Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ТЕМА РЕФЕРАТА : « РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ»
Зміст
Вступ……………………………………………………………………….3
Суспільне виробництво : його види, фактори і
функції……………………………………………………………...5
Поєднання факторів суспільного виробництва………............9
Результативність суспільного виробництва………………...11
Науково-технічна революція зміни у змісті й характері суспільного виробництва……………………………………...13
Роль і значення людини в суспільному
виробництві……………………………………………………….18
Розвиток суспільного виробництва в Україні і в світі……….22
Висновки…………………………………………………………………....25
Використана література…………………………………………………....27
ВСТУП
Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.
Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.
Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які 1 як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.
Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.
Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних).
Процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.
Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.
Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.
Метою реферату на тему « Роль і значення людини в суспільному виробництві» є розширення знань студента, перевірка рівня теоретичних знань з дисципліни.
Завдання індивідуальної роботи полягає у наступному:
систематизувати, розширити, закріпити теоретичні знання та практичні навички з дисципліни «Основи економічної теорії »;
розвинути навички самостійної роботи і використання отриманих знань з організації і методики наукових досліджень з вирішення завдань, поставлених у індивідуальній роботі.
Суспільне виробництво : його види, фактори і функції
Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основне життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.
Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Будь-якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки.
Ознаками виробництва є :
Виробництво завжди є суспільним виробництвом.
Має безперервний характер розвитку, постійно повторюється тобто відтворюється.
У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми.
Є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально- економічної системи. [18, 217].
По-перше, виробництво, починаючи з первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь лише відокремлена особа так само безглуздо, як існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.
В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовні виступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб”єкти господарювання об”єднані взаємними зв”язками як виробники і споживачі щодо отримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції. Вся ця система господарських зв”язків, що базується на суспільному поділі праці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво [1, 125].
По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.
По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процес виробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в той же час процесом відтворення. Відтворювальний процес суспільного виробництво включає чотири стадії щодо створення суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.
По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних економічних законів.
Так як результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно вона поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво. [16, 219].
Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 1).
Рис.1. Структура суспільного виробництва
Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються:
а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарсь ка продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо;
б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, об слуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначен ня тощо.
Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц тва, в якій виробляються:
а) нематеріальні послуги: роздрібна тор гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо ров'я тощо;
б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо. [13, 51].
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підпи сання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матері ального виробництва. [2, 120].
Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяль ності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематері ального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у роз винених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.
Між сферами матеріального і нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок. Сфера матеріального виробництва створює матеріально-технічну базу для функціонування як самої себе, так і сфери нематеріального виробництва. У свою чергу нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному,естетичному, моральному розвитку, тим самим створює умови для нормального відтвореня всіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва. [20, 113].
Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.
Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є праця, предмети праці, засоби праці.
Праця – це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб. У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Однак цей процес не слід розуміти однобічно. Йдеться про те, що не лише природа має слугувати людині , а й люди повинні слугувати їй, зберігаючи її багатства. [18, 76].
Крім того, кожний працівник, впливаючи на навколишнє середовище, змінює також власну природу, розвиваючи свої здібності, нагромаджуючи досвід , знання і вміння.
Праця виступає як процес функціонування робочої сили.
Робоча сила –це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини,які вона використовує у процесі праці.
Предмети праці- всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці- це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці. [2, 340].
Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва - однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження.
Первинними факторами виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації з'явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ. [22, 175].
Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.
Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу. [3, 118].
Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосування, двигуни та передавальні пристрої, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.
Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, е засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку, інформації та інші комунікаційні системи.
Предмет праці як друга частина засобів виробництва - це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт. [6, 223].
Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили - людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Часто причиною порушення економічної рівноваги у суспільстві є недооцінка зворотної дії природного речового фактора виробництва на умови функціонування особистого фактора. Руйнівною для особистого фактора може виявитися дія й тієї частини речового фактора, що є знаряддями праці. Проте функція-причина притаманна живій праці, а функція-наслідок - засобам виробництва.
При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріо-ритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва. [23, 147].
2. Поєднання факторів суспільного виробництва
Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передує їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва - це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціальноекономічних рис тієї чи іншої економічної системи, її виробничих відносин, а у способі поєднання їх - конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил. [2, 185].
У характері відбивається соціально-економічне, а у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому - організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, дисципліни, ресурсного забезпечення, реалізації результатів праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. [1, 128].
У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.
З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.
З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.
У капіталістичному суспільстві поєднання факторів виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважно для домонополістичного капіталізму. За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добровільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинило втрату заінтересованості безпосередніх виробників у її результатах.
Таким чином, аналіз поєднання факторів виробництва із соціально-економічного боку має велике значення для характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує найвищий рівень народного добробуту. [3, 115].
Суспільне виробництво ґрунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський обіг відповідних ресурсів та обміну речовин між людиною і навколишнім природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства. Всі матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи. Поєднання факторів виробництва - це не застигла система, а динамічне явище. Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:
забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;
забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;
створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання факторів виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах. [9, 82].
3. Результативність суспільного виробництва
Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування.
Звичайно, кількісне збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просторовочасові форми реалізації завдань якісного вдосконалення засобів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей. [1, 128].
Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте й традиційну техніку та технологію можна застосовувати по-різному. Зростання рівня використання можливостей наявної техніки та технології - не менш важливий напрям інтенсифікації виробництва. При цьому інтенсифікація виробництва зумовлена темпами створення нової техніки та технології, їхнього масового застосування.
Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або некомплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.
Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробництва об'єктивно існує така важлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробни-цтва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.
Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання. [6, 228].
Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Більшість економістів світу вважають, що приватизація виробництва не може бути тотальною. Важливо активізувати і державні його фактори через корпоратизацію та комерціалізацію їхнього використання. Водно-час слід невпинно поширювати масштаби поєднання працівників з власними (приватними), орендованими, акціонерними та змішани-ми видами використання засобів виробництва.
Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхніми власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто вико-навцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів суспільства.
4. Науково-технічна революція зміни у змісті й характері суспільного виробництва
Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки.
Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.
Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. Така приблизно схема дії науково-технічного прогресу, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання. Науково-технічний прогрес здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній.
Еволюційна форма НТП має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТП є розвиток енергетичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари - від простої парової машини до парогенераторів ве-личезної потужності.
Революційна форма НТП означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо. Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково-технічну революцію. [12, 17].
Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно. Останній з них розпочався в середині 50-х ро-ків XX ст., коли було створено перший комп'ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися генною інженерією. Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.
Зміни у предметах праці знаходять своє вираження у використанні нових синтетичних матеріалів з спеціально сконструйованими властивостями (пластмаси, напівпровідники, композиційні матеріали, штучні алмази тощо).
Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки.
Автомати - це машини, які поряд з традиційними трьома елементами (двигун, передавальний механізм і робоча машина) мають ще й четвертий пристрій, що контролює і регулює процес виробництва. Техніка з програмним управлінням дає змогу подолати межі виробництва, зумовлені психофізіологічними можливостями людини. Крім того, застосування комп'ютерної техніки відкриває широкий доступ до всього потоку науково-технічної інформації, накопиченої людством. Тим самим праця попередніх поколінь, яку містить ця інформація, може бути оперативно залучена до будь-якого ви-робничого процесу. Завдяки цьому наука стає безпосередньо продуктивною силою суспільства, постійним фактором її примноження.
Зміст праці -: це поняття, що характеризує взаємодію особистих і речових моментів процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні виробничі навички. Зміст праці є складною категорією, що охоплює значне коло явищ взаємодії людини і природи. Можна виділити як елементи змісту праці такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці. [7, 27].
Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини. Це об'єктивні відносно робітника обставини праці, які зумовлюють його дієздатність та результативність зусиль, наприклад технічні параметри обладнання, рівень загальної та професійної культури, методи організації праці, що застосовуються, родючість землі тощо.
Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності.
Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з точки зору внутрішніх властивостей характеризує категорія якість праці. Остання відбиває рівень професійної майстерності робітника, його освіченість, сумлінність, творчість, комунікабельність тощо.
Характеристику функцій, що виконують робітники у виробничому процесі, дає така категорія, як складність праці. У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливає фактор виробничого середовища. Останній характеризує така ка-тегорія, як важкість праці. [14, 118].
Усі ці категорії відображують різні сторони трудової діяльності людини. За зміною їх стоять зрушення в змісті праці, що відбуваються під впливом науково-технічної революції.
Автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, значно збільшуючи плідність їх зу-силь.
Отже, НТР є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.
Складнішим є вплив НТР на інтенсивність праці. Численні дослідження свідчать, що заміна ручної праці механізованою, а пізніше і автоматизованою не завжди зменшує обсяг робочої сили, що витрачається за одиницю часу.
Інтенсивність праці часто зростає за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. При цьому значно скорочуються чисто мускульні зусилля. В результаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли використовувана техніка і технологія повністю адаптовані до антропометричних і психофізіологічних особливостей працівників.
Створення і запровадження в трудовий процес соціально-орієнтованої техніки і технології мають принципове значення в зв'язку зі зміною місця і ролі людини в умовах НТР.
Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва. Отже, робітники мають виконувати функції переважно розумової праці, пов'язані з обслуговуванням устаткування (монтаж і налагодження) і керування ним (контроль і регулювання). В автоматизованому виробництві спостереження за технологічним процесом поглинає до 65 відсотків змінного часу працівника.
Зростання складності праці вимагає збільшення кількості працівників з високою професійною і загальноосвітньою підготовкою. Кожний четвертий, зайнятий нині у галузях господарства України, має вищу або середню спеціальну освіту. За прогнозами вчених, у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва такого рівня освіти на початку XXI ст. потребуватимуть 2/3 робочих місць. Наприклад, в інформаційному секторі економіки США і Японії тепер працює більше робітників, ніж у сфері матеріального виробництва. [12, 20].
Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких технологій веде до того, що вже не окрема, відносно невелика, група інженерів, конструкторів, дослідників, а більшість працівників займаються творчою працею. Так долається жорстка детермінованість трудових операцій людини функціонуванням техніки і технології. З простого елемента виробничого процесу вона перетворюється на творця і організатора цього процесу. Це зумовлює те, що, крім глибоких спеціальних знань, працівник повинен володіти широким спектром різноманітних якостей.
Такого висновку дійшли американські вчені за результатами спеціальних досліджень, проведених на підприємствах, забезпечених комп'ютерною технікою. Серед великої кількості вимог, що висуваються до працівників цих підприємств, можна виділити такі: високий рівень інтелектуального розвитку і професійної компетенції; творчий підхід до справи, безпосередня участь у підготовці програми виконання роботи; прагнення до удосконалення процесу праці, сприймання змін на виробництві; здатність ефективно працювати без нагляду, розвинене почуття обов'язку; критичний склад розуму, високий ступінь допитливості; цільність натури; комунікабельність; вміння обмінюватися ідеями і допомагати іншим членам колективу.
НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Щодо визначення сутності цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття "характер праці" відображує особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах, наприклад ручний характер праці чи механізований, проста чи складна за своїм характером праця, рутинна чи творча тощо. У цьому випадку категорії "зміст" і "характер" праці накладаються одна на одну, оскільки за допомогою їх виражаються одні й ті самі явища з сфери взаємодії людини і природи. Тому більш переконливим є міркування, що характер праці - це категорія, яка відображує особливості взаємозв'язку людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними щодо їх участі у праці. [8, 35].
Праця є не тільки природним, а й суспільним феноменом. Однак суспільний характер праці на різних етапах історичного розвитку виступає в різних за ступенем своєї зрілості формах. На початку людської цивілізації трудові відносини здійснювалися в межах племені чи общини, члени якої, спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. Щось подібне спостерігалося і за умов натураль-ного господарства, де використання ручних знарядь праці, присвоєння результатів останньої відбувались у межах селянської сім'ї, господарського маєтку. Тому праця на цих двох етапах мала пере-важно колективний характер, оскільки зв'язок між її суб'єктами замикався рамками певних соціальних груп.
За умов товарного виробництва кооперативний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлю-ють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає опосередковано суспільним.
З розвитком товарного господарства ринкові за формою зв'язки учасників виробництва помножуються і ускладнюються, напов-нюючись новим змістом. Індивідуальна праця кожного робітника безпосередніше виявляє свій суспільний характер. Цей процес заснований на технічному прогресі.
Проста кооперація і мануфактура виникли на базі ручних знарядь праці. Фабрична кооперація стала наслідком застосування машин. Подальший поділ праці на основі машинної техніки веде до появи міжвиробничої кооперації, загальнонародної, а пізніше й міжнародної кооперації праці.
Технічний базис сучасного виробництва забезпечує ефективне функціонування як великих і невеликих господарських об'єднань, так і величезної кількості малих і середніх підприємств, які діють на національному та інтернаціональному рівнях.
Існування великих багатогалузевих комплексів стає можливим завдяки застосуванню високопродуктивних гнучких технологічних систем, які дають змогу виготовляти широку номенклатуру виро-бів. Науково-технічна революція дає також необхідні засоби управління цими об'єднаннями: телекомунікаційні мережі, швидкодіючі системи контролю і обробки інформації, надійні транспортні засоби. Кооперація праці в межах таких об'єднань все частіше долає національні кордони.
Бурхливий розвиток малих підприємств спостерігається насамперед в інформаційному секторі економіки, породженому НТР. Вони, як правило, надають ділові послуги (програмне забезпечення, кон-сультування тощо) великим компаніям. Організаційно праця у цьому секторі економіки усуспільнюється як через контрактні угоди, так і завдяки створенню різноманітних асоціацій.
Взаємозалежність учасників економічного процесу в умовах НТР посилюється на основі технологічного поділу праці. Подетальна (функціональна) спеціалізація на міжвиробничому рівні зумовлює прямі зв'язки між виробниками і споживачами продукції. На практиці вона реалізується за допомогою системи довгострокових контрактних угод, утворення так званих "індустріальних" та "підприємницьких" мереж. Останні є організаційною формою взаємодії малих, середніх та великим фірм, кооперації підприємств і науково-дослідних установ. [12, 128].
Як на національному, так і на міжнародному рівнях розширення різного виду прямих коопераційних зв'язків свідчить про розвиток безпосередньо суспільного характеру праці. Він виявляється також у регулюванні сфери трудових відносин як на мікро-, так і на макрорівнях з боку державних та громадських структур (трудове законодавство, програми зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів, контроль за умовами праці та оплатою її тощо). Таке регулювання відбувається не тільки в рамках національної економіки, а й виходить за її межі. Підсумовуючи сказане, можна зробити такі висновки:
1) суспільність праці в процесі історичного розвитку виступає у різних формах;
2) залежно від засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин можна виділити три види зрілості суспільного характеру праці - колективний, опосередковано суспільний та безпосередньо суспільний;
3) праця має колективний характер тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя, а трудові відносини регулюються без-посередньо в рамках замкнених господарств родини, общини або господарського маєтку;
4) опосередковано суспільного характеру праця набуває в умовах застосування машинної техніки і регулювання трудових відно-син у межах національної економіки за допомогою ринку;
5) безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умовах широкого використання комп'ютерної техніки і цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях. Могутнім каталізатором цих процесів є сучасна науково-технічна революція.
5. Роль і значення людини в суспільному виробництві
Людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і всіх суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюється й місце людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу, її роль у сучасному суспільному виробництві не знижується, а незмірне зростає. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування.
Людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства. Вона включена у зв'язок з іншими людьми у процесі спільної трудової діяльності. Розуміння діалектичної єдності біологічного і соціального в людині має принципове значення. Якщо недооцінюється той чи інший аспект, неминучі збочення у розвитку суспільства.
На сучасному етапі розвитку суспільства перетворювальна діяльність людей у природі досягла такого ступеня, що стала реальною загроза екологічної катастрофи. Забруднення повітря, води і землі негативно позначається на їх житті, викликає тяжкі захворювання. Антропоцентристське розуміння світової цивілізації виховує у людини впевненість у тому, що вона може і повинна брати від навколишньої природи все, що їй потрібно. А цінність природи нібито полягає лише в тому, що вона служить людині. Такий підхід призводить до глибокої екологічної кризи, яка ставить під сумнів збереження і розвиток людської цивілізації.
Саме життя вимагає відновлення і послідовного дотримання принципу гармонійного співіснування людини і природи. Людина...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора