Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Мікроекономіка
Група:
КН-21
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки,молоді і спорту
Національний Університет «Львівська політехніка»
Контрольна робота
З дисципліни «Мікро- і макроекономіка»
Розв’язок
Теоретичні питання
1. Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.
Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цикли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивністю, але всі вони мають одні й ті самі фази.
Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності економічної системи.
Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господарського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрунтувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку світового господарства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так (рис. 1):
/
Рис. 1. Рух промислового виробництва
Криза — основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характеризуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зростають запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замовлень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове банкрутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансово-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропозиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до великого спаду виробництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.
Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запаси поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реалізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господарської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірваних кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до перспективніших сфер застосування, а головне — оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення (рис. 1).
Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення основного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємствах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.
Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відповідно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, прискорюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошового капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.
2. Підприємство є виробником і забезпечує процес виробництва на основі самооплатності та самостійності. Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення населення країни матеріальними і духовними благами.
Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний виробник і споживач взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.
Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 63) у нашій країні можуть діяти підприємства таких видів:
• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
У залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
3. Виробництво благ, призначених для задово лення потреб людей, пройшло тривалий істори чний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Воно має в основі єдині три компоненти (фак тори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці.
Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці -те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці склада ють засоби виробництва.
Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробниц тва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В резуль таті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ (проду кту, послуг і т. ін.), виступає як продуктивна сила.
Кількісне відношення обсягу (маси) виробленого продукту (послуг) до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.
Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навич ками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факто рів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.
Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку.
Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної еко номії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвит ку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Мова про це піде в наступних темах.
Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.
Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і самозростати в процесі їх викорис тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.
Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г - Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичай ним товаром, а й особистий фактор - робочу силу, яка є товаром специфічним. У чому ж ця специфічність полягає і яке вона має відношення до самозростання вартості?
Робоча сила - це здатність людини до праці. Проявляється робоча сила в процесі праці, заверша льним результатом якої виступає продукт або благо.
В цій своїй якості робоча сила не виступає як товар. Товаром вона стає лише за певних суспільних умов. Раб, наприклад, не міг продавати свою робочу силу, бо разом із своєю робочою силою належав рабовласнику. Його могли продати, як річ, але сам він своєю робочою силою не розпоряджався. Не міг цього зробити й кріпак, оскільки він знаходився в особистій залежності від феодала (поміщика). Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма ного працівника. Див. схему.
Схема
Умови перетворення робочої сили в товар
/
Такі умови існують не завжди. Історично вони сформувалися в процесі переходу від феодалізму до капіталізму в період розгляну того вище первісного нагромадження капіталу. Але ця проблема не втратила актуальності й сьогодні, тому що капіталізація економіки України практично стає неможливою без наявності армії найманих працівників. Створити її шляхом формування вищезгаданих умов покликані процеси реформування власності, які відбуваються в країні
Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукуп ність фізичних і духовних властивостей людини, які вона викорис товує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.
Тести:
4. б) (VC+FC)*Q=(2+0.5)*500=1250 грн
5. б) пара ножиць
6. а) номінальна заробітна плата
7. б) у 2006 р. для зниження темпу інфляції необхідно обмежити емісію грошей
8. а) ( TC : (Q.
Задачі:
9. ВВПрб = 700 тис. грн.
ВВПна = 1150 тис. грн.
Ціни зросли на 15%
ВВПра = ВВПна / Індекс цін
Індекс цін=115% / 100%=1,15
ВВПра=1150/1,15=1000 тис. грн.
Приріст реального ВВП=1000-700=300 тис. грн.
10. Природний рівень безробіття дорівнює 5%, чисельність фрикційних безробітних – 1 млн. осіб, структурних безробітних – 1,5 млн. осіб, циклічних безробітних – 2,8 млн. осіб.
Природний рівень = кількість фрикційних безробітних+кількість структурних безробітних
Природний рівень=1 млн. + 1,5млн.= 2,5 млн. осіб
Отже, робоча сила = 100*2,5/5=200 млн. осіб
Тоді загальний рівень безробіття = (кількість фрикційних безробітних+кількість структурних безробітних+кількість циклічних безробітних/РС)*100%
Загальний рівень безробіття = (2,5 млн.+2,8 млн. /200 млн.)*100%=2,65%
29.03.2012 22:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора