рівнем (ІРЛП менше 0,8, але більше 0,5) - 11 держав;
з низьким (ІРЛП менше 0,5)- 5 держав.
До групи країн із середнім рівнем ІРЛП (характеризується середніми показниками тривалості життя населення, рівня доступності освіти і рівня ВВП на 1 мешканця) увійшла Україна.
Компонентний склад ІРЛП України у 2007 році.
Показники
Значення показників
Ранг за значенням показника
Індекс очікуваної тривалості життя
0,69
35
Індекс рівня освіти
0,95
20-23
Індекс ВВП на 1 мешканця
0,67
32
ІРЛП
0,766
30
Україна серед 35 країн посідає 35 місце за індексом тривалості життя, 32-ге за ВВП на 1 мешканця і 20-23 місце за рівнем освіти, її рейтингове місце за ІРЛП серед 177 країн світу - 78.
Якщо проаналізувати динаміку України за ІРЛП по роках:
1995- 0,798/ 25 ранг;
2000 - 0,751/29 ранг;
2002 - 0,762/ 29 ранг;
2004 - 0,777/ 30 ранг;
2007 - 0,766/ 30 ранг.
то очевидне зменшення показника та погіршення якості життя населення порівняно з іншими країнами.
Суттєве падіння рівня життя населення порівняно з дореформеним періодом підтверджується погіршенням харчування населення, яке спостерігається не зважаючи на велику вагу витрат на харчування.
Дані опитування, проведеного Національним інститутом стратегічних досліджень, показали, що протягом минулого року в 30 відсотків родин рівень життя погіршився, а в 43 відсотків - погіршився значно. І тільки в 12 відсотків опитаних родин рівень життя не змінився.
Зменшилася можливість для легального заробітку, відбувся ріст фактичного безробіття. Її офіційний рівень становить 1,24 відсотка від чисельності економічно активного населення, а питома вага осіб, які втратили роботу, але не зареєструвалися як безробітні, становить 6,45 відсотка.
Крім того, значна частина працюючих або зовсім не одержує заробітну плату, або одержує її в дуже маленькому розмірі. За результатами соціологічного дослідження, 10,6 відсотка опитаних перебувають у неоплачуваних відпустках, 4,8 відсотки мають неповний робочий тиждень, а 2,8 відсотки - неповний робочий день. Рівень схованого безробіття становить 7 млн. чоловік (13,4 відсотки).
Основною причиною низького рівня життя населення в Україні є: відсутність оплачуваної роботи для частини працездатного населення, низька оплата праці працюючим громадянам, існування певних диспропорцій в заробітній платі, важкі умови праці, тощо.
Статистика житлового фонду повинна розглядатися ши рше, ніж тільки статистика наявності та змін, які відбуваються в забезпеченні населення помешканнями для проживання. Для оцінки задоволення життєво-побутових потреб населення та створення необхідних умов для повноцінного відпочинку людей слід виділити розділ, який можна назвати статистикою жит лово-комунального господарства (ЖКГ), а показники його умовно можуть бути віднесені до таких груп:
• житловий фонд, нове будівництво, реконструкція та зне сення;
• житлові умови проживання;
• обслуговування та фінансування житлового фонду.
Джерелами статистичного вивчення житлового фонду є: звіти житлових організацій, інвентаризація та переписи (або одночасні обліки) житлового фонду. Інвентаризацію проводять спеціальні організації (бюро технічної інвентаризації), що зна ходяться в складі житлових та комунальних організацій місце вих адміністрацій. При цьому одержують дані про місцезнахо дження, призначення, належність та оцінку будови, її головні будівельні ознаки, дату спорудження будови та її технічний стан. Для характеристики житлового фонду за окремими озна ками провадять його статистичне групування.
Типи групувань при цьому такі:
1) за призначенням приміщень — житлові, нежитлові;
2) за правом власності — місцевих адміністрацій, кооператив них підприємств, в особистій власності;
3) за типом будови — щодо матеріалу стін та перекрить;
4) за поверховістю — мало- (1—2), середньо- (3—5), багато-(6—15) та високоповерхові (вище 15 поверхів);
5) за внутрішнім благоустроєм — електричне освітлення, во да, газ, каналізація, сміттєпровід та ін.;
6) за технічним станом — показники рівня зносу.
Підтримання в постійно справному стані самої будівлі та створення необхідних умов мешканцям, що в них живуть, визна чають завдання статистики експлуатації. Господарсько-фі нансові плани та річні бухгалтерські звіти будинкоуправлінь мі-. стять необхідну інформацію для вивчення експлуатаційної дія льності житлового господарства. її аналіз виявляє структуру до ходів та витрат житлового господарства, середні їх рівні на одиницю площі, дозволяють побудувати ряди динаміки, а також вивчити фактори, що впливають на зміну доходів та витрат жит лового господарства.
Вивчення житлових умов має важливе значення для визначення розмірів, розміщення, структури житлового будівництва, для ви значення типів будинків та типів квартир. При цьому вивчення житлових умов провадиться в трьох напрямках: кількісна та якісна характеристика житлових умов, економічні умови користування житлом.
Кількісна характеристика житлових умов дозволяє визначити рівень забезпеченості населення житлом. Щільність заселення характеризується середньодушовою забезпеченістю житловою площею. Показник ізольованості житла залежно від завдань дослі дження може бути виражений у вигляді процентного співвідно шення чисельності сімей та одинаків, що мають окрему квартиру, до загальної кількості сімей та одинаків (коефіцієнт посімейного розселення), або у вигляді відношення квартир, що заселені одні єю сім'єю до загальної кількості заселених квартир (коефіцієнт ізольованості жител).
Для повноти характеристики житлових умов населення необ хідно оцінити економічні умови користування житлом, тобто ви значити витрати населення, пов'язані з користуванням кварти рою. Поряд з абсолютним показником житлових витрат та їх питомою вагою в доходах сім'ї, обчислюють відносний показ ник — коефіцієнт житлових витрат — в якому береться до уваги чисельність сімей.
Піклування про благоустрій населених місць покладається на комунальне господарство, що має забезпечити найбільш зручні умови проживання населення в даному населеному пункті та створювати нормальні умови діяльності підприємствам та органі заціям шляхом розвитку, експлуатації та підтримання в належ ному стані його технічного, інженерного обладнання та інших видів благоустрою.
Комунальне господарство складається з великої кількості рі зних за призначенням і технологією виробництва підприємств та господарств. їх можна розділити на такі групи:
а) санітарно-технічні підприємства — водогін та каналізація;
б) енергетичні підприємства — міські електромережі, газове гос подарство, підприємства об'єднаних котелень та теплових мереж.
Основними показниками, що наведені в річному статистичному техніко-експлуаційному звіті про роботу водопроводу, є:
• кількість водозаборних вузлів, артезіанських свердловин та насосних станцій, а також установлена потужність насосних стан цій першого підняття (м3/добу);
• підняття води на певну висоту або дотримання в трубо проводах відповідного тиску; продуктивність, тобто кількість води, яка надається в мережу за одиницю часу; різниця між піднятою водою та наданою в мережу (споживання води для своїх потреб);
• різниця між наданою та реалізованою водою (втрати в мережі та неураховані витрати води для гасіння пожеж, поливання вулиць та зелених насаджень).
Робота каналізації, що являє собою транспортування (видален ня) забруднених вод з території населеного пункту, знешкодження, очищення цих вод та спуск очищених вод у водойми, характеризу ється обсягом вод, що пропущені через очисні споруди, та якістю цих вод, що скидаються у водойми.
Головним завданням комунальної статистики в галузі енер гопостачання є вивчення обслуговування цими видами послуг населення та організацій місцевого та комунального господарст ва. Обслуговування поселень та територій характеризується охо пленням їх мережами енергетичних підприємств у вигляді про цента населених місць, що ними обслуговуються, а в містах — часткою жителів, що користуються цими видами благоустрою, у загальному числі жителів, і показниками рівня споживання елек троенергії, газу, тепла, гарячої води.
Статистика бюджету часу населення узагальнює та аналі зує інформацію:
• про те, як люди проводять свій час;
• про основні способи використання дозвілля і про час, що від водиться на кожний з цих способів різними групами населення;
• про засоби та устаткування для використання дозвілля і про рівень збільшення можливостей організувати дозвілля завдяки державним та приватним витратам.
Основними показниками використання часу є показники струк тури витраченого часу на різні види діяльності, у тому числі — і в час дозвілля, відносно до різних статево-вікових груп насе лення та сімей з різним рівнем доходів.
Вивчення бюджету часу населення спрямоване на вирішення задач статистичного аналізу показників добового фонду часу та, особливо, позаробочого часу населення. При цьому слід навчити ся досліджувати вплив соціально-економічних та демографічних факторів на структуру позаробочого часу, відмінності цих струк тур у мешканців міста та села, сімей різного типу, представників соціально-економічних груп населення. Окремого вивчення по требує вільний час та дозвілля, що пов'язане з аналізом задово лення потреб населення у відпочинку та культурному розвиткові. Ці питання вивчає статистика культури та мистецтва.
Головне завдання статистики культури та мистецтва пов'язане з необхідністю характеризувати діяльність установ культури та мистецтва, хоча не менш важливе місце при цьому займає оцінка впливу зростання культурного рівня населення на підйом продуктивних сил, прогрес науки та техніки та інші яви ща, що мають місце у сфері матеріального виробництва.
Ознайомитись з досягненнями світової та вітчизняної культу ри можна в закладах культури, більшість яких створена та фінан сується за рахунок коштів державного бюджету. Основними се ред них є музеї, бібліотеки, клубні установи, ботанічні сади та інше. В установах культури населення може ознайомитись із творами мистецтва, що мають матеріальний характер (книжки, ску льптури, картини). Для знайомства з творами таких мистецтв, як музика, кіно, театр та ін. необхідне відвідування установ мистец тва: театрів, кінотеатрів, концертних залів, цирків тощо.
Забезпеченість населення України закладами з 1990 по 2007 рік показана в таблиці №1.
Таблиця №1
Забезпеченість населення закладами культури в Україні
1990
1995
2000
2001
2002
2004
2006
2007
Кількість на 100 тисяч жителів
бібліотек
49,4
46,4
42,4
42,1
42,5
42,6
42,2
42,2
демонстраторів фільмів
52,4
31,4
14,1
12,5
11,0
8,5
7,5
7,1
закладів культури клубного типу
48,4
44,7
41,7
41,7
41,4
41,2
41,0
40,8
На 100 жителів
книжковий фонд масових та універсальних бібліотек, примірників
806
715
696
700
707
706
705
664
кількість місць для глядачів у залах, у яких здійснюється демонстрування фільмів
11
7
4
3
3
2
2
2
кількість місць у закладах культури клубного типу
13
12
11
11
11
11
11
11
Отже, можна зробити висновок, що забезпеченість населення України закладами культури в 2007 році в порівнянні з 1990 роком знизилася. Це могло бути спричинене багатьма факторами, такими як, нестабільна економічна ситуація в країні, недостатнє фінансування закладів коштами місцевих бюджетів, низька оплата праці працівників культури та багато інших причин
Відносно бібліотек, то їх можливості щодо обслуговування читачів оцінюють залежно від технічного стану приміщень, їх площі, кількості відділів, кількості місць у читальних залах та руху бібліотечного фонду. Характеристику їх роботи проводять за допомогою показників:
1) кількість книговидач — кількість книжок, виданих одному читачу;
2) доступність бібліотечної мережі — кількість бібліотек у розрахунку на 1000 км2 або 10000 осіб;
3) книгозабезпеченість населення — кількість книжок та жур налів у бібліотечних фондах на 1 жителя (читача).
Специфічними показниками у звіті про роботу музеїв є ті, що характеризують їх фонди у співвідношенні до площі залів. Рівень науково-освітньої діяльності оцінюють за кількістю відвідувань, екскурсій та прочитаних лекцій. Організації, що здійснюють реда кційно-видавничу діяльність, відносять до сфери виробництва, але показники їх діяльності розглядають як показники закладів куль тури. Пов'язане це з тим, що продукція цих організацій має освітній характер (книжки, брошури, журнали, газети) і сприяє ознайомлен ню населення з досягненнями культури. Облік цієї продукції ведуть як за кількістю друкованих аркушів, так і за накладом. На підставі цих даних установлюють обсяг назви як відношення суми всіх ар кушів до загальної кількості назв.
Найбільш тісний контакт з глядачем серед усіх закладів мис тецтва забезпечує театр. Про роботу театру слід судити з двох точок зору: кількісної та якісної. До кількісної відносять такі по казники, як кількість заходів, глядачів та сума зборів. Оцінити добір репертуару та постановку конкретних вистав дозволяють показники, за допомогою яких характеризують оновлення репер туару, заповненість глядачевого залу та ін.
За даними про відвідування кіносеансів обчислюють:
1) доступність кіномережі — кількість кіноустановок у розра хунку на 10000 осіб населення;
2) забезпеченість населення місцями в кінотеатрах — кількість місць у стаціонарних кінотеатрах у розрахунку на 1000 жителів;
3) середня кількість відвідувань кіносеансів.
Можливості показу кінофільмів забезпечуються також кіно студіями, де ці фільми знімають. Тому як редакції та видавницт ва, так і кіностудії хоч і відносять до сфери виробництва, але по казники їх роботи є показниками закладів мистецтва, головним сере...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора