Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Організація роботи щодо визначення ступеня секретності відомостей, що містяться у документах
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра захисту інформації
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Розрахунково - графічна робота
Предмет:
Організація та проведення робіт з захисту інформації з обмеженим доступом
Група:
ІБ – 41
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет „Львівська політехніка”
Кафедра «Захисту інформації»
Розрахунково-графічна робота
з дисципліни:
«Організація та проведення робіт з захисту інформації з обмеженим доступом»
на тему:
«Організація роботи щодо визначення ступеня секретності відомостей, що містяться у документах»
Інформація – найважливіший продукт суспільства, ресурс людства, який постійно нарощується, сьогодні це найбільш цінний і ходовий товар в міжнародній торгівлі. На міжнародному рівні сформувалась система поглядів на інформацію як на найцінніший ресурс життєзабезпечення суспільства, який має соціальне значення. Економічний потенціал і могутність держав все в більшій мірі визначається обсягом інформаційних ресурсів та рівнем інформаційної інфраструктури.
Володіння інформацією завжди давало перевагу тій стороні, яка володіла більш точною і змістовною інформацією, тим більш, як що це стосувалась інформації про своїх супротивників. Ще наші пращури казали: хто володіє інформацією, той володіє світом.
Коли людство зрозуміло, що управління неможливе без інформації, воно стало використовувати інформаційну зброю. Точні і докладні розвідувальні відомості значно посилюють ефективність дипломатичних і військових заходів, вони надають політичним лідерам можливість вибору альтернативних рішень з зовнішньополітичних питань або стають доповненням до політичних акцій, які здійснюються дипломатичними методами з допомогою санкцій або військовим шляхом. Створення централізованих держав, формування органів державного управління, розвиток міжнародних зв`язків привело до необхідності захисту інформації в галузі військової, зовнішньо - і внутрішньополітичної діяльності держав.
Бурхливий розвиток інформатизації веде до створення глобального інформаційного простору. Масове застосування новітніх технічних засобів, що складають основу процесу інформатизації, усуває геополітичні кордони, змінює життя мільйонів людей. Але, об`єктивні передумови для мирного співіснування не відмінили наявність геополітичних інтересів у різних країн та прагнення ці інтереси реалізовувати. Сьогодні інформаційна інфраструктура, інформаційні ресурси стають ареною міждержавної боротьби за світове лідерство.
Під інформаційним середовищем розуміється сукупність інформаційних ресурсів та системи формування, розповсюдження і використання інформації. Перебуваючи сисиемостворюючим фактором у всіх сферах національної безпеки, інформаційне середовище активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної та інші складові національної безпеки України. Власно через інформаційне середовище здійснюються загрози національній безпеці.
Термін інформаційна безпека зайняв місце у політичному лексиконі. Існування сильної незалежної держави нерозривно пов`язане із забезпеченням інформаційної безпеки в різних сферах його діяльності і передусім в політичній, економічній, військовій, а також духовній. Інформаційна безпека є складовою частиною проблеми інформаційного забезпечення людини, держави і суспільства. Вона орієнтована на захист важливих для них інформаційних ресурсів і на підставі цього – на захист законних інтересів в різних сферах діяльності.
Проблема інформаційної безпеки держави є достатньо складною та багатогранною і тому її слід розглядати лише у взаємозв’язку з іншими проблемами, які мають більш високий або такий самий порядок важливості. Передусім, до таких проблем відноситься проблема національної безпеки.
Під безпекою інформації розуміється такий стан її захищеності, який забезпечує відсутність недопустимого ризику нанесення шкоди від несанкціонованого її розголошення, витоку, модифікації або знищення. В ряді випадків особливе значення має недопущення несанкціонованої модифікації або знищення інформації. В основному це важливо для глобальної системи екологічного моніторингу країни, для управління системами небезпечних технологій, наприклад, атомних станцій.
Крім представлення в комп’ютерних системах, цікаво і важливо подивитися на інформацію з інших точок зору. Зокрема, виявляється, що інформація - це товар і, отже, є об'єктом товарних відносин. В Україні інформаційні відносини регулюються кількома законами, у тому числі і Законом «Про інформацію» [21]. Зокрема, у цьому законі в статті 18 подано класифікацію видів інформації:
статистична інформація;
масова інформація;
інформація про діяльність державних органів влади й органів місцевого і регіонального самоврядування;
правова інформація;
інформація про особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
соціологічна інформація.
Оскільки інформацію можна продати, купити, імпортувати, фальсифікувати, украсти і т. д., то з цього випливає, що вона повинна якимось чином оцінюватися. Далі, інформація, якою обмінюється людина через машину з іншою людиною чи машиною, може бути важливою і, отже, є предметом захисту. Однак захисту підлягає не будь-яка інформація, а тільки та, котра має ціну, тобто цінна інформація. Цінною ж стає та інформація, володіння якою дасть змогу її дійсному чи потенційному власнику одержати який-небудь виграш: моральний, матеріальний, політичний і т. д. Оскільки в суспільстві завжди існують люди, які бажають мати якісь переваги над іншими, то у них може виникнути бажання незаконним шляхом одержати цінну інформацію, а в її власника виникає необхідність її захищати. Цінність інформації є критерієм при прийнятті будь-якого рішення про її захист. Хоча було багато різних спроб формалізувати процес оцінки інформації з використанням методів теорії інформації та аналізу рішень, цей процес залишається дуже суб'єктивним.
Для оцінки потрібен розподіл інформації на категорії не тільки відповідно до її цінності, а й за важливістю. За рівнем важливості можна розділити інформацію на категорії таким чином:
життєво важлива незамінна інформація, наявність якої необхідна для функціонування системи;
важлива інформація - інформація, що може бути замінена чи відновлена, але процес її відновлення важкий і пов'язаний з великими витратами;
корисна інформація - інформація, яку важко відновити, однак система може досить ефективно функціонувати і без неї;
несуттєва інформація - інформація, без якої система продовжує існувати.
Правовий інститут державної таємниці – визнаний всіма країнами інститут регулювання інформаційних суспільних відносин.
Державна секретність в тій чи іншій мірі присутня у всіх розвинутих демократіях світу. Все це цілком логічно, позаяк інформація, з одного боку, - це об`єкт взаємовідносин людей, а з другого, - це ресурс: ресурс управління, прийняття рішень. Тому, в якості реальної загрози для своєї безпеки, держава і розглядає потенційно можливий витік інформації, що захищається за кордон.
Основою охорони державної таємниці є публічне право, яке базується на чіткій фіксації відомостей, розголошення яких може нанести шкоду законним інтересам держави.
Правовий інститут державної таємниці має такі складові:
відомості, що віднесені до певного типу таємниці (а також принципи та критерії, за якими відомості класифікуються як таємниця);
режим секретності (конфіденційності) – механізм обмеження доступу до зазначених відомостей, тобто, механізм їх охорони;
санкції за неправомірне отримання та (або) розповсюдження цих відомостей.
Сутність і призначення режиму секретності.
Проблема захисту секретних відомостей, окрім режимної, має і технічну сторону - захист інформації з обмеженим доступом від її витоку технічними каналами. Тому роботи по створенню баз і банків даних, інформаційних мереж, в тому числі з виходом в глобальні комп'ютерні мережі, повинні проводитись із врахуванням нормативних вимоги по технічному захисту інформації.
Охорона державної таємниці – це комплекс організаційно – правових, інженерно – технічних, криптографічних та оперативних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню інформації, що становить державну таємницю.
Режим секретності – це встановлений законодавством єдиний порядок і умови забезпечення охорони державної таємниці.
Мета режиму секретності – зберегти в таємниці всі ті відомості, що віднесені до державної таємниці і розголошення яких може нанести шкоду інтересам держави. Мета досягається встановленням і суворим дотриманням комплексу адміністративно – правових, організаційних, інженерно – технічних, криптографічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення свідомості осіб, допущених до державної таємниці, виявлення і закриття можливих каналів витоку секретних відомостей, попередження випадків розголошення державної таємниці, втрат матеріальних носіїв інформації, що вміщують в собі державну таємницю.
Вимоги режиму секретності встановлюються законодавчими і нормативно – правовими актами України. Вони регламентують порядок віднесення інформації до державної таємниці, засекречування та розсекречування її матеріальних носіїв, правила їх охорони, порядок допуску та доступу до державної таємниці громадян України, а також іноземців і осіб без громадянства, правила ведення спеціального (секретного) діловодства та інших робіт, пов’язаних з державною таємницею. Робота по організації режиму секретності повинна будуватись таким чином, щоби вона була невід’ємною, органічною частиною всієї діяльності підприємства, установи, організації.
Таємниця – це поняття, що має декілька смислових значень. В загальному понятті таємниця трактується як щось нерозгадане, ще непізнане. Застосовуються, наприклад, такі поняття, як “таємниця природи”, “таємниця всесвіту” і т.п.; при цьому розуміються ті явища, сутність яких людський розум поки ще не постиг, наука їх ще не розкрила.
Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому законодавством, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави.
Основні принципи визначення ступеню секретності.
Інтереси збереження в таємниці державних секретів, вимагають щоби до питань удосконалення порядку визначення грифу секретності документів, виробів і робіт приділялась постійна увага. Багаторічна практика показує, що для успішного рішення цього завдання необхідні системний підхід і науково обґрунтовані методи. Правильне, суворо аргументоване встановлення грифу секретності документам (роботам, виробам) має велике державне значення, так як від цього рішуче залежить ефективність захисту таємниць. Зрозуміло, що правильне визначення ступеню секретності неможливо здійснити без знання основних принципів, які повинні бути закладені в підвалини рішення цього завдання. До таких принципів можливо віднести наступні:
Принцип системного підходу до рішення проблеми по суворо обґрунтованому встановленню грифу секретності документів (виробів, робіт). Основною рисою системного підходу є підхід до проблеми засекречування в цілому з позицій її державної значимості. Цей процес повинен враховувати протиріччя і в той же час взаємо обумовленість двох тенденцій: з одного боку, прагнення забезпечити надійне збереження державної таємниці, а з другого – не допустити необґрунтованого, масового засекречування відомостей з випливаючими з цього негативними наслідками.
Завищення грифу секретності документів, виробів і робіт різко звужує можливості обміну науково – технічною інформацією та іншою цінною інформацією між відомствами і тим самим наносить шкоду науково – технічному прогресу країни. Крім цього, завищення грифу секретності призводить до постійного зростання обсягів секретної документації, що ускладнює організацію охорони дійсно важливих відомостей на підприємствах, в установах і організаціях. Перевантаження зайвими документальними матеріалами режимно – секретних органів, знижує їх працездатність, мобільність, необґрунтовано їх збільшує.
Інша крайність в цій роботі – заниження грифу секретності, що становить не аби яку небезпеку, т. я. створює передумови витоку таємних відомостей.
Принцип об’єктивності визначення ступеню секретності документів (виробів, робіт) ґрунтується на безумовному керівництві вимогами “Зводу відомостей, що становлять державну таємницю України” і галузевими “Розгорнутими переліками ...” . Ступені секретності документів не можна встановлювати виходячи з суб’єктивних, одноосібних рішень виконавців, т.я це не виключає помилок, що призводять до завищення або заниження грифу секретності, що в кінцевому результаті може викликати небажані наслідки.
Принцип оптимізації обсягу секретних відомостей в документах грає велику роль в збереженні секретів. Будь який документ повинен вміщувати в собі мінімум таємної інформації, яка дійсно необхідна для роботи, для рішення того або іншого питання. Так звана “надлишкова” інформація “до відома” призводить до безконтрольного “розтікання” секретних відомостей та їх можливого розголошення. Наявність оптимального обсягу секретів в кожному документі виключає цей канал витоку таємних відомостей.
Принцип періодичного перегляду ступеню секретності документації, виробів і робіт на предмет визначення повної втрати ними секретності або зниження її ступеню повинен неухильно виконуватись, щоби своєчасно і систематично знижувати грифи секретності або розсекречувати документи. Своєчасне розсекречування і зниження грифу секретності дає змогу заощаджувати сили і засоби, що залучаються до зберігання документів і виробів.
Системний, принциповий підхід до проблеми засекречування дозволяє оптимально регламентувати порядок класифікації документів (виробів, робіт) за ступенями секретності.
Віднесення інформації до державної таємниці та встановлення
ступеня її секретності.
Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць. Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до “Зводу відомостей, що становлять державну таємницю України” (ЗВДТ) у порядку, встановленому Законом України “Про державну таємницю”, та та опублікування у державних офіційних виданнях.
Підставою віднесення інформації до державної таємниці є можлива шкода інтересам держави внаслідок розголошення цієї інформації.
У залежності від рівня можливої шкоди державний експерт з питань таємниць визначає ступінь секретності інформації (“Особливої важливості”, “Цілком таємно”, “Таємно”). Порядок визначення ступеня секретності інформації встановлює Служба Безпеки України “Методичними рекомендаціями державним експертам з питань таємниць щодо визначення підстав для віднесення відомостей до державної таємниці та ступеня їх секретності” (наказ № 23 від 9 лютого 1998 р.).
У рішенні державного експерта з питань таємниць визначаються:
інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність вимогам, ст.8 Закону України “Про державну таємницю”;
підстави віднесення інформації до державної таємниці та обґрунтування шкоди життєво важливим інтересам України у разі її розголошення;
ступінь секретності зазначеної інформації;
строк, на який засекречується інформація;
державний орган (органи), якому надається право приймати рішення щодо кола суб’єктів, які матимуть доступ до цієї інформації;
строк чинності рішення про віднесення інформації до державної таємниці.
У разі, коли прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, вони приймають спільне рішення.
Якщо державні експерти з питань таємниць належать до однієї сфери діяльності, спільне рішення про віднесення інформації до державної таємниці та ступінь її секретності ухвалюється простою більшістю голосів.
Якщо державні експерти з питань таємниць належать до різних сфер діяльності, спільне рішення про віднесення інформації до державної таємниці та ступінь її секретності приймається за рішенням державного експерта з питань таємниць, який надав найвищу ступінь секретності.
Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці не може перевищувати 30 років для інформації зі ступенем секретності “Особливої важливості”, 10 – років для інформації зі ступенем секретності “Цілком таємно” і 5 років для інформації зі ступенем секретності “Таємно”. Після закінчення зазначеного строку рішення про віднесення інформації до державної таємниці переглядається. Державний експерт з питань таємниць, до компетенції якого відноситься дане питання, може прийняти рішення про продовження строку засекречування або зниження ступеня секретності інформації.
Президент України, Голова Верховної Ради України або Прем’єр – міністр України з власної ініціативи чи на підставі рішення інших державних експертів з питань таємниць можуть продовжити строк засекречування відомостей, змінити або скасувати раніше прийняті рішення державних експертів з питань таємниць.
На підставі рішень державних експертів з питань таємниць Служба Безпеки України формує ЗВДТ, реєструє його у Міністерстві юстиції України, публікує в державних офіційних виданнях, вносить до нього необхідні зміни та доповнення.
Підставами для внесення змін і доповнень до ЗВДТ є:
закінчення строків дії рішень про віднесення інформації до державної таємниці;
рішення державних експертів з питань таємниць про віднесення до державної таємниці додаткової інформації;
висновки державних експертів з питань таємниць про дострокове скасування раніше прийнятих рішень або про зміну ступеня секретності інформації;
судові рішення про безпідставне засекречування інформації або про порушення встановленого порядку віднесення інформації до державної таємниці.
Зміни та доповнення до ЗВДТ оформляються Служба Безпеки України і публікуються у державних офіційних виданнях не пізніше 3-х місяців із дня отримання відповідного рішення (висновку) державного експерта з питань таємниць.
У разі включення до ЗВДТ інформації, яка не відповідає вимогам, передбачених ст.8 Закону України “Про державну таємницю”, або у разі порушення встановленого порядку віднесення інформації до державної таємниці, заінтересовані особи мають право оскаржити це рішення Президенту України або безпосередньо до Верховного Суду України.
Державний експерт з питань таємниць має право створювати експертні комісії у складі фахівців і науковців, які мають допуск до державної таємниці, для підготовки проектів рішень про віднесення відомостей до державної таємниці, висновків про зниження ступеня їх секретності або скасування раніше прийнятих рішень.
Результати роботи експертної комісії оформляються у вигляді протоколу засідання експертної комісії, який підписується всіма членами комісії.
Згідно зі ст.8 Закону України “Про державну таємницю” державний експерт з питань таємниць несе особисту відповідальність за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці.
З метою систематизації та конкретизації даних про інформацію, яка віднесена до державної таємниці, на підставі та в межах ЗВДТ органи державної влади можуть створювати відомчі Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Розгорнуті переліки погоджуються із Служба Безпеки України та затверджуються державними експертами з питань таємниць. Розгорнуті переліки не можуть суперечити ЗВДТ.
Введення у дію Розгорнутих переліків здійснюється наказами керівників відповідних міністерств (відомств) і доводиться до підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій у частині, що їх стосується, для використання у роботі і приведення у відповідність із ним грифів секретності робіт, документів і виробів.
У разі необхідності (за умови проведення спільних або близьких за напрямками робіт, виконання замовлень тощо) розроблений у державному органі Розгорнутий перелік може бути доведено до інших заінтересованих міністерств (відомств) у частині, що їх стосується.
Державні органи повинні систематично аналізувати практику використання Розгорнутих переліків, їх відповідність ЗВДТ і у разі потреби вносити зміни до них у встановленому порядку.
Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації, віднесеної до державної таємниці.
Засекречування інформації, що віднесена до державної таємниці, здійснюється шляхом надання документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації відповідного грифу секретності.
Гриф секретності є обов’язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці. Він визначає найвищу ступінь секретності відомостей, що містяться у носії інформації, і позначається написом “Особливої важливості”, “Цілком таємно” або “Таємно”.
Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, він має бути зазначений у супровідних документах.
Забороняється надавати грифи секретності носіям іншої таємної або конфіденційної інформації, яка не становить державної таємниці.
Перелік посадових осіб, яким надано право встановлювати гриф секретності носіїв інформації, визначається і затверджується керівником підприємства, установи, організації, яка здійснює діяльність, пов’язану з державною таємницею. Зазначені посадові особи при встановлені грифу секретності керуються ЗВДТ, Розгорнутим переліком свого Міністерства та Розгорнутими переліками інших міністерств та відомств, котрі їх стосуються.
Гриф секретності документа позначається його виконавцем на першому (титульному) аркуші у правому верхньому куті.
Гриф секретності виробу і кожної його складової частини вказується розробником або виробником у відповідній документації на виріб (інструкції по експлуатації, формулярі, паспорті тощо).
При проведенні фотографічних робіт гриф секретності вказується на кожному з проявлених негативів у правому верхньому куті. Гриф секретності дозволяється вказувати на трафареті (заставці), який прикріплюється праворуч та вище об’єкту зйомки і разом з ним фотографується.
При кіно -, відео - зйомках та мікрофільмуванні трафарет (заставка) з написом повинна бути на першому і останньому кадрах.
У документах, що містять різні за ступенем секретності відомості, матеріал може бути згрупований за ступенями секретності в окремі частини: томи, розділи, глави, пункти. Гриф секретності окремих томів, розділів, глав, пунктів вказується у правому верхньому куті першого (титульного) аркуша. Перед нетаємними частинами документа робиться позначка “Нетаємно”. Гриф секретності окремих розділів, глав, пунктів вказується у внутрішньому опису (змісті) документів.
Гриф секретності супровідного листа повинен відповідати найвищому ступеню секретності відомостей, що містяться як у самому листі, так і у додатку до нього.
У разі, коли ступінь секретності відомостей, що містяться у супровідному листі, нижче ступеня секретності відомостей, що містяться у додатку, під грифом секретності супровідного листа у дужках додатково вказується гриф його секретності без додатку (наприклад: “Без додатку “Таємно” або “Без додатку – “Нетаємно”).
Нормативним актам, що мають додатки, гриф секретності надається в аналогічному порядку.
Витягам з документів гриф секретності надається в залежності від ступеня секретності відомостей, які в них містяться.
У разі, коли декілька документів, що містять відомості різного ступеня секретності, комплектуються в єдиний документ, такому документу надається гриф секретності відповідно до вищого ступеня секретності відомостей, що містяться у даному документі.
Грифи секретності науково – дослідних, дослідно – конструкторських та інших видів робіт, (їх складових частин і етапів), а також виробів та інших матеріальних носіїв інформації, що виготовляються під час виконання цих робіт, встановлюються відповідальними посадовими особами підприємств, установ, організацій – замовників робіт з урахуванням найвищого ступеня секретності інформації і зазначаються у технічних завданнях на ці роботи.
Якщо замовник відсутній, гриф секретності визначається відповідальною особою підприємства, установи, організації – виконавця роботи.
Після закінчення науково – дослідних, дослідно – конструкторських та випробувальних робіт відповідальні посадові особи підприємства, установи, організації – замовника та виконавця зобов’язані розглянути питання про збереження чи зміну грифів секретності носіїв інформації, що були встановлені під час виконання роботи.
Перед початком серійного виробництва зразків озброєння, військової та спеціальної техніки, при знятті їх з озброєння або виробництва, передачі (продажу) за кордон, закінченні встановленого терміну засекречування, підприємства, установи, організації замовники спільно з підприємством, установою, організацією – виробником переглядають раніше встановлений гриф секретності відповідних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки та забезпечують внесення необхідних змін у документацію на них.
Гриф секретності дипломних та дисертаційних робіт, що виконуються за секретною тематикою, визначається виконавцем та його науковим керівником.
Гриф секретності заявки на винахід визначається автором заявки (співавтором) і керівником підприємства, установи, організації., яка подає заявку.
Якщо відомості, що містяться у носіях інформації, не передбачені ЗВДТ та Розгорнутим переліком, але характер і важливість відомостей, новизна науково – технічних рішень щодо створення виробів, ефективність розробок та інші фактори, вказують на необхідність їх засекречування, то в цьому випадку виконавець роботи (документу, виробу тощо) через відповідний режимно – секретний орган подає до Служба Безпеки України аргументовані пропозиції про необхідність віднесення зазначених відомостей до державної таємниці.
Служба Безпеки України розглядає зазначені пропозиції і за необхідністю надсилає їх відповідному державному експерту з питань таємниць.
Поводження з носієм інформації до прийняття рішення державним експертом з питань таємниць здійснюється як із секретним, відповідно до вимог Інструкції (0126).
У разі, коли державний експерт з питань таємниць приймає рішення про віднесення зазначених відомостей до державної таємниці, це рішення надсилається до Служба Безпеки України для реєстрації та внесення необхідних доповнень до ЗВДТ, на підставі цих доповнень вносяться відповідні доповнення у Розгорнуті переліки та здійснюється надання грифу секретності відповідному носію інформації.
Строки засекречування носіїв інформації встановлюються відповідно до ЗВДТ та Розгорнутих переліків у залежності від ступеня секретності цих відомостей. Термін дії грифу секретності зазначається у дужках під грифом секретності носія інформації.
Після закінчення встановлених строків засекречування носіїв інформації особи, які за посадою здійснювали їх засекречування, проводять розсекречування цих носіїв або зміну чи продовження дії грифу секретності – з урахуванням ЗВДТ і Розгорнутих переліків.
Керівництво роботою щодо зміни грифу секретності документів та виробів, які знаходяться в обліку (використовуються в роботі), здійснюють керівники підприємств, установ, організацій разом з керівниками режимно – секретних органів.
Після закінчення встановлених строків засекречування та у разі зниження (підвищення), визначеного державним експертом з питань таємниць ступеня секретності відомостей, або скасування рішення про віднесення їх до державної таємниці, внесення відповідних змін і доповнень до ЗВДТ і Розгорнутих переліків та їх опублікування, керівники підприємств, установ, організацій, в яких здійснювалося засекречування носіїв інформації, або їх правонаступники зобов’язані протягом шести місяців забезпечити зміну грифу секретності або розсекречування носіїв інформації, про що письмово повідомити керівників підприємств, установ, організацій у володіння та розпорядження яких було передано такі носії інформації.
Для підготовки рішень про зниження (підвищення) чи скасування грифів секретності, наданих носіям інформації, керівники підприємств, установ, організацій можуть створювати комісії з фахівців відповідного профілю.
При отриманні підприємством, установою, організацією повідомлення про зміну секретності документа (виробу), керівники режимно – секретних органів підприємств, установ, організацій роблять відповідні відмітки в облікових журналах, картках, на самому документі або в технічній документації на виріб із посиланням на відповідні документи.
При знятті грифу секретності одночасно приймається рішення про порядок подальшого поводження із документом (виробом).
Відбір у державних та відомчих архівах документів, що містять відомості, ступінь секретності яких змінено, а також зміна грифу секретності таких документів здійснюється фахівцями зазначених архівів спільно з керівниками підприємств, установ, організацій, документи яких зберігаються в архівах, або з їх правонаступниками.
Якщо документ (виріб), одержаний від іншого підприємства, установи, організації як несекретний, а він підлягає засекречуванню або документу (виробу) неправильно надано гриф секретності, то підприємство, установа, організація – одержувач негайно повідомляє про це підприємству, установі, організації – відправнику або розробнику документа (виробу) з викладенням мотивів необхідності засекречування або зміни грифу секретності.
До прийняття остаточного рішення щодо грифу секретності поводження із документом (виробом) здійснюється як із секретним, відповідно до вимог Інструкції (0126).
Підприємство, установа, організація, яка розробила документ (виріб), зобов’язана у такому разі додатково розглянути питання про ступінь секретності відомостей, що містяться у документі (виробі), прийняти відповідне рішення, а при зміні грифа секретності повідомити про це всім підприємствам, установам, організаціям, до яких цей документ (виріб) розсилався. На підставі зазначеного рішення підприємство, установа, організація – одержувач здійснює засекречування або відповідну зміну грифа секретності документа (виробу).
Підприємство, установа, організація, яка порушила питання про засекречування або зміну грифа секретності, інформується про прийняте рішення незалежно від його характеру.
Якщо документу (виробу) неправильно надано гриф секретності, керівник режимно – секретного органу повідомляє про це посадову особу, яка встановила гриф секретності. Ця посадова особа в такому разі зобов’язана додатково розглянути питання про ступінь секретності відомостей, які містяться у документі (виробі), і прийняти відповідне рішення.
У разі необхідності керівник підприємства, установи, організації за поданням начальника режимно – секретного органу може самостійно привести гриф секретності документа (виробу), розробленого на даному підприємстві, в установі, організації або йому підпорядкованих, у відповідність із установленим ступенем секретності відомостей, що містяться у цьому документі (виробі). У такому разі керівник режимно – секретного органу робить на документі (виробі) відмітку про зміну грифа секретності із зазначенням відповідної статті ЗВДТ або Розгорнутого переліку і засвідчує цю відмітку своїм підписом, а також повідомляє про це окремі підприємства, установи, організації, куди були розіслані ці документи (вироби).
Посадові особи підприємств, установ, організацій, які мають право надавати носіям інформації гриф секретності, несуть відповідальність за правильність визначення ступеня секретності відомостей, що містяться у документах і виробах, та надання їм грифів секретності.
Допуск до державної таємниці - це оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.
Доступ до державної таємниці – це надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності пов’язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.
Залежно від ступеня секретності інформації встановлено такі форми допуску до державної таємниці:
форма 1 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” – термін дії допуску – 5 років;
форма 2 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності “цілком таємно” та “таємно” – термін дії допуску – 10 років;
форма 3 – для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності “таємно” – термін дії допуску – 15 років.
Допуск до державної таємниці не надається у разі:
відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
сприяння громадянином України діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі його в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
відмови громадянина взяти на себе письмове зобов’язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з допуском до державної таємниці;
наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашені чи не знятої в установленому порядку;
наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого МОЗ та СБУ.
У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:
повідомлення громадянином під час оформлення його допуску недостовірних відомостей про себе;
постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;
невиконання громадянином обов’язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялась раніше.
Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці зобов’язаний:
не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стане відома у зв’язку з виконанням службових обов`язків;
не брати участі у діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;
не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям чи особам без громадянства у проведенні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;
виконувати вимоги режиму секретності;
повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свій виїзд з України;
дотримуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.
До державної таємниці у порядку, встановленому Законом,
відноситься інформація:
1) у сфері оборони:
а)про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;
б)про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;
в)про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій;
г)про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;
2) у сфері економіки, науки і техніки:
а)про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;
б)про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;
в)про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;
г)про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;
д)про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;
е)про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;
3) у сфері зовнішніх відносин:
а)про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;
б)про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України;
в)про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;
4) у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:
а)про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
б)про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність;
в)про організацію та порядок здійснення охорони адміністративних будинків та інших державних об'єктів, посадових та інших осіб, охорона яких здійснюється відповідно до Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб";
г)про систему урядового та спеціального зв'язку;
д)про організацію, зміст, стан і плани розвитку криптографічного захисту секретної інформації, зміст і результати наукових досліджень у сфері криптографії;
е)про системи та засоби криптографічного захисту секретної інформації, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
є)про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання;
ж)про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці;
з)про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації;
и)про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів дізнання,...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора