Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2001
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міжнародний інститут лінгвістики і права
О.М.Городецька
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ
Навчальний посібник для вищих навчальних закладів
Київ 2001
ББК 32.973.202
Г-70
Допущено Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
(лист заступника міністра №14/18.2-894 від 19.06.2001 р.)
Рецензенти:
член-кореспондент Національної академії мистецтв, професор,
доктор технічних наук М.І.Яковлєв
(Національна академія мистецтв)
професор, доктор історичних наук А.Л.Зінченко
(Міжнародний інститут лінгвістики і права)
доцент, кандидат технічних наук С.М.Макаров
(Київський національний технічний університет)
Науковий редактор:
доцент, кандидат філологічних наук Т.В.Ковтун
Городецька О.М.
Міжнародна інформація: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів – К., МІЛП, 2001 – 165 с.
В даному навчальному посібнику систематизовані теоретичні і методичні питання пошуку інформації, надано характеристику сучасних джерел отримання інформації, ринку інформаційних технологій, проаналізовано міжнародні тенденції: управління інформаційними потоками, процес створення правової бази захисту інформації.
Навчальний посібник призначено для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.
( О.М.Городецька
МІЛП, 2001
ЗМІСТ
стор.
Вступ ……………………………………………………………………
3
Програми міжнародних організацій з питань інформації та комунікації …………………………………………………...
5
Питання для самоконтролю ……………………………...
20
Основні поняття міжнародної комунікації та інформації ...
21
Питання для самоконтролю ……………………………...
32
Інформаційні потреби адресата ……….……………………...
33
Питання для самоконтролю ……………………………...
48
Джерела та канали отримання міжнародної інформації …
49
Питання для самоконтролю ……………………………...
55
Інформаційний пошук .……………….………………………..
56
Питання для самоконтролю ……………………………...
62
Аналітико-синтетична переробка інформації ………..
63
Питання для самоконтролю ……………………………...
69
Теоретико-методологічні основи вивчення змісту документів ………………………………………………………
70
Питання для самоконтролю ……………………………...
85
Міжнародне інформаційне право. Захист інформації …….
86
Питання для самоконтролю ………….
106
Міжнародні комп’ютерні інформаційні системи та технології .………………….……………………………………
108
IX.I
Internet ………………………………………………...
108
IX.II
Геоінформаційні системи та ГІС-технології ……..
141
IX.III
Світовий ринок інформаційних технологій ……...
153
Питання для самоконтролю ……………………………...
159
Висновки ……………………………………………………………….
160
Література ……………………………………………………………...
161
ВСТУП
Складність та різноманітність сучасної міжнародної інформації та її джерел, експоненційний зріст обсягів самої інформації вимагає від фахівців-міжнародників впевнених навичок вибору адекватних методик аналізу сучасних міжнародних інформаційних матеріалів і вміння самостійно вирішувати інформаційні завдання професійної діяльності. Від спеціалістів-міжнародників вимагається глибоке розуміння міжнародних процесів і закономірностей їхнього розвитку, а також володіння різними видами знань - як методологічними, так і технологічними.
Незважаючи на інтерес до сучасних проблем міжнародної інформації, вітчизняних підручників і навчальних посібників з цієї теми практично немає. Чимало книг, однак, присвячено окремим питанням міжнародної інформації: теорії міжнародної комунікації, технологічній еволюції процесів комунікації. Автори книг, як правило, - фахівці або в галузі лінгвістики, або в галузі інформаційних технологій. Високими темпами зростає кількість публікацій у зарубіжних періодичних виданнях, присвячених новим аспектам і проблемам, що виникають у процесі використання міжнародної інформації, - правовим, етичним та економічним. Нові методики аналізу міжнародної інформації, нові аспекти розвитку міжнародної інформаційної спільноти не систематизовані достатньою мірою.
Даний навчальний посібник з курсу «Міжнародна інформація» враховує специфіку підготовки спеціалістів-міжнародників. Методична концепція автора базується на розумінні процесів розвитку міжнародної інформації як синтезу теоретичних, методологічних і технологічних закономірностей розвитку сучасного суспільства.
Розроблений навчальний посібник організований таким чином, що велика увага приділяється еволюції відношення міжнародних організацій до проблем інформації і комунікації, новим економічним і правовим аспектам, методологічному забезпеченню процесів опрацювання, передачі і використання міжнародної інформації.
Навчальний посібник з курсу “Міжнародна інформація” складено з метою:
ознайомити студентів із методологією, сучасними тенденціями та актуальними проблемами міжнародної комунікації та інформації;
забезпечити глибоке розуміння основ процесів міжнародної комунікації;
надати суму знань, що допомогла б орієнтуватись у складних міжнародних інформаційних процесах;
сформувати навички інформаційного пошуку, визначення інформаційних потреб користувача, підготовки відповідних аналітичних матеріалів;
ознайомити з новітніми інформаційними технологіями на прикладі геоінформаційних систем (ГІС);
сформувати навички користування ресурсами мережі Internet для вирішення інформаційних завдань професійної діяльності.
Кожний розділ навчального посібника завершується переліком питань для самоконтролю, що дозволяє зосередитися на найважливіших питаннях і гарантує ефективне засвоєння матеріалу.
I. ПРОГРАМИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ПИТАНЬ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЇ
Основні положення концепції інформаційного суспільства. Еволюція концепції ООН в галузі інформації та комунікації. Програми міжнародних організацій з питань інформації та комунікації (ООН: Major Programme IV Towards a Communication And Information Society For All; ЄС: eEurope: An Information Society For All).
Аналіз закордонного досвіду дозволяє виділити такі основні положення концепції інформаційного суспільства:
1 – Створення концепції інформаційного суспільства є необхідністю, засобом підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках, надання своїм громадянам можливості освіти та працевлаштування в інформаційному сторіччі.
2 – Програми та концепції розраховані лише на ті елементи інформаційної індустрії, на які держава може впливати, хоча ця сфера майже цілком зосереджена у приватному секторі, який і ризикує своїми капіталами. Завдання держави – створити сприятливі умови для залучення капіталів до інформаційної галузі.
3 – Державні органи в інформаційному суспільстві використовують нові технології для відкритої взаємодії з суспільством.
4 – Інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, контролю за державним апаратом, аналізу громадської думки.
5 – Глобальна природа міжнародного інформаційного суспільства вимагає узгодження національних політик, тому значно зростає вага міжнародного співробітництва.
6 – Головна роль держави в інформаційному суспільстві – у створенні адекватної законодавчої бази, яка повинна сприяти інвестиційному клімату, конкуренції в інформаційній галузі, вдосконаленню освіти новими інформаційними засобами тощо.
7 – Концепції інформаційного суспільства мають яскраву соціальну орієнтованість, а також приділяють значну увагу дистанційній освіті, телемедицині тощо.
8 – Міжнародним суспільством та окремими країнами практично не виділяються конкретні інформаційні технології, проголошується технологічний нейтралітет інформаційного суспільства.
9 – Здійснюється ідея стійкого розвитку, в межах якої країни, що розвиваються, мають можливість отримати результати розвитку техногенної цивілізації.
У 1987 р. Європейська Комісія випустила “Зелену книгу”, у якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі становлять нервову систему сучасного економічного та соціального життя.
У 1988 р. адміністрація США надрукувала доповідь “NTIA Telecom 2000 report”, у якій підкреслювалося, що телекомунікаційна і інформаційна структури життєво важливі для підтримки дієспроможності американської та світової економіки.
У 1993 р. віце-президент США А.Гор [1] використав поняття “інформаційна супермагістраль”. Наступного року на конференції Міжнародного союзу зв’язку він вже говорив про глобальну інформаційну інфраструктуру.
Інформаційні суспільства мають такі головні характеристики:
інформація використовується як економічний ресурс з метою підвищення ефективності, стимулювання інновацій, підвищення конкурентоспроможності;
інформація стає предметом масового споживання населення;
відбувається інтенсивне формування інформаційного сектора економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші сектори. Знаменно, що рух до інформаційного суспільства – спільна тенденція для розвинутих країн і країн, що розвиваються.
Підходи у США і Європі до побудови інформаційного суспільства значно відрізняються: у США акцент робиться на технологічних аспектах, в Європі – на соціальних вимірах.
Уряд США зробив розвиток інформаційної інфраструктури пріоритетом своєї політики. Відомою ініціативою, яка реалізується у США з 1993 р., є “Національна інформаційна інфраструктура: план дій”. Згідно з цією ініціативою визнається, що інформаційну інфраструктуру створює переважно приватний сектор, але держава повинна відігравати суттєву роль у цьому процесі для забезпечення всіх американців інформаційними ресурсами за доступними цінами.
У Канаді концепцію національного суспільства розглядають як засіб збереження культурної ідентичності перед загрозою інформаційної експансії США і засіб входження до економіки наступного сторіччя. У відповідній роботі з цієї теми, що була підготовлена урядовим агентством, пропонується цей перехід здійснити за допомогою Канадської інформаційної магістралі (Building the Information Society: Moving Canada into 21st Century. Ministry of Supply and Services. Canada, 1996).
Значних успіхів досягла Велика Британія, яка послідовно проводить політику надання інформації і послуг громадянам з боку держави за допомогою Internet (http//www.open.gov.uk/). Так, державна інформаційна служба країни забезпечує доступ до більш ніж 300 державних організацій.
Зростання питомої ваги інформаційної індустрії у світовій економіці стає все більш помітним. Продовжується стабільний ріст цього сегменту в економіці США (9,8%). Однак найшвидшими темпами ринок інформаційних технологій розвивається в азіатських країнах – Республіці Корея, Тайвані, Гонконзі та Сингапурі.
Позиція США з питання електронної торгівлі зафіксована у 1996 р. і включає такі принципи:
Приватний сектор повинен переважати у створенні Глобальної інформаційної інфраструктури.
Держава повинна уникати обмежень електронної торгівлі.
В разі необхідності держава повинна втручатися лише з метою створення послідовної та прогнозованої бази для електронної торгівлі.
Держава повинна визнавати унікальні властивості Internet і сприяти ініціативам приватного сектора у розвитку Мережі.
Міжнародні правила повинні сприяти електронній торгівлі в Internet.
Для широкого впровадження електронної торгівлі в Internet необхідно розв’язати низку проблем: фінансові (митні і податкові збори, електронні системи розрахунків); правові (“універсальний торгівельний код” для мережі Internet, захист інтелектуальної власності, таємниця приватного життя, безпека); проблема доступу до ринку (телекомунікаційні інфраструктури та їхня взаємодія, зміст, технічні стандарти).
Поза корпоративним сектором електронна торгівля застосовується в багатьох галузях: фінансові послуги, секс (за оцінками компанії “Forrester Research” – це 10% всієї продукції, що продано через Мережу), транспортні агентства, роздрібна торгівля, музика, книги, автомобілі, реклама і маркетинг.
“Електронна революція” не виходила з наукових лабораторій і дослідних виробництв на барикади, але призвела до вибухоподібних змін у громадському житті. Докорінно змінивши систему поширення інформації та сферу масових комунікацій, вона вплинула на життя переважної частини людства. Запропоновані нею комп’ютерна техніка, відеоапаратура, скловолоконні кабельні мережі, супутниковий зв’язок та інші нововведення створили умови для тотального переходу від символів друкованих до аудіовізуальних.
Як наслідок, навіть у визначенні сучасних розвинутих суспільств фігурує поняття не “постіндустріальні”, а “інформаційні”. Як доказ – поява можливості створення глобальної фінансової системи і наднаціональних структур у промисловості, виготовлення високотехнологічного озброєння.
Звичайно, ця ситуація не могла залишитися поза увагою урядів, міжнародних організацій та угруповань. Цій проблематиці дедалі більше уваги приділяють ООН загалом і такий її специфічний підрозділ, як ЮНЕСКО.
Від часу виникнення ЮНЕСКО постійно сприяла:
ліквідації чи зменшенню перешкод, що заважали свободі інформації;
вдосконаленню інформаційних та комунікаційних засобів та технологій.
Однак ситуація, що склалася на межі 70-80-х років, поставила цю міжнародну організацію перед необхідністю більш глибоко проаналізувати перебіг інформаційних процесів у світі, а також наслідки їхнього впливу на національні культури.
Одним з перших досліджень у цьому напрямку була робота фінських вчених К.Норденстренга та Т.Варіса, виконана на замовлення ЮНЕСКО – “Телевізійний потік: вулиця з однобічним рухом? Дослідження і аналіз міжнародного потоку телевізійного програмного матеріалу” (Париж, 1974). У ній вперше на основі зіставлення значного масиву статистичних даних автори показали, що потоки телевізійних програм вкрай незбалансовані як з кількісного, так і з якісного боку.
Результати зацікавили не тільки науковців, але й політичних діячів. Так, Урхо Кекконен (президент Фінляндії) зробив заяву з питань національної та міжнародної комунікаційної політики. Він піддав сумніву доктрину “вільного потоку інформації” і порушив питання про соціальну справедливість і збалансованість в світі масової комунікації.
Аналогічні дослідження почали проводитись і в інших країнах.
ЮНЕСКО розпочала вдосконалювати свої методи нагромадження світової статистики в галузі мас-медіа. Поступово питання про засоби масової комунікації набуло рис глобального і стало одним з головних напрямків діяльності ЮНЕСКО. На порядку денному цієї організації постало питання про модель нового міжнародного інформаційного порядку.
Розглядаючи цю ідею в історичному аспекті, треба виділити 2 напрямки.
Перший – політичний, а саме деколонізація. Головним його представником виступав Рух неприєднання і разом з ним “соціалістичний світ”. Кульмінація прийшлася на 70-ті роки. Саме тоді ООН прийняла Декларацію про новий економічний порядок.
Другий – інтелектуальний напрямок в соціальних науках загалом і, зокрема, у вивченні мас-медіа. Цей напрямок сприяв появі нових наукових шкіл, що піддавали критиці гегемонічні політичні та культурні інститути, появі нових ідей про пріоритет соціальних структур як в самих національних спільнотах, так і в стосунках між ними.
Ці два напрямки існували паралельно майже 10 років, хоча деякі ідеї залишалися для них спільними, зокрема ідея цілісного погляду на світ.
Але поступово визрівали нові підходи до інформації, визначення її ролі у сучасному світі. По-новому оцінювались і можливості використання засобів масової комунікації.
Ці проблеми обговорювали учасники симпозіуму, організованого Рухом неприєднання (березень 1969, Туніс). Саме тоді з’явилося формулювання “новий міжнародний інформаційний і комунікаційний порядок” (НМІКП). Пізніше було констатовано: “НМІКП так само життєво важливий, як і новий економічний порядок”. Після цього поняття увійшло в політичний обіг.
Рух за НМІКП визначився і набрав ваги за зацікавленої підтримки двох угруповань: Руху неприєднання та ЮНЕСКО. Однією з перших акцій стало прийняття Декларації основних принципів щодо внеску мас-медіа у зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, підтримки прав людини і запобігання расизму, апартеїду і війні.
У 1980р. важливість цієї декларації ЮНЕСКО було підтверджено доповіддю комісії ЮНЕСКО, очолюваної видатним ірландським політиком Шоном Мак Брайдом, “Багато голосів, один світ. Доповідь Мак Брайда. 1980” (назва закріпилася в багатьох міжнародних документах). Одним з найважливіших висновків доповіді було визнання, що існує транснаціональний контроль над комунікаціями. Пропозиції було трансформовано у принципи НМІКП:
усунення незбалансованостей та нерівностей, що характеризують сучасну ситуацію;
усунення негативних наслідків дій окремих монополій, власних або громадських, та їхньої нестримної концентрації;
зняття зовнішніх та внутрішніх перешкод, що стоять на заваді вільного потоку та більш широкого і збалансованого розповсюдження інформації та ідей;
плюралізм джерел та каналів інформації;
свобода преси та інформації;
свобода для журналістів та професіоналів в комунікаційних медіа; свобода, яка є невід’ємною від відповідальності;
надання країнам, що розвиваються, можливостей для створення інформаційної інфраструктури, сприятливих умов існування інформаційних та комунікаційних медіа;
широка допомога країнам, що розвиваються, у досягненні цієї мети;
повага до культурної ідентичності народів і до права кожної країни інформувати світ про себе;
повага до права всіх народів брати участь у міжнародному обміні інформацією на основі рівності, справедливості та загального процвітання;
повага до прав спільнот, соціальних та етнічних груп, так само, як і окремих індивідиумів, мати доступ до інформаційних джерел і брати активну участь в комунікаційних процесах.
Доповідь Мак Брайда викликала бурхливу критику з боку США та близьких до країни кіл. Але концепція НМІКП мала подальший розвиток у Міжнародній програмі розвитку комунікацій (МПРК), а також у трьох середньострокових програмах ЮНЕСКО “Комунікація на службі людства”.
У 1984 р. США залишили ЮНЕСКО з метою залякування та опору програмі НМІКП. США підтримала Велика Британія.
У 1987р. ООН і ЮНЕСКО значно змінили ставлення до НМІКП через ряд чинників:
початок перебудови в СРСР і, відповідно, припинення фінансової, політичної та воєнної підтримки;
інтенсивне зростання рівня транснаціонального контролю над глобальними комунікаційними процесами;
підготовка нової стратегії “Захисту вільного потоку інформації” ООН і ЮНЕСКО (тобто дистанціювання від політики НМІКП).
Плани ЮНЕСКО містять такі орієнтири:
Інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація комунікативних мереж у країнах, що розвиваються.
Підготовка людських ресурсів, передача пріоритетів освіті, відповідним технологіям та прикладним дослідженням.
Підготовка досліджень з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів.
Розвиток програм, що спрямовані на освіту тих, хто користується комунікативними медіа. Метою навчання є формування навичок впевненої критичної орієнтації в отриманій інформації і вміння робити її відбір, щоб зреагувати на можливості маніпуляції й захистити свої права громадянина.
Перевага надається:
вільному потоку інформації та незалежності медіа;
практичній діяльності із значним зниженням інтересу до досліджень;
розвитку інформаційних технологій.
Генеральна Асамблея ООН підтримала “нову стратегію ЮНЕСКО для розвитку комунікації та вільного потоку інформації”, а також прийняла, спираючись на неї, резолюцію 46/73А “Інформація на службі людства”. Міжнародне занепокоєння щодо “вільного потоку інформації” пов’язане, в першу чергу, з можливою експансією США.
Глобалізація міжнародного суспільства - це економічний, фінансовий, а також і науково-технічний процес, у рамках якого нові інформаційні технології оперізують весь світ мережею, яка є настільки ж щільною, як і гнучкою. Однак це й культурний процес.
ЮНЕСКО розглядає глобалізацію як процес, який далеко виходить за рамки економічних питань: впливає на спосіб життя і поведінку, змінює звичне уявлення про прийняття рішень і управління, а також про форми художнього вираження. Тільки усвідомлення глобальних тенденцій надасть міжнародному суспільству можливість домогтися найбільших результатів при повазі до існуючих розбіжностей.
Саме тому глобалізація знаходиться зараз у центрі уваги ЮНЕСКО. Коітіро Мацуура (Генеральний директор ЮНЕСКО) таким чином визначив головні пріоритети, які сьогодні відповідають меті ЮНЕСКО [22]:
Безупинна освіта для всіх протягом усього життя, зокрема базова освіта.
Етичні аспекти інформаційного співтовариства.
Етичні аспекти науки і технології.
Етичні аспекти навколишнього середовища.
Етичні аспекти діалогу між різними культурами.
1.Базова і безупинна освіта
Базова освіта означає одержання мінімальних знань і навичок, необхідних для того, щоб кожний міг повною мірою сприяти створенню належного навколишнього середовища і регулювати власне життя. У світі, що стає все більше взаємозалежним, динамічно розвивається зміст поняття "якість базової освіти".
ЮНЕСКО у своїй роботі поставила базову освіту на перше місце. Останній Всесвітній форум з питань освіти для всіх (квітень 2000р., Дакар) підтвердив роль ЮНЕСКО як лідера в цій галузі. В зв'язку з цим ЮНЕСКО планує присвятити значну частину своєї роботи створенню мережі послуг в галузі базової освіти, яка була б доступна для всіх, включаючи найбідніші верстви суспільства, неписьменних дорослих, знедолених із числа молоді, а також дітей, що не відвідують школу. Завдання ЮНЕСКО - розробити стратегію, яка об'єднувала б як формальну систему шкільного навчання, так і всі альтернативні варіанти неформального сектора. Право на освіту є одним з основних прав людини, повинно бути доступне всім, незалежно від економічних, соціальних, культурних або географічних чинників.
2.Етика інформаційного суспільства стосується поширення інформаційних і комунікаційних технологій і їхнього діалектичного зв'язку з глобалізацією. Фактично науково-технологічні досягнення є рушійною силою і наслідком такого перебігу подій. Вони кардинально змінили способи одержання такої інформації і знань, обміну ними і доступу до них.
Нове міжнародне суспільство, яке зараз народжується за допомогою сучасних засобів спілкування, не має спільного бачення майбутнього. Політики, обрані на національному рівні, потрапляють у складну ситуацію: треба діяти на місцях і на міжнародному рівні, який вони практично не можуть контролювати. Подібна ситуація вимагає обговорення на міжнародному рівні, внесок у який можуть зробити міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО.
Інтернет, немає сумніву, є особливо цінним інструментом розвитку і надзвичайно потужним і відносно недорогим засобом поширення інформації. Однак Internet у першу чергу приносить користь тим, хто має певний рівень освіти і інформованості і може платити за доступ до нього. Internet, у той же час, веде до поширення і без того занадто великого розриву між "інформаційно бідними" і "інформаційно багатими" країнами та особистостями.
3.Етика науки і технології
Стрімкий розвиток науки, технології і зближення інформатики з природничими науками призвели до істотного прогресу в галузі генетики і біотехнології. Тепер концепція живої матерії (і людське життя) розглядаються в новому світлі завдяки досягненням біологічних наук і розвитку медико-біологічних і генних технологій.
З цього питання ЮНЕСКО повністю виконала свою роль, виступивши з ініціативою Загальної декларації з проблем геному людини і прав людини. Ця декларація встановлює баланс між гарантіями поваги до прав людини і необхідної свободи досліджень. Серед етичних принципів, визначених у цій декларації, основне місце посідає вільний обмін знаннями і науковою інформацією в галузі геному людини. Мета ЮНЕСКО полягає у формуванні загальних принципів біоетики.
4.Етика навколишнього середовища
Коітіро Мацуура виступив з ініціативою щодо здійснення нової програми, спрямованої на розробку глобального методу оцінки водних ресурсів і створення системи моніторингу поточних тенденцій. Вона передбачає участь 24-х організацій системи Організації Об'єднаних Націй і розробку механізмів врегулювання конфліктів, що пов'язані з водними ресурсами.
5.Етика міжкультурного діалогу
Глобалізація міжнародного суспільства повинна стимулювати плюралізм, мета якого - діалог і взаємне збагачення країн та особистостей.
Для міжкультурного діалогу має великі наслідки глобалізація торгівлі. Для справжнього діалогу необхідна наявність гармонійного і справедливого багатовекторного потоку культурної продукції і різних за походженням послуг. Не можна обмежити велику частину людства лише споживанням імпортної культурної продукції. Правила міжнародної торгівлі повинні передбачати створення простору, в якому всі жителі планети могли б займатися творчістю і самовираженням через продукцію і послуги культурного призначення, і робити це в умовах справедливості і неупередженості.
Торгівля і технології активно впливають на індивідуальну своєрідність, предмети культурного призначення представників всіх культур. Культурне розмаїття означає також здатність виготовляти і поширювати широкий спектр предметів культурного призначення.
Стратегія ЮНЕСКО відносно інформаційного суспільства визначена на сьогодні у декількох документах різного рівня і ступеня важливості:
“ЮНЕСКО і інформаційне суспільство для всіх”;
“Вступ до кіберери; оновлений мандат “Загальної програми з інформації”, грудень 1996;
“Виконання рішення 150ЕХ/3.5.1 з проблем, що виникають у зв’язку з інформаційними магістралями: роль ЮНЕСКО”, квітень 1997;
резолюція 29 с/36;
Основна програма IV: На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх [2].
Два основні напрямки діяльності ЮНЕСКО щодо втілення цієї стратегії:
інтелектуальний і етичний мандат ЮНЕСКО, який вимагає, щоб організація зосередила увагу на компонентах, які складають інформаційне суспільство, включаючи доступ до інформації та етичні аспекти;
внесок ЮНЕСКО в побудову інфраструктури інформаційного суспільства (“Інфоструктура”) буде пов’язаний головним чином з підготовкою кадрів, розробкою інформаційної політики, формуванням мережі здійснення дослідно–показових проектів.
Під компонентами інформаційного суспільства ЮНЕСКО має на увазі такі:
аспекти інфоетики (доступ до інформації, недоторканність приватного життя, конфіденційність і безпека інформації);
спостереження за політикою, правовими нормами та кодексами норм практичної діяльності в галузі інформації на національному рівні;
сприяння доступу до інформації тих, для кого він є обмеженим, шляхом створення широкого масиву інформації, доступної у інтерактивному режимі (“глобальні кіберобщини”);
сприяння культурному і мовному плюралізму, включаючи доступ до віртуальної “Пам’яті світу”;
сприяння у класифікації та “фільтрації” інформації;
увага молоді;
представлення ЮНЕСКО на рівні WEB за допомогою вузлів Штаб-квартири.
Внесок ЮНЕСКО до побудови “інфоструктури” включає:
підготовку кадрів переважно зі сфери інформатизації;
підтримку у розробці національних та регіональних інформаційних політик;
формування мереж;
розробку дослідно-показових проектів прикладного характеру: віртуальні навчальні спільноти та лабораторії, багатоцільові центри, доступ неосвічених до інформації, спрощені інтерфейси;
вдосконалення інфоструктур: бібліотек, архівів тощо.
ЮНЕСКО має конкретний мандат ООН в галузі розвитку комунікації і виконує Основну Програму IV “На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх” [2].
Ця програма оновлюється кожні два роки. На 2000-2001 рік вона має таку структуру:
Програма IV.1 Вільне розповсюдження ідей (44,7%)
Підпрограма IV.1.1
Свобода виявлення думок, демократія та мир
Підпрограма IV.1.2
Засоби інформації, інформація та суспільство
(Етичні, правові та соціально-культурні проблеми інформаційного суспільства
Програма IV.2 Ліквідація розриву в галузі комунікації та інформації (55,3%)
Підпрограма IV.2.1
Розвиток комунікації
Підпрограма IV.2.2
Розвиток “інфоструктури”
Пріоритетні регіони та теми фінансуються таким чином:
Європейський Союз у 2000 році прийняв електронну доктрину: “eEurope: An Information Society For All”[5]. Ця стратегія не передбачає додаткового фінансування, а пропонує план дій з 10 пунктів, “спрямований на створення політичного імпульсу для просунення Європейського Союзу вперед, до інформаційного суспільства”.
Цей документ констатує, що Європа відстає від США в масштабах використання Internet у зв’язку з цілою низкою невирішених проблем, а саме:
дорогий та повільний доступ,
недостатня комп’ютерна грамотність населення,
невдалі адміністративні спроби введення нових послуг.
Якщо у США 25 громадян з кожних 100 мають доступ до Internet, то у ЄС – лише 9 (виключаючи лише Фінляндію та Швецію, які випереджають США). Інша картина у сфері мобільних комунікацій: тут ЄС попереду США завдяки широкому розповсюдженню стандарту GSM. Тому очікується, що користувачі країн-членів ЄС підключатимуться до Internet саме за допомогою мобільних пристроїв.
План Єврокомісії складається з 10 пунктів, базується на існуючих стратегіях ЄС і має на меті:
сприяти введенню дешевого доступу до Internet;
сприяти розробкам інтелектуальних транспортних систем;
забезпечити доступ до Internet школам та людям з фізичними обмеженнями;
надати швидкісний доступ дослідницьким організаціям та університетам;
сприяти розробці смарт-карт на основі загальних стандартів безпеки;
створити ринки ризикового капіталу для компаній в галузі високих технологій;
всі школи країн-членів ЄС підключити до Internet до 2001 року;
забезпечити комп’ютерну грамотність дітей після шкіл 2-го ступеня до кінця 2003 року;
створити сприятливі умови для функціонування місцевих комунікаційних служб, до кінця 2001 року виділити радіочастоти для безпровідних мереж;
сприяти розвитку E-комерції шляхом введення нового домену верхнього рівня eu.com.
Втіленню електронної доктрини буде сприяти введення до експлуатації у 2001 році панєвропейської оптоволоконної мережі (PЕC), яка повинна зв’язати 32 міста в 11-ти країнах Європи. Вартість PEC - $1,3 млрд.
Питання для самоконтролю
Основні положення концепції міжнародного інформаційного суспільства.
Еволюція ООН в галузі інформації та комунікації.
Стратегія ЮНЕСКО відносно інформаційного суспільства.
Основні напрямки діяльності по втіленню стратегії ЮНЕСКО.
ЮНЕСКО: компоненти інформаційного суспільства .
Основна Програма IV “На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх”: структура програми, регіональні та тематичні пріоритети, джерела фінансування.
Електронна доктрина Європейського Союзу “eEurope: An Information Society For All”: пріоритетні напрямки діяльності.
II. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЇ
Комунікація як об’єкт дослідження. Моделі комунікації. Етапи розвитку комунікації. Науки, що вивчають комунікацію. Методи комунікативного аналізу. Елементарні складники комунікативного процесу. Комунікативні дискурси.
Комунікація як об’єкт дослідження може бути систематизована в різний спосіб [6]. Наприклад, відрізняють принципово різні типи комунікації: вербальну (мовну) і невербальну (міміка, жести, пози, одяг тощо). Можливі й інші види класифікації комунікації: усна та письмова, формальна та неформальна. За кількістю співрозмовників відрізняють:
внутрішню комунікацію
особистісну (участь беруть дві особи)
комунікацію у малих групах (3 – 5 осіб)
публічну (20 – 30 осіб з функціональним розподілом на активного промовця і пасивну аудиторію),
організаційну (від 100 осіб)
масову (1000 і більше)
Комунікація – складний процес, тому різні фахівці підкреслювали у своїх визначеннях різні її аспекти. Наприклад, Дж.Фіске поділяв всі теорії і моделі комунікації на два загальні класи: 1)передача повідомлення і 2) виробництво значень та обмін ними.
Моделі комунікації
Модель Якобсона
Р.Якобсон виділив такі 6 чинників комунікації:
Контекст
Адресант
Повідомлення
Адресат
Контакт
Код
Реальна комунікація може актуалізувати один з чинників, і, залежно від цього, існує 6 функцій комунікації:
емотивна (при опорі на адресанта, наприклад, вправа за системою К.Станіславського, коли потрібно вимовити фразу із 40-ка або 60-ма інтонаціями);
референтна (денотативна, при підкресленні контексту);
конативна (при опорі на адресата, наприклад, наказ);
поетична (при опорі на повідомлення, коли на перший план виходить форма, а вже потім - зміст);
металінгвістична (при опорі на код, наприклад, вихід за межі бесіди);
фатична (при опорі на контакт, коли важливо не те, про що саме говориться, а те, щоб контакт не перервався; наприклад, це відбувається при проведенні будь-яких переговорів).
Модель К.Шеннона-В.Вівера
Джерело інформації
Передавач
Сигнал
Канал
Одержувач
Місце призначення
Джерело шуму
Отриманий сигнал
Порівняно з іншими моделями, новим у моделі Шеннона-Вівера є складова «джерело шуму». Наприклад, різні мови мають різний ступінь передбачуваності, англійська – 50%, тобто при наявності сторонніх ефектів, що заважають, половини слів достатньо для розуміння змісту повідомлення.
Модель Т.Ньюкома
Ця модель має такі складові: комунікатор, адресат та об’єкт, про який йдеться.
Графічно модель Т.Ньюкома має вигляд трикутника:
Знаки «+» або «–» означають ставлення комунікатора та адресата до об’єкта, і, якщо воно протилежне, виникає конфлікт, і це відображає незбалансованість трикутника.
Наприклад, ситуація на Близькому Сході за допомогою наведеної моделі може бути описана таким чином: К – уряд Ізраїлю, А – представники Палестини, О – спірні території, знаки «+» та «–» в цьому випадку свідчать про протилежне ставлення сторін до статусу територій. Таким чином, модель Ньюкома палестино-ізраїльського конфлікту має вигляд незбалансованого трикутника:
Всі незбалансовані варіанти прагнутимуть вирівнювання. Таким чином, головне у моделі Ньюкома – аспект: позитив/негатив.
Модель Ю.Лотмана
Ю.Лотман звернув увагу на такі особливості і неповноту моделей комунікації:
моделі не враховують той факт, що комунікація зорієнтована щонайменше на дві мови (зображальну та словесну)
модель Р.Якобсона не моделює нові якості, які створюються (або втрачаються) в процесі комунікації
модель Р.Якобсона підміняє поняття «мова» «кодом» (хоча код не зберігає власної історії, як мова; наприклад, в слові graphic в англійському правописі залишається історичний зв’язок з латиною, оскільки сполучення ph не замінюється літерою f відповідно до вимови)
Запропонована Ю.Лотманом модель комунікації має такий вигляд:
Адресант
Мова1
Текст
Мова3
Адресат
Мова2
Мова4
Ця модель підкреслює, що при перекладі (не лише з однієї мови на іншу, а також в широкому розумінні цього терміну – при переході до нових жанрів) створюються нові повідомлення (наприклад, при екранізації творів, постановці балетних вистав тощо).
Модель знака
Ф. де Соссюр першим звернув увагу на знакову сутність мови. Він започаткував нову науку - семіотику, науку про знакові системи.
Знак – це об’єднання в одній одиниці елементів змісту та форми.
Знак (за Соссюром) має дві основні риси:
зв’язок між формою і змістом має умовний характер, тобто прийнятий в тому чи іншому суспільстві
форма знаку будується лінійно, тобто це послідовність звуків/букв, слів тощо.
Знаки за Ч.Пірсом поділяються на «ікони», «індекси» та «символи».
«Ікони» характеризуються певною схожістю з об’єктом (наприклад, малюнок). Знаки-індекси фактично суміжні об’єкту (знак диму над лісом як знак вогнища). Знак-символ не має ніякого зв’язку з об’єктом, але закріплений у свідомості суспільства.
За допомогою моделей комунікації дослідники різних часів намагалися проаналізувати особливості процесу комунікації, отримати інструмент для прогнозуванні мовних процесів. Але процес комунікації виявився настільки різнобічним й багатогранним, що жодна з запропонованих моделей не описує всіх його сторін та особливостей. Поява і швидке розповсюдження нових засобів та форм передачі інформації дозволяє очікувати на нові моделі комунікації, як врахують нові властивості та особливості комунікації міжнародного суспільства.
Етапи розвитку комунікації
Виділяють такі етапи у розвитку комунікації (Дж.Гербнер):
доіндустріальний («обличчям до обличчя»);
друкований (створений першою індустріальною революцією і характеризується появою масової аудиторії);
телевізійний (з’явився завдяки другій індустріальній революції).
Комунікація є об’єктом вивчення різних суспільних та гуманітарних наук, для яких залишаються спільними такі підходи:
загальнотеоретичний (теорія комунікації, теорія аргументації, теорія масової комунікації, семіотика, теорія міжнародних комунікацій) - формулює закони людської комунікації, описує формальні процедури звичайного спілкування і спілкування з масовою аудиторією, формалізує знакові аспекти комунікації, формулює закони міжкультурної і міжрегіональної комунікації;
традиційний (герменевтика, гомілетика, риторика, філософія і логіка, теорія аргументації) - формулює теоретичні засади того, як саме відбувається диспут, які аргументи є коректними, якими є різновиди аргументів, які можуть припускатися мовні помилки (мовцями при цьому є звичайні люди за звичайних обставин);
прикладний (психоаналіз, ділова комунікація, теорія перформансу, теорія інформації, теорія комунікативних обмінів) - формалізує методики дослідження свідомої і підсвідомої мотивації поведінки, створює технології ділового спілкування, алгоритмізує процеси формалізації в різних галузях, досліджує різні типи комунікації;
філологічний (лінгвістика, семантика, соціолінгвістика, психолінгвістика, паралінгвістика) - вивчає форми комунікації, значення мовних одиниць, співвідношення соціальних і мовних структур, досліджує еквіваленти мовних процесів у психіці і процеси, які супроводжують мовну комунікацію;
психологічний і соціологічний: досліджує відповідні – психологічні та соціологічні - аспекти комунікації, їхні закономірності.
Кожна з наукових галузей використовує певні методи комунікативного аналізу:
семіотичний
контент-аналіз
прагматичний
структурний
пропагандистський
мотиваційний
аналіз політичних текстів
Семіотичний аналіз полягає у дослідженні умовного зв’язку мови та змісту.
Наприклад, історичні умови подання публічної інформації на металі, дереві або глині (форма) накладали жорсткі обмеження на її загальний обсяг, що, в свою чергу, вимагало стисло висловлюватися на певну тему, і тому шліфувалися афористичні прийоми, і форма значно впливала на зміст інформації:
форма
стислість
зміст
метал
дерево
глина
афористичність
влучність
Контент-аналіз
Це якісно-кількісний метод, що дозволяє визначити об’єктивні одиниці дослідження і обсяги та частоту їх появи у масиві текстів. Активно застосовується у соціальних дослідженнях, пропаганді, журналістиці, психологічних дослідженнях тощо. Найефективнішим є використання контент-аналізу у випадках, коли:
вихід на промовця непрямий
мовний чинник є вирішальним для дослідження
занадто великими є обсяги матеріалу
Одиницею дослідження у контент-аналізі може бути тема, слово, символ тощо.
Прагматичний аналіз вивчає мовні структури комунікації. Наприклад, було встановлено, що висловлювання, якими ми користуємося, бувають двох типів: констативи та перформативи. Констативи пасивно фіксують дійсність (наприклад: “Падає сніг”), а перформативи, навпаки, активно її формують (наприклад: “Ти міг би допомогти мені”).
Розподіл висловлювань на констативи і перформативи безпосередньо враховується в рекламі, яка зацікавлена у спонуканні людини до купівлі товару.
Структурний аналіз – це формальний аналіз літературних текстів з метою визначення особливостей структури конкретного тексту. Одне з найяскравіших досліджень з використанням цієї методики було виконано В.Проппом («Морфологія казки»). В.Пропп встановив, що:
постійними, сталими елементами казок всіх часів і народів є функції дійових осіб;
казка має обмежену кількість таких функцій;
послідовність функцій завжди та ж сама.
Загалом В.Пропп визначив 31 функцію (відлучка, заборона, порушення заборони, випитування, отримання…)
Пропагандистський аналіз вивчає аудиторію і групові норми поведінки, стиль і методи подачі інформації. Схема пропагандистського аналізу включає такі складові:
ідеологія і мета пропагандистської компанії;
контекст, у якому відбувається пропаганда;
структура пропагандистської організації;
цільова ауд...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора