Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Антиінфляційна політика України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Іінститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра
Наукова робота
з дисципліни “Макроекономіка ” на тему:
“Антиінфляційна політика України ”
Зміст
Вступ_________________________________________________________
Розділ 1. Теоретична частина. Банки, їх суть та функції______________
Розділ 2. Дослідницька частина. Банківська система в Україні. Проблеми і перспективи розвитку __________________________________________
Висновки______________________________________________________
Список використаної літератури___________________________________
Вступ
Формування банківської системи України почалося з побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації „ Про державний суверенітет України ” від 19 липня 1990р. та Закону України „Про економічну самостійність” від 3 серпня 1990р.,в яких було визначено, що Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему [10].
Банківська система ─ складова фінансової системи країни, що підпадає під загальну дію економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету і завдання.
Банківська система виступає складовою кредитної системи держави і являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують в межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період) [4].
Діюча в Україні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 року Закону України „ Про банки і банківську діяльність”.
Відповідно до цього закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків :
Національній Банк України з відповідною мережею своїх установ і своїми філіями;
комерційні банки різних організаційно-правових форм, різної спеціалізації і сфери діяльності.
Мета цієї роботи — дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку.
Об’єктом дослідження є Національний Банк України, комерційні банки, а предметом – операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.
Сучасний стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Ця потреба обумовлюється тим, що банківська система України - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинників політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання[8].
Розділ 1. Теоретична частина. Банки, їх суть та функції
Кредитні відносини надають обороту грошей динамізму, прискорюють всі економічні процеси в народному господарстві. Значне місце в цьому посідають банки. Сучасний банк — це акціонерне товариство, власний капітал якого є основою для здійснення фінансових операцій.
Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законодавством про банки і банківську діяльність. Банки є юридичними особами. Перші банки виникли за давніх-давен. Ще у Вавилоні (7-5 ст. до н. е.) практикували видачу грошових позик для купівлі насіння з погашенням боргу після продажу врожаю. У стародавніх Римі, Греції, Єгипті приймали вклади і надавали позики під заставу нерухомості[3].
Банки виникли в Середньовіччі на основі контор та майстерень і крамниць ювелірів (Флоренція, Амстердам, Венеція). Сучасна банківська система складається з банків різних видів та інших фінансово-кредитних інститутів. Головними ланками цієї системи є:
центральний банк;
комерційні банки;
спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (рис. 1).
Рисунок 1. Основні ланки банківської системи
Комерційні банки — це ділові фінансово-кредитні підприємства, які мають дозвіл на банківську діяльність і здійснюють фінансові операції з метою одержання прибутку[4].
Функції комерційних банків:
- акумулювання безстрокових депозитів і оплата чеків, виписаних на ці банки;
- надання кредитів промисловим підприємствам, фермерам.
Комерційні банки виконують від 100 до 300 видів операцій: ведення депозитних рахунків, безготівкові перекази грошей, збереження заощаджень, надання кредитів, операції з цінними паперами та за довіреністю, валютні операції тощо. В Україні комерційні банки, згідно з ліцензією НБУ, можуть виконувати до 30 операцій. Комерційні банки можна поділити на: галузеві, універсальні, спеціалізовані, регіональні та ін. Комерційні банки можна класифікувати також залежно від характеру їхніх операцій. Наприклад, у Великобританії виділяють такі види комерційних банків[10].:
- депозитні та клірингові банки, які панують у депозитно-позикових операціях у середині країни. Клірингові належать до універсальних і виконують до 300 операцій. Вони мають певне коло клієнтури, вирізняються галузевою спеціалізацією;
- торгові банки, які діють у сфері зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансово-кредитних операцій;
- філіали іноземних банків, що належать до вищих банківських груп;
- корнсорціональні банки — кредитні інститути, в яких беруть участь не менше двох сторін, жодна з яких немає контрольного пакета акцій;
- облікові доми — виконують короткострокові операції на грошовому ринку (у Англії їх 9).
До спеціалізованих кредитних установ можна віднести страхові компанії, ощадні установи, інвестиційні банки, фінансові компанії, кредитні і будівельні кооперативи[3].
Центральний банк — центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації[7].
Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародне співробітництво передбачено на рівні центральних банків[10].
Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з банками, що входять до національної кредитної системи, виконує обов'язки банку уряду.
У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лиши частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії — 55%)[11].
На відміну від комерційних банків, центральні банки:
- звичайно є державними, націоналізованими інститутами;
- не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків — отримання максимального прибутку;
- керують діяльністю комерційних банків;
- виконують емісійну функцію;
- не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;
- ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більш виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають статус незалежних;
- виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії".
Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для власної діяльності та захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від Національного банку України[13].
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції з касового виконання бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування.
Вони можуть на договірних засадах залучати та розміщувати кошти один одного у формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. За нестачі коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов'язань комерційні банки можуть звертатися за одержанням кредитів до Національного банку[5].
В Україні комерційні банки ще мають певні обмеження у своїй кредитній діяльності. Це обумовлене політикою антиінфляційних заходів, з одного боку, і стримуванням зростання процентних ставок в умовах інфляції для кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності — з іншого[15].
Існують різні види комерційних банків, які відрізняються формою власності, своїми функціями, організаційною структурою. Відповідно до форм власності банки поділяються на державні, кооперативні, акціонерні; залежно від операцій, які вони виконують,— на універсальні і спеціалізовані.
За організаційною структурою розрізняються банки, які мають велику мережу філій, розташованих по всій території країни, і безфілійні банки.
До перших належать ті, що були створені на базі колишніх державних банків. Це,— зокрема, акціонерно-комерційний банк розвитку агропромислового комплексу «Україна», банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», банк розвитку промислово-будівельного комплексу «Укрпромбудбанк», банк заощаджень населення «Укрощадбанк». Ці банки є універсальними[6].
Розділ 2.Дослідницька частина. Банківська система в Україні. Проблеми і перспективи розвитку
Банківська справа — бізнес, подібний до будь-якого. Комерційний банк надає клієнтам певні послуги і отримує від них оплату, намагається заробити прибуток для своїх акціонерів. В умовах економіки, що розвивається, нові вклади фактично перевищують вилучення з банку. Але ситуація міняється щодня. Сума вилучень може перевищити і вклади. Через це банкіри тримають певну суму касової готівки в сейфах і "резервні депозити" — в центральному банку. Це визначається ще й законом. Сума грошей, на яку дійсні резерви банку перевищують потрібні резерви, називають надлишковим резервом.
Комерційний банк може давати в кредит ту суму, яка не перевищує надлишковий резерв. Коли економіка процвітає, банки розширять кредит до максимуму.
В період спаду банки знижують свою пропозицію. В Україні функціонує ряд інших універсальних банків, створених на пайових умовах. Деякі з них мають незначну кількість філій або не мають їх зовсім. Крім того, в країні існують філії комерційних банків інших держав[12].
До кредитних установ пара банківської системи відносяться лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги.
Серед цих небанківських інститутів слід виділити страхові організації, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інші установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин[10].
Кредитні установи пара банківської системи відрізняються від інших орієнтацією на обслуговування певних типів клієнтури або на здійснення 1-2 видів послуг.
Найскладнішою проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки в цілому. З цією метою уряд України розробив спеціальну програму, ядро якої становлять проблеми пошуку засобів і шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовиробництва, поступового пожвавлення й економічного зростання. Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики[10].
Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського нагромадження, сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, розвиткові галузей промисловості та будівництва, міжнародної торгівлі, який, у свою чергу, підштовхує виробництво.
Відобразимо кредити, надані комерційними банками юридичним і фізичним особам на рисунку 1:
Рис. 1. Кредити, надані комерційними банками юридичним і фізичним особам за 2010 рік.
За даними рис. 1 видно, що кредити які надають комерційні банки фізичним особам складають 9% від загального об'єму наданих кредитів, тобто найбільша частка кредитів надається юридичним особам у розмірі 91%. Звідси випливає що кредит сприяє розвитку невеликих підприємств, тим самим він здійснює вплив на формування ринкової економіки України на засадах приватної власності та конкурентності на ринку товарів та послуг.
Сьогодні в умовах економічної кризи, що виникла через спотворення супроводжуваного гіперінфляцією суспільного відтворення, кредит починає відігравати значну роль у переорієнтації виробництва на потреби народу — на збільшення випуску товарів народного споживання та обсягу послуг, котрі надаються населенню.
Світовий та вітчизняний досвід показує, що радикальні зміни тут можуть відбутися, якщо прискореними темпами розвиватимуться малі та середні підприємства особливо на ґрунті приватної власності. Вони більш мобільні, ніж великі підприємства.
Тому надання кредитної допомоги в становленні таких підприємств допоможе швидко збалансувати ринок, звести нанівець інфляцію.
Звичайно, паралельно треба розвивати великі підприємства по випуску побутової техніки (холодильників, пральних машин, телевізорів, відеотехніки, легкових автомашин тощо).
Також значну роль кредит відіграє у розвитку різних галузей України. Одна з провідних позицій в цьому належить комерційним банкам Так значна частина коштів спрямовується на розвиток промисловості, торгівлі, сільського господарства, будівництво та на розвиток транспорту.
Загальні обсяги кредитування цих галузей комерційними банками можна побачити у таблиці 2:
Таблиця 1
Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки за 2010р.
ГАЛУЗЬ
млн.грн.
%
Промисловість
2846
37
Торгівля
2369
31
Сільське господарство
313
4
Будівництво
210
3
Транспорт
202
3
Фізичні особи
454
6
Інші
1240
16
Всього:
7634
100
Відобразимо структуру кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки за 2010р на рис.2:
Рис.2. Структура кредитного портфеля комерційних банків за галузями економіки за 2010р.
На рис. 2 видно, що комерційні банки значну частину кредитних ресурсів вкладуть у сферу матеріального виробництва, тим самим кредит сприяє розвитку багатьох галузей господарського виробництва, а отже і економіки України в цілому.
Дослідження кредитної діяльності комерційних банків України показує, що поряд із кредитуванням за сукупним об'єктом використовуються разові кредити. Із загального обсягу кредитів, що надані банками в сферу матеріального виробництва станом на 01.12.08р., 80,6% припадає на матеріальні запаси й виробничі витрати, 15,3% — на накопичення товарно-матеріальних цінностей і запасів в торгівлі. Кредити, надані для здійснення розрахунків, становлять — 40,8 від загальної суми кредитів, строк погашення яких не настав. У цілому в теперішній час налічується близько тридцяти напрямків використання позичок комерційних банків суб'єктами господарювання.
На початок 2008 року кредитні ставки не змінилися як за гривневими позиками, так і за валютними кредитами.
Таблиця 2
Кредитний ринок
Банк
Розміри кредитної ставки
Розмір застави
Гривневі кредити
валютні кредити
під кредит
Аваль
-
-
не менше 125%
Ажіо
70% (до року)
40%
150%
Ощадбанк
не кредитує
Приватбанк
60% (до 60 днів)
35% (до 60 днів)
індивід.підхід
Трансбанк
55-70%
18-30%
не менше 200%
Україна
не кредитує
Укр.кред.банк
80-100%
30-45%
160%
Укрексімбанк
65-70%
20-35%
200%
Укрінбанк
70%
індивід.підхід
150-250%
Форум
90-130%
25-40%
200%
Втішно відзначити, що за шість місяців цього року кредити в економіку України вперше перетнули межу у 300 млрд. грн. і склали загалом 316 млрд. грн.
Таблиця 3
Кредитування за січень-червень 2010 р.
1.01
1.02
1.03
1.04
1.05
1.06
1.07
Кредити всього 2010, млрд. грн.
245
245
256
273
283
295
316
Кредити всього 2009, млрд. грн.
143
144
150
158
163
171
180
Приріст до відповідної дати 2009 р.
102
101
106
115
120
124
136
Кредити всього, темпи до відповідної дати
2010р./2009р.,%
171
170
171
173
174
173
176
Кредити всього 2010 до 1 січня, %
100
100
104
111
115
120
129
Кредити всього 2008 до 1 січня, %
100
100
104
110
114
119
125
Принципово важливо, що очолювана Нацбанком самоврядна грошово-кредитна система (яка утворюється банками, юридичними та фізичними особами, функціонує в межах правил встановлених НБУ та формує тенденції грошово-кредитного ринку, виходячи з інтересів означених учасників ринку) побила ще один свій рекорд.
Темпи зростання кредитів до 1 липня минулого року досягли 176% проти досягнутого максимуму 174% станом на 1 травня.
Приріст кредитування за останні 12 місяців склав 136 млрд. грн. – сума не набагато менша загального бюджету держави. Іншими словами – банки своїми кредитами надали нації ще один бюджет, на додаток до загального.
Порівняння з показниками на 1 січня показує, що кредити у 2010 р. зростали вищими темпами (129%) ніж у 2009 (125%). Даний факт підтверджує успішний розвиток ринку України, тобто прогрес у поліпшенні добробуту нації.
Реальний ВВП у 2011 має вирости на 10%
Вперше за останні роки відносної стабільності кредити юрособам перевищили 200 млрд. грн. і досягли рівня 208 млрд. грн.
Таблиця 4
Кредити юридичним особам за січень-червень 2010 р.
1.01
1.02
1.03
1.04
1.05
1.06
1.07
Кредити юридичним особам, у 2010, млрд. грн.
167
165
173
184
188
194
208
Кредити юридичним особам, у 2009, млрд. грн.
110
110
114
119
121
125
131
Приріст за рік
57
55
59
65
67
69
77
Кредити юридичним особам всього темпи до відповідної дати
20010р./200р.,%
152
150
152
155
155
155
159
Кредити всього 2010до 1 січня, %
100
99
104
110
113
116
125
Кредити всього 2009 до 1 січня, %
100
100
104
108
110
114
119
Приріст кредитування вітчизняних товаровиробників за останні 12 місяців склав 77 млрд. грн., що обумовило найвищий за багато місяців темп зростання банківської підтримки розвитку економіки - 159%.
Навіть з урахуванням інфляції (споживчі ціни - 113%, ціни промисловості - 120,6%) цей показник зостається достатньо високим – мінімум 132% (якщо враховувати тільки ціни промисловості, котрі мають найвищий темп зростання).
Кредити юрособам в нинішньому році також зростають скоріше, ніж торік (125% проти 119%). Такі показники свідчать про те, що ринок розвивається прискореними темпами.
Банки здійснюють ряд операцій, а саме:
- залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів;
- здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків - кореспондентів та їхнє касове обслуговування;
- ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;
- випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів, тощо );
- купівля, продаж, зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
- видавання доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги до поставки товарів і надання послуг прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);
- придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
- купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти, що перебуває на рахунках і вкладах;
- купівля і продаж в Україні та за кордоном дорогоцінних металів;
- залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з коштовностями відповідно до міжнародної банківської практики;
- довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнта;
- надання консультаційних послуг;
- проведення операцій, пов'язаних з касовим виконанням державного бюджету за дорученням Національного банку України;
- здійснення інших банківських операцій.
Ефективність використання банком його капіталу характеризується нормою його прибутку, яка визначається як відношення його прибутку до його власного капіталу, виражена у відсотках[11].
Платоспроможність банку — це здатність банку, вірніше здатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Розраховують його як співвідношення власних коштів і активів, у тому числі зважених за ступенем ризику[14].
Ліквідність — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов'язань. Її визначають за збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.
Показники достатності капіталу та ліквідності є оцінюючими показниками банку і встановлюються з метою оптимального регулювання активних і пасивних операцій банку з точки зору підтримки необхідного рівня ліквідності[10].В Україні зі створенням Національного банку України (НБУ) у вересні 1991 року почався процес формування дворівневої структури банків, системи, представленої з одного боку НБУ, а з іншого — мережею комерційних банків і банківських інститутів. Останні, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольняти потреби населення та народного господарства у банківських послугах, створити умови для стабілізації та зростання економіки України. З цією метою банківська система повинна стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції[9].
У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кілька етапів.
І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганізації.
3 2 жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстровувати комерційні банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.
Починається витіснення “міністерського” капіталу — частку капіталу, вкладеного у комерційні банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств[1].
Державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.
II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банків “Другої хвилі”.
На цьому етапі на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивів із числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. їх було134.
Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках спостерігалося подальше зменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних “кишенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор[10].
Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.
Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства[2].
ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.
На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню”. Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролi Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається поступове нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банків[5].
З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців[8].
За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага. Комерційні банки — головна ланка дворівневої банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому[4].
Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку. Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках[6].
Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії , які їм надані.
Третя функція банків — посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм — структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта, простий вексель, чек. Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів .У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські автомати, які дозволяють виконувати операції [13].:
1) зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;
2) одержання позики в межах відкритого ліміту;
3) депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;
4) одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;
5) переказ коштів з одного рахунку на іншій;
6) обмін іноземних банкнот на місцеву валюту.
Термінали в торгових точках, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок; банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації за наявності персонального комп'ютера [12].
Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту[8].
Однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Банки називають “фабриками кредиту”. Надаючи позичку пiд борговi зобов’язання своїх клiєнтiв (забезпечені товарно-матеріальними цінностями, що не є гіршими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi[9].
Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.
Пасивні операції – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.
Ресурси комбанків – це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.
Існують власні ресурси – статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Поділяється на основний та додатковий (загальні резерви за активними операціями і поточними доходами). Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому – через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів – це стійкість комбанку. Його рівень 50 відсотків від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за рахунок прибутку[12].
Пасиви банку можна розділити на дві великі групи :
1) банківський капітал;
2) залучені кошти.
Залучені ресурси – кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Поділяються на депозитні:
1) до запитання – на поточному рахунках клієнта для розрахунку по господарським операціям, контокорентні рахунки – поточні рахунки з комісією;
2) строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі.
Пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.
Активні операції банків – діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності[11].
Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з’являється третій економічний суб’єкт – фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб’єктом – вільними грошовими коштами. Основні фінансові посередники – банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Загальне для них:
1) всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;
2) вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я, створюючи власні зобов’язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов’язання перед вкладниками;
3) прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов’язані з їх залученням.
Відмінність:
1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи – тільки акумулюють;
2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші [12].
Висновок
Тема, що підлягала дослідженню „Банківська система України. Проблеми і перспективи розвитку” дозволяє зробити наступні висновки :
По-перше, рівень розвитку кредитних відносин в Україні в сучасних умовах містить в собі значну кількість протиріч і недосконалостей, що виявляється у нецілеспрямованому русі кредитних ресурсів в країні, а також в нерозвиненості деяких форм кредиту (комерційного, іпотечного) внаслідок заборони їх застосування в колишньому СРСР. Кризові явища в економіці ще більше ускладнюють ситуацію[4].
Але певні кроки щодо розвитку кредитних відносин, адекватним ринковим умовам вже зроблені. На основі закону "Про банки і банківську діяльність" створено дворівневу систему з розгалуженою мережею комерційних банків, що сприяє деморалізації і децентралізації кредитних ресурсів, комерціалізації кредитних відносин, які базуються тепер на принципах партнерства і взаємовигоди; створюється правова база для розвитку і вдосконалення всіх форм кредиту, при цьому активно залучається досвід розвинутих країн світу. Крім того, розробляються принципи нової кредитної політики: створення сприятливих економічних умов для ефективного використання кредитних ресурсів, прискорення структурної перебудови економіки, її соціальної орієнтації[7].
Отже, Україна стала на шлях кардинальної перебудови національної системи для кредитних відносин, і хоча на сучасному етапі її спіткає багато труднощів, вона має великі перспективи розвитку в цій сфері економічної діяльності.
По-друге, в кожній країні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку.
Її існування пов’язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості попиту i пропозицiї на грошовому ринку.
Банківська система має дворівневу побудову, на першому рiвнi знаходиться Центральний банк, а на другому рiвнi знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерційними.
Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому ґрунті.
Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом, тобто цілеспрямовано змінювати ту його частину, яка представлена державними облігаціями.
Комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.
Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.
Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів і послуг.
Всі банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму; акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства.
Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.
Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування [12].
Список використаної літератури
1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. - Новосибирск: 000 «Издательство ЮКЭА», 1998.
2. Башянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.- К.: НІКА-ЦЕНТР, ЕЛЬГА, 2000.
3. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Атіка, 2001.
4. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). - К.: Основи, 1996.
5. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995.
6. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закл. освіти: У 2 ч./ С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001.
7. Л.Є. Сімків, Р.Б. Данилейчук, С.Я. Кісь, І.І. Проданова, О.С. Яцюк. Основи економічної теорії: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2006.
Конституція України, К.: 1996.
9. Закон України від вересня 2001 року “Про банки і банківську діяльність”.
Аржевітін С.М. Перші 10 років банківської справи в Україні. – К.: Діалог Пресс, 2002. – С. 121.
Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк та його операції. – К.: МАУП, 1997. – С. 44.
Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. –К.: Академія, 2001.– С. 313.
Василик О.Д. Проблеми вдосконалення бюджетної та банківської систем Україні. Банківська справа. - 1998. - №3.- С.44-50.
Ковальчук Т.Т., Коваль Н.М. Ліквідність комерційних банків: Навч. посіб. – К.: Знання, 1998. – С. 120.
Мороз А.М. Банківські операції - 2е Вид. ВИРЮ. і доп. – К.; КНЕУ, 2002. – С. 476
Додаток 1
ОГЛЯД ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ
Джерела
Зміст за проблемою
1. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року №956-ХII
Започатковує правила регулювання усіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперування
2. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1998 року №9791/10/16-1217
Встановлює умови та порядок оподаткув...
22.03.2012 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора