Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Звіт
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет “Львівська політехніка”
Кафедра ЕСМ
Звіт
З технологічної практики
Зміст
Вступ
2. Історія кафедри ЕСМ.
3. Характеристика електричних мереж України.
3.1 Визначення ЕЕС, ЕМ.
3.2. Особливості електропередачі електроенергії.
3.3. Класифікація електричних мереж.
3.4. Сучасний стан і перспективи розвитку електричних мереж.
4. Повітряні лінії електропередач.
4.1. Призначення.
4.2. Основні конструктивні вузли повітряних ліній та їх призначення.
4.3. Поопорні схеми ПЛ.
5. Кабельні лінії електропересилання.
5.1. Призначення.
5.2. Конструкція кабельних ліній.
6. Підстанції електричних мереж.
6.1. Призначення.
6.2. Силове електрообладнання підстанцій та його призначення.
6.3. Схеми електричних з’єднань підстанцій електричних мереж.
7. Індивідуальне завдання.
Заземлення ліній і підстанцій
8. Короткий огляд індивідуальних завдань
9. Екскурсія на підстанцію Львів – 2
Висновок
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Виробництво, пересилання, розподіл та споживання електричної енергії найефективніше здійснюється на основі об’єднання електричних станцій зі споживачами за допомогою електричних мереж в електричну систему.
Задачею проектування розвитку електроенергетичних систем та електричних мереж є розроблення та обгрунтування технічних і економічних питань, які обумовлюють розвиток електричних мереж та систем, забезпечують надійність електропостачання споживачів в необхідній кількості електроенергією відповідної якості.
За час проходження практики ми повині ознайомитися з технологією пересилання електроенергії електричними мережами; з структурую електричної мережі України, її станом та прспективами розвитку; з основними функціональними елементами електричної мережі –– лініями електропередач, підстанціями; з конструкцією ліній електропередач: повітряних, кабельних. Виконаних самоутриманими ізольованими проводами; з силовим електрообладнанням підстанцій електричних мереж; з схемами електричних з’єднань підстанцій електричних мереж; з сучасними технологіями, які застосовуються в електричних мережах.
Історія кафедри ЕСМ.
Можна вважати, що витоки кафедри лежать у 1891 році, коли у Львівській політехніці розпочалося викладання електротехніки, а першим завідувачем кафедри електротехніки став професор Роман Дзєсьлєвський. У 1891/92 роках ним була створена зразкова сучасна лабораторія електротехніки. У 1906 році була створена кафедра електротехнічних конструкцій. В 1921 році поряд зі згаданими існувала кафедра виробництва і розподілу електроенергії, яку очолив професор Габрієль Сокольницький, один з піонерів розвитку електроенергетики Західної України. У 1940 р. на базі електричного відділення Львівської політехніки створюється електротехнічний факультет (декан - професор Г.З. Сокольницький). У 1944 р. на електротехнічному факультеті (декан - професор К.Б. Карандєєв) організовано профільні кафедри: електричних вимірювань і приладів; електричних станцій, мереж і систем; електрообладнання промислових підприємств; електричних машин і апаратів; радіотехніки.
У 1956 р. електротехнічний факультет перейменували в енергетичний, а в 1978 р. - в електро¬енергетичний, що відповідало змісту його діяльності. Факультет очолювали: д.т.н., професор Т.П. Губенко (1956-1959 рр.), к.т.н., доцент Г.І. Денисенко (1959-1962 рр.), д.т.н., професор Г.А. Генріх (1962-1976 рр.), к.т.н., доцент В.С. Сидоров (1976-1984 рр.), к.т.н., доцент О.С. Міняйло (1984-1991 рр.), к.т.н., доцент Г.М. Лисяк (1991-2001 рр.).
У 1961 р. кафедру електричних станцій, мереж і систем розділили на дві: електричних станцій - завідувач професор Г.З. Сокольницький, та електричних мереж і систем (ЕМС) – завідувач доцент Г.І. Денисенко (з 1962 р. - д.т.н., професор). З часу заснування кафедра розташовувалася в головному корпусі Львівської політехніки, а в 1973 р. разом з факультетом перейшла в новий навчальний корпус №5, де було створено ряд нових навчальних лабораторій. Завідувачі кафедри: професор Г.І. Денисенко (1962-1971 рр.), доцент В.С. Перхач (1971-1983 рр.), професор В.М. Стряпан (1983-1993 рр.), доцент Г.М. Лисяк - з 1993 р.
Сокольницький Габрієль Зенонович Народився 1 лютого 1877 р. в с.Кошево Варшавської губернії. Закінчив у 1900 р. Дормштадський полі тех ніч ний інс титут у Німеччині. З 1901 р. до 1903 р. - асистент кафедри загаль ної електротехніки, з 1913 р. до 1921 р. - доцент Львівської полі тех нічної школи і тоді ж здобув звання професора. З 1921 року - професор і завідувач кафедри електричних пристроїв. З 1924 р. - декан факультету. У 1931 р. був обраний ректором. У 1931 р. був обраний дійсним членом Польської Академії технічних наук. Працював деканом електротехнічного факультету (1939-1941 рр.), очолював кафедру «Електричні станції, мережі та системи" (1940-1961 рр.). Публікації: понад 20 наукових праць. Під керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій. Помер 2 червня 1975 року. Похований на Брюховицькому цвинтарі під Львовом.
Денисенко Григорій Іванович Народився 29 квітня 1919 р. в с.Ходо рів Ржище вського ра йону Київської облас ті. У 1948 р. закін чив електро технічний факультет Львівського полі тех нічного інсти туту (ЛПІ). Працював на кафедрі теоретичних основ електро техніки. У 1953 р. перей шов на кафедру «Еле ктричні станції, мережі та системи». У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1956 р. присвоєно вчене звання доцента. З 1961 р. – завідувач кафедри ЕМС. У 1962 р. за хистив докторську дисертацію. Вчене звання професора присвоєно в 1964 р. З 1963 р. до 1971 р.- ректор ЛПІ. Був обраний членом-кореспондентом АН України (1967 р.). Присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України, в 1985 р. - звання Героя Праці. Публікації: 3 монографії, 48 статей, 3 науково-популярні брошури, отримав 3 вторських свідоцтва. Під його керівництвом захищено 16 кандидатських дисертацій. Помер 24 травня 1998 року. Похований на Байковому цвинтарі м. Києва.
Перхач Володимир Степанович Народився 16 червня 1929 року в с.Мацьковичі. У 1952 р. закінчив електротехнічний факультет ЛПІ. З 1955 р. на науково-педагогічній праці в ЛПІ. 1955-1964 р.р. працював на кафедрі «Теоретична та загальна електротехніка» (ТЗЕ). За хистив кандидатську дисертацію в 1964 р.. З 1964 р. – працював на кафедрі ЕМС. З 1971 р. до 1983 р. - завідувач кафедри ЕМС. В 1985 р. захищає докторську дисертацію. В 1986 р. присвоєно вчене звання професора. З 1986 р. до 1996 р. завіду вач кафедри ТЗЕ. У 1991 р. обраний академіком Академії інженерних наук України, присвоєно почесне звання – Лауре ата Державної премії України в га лузі науки й техніки. Публікації: близько 260 науково-методичних праць, з них 12 монографій, підручників і посібників, короткий російсько-український словник. Під його керівництвом захищено 14 кандидатських дисертацій. Помер 12 листопада 2005 року. Похований на Янівському цвинтарі м. Львова.
Стряпан Валентин Миколайович Народився 4 квітня 1938 року в м. Ленінграді. У 1960 році закінчив енергетичний факультет ЛПІ і був скерований на роботу в науково-дослідний відділ. Один рік стажувався в енергетичній компанії «Electricite de France» у Парижі. Кандидатську дисертацію захистив в 1971 р. З 1972 р. - доцент кафедри «Електропостачання». З 1972 р. до 1976 р. - викладач в Алжирському університеті. З 1976 р. - відповідальний секретар приймальної комісії ЛПІ. У червні 1978 р. призначений проректором ЛПІ, а з 1983 р. завідувач кафедри ЕМС. У 1989 році йому присвоєне вчене звання професора.Нагороджений знаком «За відмінні успіхи в роботі», Грамотою Президії Верховної Ради України. Публікації: 40 науково-методичних праць, з них 2 монографії та 1 навчальний посібник. Під його керівництвом захищено 3 кандидатські дисертації. 21 липня 1993 року раптово помер. Похований на Личаківському цвинтарі м. Львова.
У 2001 р. Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.10.2001 р., №676, у Львівській політехніці створений навчально-науковий інститут енергетики та систем керування, до складу якого увійшли всі кафедри електроенергетичного, електромеханічного факультетів і дві кафедри теплотехнічного факультету. Інститут очолив директор - д.техн.н., професор О.Ю. Лозинський.
За час існування кафедри її працівниками та випускниками захищено 7 докторських та понад 30 кандидатських дисертацій; видано понад 10 монографій, 50 підручників та навчальних посібників, опубліковано понад 600 наукових статей; зроблено понад 400 наукових доповідей на семінарах і конференціях; отримано більше 100 патентів і авторських свідоцтв на винаходи; підготовлено понад 3500 інженерів-електриків і понад 100 магістрів електротехніки. Кафедра підтримує зв'язки з провідними навчальними та науковими установами багатьох країн СНД та Європи.
Багато років плідно працювали на кафедрі: В. Єнін, Г. Гловацький, Ю. Кенс, Н.Букович, В. Сидоров, Б. Кінаш, О. Скрипник, Т. Шелепетень.
Єнін Віктор Тимофійович к.т.н., до цент, працю вав на кафедрі з 1955 до 1980 року. Публікації: понад 50 наукових праць та методичних розро бок.
Гловацький Георгій Гри горович, к.т.н., доцент, пра цю вав на кафедрі з 1957 до 1998 року. Публіка ції: 72 стат ті, 14 автор ських сві доцтв, 1 па тент, 29 методичних роз робок. Нагород жений медаллю quot;Ве теран праці".
Кенс Юрій Амброзійо вич,к.т.н., доцент, пра цював на кафедрі з 1959 до 2000 року. Публіка ції: 112 статей, отримав 18 авторсь ких свідоцтв СРСР, 1 патент Росії та 19 патентів України, 30 методичних розро бок. Має відзнаку «Винахід ник РСР».
Букович Надія Василівна, к.т.н., доцент, працювала на кафедрі з 1960 до 2003 року. Публікації: 6 нав чальних посібників, понад 40 ме то дичних розробок, 29 публікацій нау кового харак теру.
Сидоров Володимир Сер гійович, к.т.н., доцент, працю вав на кафедрі з 1963 до 2003 року. Пуб лікації: 59 статей, 13 навчальних по сібників та 4 конспекти лекцій, 33 ме тодичні розробки, нагородже ний професійним знаком «За відмінні успіхи в роботі», Почес ною Грамо тою Державного універ ситету «Львівська політехніка».
Кінаш Богдан Михайлович, к.т.н., доцент, працю вав на кафедрі з 1967 до 2004 року. Публі ка ції: 64 наукові праці, 4 навчальних по сібника, 20 методичних розробок, короткий російсько-український словник, нагород жений Почесною Грамотою Державного універси тету «Львівська політехніка».
Скрипник Олексій Іванович, д.т.н., доцент, працю вав на кафедрі з 1970 до 2005 року. Публікації: 102 наукові праці, моно графія, підруч ник, 3 авто р ські свідоцтва, 20 мето дичних розробок.
Шелепетень Теодор Михай лович, к.т.н., доцент, працював на кафедрі з 1973 до 2003 року. Публікації: 44 статті, 10 авторських свідоцтв та патентів, 3 навчальних посібника, 35 методичних розробок.
Сьогодні кафедра фахової підготовки «Електричні системи та мережі» (ЕСМ з 2003 р.) є основним навчальним, науково-дослідним підрозділом університету для проведення навчально-виховної і науково-дослідної діяльності та підготовки фахівців у галузі електроенергетики в частині, що охоплює електроенергетичні системи та мережі, автоматизацію керування ними та інформаційно-комп'ютерне забезпечення їх процесів і режимів. На кафедрі є науково-дослідна лабораторія НДЛ-49.
Педагогічну та наукову роботу на кафедрі веде досвідчений викладацький корпус. Сьогодні серед 19 штатних викладачів кафедри: 3 доктори та 10 кандидатів технічних наук, у тому числі 2 професори та 8 доцентів, які забезпечують якісну підготовку бакалаврів за напрямом «Електротехніка та електротехнології» та спеціалістів і магістрів за спеціальностями «Електричні системи і мережі» (з 1961 р.) та «Системи управління виробництвом та розподілом електроенергії» (з 1971 р.).
Характеристика електричних мереж України.
3.1. Визначення ЕЕС, ЕМ.
Електроенергетична система (ЕЕС), чи електрична система, ─ електрична частина енергетичної системи та приймачі електроенергії, об’єднані спільністю процесу виробництва, пересилання, розподілу та споживання електричної енергії.
Електричні мережі ─ це елементи ЕЕС, призначені для :
─ пересилання електроенергії від джерел живлення до місць споживання та розподілу її між споживачами;
─ пересилання електроенергії на значні відстані (пересилання енергії дешевше ніж транспортування палива) ;
─ утворення міжсистемних зв’язків.
3.2. Особливості електропередачі електроенергії.
Споживачі електроенергії існують всюди. Виробляється ж вона в порівняно деяких місцях, близьких до джерел паливних і гідроресурсів. Тому виникає необхідність передачі електроенергії на відстані, що досягають іноді сотень кілометрів.
Але передача електроенергії на великі відстані зв'язана з помітними втратами. Справа в тому, що, проходячи по лініях електропередачі, струм нагріває їх. Відповідно до закону Джоуля — Ленца, енергія, що витрачається на нагрівання проводів лінії, визначається формулою
Q=I2Rt
де R — опір лінії.
При великій довжині лінії передача енергії може стати взагалі економічно невигідною.
Для зменшення втрат можна, звичайно, йти по шляху зменшення опору R лінії за допомогою збільшення площі поперечного перерізу проводів. Але для зменшення R, приміром, у 100 разів потрібно збільшити масу проводу також у 100 разів. Зрозуміло, що не можна допустити такої великої витрати дорогого кольорового металу, не говорячи вже про труднощів закріплення важких проводів на високих щоглах і т.п.
Тому втрати енергії в лінії знижують іншим шляхом: зменшенням струму в лінії. Наприклад, зменшення струму в 10 разів зменшує кількість тепла, що виділився в провідниках, у 100 разів, тобто досягається той же ефект, що і від сторазового обваження проводу.
Тому що потужність струму пропорційна добутку сили струму на напругу, то для збереження переданої потужності потрібно підвищити напруга в лінії передачі. Причому, чим довша лінія передачі, тим вигідніше використовувати більш високу напругу. Так, наприклад, у високовольтній лінії передачі Волзька ГЕС — Москва використовують напругу в 500 кв. Тим часом генератори перемінного струму будують на напруги, що не перевищують 16—20 кв., тому що більш висока напруга зажадала би прийняття більш складних спеціальних мір для ізоляції обмоток і інших частин генераторів.
Тому на великих електростанціях ставлять підвищувальні трансформатори. Трансформатор збільшує напругу в лінії в стільки ж раз, у скільки зменшує силу струму. Втрати потужності при цьому невеликі.
Для безпосереднього використання електроенергії в двигунах електропривода верстатів, в освітлювальній мережі і для інших цілей напруга на кінцях лінії потрібно понизити. Це досягається за допомогою понижуючих трансформаторів. Причому звичайне зниження напруги і відповідно збільшення сили струму відбувається в кілька етапів. На кожнім етапі напруга стає усе менше, а територія, охоплювана електричною мережею, - усе ширше.
Електричні станції ряду областей країни з'єднані високовольтними лініями передач, утворити загальну електромережу, до якої приєднані споживачі. Таке об'єднання називається енергосистемою. Енергосистема забезпечує безперебійність подачі енергії споживачам не залежно від їхнього місця розташування.
Електроенергетика впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від віддаленості районів споживання Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі цієї галузі промисловості. Достатня кількість електроенергії притягує до собі виробництво електросталі. алюмінію та інших кольорових металів, у яких частка паливно-енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно більша порівняно з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров'я) електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію їх, є основою формування територіально-виробничих комплексів.
У розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні визначальними є принципи: концентрації виробництва електроенергії шляхом будівництва великих районних електростанцій, які використовують дешеве паливо й гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів; широкого освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного розв'язання завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання, іригації та рибництва; випереджального розвитку атомної енергетики, особливо в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.
Розміщення електроенергетики залежить переважливо від наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 -у районах її виробництва. Поки що місце для будівництва ДРЕС вибирають, враховуючи зручність транспортування палива й електроенергії та екологічну обстановку. Якщо вчені розробляють високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, те ДРЕС будуватимуться переважливо в східних районах України.
3.3. Класифікація електричних мереж.
Електричні мережі розрізнюються по: 1. Роду струму а) мережі постійного струму (рис. 1), які використовуються для - живлення промислових підприємств (електролізні цехи, електричні печі і інше); - міського електротранспорту (трамвай, тролейбус, метрополітен); - залізничного транспорту (використовується і змінний струм); - передачі електроенергії на великі відстані (подолання водних перешкод за допомогою кабельних ліній. Використати кабельні лінії на змінному струмі не можна. Спитати чому?); - вставки постійного струму (зв'язок двох енергосистем однакової або різної частоти; підвищення стійкої роботи енергосистеми; підключення нетрадиційних джерел типу вітрових електричних станцій або приливних; підключення віддалених ГЕС)
Переваги в порівнянні з ЛЕП змінного струму: - немає проблеми стійкості паралельної роботи; - менші втрати потужності і енергії, тому що Х=0; - менші витрати металу (два проводи, а не три); Недоліки: - капітальні витрати «заморожені» до кінця будівництва ЛЕП; - підключення споживачів в проміжку між ПС скрутно і вимагає значних витрат на споруду перетворюючих підстанцій. Раніше підкреслювали, що економічно вигідно будувати ЛЕП постійного струму при довжині лінії більше за 2000 км; б) мережі змінного струму. 2. Значенню номінальної напруги а) мережі напругою до 1 кВ (використовується термін низьковольтні мережі); б) мережі напругою вище за 1 кВ (використовується також термін високовольтні). Використовується і така класифікація: Мережі низької напруги (до 1 кВ); середньої напруги (6-35 кВ); високої напруги (110-220 кВ);
надвисокої (330-750 кВ); ультрависокої (понад 1000 кВ). 3. По конфігурації (схемі з'єднань) а) розімкнені (радіальні і магістральні)
б) прості замкнені (кільцева і з двостороннім живленням) ; в) складнозамкнуті. 4. По конструктивному виконанню а) повітряні; б) кабельні; в) повітряно - кабельні. 5. По ролі в схемі електропостачання а) міжсистемні (330 кВ і вище); б) живильні (110-220 кВ); в) розподільні ( до 35 кВ включно). 6. По місцю розташування і характеру споживачів а) міські; б) промислові; в) сільські; г) електрофікований транспорт; д) магістральних нафто- і газопроводів; е) електричних систем. 7. По території і характеру обслуговування а) районні (110 - 220 кВ). або постачальні; б) місцеві (до 35 кВ включно), або розподільчі;
8. По режиму роботи нейтралі мережі а) мережі з ізольованої нейтраллю (рис. 4); До них відносяться мережі напругою 6-35 кВ. Як видно з рис. 4 нульова точка зірки не має зв’язку з землею (ізольована від землі). Нульову точку зірки називають нейтраллю. Звідси витікає назва режиму нейтраллі мережі напругою 6-35 кВ.
б) мережі з компенсованою нейтралі (резонансно заземленою) Це мережі також напругою 6-35 кВ, але нейтраль пов'язана із землею через регульовану індуктивність . в) мережі з глухо заземленою нейтралю у яких нейтраль глухо (без опору) пов'язана із землею. До них відносяться мережі напруженням 110 кВ і вище.
д) мережі з ефективно заземленої нейтралю (в мережах напругою 110 і 220 кВ для зниження складової нульової послідовності в струмі несиметричного КЗ диспетчер розземлює нейтраль трансформаторів на деяких підстанціях). У мережах напругою нижче за 1 кВ режим роботи нейтралі мережі визначається умовами безпеки. У мережах напругою вище за 1 кВ експлуатацією (струмом замикання на землю). Розглянемо мережі напругою до 1 кВ: а) чотирьохпровідних мережах 380 В (рідше є мережі 220 В) працюють з глухозаземленою нейтралю .
Замикання будь-якої фази на землю приводить до короткого замикання мережі, запобіжник пошкодженої фази перегорає. Корпус двигуна приєднаний до нульового проводу; б) трипровідні мережі напругою 660 в працюють в режимі з ізольованою нейтраллю. Замикання фази на землю тут не є коротким замиканням і не приводить до відключення мережі. Однак фазні напруження двох непошкоджених фаз при цьому зростають до лінійних значень. Нижче розглянемо векторну діаграму напружень при замиканні фази на землю.
Мережі напругою вище за 1 кВ. Мережі з струмами замикання на землю до 500 А згідно з ПУЕ відносяться до мереж з малими струмами замикання на землю. Це мережі напругою 6-35 кВ. Вони можуть працювати або з ізольованої нейтраллю, або з компенсованою нейтралю.
3.4. Сучасний стан і перспективи розвитку електричних мереж.
Магістральні мережі
Магістральні електричні мережі – це одна з основних складових ОЕС України, яка налічує 22,7 тис. км, з них напругою 400 – 750 кВ – 4,9 тис. км, 330 кВ – 13,2 тис. км, 220-110 кВ – 4,6 тис. км та 132 електропідстанції (ПС) напругою 220 – 750 кВ.
Стан магістральних електричних мереж рік у рік погіршується, 34% повітряних ліній електропередач (ПЛ) напругою 220-330 кВ експлуатуються понад 40 років, з них 1,7 тис. км ПЛ-330 кВ (13% від загальної протяжності) та 1,6 тис. км ПЛ-220 (52%) потребують реконструкції, 76% основного обладнання трансформаторних електропідстанцій спрацювало свій розрахунковий технічний ресурс.
Нестача фінансування для модернізації та реконструкції діючих електричних мереж і електропідстанцій та будівництва нових знижує надійність роботи Об’єднаної енергетичної системи.
Значні проблеми виникають у зв’язку з недостатньою пропускною спроможністю ліній електропередачі для видачі потужностей АЕС (Рівненська, Хмельницька, Запорізька); недостатнім рівнем надійності енергопостачання Криму, півдня Одеської області, Східного Донбасу; унеможливленням передачі надлишкової енергії Західного регіону до центру і на схід країни; незкомпенсованістю електромережі ОЕС України за реактивною потужністю та забезпеченням необхідного рівня напруги (Західна, Центральна, Південна енергосистеми).
На перспективу до 2030 року в ОЕС України зберігається стратегія розвитку основних електричних мереж, відповідно до якої системоутворюючi функції видачі потужності електростанцій та забезпечення паралельної роботи з енергосистемами інших країн залишаються за мережами 330 i 750 кВ з послідовним зростанням ролi мерeжі 750 кВ.
Розвиток мереж 330 – 750 кВ необхідно здiйснювати шляхом спорудження лiнiй для:
утворення нових та підсилення діючих системоутворюючих зв'язкiв як усерединi окремих енергетичних районiв, так i мiж регіонами та енергосистемами інших країн;
видачi потужностi дiючих електростанцiй та електростанцiй, що споруджуються та розширюються;
забезпечення надійного електропостачання потужних вузлiв електроспоживання.
До 2010 року передбачається спорудження об’єктів, що забезпечують видачу потужностi електростанцiй, формування системоутворюючої мережі ОЕС Укpaїни для передачі потужності із надлишкових західних регіонів країни у дефіцитні центральний та східний регіони, посилення мiждержавних зв'язків з метою інтеграції з UCTE та збільшення експортних поставок електроенергії, переведення електропостачання півдня Одеської областi від Молдовської енергосистеми на генеруючі джерела ОЕС України, підвищення надiйностi електропостачання Кримського, Київського, Карпатського регiонів та Східного Донбасу.
У зазначений період суттєве збільшення експорту до європейських країн реально може бути здійснено тільки за рахунок реалізації комерційних проектів будівництва вставок постійного струму (ВПС). При цьому будуть задіяні існуючі ПЛ 750 кВ Західноукраїнська – Альбертірша (Угорщина), Хмельницька АЕС – Жешув (Польща), та Південноукраїнська – Ісакча (Румунія). Пропускна спроможність зазначених ПЛ 750 кВ дозволяє реалізовувати до трьох модулів ВПС по 600 МВт на кожній лінії.
Крім того, для забезпечення можливості паралельної роботи ОЕС України з енергетичним об’єднанням країн Європи, з метою поліпшення стандартів роботи ОЕС України і поступового приведення їх до вимог UCTE, необхідно виконати значний обсяг організаційно-технічних заходів, спрямованих на модернізацію та розвиток всієї енергосистеми, створити системні комплекси протиаварійної автоматики.
У наступних періодах для забезпечення сталої роботи ОЕС України, ефективного використання потужностей електростанцій України, дотримання нормативних умов видачі потужності Хмельницької, Рівненської, Запорізької атомних електростанцій та регулюючих потужностей гідроакумулюючих електростанцій, зокрема, Дністровської, необхідно завершити формування двох транзитних магістралей напругою 750 кВ – південної (Хмельницька АЕС – Дністровська ГАЕС – Приморська – Каховська – Запорізька АЕС загальною довжиною ліній до 1050 км та трансформаторною потужністю підстанцій Приморська та Каховська – 4000 МВА ) та північної (Рівненська АЕС – Київська – Північноукраїнська – Харківська – Донбаська, загальна довжина ліній якої 1200 км, з трансформаторною потужністю підстанцій Київська та Харківська – 4000 МВА).
Введення в експлуатацію цих магістралей створить необхідні умови для паралельної роботи ОЕС України з енергосистемою UCTE та значного збільшення експорту електроенергії, що відповідає довгостроковим завданням зовнішньої політики щодо інтеграції України до Європейського Союзу.
Об'єднання на паралельну роботу з Європейською енергосистемою реально можливе після завершення виконання низки заходів у період 2007 – 2010 рр.
За межами 2010 року після включення на паралельну роботу з енергосистемами європейських країн пропускна спроможність існуючих міждержавних ПЛ 220 – 750 кВ Україна – ЄС становитиме близько 6000 МВт.
Паралельна робота з енергосистемою UСТЕ в сучасних умовах (приєднання до UCTE енергосистем Балканських країн разом з Румунією та Болгарією) потребує проектного опрацювання нових принципів протиаварійного управління енергосистемою.
Для поетапної реалізації програми розвитку магістральних електричних мереж необхідно побудувати та ввести в експлуатацію:
в період 2006-2010 рр. – 1500 км ПЛ 330-750 кВ (у т.ч. 750 кВ – 660 км) та 3000 МВА трансформаторних потужностей – загальна сума витрат становить 5,6 млрд. грн.;
в період 2011-2020 рр. – 3000 км ПЛ 330-750 кВ (у т.ч. 750 кВ – 1900 км) та 6750 МВА трансформаторних потужностей (у т.ч. на підстанціях 750 кВ − 6000 МВА) – загальна сума витрат становить 31,2 млрд.грн.;
в період 2021-2030 рр. – 700 км ПЛ 330-750 кВ (у т.ч. 750 кВ – 500 км) та 2200 МВА трансформаторних потужностей (у т.ч. на підстанціях 750 кВ − 2000 МВА), для чого необхідно 10,7 млрд. грн.
Залежно від вибору майданчиків для розміщення АЕС і з урахуванням програми розвитку електроопалення в населених пунктах загальний обсяг ПЛ і ПС 330 кВ в період 2010 – 2030 рр. може збільшитись на 1200-1500 км і 1500-2000 МВА трансформаторних потужностей загальною вартістю 4,5-5 млрд.грн.
Потребують повної та часткової заміни 75% спрацьованого обладнання підстанцій 220-750 кВ та 58% ПЛ 220-750 кВ, реконструкції – 112 підстанцій напругою 220-750 кВ, термін експлуатації яких за відповідними періодами розвитку перевищить 30 років, із заміною понад 200 одиниць потужного трансформаторного та реакторного обладнання напругою 220-750 кВ, та іншого високовольтного обладнання. При цьому в період до 2015 р. реконструкції підлягають 67 підстанцій, упродовж 2016-2020 рр. – 30 підстанцій, а продовж 2021-2030 рр. – 15 підстанцій.
Передбачається також реконструкція пристроїв релейного захисту та протиаварійної автоматики із заміною їх на сучасні, побудовані на мікропроцесорній базі.
Розвиток та реконструкцію магістральних електричних мереж передбачено виконувати сукупно із системами телекомунікацій, які виконуються на базі оптиковолоконних мереж, що дозволить впроваджувати сучасні функціональні системи АСУ ТП, АСДУ, АСУП, для забезпечення надійного транспортування електроенергії відповідно до вимог інтеграції України до Європейського співтовариства.
Загальний обсяг необхідних капітальних вкладень для поетапної реалізації програми розвитку магістральних електричних мереж до 2030 р. становитиме 47,5 млрд. грн.
Міждержавні мережі та експортна політика. Інтеграція з об‘єднанням для передавання електричної енергії (UCTE).
Географічне розташування України дозволило збудувати значну кількість потужних ліній електропередачі міждержавного значення, які з’єднують ОЕС України з енергосистемами суміжних країн – Російської Федерації, Республіки Молдова, Республіки Білорусь, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. До 90-х років в європейські країни експортувалось близько 30 млрд. кВт/год електричної енергії на рік, у 2005 р. обсяг експорту становив 8,4 млрд.кВт.
На етапі до інтеграції ОЕС України до UСТЕ реальним шляхом суттєвого збільшення експорту електроенергії до європейських країн є реалізація проекту спорудження вставок постійного струму (ВПС).
На період до 2010 року з метою забезпечення стабільного експорту та збільшення його обсягів необхідним є:
модернізація електромереж та збільшення генеруючих потужностей „Острова Бурштинської ТЕС”;
добудова Добротвірської ТЕС-2;
розв’язання проблеми пропускної спроможності електромереж на перерізі Україна – Молдова шляхом будівництва додаткових електромереж в Одеському енерговузлі.
Введення пiвденного та пiвнiчного транзитiв 750 кВ, відновлення ліній 750 кВ на Iсакчу та Жешув забезпечить функціонування ОЕС Укpaїни в режимi паралельної роботи з європейськими енергосистемами та створення технічних умов для збільшення експорту електроенергії до 20 – 25 млрд.кВтг на кінець прогнозованого періоду.
Для підвищення надійності та якості електропостачання, забезпечення стійкості та безпеки Об’єднаної енергосистеми за умови паралельної роботи з іншими енергосистемами необхідно до 2010 року забезпечити створення системних комплексів протиаварійної автоматики та релейного захисту.
Для інтеграції енергосистеми України до енергетичних систем держав ЄС у термін до 2010 р. необхідно підвищити технічний рівень електростанцій і систем електропередачі, здійснити впровадження сучасних систем первинного регулювання частоти та потужності з одночасним доведенням показників їх роботи до європейських стандартів.
Міждержавні лінії електропередачі України та можливості експорту електроенергії до суміжних країн
Найменування
країн
Кількість повітряних ліній за класами напруги
Пропускна здатність ЛЕП, мрд.кВтг
в рік
Експорт
в 2005 році, млрд.кВтг
750
кВ
400-
500 кВ
220-330
кВ
110-0,4
кВ
Всього
Російська Федерація
1
3*
10
18
32
26,3
2,0
Молдова
7
18
25
1,5
1,6
Білорусь
2
6
8
6,1
-
Польща
1
1
2
UCTE
5,0** | 4,8
49,0*** |
Словаччина
1
1
2
Угорщина
1
1
2
4
Румунія
1
1
2
* - одна лінія електропередачі постійного струму 400 кВ;
** - при роботі „Острова Бурштинської ТЕС”;
*** - при паралельній роботі.
Необхідно збільшити пропускну спроможність міждержавних електромереж як на території України, так і на територіях країн ЄС, що потребує скоординованих дій відповідних вітчизняних та зарубіжних структур.
Розподільні мережі
Розподільні електричні мережі налічують близько 1 млн.км повітряних і кабельних ліній електропередачі напругою 0,4 – 150 кВ, близько 200 тис. од. трансформаторних підстанцій напругою 6 – 110 кВ загальною встановленою потужністю понад 200 тис. МВА.
Погіршений стан розподільних електромереж призводить до аварійних ситуацій в регіонах країни. Брак фінансових ресурсів унеможливлює відновлення, модернізацію та реконструкцію діючих електричних мереж всіх класів напруги, а також будівництво нових ліній електропередачі. Значно зросла кількість об'єктів, які відпрацювали свій технічний ресурс. У розподільних електричних мережах напругою 0,4 – 150 кВ підлягають реконструкції та заміні близько 140 тис. км електромереж, або 17% від їх загальної протяжності, та 19% трансформаторних підстанцій.
Незадовільний стан електричних мереж, їх невідповідність діючим нормам і режимам електроспоживання, а також низький рівень приладів обліку призводить до значного зростання технологічних витрат під час транспортування електроенергії.
Для задоволення потреб споживачів в якісному та надійному електропостачанні необхідно:
у 2006 – 2010 рр. ввести в експлуатацію не менше 30 тис. км нових та реконструйованих ліній електропостачання напругою 0,4-150 кВ;
у 2011 – 2020 рр. вводити щороку в дію не менше 15 тис. км таких ліній;
у наступні роки здійснювати щорічне будівництво нових ліній електропередач відповідно до потреб розвитку електронавантаження споживачів та проводити відновлення діючих ПЛ в обсязі норм амортизаційних відрахувань. При цьому будівництво нових ліній електропередач і трансформаторних підстанцій, а також реконструкцію діючих, необхідно здійснювати з урахуванням переведення господарських потреб населення сільської місцевості з газу на електроенергію.
Будівництво та модернізація підстанцій напругою 35-150 кВ має відбуватися у прямій залежності від ступеня подальшого енергооснащення промислових, сільськогосподарських і комунально-побутових споживачів і здійснюватися випереджувальними темпами стосовно зростання електричного навантаження.
Розвиток і реконструкція електромереж у сільській місцевості має здійснюватися із залученням коштів місцевого і держаного бюджетів та підприємницьких структур.
Технічне переозброєння, реконструкція електричних мереж та їх розвиток мають здійснюватися на вітчизняній нормативній базі з урахуванням рекомендацій Міжнародної Електротехнічної комісії та регіональних особливостей щодо умов надійності й екологічної безпеки, з урахуванням реальної вартості земель та максимального використання основних матеріалів і обладнання власного виробництва, зміцнення матеріальної бази і кадрового потенціалу будівельно-монтажних організацій (механізованих колон та інших).
На розвиток розподільних мереж до 2030 року планується 35,4 млрд.грн., у тому числі з 2006 - 2010 роки - 7,6 млрд.грн., з 2011 - 2020 роки – 12,6 млрд.грн., з 2021 – 2030 роки – 15,2 млрд.грн.
Загальна сума інвестицій на розвиток до 2030 року магістральних, міждержавних та розподільних електричних мереж, включаючи забезпечення паралельної роботи ОЕС України з UCTE, а також на модернізацію, оновлення та будівництво трансформаторних підстанцій становить 82,9 млрд.грн.
Повітряні лінії електропередач.
4.1. Призначення.
Повітряною лінією електропересилання називається пристрій для пересилання електроенергії по проводах, що розміщений на відкритому повітрі та прикріплений з допомогою ізоляторів та арматури до опор, кронштейнів або до стійок на інженерних спорудах (мостах, димових трубах, тощо). Повітряні лінії потребують менших капітальних витрат, ніж кабельні; вони зручніші в експлуатації, бо пошкодження легко виявити під час огляду, але менш надійні й більш небезпечні, ніж підземні.
4.2. Основні конструктивні вузли повітряних ліній та їх призначення.
Лінії електропересилання бувають транзитними, тобто такими, які передають усю потужність на кінцеву підстанцію, та магістральними, з кількома відгалуженнями. Є лінії постійного і трифазного змінного струмів. Пересилання електроенергії змінним струмом є основною та найбільш поширеним.
Основними елементами повітряних ліній (ПЛ) є проводи для пересилання електроенергії, грозозахисні троси для захисту від атмосферних перенапруг (грозових розрядів), опори для підвісу проводів та тросів, ізолятори для ізоляції проводів від опор, лінійна арматура для кріплення проводів та тросів до ізоляторів та опор, а також для з’єднання проводів та тросів.
Конструкції ПЛ визначаються проектом, в якому вказують їх номінальну напругу та марки проводів з урахуванням метеорологічних та геологічних умов вздовж траси лінії. Проектування конструктивної частини ПЛ полягає у виборі типових опор. При цьому визначають: механічні навантаження на проводи та грозозахисні троси; габаритні розміри прогонів; стріли провисання проводів в прогонах для різних кліматичних умов роботи лінії; розміщення опор по профілю траси лінії та інше. Для визначення навантажень на дроти та механічних навантажень в їх матеріалах необхідно знати кліматичні умови в районі спорудження лінії (ожеледь, вітрові навантаження, які викликають такі негативні явища як обрив дротів, вібрація та хитання проводів.
Кліматичні умови різних районів країни та їх вплив на повітряні лінії визначають на основі статистичної обробки метеорологічних спостережень. Результати дослідження атмосферних дій на повітряні лінії дозволили скласти карти кліматичного районування території країни за швидкістю напору вітру і товщиною стінки ожеледі.
Конструкція фази ПЛ в основному визначається маркою та перерізом проводів, їх кількістю в фазі, розміщенням та відстанню між ними. Якщо фаза виконана не одним, а двома та більше проводами, вона називається розщепленою. Повітряні лінії з розщепленими фазами споруджують для надвисоких напруг.
За конструктивним виконанням ПЛ можуть бути одно- , дво- та багатоколовими. Число кіл визначається схемою електропостачання в залежності від потужності, що передається по лінії електропересилання та необхідності резервування. Під поняттям коло розуміють три проводи однієї трифазної ПЛ. Згідно з цим одноколовою називається ПЛ з розміщенням одного кола на опорах, двоколовою називається ПЛ з кріпленням на опорах двох кіл. Кола можуть бути підвішані на двох окремих одноколових опорах або на одній двоколовій опорі.
Повітряні лінії виконуються голими (неізольованими) проводами. Згідно з державним стандартом проводом називається виріб, у якого одна або декілька струмопровідних жил. В залежності від конструкції розрізняють:
однодротові проводи, які складаються з одного дроту суцільного перерізу (рис. 2,а);
багатодротові монометалеві проводи, які складаються в залежності від перерізу проводу з 7, 19 та 37 скручених між собою окремих дротів з одного металу (рис. 2,б);
багатодротові біметалеві проводи, які складаються з дротів двох металів або металу та сплаву(рис. 2,в);
порожнисті проводи та розширені проводи з каркасною спіраллю.
Опори призначені для підвішування проводів та тросів на необхідній висоті над поверхнею землі, проводів інших ліній , споруд чи води. Вони повинні бути механічно міцними за різних метеорологічних умов. Опори класифікують за матеріалом, типом та призначенням, конструктивними особливостями та за іншими ознаками. Для ПЛ доцільно використовувати, як правило, уніфіковані та типові конструкції.
Залежно від матеріалу опори повітряних ліній можуть бути дерев’яними, металевими або залізобетонними.
Ізолятори є одними з найбільш важливих елементами повітряних ліній. Правильний вибір ізоляції та її висока якість є основними умовами, виконання яких забезпечує надійну експлуатацію ліній. На відміну від ізоляторів, які використовують в інших електроустановках, наприклад в електричних апаратах, ізолятори повітряних ліній називають лінійними.
Лінійні ізолятори повітряних ліній призначені для ізолювання проводів від опор та інших конструкцій кріплення, а також для кріплення проводів та тросів до опор. В більшості випадків вони витримують значні механічні навантаження. Кожен ізолятор складається з ізоляційного елемента та металевої арматури для кріплення проводів та тросів до ізоляторів, а ізоляторів до опор (рис. 6). Матеріал ізоляторів повинен витримувати діяння змінних температур, опадів, сонця тощо, а також бути хімічно стійким по відношенню до агресивного впливу у вигляді диму та пари, яка містить кислоти, луги чи відкладення морських солей. Таким матеріалом в основному є загартоване скло та фарфор. В перспективі для виготовлення ізоляторів передбачається використання склопластиків.
З’єднання ізоляторів в гірлянді, кріплення проводів до ізоляторів, підвішування гірлянд ізоляторів на опорах, з’єднання проводів тощо, виконують з допомогою типових деталей, які називаються лінійною арматурою. Арматура повинна мати високу механічну міцність та корозійну стійкість. Її виготовляють з ковкого чавуну та сталі і цинкують.
Лінійну арматуру можна умовно розділити за призначенням на п’ять основних типів: затискачі; зчіпна арматура; захисна арматура; з’єднувальна арматура; розпірки.
Лінії електропересилання характеризують параметрами, якими є рівномірно розподілені вздовж лінії значення активних та індуктивних поздовжніх опорів (r, [Ом]; x, [Ом]) та активних і ємнісних поперечних провідностей (g, [См]; b, [См]). В практичних розрахунках користуються значеннями зосереджених параметрів, що відповідають умові рівномірного розподілу вздовж лінії. В цьому випадку ЛЕП можна умовно представити П-схемою заміщення (рис.4.2.1).
Рис. 4.2.1 . П-схема заміщення ЛЕП.
Поопорні схеми ПЛ.
Поопорні схеми повітряних ліній використовують для спрощення реальної схеми систем повітряних ліній, при цьому на на цих схемах розміщені кожна опора лінії, її номер, тип лінії, тобто на який клкс напруги вона розрахована та інші позначення.
Кабельні лінії електропересилання.
5.1. Призначення.
Кабельні лінії призначені для живлення міст, хімічних, нафтопереробних, металургійних, автомобільних і других промислових підприємств.
Як правило, кабельні лінії прокладають у місцях, де ускладнено будівництво повітряних ліній (ПЛ) - у містах, селищах, на території промислових підприємств. Вони мають певні переваги перед ПЛ - закрита прокладка, що забезпечує захист від атмосферних впливів (вітер, гроза, зледеніння), КЛ мають більшу надійність і безпеку в експлуатації. Тому, незважаючи на їх велику вартість і трудомісткість спорудження, кабельні лінії широко застосовують у мережах зовнішнього і внутрішнього електропостачання.
5.2. Конструкція кабельних ліній.
Конструкція силових кабелів залежить від класу напруги.
Кабелі виконують двожильними лише для кабельних ліній постійного струму.
Кабелі на напругу до 1 кВ виконують чотирижильними, одна з жил, що має менший переріз, є нульовою. В чотирипровідних мережах з глухоуземленою нейтраллю можливе використання трижильних кабелів із застосуванням алюмінієвої оболонки як нульового проводу.
Кабелі на напругу 6 -10 кВ виконують трижильними з круглими або секторними жилами в паперовій, гумовій чи пластмасовій ізоляції. Простір між жилами в залежності від виду ізоляції заповнюють джутами з паперу, гуми або пряжі, просоченої антисептиком, полівінілхлоридом чи поліетиленом.
Для прокладання кабельних ліній напругою 20 - 35 кВ використовують трижильні кабелі з окремими свинцевими (окремо освинцьованими) або алюмінієвими оболонками чи з екранованими жилами. Наявність окремо освинцьованих оболонок або екранів в кожній жилі покращує використання ізоляції кабеля, оскільки тоді електричне поле всередині кабеля має більш рівномірну структуру.
Для спорудження кабельних ліній напругою 110 - 500 кВ використовують кабелі, наповнені малов’язкою очищеною оливою під тиском до 1,6 МПа. Оливонаповнені кабелі поділяють на кабелі високого та низького тиску. За конструкцією це можуть бути одножильні кабелі з центральним оливопровідним каналом або трижильні в сталевій трубі з оливою. Кабелі, наповнені оливою низького тиску, отримали найбільше поширення в мережах напругою 110 кВ. Це одножильні кабелі з центральним оливопровідним каналом. Для спорудження КЛ напругою 220 - 500 кВ використовують в основному оливонаповнені кабелі високого тиску.
Окрім вказаних конструкцій, на напругу 110 - 220 кВ виготовляють одножильні кабелі, наповнені оливою в пластмасовій оболонці.
Рис. 5.2.1 Конструкція кабелів напругою 110 кВ.
На рис. 5.2.1,а зображено кабель низького тиску марки МНСК ( 1 - оливопровідний канал, 2 - струмопровідна жила, 3 - екрани по жилі та ізоляції, 4 - ізоляція, 5 - свинцева оболонка, 6 - стрічки полівінілхлориду чи поліетилентерефталату, 7 - мідні твердовальцовані стрічки, 8 - шар бітумного компаунду, 9 - стрічка бітумованого кабельного паперу, 10 - склопряжа чи просочена кабельна пряжа, 11 - броня з круглих стальних оцинкованих дротів). На рис. 2,б зображено оливонаповнений кабель високого тиску на напругу 110 кВ марки МВДТ, що складається з трьох однофазних кабелів 4, розміщених в стальному трубопроводі 1. Для захисту ізоляції 3 від механічних пошкоджень на кожен кабель поверх екрана 2 накладають бронзові дроти 5.
Для підтримання необхідного тиску оливи використовують спеціальні пункти підживлення.
Для виготовлення кабелів витрачається велика кількість дефіцитних матеріалів, тому перед спеціалістами ставлять завдання пошуку нових конструктивних рішень спрямованих на зниження вартості КЛ. З цієї причини мідні жили та свинцеві оболонки замінюють на алюмінієві жили та оболонки, а також взагалі відмовляються від захисних металевих оболонок та покривають алюмінієві оболонки антикорозійними синтетичними плівками. Все більше в практиці експлуатації застосовують кабельні лінії з ізоляцією зі штучних матеріалів.
Крім удосконалення безпосередньо конструкцій кабельних ліній, працюють над створенням принципово нових конструкцій КЛ, що дозволяє збільшити їх пропускну здатність порівняно з існуючими в 4 - 10 разів. До них належать лінії електропересилання в трубах зі стисненим газом та кріогенні КЛ.
Контрольні кабелі можуть мати від 4 до 37 жил перерізом 0,75 - 10 мм2 та ізоляцію з просоченого кабельного паперу або гуми. Для їх герметизації використовують оболонки зі свинцю, алюмінію або полівінілхлориду. Останні захищені від механічних пошкоджень “бронею” зі стальних стрічок або стальних оцинкованих дротів круглого чи прямокутного перерізу. Стальна броня покрита джутовою пряжею, просоченою бітумним мастилом.
Підстанції електричних мереж.
6.1. Призначення.
Електрична підстанція — електроустановка призначена для приймання, перетворення та розподілу електричної енергії, складена з трансформаторів чи інших перетворювачів електричної енергії, розподільних і керувальних установок і допоміжних пристроїв
6.2. Силове електрообладнання підстанцій та його призначення.
На підстанції встановлюють таке електрообладнання: трансформатори напруги, розрядники, вимикачі, силові трансформатори, реактори, роз’єднювачі.
Трансформатор напруги призначений для пониження рівня напруги до стандартної величини 100 В, або 100 В, та відокремлення вимірювальних кіл та релейного захисту від кіл високої напруги.
Для захисту від атмосферних і короткочасних внутрішніх перенапруг ізоляції електроустаткування підстанції змінного струму встановлюють розрядники.
Вимикачі високої напруги служать для комутації електричних ланцюгів у всіх експлуатаційних режимах: включення і відключення струмів навантаження, струмів намагнічення трансформаторів, зарядних струмів ліній і шин, відключення струмів к.з.
Трансформатором називають електромагнітний статичний пристрій, призначений для перетворення за допомогою явища електромагнітної індукції(відкрите Майклом Фарадеєм) змінного струму однієї напруги на змінний струм іншої напруги. Пристрій найчастіше складається з двох (а іноді і більшої кількості) взаємо нерухомих електрично не пов'язаних між собою обмоток, розташованих на феромагнітному магнітопроводі. Обмотки мають між собою магнітний зв'язок, здійснювану змінним магнітним полем. Феромагнітний магнітопровід призначений для посилення магнітного зв'язку між обмотками. Обмотки мають між собою магнітний зв'язок, здійснювану змінним магнітним полем. Феромагнітний магнітопровід призначений для посилення магнітного зв'язку між обмотками.
Реактори служать для обмеження струмів к.з. і підтримання рівня напруги.
Роз’єднювач призначений для відключення і включення електричного кола без струму чи з незначним струмом.
6.3. Схеми електричних з’єднань підстанцій електричних мереж.
Схема електричних з’єднань підстанції вибирається на основі проекту розвитку електричної мережі конкретного регіону і вона повинна забезпечити :
-необхідну надійність електропостачання споживачів даної підстанції та перетоки потужності через шини підстанції в нормальному та післяаварійному режимах;
-поетапний розвиток підстанції з врахуванням зростання навантаження споживачів та розвиток схеми мережі;
-можливість проведення ремонтних та експлуатаційних робіт на окремих елементах схеми відмикання споживачів;
-врахування вимог релейного захисту та автоматики;
-економічність;
Вибір головної схеми електричних з’єднань підстанції залежить від таких даних:
-кількості та потужності споживачів;
-напруги та призначення розподільчого пристрою;
-наявності джерел реактивної потужності, їх типу та кількості.
В1 В2
Л1 Л2
Р1 Р2
Р3 Р4
В3
Р5 Р6
Р7 Р8
В4 В5
Т1 Т2
В4 В5
ВС
Рис. 6.3.1 Схема прохідної двотрансформаторної підстанції напругою 110/10 кВ.
Індивідуальне завдання.
Заземлення ліній і підстанцій
Загальні відомості про заземлення
Заземлювальні пристрої (заземлювачі) призначені для захисту персоналу від ураження електричним струмом при появі напруги на частинах апаратів або електроустановки, які звичайно не знаходяться під напругою, а також для забезпечення їх нормальної роботи.
Заземлювальним пристроєм називається сукупність заземлювач
08.04.2012 18:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора