Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2001
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Системний аналіз
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
А. Качинський
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВ ПОКРАЩЕННЯ
Київ 2001 р.
ЗМІСТ
Передмова
5
Частина І. Теоретико-методологічні основи екологічної безпеки
7
Вступ
8
Розділ 1. Зумовленість та стан екологічної безпеки України
10
1.1. Сучасна екологічна ситуація в Україні
10
1.1.1. Забруднення вод
10
1.1.2. Забруднення атмосферного повітря
12
1.1.3. Забруднення грунтів України
17
1.1.4. Тверді відходи
18
1.2. Україна в світовому екологічному просторі
19
1.2.1. Зміни стану земельного фонду
19
1.2.2. Забруднення атмосфери
23
1.2.3. Споживання чистої води
24
1.2.4. Забруднення навколишнього середовища відходами
27
1.3. Тенденції та характер змін надзвичайних ситуацій в Україні
30
1.3.1. Індекси розвитку
34
1.3.2. Еволюційні індекси
37
1.3.3. Паралелізм процесів розвитку природних і техногенних НС
38
Розділ 2. Основні поняття та визначення екологічної безпеки
42
2.1. Історія становлення поняття "екологічна безпека"
42
2.2. Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки
45
2.3. Екологічні закони та головні принципи екологічної безпеки
55
2.4. Екологічна безпека та її головні риси
58
2.5. Основні критерії екологічної безпеки
59
2.6. Головна мета системи екологічної безпеки України
60
2.7. Інтереси в сфері екологічної безпеки України
61
2.8. Екологічна політика та безпека держави
63
2.9. Державна система екологічної безпеки
64
Розділ 3. Аналіз ризику – методологічна основа для розв’язання проблем безпеки людини та довкілля
67
3.1. Визначення та формалізація терміну "ризик"
67
3.1.1 Визначення поняття "ризику "
67
3.1.2. Формалізація поняття "ризик"
69
3.1.3. Окремі види ризиків та їх характеристика
71
3.2. Аспекти ризику
72
3.2.1. Соціальний аспект ризику
72
3.2.2. Медичний аспект ризику
74
3.2.3. Екологічний аспект ризику
77
3.3. Методологія оцінки ризику
78
3.3.1. Ідентифікація факторів ризику
78
3.3.2. Оцінка ризику
79
3.3.3. Управління ризиком
80
Частина 2. Аналіз ризику стану екологічної безпеки України
82
Вступ
83
Розділ 4. Ідентифікація загроз екологічній безпеці України
84
4.1. Зовнішні загрози
84
4.1.1. Глобальні екологічні проблеми
84
4.1.2. Регіональні воєнні конфлікти
87
4.2. Внутрішні загрози
97
4.2.1. Надзвичайні ситуації природного характеру
97
4.2.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру
99
4.2.3. Екологічний тероризм
101
4.2.4. Екологічні конфлікти
102
4.2.5. Радіаційна безпека та наслідки аварії на ЧАЕС
103
4.2.6. Неефективне використання природних ресурсів
104
4.3. Нетрадиційні загрози
108
4.3.1. Космічного походження
108
4.3.2. Ракетно-космічного походження
109
4.3.3. Нові «екологічні» захворювання
110
4.3.4. Геопатогенні зони
110
4.3.5. Загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв і технологій
111
4.4. Визначення та кількісні оцінки внутрішніх загроз екологічній безпеці України
112
4.5. Математині моделі для прогнозування окремих показників безпеки людини і довкілля в залежності від масштабів загроз або їх комбінацій
118
Розділ 5. Оцінка ризику впливу антропогенних чинників на безпеку та здоров’я людини
122
5. 1. Оцінка екзогенного та ендогенного ризику смертності в Україні (для всіх причин)
122
5.1.1. Математична модель оцінки екзогенної та ендогенної складових ризику
122
5.1.2. Аналіз коефіцієнтів смертності в Україні
123
5.1.3. Аналіз екзогенних та ендогенних складових ризику смертності для різних вікових груп
126
5.1.4. Динаміка змін екзогенних та ендогенних складових ризику смертності населення
129
5. 2. Аналіз екзогенного ризику смертності (для окремих причин смертності)
133
5.2.1. Кількісні оцінки фонового ризику
133
5.2.2. Тенденції змін ризиків смертності
138
5. 3 Оцінка ризику впливу хімічних сполук на здоров’я населення
141
5.3.1. Суспільно - політичне значення проблеми використання пестицидів в Україні
141
5.3.2. Системний аналіз і моделювання в системі " Пестициди - навколишнє середовище - здоров'я населення"
142
5.3.3. Ідентифікація пестицидів як антропогенного фактора ризику
146
5.3.4. Оцінка ризику для здоров'я населення в умовах інтенсивного використання пестицидів
149
5.3.5. Управління ризиком для здоров'я населення в умовах інтенсивного використання пестицидів
151
Розділ 6. Стійкість екосистем та екологічна безпека. Проблема управління ризиками загроз
156
6.1. Екологічна безпека України та проблема нормування
156
6.1.1. Екологічна безпека й екологічне нормування
156
6.1.2. Практичне застосування та стан санітарно-гігієнічного нормування в Україні
158
6. 2. Стійкість екосистем та проблема екологічного нормування
161
6.2.1. Стійкість екосистем
161
6.2.2. Нерівноважна термодинаміка та стійкість екосистем
162
6.2.3. Компартментна модель взаємодії компонентів екосистеми
164
6.2.4. Стійкість та періодичність розв'язків компартментної моделі
166
6.3. Системне моделювання міграції антропогенних сполук в екосистемах
170
6.4. Стратегія впровадженя екологічного нормування в Україні
173
Розділ 7. Регіональний аспект екологічної безпеки України: оцінка ризику
174
7.1. Інтегральні оцінки загроз екологічній безпеці регіонів України
174
7.1.1. Кластерний аналіз регіонів України за показниками головних загроз екологічній безпеці України
179
7.1.2. Екологічний чинник та соціально-психологічна напруга регіонів України (кількісні оцінки)
180
7.2. Інтегральні оцінки ризику екологічній безпеці регіонів України
181
7.2.1. Оцінка ризику збитку життю і здоров`ю людини
181
7.2.2. Оцінка ризику матеріальних збитків
182
7.2.3. Інтегральний показник небезпеки регіонів держави
183
Частина 3. Системний аналіз та цільове управління державною системою екологічної безпеки України
188
Вступ
189
Розділ 8. Математичні відношення у системі екологічної безпеки України: оцінка “важливості” елементів
190
8.1. Математичний аналіз структури та взаємозв’язків елементів системи екологічної безпеки
190
8.2. Q-аналіз системи екологічної безпеки
197
8.2.1. Ексцентриситет системи екологічної безпеки України
202
8.2.2. Образ системи екологічної безпеки України
204
Розділ 9. Ієрархічна модель системи екологічної безпеки України: кількісні оцінки пріоритетів
206
9.1. Принцип ідентичності та декомпозиції системи екологічної безпеки України
207
9.2. Принцип дискримінації та порівняльних міркувань у системі екологічної безпеки України
210
9.3. Синтез пріоритетів системи екологічної безпеки України. Локальні пріоритети екологічної безпеки України
212
9.4. Принцип синтезу. Глобальні пріоритети екологічної безпеки України
216
Розділ 10. Пріоритети державної політики щодо нейтралізації загроз екологічній безпеці України
220
10.1. Економічний аспект екологічної безпеки
221
10.2. Організаційно-управлінський аспект екологічної безпеки
225
10.3. Технологічні аспекти екологічної безпеки
229
10.4. Юридичні аспекти екологічної безпеки
231
10.5. Наукові аспекти екологічної безпеки
233
10.6. Гуманітарний аспект екологічної безпеки
235
Висновки
241
Література
243
ПЕРЕДМОВА
Сучасний екологічний та соціально-економічний стан України визначає крайню актуальність постійної уваги з боку держави щодо її діяльності по забезпеченню екологічної безпеки країни. Посилення значення цілеспрямованої діяльності у цій сфері визначається всіма корінними політичними та економічними перетвореннями, що мали місце в останні роки в Україні та у всьому світі.
Внаслідок цих змін Україна розпочала новий етап свого історичного розвитку в умовах, коли в світі з одного боку зменшилося військове протистояння та військові загрози, з іншого - з’явилася ціла низка нових несилових загроз, джерела яких знаходяться як всередині, так і зовні країни. Внаслідок цього національна безпека країни все більше залежить від стану навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, прогнозу та пом’якшення наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.
Отже, здорове довкілля та багаті природні ресурси складають основу національної безпеки України, що забезпечує її економічний потенціал, належний рівень військової безпеки, її територіальну цілісність, захист інтересів України за кордоном як демократичної держави, соціально-економічну стабільність українського суспільства, фізичний та духовний розвиток нації.
У пропонованому дослідженні робиться спроба вперше проаналізувати методологічні засади екологічної безпеки, її витоки, суть та значення. Зміст і структура монографії передбачають, щоб після її опрацювання читач отримав уявлення про екологічну безпеку як важливу складову національної безпеки. А розуміння екологічної безпеки як складного системного процесу, що виявляється під час взаємодії природних, економічних, правових і соціальних чинників, дає можливість бачити його цілісним, зі своїми власними формами і структурами, що віддзеркалюють наші знання про цей феномен.
При виконанні роботи автор отримував наукові консультації та допомогу від багатьох людей, яким висловлює свою щиру подяку.
Перш за все, це академік НАН України, перший директор Національного інституту стратегічних досліджень, нині директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБіО України, професор Пирожков С. І., який на початку 90-х років, разом з академіками Міхалєвичем В. С. та Єрмольєвим Ю. М. підтримали започатковану тематику.
Своїм приємним обов`язком автор вважає висловити щиру подяку заступнику Глави Адміністрації Президента України - Керівнику Головного управління з питань внутрішньої політики Бєлову О. Ф. за постійну увагу до роботи, професійні поради та моральна підтримка якого завжди мені допомогали.
Нелегку працю по ознайомленню з рукописом монографії взяли на себе рецензенти доктор філософських наук, професор Крисаченко В. С. та доктор біол. наук Коваль Г. М. Їхня об’єктивна оцінка та цінні зауваження допомогли покращити книгу.
Автор висловлює щиру подяку своїм друзям і колегам за консультації і допомогу: виконуючому обов’язки директора Національного інституту стратегічних досліджень, доктору економічних наук Власюку О. С., член-кореспондентам НАН України Ляшенку І. М., Мельнику В. С., професорам Біньку І. Ф., Наконечному О. Г., Сердюку А. М. Роботу значною мірою стимулювали також наукові дискусії, що розгорталися у процесі проведення вчених рад НІСД, зауваження та поради учасників яких були особливо корисними.
Виходу цієї монографії у світ також допомогло позитивне ставлення з боку академіків НАН України Д. М. Гродзінського, В. Г. Кременя та В. М. Кунцевича, академіка Академії педагогічних наук України Чалого О. В.
Різноманітну допомогу при написанні і підготовці монографії автору надали співробітники відділу проблем безпеки життєдіяльності людини та довкілля НІСД, кандидати технічних наук Лавриненко С. І., Хміль Г. А., кандидат біол. наук Сарніцька Н. В., а також Агаркова Н. В., Савченко С. В., Сонкіна Г. Л.
З теплотою згадую роки співпраці з Учителем, завідувачем кафедрою теорії ймовірностей і математичної статистики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професором, член-кор. НАН України Ядренком М. Й.
Велику роботу з оформлення та виходу монографії виконали співробітники редакційно-видавничого сектору Кустовська І. О., Надіон Л. К., Філіппова Т. М. на чолі з Янішевським О. О.
Жодне наукове дослідження, що потребує від автора повного зосередження, неможливо виконати без підтримки та схвалення з боку найбільш близьких йому людей. Я безмежно вдячний також дружині Тетяні за невичерпний ентузіазм і доброзичливість, з яким вона зустрічала всі проблеми, пов’язані з моєю роботою над цією книгою.
"Природа завжди навколо нас. Вона самодостатня.
У хащах природи ми можемо безкарно
бути дикунами. Ми навіть можемо вирішити
ніколи не покидати дикунства, ризикуючи хіба що
приходом інших людей, що не є дикунами.
Але, в засаді, існування примітивних народів неможливе.
Вони лишилися у зупиненому, скрижанілому присмерку,
що не веде до полудня".
Хосе Ортега-і-Гасет
Ч а с т и н а І
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Вступ
Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. На її території зосереджені величезні природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Надмірна концентрація сільського господарства та промисловості зумовила катастрофічне забруднення повітря, води та грунту. Сучасні масштаби екологічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.
Аналіз антропогенного впливу на природні екосистеми свідчить, що швидкість деградації довкілля України набула таких масштабів, що вийшла за межі швидкості біологічного пристосування живих організмів до середовища існування, тобто втрачена стійкість екосистем. Якщо за акумулюючий показник антропогенного "тиску" на навколишнє середовище взяти здоров'я населення, то об'єктивні медичні дані свідчать про все зростаючий вплив екологічних чинників на фізичний потенціал нашого суспільства.
Україна, що за часи соціальних потрясінь 30 - 40-х років втратила майже 15 млн чоловік, нині наближається до нової демографічної кризи. Останніми роками в Україні зростають відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-ге місце за рівнем смертності всього населення і 17-те - дитячої. Рівень народжуваності має сталу тенденцію до зниження, а в ряді регіонів він навіть не забезпечує простого відтворення населення. Всі ці негативні тенденції призвели до погіршення показників природного приросту населення [12]. Якщо не призупинити ці негативні тенденції, то дефіцит і якість продуктів харчування, води, кисню, а також генетична обтяженість значно прискорять дегенерацію популяції, її поступове вимирання.
Звертають на себе увагу зміни в структурі хвороб за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами як поліомієліт, дифтерит, малярія спостерігається зростання випадків захворювань, спричинених вживанням неякісної питної води та продуктів харчування, забрудненим повітрям (гепатит, легеневі, онкологічні хвороби).
Джерела безпосередньої загрози здоров'ю людини - широке використання в народному господарстві держави шкідливих хімічних сполук, у першу чергу пестицидів, контроль над використанням яких значною мірою нині втрачено, викиди газаподібних відходів в атмосферу міст, погано очищені водні стоки тощо. У сільському господарстві України, як відомо, мінеральні добрива завжди використовувалися в значно менших розмірах, ніж у розвинених державах Заходу, а третина всіх продуктів харчування в нас вміщують нітрати понад офіційно встановлені норми.
Енергонасиченість сучасних промислових об'єктів України колосальна - типовий нафтопереробний завод зосереджує на своєму промисловому майданчику від 300 до 500 тис. т вуглеводневого палива, енергомістськість якого еквівалентна 3-5 мегатоннам тротилу. Постійно інтенсифікуються технології - такі параметри як температура, тиск, вміст небезпечних речовин зростають і наближаються до критичних. Зростають одиничні потужності промислових комплексів, кількість небезпечних сполук, що в них перебувають. Номенклатура продукції хімічних підприємств складається з тисяч позицій, причому багато продуктів виробництва надзвичайно токсичні. Економічна вигода кластеризації промислових підприємств призвела до створення індустріальних комплексів, де вміщено вузли енергорозподілу, тепло- і газозабезпечення, транспортних магістралей, які, як правило, розташовуються у населених місцях. Все це разом, а також висока зношеність основних фондів підприємств призводять до великої кількості аварій на промислових об'єктах України. Необхідність компенсації збитків, пов'язаних з аваріями та стихійними лихами, призводить до перерозподілу народногосподарських ресурсів, відволікає від розв'язання стратегічних задач формування нової структури економіки ринкового типу.
Якщо уважно проаналізувати наслідки найбільш масованих вторгнень у довкілля України, то побачимо, що проблема екологічної безпеки, враховуючи наслідки аварії на ЧАЕС, набула в нашій державі безпрецедентної гостроти. Для її розв'язання необхідно розробити наукові засади екологічної безпеки України, методологію забезпечення її реалізації.
РОЗДІЛ 1
ЗУМОВЛЕНІСТЬ ТА СТАН ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
1.1. Сучасна екологічна ситуація в Україні
На думку авторів «Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1998 році», дані якої широко використовуються у цьому параграфі, основними факторами антропогенного впливу на навколишнє середовище є скиди забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмосферу, забруднення грунтів та тверді відходи промислових підприємств.
1.1.1. Забруднення вод
Одне з перших місць серед екологічних проблем України посідає проблема води. Водні об’єкти України забруднені переважно нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами. Згідно даних Мінводгоспу, у 1998 році cередньорічний вміст основних забруднюючих речовин у воді багатьох річок перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК).
Найбільше забруднення води в Україні спостерігається у басейні Дніпра, а також на півдні країни та в Криму, де велика частка питної води надходить із зовнішніх джерел. Більшість притоків Дніпра забруднені переважно амонійним та нітритним азотом, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких металів. Найбільш забруднені річки Горинь, Десна, Сула, Тетерів, Ворскла, Унава, Самара, Інгулець. Вміст основних забруднюючих речовин у цих річках складає відповідно по азоту амонійному і нітритному - 1-9 ГДК, нафтопродуктах - 1-7 ГДК, фенолах - 1-10 ГДК, сполуках міді - 1-39 ГДК, цинку – 1-26 ГДК.
Випадки високого забруднення спостерігались на річках Сіверського Дінця (Сіверський Донець, Уди, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Біленька), Дністра (Дністер, Тисьмениця, Опір, Стрий), річках Приазов’я (Кальміус, Кальчик, Булавин, Молочна), басейнів Західного Бугу (Західний Буг, Полтва, Луга), Дунаю (Дунай, Латориця, Віча), на Південному Бузі, у Київському та Канівському водосховищах.
Починаючи з 1995 р. обсяг забруднених стічних вод, що скидаються у природні поверхневі водні об'єкти, має тенденцію до зниження. У 1998 р. їх скинуто 3249,3 тис. т, що на 18 тис. т менше порівняно з 1997 р. Найбільшу кількість забруднювальних речовин водокористувачі скидають у Дніпро – 757 тис. т (23%), Сіверський Донець – 588 тис. т (18%), Дністер – 78 тис. т (2,4%), Чорне море – 61,6 тис. т (1,9%) та Азовське море – 148 тис. т (4,6%). Найбільше скидається забруднених стоків у Донецькій – 1534 тис. т, Луганській –391 тис. т, Дніпропетровській – 327 тис. т, Запорізькій – 213 тис. т та Харківській - 127 тис. т областях. Високий рівень забруднених стічних вод залишився у Львівській та Одеській областях (відповідно 107,94 та 94,07 тис. т).
Основними забруднюючими компонентами Чорного і Азовського морів є нафтопродукти, феноли, хлорорганічні пестициди, поліхлорбіфеніли, сполуки азоту, фосфор. На рівень забруднення морських вод суттєво вплинули аварійні розливи з суден, постійне надходження у море сільськогосподарських і промислово-побутових стоків. Загалом за 1998 рік у межах України у Чорне море було скинуто не очищених стічних вод 5,9 млн м3, недостатньо очищених – 34,5 млн м3, нормативно-очищених – 224,6 млн м3. При цьому в море надійшло 5,1 тис. т органічних речовин. За останні роки намітилася тенденція до зниження надходження забруднювальних речовин у море внаслідок покращання якості очищення стічних вод і зниження об’ємів скидання.
На рис. 1.1 графічно позначено обсяги скиду забруднювальних речовин (тис. т) у головні водоймища України. У 1998 р. найбільша кількість забруднених скидів припадає на ріки Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг, Чорне та Азовське моря.
Рис. 1.1. Кількість забруднювальних речовин, скинутих в основні
ріки та моря України у 1998 р.
У 1998 р. у поверхневі водні об'єкти скинуто забруднювальних речовин 1972,5 тис. т промисловістю, 1115,8 тис. т – житлово-комунальним господарством, 151 тис. т – сільським господарством. У ріки потрапило десятки тонн натрію, магнію, кальцію, міді, карбаміду, фтору, марганцю, хрому, алюмінію, метанолу, свинцю тощо.
Значного техногенного впливу зазнають підземні води. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано більше двохсот осередків стійкого забруднення водних горизонтів, що призвело до забруднення 6 % розвіданих запасів підземних вод, а близько 24 % опинилися під загрозою якісного виснаження.
Досить напруженою в Україні є ситуація з використанням водних ресурсів. За даними Мінводгоспу, у 1998 р. з природних водних об'єктів забрано 19027 млн м3 води, що на 6 % менше, ніж у 1997 р. Підземної води забрано менше на 9 %, що становить 3363 млн м3. Безповоротне водопостачання в цілому в Україні становить 6946 млн м3, або 36 % від забраної води. У 1998 р. використано води 13044 млн м3, що на 1685 млн м3 або 11,4 % менше, ніж у 1997 р., причому безповоротне водопоспоживання – 6946 млн м3. Основна причина зменшення об’єму забору та використання води – спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їх зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів.
У 1998 р. на господарсько-питні потреби використано 3812 млн м3, на виробничі - 6002 млн м3, на зрошування - 2168 млн м3, на сільськогосподарське водопостачання – 635,4 млн м3. У 1998 р. по галузях народного господарства спостерігалася така система водокористування: промисловість витратила 5899 млн мЗ води, сільське господарство - 3571 млн м3, житлово-комунальне господарство – 3441 млн м3.
1.1.2. Забруднення атмосферного повітря
В Україні високий рівень забруднення атмосферного повітря. За даними Мінстату України, у 1998 р. загальний обсяг викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря становив 6,04 млн т, причому 4,16 млн т - від стаціонарних джерел забруднення, що на 8 % менше, ніж у 1997 р., та 1,88 млн т - від автотранспорту (нестаціонарних джерел). Найбільше скорочення викидів від стаціонарних джерел у 1998 р. порівняно із попереднім роком спостерігалось у Закарпатській (51 %), Сумській (40 %), Тернопільській (35 %), Житомирській (29 %), Луганській, Одеській та Рівненській (по 21 %) областях та Автономній Республіці Крим (24 %). Скоротилися викиди забруднюючих речовин у 1998 р. у порівнянні з 1997 р. в деяких містах країни, зокрема в Дрогобичі (65 %), Конотопі (32 %), Керчі (31 %), Горлівці (29 %), Лисичанську (26 %), Луганську (24 %), Кіровограді, Алчевську (по 22 %), Дружківці, Севастополі, Сімферополі (по 21 %), Вінниці, Енергодарі, Євпаторії, Сєверодонецьку, Харкові (по 20 %).
Високий рівень забруднення повітря залишився у 9 містах України, які знаходяться переважно в Донецько-Придніпровському промисловому регіоні: Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Запоріжжі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Єнакієвому, Луганську, Дебальцевому (рис.1.2).
Рис. 1.2. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря
стаціонарними джерелами в окремих містах України у 1998 році
Обсяг викидів забруднюючих речовин підприємств Донецько-Придніпровського регіону становить 81 % від загального обсягу викидів по країні. Ця величезна промислова зона є однією з найнебезпечніших для навколишнього середовища. Високий рівень забруднення атмосфери у цих містах зумовлений в основному підвищеним вмістом у повітрі специфічних шкідливих речовин, а також наявністю двоокису азоту і пилу.
Найбільше забруднюють повітря підприємства обробної промисловості (1488,0 тис. т), паливно-енергетичного комплексу (1376,5 тис. т), добувної промисловості (1047,0 тис. т). Негативно впливають на стан атмосфери викиди підприємств будівництва (46,9 тис. т) та сільського господарства (9,4 тис. т) (рис. 1.3).
Рис.1.3. Основні забруднювачі повітря у 1998 р.
Найбільше викидів окислів азоту, діоксиду сірки та пилу дають стаціонарні джерела підприємств паливно-енергетичного комплексу – відповідно 56, 70 і 52 %. Викидів вуглеводнів та летких органічних сполук (ЛОС) – підприємства видобувної промисловості – 74 %, а викидів оксиду вуглецю – підприємства обробної промисловості – 70 %.
Значне зниження середньорічної концентрації пилу спостерігалось за останні 5 років у мм. Донецьк (60 %), Луганськ (50 %), Макіївка (48 %), Світловодськ (40 %), Кривий Ріг (37 %), Одеса (33 %). Водночас у деяких містах спостерігалося збільшення середньорічної концентрації пилу, зокрема у Дніпродзержинську (71 %), Тернополі (65 %), Маріуполі (50 %). Значно скоротилися викиди оксидів азоту у мм. Слов’янськ (72 %), Ізмаїл (65 %), Керч (64 %), Миколаїв (54 %), Краматорськ (49 %), Івано-Франківськ, Красноперекопськ (по 46 %), Горлівка (42 %). Тим часом середньорічна концентрація діоксидів азоту значно зросла у Дніпропетровську (50 %).
Викиди двоокису сірки в атмосферне повітря значно скоротилися у 1998 р. порівняно з 1994 р. в містах Горлівка (73 %) та Єнакієве (47 %). В той же час збільшилися рівні діоксиду сірки в м. Дзержинськ (55 %). Викиди оксиду вуглецю за цей період значно скоротилися в мм. Горлівка (65 %), Єнакієве (46 %) та Рубіжне (46 %). Причиною зниження є скорочення обсягів виробництва та впровадження заходів по зниженню викидів.
У цілому, середньорічні концентрації специфічних шкідливих речовин у містах України, де велися спостереження, перевищували гранично допустимі концентрації (ГДК) з формальдегіду в 2,2 разу, бенз-(-пірену – в 1,8 разу, фенолу, двоокису азоту – в 1,3 разу. Вміст аміаку, фтористого водню і пилу був близьким до рівня ГДК (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Вміст основних забруднюючих речовин в атмосфері,
(дані Держкомгідромету, 1998 р.)
Домішки
Кількість міст, які включені до уза-гальнення
Середньо-річна концент- рація, мг/м3
Макси-мальна концент- рація, мг/м3
Відсоток міст, де максимально разові концентрації перевищували
1 ГДК
5 ГДК
10 ГДК
Пил
54
0,15
6,1
63
6
2
Двоокис сірки
52
0,021
0,656
4
-
-
Окис вуглецю
48
2,1
32,0
69
4,2
-
Двоокис азоту
52
0,05
0,94
85
11
2
Окис азоту
27
0,03
0,57
7
-
-
Аміак
23
0,035
0,82
56
-
-
Сірководень
17
0,003
0,066
76
12
0
Фенол
26
0,0038
0,050
77
-
-
Фтористий водень
16
0,0046
0,097
44
-
-
Формальдегід
23
0,0066
0,153
44
4
-
Хлористий водень
10
0,045
0,87
50
-
-
Бенз-(-пірен
48
1,8
23,6*
ГДК максимально разова не встановлена
* максимальна з середньомісячних концентрацій
Зменшення викидів у 1998 р. порівняно з 1997 р. відбулося в усіх галузях народного господарства. Зменшенню забруднення повітря останніми роками сприяло падіння промислового виробництва у більшості екологічно небезпечних галузей. Рівні забруднення та охорони повітря наведено у табл. 1.2. Як бачимо, фактичного покращення в цілому по Україні за показниками уловлених шкідливих речовин до загальної кількості, які надходять від стаціонарних джерел забруднення, не відбулося, показник протягом 1990-1998 рр. залишився на рівні 77-78 %.
Таблиця 1.2
Рівні забруднення та охорони повітря
Показники
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1998
Кількість організованих джерел викидів шкідливих речовин, тис.
287,9
314,7
327,7
347,0
346,0
339,0
351,7
Шкідливі речовини, що надходять від стаціонарних джерел забруднення, млн т
40,2
38,1
37,4
32,5
26,9
25,2
18,7
Уловлено (знешкоджено) шкідливих речовин, млн т:
30,8
29,4
28,8
25,1
20,7
19,5
14,6
у % до кількості шкідливих речовин, що надходять від стаціонарних джерел забруднення
77
77
77
78
77
77
78
Утилізовано шкідливих речовин, млн т
16,1
14,3
12,0
9,1
6,7
5,3
3,5
Викиди шкідливих речовин в атмосферу, млн т,
у тому числі:
15,5
14,2
12,2
10,0
8,3
7,5
6,0
стаціонарними джерелами забруднення;
9,4
8,8
8,6
7,3
6,2
5,7
4,2
пересувними засобами
6,1
5,4
3,6
2,7
2,1
1,8
1,9
Якщо в цілому по Україні за період 1990-1998 рр. відбулося зменшення викидів шкідливих речовин відповідно на 9,5 млн т (в основному за рахунок падіння обсягів виробництва), то в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій та ряді інших областей ситуація залишається досить небезпечною.
Як випливає з табл. 1.3, викиди твердих речовин в атмосферу у 1998 р. зменшилися порівняно з 1997 р. на 36,8 тис. т, а порівняно з 1990 р. - на 1269,7 тис. т, у тому числі викиди окису вуглецю у 1998 р. зменшилися порівняно з 1997 р. на 97,2 тис. т, сірчистого ангідриду - на 113,4 тис. т, окислів азоту - на 37,6 тис. т. Викиди вуглеводнів та летких органічних сполук також зменшилися на 34,4 тис. т.
Таблиця 1.3
Динаміка викидів твердих речовин, сірчистого ангідриду, окислів
азоту, вуглеводнів та ЛОС по Україні від стаціонарних джерел, тис. т
Речовина
1988
1989
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1997
1998
Тверді речовини
2339,3
2244,3
2018,8
1886,7
1727,7
1388,1
1141,7
1014,0
785,9
749,1
Сірчистий ангідрид
3210,9
3072,7
2782,7
2538,0
2376,2
2194,0
1715,0
1639,1
1136,4
1023,0
Окисли азоту
788,4
766,5
760,8
709,3
637,0
550,3
442,9
423,8
370,5
332,9
Окcид вуглецю
3904,9
3687,6
3273,7
2940,9
2600,6
2068,9
1663,2
1478,8
1366,1
1278,9
Вуглеводні та ЛОС
527,4
469,2
462,0
508,7
621,9
564,7
687,6
548,2
461,8
427,4
Кількість забруднюючих речовин, викинутих рухомими джерелами, свідчить, що автотранспорт сьогодні є одним з найбільших забруднювачів атмосфери в Україні. У 1998 р. ним було викинуто у повітря 1884,5 тис. т забруднюючих речовин, що становить 31,2% від загального обсягу викидів по країні. Більше як 63 % свинцю, 54 % - окислів вуглецю, 36 % - вуглеводнів і більше як 25 % окислів азоту від загальної кількості цих речовин по країні потрапляють у повітря саме від автотранспорту.
У багатьох областях країни викиди автотранспорту є основними забруднювачами повітря. Так у Закарпатській області викиди автотранспорту у 1998 р. становили 82 % від загального обсягу викидів по області, у Житомирській – 81 %, Одеській, Волинській – по 78 %, Автономній Республіці Крим – 76 %, Чернівецькій – 75 %, Чернігівській – 74 %, Тернопільській – 70 %, у Сумській та Миколаївській – по 63 % та у Хмельницькій – 62 %.
Протягом 1990-1998 рр. викиди забруднюючих речовин в атмосферу від рухомих джерел поступово зменшувалися. Однак у зв’язку з уточненням величини використаного палива індивідуальним транспортом викиди забруднювальних речовин в атмосферу від автотранспорту у багатьох містах України збільшилися. Так, у мм. Вінниця, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Марганець, Нікополь, Горлівка, Донецьк, Дебальцеве, Дзержинськ, Дружківка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Євпаторія, Севастополь, Красноперекопськ, Антрацит, Алчевськ, Рубіжне, Ізмаїл, Харків, Чернігів викиди забруднюючих речовин в атмосферу від автотранспорту збільшились у 1998 р. порівняно з 1997 р. більш ніж на 60 %.
1.1.3. Забруднення грунтів України
Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.
До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення грунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшення площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель та ін. призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур щодо її проектного рівня на 30-40 % на зрошених та на 15-37 % на осушених землях. У зв’язку з відсутністю фінансування у більшості регіонів припинено виконання комплексу протиерозійних заходів, у т.ч. агротехнічних, по захисту грунтів від водної та вітрової ерозії. Разом з тим, в Україні за 1998 рік рекультивовано 3329,5 га земель, з них: під сільськогосподарські угіддя – 2006,3 га, ріллю – 1465,6 га, лісові (чагарникові) насадження – 714,9 га.
Після аварії на ЧАЕС площі забруднених територій в Україні значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель, у тому числі 3,5 млн га орних земель, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн. га лісів. Із землекористування вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі. У 1998 р. максимальний рівень щільності забруднення грунтів 137Cs не перевищував 10 Кі/км2.
Протягом 1998-1999 рр. відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість його незначна. Горизонтальна міграція радіонуклідів не призвела до відчутного їх перерозподілу в агроландшафтах. Дані спектрометричних аналізів свідчать про наявність вертикальної міграції цезію-137 по профілю грунту. Інтенсивніше міграція цезію-137 проходить у більш пухкому гумусовому шарі грунту. В 1998 р. радіоцезій (1-2,2 %) розповсюдився по профілю грунту до метрової глибини. В цілому зберігається картина розподілу радіоцезію по вертикальних шарах. У шарі грунту від 0 до 20 см спостерігається рівномірний розподіл: тут зосереджено в середньому 41% забруднюючої речовини, в шарі 20-40 см – зниження до мінімального рівня (в середньому 7 %) і на глибині 100 см – рівномірний розподіл [21].
Аналіз інформації за 1998 р., що характеризує забруднення грунтів різними токсичними сполуками, свідчить, що заборона використання персистентних високотоксичних пестицидів, особливо групи хлорорганічних сполук, сприяла не лише зменшенню частоти виявлення їх залишків до кількох відсотків, але й зниженню абсолютних концентрацій до рівнів, що не перевищують ГДК у грунті та рослинній продукції. Спостерігалося також суттєве зниження забруднення овочевої продукції нітратами. Так, кількість проб основних видів овочів (картопля, капуста, морква, огірки та буряки столові) з перевищенням ГДК становила в середньому 1-2 %.
Забруднюючі речовини, що потрапляють в атмосферу, осідають на грунтах у радіусі до 5 км від джерела забруднення. Практично скрізь у містах джерелом забруднення грунтів важкими металами є підприємства чорної та кольорової металургії, легкої промисловості, ТЕЦ.
Для оцінки ступеню забруднення грунтів важкими металами використовувалися гранично допустимі концентрації для свинцю, марганцю, нікелю. Вміст таких важких металів, як мідь, цинк, кадмій оцінювався за фоновими показниками. Фоновий рівень вмісту важких металів є сумою природного вмісту важких металів з тією домішкою металів техногенного походження, що перенесені від постійного джерела забруднення у навколишнє середовище.
Вибірково було обстежено грунти міст України та деяких сільських місцевостей на предмет забруднення промисловими токсикантами. За результатами обстеження грунти міст Красноперекопська, Марганця, Маріуполя, Луганська, Львова, Херсона є середньозабрудненими, тобто кількість промислових токсикантів у них перевищує ГДК, але без помітних змін властивостей грунту. Грунти міст Чернігова, Краматорська - слабозабруднені, тобто вміст забруднюючих речовин у них не перевищує ГДК.
У грунтах Київської області у всіх обстежених районах виявлено підвищений вміст свинцю 1,0-1,5 ГДК, а вміст цинку в Бориспільському районі у 2,2 рази перевищує фоновий рівень. Інших токсикантів у грунтах не виявлено.
1.1.4. Тверді відходи
. Забруднення природного середовища зумовлено передусім відходами промислових, сільськогосподарських і побутових об'єктів. Тверді відходи, до яких належать металургійні шлаки, відходи збагачення корисних копалин, звалища побутового сміття розташовуються часто на сільськогосподарських угіддях і є джерелами токсичних речовин і елементів, що потрапляють в атмосферу, грунти, поверхневі та підземні води, завдаючи їм непоправної шкоди.
Загальний обсяг токсичних відходів, за станом на 1.1.1999 р. сягає 4,2 млрд т, що на 52 млн т більше, ніж станом на 1.1.1998 р. Як і в попередні роки, у 1998 р. основними джерелами утворення відходів в Україні залишались підприємства гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромис-лового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким. У 1998 р. використано 16 % відходів порівняно з 16,4 % у 1997 р. За станом на 1.1.1999 р. у золовідвалах електростанцій України було 358,8 млн т таких відходів, що перевищує на 0,6 млн т їхнє накопичення в 1997 р.
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3 сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам [11].
1.2. Україна в світовому екологічному просторі
Загострення глобальних екологічних проблем у другій половині XX ст. призвело до необхідності їхнього врегулювання та розв’язання на світовому рівні. Концепція сталого розвитку в рамках ООН та її структур розглядається як основа забезпечення інтегрованого підходу до питань міжнародної політики на порозі XXI ст. Проте розрив між рівнями соціально-економічного розвитку індустріальних країн і країн, що розвиваються, нині досяг таких масштабів, що обидві сторони сприймають його як фундаментальну загрозу міжнародній стабільності на всій Землі. Саме тому високорозвинуті держави розглядають стійкий розвиток як стратегію, що дає можливість скоротити масштаби цього розриву та зменшити рівень зумовленого ним соціального напруження у відносинах з країнами, що розвиваються [13,14].
За таких умов однією з найважливіших проблем, яку необхідно розв’язати Україні, є визначення її позицій і підходу до розвитку екологічної політики у сфері міжнародних відносин, розробки науково обгрунтованої політико-правової бази участі у міжнародному природо- і ресурсоохоронному співробітництві. Для розробки зовнішньополітичних аспектів стратегії важливе значення має аналіз тенденцій змін щодо найважливіших компонентів екосистем провідних держав світу та України, від яких залежить життя людства: земельного фонду, атмосфери та водних ресурсів. Слід проаналізувати також, як впливає на забруднення навколишнього середовища діяльність людини.
1.2.1. Зміни стану земельного фонду
За сучасними оцінками, упродовж усієї історії свого існування людство зіпсувало 2 млрд га родючих грунтів. Площа нині оброблюваних полів та пасовищ становить близько 1,5 млрд га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі залишилося не так уже й багато - лише 39 % від усієї площі Землі [16].
У РФ, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн км2, площа незайманих господарською діяльністю земель становить 7-8 млн км2 (41-47 % від загальної площі); у Канаді, відповідно - 9,98 млн км2 і 6,4 млн км2 (69 % від загальної площі); Австралії - 6,2 млн км2 і 2,5 млн км2 (33 % від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн км2 і 2,4 млн км2 (28 % від загальної площі); у Китаї - 9,33 млн км2 і 1,8 млн км2 (20 % від загальної площі).
В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. км2, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. км2, або 8 % від загальної площі і наближається до критичної [10].
Площа лісів на планеті з часів виникнення цивілізаці...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора