Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ ТА АНАЛІЗУ СИТУАЦІЙ
( Розділ 15
МЕТОДИКА РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАДАЧ
( Розділ 16
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ КОНКРЕТНИХ СИТУАЦІЙ
Розділ 15
МЕТОДИКА РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАДАЧ
Матеріальні і нематеріальні активи. Задачі розділу 1 мають таку змістовно-методичну спрямованість: а) визначення та аналіз видової, функціонально-групової і поелементної структури матеріальних активів, виробничих основних та оборотних фондів; б) оцінка виробничих основних фондів за балансовою, первісною і залишковою вартістю; в) розрахунок та аналіз показників ефективності відтворення і використання виробничих основних фондів; г) обчислення норм і щорічних сум амортизаційних відрахувань із застосуванням різних методів; д) визначення окремих показників ефективності використання оборотних фондів; е) визначення загальної величини і структури нематеріальних активів, ефективності їх застосування. Тому важливо виокремити методичні особливості розв’язання різних типів задач щодо формування і використання активів первинних суб’єктів господарювання.
Визначення видової структури матеріальних активів перед бачає обчислення частки виробничих основних фондів (засобів), оборотних фон дів і майна соціального призначення в загальній їх вартості за відповідний ретроспективний (перспективний) період виробничо-господарської діяльності підприємства (організації). Аналітична оцінка такої структури дозволяє визначити тенденцію щодо зміни співвідношення окремих складників матеріальних активів, яке помітно впливає на соціально-економічну ефективність господарювання. Поряд з цим важливе практичне значення має розрахунок та аналіз функціонально-групової структури виробничих основних фондів, тобто часток окремих груп у загальній їх величині на певну дату, що по-різному впливають на обсяг виробництва, оскільки уможливлює краще засвоєння та усвідомлення нової класифікації цих фондів за трьома групами.
Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (травень 1997 р.) балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою
БВоф = БВо + Вноф + Вкр + Врек – Вв – АВо , (1)
де БВо — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
Вноф — витрати на придбання нових основних фондів;
Вкр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
Врек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модер нізацію устаткування;
Вв — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;
АВо — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Середньорічна вартість основних фондів підприємства визначається шляхом додавання до їх суми на початок року середньорічної величини введення в дію нових і віднімання такої ж величини виведення з експлуатації діючих через фізичне спрацювання, техніко-економічне старіння або з інших причин. Середньорічна величина введення в дію основних фондів обчислюється як абсолютна сума, перемножена на частку їх дії протягом року (стосовно кількості місяців чи днів року), а виведення з експлуатації — перемноженням суми вибуття і частки їх невикористання протягом того ж періоду. Якщо ж конкретні дати введення в дію нових чи вибуття діючих основних фондів на момент здійснюваних розрахунків є невідомими, то для обчислення середньорічних значень уведення в дію і вибуття основних фондів застосовується встановлений дослідним шляхом коефіцієнт 0,35. З цією метою дозволяється використовувати інше числове значення такого коефіцієнта в межах 0,35—0,50.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття впродовж звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів за звітний рік.
Оцінка та аналіз процесу відтворення основних фондів здійснюються з використанням системи показників, у тому числі коефіцієнтів: економіч ного спрацювання — відношення накопиченої суми амортизації на кінець року до середньорічної вартості основних фондів; вибуття — відношення суми основних фондів, що вибули з експлуатації протягом поточного року, до середньорічної їх величини; екстенсивного оновлення — відношення суми введених в дію на підприємстві основних фондів до середньорічної величини останніх; інтенсивного оновлення — співвідношення абсолютних або відносних величин вибуття і введення в дію основних фондів за звітний (розрахунковий) рік.
Фактичний ступінь техніко-економічного старіння діючого устаткування порівняно із кращими вітчизняними (світовими) зразками визначається за допомогою коефіцієнта kтес, обчислюваного за формулою
(2)
де Ц0, Ц1 — продажна ціна одиниці діючого і нового устаткування, по відношенню до якого визначається ступінь техніко-економічного старіння;
П0, П1 — паспортна продуктивність відповідно діючого і нового устаткування.
Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами на реновацію (повне відновлення) основних фондів, які характеризують щорічну суму відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Зазвичай норму амортизаційних відрахувань Нав розраховують на основі такої усталеної формули:
, (3)
де Фб — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів на кінець розрахункового року;
Л — ліквідаційна вартість основних фондів;
Ап — амортизаційний період (нормативний строк служби).
Наведена норма амортизаційних відрахувань застосовується за умови практичного використання методу рівномірної (лінійної) амортизації. Відповідно до чинного законодавства встановлені такі норми амортизаційних відрахувань по групах основних фондів, %: перша група (будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої) — 5; друга група (автомобільний транспорт; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструмент; включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, телефони, інше офісне обладнання) —25; третя група (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2) — 15.
Крім того, у практиці господарювання можуть застосовуватися інші методи встановлення норм і нарахування щорічних сум амортизаційних відрахувань. Зокрема в Україні започатковано застосування подвійно-залишкової та прискореної амортизації основних фондів.
Норма амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюється подвоєнням норми, обчис леної за умови застосування методу рівномірної амортизації, але відносно не до балансової, а залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно прийняти рішення щодо застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за новою класифікацією до групи 3 і придбаних після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97 – ВР. При цьому використовуються такі норми прискореної амортизації за роками експлуатації засобів праці: перший — 15 %; другий — 30 %; третій — 20 %; четвертий — 15 %; п’ятий — 10 %; шостий і сьомий — 5 %.
Незалежно від застосовуваного методу амортизації річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом перемноження балансової вартості основних фондів на кінець розрахункового року та відповід ної норми у відсотках.
Фондовіддачу за продукцією (прибутком) найточніше можна обчислити шляхом ділення відповідно виробленої і реалізованої товарної продукції або одержаного валового (чистого) прибутку на попередньо розраховану середньорічну величину основних виробничих фондів конкретного суб’єкта господарювання (підприємства, об’єднання, концерну, корпо рації тощо). При визначенні фондовіддачі за продукцією рекомендується застосовувати показник обсягу чистої продукції, що об’єктивніше відбиває результативність виробничих процесів у первинній ланці господарювання.
Об’єктивно на приріст (збільшення) обсягу товарної (чистої) продукції впливає одночасно зміна рівня фондовіддачі та величини основних фондів. При цьому відносний ступінь впливу фондовіддачі на приріст обсягу товарної (чистої) продукції у конкретному розрахунковому році порівняно з попереднім роком обчислюється як різниця між індексами збільшення товарної (чистої) продукції і вартості основних фондів. Різниця між індексами приросту товарної (чистої) продукції та зміною рівня фондовіддачі характеризує відносний ступінь впливу динаміки основних фондів на загальне збільшення обсягу продукції.
Окремі задачі розділу присвячені визначенню частки впливу тих або інших чинників на динаміку фондовіддачі як узагальнюючого показника ефективності використання основних фондів підприємства. Зокрема йдеться про виявлення ступеня підвищення чи зниження рівня фондовіддачі під дією зміни оптових цін на продукцію, середньорічної вартості основних фондів, продуктивності праці і чисельності персоналу.
Абсолютну величину зміни фондовіддачі під впливом підвищення (зниження) оптових цін можна виявити шляхом зіставлення рівнів фондовіддачі, розрахованих за обсягом товарної продукції відповідно в діючих і порівнянних цінах, а вплив зміни середньорічної вартості основних фондів — через порівняння фондовіддачі за товарною продукцією в діючих цінах, яку обчислено без урахування і з урахуванням приросту обсягу основних фондів підприємства.
Зміна абсолютного рівня фондовіддачі під одночасним впливом продуктивності праці, чисельності персоналу і вартості основних виробничих фондів визначається за такою методичною схемою. По-перше, ступінь впливу продуктивності праці на рівень фондовіддачі — порівнян ням фондовіддачі, розрахованої діленням відповідно обсягу продукції як добутку продуктивності праці за розрахунковий і звітний роки та чисельності персоналу розрахункового року на обсяг основних виробничих фондів за розрахунковий рік. По-друге, підвищення фондовіддачі під впливом збільшення чисельності персоналу — шляхом зіставлення віддачі основних фондів розра хункового року, обчисленої на основі обсягу товарної продукції як добутку продуктивності праці та чисельності персоналу відповідно за розрахунковий і звітний роки. По-третє, вплив різкого збіль шення величини основних фондів у розрахунковому році на абсолютне зменшення фондовіддачі — через визначення і порівняння віддачі основних фондів відповідно в розрахунковому та звітному роках з урахуванням обсягу продукції розрахункового року як добутку продуктивності праці й чисельності персоналу за той самий рік.
Фондомісткість продукції як обернений показник фондовіддачі обчислюється діленням середньорічної вартості основних фондів на обсяг товарної продукції. Її зміна у розрахунковому році під впливом збільшення обсягу реалізованої продукції визначається порівнянням показника фондомісткості за розрахунковий і звітний роки, обчисленого з урахуванням величини основних фондів звітного (базисного) року, а під дією зростання вартості основних фондів — зіставленням фондомісткості продукції розрахункового року, визначеної на основі величини основних фондів відповідно розрахун кового та звітного періодів.
До числа основних показників, що характеризують рівень використання устаткування в часі, відноситься коефіцієнт змінності його роботи — відношення суми відпрацьованих за добу машино-змін до кількості встановленого устаткування. Проте таке визначення виокремленого показника не враховує внутрішньозмінних втрат робочого часу. Тому доцільніше застосовувати інший спосіб обчислення коефіцієнта змінності роботи устаткування — як відношення загальної суми відпрацьованих за добу машино-год до змінного фонду часу роботи всього встановленого устаткування.
Аналіз виробничо-технологічної структури оборотних фондів підприємства здійснюється на основі попередньо зроблених розрахунків часток виробничих запасів, незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення, видатків майбутніх періодів у загальному їх обсязі за певний період, що уможливлює виявлення негативних, позитивних і бажаних тенденцій в динаміці структури цих фондів.
Коефіцієнт використання металу визначається відношенням чистої маси деталі (готового виробу) до нормативної чи фактичної витрати металу на виготовлення цієї деталі (виробу). Загальний обсяг його перевитрати чи економії обчислюється як добуток різниці між фактичною і нормативною питомою витратою та річного обсягу виробництва деталей (готових виробів).
Щоб розрахувати оптимальний розмір закупівельної партії сировини, матеріалів чи інших видів матеріальних ресурсів (Q), потрібно використати спеціальну формулу Вільсона, що має такий вигляд:
, (4)
де т — річний обсяг закупівлі конкретного виду матеріальних ресурсів у натуральному вираженні;
О — витрати підприємства на обслуговування закупівлі матеріальних ресурсів, гр. од.;
k — ціна франко-склад покупця одиниці матеріальних ресурсів, грош. од.;
r — витрати, пов’язані зі зберіганням закуплених матеріальних ресурсів, % від вартості виробничих їх запасів.
Ритмічність (періодичність) постачання однієї закупівельної партії певного виду матеріальних ресурсів обчислюється шляхом ділення 360 днів календарного року на число закупівельних партій протягом одного року.
Гранична (економічно виправдана) ціна ліцензії на право використання конструкції і технології виготовлення продукції визначається на основі річного валового прибутку з урахуванням відносного (відсоткового) обмеження його абсолютної величини.
Загальна балансова вартість нематеріальних активів підпри ємства (іншого організаційного утворення) розраховується шляхом підсумовування окремих її складників (при потребі — попередньо обчислених), а річна сума амортизаційних відрахувань — на основі норми, встановленої чинним законодавством (10 %).
Оборотні кошти. Задачі розділу 2 за своєю змістовно-мето дичною спрямованістю охоплюють визначення, оцінку та аналіз: а) функціонально-технологічної й елементної структури оборотних коштів; б) поелементного і загального нормативу оборотних коштів підприємства; в) показників ефективності використання оборотних коштів первинних суб’єктів господарювання.
Функціонально-технологічна структура оборотних коштів того чи іншого суб’єкта господарювання характеризує відсоткове співвідношення часток оборотних фондів і фондів обігу. При цьому треба зважати на той важливий факт, що частка оборотних фондів завжди має перевищувати частку фондів обігу приблизно в 2—2,5 раза. Елементна структура оборотних коштів обчислюється шляхом розрахунків частки окремих їх елементів-складників (виробничих запасів, незавершеного виробництва, напівфабрикатів власного виготов лення, витрат майбутніх періодів, залишків готової продукції, відвантаженої продукції, грошових коштів на розрахунковому рахунку, дебіторської заборгованості, інших оборотних коштів) у загальному обсязі на певну дату (у конкретному розрахунковому році).
Загальний норматив оборотних коштів являє собою суму нормативів останніх у виробничих запасах, незавершеному виробництві, витратах майбутніх періодів і залишках готової продукції. Норматив оборотних кош тів у виробничих запасах, що відносяться за існуючою системою обліку матеріальних цінностей до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо тощо), визначається множенням середньодобового їх споживання у вартіс ному (натуральному) виразі на норму сукупного запасу (транспортного, підготовчого, поточного і страхового) у днях. Необхідний розмір оборотних коштів у незавершеному виробництві обчислюють за загальновідомою для економістів формулою:
Ннз.в = Вп ( Тц ( kнв, (5)
де Вп — середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;
Тц — середня тривалість виробничого циклу в днях;
kнв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).
Останній можна визначити за двома спеціальними методиками. Найточніше його розраховують шляхом розподілу витрат по днях виробничого циклу, обчислення суми витрат за всі дні виробничого циклу за наростаючим підсумком і визначення середньої собівартості незавершеного виробництва. На основі такої інформації коефіцієнт наростання витрат дорівнює результату ділення середньої собівартості незавершеного вироб ництва на собівартість виготовлюваного виробу. У випадку, коли продукується матеріаломістка продукція і через це має місце велика частка одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за спрощеною формулою
kнв = qпц + 0,5 ( qрв, (6)
де qпц — частка витрат у перший день виробничого циклу;
qрв — частка решти витрат на виготовлення виробу.
Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишку цих цілеспрямованих коштів на початок періоду і суми витрат протягом наступного розрахункового періоду за вирахуванням величини наступного погашення витрат за рахунок собі вартості продукції. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції на складі підприємства чи іншого суб’єкта господарювання визначається добутком вартості одноденного випуску готових виробів на норму їх запасу в днях. Норма запасу продукції на складі підприємства утворюється з кількості днів, необхідних для підготовки товарів до продажу (реалізації), тобто їх комплектування, пакування і відвантаження споживачам, а також оформлення платіжних документів у відповідному банку (банку, що обслуговує товаровиробника).
Економічну ефективність використання оборотних коштів будь-якого суб’єкта господарювання зазвичай характеризують коефіцієнт їх оборотності (кількість оборотів на рік) і тривалість одного обороту в днях (швидкість обороту). Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів на рік) розраховується методом ділення вартості реалізованої (проданої) за дію чими оптовими (роздрібними) цінами за рік на середній залишок оборотних коштів за той же відтинок часу. Зворотний показник прийнято називати коефіцієнтом завантаження, котрий показує, скільки обігових коштів (у частках одиниці) припадає на кожну гривню реалізованої продукції. Тривалість одного обороту (швидкість обороту) обігових коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому році (загальноприйнятою кількістю є 360 днів) і коефіцієнта оборотності таких коштів.
Краще використання обігових коштів спричинює їх вивільнення (економію). Абсолютна сума вивільнення (економії) обігових коштів внаслідок прискорення їх оборотності (збільшення числа оборотів і відповідного зменшення тривалості одного обороту) може бути розрахована як різниця між сумами обігових коштів, необхідних підприємству за умови звичайного (досягнутого) і прискореного рівня їх оборотності.
У випадках помітного погіршення рівня використання обігових коштів внаслідок уповільнення швидкості обороту і збільшення коефіцієнта завантаження виникає потреба в додатковому залученні цих коштів. Обсяг додаткового залучення обігових коштів можна визначити шляхом множення різниці між порівнюваними (більшим і меншим) коефіцієнтами завантаження на обсяг реалізованої фактично продукції.
Інвестиції. У розділі 3 містяться задачі трьох типів: перший — визначення та аналіз елементно-технологічної структури виробничих інвестицій (реальних капітальних вкладень); другий — розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень, основного та оборотного капіталу, кошторисної вартості багатоспрямованих інвести ційних проектів, здійснюваних у різногалузевих сферах діяльності суб’єктів господарювання; третій — оцінка економічної ефективності виробничих і фінансових інвестицій, реалізації різноманітних інвестиційних проектів.
Визначення елементно-технологічної структури виробничих інвестицій (реальних капітальних вкладень) є нескладним завданням і зводиться до розрахунку часток окремих складників (вартості будівельно-монтажних робіт, устаткування та інших капітальних робіт і витрат) у загальному їх обсязі. Структура капітальних вкладень з більшою часткою вартості устаткування прийнято вважати раціональнішою порівняно з іншою числовою характеристикою.
Важливим завданням інвестиційної діяльності підприємств та інших суб’єктів господарювання є визначення їх потреби в інвестиціях (капіталь них вкладеннях), основному та оборотному капіталі. Практична реалізація цього завдання вимагає знання методики конкретних розрахунків необхід них перспективних і поточних обсягів інвестиційних ресурсів.
Зокрема конкретний алгоритм обчислення необхідного розміру капітальних вкладень на основі питомої їх величини зводиться до наступних послідовно здійснюваних розрахункових процедур, що передбачають визначення: 1) можливого обсягу виробництва продукції з наявних виробничих потужностей шляхом множення абсолютної величини останніх на початок розрахункового періоду на нормативний (прогнозований) коефіцієнт їх використання; 2) необхідного додаткового щорічного випуску продукції як різницю між обсягом попиту ринку і можливим її випуском з діючих виробничих потужностей; 3) потрібної величини нарощування виробничої потужності підприємства як частки від ділення розміру незадоволеного ринкового попиту на продукцію на прогнозований коефіцієнт використання виробничої потужності; 4) необхідного обсягу капітальних вкладень у розвиток під приємства як добуток питомих капітальних вкладень на одиницю приросту продукції (потужності) і потрібного приросту останньої.
Доповненням до викладеної методичної схеми обчислення необхідного обсягу капітальних вкладень (інвестицій) у прогнозований розвиток підприємства слугує в необхідних випадках визначення інвестиційних ресурсів на відшкодування вибуття основних фондів (в межах величини амортизаційних відрахувань чи й додаткових до них виробничих інвестицій та створення будівельного заділу для нарощування нових основних фондів). При цьому розмір інвестиційних ресурсів, необхідних для відшкодування вибуття основних фондів протягом прогнозованого періоду , можна визначити за формулою
(7)
де ОФакт і ОФпас — відповідно активна і пасивна частини балансової вартості основних фондів на початок розрахункового періоду;
qa i qn — коефіцієнти вибуття основних фондів відповідно активної та пасивної частин залежно від їх строку експлуатації і темпів річного приросту;
Т — кількість років у прогнозованому (розрахунковому) періоді;
k(інв — коефіцієнт капітальних витрат, що не збільшують вартість основних фондів, у частках одиниці від загальної величини інвестицій на відшкодування вибуття засобів праці.
Величину інвестицій (капітальних вкладень), необхідну для створення будівельного заділу ((Із) визначають за формулою
(Із = Фз ( kг / (1 – (), (8)
де Фз — величина заділу створюваних основних фондів на останній рік розрахункового (прогнозованого) періоду;
kг — коефіцієнт готовності задільних виробничих чи інших об’єктів на кінець розрахункового періоду, в частках одиниці;
( — величина капітальних витрат, що не збільшують вартості створюваних за їх рахунок основних фондів.
У багатоспрямованому випадку загальний обсяг інвестицій (капі тальних вкладень), що вкладаються в подальший розвиток будь-якого суб’єкта господарювання (організаційного утворення) визначається як сума капітальних витрат на компенсацію вибуття основних фондів, приріст виробничого потенціалу і створення заділу нових фондів і потужностей.
Започаткування активної підприємницької діяльності вимагає формування певного стартового капіталу — основного та оборотного. Одним з можливих варіантів визначення необхідних окремому підприємцю чи групі підприємців-партнерів інвестиційних ресурсів є обчислення не лише певного стартового капіталу (основного, сукупного), а й відповідної суми кредиту (позикових коштів).
Зазвичай переважну частину основного капіталу становлять інвес тиційні ресурси на придбання виробничого устаткування і транспортних засобів. Решту потреби в стартовому капіталі складають окремі елементи оборотного капіталу (наприклад, витрати на кредитування покупців, закупівлю матеріалів, оплату праці, оренду виробничих та офісних приміщень, а також певну суму готівки в касі суб’єкта господарювання). Загальну суму капіталу на кредитування покупців (ОбКкр) за здійснення продажу продукції повністю чи частками на умовах використання попередньо визначеного в часі кредиту можна розрахувати за формулою
, (9)
де Vрп(ч) — повний обсяг або частка продукції у вартісному виразі, що має реалізовуватися на умовах одно- чи двомісячного кредиту;
t — термін надання кредиту в днях (якщо t виражено у місяцях, то у знаменнику формули (9) ставиться число 12;
Пдв — податок на додану вартість (за ставки цього податку, яка становить 20 %, Пдв = 1,2).
Загальна потреба в оборотному капіталі визначається як сума окремих його елементів-складників, поділена на коефіцієнт оборотності (кіль кість оборотів) обігових коштів. Інакше кажучи, для цього використовується формула
(10)
де — загальна сума необхідного оборотного капіталу;
ОбКкр — сума капіталу на кредитування покупців;
Вм — витрати на закупівлю матеріалів;
Взп — витрати на оплату праці;
Воп — орендна плата за рік;
Гк — сума готівки в касі підприємницької структури;
kоб — коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) оборотних коштів.
У практиці господарювання іноді виникає ситуація, коли загальну потребу в оборотному капіталі треба визначити як суму нормованих обігових коштів і величини комерційного кредиту. Здебільшого у випадках господарської практики обчислення загальної величини основного капіталу з методичної точки зору є прозорим і зводиться до підсу мовування його окремих елементів (зокрема, вартості: адміністративних, виробничих та складських приміщень; обладнання офісів; устаткування виробничих цехів; господарського інвентаря, технологічного інструменту і вимірювальних приладів; вантажних та легкових автомобілів).
Важливішою за значенням і складнішою за методикою розв’я зання є порівняно велика сукупність задач, спрямованих на визначення ефективності різнофункціональних (реальних, фінансових) інвестицій, обгрунтування і вибір найпривабливіших інвестиційних проектів. Причому йдеться про оцінку порівняльної та абсолютної ефективності реальних інвестицій (проектів) з коротким (до трьох років) і довготривалим (понад три роки) інвестиційним циклом.
Ефективність реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з коротким інвестиційним циклом можна визначити, використавши метод так званих зведених витрат чи ланцюговий метод і без урахування чинника часу. Зведені витрати (Zві) являють собою суму поточних витрат на виробництво (собівартість) одиниці продукції (Cі) і питомих капітальних вкладень (Кі), зведених до однакової розмірності в часі відповідно до нормативного коефіцієнта порівняльної ефективності капітальних витрат (Ен), тобто для визначення їх величини застосовується формула
Zві = Cі + Ен · Кі. (11)
За умови однакового обсягу виробництва по порівняних варіантах можуть братися не питомі (в розрахунку на одиницю), а загальні показники собівартості річного випуску і капітальних вкладень. Найкращим (економічно вигідним) вважається варіант інвестування з найменшими зведеними витратами. Величина перевищення зведених витрат за порівнюваними варіантами характеризує економічний ефект від реалізації кращого з них. Річний економічний ефект від здійснення окремого привабливішого заходу, що обумовлює зниження собівартості продукції, але потребує додаткових капітальних вкладень, можна розрахувати, використавши дещо модифіковану формулу
EEp = ((П – Ен Kд) N , (12)
де ЕЕр — річний економічний ефект від здійснення заходу;
(П — додатковий прибуток від реалізації одиниці продукції внаслідок зменшення її собівартості;
Кд — додаткові питомі капітальні вкладення;
N — річний обсяг випуску продукції в натуральному вираженні.
За умови наявності невеликої кількості варіантів інвестиційних рішень з метою вибору кращого з них можна використовувати й ланцюговий метод (метод попарного порівняння) за властивою йому формулою
(13)
де Ер — розрахунковий коефіцієнт ефективності додаткових капітальних вкладень;
Сі, Сі + 1 — собівартість продукції за двома порівнюваними варіантами;
Кі, Кі + 1 — капітальні вкладення за двома порівнюваними варіантами.
Більш капіталомісткий варіант інвестиційного рішення буде економічно ефективним, якщо Ер > Eн.
Вибір ефективнішого варіанта об’єктового інвестування, здійснюваного на основі порівняно найменших зведених витрат, може доповнюватися таким посилюючим чинником, як визначення рентабельності продукції за загальновідомою формулою
(14)
де Ці — продажна ціна одиниці продукції.
Насамкінець, за вибраним найефективнішим варіантом інвестування конкретної форми розширеного відтворення основних фондів підприємства може додатково обчислюватися коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних вкладень як відношення прибутку на одиницю продукції до їх питомої величини.
Половина задач розділу 3 присвячена визначенню ефективності реальних інвестицій (інвестиційних проектів) з використанням нових методичних підходів, адаптованих до ринкових умов господарювання. Останні мають охоплювати чітко окреслені принципи й алгоритми розрахунків окремих показників, що характеризують економічну ефективність інвестування проектів. Двома основоположними принципами оцінки ефективності реальних інвестицій слугують: перший — віддача інвестованого капіталу у вигляді грошового потоку (суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань від вартості матеріальних і нематеріальних активів); другий — обов’язкове приведення загальних величин капіталу і грошового потоку до теперішньої чи майбутньої вартості шляхом дисконтування за допомогою спеціально розраховуваного коефіцієнта приведення (дисконт ного множника). Коефіцієнт приведення (тв, використовуваний для визначення теперішньої вартості капіталу і грошового потоку, обчислюється за формулою
(15)
де e( — дисконтна ставка, %
tp — розрахунковий рік;
t — кількість років перед або після розрахункового.
Дисконтний множник (мв, що використовується для обчислення майбутньої вартості капіталу і грошового потоку, визначається за аналогічною формулою
(16)
Безпосередньо ефективність інвестицій (інвестиційних проектів) в ринкових умовах господарювання характеризує система показників, що охоплює: 1) чистий приведений дохід (чисту теперішню чи майбутню приведену вартість); 2) індекс дохідності (прибутковості, рентабельності) інвестицій; 3) термін окупності інвестицій; 4) внутрішня норма дохідності.
Показник чистого приведеного доходу (ЧПД) дає узагальнену характеристику результату інвестування — абсолютну величину ефекту від реалізації певного обсягу інвестицій. При оцінці ефективності реальних інвестицій він є основним (критеріальним) і залежно від конкретної ситуації (необхідності обчислення чистої теперішньої чи майбутньої вартості) визначається з однієї з двох формул
ЧПД( = (17)
або ЧПД(( =, (18)
де ГПі — грошовий потік і-го розрахункового року;
ІКі — сума інвестицій і-го розрахункового року.
Як синоніми стосовно чистого приведеного доходу в окремих задачах цього розділу використовується показник чистої приведеної (поточної, дисконтної) вартості.
Індекс дохідності (ІД) у методичному відношенні є схожим на використовуваний раніше показник «коефіцієнт ефективності капітальних вкладень». Проте в даному випадку як дохід виступає не прибуток, а грошовий потік (ГП) стосовно інвестиційних коштів (ІК), приведених за умови різночасності до теперішньої або ж майбутньої вартості. Виокремлений показник характеризує не абсолютну, а відносну ефективність інвестицій і розраховується за формулою
ІД = ГП / ІК. (19)
У кількох задачах розділу замість точнішого за назвою індексу дохідності використовуються індекси прибутковості та рентабельності інвестицій. Хоч останні правильніше було б визначати на основі лише прибутку.
Термін окупності інвестицій (Ток) як показник їх ефективності також базується на дисконтованій величині грошового потоку. Найточніше його можна розрахувати, користуючись формулою
(20)
де Тіц — тривалість інвестиційного циклу (кількість років грошових надходжень);
ІКді — дисконтована сума інвестицій за і-й рік розрахункового періоду;
— сума грошових потоків за зростаючим підсумком, що за абсолютною величиною найбільше наближається до дисконтованої суми інвестицій;
— дисконтована сума грошового потоку в останній чи передостанній розрахунковий рік.
Цілком допустимим, хоч і менш точним, є методичний підхід до визначення терміну окупності інвестицій на основі середньорічної величини грошових потоків.
З огляду на технологію обчислення складнішим за інші є показник внутрішньої норми дохідності (ВНД), який характеризує рівень дохідності інвестицій через дисконтну ставку, за котрої чистий приведений дохід у процесі дисконтування дорівнюватиме нулю, тобто абсолютні величини дисконтованих грошових потоків та інвестицій стають однаковими. ВНД завжди знаходиться в межах кількісно меншої і більшої дисконтної ставки та обчислюється за формулою
, (21)
де ДСм, ДСб — задана умовою задачі відповідно кількісно менша (індекс «м») і більша (індекс «б») дисконтна ставка, %;
ЧТВмдс, ЧТВбдс — чиста теперішня вартість за умови взятої відповідно меншої і більшої дисконтної ставки.
Можливим є дещо інший методичний підхід до визначення ВНД, який зводиться до розв’язання рівняння
(22)
де ГПд — сумарний дисконтований грошовий потік за весь період реалізації інвестиційного проекту;
ІК — обсяг інвестиційних коштів за альтернативними проектами;
t — тривалість реалізації інвестиційного проекту, років.
Таке рівняння прийнятне для визначення ВНД за можливими варіантами інвестування за умови невеликого (тривалістю 3—4 роки) періоду реалізації інвестиційного проекту, оскільки стає квадратним або кубічним і розв’язується за загальновідомою розрахунковою процедурою. Тому по відповідних задачах розділу 3 ВНД рекомендується визначати за універсальнішою формулою (21).
Обсяг фінансових ресурсів, одержуваних емітентом від продажу акцій на аукціоні, дорівнює добутку ринкової ціни однієї акції і кількості проданих акцій. У свою чергу ринкова ціна однієї акції Цар визначається за формулою
(23)
де Цан — номінальна ціна однієї акції;
Па — прибутковість акцій, %;
Вп — ставка позикового відсотка.
Кількість акцій для аукціонного продажу розраховується як їх залишок після реалізації працівникам підприємства (фірми), включаючи реалізацію за готівку, приватизаційні сертифікати і так звані «акції на посаду». Прибутковість однієї акції визначається співвідношенням розміру диві дендів у розрахунку на одну акцію й ринкової вартості акцій у конкретний період господарювання. Відносний рівень віддачі на капітал у наступному році, яку очікує інвестор від купівлі акцій підприємства на фондовому ринку обчислюється шляхом ділення очікуваного розміру дивідендів на ймовірну вартість акцій на фондовому ринку. Зрештою доцільність купівлі акцій того або іншого підприємства при наявності альтернативного варіанта вкладення капіталу можна визначити, якщо порівняти майбутню вартість акцій на кінець прогнозованого періоду і майбутню вартість доходу за альтернативним варіантом.
Науково-технічний та організаційний прогрес. Розділ 4, як видно з його назви, охоплює два взаємодоповнюючі блоки задач. У першому з них містяться задачі, за змістом пов’язані з науково-технічним прогресом: вартісній оцінці основних результатів використання нових засобів і предметів праці, визначенню та аналізу економічної ефективності застосування у виробничій сфері нових технологій, технологічного устаткування, конструкційних і допоміжних матеріалів, механізації та автоматизації виробничих процесів і процесів управління. Другий блок складається зі значної кількості задач, що охоплюють організаційний прогрес, зокрема обчислення рівня та ефективності процесів концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва. Заключною для розділу є комплексна задача по визначенню інтегрального організаційно-технічного рівня виробництва на гіпотетичному підприємстві.
Вартісна оцінка результатів використання виготовлених впродовж кількох років нових засобів праці здійснюється шляхом перемножування ціни і продуктивності одиниці та обсягу їх щорічного використання в усіх сферах. При цьому задля безпомилкового визначення обсягу використання нових засобів праці по роках розрахункового періоду доцільно побудувати спеціальну таблицю із за значенням років їх експлуатації і сфер використання. Вартісна оцін ка результатів використання нових предметів праці зводиться до визначення сукупного обсягу виробництва відповідної кількості продукції у вартісному виразі по всіх сферах застосування. Методично розрахунки здійснюються у такій послідовності: 1) об числюється можливий обсяг виробництва продукції з нових предметів праці по сферах використання шляхом ділення обсягу застосування нових предметів праці за певний рік на нормативну величину їх витрати на один виріб; 2) визначається вартісна оцінка основних результатів використання нових предметів праці множенням ціни одиниці продукції на річний обсяг її виготовлення по кожній сфері застосування; 3) здобуті результати розрахунків за сферами використання нових матеріалів підсумовуються і таким спосо бом визначається шуканий показник.
Основним показником ефективності переважної більшості об’єк тових напрямів науково-технічного прогресу слугує річний економічний ефект. Методичний підхід до його визначення диференціюється залежно від груп заходів у галузі науково-технічного прогресу.
Розрахунок річного економічного ефекту від механізації та автоматизації виробництва, застосування нових технологічних процесів, що забезпечують економію виробничих ресурсів за умови випуску однотипної продукції, здійснюється за формулою різниці зведених витрат
(24)
де З1, З2 — зведені витрати на виготовлення одиниці продукції за допомогою відповідно базової (індекс «1») і нової (індекс «2») техніки чи технології;
А2 — річний обсяг виробництва продукції (виконання роботи) за допомогою нового заходу науково-технічного спрямування, фіз. од.
Для розрахунків річного економічного ефекту від виробництва і використання нових засобів праці застосовують модифіковану формулу різниці зведених витрат, що враховує коефіцієнти зростання продуктивності kзп і зміни довговічності (строку служби) kt нового засобу праці порівняно з базовим, а також економію споживача за весь строк експлуатації нового засобу праці Ес. Ця формула має такий вигляд
(25)
де А2 — річний обсяг виробництва нового засобу праці.
При цьому величина Ес розраховується за формулою чистої економії експлуатаційних витрат
(26)
де — річні експлуатаційні витрати споживача за умови використання відповідно базового (індекс «1») і нового (індекс «2») засобу праці у розрахунку на обсяг продукції (роботи), вироблюваної (виконуваної) за допомогою нового засобу праці;
— сукупні капітальні вкладення споживача за умови викорис тання базового і нового засобу праці;
Ен — нормативний (прийнятний) коефіцієнт ефективності (прибут ковості, рентабельності) інвестиційних ресурсів споживача нового засобу праці.
При визначенні річного економічного ефекту від виробництва і використання нових предметів праці застосовується модифікована формула різниці зведених витрат
(27)
де— питома витрата відповідно базового і нового предмета праці на одиницю вироблюваної споживачем продукції;
Епс — питома економія поточних і капітальних витрат у споживача у розрахунку на одиницю споживаного нового предмета праці;
А2 — річний обсяг виробництва нового предмета праці.
Річний економічний ефект від вироблення нової кінцевої продукції підвищеної якості й конкурентоспроможної на ринку, включаючи товари споживчого призначення, можна визначити за формулою (12).
На госпрозрахунковому рівні річний економічний ефект визначається окремо у продуцента і споживача технічних новин, а також народногосподарський (сукупний) економічний ефект, що являє собою алгебраїчну суму ефектів виробника і споживача нової техніки та технології. Для повнішої (комплексної) оцінки ефективності технічних новин і нововведень можуть використовуватися, крім річного економічного ефекту, інші окремі показники: річна чи загальна економія відокремлених видів за поточними і капітальними витратами, зростання продуктивності праці, зниження трудомісткості виробів, вивільнення працівників, коефіцієнт (індекс) прибутковості чи термін окупності інвестиційних ресурсів як обернені вимірники тощо. При цьому останні два показники (коефіцієнт прибутковості і термін окупності інвестицій) дозволяється розраховувати на основі не грошового потоку, а прибутку (валового, чистого). Насамкінець варто виокремити необхідність у відповідних випадках визначення соціального ефекту від виробництва та застосування нових засобів і предметів праці, товарів споживацького призначення, підвищення рівня екологізації виробництва. У загальну вартісну оцінку соціального ефекту можуть включатись у першу чергу такі його складові елементи, як економія фонду заробітної плати внаслідок усунення важких умов праці, зменшення витрат на оплату листків непрацездатності, скорочення обсягу капітальних вкладень в охорону праці тощо.
Рівень спеціалізації виробничого підприємства (об’єднання, корпорації) тієї або іншої галузі народного господарства визначається коефіцієнтом спеціалізації, що розраховується як частка основної (профільної) продукції у загальному обсязі товарної продукції відповідного суб’єкта господарювання. При цьому важливо зазначити, що основною (профільною) вважається та продукція, заради виробництва якої створювалося (будувалося) спеціалізоване підприємство певної галузевої підпорядкованості. Об’єктивно обумовлений спеціалізацією виробництва рівень розвитку кооперування даного підприємства з іншими використовується коефіцієнт кооперування, що характеризує частку купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів у повній собівартості товарної продукції підпри ємства-виробника.
Оптимальний розмір підприємства (об’єднання), економічна ефективність розвитку спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва визначаються на базі показника загальних (питомих) зведених витрат з урахуванням додаткових чинників (транспортних витрат, вартості витрат сировини й матеріалів, капітальних вкладень у суміжні галузі та інфра структуру). З огляду на це формула зведених витрат для вибору (обгрунтування) оптимальних розмірів підприємства має вигляд
(28)
де Вті — транспортні витрати на доставку сировини (матеріалів) для виробництва та готової продукції споживачам;
Qi — вартість втрат сировини (матеріалів) і готової продукції у процесі транспортування та зберігання;
— капітальні вкладення (інвестиції) у створення (спорудження) підприємства і-го розміру;
— додаткові інвестиційні ресурси у водопостачання, комунікаційні системи та очисні споруди, транспорт.
Для визначення економічної ефективності концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва обчислюється загальний річний економічний ефект Еер у вигляді різниці зведених витрат з урахуванням транспортних витрат до (індекс «1») та після (індекс «2») підвищення рівня розвитку відповідної суспільної форми організації виробництва в розрахунку на річний обсяг випуску продукції ВП2 після проведення заходів щодо розвитку тієї або іншої форми організації виробництва за формулою
(29)
При цьому враховуються також поодинокі оцінні показники: відносне збільшення обсягу виробництва, приріст прибутку, зростання продуктивності праці, фондовіддачі та рентабельності продукції, абсолютне і відносне зменшення окремих елементів поточних витрат.
Визначення економічної ефективності диверсифікації виробництва, яка стає однією з поширених форм його організації за умови посилення конкуренції продуцентів на ринку, має базуватися на обчисленні кількох взаємопов’язаних показників: зростання обсягу виручки від реалізації диверсифікованої продукції, приріст валового і чистого прибутку, коефіцієнт прибутковості та термін окупності інвестицій у подальший розвиток диверсифікації виробництва. При цьому варто наголосити, що розрахунки коефіцієнта прибутковості і терміну окупності повинні обов’язково здійсню ватися з використанням дисконтованих (зведених до теперішньої вартості) щорічних інвестицій та грошових потоків.
Інтегральний коефіцієнт організаційно-технічного рівня виробництва визначається застосуванням двох розрахункових операцій. Під час першої з них розраховуються окремо коефіцієнт технічного та організаційного рівня виробництва (kтpв, kopв) за формулою
, (30)
де qві — коефіцієнт вагомості і-го показника певної їх сукупності, що відібрані для визначення технічного та організаційного рівня виробництва;
Пні, Прі — відповідно нормативне і розрахункове за конкретний рік значення і-го показника технічного чи організаційного рівня виробництва;
n — кількість показників у групі, що використовуються для визначення окремо технічного та організаційного рівня виробництва.
Друга розрахункова операція зводиться до безпосереднього визначення шуканого інтегрального коефіцієнта організаційно-техніч ного рівня виробництва шляхом середньозваженої інтеграції коефіцієнтів, що характеризують окремо технічний та організаційний рівень виробництва, на основі заданої їх вагомості.
Технічний розвиток і виробнича потужність. У розділі 5 представлено дві групи (сукупності) задач, що мають відповідні методичні особливості щодо їх розв’язання. Першу з них складають задачі, зміст яких спрямований на: а) кількісне визначення технічного оснащення праці, рівня прогресивності технологічних процесів, стану технічного розвитку підприємств, досягнутого рівня механізації та автоматизації виробництва; б) цілеоцінні розрахунки економічної ефективності використання нових видів технологічного устаткування та автоматичних ліній, різних форм підтримання на дієздатному рівні й розвитку техніко-технологічної бази виробничого підприємства, включаючи капітальний ремонт та оновлення діючого устаткування, технічного переозброєння і реконструкції, розширення функціо нуючих підприємств, спорудження та розміщення нових виробничих об’єктів. Друга група задач відображає методичні основи визначення величин і рівня використання виробничих потужностей різногалузевих підприємств та їх структурних підрозділів.
Насамперед варто нагадати, що фондоозброєність праці на тому чи іншому підприємстві обчислюється діленням балансової вартості основних виробничих фондів на загальну чисельність персоналу, а механоозброєність праці — відношенням вартості машин та устаткування до облікової чисельності робітників. Зіставлення названих показників за базовий і кілька наступних років уможливлює виявлення їх динаміки.
Коефіцієнт рівня прогресивності технології kпт можна визначити, скориставшись формулою
, (31)
де — відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення коефі цієнта використання металу;
— відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення частки заготовчої стадії технології;
— відповідно коефіцієнт вагомості й відносне значення частки продукції, вироблюваної за допомогою нової технології.
Обчислення інтегрального коефіцієнта технічного рівня окремої групи і всього парку металорізальних верстатів здійснюється за такою схемою. Спочатку розраховується середнє значення конкретного показника (коефіцієнта продуктивності; коефіцієнта ремонтомісткості; коефіцієнта питомої металомісткості; частка прогресивних видів устаткування; частка технічно та економічно застарілого устаткування) по всіх виокремлених групах металорізальних верстатів. Потім визначається інтегральний показник технічного рівня окремої групи металорізальних верстатів (токарних, свердлильних, фрезерних, шліфувальних та інших) шляхом перемноження числового значення і коефіцієнта вагомості кожного окремого показника та підсумовування одержаних результатів (добутків). Зрештою, якщо пом ножити середні значення всіх п’яти показників на відповідні коефіцієнти їх вагомості й підсумувати добутки, то відтак буде знайдено числове значення шуканого інтегрального показника технічного рівня всього парку металорізальних верстатів підприємства.
Подібний алгоритм обчислення покладено в основу визначення інтегрального коефіцієнта механізації та автоматизації виробництва на окремих підприємствах з урахуванням числового значення і коефіцієнта вагомості (значущості) двох показників: загального ступеня охоплення персоналу механізованою працею й частки продукції, вироблюваної за допомогою автоматизованих засобів праці. Такий же методичний підхід рекомендується використовувати для інтегральної оцінки рівня технічного розвитку окремих виробничих підприємств у розрахунковому році. Згідно з ним інтегральний коефіцієнт обчислюється на основі розрахункових значень і коефіцієнтів вагомості чотирьох показників: 1) рівня фондоозброєності праці; 2) рівня прогресивності технології; 3) технічного рівня використовуваного устаткування; 4) загального рівня механізації та автоматизації виробничо-управ лінських процесів.
Визначення економічної ефективності використання різноманітних напрямів (елементів, форм) технічного розвитку підприємства і відтворення його матеріально-технічної бази здійснюється зазвичай за допомогою безлічі усталених показників, методика обчислення яких викладена у попередніх розділах навчального посібника. Зокрема для оцінки економічної ефективності окремих об’єктів чи напрямів технічного розвитку підпри ємства можна зголоситися на застосування таких показників:
( використання поодиноких виробничих об’єктів матеріально-тех нічної бази (устаткування, автоматичних ліній, механізації технологічних процесів) — річного економічного ефекту у вигляді загальної економії поточних і капітальних витрат; терміну окупності інвестиц
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора