Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Формування прибутку торгівельного підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та
природокористування
Кафедра економіки підприємства
Наукове дослідження
на тему:
Формування прибутку торгівельного підприємства
(на прикладі ВАТ ”Хлібозавод”)
Зміст
Вступ………………………………………………………………………...……..3
1. Економічна сутність та функції прибутку…………………………..………..4
2.Формування і розрахунок показників прибутку на підприємствах України..6
3. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку…………..………..7
4. Планування прибутку на підприємстві……………………………………...10
5. Розподіл і використання прибутку на підприємстві………………………..12
6. Рентабельність: система показників і методи їх визначення………...…….14
7. Калькуляція затрат праці та заробітної платні.Порядок складання та затвердження………………………………………………………………………….15
Висновок…………………………………………….…………………….……..19
Перелік використаної літератури………………………………………………20
Вступ
Фінанси підприємств є важливою ланкою здійснення господарської діяльності та сфери державного регулювання усієї фінансової системи держави. Фінансові ресурси підприємств формуються в результаті фінансово-господарської діяльності. Ефективність діяльності підприємства і його фінансові результати залежать від операційної,інвестиційної та фінансової діяльності незалежно від форми власності й організаційно-правової форми господарювання.
У процесі підготовки студенти економічних і фінансових факультетів мають вивчати питання формування та мобілізації використання виробничого,інвестиційного та фінансового потенціалу підприємства.
У роботі розглянемо джерела та фактори формування фінансів підприємства,а саме формування прибутку підприємства. Найбільш дієвий фактор збільшення прибутку – є собівартість,а саме розглянемо що таке прибуток і виявимо ,що впливає на розмір прибутку.
1. Економічна сутність та функції прибутку
Економічна сутність прибутку є однією з складних і дискусійних проблем у сучасній економічній теорії.
Прибуток — це перевищення доходів над витратами,а перевищення витрат над доходами називають збитком. З економічної точки зору прибуток — це різниця між грошовими надходженнями і грошовими витратами. З господарської точки зору прибуток — це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду. Теоретиками бухгалтерського обліку описані можливі парадоксальні ситуації, пов'я¬зані з прибутком. Важливе розуміння того, що прибуток, обчислений у бухгалтерському обліку, не відображує дійсного результату господарсь¬кої діяльності. Це привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський та економічний прибуток. Перший є результатом реалізації товарів і послуг, другий - результатом роботи капіталу. Така ідея двох трактувань прибутку знайшла розвиток завдяки Д. Соломонові. Він виходив з передумови, що концепція прибутку потрібна для трьох цілей:
1) обчислення податків;
2) захисту кредиторів;
3) вибору розумної інвестиційної політики.
Бухгалтерське трактування прийнятне тільки для досягнення пер¬шої мети й абсолютно не прийнятне для досягнення третьої. Д. Соломон вивів формулу, що визначає зв'язок між бухгалтерським та еконо¬мічним прибутком.
Цей підхід припускає щоквартальне обчислення розміру гудвіла (вид нематеріальних активів, що свідчить про ділову репутацію фірми). Поява цієї категорії пов'язана з економічним трактуванням прибутку.
У сучасній теорії обліку, насамперед в англомовних країнах розрізняють податкову й економічну концепції прибутку. В зв'язку з цим можливі два варіанти обчислення прибутку: в першому бухгалтерський прибуток дорівнює оподатковуваному, в другому їх суми не збігаються.
В першому випадку погляд користувачів бухгалтерської інформації спрямований у минуле, в другому майбутнє. В останньому випадку враховано той факт, що дані фінансової звітності впливають на курс акцій підприємства. Тому прибуток, показаний у балансі і звіті про прибутки і збитки, не повинен бути тотожнім прибутку, з якого сплачуються податки.
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємство створює додану вартість, що включає в себе витрати живої праці і нагромадження.
Прибутком може вважатися тільки та частина доданої вартості, що створена в результаті реалізації продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг.
Реалізація інших активів, надходження від позареалізаційних операцій та інші операції формують дохід.
Прибуток як найважливіша економічна категорія ринкових відносин виконує ряд функцій.
Прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак підприємству потрібен не прибуток, а конкретний його розмір для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власника підприємства, працівників і кредиторів підприємства. Розмір прибутку залежить від багатьох факторів, що будуть розглянуті далі в роботі.
2. Прибуток виконує стимулюючу функцію. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств,прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, благополуччя яких залежить від розміру та від прийнятого в національній
економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподатковування. Прибуток у ринковій економіці – основне джерело приросту власного капіталу, оскільки рішення про дивідендну та інвестиційну політику приймається тільки з орієнтацією на розмір прибутку, який залишається у підприємства після оподаткування. З іншого боку, прибуток також є рушійною силою і джерелом відновлення виробничих фондів і продукції, що випускається. І нарешті, прибуток є джерелом
соціальних благ для членів трудового колективу, оскільки з його залиш¬ку здійснюється матеріальне заохочення, надання соціальних пільг,утримання об'єктів соціальної сфери.
3. Прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною бюд¬жету і затверджені в законодавчому порядку.
Таким чином, прибуток як економічна категорія відображує чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної виробничої діяльності. А результат цього - вироблена продукція (надані послуги), що стає товаром за умов її реалізації. На стадії продажу у вартість товару включать витрати минулої (упредметненої) та живої праці. Встановивши ціну на продукцію, що реалізується, продавець одержує виручку від реалізації. Для одержання фінан¬сового результату необхідно зіставити виручку від продажу з витратами на виробництво – собівартістю виробництва продукції (робіт, послуг)- Можливі три випадки:
1) виручка перевищує собівартість - отримують прибуток - позитивний фінансовий результат;
2) виручка дорівнює собівартості - вдається тільки відшкодувати ви¬трати на виробництво і реалізацію - немає ні збитку, ні прибутку;
3) виручка перевищує витрати (собівартість) - одержують збитки - негативний результат.
Сучасний стан української економіки характеризується глибоким спадком виробництва, кризовими явищами, включаючи кризу неплатежів, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємств, нестачу (а найчастіше й відсутність) прибутку.
Для підприємця прибуток - це вказівка на те, де можна домогтися найбільшого фінансового результату, він створює стимул для інвестування. Збитки теж відіграють певну роль, тобто показують наявність помилок і прорахунків у напрямку використання коштів, організації виробництва і збуту продукції.
2. Формування і розрахунок показників прибутку на підприємствах України
Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вибуття або розподілу власниками).
Власний капітал - частка активів підприємства, які зменшуються після відрахування його зобов'язань.
Основна діяльність - операції, що пов'язані з виробництвом та реаліза¬цією продукції (товарів, робіт, послуг) та є головною метою створення підприємства і забезпечення щодо основної частини його доходу.
Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової діяльності.
Звичайна діяльність-будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують, або виникнення їх внаслідок її проведення.
Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).
Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.
Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Метод участі в капіталі - метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.
Надзвичайні події — події або операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, коли не очікується, що вони будуть повторюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді.
Асоційоване підприємство - підприємство, в якому інвестору належить блокуючий (понад 25%) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або сумісним підприємством інвестора.
Критерії визнання доходу використовуються окремо до кожної операції.
1) Визнання доходу від звичайної (основної) діяльності класифікується за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг);
2) інші операційні доходи;
3) фінансові доходи;
4) інші доходи.
Визначення чистого прибутку здійснюється на підставі фінансової звітності підприємства, де наведені його доходи та витрати.
Дохід (виручка) від реалізації (ВР) продукції (товарів, робіт, послуг) відображає загальний дохід (Д) (виручку) від реалізації товарів, робіт, послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ, акцизних зборів і т. ін.).
У складі доходу відображається сума ПДВ та акцизних зборів, які включені до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
5) дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг);
6) інші операційні доходи;
7) фінансові доходи;
8) інші доходи.
Визначення чистого прибутку здійснюється на підставі фінансової звітності підприємства, де наведені його доходи та витрати.
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображає загальний дохід (виручку) від реалізації товарів, робіт, послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ, акцизних зборів і т. ін.).
У складі доходу відображається сума ПДВ та акцизних зборів, які включені до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Підприємства, що сплачують інші збори або податок з обороту, відображають їх окремим рядком у звіті, якщо є надані знижки, повернення товарів та інші суми, які треба відрахувати з доходу (виручки) від реалізації.
Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка буде реалізована, з нерозподілених постійних загальновиробничих витратта понаднормативних вироб¬ничих витрат. Для реалізованих товарів собівартість
Доходи від операційної діяльності підприємства (стаття «Інші опе¬раційні доходи») включають:
дохід від операційної оренди активів
дохід від операційних курсових різниць ;
3. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку
Показники прибутку характеризують абсолютну ефективність господарської діяльності підприємства. На розмір прибутку впливають дві групи факторів - зовнішні і внутрішні.
До зовнішніх факторів відносяться природні транспортні та соціаль¬но-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ціни на виробничі ресурси й ін.
До внутрішніх факторів зміни розміру прибутку відносяться: - основні фактори (обсяг продажу, собівартість продукції, структура продукції і витрат, ціна продукції);
- неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дис¬ципліни (цінові порушення, порушення умов праці і вимог до якості продукції, що ведуть до штрафів, економічних санкцій тощо).
Оскільки зовнішні фактори не піддаються регулюванню з боку підприємства, слід більш докладно розглянути основні внутрішні фактори, що впливають на розмір прибутку.
Прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. При високій питомій вазі постійних витрат у собівартості продукції зростання обсягу реалізації приведе до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження частки постійних витрат, що припадають на одиницю продукції. Оскільки прибуток обчислюється як різниця між ціною і собівартістю продукції, то очевидним є той факт, що на розмір прибутку впливають зростання цін і зниження собівартості.
У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення темпів інфляції, насичення ринків товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни і отримувати прибуток за допомогою цього фактора. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. При цьому використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. д. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Це ж відноситься до адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство нормально функціонувати не зможе і продукція реалізовуватися не буде.
До числа факторів зростання прибутку варто віднести і відновлення асортименту та номенклатури продукції, що випускається. Прибуток у ринковій економіці є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції, що випускається. Використовуючи концепції життєвого циклу продукції, необхідно пам'ятати, що підприємство повинно починати освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості.
Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні вдосконалювання й інші прийоми підтримки попиту на продукцію вимагають додатко¬вих витрат, а тому також повинні застосовуватися задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на вершині попиту поліпшення товару, що пропонується, може викликати підвищення як ціни на нього, так і відповідно прибутку.
Крім того, на розмір прибутку істотний вплив справляють методи регулювання, самостійно обумовлені підприємством на підставі діючих загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики. Вони зводяться до таких положень:
1)зміни вартості границь віднесення предметів — до основних засобів чи до малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП). При віднесенні предметів до МШП підприємство одержує більше можливостей управляти собівартістю продукції за допомогою варіювання способами віднесення вартості МШП на витрати виробництва та обігу. Крім цього, спрощується процедура їх обліку, а також реалізації та іншого вибуття;
2)вибір способу нарахування зносу по МШП. Спосіб нарахування зносу по МШП впливає на собівартість продукції. Знаючи інтенсивність
споживання МШП (передачі їх у виробництво), можна заздалегідь визначити межу підвищення собівартості продукції по кожному з регламентованих варіантів погашення вартості МШП: нарахування зносу в розмірі 100% вартості МШП; нарахування зносу в розмірі 50% вартості МШП;
3)вибір порядку нарахування зносу з основних засобів. Відповідно до діючого положення підприємства мають можливість здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних засобів. Метод прискореної амортизації дозволяє в більш короткий термін перенести вартість використовуваних основних засобів на витрати виробництва і обігу, тобто їх відтворення. При цьому собівартість продукції зростає, шо веде до зменшення прибутку і податків з прибутку;
4) вибір порядку нарахування зносу по нематеріальних активах. Підприємства самі визначають порядок нарахування зносу і перелік об'єктів нематеріальних активів, на яких нараховується знос. Норми зносу також установлюються підприємством самостійно, що дозволяє використовувати чималі можливості для регулювання собівартості про¬ дукції (первісна вартість і термін використання активів визначаються підприємством);
5) вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.). Діючими Положеннями оцінку витрачених матеріальних ресурсів дозволяється відображувати в обліку одним із обра¬
них методів оцінки.
В умовах інфляції оцінка матеріальних витрат по першому і другому методах веде до невиправданого заниження собівартості продукції і, як наслідок, до невиправданого завищення прибутку і податку з прибутку, і навпаки;
6)вибір порядку списання витрат по ремонту основних засобів на собівартість продукції. Ці витрати можуть бути віднесені на собівартість одним із таких способів:
-фактичні витрати на ремонт списуються на рахунки витрат вироб¬ництва чи обігу;
-створюється ремонтний фонд із наступним списанням з нього фактичних витрат по ремонту основних засобів;
-фактичні витрати по ремонту основних засобів акумулюються на рахунку «Витрати майбутніх періодів» з наступним рівномірним спи¬санням на витрати виробництва й обігу.
При першому способі списання витрат по ремонту основних засобів існуючі коливання у витратах на ремонт, викликані нерівномірністю ремонтних робіт протягом року, прямо переносять на собівартість продукції. Другий і третій способи вільні від цього недоліку, однак їх використання призводить до збільшення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства в оборотних коштах;
7) вибір способу розподілу непрямих витрат між окремими об'єктами обліку і калькулювання. Такий розподіл може здійснюватися пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи пропор¬ційно виробничій собівартості. Це впливає на достовірність визначен¬ня собівартості і рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг);
8)зміни термінів погашення витрат майбутніх періодів. Скорочення термінів погашення витрат майбутніх періодів веде до зростання собівартості продукції звітного періоду;
9) вибір методу визначення виручки від реалізації продукції. Невідповідність між доходами і витратами має місце як при касовому способі обліку виручки, так і при використанні методу нарахувань. Однак при другому методі величина нарахованого прибутку не підкріплена надходженням реальної грошової маси на підприємство. При цьому навпаки відбувається відтік грошей у вигляді платежів у бюджет по податках з прибутку, ПДВ та ін. У випадку затримки платежів покупцями можна чекати погіршення фінансового стану підприємства, тому найчастіше виникає необхідність у переході на передоплату продукції;
9) створення резервів майбутніх витрат і платежів. Підприємство самостійно визначає розмір цих резервів та їх види. Створення їх дозволяє нейтралізувати вплив на собівартість продукції і прибуток різких (пікових) коливань на рівні витрат у зв'язку з нерівномірним розподілом їх протягом року.
4. Планування прибутку на підприємстві
Планування прибутку - складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності. У процесі розробки фінансових планів враховуються всі фактори, що впливають на розмір прибутку та моделювання цих змін у квартал, півріччя.
У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший - метод прямого розрахунку. В його основі лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом. Планування є елементи чистого прибутку і в першу чергу прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою розрахунку прибутку служить прогнозований обсяг продажу, оскільки саме з ним пов'язана виробнича програма і запаси. Цей обсяг обмежується наявними виробничими потужностями, саме вони і є відправною точкою планування. Після визначення обсягу продажу розробляється виробнича програма на основі укладених контрактів.
Виробнича програма залежить від планового обсягу реалізації і від запасів готової продукції на складі на початок та кінець планового періоду.
При цьому враховується і зміна залишків незавершеного виробництва. Виробнича програма є також основою для розрахунку потреби в матеріалах, що так само визначається з урахуванням запасів на складі на початок планового періоду і перехідних залишків на кінець періоду.
Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат виходячи з норм витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і вартості людино-години. З урахуванням необхідних відрахувань у соціальні фонди плануються витрати на оплату праці.
Далі складається кошторис виробничих накладних витрат, що включаються у повну собівартість. Сума цих витрат залежить від їх складу і зв'язку з обсягом виробництва. Окремо визначаються змінні та постійні витрати. В результаті проведених розрахунків формується виробнича та повна собівартість реалізованої продукції з урахуванням залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.
На наступному етапі складаються кошториси адміністративних і комерційних витрат. Ці витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також із просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажу (наприклад комісійні). Інші є постійними і враховуються в загальній сумі. Визначення постійних і змінних витрат підприємство здійснює самостійно.
На підставі цих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції. Для планування балансового прибутку використовуються дані про майбутні операційні доходи і витрати з фінансової та інвестиційної діяльності.
Більш простий варіант припускає узагальнений розрахунок за позиціями плану. Прибуток від випуску товарної продукції розраховується як різниця між вартістю всього товарного випуску за цінами продажу (без ПДВ акцизів, митних платежів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю товарної продукції планового періоду.
Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і ібутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції. Розмір виручки і повна собівартість реалізованої продукції визначаються з урахуванням перехідних залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.
Другий метод планування прибутку - аналітичний - застосовується при незначних змінах в асортименті продукції та при відсутності інфляції, зростанні цін і собівартості. При використанні аналітичного методу розрахунок ведеться окремо за порівнянною і непорівнянною товарною продукцією. Порівнянна продукція випускається в базисному році.
Прибуток від виробництва порівнянної продукції в плановому році визначається з врахуванням прибутку, обчисленого на першому і наступних етапах;
Перевага аналітичного методу полягає в тому, що він показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки при стабільних умовах господарювання.
Третій метод припускає визначення точки беззбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, при яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку. Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка беззбитковості — це такий розмір виручки, при якому підприємство не одержує ні прибутку, ні збитку.
Після визначення точки беззбитковості планування прибутку будується на основі ефекту операційного (фінансового) важеля, тобто того запасу фінансової стійкості, при якому підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приходний до збитковості. Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливом постійних і змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля, і навпаки, при зростанні обсягу продажу частка постійних витрат у собівартості знижується і вплив операційного важеля зменшується.
5. Розподіл і використання прибутку на підприємстві
Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних відносинах. Характер впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об'єктивним потребам суспільства, рівню розвитку продуктивних сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного окремого працівника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватися.
Розподіл прибутку є складовою і нерозривною частиною загальної системи розподільних відносин і, мабуть, нарівні з розподілом доходу фізичних осіб - найголовнішою.
Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються зі зростанням суспільного виробництва і зміною задач в економіці. Кожен етап у відносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу.
По суті, розподіл прибутку варто розглядати втрьох напрямках. Прибуток розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу значною мірою впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.
1. Відносини підприємств і держави з приводу прибутку будуються на основі оподатковування прибутку.
2. Далі прибуток розподіляється між власниками (акціонерами і засновниками) і самим підприємством. Цей розподіл залежить від багатьох чинників. У період технічного переозброєння і модернізації виробництва, освоєння нових видів продукції і нових технологій підприємство має потребу у фінансових ресурсах, а надати їх повинні в першу чергу власники. Це не означає, що вони повинні відмовитися від своїх чекань і не одержувати доходу на вкладений капітал. Просто це мають бути відкладені чекання, тобто власники зможуть одержати свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати прибуток у достатньому розмірі. Дивіденди за період чекання повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період, але менше ставки за кредит.
3. На підприємстві розподілу підлягає прибуток після сплати податків і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.
Розподіл цієї частини прибутку відображує процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, який може спрямовуватися на будівництво житла, благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, на утримання об'єктів і закладів соціальної сфери, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавче встановлений мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств регулює порядок ство¬рення резерву щодо сумнівних боргів і під знецінення цінних паперів.
Розподіл прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в обліковій політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в статуті підприємства. Відповідно до статуту рішенням розпорядчого органу на підприємстві створюються фонди нагромадження, споживання, соціальної сфери. Якщо ж фонди не створюються, то з метою забезпечення планових витрат коштів складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, матеріальне заохочення працівників і благодійні цілі.
До витрат, пов'язаних з розвитком виробництва, які фінансуються з прибутку, відносяться витрати на науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, на фінансування розробок та освоєння нової продукції і технологічних процесів, витрати на вдосконалювання технології та організації виробництва, модернізації устаткування, витрати, пов'язані з технічним переозброєнням і реконструкцією діючого виробництва, з розширенням підприємства і новим будівництвом об'єктів, з проведенням природоохоронних заходів. До цієї групи витрат відносяться витрати на погашення довгострокових кредитів банків і відсотків, які з ними пов'язані. Нагромаджений прибуток може бути спрямований підприємством у статутні фонди інших підприємств, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, перераховуватися вищим організаціям, спілкам, концернам, асоціаціям та ін. Ці напрямки також вважаються використанням прибутку на розвиток.
Розподіл прибутку на соціальні потреби містить у собі витрати з експлуатації соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництва об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів і т. ін.
До витрат на матеріальне заохочення відносяться: виплати премій за досягнення в роботі, надання матеріальної допомоги, одноразова до¬помога ветеранам, пенсіонерам, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і т. ін.
Увесь прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на прибуток, який збільшує вартість майна, тобто прибуток, що бере участь у процесі нагромадження, і прибуток, що спрямовується на споживання та не збільшує вартості майна. Якщо прибуток не витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стійкість підприємства, свідчить про наявність джерела для наступного розвитку.
Важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості відіграє розмір резервного капіталу. У ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять першочерговий характер. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до ризику, з яким пов'язана вся підприємниць¬ка діяльність, створення можливості виплати дивідендів по привілейованих акціях навіть за відсутності прибутку поточного року, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової стійкості. Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Напрямки і пропорції використання чистого прибутку визначаються самостійно кожним суб'єктом господарювання.
6. Рентабельність: система показників і методи їх визначення
Пняття рентабельності означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансо¬вих результатів і ефективної діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до пересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики й ціноутворення.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:
1) показники рентабельності продукції;
2) показники рентабельності капіталу (активів);
3) показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.
7.Калькуляція затрат праці та заробітної платні.
Порядок складання та затвердження
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.
У процесі калькуляції прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На не прямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.
Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.
Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби - виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.
Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.
Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто
де См - витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;
С з.о- основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;
Рм - відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.
Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати по операційно, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.
Статті «Загально виробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загально виробничі - це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на Їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою ці дві статті єднаються в одну.
Розподіляються загально виробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково - пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витратна утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.
Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період Їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.
Стаття «Поза виробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості
Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.
На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюють за плановими нормами витрат, другі за їх фактичним рівнем.
Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.
Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їх обчислення.
Об’єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.
Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру.
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.
За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.
В інших країнах порівняно широко застосовують калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є таз званий метод “ direct- cost” , коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.
Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виро...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора