Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Ризик у підприємницької діяльності Зміст
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота
Ризик у підприємницької діяльності
Зміст
Вступ
3
Розділ І. Загальні поняття про ризики.
5
1.1. Історія виникнення теорії ризику.
5
1.2. Види ризиків, їх характеристика.
7
1.3. Оцінка і аналіз ризиків.
14
Розділ ІІ. Фінансовий ризик і його місце в діяльності підприємства.
21
2.1. Поняття і види фінансових ризиків.
21
2.2. Принципи управління фінансовими ризиками.
22
2.3. Форми і види страхування фінансових ризиків.
29
2.4. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.
41
Висновки і пропозиції
49
Список використаної літератури
51
Вступ
Ризик - невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше.
Можна приймати рішення та запроваджувати дії направлені на зменшення ризику але позбутися його неможливо. Ситуації коли відсутній ризик в економіці майже не зустрічаються. Більшість ситуацій яким притаманний ризик є дуже важко прогнозованими та контрольованими тому усунути ризик повністю майже неможливо. Це є причиною того, що навіть ідеальні з першого погляду рішення приводять до збитків.
В одночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку. Фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку то він (прибуток) є винагородою за вдало взятий на себе ризик. Марно було б сподіватися , що отримання більш менш значних прибутків не пов’язано з серйозним ризиком.
Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги визначенню терміна “ ризик ”. Найчастіше зустрічаються такі визначення ризику :
Вірогідність збитків чи втрат
Ймовірність невдачі чи втрат , що пов’язано з конкретним напрямком дій
Ймовірність небажаної події
Ризик в ділових операціях – це об’єктивно-суб’єктивна економічна категорія , що відбиває ступінь успіху (невдачі ) в досягненні цілей з урахуванням впливу контрольованих і неконтрольованих чинників за наявності прямих і зворотних зв’язків.
Проблеми ризику мають розглядатися й ураховуватися як при розроблені стратегії , так і в процесі виконання оперативних завдань. У кожній ситуації, що пов’язана з ризиком постає питання : що означає доцільний ризик, де межа, що відокремлює доцільний ризик від нерозумного.
Визначення такої межі не може бути правильним без розуміння причин виникнення ризику взагалі та його зростання на протязі останнього періоду розвитку людства . Основні з них наступні :
1. Останнім часом розвиток суспільства набув дуже великих швидкостей насамперед через науково технічний прогрес. Була створена потреба у неодинарному, швидкому вирішенні питань, що постають перед людством. Принципово нові шляхи розв’язання задач на творчому рівні, вимусили застосовувати методи та прийоми до яких ще ніколи і ніхто не удавався, природно, що на підставі цього з’явився і великий ризик зазнати невдачу. Якщо спів ставити такі фактори як необхідність вирішення проблеми швидко якісно не традиційно, всезростаючу кількість населення і стрімко спадаючу кількість придатних до використання ресурсів то можна побачити наступну причину ризику
2. Для того щоб вижити необхідно надати своїм діям підприємницького забарвлення, тобто: незалежність нестандартність дій, сміливість, винахідливість, орієнтація на максимально можливий успіх. На сучасному етапі важливість цього питання розуміє все більша кількість людей , тому не дивно , що в їх діях починають з’являтися вищеназвані ознаки , які й породжують наростання рівня ризику взагалі.
3. Середовище діяльності людства все більше набуває ринкового характеру , це породжує дуже жорстку конкуренцію при якій природним стають факти чисельних банкруцтв та крахів .
4. Також дуже важливим є проблема зростання глобального ризику , тобто знищення людства внаслідок власних дій.
Отже ризикованій ситуації притаманні такі основні ознаки :
Наявність невизначеності
Існування альтернатив і необхідність вибору
Можливість оцінити наявні альтернативи
Зацікавлення у результатах вибору
Розділ 1. Загальні поняття про ризики.
Історія виникнення теорії ризику.
Ризик — атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності. Наявний у більшості господарських операцій, економічній політиці. Про реальність ризику свідчить функціонування потужного ринку його купівлі-продажу — страхування та грального бізнесу. Необхідними передумовами виникнення ризику є: зацікавленість особи, що приймає рішення, в його результатах; наявність невизначеності. Діада "ризик — невизначеність" є важливою для розуміння ризику. Невизначеність — широке поняття, що означає неоднозначність, відсутність повного знання про результати та умови рішення. Поняття невизначеності запроваджене В.Гейзенбергом (1927) через відоме співвідношення невизначеностей для фізики мікрочастинок. Згідно з цим співвідношенням неможливо абсолютно точно визначити пару параметрів (наприклад, координату і швидкість) мікрочастинки. Точніше визначення одного з параметрів позначається на точності іншого. Отже, невизначеність у природничих науках стала фундаментальним фактором. Існує думка, що невизначеність також має фундаментальне значення для розуміння економічних процесів, що передусім пов'язано з природою людини та невизначеністю, непередбачуваністю результатів наукового прогресу, який визначає обличчя суспільства. Важливе джерело невизначеності — ймовірнісний характер кон'юнктури ринку, врожайності сільськогосподарських культур, запасів корисних копалин та ін.
Теорія ризику у сучасному вигляді була започаткована працями Дж.Неймана та О.Моргенштерна. Вони запропонували конструкцію, просту лотерею, яку можна трактувати як атом ризику. Згідно з їхньою концепцією проста лотерея — ситуація з двома наслідками, кожен з яких настає з певною ймовірністю. Результатом простої лотереї може бути тільки один наслідок. Позначення простої лотереї є таким: L(x, p, у), де х, у — наслідки лотереї; р — імовірність наслідку у, звідси — ймовірність наслідку у — 1-р. У найпростішому випадку наслідки лотереї можуть бути виражені у грошовій формі, наприклад, певного прибутку чи доходу. Хоча запропонована теорія передбачає оперування зі складнішими об'єктами, які часом навіть не мають числового вираження, як, наприклад, проживання у певній місцевості. На підставі простої лотереї можна числове ранжувати ступінь привабливості для конкретної особи довільного варіанта життєдіяльності г, який є кращим від х та гіршим від у. Таке ранжування здійснюють за допомогою корисності за Нейманом—Моргенштерном, що визначається як імовірність и(г), за якої отримання варіанта z для особи еквівалентне участі в лотереї L(x, u(z), у). Функція и(г) є функцією корисності за Нейманом—Моргенштерном.
Систематичний огляд результатів, що розвивають ідеї теорії корисності Неймана—Моргенштерна, здійснив А.Маршалл. Теорія очікуваної корисності тісно пов'язана з концепцією суб'єктивної ймовірності, яку використовують за відсутності повторюваності подій і неможливості інтерпретації ймовірності як частоти. Розглядається подія Е. Якщо вона настає, то особа, яка приймає рішення, отримує виграш W, якщо не настає — не отримує. Розглядається лотерея L (О, Е, W), в якій особа отримує виграш W за настання події Е. Якщо особа, яка приймає рішення, виявляє байдужість до вибору лотереї L (О, РЕ, W) та лотереї L (О, Е, W), то число Р(Е) є суб'єктивною ймовірністю події Е. Принциповий момент концепції суб'єктивної ймовірності — визначення ймовірностей через поведінку людей. Основну формулу теорії сподіваної корисності використовують, якщо в ній наявні суб'єктивні ймовірності.
Основи теорії ризику закладено повсякденною діяльністю людей протягом століть. Лихварі брали вищий відсоток за ризикованіші позички, банкіри фінансували ризиковані заморські подорожі, сподіваючись на значну винагороду, яка відшкодовувала б не лише фактичні витрати, а й багатомісячне очікування. Спробу наукового оформлення цього досвіду зробив у XIX ст. академік Петербурзької Академії наук Д.Бернуллі, який у математичній формі відобразив той факт, що для поміркованої людини привабливішим є гарантоване отримання в азартній грі 10 тис. дукатів, ніж гра в "орлянку", в якій можна отримати 20 тис. дукатів або не отримати нічого з однаковою ймовірністю. Аналізуючи "петербурзький парадокс", Бернуллі дійшов висновку, що в ризикованих операціях слід максимізувати не сподіваний виграш, а сподівання корисності виграшу. Його ідеї випередили час, і до їх системного опрацювання науковці звернулися у XX ст. Наступний етап розвитку теорії сподіваної корисності почався в 1931 і пов'язаний з ім'ям ученого Ф. Рамсея, який заклав основу аксіом для сподіваної корисності, що базувалася на суб'єктивній імовірності. Вагомим внеском у розвиток ідей суб'єктивної ймовірності е праця Фінетті (1937). Паралельно розвивалася теорія корисності для детермінованих ситуацій, розроблена в XIX ст. Джевонсом, Менгером, Вальрасом й доповнена на початку 20-х XX ст. Еджуортом, Фішером, Парето і українським економістом Слуцьким. Це, а також піонерні роботи Рамсея та Фінетті створили живильне середовище для строгого наукового обґрунтування ідеї сподіваної корисності Бернуллі завдяки класичній праці Неймана і Моргенштерна. Ідеї суб'єктивної ймовірності та сподіваної корисності були синтезовані Л.Севіджем. Розвиток теорії сподіваної корисності сприяв становленню міждисциплінарної науки — теорії прийняття рішень. Сам термін пов'язують із діяльністю групи вчених Гарвардської школи бізнесу в 70-х XX ст, які систематично використовували у практиці надбання цієї теорії. Аксіоматика теорії прийняття рішень істотно використовує аксіоматику теорії сподіваної корисності та суб'єктивної ймовірності. Сфера застосування теорії прийняття рішень необмежена.
1.2. Види ризиків, їх характеристика.
Існує величезне розмаїття видів і класифікацій ризиків. Розглянемо деякі з них.
Як зазначає Б. М. Щукін[12], “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.
Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.
Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику[12] :
політичний ризик;
загальноекономічний ризик;
правовий ризик;
технічний ризик;
ризик учасників проекту;
фінансовий ризик;
маркетинговий ризик;
екологічний ризик.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.
Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.
Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.
Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.
Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.
Виділяють також відсоткові і кредитні ризики. Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :
будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;
зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;
зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;
зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;
будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;
імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;
якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :
біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);
селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;
ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;
ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.
Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки був не значним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик непра вильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові не обхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно сплану вати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оціню вання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхід них для зменшення ризику до сприятливого рівня.
У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику: "Ризик економічний — ймовірність того чи іншого резуль тату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації пев ного господарського проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може виражатися в абсолютних та відносних по казниках. В абсолютному вираженні ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної операції. Відносний показ ник ризику обчислюють шляхом віднесення абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує господарську діяльність.
Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.
У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі поняттю ризику, його видам дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" та № 32 "Оцінки вла стивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки" сутність і ви значення різних видів ризику також мають розпливчастий характер.
Оцінку аудиторського ризику подано в більш як шести міжнарод них нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на теренах України, аудиторські фірми й аудитори-підприємці зобов'язані їх дотримуватися. Тому в цьому посібнику йти меться про види аудиторського ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.
Метою нормативу № 12 є встановлення порядку отримання ауди тором знань про систему бухгалтерського фінансового обліку і внут рішнього контролю, ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.
Детальніше про взаємозв'язок властивого (притаманного) ризику та ризику відповідності внутрішнього контролю розповідається в нормативі № 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудитор ської перевірки".
Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства
— це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існува ти за класом операцій або класом укладених угод і може бути сут тєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за інши ми рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своє часно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.
Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контро лю у зв'язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик не відповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адек ватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутріш нього контролю високий.
Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний із проведенням не залежних процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідпо відності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впли вають на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що вико ристовуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлен ня помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 % залишків за рахунками або всі види опе рацій, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запевнюючий (аргументаційний), ніж підсумковий характер.
Є ще ризик контролю — оцінювання аудитором системи внутріш нього контролю клієнта з метою визначення її ефективності при за побіганні або виправленні помилок у бухгалтерському облікові і звітності. Крім того, ризик контролю — це небезпека того, що недо стовірна інформація не буде виявлена або буде несвоєчасно попере джена системою внутрішнього контролю.
Ризик бізнесу — вплив обставин ділової активності клієнта на погіршення фінансового стану клієнта, що не залежить від аудитора, і, водночас, аудитор підтвердив, що фінансовий стан задовільний і надійний. На рівень ризику аудиторської діяльності мають вплив помилки, що виникли з причини вибіркового обстеження великого обсягу обліку чи звітності й обмеженого часу на його здійснення.
Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися прин ципу репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозува ти випадкові помилки.
1.3. Оцінка і аналіз ризиків.
Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, за грози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від ла тинського слова «resecum» — скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціюва лося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.
В економічній літературі відомі численні спроби сформулю вати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідов ним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першо основі є невизначеністю.
Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-еконо мічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу гос подарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно мож ливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосу вання, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевно сті, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непев ність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реаль них числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визна но лише таку невизначеність, яку можна оцінити кіль кісно.
Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин мо жна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту ха рактерну особливість, що вона одночасно як два необхідні ком поненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:
1) частоту настання події щодо місця та часу;
2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхи лення фактичного результату від очікуваного.
Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовір ність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.
Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види.
Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.
Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується суб’єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція суб’єктивної ймовірності ґрунтується не на статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в тому, що задана подія відбудеться.
Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Математичний апарат, використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах теорії ймовірності та математичної статистики. Законом розподілу випадкової величини називається закон відповідності між можливими значеннями випадкової величини та їх імовірностями. Наприклад, доходність певного інвестиційного проекту може характеризуватися наведеним нижче законом розподілу[2]:
Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання
Ймовірність одержання доходу
(Р)
Рівень очікуваного доходу (Х)
(умовн. од.)
0,2
0,5
0,3
200
800
1000
Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається дискретною.
Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.
Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням, коефіцієнтом варіації.
Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків значень величини (х) на відповідні ймовірності (Рі):
Невизначеність характеризується розсіянням можливих значень випадкової величини довкола її очікуваного значення.
Для характеристик ризику як міри невизначеності використовуються такі показники:
1) дисперсія
D(x) = M[x –M(x)];
2) середньоквадратичне відхилення
коефіцієнт варіації
Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в таблиці, ці характеристики становлять:
1) середнє очікуване значення доходу
М(х) = 200 · 0,2 + 800 · 0,5 + 1000 · 0,3 = 740
2) дисперсія
D(x) = (200-740)2 · 0,2 + (800-740)2 ·0,5 + (1000-740)2 · 0,3 = 80400
3) середньоквадратичне відхилення
4) коефіцієнт варіації
Найчастіше як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення. Чим більше його значення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні проекти А і В, закони розподілу NPV яких задано в таблиці:
Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів
Проект А
Проект В
Можливі значення NPV (ХА)
Відповідні ймовірності (РА)
Можливі значення NPV (ХВ)
Відповідні ймовірності (РВ)
100
500
700
1500
0.2
0.4
0.3
0.1
760
-7200
1000
3000
5000
0.2
0.3
0.3
0.2
760
М (ХА) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760
М (ХВ) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760
Тобто, очікуване значення NPV для обох проектів однакове. Втім, величини їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:
D (ХА) = (100-760)2 · 0,2 + (500-760)2 · 0,4 + (700-760)2 · 0,3 + (1500- 760)2 · ·0,1 = 170000
D (ХB) =(-7200 – 760)2 · 0,2 + (1000 –760)2 · 0,3 + (3000 – 760)2 · 0,3 + (5000 – 760)2 ·0,2 = 17790400
σ(хВ) значно більше σ(хВ), а отже, ризик проекту В вищий від ризику проекту А.
Якщо порівнюються два проекти з різними очікуваними значеннями NPV, то використовується коефіцієнт варіації, який показує частку ризику на одиницю очікуваного значення NPV.
Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей аналіз може бути проведений різними методами – від неформальної інтуїтивної оцінки проекту до складних розрахункових методів та використання статистичного аналізу й математичних моделей.
Практично всі розрахункові значення грошових потоків, на яких заснований проектний аналіз, є очікуваними значеннями випадкових величин з певними законами розподілу. Ці розподіли можуть мати більшу чи меншу варіацію, що є відображенням більшої чи меншої невизначеності, тобто ступеня власного ризику проекту. Характер розподілу ймовірностей грошових потоків та їх кореляції одного з одним зумовлює характер розподілу ймовірностей NPV проекту і, таким чином, рівень власного ризику даного проекту.
У випадках, коли ризик розрахувати неможливо, прийняття ризикових рішень відбувається за допомогою евристики, що являє собою сукупність логічних прийомів і методичних правил теоретичного дослідження і відшукання істини. Іншими словами, це способи рішення особливо складних задач. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ризику: - Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. - Завжди треба думати про наслідки ризику. - Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву. - Не можна ризикувати великою кількістю заради малого. - При наявності сумніву приймаються негативні рішення. - Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й інші варіанти.
Перш ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен визначити максимальний обсяг збитку по даному ризику; зіставити його з обсягом вкладеного капіталу; порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше його чи більше.
Невід'ємним елементом ризику-менеджменту є організація заходів щодо виконання наміченої програми, тобто визначення окремих видів заходів, обсягів і джерел фінансування цих робіт, конкретних виконавців, термінів виконання і т.д. Важливим етапом організації ризику-менеджменту є контроль за виконанням наміченої програми, аналіз і оцінка результатів обраного варіанта ризикового рішення. У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила:
- максимум виграшу,
- оптимальна імовірність результату,
- оптимальне коливання результату,
- оптимальне сполучення виграшу і величини ризику.
Сутність правила максимуму виграшу полягає в тім, що з можливих варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається варіант, що дає найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для інвестора ризику.
Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов'язаний вибрати стратегію, яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє чи підприємцю менеджеру краще розуміти конкурентну обстановку і звести до мінімуму ступінь ризику.
Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.
Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, зв'язані з вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем точності.
Розділ 2. Фінансовий ризик і його місце в діяльності підприємства.
2.1. Поняття і види фінансових ризиків.
У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових втрат, що випливає зі специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпеку таких втрат виражають собою фінансові ризики.
Фінансові ризики - це комерційні ризики. Ризики бувають чисті і спекулятивні. Чисті ризики означають можливість одержання збитку чи нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.
Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів - дохід або збиток. Особливістю фінансового ризику є імовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає з природи цих операцій. До фінансових ризиків відносяться кредитний ризик, процентний ризик - валютний ризик: ризик упущеної фінансової вигоди.
Кредитні ризики — небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків, що приєднуються кредитору. Процентний ризик - небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами селенговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по притягнутих засобах, над ставками по наданих кредитах.
Валютні ризики являють собою небезпеку валютних утрат, зв'язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, у тому числі національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних і інших валютних операцій.
Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) чи зупинки господарської діяльності.
2.2. Принципи управління фінансовими ризиками.
Інвестуванню капіталу завжди супроводжують вибір варіантів інвестування і ризик. Вибір різних варіантів вкладення капіталу часто зв'язаний зі значною невизначеністю. Наприклад, позичальник бере позичку, повернення якої він буде робити з майбутніх доходів. Однак самі ці доходи йому невідомі. Цілком можливий випадок, що майбутніх доходів може і не вистачити для повернення позички. В інвестуванні капіталу приходиться також йти на визначений ризик, тобто вибирати той чи інший ступінь ризику. Наприклад, інвестор повинний вирішити, куди йому варто вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, чи в більш ризиковане, але значно дохідний захід (селенгові операції, венчурне інвестування, покупка акцій). Для рішення цієї задачі треба кількісно визначити величину фінансового ризику і порівняти ступінь ризику альтернативних варіантів.
Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії й імовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість одержання визначеного результату. Стосовно до економічних задач методи теорії імовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій самого кращого виходячи з найбільшої величини математичного чекання. Інакше кажучи, математичне чекання якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженої на імовірність його настання.
Підприємництва без фінансового ризику не буває. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Однак в усьому потрібна міра. Ризик обов'язково повинен бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, усі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для зм'якшення крутих поворотів на ринку. Головна мета менеджменту, особливо для умов сьогоднішньої України, домогтися, щоб при самому гіршому розкладі мова могла йти тільки про деяке зменшення прибутку, але не в якому випадку не поставало питання про банкрутство. Тому особлива увага приділяється постійному удосконалюванню управління ризиком - ризику-менеджменту.
При ринковій економіці виробники, продавці, покупці діють в умовах конкуренції самостійно, тобто на свій страх і ризик. Їхнє фінансове майбутнє є непередбаченим і мало прогнозованим. Ризик-менеджмент представляє систему оцінки ризику, управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Ризиком можна керувати, використовуючи різноманітні міри, що дозволяють деякою мірою прогнозувати настання ризикової події і вчасно вживати заходів до зниження ступеня ризику.
В українській практиці ризик підприємця кількісно характеризується суб'єктивною оцінкою очікуваної величини максимального і мінімального доходу (збитку) від вкладення капіталу. Чим більше діапазон між максимальним і мінімальним доходом (збитком) при рівній імовірності їхнього одержання, тим вище ступінь ризику. Ризик являє собою дію в надії на щасливий результат за принципом "повезе-не-повезе". Приймати на себе ризик підприємця змушує невизначеність господарської ситуації, невідомість умов політичної й економічної обстановки і перспектив зміни цих умов. Чим більше невизначеність господарської ситуації при ухваленні рішення, тим вище і ступінь ризику.
На ступінь і величину ризику реально впливати через фінансовий механізм, що здійснюється за допомогою прийомів стратегії і фінансового менеджменту. Цей своєрідний механізм управління ризиком і є ризик-менеджмент. В основі ризику-менеджменту лежить організація роботи з визначення і зниження ступеня ризику.
Ризик-менеджмент представляє систему управління ризиком і економічними (точніше фінансовими) відносинами, що виникають у процесі цього управління, і включає стратегію і тактику управлінських дій.
Під стратегією управління розуміються напрямки і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Кожному способу відповідає визначений набір правил і обмежень для ухвалення кращого рішення. Стратегія допомагає сконцентрувати зусилля на різних варіантах рішення, не суперечної генеральної лінії стратегії і відкинути всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети дана стратегія припиняє своє існування, оскільки нові цілі висувають задачу розробки нової стратегії.
Тактика - практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення встановленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення і самих конструктивних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.
Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми - об'єкта управління і керуючої підсистеми - суб'єкта управління. Об'єктом управління в ризику-менеджменті виступають ризикові вкладення капіталу й економічні відносини між суб'єктами, що хазяюють, у процесі реалізації ризику. До таких економічних відносин відносяться зв'язки між страхувальником і страховиком, позичальником і кредитором, між підприємцями, конкурентами і т.д.
Суб'єкт управління в ризику-менеджменті - група керівників (фінансовий менеджер, фахівець зі страхування і т.д.), що за допомогою різних варіантів свого впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління. Цей процес може здійснюватися тільки за умови циркулювання необхідної інформації між суб'єктом і об'єктом управління. Процес управління завжди припускає одержання, передачу, переробку і практичне використання інформації. Придбання надійної і достатній у конкретних умовах інформації відіграє головну роль, оскільки воно допомагає прийняти правильне рішення по діях в умовах ризику. Інформаційне забезпечення складається з різного роду інформації: статистичної, економічної, комерційної, фінансової і т.д.
Особливу роль у рішенні ризикових задач грають інтуїція менеджера й інсайт. Інтуїція являє собою здатність безпосередньо, як би раптово, без логічного продумування знаходити правильне рішення проблеми. Інтуїція є неодмінним компонентом творчого процесу. Інсайт - свідомість рішення конкретної проблеми. У момент інсайту рішення усвідомлюється ясно, однак ця виразність часто носить короткочасний характер. Тому необхідна свідома фіксація рішення.
У випадках, коли ризик розрахувати неможливо, прийняття ризикових рішень відбувається за допомогою евристики, що являє собою сукупність логічних прийомів і методичних правил теоретичного дослідження і відшукання істини. Іншими словами, це способи рішення особливо складних задач. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ризику: - Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. - Завжди треба думати про наслідки ризику. - Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву. - Не можна ризикувати великою кількістю заради малого. - При наявності сумніву приймаються негативні рішення. - Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й інші варіанти.
Перш ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен визначити максимальний обсяг збитку по даному ризику; зіставити його з обсягом вкладеного капіталу; порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше його чи більше.
Невід'ємним елементом ризику-менеджменту є організація заходів щодо виконання наміченої програми, тобто визначення окремих видів заходів, обсягів і джерел фінансування цих робіт, конкретних виконавців, термінів виконання і т.д. Важливим етапом організації ризику-менеджменту є контроль за виконанням наміченої програми, аналіз і оцінка результатів обраного варіанта ризикового рішення.
У стратегії ризику-менеджменту застосовуються наступні правила: - максимум виграшу,
- оптимальна імовірність результату,
- оптимальне коливання результату,
- оптимальне сполучення виграшу і величини ризику.
Сутність правила максимуму виграшу полягає в тім, що з можливих варіантів ризикових вкладень капіталу вибирається варіант, що дає найбільшу ефективність результату при мінімальному чи прийнятному для інвестора ризику.
Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобов'язаний вибрати стратегію, яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє чи підприємцю менеджеру краще розуміти конкурентну обстановку і звести до мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, зв'язані з вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену імовірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступенем точності.
Цілком уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи джерело втрат, бізнесмен здатний знизити їхню загрозу, зменшити дію несприятливих факторів. Охарактеризуємо втрати, потенційна можливість яких породжує підприємницький ризик, зокрема, у виробничому бізнесі.
Часом досить серйозні втрати у фінансовому підприємництві. Фінансове підприємництво, по суті, цим тим же комерційне, але товаром у цьому випадку виступають гроші, цінні папери, валюта. Отже, утрати, у цілому характерні для комерційного підприємництва, притаманні і фінансовому підприємництву. Але при оцінці фінансового ризику необхідно враховувати такі специфічні фактори, як неплатоспроможність одного з агентів фінансової угоди, зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції, можливі вилучення визначеної частини фінансових ресурсів у процесі здійснення підприємницької діяльності.
Тому особливо важливий для умов України фінансовий ризик, що виникає в сфері відносин підприємства з банками й іншими фінансовими інститутами. Фінансовий ризик діяльності фірми звичайно виміряється відношенням позикових засобів до власного: чим вище це відношення, тим більше підприємство залежить від кредиторів, тим серйозніше і фінансовий ризик, оскільки чи обмеження припинення кредитування, жорсткість умов кредиту волоче звичайно труднощі і навіть зупинка виробництва через відсутність сировини, матеріалів і т.п. Для ринку цінних паперів ризикованість - властивість майже будь-якої угоди в зв'язку з тим, що ефективність угоди не цілком відома в момент її висновку. Деяке виключення складають державні процентні папери. Але якщо взяти до уваги непрогностичність чи інфляції обмінного курсу валют, то відсутність ризику, навіть стосовно до векселів казначейства США, викликає сумнів.
В обов'язку фінансового менеджера входить забезпечення зниження усіх видів ризику, а не тільки фінансового, оскільки між різними сферами діяльності підприємства не існує чітких границь. Ризик і доход у фінансовому менеджменті розглядаються як дві взаємозалежні категорії. Вони можуть бути асоційовані як з яким-небудь окремим видом активів, так і з їх комбінацією.
Уся комерційна діяльність піддається не одному, а декільком видам фінансового ризику. Характерний, наприклад, політичний ризик-актив, чи доходи за рубежем можуть бути заморожені чи експропрійовані. Мається і ризик регулювання (процедури бухгалтерського обліку і принципи оподатковування можуть бути змінені владою). Економічний ризик, зокрема, коли довгострокові контракти з іноземними постачальниками можуть бути піддані впливу змін.
Менеджер-фінансист за допомогою збору й аналізу відповідної інформації й ефективного її застосування здатний принести величезну користь компанії. У ситуаціях, сполучених з фінансовим ризиком, фінансист зобов'язаний знаходити оптимальне рішення. Це звична ситуація ризику, що відноситься до процентних і валютних курсів. На сьогодні мається небагато фірм у Росії, здатних функціонувати без зовнішніх позик. Як правило, правління компанії розглядає займ як більш розумний крок, ніж випуск додаткових акцій. Але відсотки повинні бути виплачені в цьому випадку у встановлених розмірах, поза залежністю від рентабельності компанії. Менеджер, таким чином, повинний керувати витратами по відсотку. Для багатьох компаній не представляється можливим реалізувати позики на тривалий термін на основі фіксованого курсу, оскільки пропозиція довгострокових кредитів на цій основі дуже обмежено. Вплив різких стрибків у процентних ставках відчувається і з погляду руху бюджетів наявних засобів і створює ускладнення в плануванні податків. Навіть компанії, що не діють на міжнародних ринках, піддані ризику, зв'язаному з валютними операціями, оскільки їхні внутрішні ринки збуту можуть бути переорієнтовані на іноземних постачальників. Так, "Лукойл" є концерном, що проводить усієї своєї операції на території Росії в карбованцевому вираженні. При зміні ж курсу карбованця щодо інших валют нафта з Перської затоки може стати більш привабливої для багатьох її споживачів. Більшість компаній тією чи іншою мірою залучені в міжнародний бізнес, піддані змінам у ціні активів і засобів компанії щодо іноземних валют. Так, європейські виробники автомобілів, що експортують продукцію в США, понесли великі збитки через падіння курсу долара США стосовно фунта стерлінгів і німецькій марці - ціна на продукцію європейців на американському ринку виявлялася завищеної, чи ж вони змушені були упокоритися з низьким рівнем прибутку. Для японських автомобілебудівників, що раніше вже зіштовхувалися з подібною проблемою і створили виробничі потужності в США з метою її рішення, новою проблемою став негативний вплив на баланс материнської компанії раптове падіння вартості їх американських інвестицій у ціновому вираженні.
2.3. Форми і види страхування фінансових ризиків.
Страхування тісно пов'язане з підприємницькою ді яльністю, яка неможлива без ризику. При допомозі стра хування створюються деякі фінансові гарантії стабільності й прибутковості виробництва[8]. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє кожна підприємницька структура, стра хування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й засіб подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.
Для підприємця виключного значення набуває стра хування від політичних ризиків, комерційних, правових, технічних небезпек. Воно ж сприяє упорядкуванню фінансових і юридичних взаємозв'язків між різними суб'єктами ринку.
Враховуючи, що метою будь-якої підприємницької діяльності є одержання прибутку, особливо велике зна чення набуває страхування від можливої Його втрати або неодержання передбачуваних доходів.
Прийнято вважати, що фактори, які викликають втрати (неодержання) прибутку, зумовлюються двома групами причин. До першої відносяться різні порушен ня нормального виробничого процесу внаслідок сти хійних чинників, аварій та інших непередбачуваних подій. До другої групи відносять зміну ринкової кон'юнктури, погіршення або ж порушення умов виконання контрактів постачальниками, чи відмову споживачів від замовленої продукції (послуг).
Прибуткова підприємницька діяльність передбачає постійне оновлення основних активів, впровадження нових технологій, заміну традиційних матеріалів нови ми, тощо. Іншими словами, неможливо вистояти в кон курентній боротьбі без пошуків невикористаних резервів підвищення ефективності виробництва, а, значить, без розумного ризику. Звичайно, при цьому дуже вірогідні й втрати. Страхування від них може стати важливою підтримкою підприємців в. освоєнні ними досягнень на уково-технічного прогресу.
В умовах становлення ринкової економіки саме стра хування все більше стає об'єктом комерційної діяльності. Страховик, беручи на себе відповідальність за певні матеріальні активи чи господарські операції, тим самим ризикує сам. Тому він не може братися за деякі види страхування, яким властива підвищена небезпека, по в'язана з крупними ризиками. Однак, багато з них мо жуть стати об'єктами взаємного страхування (не на комерційних засадах).
З розширенням ринкових форм господарювання буде посилюватись потреба страхового захисту підприєм ницьких структур, які до того ж значної зростуть кіль кісно. Разом з тим можливості їх страхування будуть також розвиватись, що зумовлено зміцненням фінансо вого становища страховиків.
Ризиковий характер виробництва зумовлений як можливими збитками від зупинки конвеєра, авто матичних ліній чи цілого підприємства або його підрозділу, так і непередбаченими наслідками від впровадження нової техніки й технології.
Страхування на випадок вимушеного простою техніки і устаткування виступає по своєму змісту як доповнення до страхування основних та оборотних активів, тому що виму шена перерва у виробництві супроводжується їх загибеллю або пошкодженням. Виходячи з цього, і склад страху вальників, і перелік страхових випадків при названих видах страхування може бути однаковим. Разом з тим це не означає їх автоматичного зв'язку. Клієнти можуть укладати договори по обох видах страхування або по одному з них. Економічно оправданим є одночасне заключення підприємцем договорів по страхуванню майна та страху ванню від вимушених простоїв. Для страховиків укладан ня двох названих договорів страхування дозволяє більш виважено і з меншими витратами розраховувати збиток при виникненні стихійного лиха або іншого страхового випадку.
У разі непередбаченої зупинки виробництва в стра хову відповідальність можуть включатись втрати від простою, зумовленого перервами в електро- і газопоста чанні, не
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора