Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
1999
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Релігієзнавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. Сковороди ВІДДІЛЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
ІСТОРІЯ
РЕЛІГІЇ
В УКРАЇНІ
Навчальний посібник
За редакцією професорів А.М. Колодного і П.Л. Яроцького
Київ
«&«2^ЬЙ
1999
456
3. ІСЛАМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Ісламу на землях України сотні років, він має тут свою довгу й складну історію. Вона тісно пов'язана з багатьма драма тичними сторінками історії українського народу. Адже іслам на українських землях сповідували представники народів, з якими українці довгий час були в напружених стосунках.
ТТрю б№б»&еюм( ісмо^и іслдл*у б Укрдню* доп&рібюо брддм)-бу@(&п&№ такі фдкп&орю.
1. Поява прибічників ісламу на українських землях, на самперед на південних, — це процес, зумовлений розміщен ням України на порубіжжі двох великих цивілізацій — хри стиянської та мусульманської. Наша країна розміщена на вододілі цих двох світів, який пролягає від Синьцзяну, Серед ньої Азії та Казахстану — на сході, потім через Закавказзя, Швнічний Кавказ, Крим і Туреччину аж до південної Болга рії, Боснії й Албанії — на заході. Тому саме вже географічне положення України наперед визначало активну її взаємодію з мусульманськими країнами та народами. Наявність мусуль ман у сучасній Україні зумовлена, насамперед, етнічним скла дом її населення, до якого, зокрема, належать представники 26 тюркських народів, котрі здебільшого сповідують іслам.
2. Історія контактів України з мусульманським світом налічує більше як тисячоліття. Разом з тим важко визначи ти початковий момент ознайомлення України з ісламом. Практично неможливо вказати точно дати, ймення, факти, гео графічні точки, пов'язані з найпершими мусульманами на землях Русі-України. Порівняно з досить чітко датованою історією християнства історичне поширення ісламу на півдні України не має на сьогодні чітко визначеного початку. Ісла мізація відносно невеликої частини населення України в за-гальноісторичній перспективі виглядає як дуже поступово зростаючий процес, що зовні чимось нагадує дифузію — по ступове проникнення.
3. Іслам у межах сучасної України відіграв значну етно-формуючу роль у житті одного з двох автохтонних народів України — кримських татар. У XIX — XX стст. він став фактором етнічного самозбереження татар волзьких (ниж ньогородських).
457
4. Історично було два головних шляхи отримання інфор мації про іслам в Україні: східний (Булгарстан, Північний Кавказ) та південний (Крим і Туреччина). На значенні східно го каналу поширення впливу ісламу на Україну наголошу вав академік М.Грушевський. Нині зростає вплив на релігій но-культурне життя мусульман України більш віддалених країн — арабських держав та Ісламської Республіки Іран.
5. В історичній пам'яті українського народу іслам сто літтями сприймався цілком природно як релігія чужинців, ворожих нападників. Тому іслам аж до XIX ст. — це гнана релігія в Україні. Оскільки Україна — країна християнська, а також через гострі воєнні колізії з південними сусідами, що сповідували іслам, релігія мусульман в очах українців сприймалася як щось глибоко вороже. Це відбилося у світо гляді та менталітеті (соціальний характер) українського на роду. Однак у міру встановлення мирних стосунків з мусуль манськими народами погляди українців на іслам поступово змінювалися. Адже українці завжди відзначалися толерант ністю щодо релігійних уподобань інших народів. Нетерпи мість до ісламу була властива для офіційної ідеології Росій ської імперії, до складу якої довго входила Україна.
6. Знайомство українців з мусульманами, з їхнім спосо бом життя, з духовними засадами ісламу не було постійним і безперервним. Це був дискретний (перервний) процес. Оз найомлення населення материкової України з елементами знань про іслам та мусульман відбувалося лише в мирні періоди. Наприклад, під час мирних контактів запоріжців з ногайськими та кримськими татарами в Північному Причор номор'ї до встановлення протекторату Туреччини над Крим ським ханством. Під час воєнних конфліктів про ознайом лення з ісламом годі й говорити.
7. Мусульмани, котрі мешкали на південь від України, ніколи не мали на меті навернення в іслам українців, що мешкали в материковій Україні. Про такі плани або про якісь спеціальні акції подібного гатунку досі немає будь-яких відо мостей. Про них також ніколи не проголошувалося і нічого позитивного в цьому напрямі не було зроблено. Навпаки, факти свідчать про те, що мусульманські громади там, де вони діяли на українських землях, існували ізольовано від україн ського соціокультурного середовища.
468________________________________
8. Іслам в Україні не має якоїсь особливої специфіки, він не привів тут до появи нових течій, напрямів, груп тощо. Мусульмани на теренах України завжди сповідували суннізм, хоча тут і мешкали окремі дервіші, суфії. Джидадизм, біля витоків якого в Криму стояв Ісмаїл-бей Гаспрали, був не ре лігійною течією, а культурно-гуманістичним явищем.
Періодизація існування ісламу на українських землях
Процес поширення ісламу та мусульманських громад в Ук раїні складається з чотирьох головних етапів, які відбивають певну внутрішню логіку цього процесу.
1. Перший період просування ісламу на землях України назвемо уліоемо озндшо.млюедльни.м. У цей період під час подорожей, торговельних операцій, воєнних експедицій русів, а також арабських та булгарських купців і географів відбу вається перше знайомство східних слов'ян з ісламом, його вченням та обрядами. До цього етапу належить також так званий вибір вір київським князем Володимиром.
2. Другий період позначимо як бшськоео-колонма^шмии. Йдеться про осідання на постійному місці народів, що спові дують іслам, а також колонізаційну політику Оттоманської імперії в Північному Причорномор'ї й Подністров'ї. Під цим розуміємо закріплення в Криму частини татарської Орди, що визнала офіційно іслам за хана Узбека, а також турецькі колонії в Азові, Очакові, Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському тощо.
3. В умовах Російської імперії розпочався період, коли іслам діяв як фактор етмммого, маг^омальмого са^Обирд.ж'ен-ня й сд^мозбере.жеммл .мі/сі/ль-момськи^ ндро^ю, що допомага ло їхнім представникам усвідомлювати свою відмінність від немусульманських етносів. Для волзьких і кримських татар, чеченців і дагестанців, представників тюркомовних народів Середньої Азії, котрі мешкали в Україні, іслам став силою, що сприяла збереженню їх як нації, охороні їхньої національ ної культури від асиміляції в етнічному та етноконфесійно-му середовищі. Така здатність ісламу спостерігається і в XX- ст.
4. Нині розпочався якісно новий етап історичного буття
________________________________469
ісламу на теренах України — лост^поеого лромикмемнл и'ла-лц/ у сере^оеиі^е сх^мослоб'ямськиа: мдр(м%б — етнічних укра їнців та росіян. Для них іслам не є фактором, що підтримує їхню національну самосвідомість. Для українців і росіян, котрі звернулися до ісламу, він є підсумком їхніх світоглядних пошуків. Тому нині іслам в Україні стає для окремих людей фактором світоглядного самовизначення особи. Звернення слов'ян до ісламу бачимо лише в містах переважно півдня та сходу нашої країни.
Отже, іслам не є релігією, традиційною для України, хоча українці знали про іслам, його основні ідеї, обряди, про зви чаї мусульман ще з часів Київської Русі. Проте внаслідок комплексу соціально-економічних, культурних, світоглядно-релігійних причин іслам так і не було сприйнято корінним населенням материкової України. Знайомство з духовними цінностями ісламу відбувається повільно протягом століть.
Русь-Україна ознайомлюється з ісламом та мусульманами
Перші відомості про мусульманський світ, про мусульман, перші знання про іслам пращури сучасних українців здобу ли під час торговельних операцій, мандрівок та воєнних по ходів. Про інтенсивні торговельні зв'язки між русичами та арабами, а також між іншими мусульманськими народами засвідчують середньовічні арабські автори Ібн Фадлан, аль-Масуді, Ібрагім Ібн Якуб, Ібн Міскавайг. Про те саме засвід чують численні знахідки арабських дирхемів та персидських монет на землях колишньої Київської Русі. Аль-Масуді пише, що до Києва "приїздять мусульманські купці з усіляким крамом". М.Грушевський повідомляв, що час найінтенсивні-ших наїздів арабських купців до Києва припадає на першу половину Х ст.
Із свого боку русичі мандрували до Ітиля найчастіше че рез Десну, Сейм та Оскол. Так виникав прямий контакт з країною, яка зазнавала величезного впливу арабсько-мусуль манської культури. Історики погоджуються, що первісні знан ня про іслам русичі здобули саме у Булгарії.
Своєрідна кульмінація ознайомлювального періоду — "ви бір вір" Великим князем Київським Володимиром (X ст.),
460
внаслідок якого Русь стала християнською, а шлях ісламові на її землі було перекрито на століття. За літописними по відомленнями, князь Володимир, готуючи велику релігійну реформу, почав своєрідний перегляд знайомих йому моно теїстичних релігій. Найвірогідніше, що "випробування вір" здійснювалося через особливі посольства. За допомогою од ного з них і відбулося досить поверхове ознайомлення київ ської влади з ісламом. Вірогідно, що дані про іслам було зібра но у Булгарстані, який на той час вже прийняв іслам. На основі цих відомостей князь Володимир відкинув релігію мусульман.
Отже, прийняття ісламу Київською Руссю — суто гіпоте тична можливість. Підстави для позитивного рішення були. Адже іслам також давав знання про єдиного Бога. Іслам був молодою, динамічною релігією. Іслам давав зразок багатона ціональної держави, якою був на той час халіфат. Іслам міг відкрити для Русі-України шлях для контактів зі Сходом. Та сталося інакше.
Сере9 дрючим юегдпиммого н^обо и;лдл&у ріхнеююя ддр п&о юазмпм* п&рю.
По-перше, надто строгий, абсолютний монотеїзм ісламу. Релігійна свідомість русичів йшла до монотеїзму кількома шляхами, але на момент "вибору віри" еволюція ще не була завершеною.
По-^руге, багато чого важили суто земні, зокрема політичні міркування. Християнство в його східному відгалуженні являла Володимирові Візантія — могутня держава, союз з якою, закріплений релігійно, багато що давав Володимиру. Іслам був насамперед релігією досить далекої держави — Булгарстану, внутрішньо нестабільної держави. Релігійний союз з нею не відкривав перед Володимиром якихось особ ливих перспектив.
ТТо-третмс, неповнота та неточність інформації про іслам, що наперед визначали її непереконливість. До того ж накла дався своєрідний синдром переможця у київських князів. Хто приймає релігію переможених? Згадаймо поразку, якої за знали булгари саме від київського воїнства в 985 р.
Багато авторів вказують і на провіденціальну причину: Бог визначив Русі-Україні бути християнською.
Внаслідок цих причин релігія ісламу не спряйнялася Рус-
461
сю-Україною від початку. В подальшому хвилі мусульман ства, що накочувалися на країну, наштовхнулися вже на хри стиянізовану Русь з її за суттю державною релігією.
Перші мусульмани на землях Русі-України
Першими мусульманами, які систематично жили або ман дрували Україною, були степовики, вони кочували від При-азов'я до Дону. Середньовічні арабські літописи повідомля ють: пращури сучасних осетинів — алани вже на початку УІП ст. прийняли іслам. Саме їхні поховання, здійснені за мусульманським поховальним обрядом, знаходять нині в східній Україні археологи.
У сучасній популярній літературі часто помилково пишуть, що татари, які входили до монголо-татарського війська, кот ре зруйнувало Київську Русь 1240 р., були мусульманами. Це прикре непорозуміння. Хани Золотої Орди та їхні піддані на той час ще не сповідували ісламу. Державною релігією в Золотій Орді іслам став на сто років пізніше.
Численні тюркські народи, котрі осіли на землях Русі-України, зокрема на Київщині і Черкащині, задовго до при шестя Орди, також на XIII ст. не були мусульманами.
Перші письмові відомості про постійне перебування му сульман в Україні належать до XI ст., коли в київських князів на службі була кіннота з мусульман-печенігів. Відо мо, що основ ісламу їх навчив араб з Андалузії Абу Хамід аль-Гарваті.
Літописи повідомляють, що за часів входження Київської Русі до Великого князівства Литовського в Україну приве дено з Криму чимало татар-мусульман, забраних звідти кня зем Вітовтом за військовим правом. Першу мечеть, про яку достеменно відомо, побудовано на материковій частині Укра їни в м.Острозі за наказом князя Костянтина Острозького (XVI ст.) для татар-мусульман, котрі перебували у нього на службі. Важлива звістка про проживання мусульман в Укра їні пов'язана з перебуванням тут хана Золотої Орди Тохта-миша зі своїм двором. Він жив у передмістях Києва з 1396 до 1399 р., коли змушений був тікати сюди після невдалої спроби вирватися з-під влади Тамерлана. Після офіційного
462________________________________
прийняття ісламу Золотою Ордою у 20-ті роки XIV ст. в Києві ще протягом сорока років постійно перебувала група му сульман — загону ординців на чолі з баскаком. Про не по відомляє Новгородський літопис. Мусульманський загін по кинув Київ після перемоги литовських військ Ольгерда (1363).
Цими подіями завершується перший, ознайомлювальний, етап історичного буття ісламу на українських землях. На далі сприятливих можливостей для більш глибокого озна йомлення з "релігією Пророка" не було. Адже за тим пішли століття кривавої міжусобиці між християнською Руссю'* Україною та її південними мусульманськими сусідами.
Мусульманська цивілізація Криму. Період Кримського хаиату
Найяскравіші сторінки історії ісламу на землях України пов'язані з Кримом. Саме Кримський півострів став голов ним ареалом поширення ісламу на землях, що входять до складу нинішньої України. Саме тут започаткувалася й зміц ніла унікальна мусульманська цивілізація, найпівнічніша з усіх після зруйнування Московією Казанського халату 1552 р. Саме тут іслам перетворився на державну релігію Кримського ханату, який зберігав свою повну або обмежену незалежність протягом більше як 300 років.
Іслам практично з перших років свого побутування на Кримському півострові справив надзвичайно глибокий вплив на формування кримсько-татарського народу — одного з двох автохтонних народів України. Адже на землях Криму в пері од з XIII по XVI ст. відбулося формування кримських татар \ як окремого етносу зі своєю релігією — ісламом. Водночас \ Кримський півострів на довгий час залишався головним каналом, по якому населення Подніпров'я дізнавалося про іслам та мусульман.
Передумови закріплення ісламу в Криму пов'язані з при ходом сюди частини монголо-татарів у 1223 р., коли в Кри му було утворено окремий улус (область, намісництво) Золо тої Орди. От саме ця частка тюркського етносу, що осіла тут, "і прийняла дещо пізніше іслам. На момент приходу до Кри-, му татари дотримувалися шаманізму, багатобожжя (ширк).
463
Проте, контактуючи з мусульманським світом, хани побачи- ^ ли в ісламі могутній духовний засіб для консолідації моло- і дого народу та побудови в державі міцної системи політич ної влади на засадах шаріату (юридичної системи ісламу).
Ще син Чингісхана хан Угедей почав доброзичливо ста витися до мусульман. Але вже молодший брат хана Батия золотоординський хан Берке (XIII ст.). став ревним побор ником ісламу. Ставши мусульманином, він почав активно поширювати його в Кримському улусі. Цей процес значно посилився з моменту, коли Берке допустив на півострів турків-сельджуків, віддавши в уділ турецькому султанові Із-ед-Діну фортецю Судак.
Проте остаточне утвердженя ісламу в Криму відбулося за хана Узбека (1313—1342), котрий офіційно запровадив іслам як державну релігію на півострові. Сам хан деякий час жив у Криму, вважаючись зразком дотримання вимог ісламу. Завершив ісламізацію тюркомовного населення Криму леген дарний Тамерлан (1336—1405). Усунувши хана Тохтамиша, він включив півострів до складу своєї величезної імперії. У своїй політиці Тамерлан спирався на мусульманських духов них осіб і всіляко сприяв зміцненню позицій ісламу.
Згодом, після завершення золотоординського періоду своєї історії. Кримський улус виокремився в самостійне державне утворення, на грунті якого й виникла незалежна кримсько татарська держава. З 1427 р. вона перебувала під владою династії ханів з роду Гиреїв (Гераїв).
У 1475 р. розпочався новий період в історії ханства. В цьому році турки-османи, вдершися на півострів, підкорили собі кримсько-татарську державу. Правителі Криму стали васалами Стамбулу. Справами в державі почали вершити турецькі чиновники, котрих призначав султан. Релігійне життя мусульман півострова також потрапило під контроль Османської імперії. Всі вищі духовні особи призначалися за участю представника султана, ім'я якого вважалося священ ним і щоденно вихвалялося в кримських мечетях.
Відбулося зрощування світської державної та релігійної влади. Муфтієм (керівником) мусульман почали вважати хана. Духовні особи стали впливовою політичною силою в державі. Муфтій Криму входив до складу Державної ради імперії — Дивану. Далі місця на ієрархічних сходинках обій-
464____________.___________________
мали кази (судді за шаріатом), мудариси (відповідальні за навчання в мусульманських школах — мекіебе), імами, шей хи (голови мусульманських братств), суфу (члени братств або пустельники). Вони піклувалися про просвіту кримчан у дусі ісламу, навчали дотримання його приписів, виховували пра вовірних мусульман і сумлінних підданих. Іслам став осно вою духовного життя кримсько-татарського народу. Практич но в усіх значних поселеннях діяли мечеті, яких налічувало ся не менше як 1,5 тисячі. Мусульмани Криму були послідов ними сунітами, хоча подеколи з Швнічного Кавказу сюди заносили суфізм, а в Євпаторії (Гезлев) мешкали дервіші. Про відним авторитетом з питань мусульманського права, голо вою улемів (богословів) був шейх-уль-іслам, титул якого зап роваджено в Османській імперії в 1424 р.
Довгий час у Криму панувала атмосфера віротерпимості. На території держави вільно діяли православні, католицькі, грецькі, вірменські церкви та монастирі, єврейські й кара їмські синагоги.
Під впливом ідей і норм ісламу сформувалася національ на культура кримсько-татарського народу, його побутові тра диції, мова, спосіб життя, система освіти й виховання дітей;
розквітнули письменство, книжкова справа, музика, різьблення по каменю та дереву, орнаментальне мистецтво й особливо архітектура. Пінними пам'ятками мусульманської архітек тури багате м. Старий Крим з мечетями Узбека та Бейбарса, Куршун-Джамі й Тахталі-Джамі, з медресе, караван-сараями та фонтанами. Чимало пам'яток мусульманської культури є в М.Бахчисарай — у колишньому адміністративному центрі ханату: палац, мечеті, багата в минулому збірка мусульман ської літератури середньовіччя. Центрами мусульманської цивілізації Криму також були Карасу-базар (Белогорськ), Кафа (Феодосія), Гезлев (Євпаторія) з його унікальною мечеттю Джума-Джамі (1552).
Розквітла ціла плеяда блискучих діячів мусульманської культури. До них насамперед належали хан Ходжа-Девлет-Прей, Ремаль-ходжа, Сеїд-Мухаммад-Різа та багато інших.
З давніх часів (вірогідно, з доісламських) у Криму побутува ла місцева традиція відвідування особливо шанованих місць. Хоча Коран і засуджує такі форми поклоніння, все-таки ця традиція збереглася в Криму протягом століть аж до трагіч-
465
них для кримських татар днів травня 1944 р. Надто шанува лися такі поісламізовані святині: азиз (пам'ятний знак) Інкер-манський у межах сучасного Севастополя, азиз Саглик-су поблизу цього міста; неподалік від Бахчисарая та Чуфут-Кале об'єктами поклоніння були тюрбе (мавзолей) Мелек-Гайдер та Газі-Мансур. Місцева традиція вшановує перших мусуль ман — сахаба — сподвижників пророка Мухаммеда, що при ходили до Криму з місіонерською метою. Неподалік Симфе рополя знаходиться Кирк-азиз, де у великій печері шанува лося поховання сорока шахидів-мучеників, котрі загинули за іслам. Паломництво також здійснювали до іншого азизу по близу Симферополя — Салгир-баба, а також до нині безімен ного азизу поблизу лиману Мойнаки в Євпаторії. Поблизу азизів звичайно оселялися шейхи, інколи й дервіші, які ви конували обряди для паломників. Втім, офіційне вчення ісла му заперечує нашарування місцевих культів.
Крим як форпост мусульманської цивілізації відіграв помітну роль у поширенні ісламу серед ногайських татар на південно-українських землях. З ним пов'язані чи не всі найяскравіші сторінки історії ісламу на землях нинішньої України. Проте з Кримом пов'язані й криваві століття та тарської агресії проти України й героїчного опору українців зазіханням мусульманських народів півдня.
Мусульманські народи Причорно мор'я й Україна в XVI — XVIII стст.
З входженням земель Київської Русі до складу Великого князівства Литовського (XIX ст.), а згодом до Речі Поспо литої східний канал одержання відомостей про іслам прак тично втратив своє значення. Визначальним став південний напрям. Однак, на жаль, подальші контакти українців з му сульманами відбувалися в епоху гострих воєнних конфліктів. На довгий час доля ісламу на південно-українських землях стала цілком залежати від політичних відносин і наслідків воєнних дій поміж ханським Кримом, гетьманською Украї ною, царською Росією та султанською Туреччиною.
Відносини України з південними сусідами, що сповідува ли іслам, мають давню історію, сповнену як світлих, так і драматичних сторінок. Вони доносять до нас відблиски май-
466___________________
же трьохсотрічної кривавої трагедії — нападів кримських і ногайських татар на землі України й героїчної протидії укра їнського козацтва.
Україна, живучи на великому порубіжжі із Степом, мала
із степовиками складні відносини. Академік Д.Яворнипький підкреслював, що спершу стосунки між сусідами мали досить мирний характер. Йшла торгівля, провадилися спільні вій ськові акції, господарська взаємодопомога, відбувався обмін
людьми та ідеями. ^ Густинський літопис від 1447 р. сповіщає про початок
руйнівних наїздів степовиків на Вкраїну. Головною їхньою метою було здобуття живого ясиру — полонених. Напади здійснювалися чи не щорічно, однак особливо руйнівними були наїзди 1471, 1535—1536,1562,1592,1595 рр. Полоне них гнали до Криму, звідкіля через невільницькі ринки їх розвозили по всій Османській імперії. За мінімальними оцін ками, до Криму протягом XV ст. було забрано 200 тисяч укра їнців, XVI ст. — 350 тис., у першій половині XVII ст. — 300 тис. чоловік. І так тривало аж до останнього нападу 1769 р. п^д проводом Крим-Гірей-хана. Це були акції справжнього геноциду проти українського народу. Тяжкі людські втрати, нескінченні людські драми стали важкою трагедією для укра їнського народу, на століття отруїли його ставлення до мусуль манських сусідів півдня.
Проте набіги не залишилися без відповіді. Українське
козацтво вживало активних заходів щодо відбиття агресії, а також для звільнення полонених. Козаки на чайках виходи ли в море й атакували центри торгівлі невільниками в Кри му, доходили й до Анатолії.
Однак ці війни не носили суто релігійного характеру, адже вони велися не заради навернення супротивника до своєї віри. Д.Яворнипький неодноразово звертав увагу на те, що зіткнен ня українців-християн і татар-мусульман на українських землях не з розряду типових релігійних конфліктів. Хоча він відзначав, що інколи пі зіткнення супроводжувалися релігій ними гаслами.
Причини походів кримчаків на північ — не релігійні. На самперед це прояв боротьби між землеробською та кочовою цивілізаціями, що не було дивиною у середньовічному світі. Найпомітніша причина набігів на Україну — обмеженість
___________________________________467
території Криму для повноцінного кочового життя. Примітив не тваринництво не могло прогодувати населення Кримсько го ханату, що повсякчас збільшувалося. Його володарі вбача ли вихід в одержанні матеріальних ресурсів з півночі. Релі гійні міркування в цій ситуації мало враховувалися. До того ж ідеї джихаду в період самостійного існування Кримського ханату тут не були поширені.
Становище змінюється з початком османського періоду Кримського ханату. Клерикалізація цієї держави надала яскравого релігійного забарвлення всім військово-політич ним діям ханату. Кримська влада бере на озброєння ідею розподілу географічних територій на "дар уль-іслам" (стан, світ ісламу) та "дар уль-харб" (стан невірних, гяурів). Вип равдання експансії на землі українців почали відшуковува-ти не у сфері економічних інтересів, а в релігійних міркуван нях. При цьому у "невірних" не вбачали тоді тих, кого необ хідно навернути до ісламу. Поняття гяур слугувало своєрід ною позначкою, відмінністю, символом чужого, не свого, того, кого припустимо перетворити на невільника. Татари не ви сували перед собою іншої мети, окрім військово-економіч ної. Вони не прагнули культурно або релігійне закріпитися де-інде на північ від місць свого помешкання, заснувати для українців якісь просвітницькі центри. Іслам залишився внут рішньою справою південних сусідів України, які практично, на ділі не прагнули до його впровадження тут. Засоби мир ного навернення до ісламу в цьому регіоні не застосовувалися.
У періоди між воєнними діями налагоджувалася торгівля, спільне користування природними багатствами, татар брали на Запорізьку Січ, а деякі запорожці роками жили в Криму. Сюди на заробітки вільно приходили (йшли звідси) будівничі, фахівці ковальської, солеварної та кушнірської справи. Лег ко встановлювалися родинні зв'язки, взаємодіяла побутова культура.
Відомо, що деякі видатні політичні діячі України періоду Гетьманщини (другої української держави) в пошуках ви ходу з важких політичних ситуацій звертали свій погляд на південь — до сусідів-мусульман. У лютому 1648 р. в Бахчиса раї укладено відомий військовий союз між Богданом Хмель ницьким та ханом Іслам-Гіреєм III. А вже в 1654 р. Хмель ницький розмірковував над встановленням державного про-
468_______________________________
текторату Туреччини над Гетьманщиною, запросивши турець ких послів на козацьку Раду до Чигирина. Відкритим при хильником турецької орієнтації був гетьман Петро Дорошен ко, про якого в народі побутувало повір'я, що він таємно прий няв іслам. Угоду з Туреччиною Дорошенко підписав в 1669 р. Договір з Кримським ханатом підписував також козацький ватажок Петрик-Іваненко, визнаний за це Кримом гетьма ном. І хоча ці союзи виявилися абсолютно нежиттєздатними через порушення їх кримчаками та турками, вони об'єктив но засвідчують зацікавленість частини української політич ної еліти того часу в налагодженні добрих відносин з мусуль манськими народами Причорномор'я.
Спостерігалися прояви доброї волі й з протилежної сторо ни. Інший козацький лідер — М.Дорошенко, привівши ко заків на допомогу хану, щоб відбити напад ногайців на Бах чисарай, довго мав авторитет серед кримпів. Вірогідно, що саме на його честь встановлено ще за ханських часів пам'ятний хрест на горі Ай-Ніколь. Відомо, що після зруйнування Бату-ринської столиці запорізьке військо перебувало фактично тлд протекторатом Криму аж до 1733 р. А після зруйнування Запорізької Січі в 1775 р. кримський хан запросив до себе частину запорожців, які відмовилися йти на Кубань.
Складні історичні колізії призводили до того, що частина українців, котрі потрапляли в неволю, приймали іслам. Бага то писав про українців, які стали мусульманами через важкі життєві обставини, Дм. Яворницький. Турецькі архівні дже рела засвідчують масове осідання українців з числа полоне них у Туреччині. Вони, прийнявши іслам, навіть залишаю чись у статусі рабів, ставали домоправителями, ковалями, конюхами, садівниками тощо. Частина невільників залиша лася в Криму. Рабство тут було не довічним. З часом ці не вільники ставали вільними (лише із забороною виїзду), заво дили господарство. Жінка, яка народила дитину, також ста вала вільною, прийнявши іслам. У літопису Самійла Велич-ка згадується про кілька тисяч звільнених козаками ко лишніх невільників, котрі не схотіли разом з визволителя ми повернутися на Вкраїну, змінити свою нову віру. Аж до початку XX ст. в Криму ще згадували про чотири великих поселення Ак-Чора (кримсько-татарською мовою "білий раб"), в яких жили нашадки українських невільників, які повністю
469
асимілювалися, прийнявши культуру, мову й релігію своїх гос подарів. Вживались у мусульманське середовище й ті заро бітчани, котрі приходили сюди з України самостійно — "арга-ти" й "ренчпери". Стосовно поширеної у нас думки про яни чарство (стало синонімом запроданства й манкуртства), то служіння етнічних українців в яничарському корпусі є дуже маловірогідним, бо із слов'ян туди найохочіше добирали бос" няків. Вони й складали основу цього корпусу.
Серед вихідців з України, які прийняли іслам, найвідомі-шою залишається Настя Лісовська (Роксолана — 1505— 1561). Вона стала дружиною і політичним радником султа на Сулеймана Пишного. Досі в Стамбулі зберігається її мав золей — тюрбе. Авторитет Роксолани був таким значним, що навіть довго по її смерті зберігався вплив при султанському дворі її дочки Мигрімаг та онуки Айше Гумашаг. Син Роксо лани Селім став султаном. У XVII ст. дружин-українок мали ще три султани — Осман II, Ібрагим та Мустафа II. Україн ка Турхан-султан, дружина султана Ібрагима, є матір'ю сул тана Мегмеда IV.
Значно менш відомим є старовинний звичай козацького роду Кочубеїв (за походженням — Кучук-бей). Представни ки цього роду таємно зберігали молитовну кімнату для здій снення намазу у своєму маєтку на Полтавщині, а родову цер кву в Диканьці побудували в традиціях мавританської архі тектури.
Приблизно з кінця XV ст. виникають осередки мусульман ської цивілізації на південних землях України, які проіснува ли до загарбання їх російськими військами, а також на Поділ лі. Мусульманські громади в різні часи були в Хаджибеї (Оде са), Азані (Азов), Аккермані (Білгород-Дністровський), Кара-Кермені або Ачі-Кале (Очаків), а також у Кам'янці-Поділь-ському, де збереглися мінарет і мінбар, привезені з Туреччи ни. У м.Шаргороді зберігся мінарет, прибудований до сина гоги. Залишки турецької мечеті знайдено в Меджибожі. У сфері мусульманського впливу опинилися й райони Півден ної Бессарабії, які входять нині до складу України.
Проте існування цих осередків мало скороминучий і не довгий характер. Вони перебували в самоізоляції від місце вого населення, відгороджувалися від чужого для себе етно-конфесійного середовища. Мусульмани трималися відчуже-
470___________________
но від української культури. Тому йдеться лише про прожи вання мусульман на півдні України, а не про мусульманську колонізацію краю.
^^ Протягом XV — XVIII стст. Російська імперія повністю ліквідувала залишки української державності. В 1783 р. остаточно знищено й іншу частково незалежну державу — Кримський ханат. Для мусульман Криму настала двохсотріч на епоха важких випробувань.
^_^-—
Мусульмани в Російській імперії. Іслам — фактор етнічного само збереження
З включенням гетьманської України й ханського Криму до складу Російської імперії мусульмани Криму, а також окремі мусульмани, котрі оселялися на наших землях про тягом XIX ст., були поставлені на межу етнічного виживан ня. Перед ними постала загроза національної асиміляції та примусової християнизапії. Зазнаючи поразок у борні з Ро сійською імперією, Туреччина за Кучук-Канарджийським договором від 10 червня 1774 р. визнала незалежність (від себе) Кримського ханату. Росія визнала ж тільки духовну владу султана над кримськими татарами як халіфа усіх му сульман. Однак і цей релігійний зв'язок обірвано 8 квітня 1783 р., коли з фіктивною самостійністю ханату було покінче-но і приєднано його до Росії. Кримську державу, старішу від Московської, також ліквідували. З цього моменту почалися систематичні утиски ісламу і мусульман, що поступово по слабило позиції "релігії Пророка" в Криму. З падінням ха нату було знищено державну структуру з її теократичною владою. Мусульмани Криму почали вимушено покидати свою історичну Батьківщину і їхати до Туреччини та інших країн світу. Пік еміграції до Туреччини припав на 1860—1862 ро ки. З 1783 до 1917 р. з Криму емігрувало майже 4 млн. му сульманського населення.
З початку XIX ст. з Криму виселили вглиб Росії багатьох мулл та імамів, яких забирали саме за те, що вони мали авто ритет серед віруючих. Тим, кого було вислано, назавжди за боронялося повертатися — вздовж кордону Криму розстави ли спеціальні вартові пости. За всіма хаджі у Криму встано-
471
вили відкритий нагляд. Паспорт на виїзд у хадж можна було отримати лише з дозволу новоросійського генерал-губерна тора або губернатора таврійського.
З 1836 р. посісти духовну посаду міг лише той мулла, кот рий відзначався "надійністю, вірністю та доброю поведінкою". Тим, хто бував у Туреччині, взагалі заборонялось обіймати будь-яку духовну посаду. Татарин, який вчився за кордоном, ие міг стати муллою. Та навіть навчання в прогресивних, євро-пейськи орієнтованих медресе — Гелеєвському та Хусаїні-вському так само перекривало шлях до духовної діяльності. Муфтія обирали всі татари, але лише з трьох кандидатів, зат верджених губернатором. У 1876 р. міністр внутрішніх справ остаточно заборонив видавати паспорти для здійснення хад-жу. У 1890 р. проведено остаточне відчуження вакуфних земель, які давали кошти на релігійні потреби мусульмансь ких громад (вакф — майно, надане державою для матеріаль ного забезпечення мусульманської громади).
До початку панування Російської імперії тут в кожному селі, де діяла мечеть, фукціонували й приходські школи — мектебе. Практично їх налічувалося більше як півтори ти сячі. В кожній школі навчалося 500 — 700 учнів. На 1890 р. залишилося лише 275 мектебе, при тому, що нових, світських шкіл відкрито не було, а гроші, зібрані серед віруючих на об лаштування мусульманської гімназії, — вилучено. На кінець XIX ст. діючими лишилося 23 медресе — мусульманські школи середнього типу. Так втілювалася в життя лінія уря ду Росії на те, що іслам є терпимою, але другорядною, неба жаною релігією.
За часів панування Російської імперії провадилася по слідовна політика знищення основ мусульманської цивілі зації Криму. Зруйновано або перетворено на казарми більше як 900 мечетей. Невдовзі після подій в м.Карасу-Базар при мусово скликали й вирізали чимало мусульманських вчених. У 1883 р. відбулося перше велике спалення старовинних кримсько-татарських книг (друге — у 1929 р.).
Незважаючи на систематичні утиски, мусульманська куль тура Криму жила далі й навіть оновлювалася. Зразком му сульманської культури XX ст. стала творчість Ісмаїл-бея Гаспрали (Ісмаїла Гаспринського). Його зусиллями в Криму творилася релігійно-культурна реформа, наслідком якої мало
472
стати те, що тепер називають європейським ісламом. У 1881 р. Гаспринський видає книгу "Російське мусульманство", а з 1883 р. — тижневик "Тарджіман" ("Перекладач"), в яких відстоює ідеї поєднання ісламу із світським життям на євро пейський кшталт.
Гаспринському належить утопія про створення десь в Євро пі високорозвиненої мусульманської країни, яка б поєднала духовні цінності ісламу з європейським гуманізмом. Його учнями та послідовниками зроблено спробу інтегрувати ідеї Ісмаїл-бея Гаспрали в цілісне культурологічне вчення — джидадизм. Послідовники його були розсіяні вимушеною еміграцією або переслідуваннями. Діяльність Ісмаїл-бея Гас-прали значною мірою сприяла збереженню національної гід ності кримсько-татарського народу, послабляла історично зумовлену недовіру між цим народом та українцями.
Політика імперської влади в материковій частині Украї ни після ейфорії, викликаної перемогами над Кримом та Туреччиною, що відображалася в численних символах пере моженого ісламу (згадаймо хоча б повалений мусульманський півмісяць під переможним хрестом на численних україн ських церквах або рельєфні зображення на чавунній підлозі Софійського собору в Києві), змінилася більш терпимим став ленням до "своїх" мусульман, традиційних громад Російської імперії.
Внаслідок економічної міграції протягом XIX ст. почи нається розселення в Україні представників народів, котрі традиційно сповідують іслам. На українських землях оселя ються вихідці з волзьких ("казанських") татар. Чисельність переселенців вимірюється десятками тисяч. У промислово му поясі України — на сході та півдні формується своєрідна діаспора тюркомовних народів в Україні.
Після перемог "російського воїнства" на Кавказі з'явля ються на українських землях репатріанти з Кавказу. Пай-відомішим серед них є, безумовно, славнозвісний імам Шаміль. Герой національного опору чеченського й дагестанського народів, він був суфійським учителем, належав до тарикату (братства) "Накшбандійя". В державі, яку він створив і яка короткий час існувала, Шаміль прагнув поєднати вимоги шаріату та місцевих традицій.
Ця багатонаціональна мусульманська держава — імамат,
___________________________________478
заснована на поєднанні духовної й світської влади в особі пра вителя — імама, проіснувала недовго, а Шаміля було вислано до Росії. З грудня 1896 р. він жив у Києві, зупинившись у будинку Масонової на Двірцевій площі на Печорську. Прожив ши тут до весни, імам Шаміль 12 травня 1870 р. відплив па роплавом з Одеси до Стамбула, маючи на меті здійснити хадж. Імам з глибокою симпатією ставився до українського народу, захоплювався громадянською позицією Тараса Шевченка.
Царський уряд дозволяв мусульманам мати свої мечеті (але в обмеженій кількості). Тому найчастіше мусульмани, крім мечетей, мали ще й молитовні будинки. Так, наприклад, на Донеччині на початок XX ст. функціонувало дві мечеті — в М.Луганську та Макіївці, а в поселеннях — ще кілька молитовних будинків. У М.Києві татари жили на Подолі, Лук'янівці, у Святошині. На вул.Мирній стояв молитовний будинок. У 1910 р. заклали фундамент мечеті, якої так і не збудовали. В Києві було дозволено мати 2 мусульманських кладовища. Мусульманські громади діяли в багатьох містах України — Катеринославі, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві та в Інших, за кордонами Російської імперії — у Львові та в ін.
Мусульманське життя за умов тоталітаризму
Із встановленням комуністичної влади в Криму розпочався масований наступ на релігію, зокрема й на іслам. Унаслідок цього занепадало релігійне життя мусульман. У масовому порядку закривалося багато мечетей, мусульманських шкіл — мектебе і медресе, репресувалося духовних осіб, які ще були. Більшовицька пропаганда прямо пов'язувала відданість ісла мові з "соціалістичною несвідомістю" та "буржуазними пе редсудами". Віруючих примушували на відступництво від віри батьків, вони жили в очікуванні репресій. Було створе но штучні умови для припинення організованої діяльності мусульманських громад. Протягом 30-х років весь мусуль манський актив репресовано, розстріляно або вислано майже все мусульманське духівництво, причому під фарисейським приводом, що вони очолили націоналістичні рухи після "зне шкодження" їхніх політичних керівників.
Насильницьки зачинялися мечеті, руйнувались або при-
474________________________________
лаштовувалися тлд склади, майстерні, гаражі тощо. У будин ку Севастопольської мечеті розмістили архів Чорноморсько го флоту. На колгоспний склад перетворили мечеті у числен них селах та містах. До 1 березня 1931 р. в Кримській АРСР закрито 106 мечетей та 2 молитовних приміщення, з них відразу знесено 51.
У Бахчисарайському районі, де на обліку стояло 84 мусуль манські громади, до 1931 р. закрито 24 мечеті, знесено — 5. У 1932 р. прокотилася друга хвиля масового закриття мече тей. У М.Бахчисарай кам'яну мечеть перетворено на хлібний склад, іншу історичну мечеть — на вагову майстерню. Ханська мечеть в Євпаторії якийсь час служила краєзнавчим музеєм, а потім стояла занедбаною й забутою до 70-х років. Головну мечеть Муфті-Джамі у Феодосії також перетворили на склад. Закриту 1936 р. мечеть у с.Сєрово переобладнали тд квар тири колгоспників.
Десятки інших мечетей чекала за Радянської влади така сама доля. Навіть за умов утисків мусульман у царській Росії в Ялті (повіті) станом на 1917 р. ще діяло 29 мечетей, в інших великих містах Криму та їхніх околицях — по ЗО—40. На середину 80-х років не збереглося жодної. Більшість з них або зовсім зруйновано, або вони не підлягають відновленню.
У 30-ті роки безжалісно знищувалася самобутня мусуль манська цивілізація Криму: ліквідовано писемність, заборо нено до вжитку арабську графіку, збиралися й знищувалися книги, скасовано систему мусульманської освіти, заборонено суд за шаріатом.
Шсля однієї з найтрагічніших подій XX ст. — насиль ницької депорта...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора