Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2001
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
й. Д. САРДАЧУК, 0. П. КУЛИК
ДИПЛОМАТИЧНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО
І ФОРМИ РОБОТИ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ВИДАВНИЦТВО
КРАЇНА
Київ 2001
ББК
66.49 С20
У навчальному посібнику всебічно розкриваєть ся місце і роль дипломатичного представництва в ре алізації зовнішньополітичного курсу незалежної Ук раїни.
Видання розраховане на студентів факультетів міжнародних відносин, дипломатів-практиків, усіх, хто цікавиться питаннями дипломатичної та кон сульської служби.
Рекомендовано Вченою радою
Дипломатичної академії України
при МЗС України
Сардачук П. Д,, Кулик О. П.
С 20 Дипломатичне представництво: організація і фор ми роботи: Навч. посібник.- К.: Україна, 2001 .-176 с.-Бібліогр.: С. 171-174. IЗВN 966-524-101-Х
У навчальному посібнику всебічно розкривається місце і роль дипломатичного представництва в реалізації зовнішньополітичного курсу незалежної України
ББК 66.49
966-524-ЮІ-Х
П. Д. Сардачук, О. П. Кулик, 2001
Світлій пам'яті Марії та Данила Сардачунів присвячується
ВСТУП
Я не знаю діяльності більш різноманітної, ніж професія дипломата ...де людина повинна мати більшу твердість характеру І незалежність розуму.
Жюль Камбон, французький дипломат
Ь> ІНЕЦЬ XX ст. ОЗНАМЕНУ-*ш вався подіями надзвичайної Л історичної ваги, які карди-|\ наявним чином змінили весь * А подальший розвиток історії багатьох народів, в першу чергу єв ропейських. Розвал Радянського Союзу та Соціалістичної Федератив ної Республіки Югославії, роз'єд нання Чехословаччини і об'єднан ня Німеччини, розпад таких струк тур, як Варшавський Договір і Рада Економічної Взаємодопомоги, пере інакшили політичну карту Європи, спричинили до появи на ній нових держав, народи яких розпочали активне входження в західноєвро пейське та світове співтовариство, надолужуючи те, що було втрачено протягом століть напівколоніально го існування.
Оприлюдненням Акту прого лошення незалежності України 24 серпня 1991 р. було утверджено «створення самостійної української держави — України» з неподільною та недоторканною територією, де «мають чинність виключно Консти туція і закони України».(1)
1 грудня 1991 р. народ України голосами понад дев'яносто від сотків учасників референдуму «підтвердив Акт проголошення не залежності України, схвалений Вер ховною Радою України 24 серпня цього року». (2)
Здійснилася віковічна мрія ба гатьох поколінь одного з найчи-сельніших народів Європи — відро дити свою державність, утвердити свою незалежність і суверенітет. Як підкреслив у своєму Посланні
до Верховної Ради (лютий 1999 р.) Президент України Л. Д. Кучма, «Україна виборола свою незалежність і ут вердила себе високоавторитетною державою у світовому співтоваристві. Багато було таких, хто мало вірив у наше майбутнє, хто пророкував нам неминучу поразку. Однак сьогодні вже ясно всім: головне і визначальне випробу вання ми витримали. Незважаючи на всі складнощі, які існують і сьогодні, ми вистояли. Державна незалежність України, яка впродовж століть виборювалася українським народом на чолі з його авангардом — українським націо нальним рухом, є сьогодні реальністю». (3)
У Зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» 5 грудня 1991 р. наголошувалося:
«Україна, одна з держав — засновниць Організації Об'єднаних Націй, у повній відповідності з цілями і прин ципами Статуту ООН спрямовує свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, на активізацію міжна родного співробітництва в розв'язанні екологічних, енер гетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватися на загально визнаних принципах міжнародного права.
Україна як європейська держава готова приєднатися до Гельсінського заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ. Україна закликає парламенти та уряди країн-учасниць НБСЄ підтримати ЇЇ намір стати безпосереднім і рівноправним учасником Загальноєвро пейського процесу, брати участь в інших європейських структурах.
Україна готова встановити з іншими державами дип ломатичні відносини і будувати двосторонні відносини з ними на засадах рівноправності, суверенної рівності, не втручання у внутрішні справи один одного, визнання те риторіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів.
Україна вважає свою територію неподільною і недо торканною, визнає непорушність існуючих державних кор донів і не має жодних територіальних претензій до жодної держави», (4)
Для забезпечення успішного виконання завдань, що постали перед керівництвом країни у новій історичній ситуації, треба було корінним чином змінити зовнішньо політичну діяльність держави, забезпечити її суверенітет, сприяти формуванню позитивного іміджу України на
міжнародній арені як прогнозованого, надійного і відпові дального партнера світового співтовариства.
Якісно нові завдання постали і перед Міністерством закордонних справ України, яке протягом десятиліть існу вання Радянської України, за словами професора Б. І. Гу-менюка, «як по суті, так і по формі відігравало незначну роль, було здебільшого «маріонетковим придатком відом ства на Смоленській площі» (МЗС СРСР. — Авт.), що відбивало двоїсту, «оруелівську» сутність існуючої тоді по літичної системи». (5)
Ця ситуація, безумовно, відбивалася на практичній діяльності українських дипломатів того періоду, переваж на більшість яких, все ж незважаючи на усі відомі склад нощі роботи в умовах тоталітарного режиму, «якщо не прямо, то опосередковано приносили користь рідній Україні, допомагали як ближнім, так і далеким сусідам краще розуміти її Історію, оцінювати невичерпний потен ціал». (6)
Міністерство закордонних справ України радянського періоду виконувало лише незначні функції сфери багато сторонніх відносин, маючи своїх представників при між народних організаціях у Нью-Йорку, Парижі, Відні та Женеві, що скоріше формально засвідчувало, що Україна була одним із засновників Організації Об'єднаних Націй та членом світового співтовариства.
Про обмежені можливості впливу МЗС України на формування зовнішньої політики свідчить структурний і кількісний склад його центрального апарату та закордон них представництв, який на початку 90-х років налічував 156 осіб, в тому числі 97 дипломатів та 59 адміністратив но-технічних працівників.
Станом на березень 2000 р. за кордоном діяло вже 89 дипломатичних представництв та консульських установ України, зокрема 62 посольства (до складу Посольства Ук раїни в Бельгії включається дипмісія України в Нідерлан дах, а до складу Посольства України в Швеції — дипмісія в Данії), 8 постійних представництв при міжнародних організаціях, 13 генеральних консульств і два відділення посольств. На цей час Україна має свої закордонні уста нови в 62 країнах світу.
На початку 2001 р. в центральному апараті МЗС пра цювали 694 співробітники: 453 дипломати і 241 адмініст-
Використана література
ративно-технічних працівників; в закордонних установах України — близько 1157 співробітників (655 дипломатичних і 502 адміністративно-технічних працівників). ЗО закор донних установ України очолюють кадрові дипломати, а решту — представники органів законодавчої та виконав чої влади, політичні діячі, науковці.
Цікавими для порівняння можуть бути дані щодо кількості співробітників зовнішньополітичних відомств деяких держав світу. Так, у 90-х роках в системі МЗС Франції працювало 10000 осіб (4000 в центральному апа раті і 6000 в закордонних установах); Великобританії -9100 (6100 і 3000 відповідно); ФРН - 8000 (2600 і 5400); Російської Федерації - 10700 (3200 і 7500); США - 25500 (6500 і 19000); Канади - 4600 (2600 і 2000); Швеції - 2250 (850 і 1400); Фінляндії - 2200 (800 і 1400); Угорщини-1500 (700 і 800); Швейцарії - 1900 (700 і 1200).
Сьогодні Україна стає все більше відомою у світі, її визнали 167 держав і 162 встановили дипломатичні від носини. На 1 березня 2000 р. в Україні функціонувало 61 посольство, 4 відділення посольств, 15 представництв міжнародних організацій, 14 генеральних консульств, 18 почесних консульств. Посли 53 держав виконували свої функції за сумісництвом. Дипломатичний корпус в Ук раїні на цей період налічував майже 2500 працівників, у тому числі 1214 фахових дипломатів.
Свідченням високого міжнародного авторитету Украї ни стало обрання її на сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1999 р. непостійним членом Ради Безпеки ООН. Україна є членом понад 40 міжнародних міжурядових організацій, зокрема ОБСЄ і Ради Європи. На засадах рівноправного партнерства розвивається співробітництво України з НАТО і Європейським Союзом, а курс на інтеграцію з європей ською спільнотою проголошено стратегічним вектором зовнішньополітичної діяльності України.
Все це ставить перед українським МЗС та його за кордонними установами нові вимоги по забезпеченню реалізації курсу, визначеного Президентом України та «Основними напрямами зовнішньої політики України», затвердженими Верховною Радою України 2 липня 1993 р.
Особливо наголошується на:
Розвитку двосторонніх міждержавних відносин.
Розширенні участі в європейському регіональному співробітництві.
Співробітництві в рамках Співдружності Незалеж них Держав.
Членстві в ООН та інших універсальних міжнарод них організаціях.
В Основних напрямах окреслено і головні пріоритетні функції української зовнішньої політики, якими є:
забезпечення національної безпеки;
створення умов, необхідних для нормального функ ціонування національної економіки;
сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку її національної культури і освіти;
- участь у вирішенні глобальних проблем сучасності;
контакти з українською діаспорою;
інформаційна функція.
Таким чином, у цьому документі визначені стратегічні напрями і пріоритети зовнішньої політики України на три валу перспективу. (7)
Для успішної реалізації завдань зовнішньої політики потрібні цілеспрямована і скоординована керівна діяль ність Президента України, Кабінету Міністрів України, законотворча робота Верховної Ради України, ініціативне і чітке виконання своїх функцій зовнішньополітичним відомством — Міністерством закордонних справ.
}. Україна на міжнародній арені: Збірник до кументів! матеріалів 1991 —1995рр.: У 2кн.— К„ 1998. -Кн. 1.-С. 7.
Там же.— С. 14.
Урядовий кур'єр. — 23 лют. 2000.— № 34.
Україна на міжнародній арені.— Кн. І.
Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної та кон сульської служби,— К., 1998.— С. 3.
6 Там же.
7. Україна на міжнародній арені.— Кн. 1 С. 40-41, 47-48.
розділ
І
ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН
Дипломатія —
це мистецтво
стримувати
силу.
Генрі КіссІнджер
Д
ИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬ-ність є складовою частиною державної служби взагалі. ГВона здійснюється конкрет ними державними органами та посадовими особами на засадах норм внутрідержавного та міжна родного права. Дипломатична служба «призначена забезпечувати практику реалізації зовнішньої по літики держави, представляти і захищати її інтереси у сфері між народних відносин, а також її юри дичних осіб та громадян за межа ми країни». (1)
Державні органи, які покликані займатися проблемами зовнішніх зносин, можна умовно поділити на дві групи: на центральні органи зовнішніх зносин держави і закор донні дипломатичні представницт ва та консульські установи.
В свою чергу центральні орга ни зовнішніх зносин держави за ха рактером своїх функцій та право вого обгрунтування поділяються ще на дві групи, а саме:
- органи зовнішньополітичного керівництва, статус яких визна чається конституцією держави і які, як правило, виконують загальні зовнішньополітичні функції;
- органи спеціальних (галузевих, відомчих) зносин держави. Органи спеціальних зносин -
це так звана сфера «дипломатії спеціалістів», тобто фахівців, які працюють в різних міністерствах та відомствах і не є дипломатами в за гальноприйнятому розумінні цьо го слова, але їх діяльність, особли-
во під час підготовки документів до міжнародних дого ворів та під час переговорів, все ж таки має певний дипло матичний відтінок, тим більше що здійснюється вона за координацією міністерства закордонних справ. Відділи міжнародних відносин галузевих міністерств і відомств створюються, як правило, для забезпечення договірних зо бов'язань держави і свої функції здійснюють в рамках та в порядку, що визначається самою державою. Зазвичай порядок роботи такого підрозділу фіксується положенням про міністерство, відомство, чи будь-який інший орган державної влади, наприклад облдержадміністрацію.
Але провідну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні органи та по садові особи: вищий законодавчий орган, що обирається громадянами, глава держави — одноосібний або колегі альний, уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр за кордонних справ.
У державах з республіканською формою правління ос новним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він вирішує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. Парламенти періодично заслуховують звіти урядів з питань зовнішньополітичної діяльності, приймають відповідні рішення, в яких дається оцінка діяльності уряду у сфері зовнішніх зносин і всієї зовнішньої політики уряду. Часто практикуються запити депутатів з проблем зовнішньої політики до уряду, окре мих його членів, зокрема міністра закордонних справ.
Згідно з Конституцією України (ст. 85) до повнова жень Верховної Ради України належать: «визначення за сад внутрішньої і зовнішньої політики» (п. 5); «затверд ження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організа ціям, а також про одержання Україною від іноземних дер жав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснен ня контролю за їх використанням» (п. 14); «схвалення рішень про надання військової допомоги іншим держа вам, про направлення підрозділів Збройних Сил України До іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил Інших держав на територію України» (п. 23); «надання у
встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжна родних договорів України» (п. 32). Безпосередньо питан нями зовнішньої політики у Верховній Раді України опі кується Комітет у закордонних справах.
Сучасні парламенти досить активно застосовують прак тику міжпарламентських контактів, .як двосторонніх, так і багатосторонніх (зокрема в рамках Парламентської асам блеї Ради Європи, Міжпарламентського союзу Співдруж ності Незалежних Держав). Парламентські делегації відвіду ють інші держави з метою активізації, в першу чергу міжпарламентських стосунків; відбуваються робочі зустрічі парламентських груп (наприклад, українсько-турецької, ук раїнсько-польської і т. ін.); застосовуються інші форми міжпарламентських зв'язків (форуми, конференції, сим позіуми і т. д.). Парламенти виступають із зверненнями до парламентів інших держав, ухвалюють резолюції і висту пають із заявами з питань зовнішньої політики, оцінками тих чи інших важливих міжнародних подій.
Вищим органом зовнішніх зносин держави є глава дер жави — одноосібний або колегіальний. Главою держави з республіканською формою правління є, як правило, пре зидент. Він здійснює повсякденне керівництво зовнішні ми зносинами держави. Це і зрозуміло, бо щоденне здійснення зовнішніх стосунків не може забезпечуватися парламентськими органами в силу специфіки їх діяльності (сесійний характер). Зовнішні зносини потребують не се сійного, а повсякденного і цілодобового забезпечення.
Є ряд традиційних повноважень, які може здійснюва ти лише глава держави, як, наприклад, призначати і звільняти послів і посланників своєї держави, приймати вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому послів і посланників іноземних держав. Крім цього, глава дер жави, навіть у випадках, коли його права в буквальному розумінні цього слова і не зафіксовані в конституції дер жави, може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у перего ворах чи оформляти домовленості із зовнішньополітич них питань, не потребуючи для цього спеціальних повно важень.
Згідно з Конституцією Президент України як глава дер жави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Так, відповідно до ст. 102 Конститу-
10
ції України «Президент України є главою держави і висту пає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержан ня Конституції України, прав і свобод людини і громадя нина». Статус Президента України, визначений в цій статті Конституції, дає підстави вважати його уособленням дер жавної влади в цілому, а не однієї з її окремих гілок, що обумовлено колом повноважень, роллю та місцем Прези дента України у політичному житті держави. Як її глава Президент є вишою посадовою особою, і саме він на діляється повноваженнями виступати від імені України, представляти її в усіх питаннях міжнародного життя. Як випливає із тексту зазначеної статті, Президент України діє як гарант Конституції щодо забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої політики інтересам держави.
Ст. 106 Конституції України містить перелік конкрет них повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх зносин. Так, Президент України «звертається з посланням до Вер ховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України» (п. 2); «представляє державу в міжнародних відно синах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль ністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України» (п. 3); «приймає рішення про визнан ня іноземних держав» (п. 4); «призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав» (п. 5); «вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про вико ристання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України» (п. 19); присвоює виші військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини» (п. 24).
Глава уряду в рамках своїх повноважень також пред ставляє державу в зовнішніх зносинах і здійснює щоденну оперативну діяльність у цій галузі. Глава уряду може бра ти участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН і її спе ціалізованих установ та інших міжнародних організацій без жодних додаткових спеціальних повноважень. Уряд та його глава не тільки розробляють в цілому основні напря ми зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції
11
на розгляд парламенту та глави держави, але і самі органі зовують та контролюють хід виконання прийнятих з цих питань рішень.
Відповідно до п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутріш ньої і зовнішньої політики держави, виконання Консти туції і законів України, актів Президента України». Без посереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого уряд дає прямі доручення і контролює хід їх виконання.
Міністр закордонних справ — глава зовнішньополітич ного відомства держави згідно зі своїми повноваженнями і функціями здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх зносин держави без будь-яких спеціаль них на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу і уряд на засідан нях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.
Таким чином, глава держави, глава уряду і міністр за кордонних справ виконують свої функції в галузі зовнішніх зносин без спеціальних повноважень на це (вони автома тично випливають із їх статусу в державі). Ці високі дер жавні особи при виїздах за кордон користуються всіма загальновизнаними правами і дипломатичними приві леями, зокрема особистою недоторканністю, непідсудніс тю, правом шифрованого листування і спеціального зв'язку та іншими почесними привілеями, наприклад піднесення прапора своєї держави над резиденцією, де вони зупиня ються, на автомашинах і т. д.
Щоденна оперативна діяльність, пов'язана із зовніш німи зносинами держави, здійснюється зовнішньополітич ним відомством — міністерством закордонних справ. Це найбільш поширена у світі назва зовнішньополітичного відомства, хоча в різних країнах воно називається по-різно му: у Великобританії — Форін офіс, в СІЛА — Державний департамент, у Швейцарії — Федеральний департамент закордонних справ, у Франції — Ке дорсе, у Бельгії, Арген тині — Міністерство зовнішніх зносин, у Лівії — Народне бюро зовнішніх зносин тощо.
Незважаючи на різні назви, зовнішньополітичні відом ства виконують аналогічні функції і, як правило, склада-
12
ються з центрального апарату і закордонних установ, де останні поділяються на постійні і тимчасові.
До речі, термін міністерство (відомство) закордонних справ уперше було вжито у Франції в 1589 р., хоча так звані «клерк дю секре» (таємний писар) були відомі тут ще з 1318р. В історії відомі випадки, коли на чолі зовніш ньополітичного відомства стояло два, а то й більше ке рівників. Так, в Англії колись тривалий час було два секретарі закордонних справ — секретар північний і сек ретар південний. Північний секретар займався справами зносин з Росією, Пруссією, Данією, Швецією, Польщею, Нідерландами і Ганзейським союзом. А південний відав справами зносин з Францією, Іспанією, Португалією, Іта лією, Швейцарією, Туреччиною і країнами Північної Африки — Алжиром, Тунісом, Марокко тощо. Але посту пово справи переходили в одні руки. З 1782 р. в Англії апаратом МЗС керує один міністр, який має заступників (часом у ранзі державного міністра) та помічників. В бага тьох країнах при міністрі створюється рада або колегія з вищих посадових осіб відомства, вона, як правило, на ділена консультаційними функціями. (2)
Отже, міністерство закордонних справ — це основна ланка механізму державного управління, яка безпосередньо займається поточними справами зовнішньої політики дер жави. МЗС в першу чергу захищає інтереси своєї держави і її громадян за кордоном. Воно представляє на розгляд главі держави та урядові найважливіші документи зовніш ньої політики, направляє директиви і дає вказівки дип ломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їх діяльність.
Міністерство закордонних справ підтримує контакти з представництвами іноземних держав у своїй країні, з іно земними делегаціями, готує проекти угод, концентрує та опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики.
В багатьох країнах МЗС координують діяльність усіх відомств, які у своїй роботі стикаються з проблемами зов нішньої політики та контактують з відповідними органами поземних держав, надають їм необхідну допомогу в реалі зації цих функцій.
Крім цього, МЗС веде підготовку дипломатичних кадрів, працює в тісному контакті зі ЗМІ (як національними, так
13
і закордонними), займається розробкою архівних матері алів зовнішньої політики та виданням офіційних доку ментів з питань зовнішньої політики.
Нормативним документом, що регулює діяльність Міністерства закордонних справ України, є «Положення про Міністерство закордонних справ України», яке було затверджене Указом Президента України від 3 квітня ї 999 р. № 357/99. Згідно з п. 1 цього положення «Міністерство закордонних справ України є центральним органом вико навчої влади, який забезпечує відповідно до наданих йому повноважень проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин Ук раїни».
У зазначеному положенні чітко сформульовані основні завдання МЗС України:
«участь у забезпеченні національних інтересів І без пеки України шляхом підтримання мирного і взаємо вигідного співробітництва з членами міжнародного спів товариства;
сприяння забезпеченню стабільності міжнародного ста новища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передба чуваного партнера;
створення сприятливих умов для зміцнення незалеж ності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;
забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;
захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;
сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українсь кими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинно го законодавства України». (3)
Далі у цьому документі деталізується механізм реалі зації цих завдань, а також чітко окреслюються права МЗС.
МЗС України, записано в положенні, «очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку». Міністр має заступників, «які виконують за дорученням міністра окремі його функції та замішають міністра в разі його
14
відсутності або неможливості виконувати ним свої повно важення». (4)
В Положенні чітко фіксуються основні складові робо ти міністра:
«1) здійснює керівництво МЗС України, його представ ництвами на території України, Дипломатичною акаде мією при МЗС України, іншими установами та організа ціями, що відносяться до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництва ми України за кордоном, консульськими установами Ук раїни за кордоном, представництвами України при міжна родних організаціях;
входить до складу Ради національної безпеки та обо рони;
представляє МЗС України у взаємовідносинах з ор ганами державної влади України, органами державної вла ди іноземних держав, а також із міжнародними орга нізаціями;
за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України або Прем'єр-міністра України готує питання на розгляд Кабінету Міністрів України;
вносить у встановленому порядку пропозиції Пре зидентові України про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України, глав державних делегацій та про присвоєння вищих дипломатичних рангів України;
присвоює дипломатичні ранги радника першого кла су, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секре таря першого класу, другого секретаря другого класу, тре тього секретаря, аташе;
за посадою без спеціальних повноважень представ ляє Україну у зовнішніх зносинах, на двосторонніх пере говорах, підписує міжнародні договори України;
виступає з офіційними заявами з питань зовніш ньої політики України та з ініціативами міжнародного ха рактеру;
є розпорядником коштів МЗС України;
10) в установленому порядку затверджує кошториси і штатні розписи дипломатичних представництв України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;
15
згідно з чинним законодавством призначає на по сади та звільняє з посад працівників центрального апара ту МЗС України та дипломатичних установ України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях, а також ректора Дипломатичної академії при МЗС Украї ни, керівників інших організацій, що належать до сфери управління МЗС України;
організовує роботу колегії МЗС України і головує на її засіданнях;
представляє в установленому порядку працівників, які особливо відзначилися у роботі, до нагородження дер жавними нагородами України і відзнаками Президента України;
здійснює інші повноваження, передбачені законо давством». (5)
Заступники міністра керують роботою відповідних підрозділів міністерства, а також закріпленими за ними дипломатичними представництвами і консульськими ус тановами за кордоном.
Для погодженого вирішення найважливіших питань роботи МЗС утворюється колегія у складі міністра, зас тупників міністра, керівників підрозділів МЗС та ректора Дипломатичної академії.
Відповідно до конкретних завдань міністерством, сфор мовано і його структуру: керівництво міністерства (міністр і заступники) та його секретаріати, Прес-служба міністра; Група послів з особливих доручень та Група головних рад ників; Генеральна інспекція; департаменти; управління — територіальні (регіональні), функціональні, адміністратив но-фінансові.
Департаментам підпорядковуються управління як те риторіальні, так і функціональні та адміністративно-фінан сові.
Так, наприклад, до складу Департаменту з питань полі тики та безпеки входять Управління політичного аналізу та інформації, Управління Євроатлантичного співробіт ництва, Управління ООН та інших міжнародних органі зацій, Управління контролю над озброєнням та ВТС, До складу Департаменту європейської інтеграції, економіч ного та гуманітарного співробітництва входять Управління Європейського Союзу, Управління економічного та науково-
16
технічного співробітництва, Управління культурного та гу манітарного співробітництва.
Департамент двостороннього співробітництва включає всі територіальні управління. Департамент адміністратив но-фінансових питань, документації та архіву— це За гальний секретаріат, Управління справами, Управління дипломатичних установ, Валютне-фінансове управління, фінансове управління, Історико-архівне управління. Ок ремо діють Департамент консульської служби та Право вий департамент. Департаменти створені з метою чіткішої координації діяльності груп управлінь, які діють у певно му напрямі вирішення функціональних, територіальних, правових чи адміністративно-фінансових проблем.
Територіальні управління відають питаннями відно син з окремими країнами чи групами країн. В МЗС Ук раїни — це Перше територіальне управління (Росія); Друге V територіальне управління (країни Північно-Західної Євро-:О пи, Південне-Західної Європи та Балтії); Третє територі-^ альне управління (країни Центральної і Східної Європи, >> Балканські країни, країни Кавказу і Туреччина); Четвер-Ч^ те територіальне управління (країни Північної і Латинсь-^ кої Америки та Карибського басейну); П'яте територі альне управління (країни Азіатське-Тихоокеанського ре гіону, Центральної та Південної Азії); Шосте територі альне управління (країни Близького і Середнього Сходу та Африки).
Через територіальні управління проходять, в основно му, всі питання, які стосуються країни чи групи країн, за які вони відповідають, тут зосереджується і аналізується оперативна інформація про ці країни, їх відносини з Ук раїною та іншими державами, про внутрішнє становище, на основі цього аналізу готуються пропозиції про ті чи інші кроки з боку України, що мають на меті зміцнення політичних, економічних і гуманітарних контактів з парт нерами, а у випадку недружніх кроків стосовно України — розробляються пропозиції щодо протидії таким акціям. V свою чергу територіальні управління поділяються на відділи. Очолює управління, як правило, досвідчений дипло мат, який добре знає особливості регіону.
Г
Заступник начальника управління — це також висо кокваліфікований дипломат, який у межах управління може Детальніше займатися певним відділом (або відділами).
Інститут
Завідуючий відділом -- старший дипломат (радник, перший секретар) забезпечує роботу безпосередньо за кон кретним напрямком, організовує і направляє роботу дип ломатів. Кожен дипломат у відділі займається проблема ми однієї або кількох країн, в залежності від інтенсив ності відносин з ними.
До функціональних підрозділів МЗС України належать: Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Управління державного протоколу, Управління Євроатлантичного співробітництва, Управління ООН та інших міжнародних організацій, Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва, Управління Євро пейського Союзу, Управління культурного та гуманітар ного співробітництва, до складу якого входить і Секретарі ат Національної Комісії у справах ЮНЕСКО, Історика-архівне управління.
Слід підкреслити, шо структура МЗС та назви функціо нальних підрозділів не є назавжди усталеними, а можуть переіменовуватись в залежності від зміни геополітичної си туації чи зовнішньополітичного курсу держави, її стратегії і тактики. Так, у зв'язку з курсом України на інтеграцію з європейськими економічними структурами та структурами безпеки в останні роки виникли два нові управління: Євро пейського Союзу та Євроатлантичного співробітництва.
Окремі функціональні управління, зокрема Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Історико-архівне уп равління, забезпечують спеціальні напрями роботи в за-! гальноміністерському розрізі, надають практичну допомогу всім іншим підрозділам міністерства та закордонним ус тановам. Так, Управління дипломатичного протоколу -це своєрідний політичний інструмент дипломатії, оскіль-, ки саме через нього посли та інші представники інозем них держав встановлюють свої перші контакти з країною перебування і отримують першу інформацію про основи ЇЇ внутрішньої і зовнішньої політики. Через Управління державного протоколу керівництво МЗС має можливість доводити до дипломатичних представництв іноземних дер жав ті чи інші нюанси внутрішньої і зовнішньої політики, стосунків з тією чи іншою країною у доступній і прий нятній дипломатичній формі.
18
Найпершою турботою Управління державного прото колу є зустріч нових послів, надання їм всілякої допомоги в облаштуванні і налагодженні діяльності посольства. До вручення послом вірчих грамот всі Його стосунки з МЗС та Іншими офіційними установами здійснюються лише че рез протокольне управління.
Новоприбулий посол здійснює свій перший візит на чальнику Управління державного протоколу, від якого довідується про порядок вручення вірчих грамот. Після цього він наносить візит міністру закордонних справ або його першому заступнику, щоб представитись і передати йому копії вірчих грамот, а також текст промови, яку він має виголосити під час вручення вірчих грамот Президенту.
Дуже урочисто проходить церемонія вручення вірчих грамот. До резиденції посла прибуває спеціальний авто мобіль від глави держави, і начальник (або заступник) управління державного протоколу супроводжує посла до резиденції глави держави, де проходить церемонія вру чення вірчих грамот. Перед резиденцією піднімаються прапори держави-господаря і держави, яку представляє посол, шикується почесна військова варта. Начальник вар ти вітає посла, і вони разом обходять стрій, посол вітаєть ся з почесною вартою.
Посол прибуває для вручення вірчих грамот в установ леній формі (костюм, дипломатична уніформа, фрак) або в національному одязі. Посла супроводжують співробіт ники посольства — радники, секретарі в темних костю мах, а військовий аташе у парадному мундирі.
Вручення вірчих грамот відбувається у парадній залі резиденції глави держави (в Україні — Біла зала Марий ського палацу) в урочистій обстановці. Після короткої промови посол вручає вірчі грамоти, а глава держави за прошує його для фотографування і короткої бесіди. Після Церемонії вручення можливе (якщо це передбачено про токолом) покладання квітів до одного з найшанованіших пам'ятників держави.
Акт вручення вірчих грамот вважається моментом офіційного початку виконання послом своїх обов'язків. Після цього він здійснює візити міністру закордонних справ та іншим офіційним особам, згідно з протокольними пра вилами держави перебування. Паралельно він наносить візити ввічливості послам інших країн, акредитованим в
19
країні перебування, починаючи із старійшини (дуайєна) дипломатичного корпусу.
Управління державного протоколу забезпечує постійний зв'язок посольств з міністром закордонних справ з усіх (як організаційних, так і політичних) питань, допомагає (або організовує безпосередньо) встановленню контактів з державними установами та громадськими організація ми, сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, по їздок дипломатів по країні, екскурсій, відпочинку членів дипломатичного корпусу. Протокольне управління допо магає посольствам уникати будь-яких порушень встанов лених в країні протокольних правил, вести свою діяльність, враховуючи специфіку країни.
Управління державного протоколу видає всім членам дипломатичного корпусу та їх сімей спеціальні диплома тичні акредитаційні картки, своєрідні посвідчення особи дипломата, які забезпечують їм дипломатичні привілеї та імунітет. Весь дипломатичний корпус реєструється в уп равлінні протоколу, яке періодично видає довідник-спи-сок всіх членів дипломатичного корпусу по кожному по сольству, зокрема для інформаційного забезпечення по сольств. Протокольне управління слідкує за дотриманням привілеїв дипломатичного корпусу згідно з міжнародним правом (особиста недоторканність і недоторканність при міщень та майна дипломатичного представництва, вилу чення членів дипкорпусу з-під карної, цивільної та адмі ністративної юрисдикції країни перебування, податкові та митні пільги, право шифрувального листування та недо торканності дипломатичної пошти, право підняття пра пора над резиденцією і на транспортних засобах та інші церемоніальні привілеї в залежності від рангу дипломатів).
Управління державного протоколу забезпечує відповідні церемонії у зв'язку з візитами іноземних делегацій до своєї країни.
Таким чином, Управління державного протоколу МЗС — це оперативно-дипломатичний підрозділ мініс терства, який безпосередньо займається питаннями пере бування іноземного дипломатичного корпусу, візитами іно земних делегацій різного рівня, проведенням різних про токольних та інформаційних заходів для членів дипкор пусу та іноземних делегацій, враховуючи характер і рівень відносин своєї держави з тією чи іншою державою світу.
20
Питаннями договірне-правового (юридичного) харак теру МЗС займається Договірно-правовий департамент, що бере безпосередню участь у підготовці проектів дого ворів та угод, у переговорах по їх підписанню, оформляє ці договори та угоди, веде їх облік та контроль за вико нанням, як з боку своєї країни, так і партнерів.
При підготовці міжнародних документів Правовий де партамент слідкує за тим, щоб у документах, які підпису ються, уникати будь-яких моментів або деталей, які мог ли б у даному конкретному випадку або в майбутньому, як прецедент, завдати шкоди зовнішньополітичним інте ресам України.
Досить важливі функції в загальному плані роботи МЗС повинно виконувати Істерико-архівне управління: підго товка різних довідок та історичних матеріалів для терито ріальних та функціональних управлінь; наукова розробка зовнішньополітичних архівів; підготовка до публікації ар хівних дипломатичних документів; участь у видавничій діяльності.
Управління політичного аналізу та інформації забез печує збір та аналіз інформації з посольств України за кордоном та засобів масової інформації (ЗМІ) інших країн і подання її керівництву міністерства та держави.
Завданням Управління політичного аналізу та інфор мації є опрацювання та узагальнення порушених іншими підрозділами політичних проблем у глобальній проблема тиці сучасних міжнародних відносин та їх відповідності визначеним напрямам зовнішньої політики. У цьому кон тексті управління виступає як координуючий підрозділ МЗС, покликаний забезпечити всебічне опрацювання про блем та врахування тих аспектів, які лежать за межами компетенції керуючого управління, шоб уникнути мож ливих негативних наслідків суто прикладного підходу до комплексних питань зовнішньої політики. На це управлі ння покладається завдання відслідковування тенденцій роз витку зовнішньополітичних ситуацій в світі, окремих ре гіонах і країнах (на основі інформації посольств та інших Фкерел) та аналіз діяльності МЗС в цілому, а також його °кремих підрозділів та закордонних представництв, підго товка пропозицій щодо реакції на зміни ситуації або дій окремих країн,
Управління політичного аналізу налагоджує контакти
21
та бере участь у співробітництві міністерства з науковими та політичними центрами, громадськими організаціями, товариствами та іншими установами, діяльність яких має безпосереднє відношення до галузі зовнішньої політики або торкається її.
Управління культурного та гуманітарного співробітниц тва розробляє та здійснює разом з відповідними міністер ствами і відомствами зовнішньополітичну концепцію співробітництва України з зарубіжними країнами в куль турній та гуманітарних сферах, що включає культуру, ос віту, науку, інформацію, туризм, молодіжні і спортивні зв'язки, охорону здоров'я, соціальні проблеми. Управлін ня забезпечує оформле...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора