Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Менеджмент
Група:
МЕ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
«Державне та регіональне управління»
Львів 2010
ЗМІСТ
Розділ 1
2
1.1.Вплив політичних та бюрократичних систем на розмір та масштаби державного сектору
2
1.2.Департамент «Адміністрація міського голови» ЛМР
8
Розділ 2
12
Висновки
15
Перелік використаної літератури
16
Розділ 1
1.1.Вплив політичних та бюрократичних систем на розмір та масштаби державного сектору
Головним завданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталого економічного зростання. У його здійснені важливу роль відіграє промислова сфера, яка впливає на інтенсивний розвиток інших галузей і виробництв. Історично склалося так, що у промисловості, як і в економіці в цілому, домінуючим був державний сектор. Перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується процесами роздержавлення та приватизації, що веде до скорочення масштабів державного сектора, і потребує формування сучасних підходів до управління цим сектором у нових економічних умовах.
Існуючій структурі державного сектору економіки в Україні притаманна велика кількість проблем, успадкованих від колишнього Радянського Союзу, серед яких громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Існуюча система підготовки, прийняття і реалізації документів, які виражають економічну політику держави, гальмує здійснення економічних реформ, покликаних покращити підприємницький клімат в країні.
Очевидно, що без зміни підходів в роботі урядових відомств уже сьогодні, численні перешкоди на шляху до залучення інвестицій будуть усуватися дуже повільно, або ж будуть виникати знову чи підмінюватися новими нормативними актами і навпаки. Успішне проведення державно - адміністративної реформи стимулюватиме швидке здійснення інших реформ, зробить державний сектор менше схильним до корупції і бюрократизму та покращить загальний імідж країни, що дозволить стати на інший шлях та взяти прискорений курс на розвиток і зростання економіки України. Держава почне сприяти, а не перешкоджати здійсненню економічних реформ.
Успіх державно-адміністративної реформи залежатиме від рішучої позиції вищих посадових осіб і активної підтримки з боку підприємницьких кіл та громадянського суспільства. Якщо обидві сторони усвідомлять переваги ефективної, прозорої і не корумпованої влади, то тісні зв’язки між політичними групами і місцевим підприємницькими колами скоріше сприятимуть, ніж перешкоджають здійсненню реформи.
Приватизація – процес тривалий. Однак виникає питання, коли ж він добіжить кінця? Для пошуку відповіді на нього в першу чергу необхідно визначитися з оптимальним розміром державного сектора економіки в Україні. Адже саме цей параметр створить умови для закінчення приватизаційних перетворень.
Слід зауважити, що світова практика, не надає однозначних рекомендацій щодо розміру та впливу державного сектора, – він варіюється.
В законодавстві України є окремі норми щодо регулювання цього сектора економіки, однак їх ефективність викликає певні сумніви.
Безпосередньо питання, пов’язані з розмірами державного сектора розглядаються у Методиці визначення питомої ваги державного сектора в економіці, затвердженій спільним Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України від 04.11.03 р. за №307/375/1963. Проте, є всі підстави говорити, що затверджена методика фактично втратила свою актуальність та на сучасному етапі не в змозі сприяти ефективному виконанню поставлених розробниками завдань. Її недосконалість, зокрема, проявляється у тому, що вживається та відповідно розраховується питома вага державного сектора з позиції «суб’єкта господарювання державного сектора економіки», тоді як точнішою є орієнтація на дефініцію «об’єкти державної власності». Такий термінологічний підхід значно звужує можливості аналізу, залишаючи поза його увагою частину державного сектора економіки. Це підтверджується наведеним у Методиці переліком суб’єктів господарювання державного сектора економіки, який є стандартним для національного законодавства, і до якого, зокрема, віднесено:
• суб’єкти, які діють виключно на основі державної власності: державні підприємства, казенні підприємства, державні акціонерні компанії (товариства) та дочірні підприємства;
• суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50%;
• суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
Виходячи з такої неповної класифікації, держава встановлює систему показників, які відображають питому вагу державного сектора економіки. Відповідно, є підстави вважати, що саме неадекватний підхід до оцінки державної власності, уніфікація понять «державний сектор економіки» та «суб’єкти господарювання державного сектора» спричиняє штучне заниження ролі та значення держави в економічних процесах.
Згідно зі згаданим нормативно-правовим актом, до показників, необхідних для розрахунку питомої ваги державного сектора економіки, належать:
– кількість суб’єктів господарювання;
– обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг (без ПДВ та акцизу);
– чистий прибуток (збиток);
– залишкова вартість основних засобів і нематеріальних активів та вартість оборотних активів (на початок року, на кінець звітного періоду);
– середньооблікова кількість штатних працівників.
Можна сформулювати такі претензії змістовного характеру до наведеного переліку показників.
Кількість суб’єктів господарювання. Характеризує тільки кількісні показники господарських одиниць, які належать до державного сектора економіки. Відсутній будь-який зв’язок з результативністю діяльності таких економічних суб’єктів, окрім того, більш адекватним є аналіз кількості суб’єктів господарювання в розрізі окремих організаційно-правових форм.
Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг (без ПДВ та акцизу). Не враховує фактори, що вплинули на зростання обсягів продукції, робіт, послуг, зокрема, розвиток інфляційних процесів у національній економіці. Водночас є загальним показником, який не дає змоги адекватно відобразити результативність виробничої та маркетингової політики, її ефективність для підприємства.
Чистий прибуток (збиток). Найбільш узагальнений показник результативності діяльності економічного суб’єкта, який, втім, не завжди адекватно відображає шляхи досягнення такої ефективності, її вплив на економічне середовище. Окрім того, діяльність державного сектора економіки в окремих сферах, а на окремих територіях апріорі, не може бути прибутковою, а повинна забезпечувати суспільні інтереси.
Залишкова вартість основних засобів і нематеріальних активів та вартість оборотних активів (на початок року, на кінець звітного періоду). Залишкова вартість не дає змоги оцінити віддачу від інвестиційної політики, крім того, не відображаються зміни в техніко-технологічних процесах виробництва. Більше того, використовуваний показник абсолютно не відображає ринкову оцінку активів, що перебувають на балансі суб’єкта господарювання.
Середньооблікова кількість штатних працівників. Неможливо оцінити ефективність використання робочої сили на підприємствах державного сектора економіки. Кількість працівників абсолютно не відображає ефективності використання трудових ресурсів.
Нижче наведена перша п’ятірка видів економічної діяльності за рангом:
• сільське господарство, мисливство та лісове господарство – 60,4 %
• добувна промисловість – 13,9 %;
• освіта – 7,1 %;
• операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 6,1 %:
• охорона здоров’я та надання соціальної допомоги – 5,6 %.
Проте, як вже підкреслювалося, ці дані не відображають реальної картини, і лише уявно характеризують питому вагу державного сектора економіки в окремих галузях.
Механізмами опосередкованої дії, що визначають розмір державної власності у національній економіці, є нормативно-правові акти, які встановлюють перелік об’єктів, які не підлягають приватизації. Крім того, слід зважати на існування законодавчих актів, які визначають можливості (або відсутність таких можливостей) щодо окремих підприємств або об’єктів державної власності. Зазначимо, що такі переліки в українській історії пережили кілька трансформацій, обумовлених зміною поглядів на перспективи того чи іншого підприємства. Також існує очевидна тенденція до скорочення кількості підприємств, приватизація яких неможлива, що свідчить про певну суб’єктивність цих переліків.
На даний час окреслена проблема вирішується за допомогою Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Цей нормативно-правовий акт містить:
– перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, однак можуть бути корпоратизовані;
– заборону на приватизацію запасів державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємств, установ і організацій та інших об’єктів, що входять до системи державного резерву;
– заборону приватизації пакета акцій, що належить державі, у статутному фонді ВАТ «Турбоатом».
Саме наявність останнього пункту є симптоматичним явищем для пояснення логіки дій держави-власника в українських реаліях. Затверджені переліки формувалися без використання будь-яких обґрунтованих критеріїв, окрім розпливчастого «загальнодержавне значення». Як результат, вони неодноразово переглядалися, скорочувалися, а управлінські рішення щодо певних підприємств приймалися на основі окремих законодавчих актів.
Отже, оптимальний розмір державного сектора економіки не є константою, а постійно змінюється під впливом екзогенних та ендогенних факторів. Тобто, він відображає обсяг об’єктів державної власності, який у конкретний період розвитку забезпечує виконання державою власних функцій.
Підвищення ефективності роботи уряду протягом останніх років знову набуло актуальності, оскільки уряди зіткнулися із зростаючими вимогами щодо державних витрат та високоякісних послуг і небажанні населення сплачувати вищі податки. Це призвело до того, що уряди зосередили увагу швидше на результатах, досягнутих у виконанні завдань державного сектора, а не на ресурсах, які були прив’язані до їх виконання, як це було раніше. Ідея полягає у тому, щоб політики та державні службовці використовували цю інформацію для прийняття кращих рішень та підвищення якості виконання завдань у майбутньому.
Вміння своєчасно адаптувати організації державного сектора є необхідним для сучасного уряду. Сучасна бухгалтерія та інформаційні технології зробили можливим таке управління на засадах «незацікавленості» більшою кількістю видів установ, яке краще прив’язане до їх специфічних обов’язків. Інноваційні адміністративні структури, децентралізоване управління і надання послуг ринковим шляхом повинно покращити результати. Тим не менш, ці дії можуть не зменшити розмір центральних установ, зокрема тому що урядам необхідно посилювати координацію з центру у нових системах.
Переважна кількість галузей виробництва в Україні має низький технологічний уклад, морально та фізично зношене обладнання, застарілі технології, що не забезпечує конкурентоспроможність продукції та послуг на зовнішньому і внутрішньому ринках, матеріальних основ для підвищення життєвого рівня населення, його добробуту, а також науково-технічні та економічні передумови європейської інтеграції вітчизняної економіки.
Державна програми приватизації на 2008-2012 роки, враховуючи стратегію подальшого реформування державної власності та наближення України до Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі, спрямовано на зростання економіки країни, створення конкурентного середовища, сприятливих умов для залучення ефективних інвесторів та інвестицій у економіку країни.
Державна програма приватизації визначає завдання щодо реалізації стратегії відносин власності на період 2008-2012 років, і внесена разом з пакетом змін до чинних законодавчих актів (законів України «Про приватизацію державного майна», "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про виконавче провадження" тощо) з метою приведення їх у відповідність до Програми, а також правового забезпечення норм Програми.
Державна програма приватизації на 2008-20012 роки визначає нові підходи та напрямки подальшого вдосконалення процесу приватизації з урахуванням стратегії та ідеології курсу реформування власності на сучасному етапі, виходячи з завдань, які окреслив Президент України у своєму Посланні до Верховної Ради України «Європейський вибір» щодо зменшення в наступному десятиріччі питомої ваги державного сектора до оптимального розміру - 8-10% та набутого досвіду приватизації, зокрема підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають важливе значення для економіки та безпеки країни.
Нова Державна програма приватизації ставить основною метою приватизації у 2008-20012 роках - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва шляхом завершення широкомасштабної приватизації, як спеціального соціально-економічного проекту, результатом якого буде створення ефективного приватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища як умови для зростання економіки і добробуту населення, для адаптації економіки України до процесів глобалізації світової економіки.
Сучасні ринкові відносини не в змозі забезпечити ефективність регулювання економічних процесів, тому виникає потреба державного втручання. Вплив держави здійснюється двома засобами: як владною структурою, що встановлює "правила гри" на ринку, і як власником, що володіє певним майном і діє з іншими суб'єктами права власності. Другий варіант державного впливу здійснюється в рамках об'єктів державного сектора.
Основну ланку державного сектора складають: державні унітарні підприємства (казенні підприємства, державні комерційні підприємства, державні акціонерні товариства, де державі належить 100% акцій); державні акціонерні товариства, у яких частка державної власності становить більше 50%; державні господарські об'єднання (корпорації та концерни); інші, що можуть формуватися або входити до складу холдингів, промислово-фінансових груп, консорціумів. Критерієм віднесення господарських структур до державного сектора є факт оперативного управління державою їх діяльністю.
За роки реформ державний сектор значно зменшився. Так, за станом на 2006 р. як кількість державних підприємств, так і кількість працівників, зайнятих у них, скоротилася майже на 55%. Незважаючи на різкий спад перерахованих вище показників, до 2006 р. державні промислові підприємства втримували вагомі позиції у видобутку енергетичних матеріалів (60,2% обсяг виробництва і 62,8% кількості підприємств); відносно невелика кількість (8,3%) державних підприємств виробляють більше 22% загального обсягу хімічної та нафтохімічної продукції. На частку державних підприємств припадає більше 43% виробництва й розподілу електроенергії, газу й води; 15 і 13,5% обсягу металургійної та машинобудівної галузей відповідно.
У сучасних умовах для підвищення економічного становища України провідне значення має подальший розвиток методичного забезпечення управління державним сектором промисловості. Застосування такого підходу до ефективного управління промисловими державними підприємствами (пакетами акцій) на підставі функціональності, реалізація запропонованих у дисертаційній роботі рекомендацій щодо управлінського впливу макрорівня на розвиток державного сектора промисловості можуть істотно підвищити ефективність управління такими підприємствами.
1.2.Департамент «Адміністрація міського голови» ЛМР
Департамент утворений для забезпечення здійснення міським головою своїх повноважень, виконання обов’язків і реалізації прав, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормами чинного законодавства України.
Департамент «Адміністрація міського голови» підпорядковується безпосередньо міському голові і виконує функції його патронатної служби, забезпечуючи здійснення міським головою повноважень, передбачених чинним законодавством України. Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, відповідальним за виконання частини повноважень виконавчих органів міської ради, покладених на нього у встановленому порядку.
Рис. Організаційна структура департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР
Таблиця 1
Рис. Місце департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР в структурі державних органів виконавчої влади
Характеристика САПУ в контексті здійснення державного (регіонального) управління
Назва САПУ
Структурні підрозділи
Завдання, повноваження, компетенції
Інструменти та заходи державного (регіонального) управління
Депар тамент «Адміні страція міського голови» ЛМР
Управління внутріш ньої політики
розробка та впровадження організаційно-функціональних заходів для реалізації єдиної політики у сфері інформаційної і внутрішньої політики міської ради, її зовнішніх відносин та контролю за виконанням цих заходів;
Інструменти:
нормативно-правові (Конституція та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, ухвали міської ради, Поло жен ня про департа мент «Адміністра ція міського голо ви», інші норма ти вно-правові акти чинного зако нодавства України);
договірні (укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних галузях суспільного життя);
судові (судовий розгляд справ).
Управління інформацій ної політики та зовнішніх відносин»
реалізація зовнішньої політики територіальної громади міста відповідно до зовнішньополітичної стратегії держави Україна, налагодження та впровадження взаємови гідної співпраці з іноземними партнерами;
формування позитивного сприйняття м. Львова, попу ляризація міста, поширення позитивних знань про Львів в Україні та за кордоном;
Управління контролю та аудиту
забезпечення прозорості та відкритості у діяльності органів місцевого самоврядування м. Львова, висвітлення питань роботи міської ради, виконавчого комітету і міського голови, їх позиції з актуальних питань перед територіальною громадою міста;
забезпечення ефективного виконання посадовими особа ми місцевого самоврядування своїх обов'язків, належного здійснення виконавчими орга на ми, підприємствами, устано ва ми та організаціями комуна ль ної власності фінансово-гос по дарської діяльності шляхом виконання контрольних функцій.
Адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1
Дні та години прийому громадян: 1-й, 3-й четвер місяця, 14.00-18.00
Контактні телефони, e-mail: +38 (032) 297-59-05, 297-58-03, 297-58-19;
mayor_adm@city-adm.lviv.ua
Директор департаменту – Березюк Олег Романович
Розділ 2
Таблиця 2
Прикладні аспекти державного (регіонального) управління діяльності суб‘єкта підприємництва
№ п/п
Параметри, що характеризуються
Характеристика параметрів
1.
Назва суб‘єкта підприє мництва (СП)
ТзОВ «Джо кон да»
2.
Організаційно-правова форма підприємництва
ТзОВ – това рис тво з об ме же ною від по ві даль ністю, що має ста тут ний фонд, по ді ле ний на ча с тки, роз мір яких визнача єть ся установ чими доку ме н тами.
3.
Профіль, вид діяльності
Надання по слуг у сфе рі перука рсь кої діяль но сті.
4.
САПУ, до яких може зве р татись СП в процесі ство р е н ня, державної реєстрації, діяльності, реорганізації, ліквідації та ін.
Держкомітет із питань регуляторної політики та підприємництва, Міська рада міста обласного значення або районна адміністрація, Антимонопольний комітет України, Єдиний державний реєстр, Державна податкова адміністрація, Пенсійний фонд, Районний відділ внутрішніх справ.
4.1
Проблеми, завдання, що потребують вирішення:
Проблема 1
Зміна найменування юридичної особи
Проблема 2
Отримання ліцензій на право займатися наданням перукарських послуг з використанням медичних засобів
Проблема 3
Підприємство бажає розміщувати рекламу на вулицях міста.
Проблема 4
Фірма прийняла рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності за допомогою сплати єдиного податку.
Проблема 5
Зміна статутного капіталу
4.2
САПУ, до якого апелює СП з метою вирішення проблем:
Проблема 1
Єдиний державний реєстр
Оскільки найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до ЄДР, то зміна найменування здійснюється в порядку держреєстрації змін до установчих документів (ст. 29 Закону №755). Для цього юрособа повинна подати держреєстратору такі документи:
1) заповнену реєстраційну картку на проведення реєстрації змін до установчих документів юрособи (форма №3);
2) нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) юрособи або уповноваженого ними органу, яким затверджено зміни до установчих документів;
3) оригінал установчих документів юрособи з відміткою про їх держреєстрацію;
4) два примірники установчих документів у новій редакції;
5) документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих.
Проблема 2
Орган ліцензування
Для одержання ліцензії суб’єкт господарювання має подати заяву на отримання ліцензії та копію свідоцтва про державну реєстрацію (або замість копії свідоцтва — копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України). Отже, підприємець декларує своє бажання провадити господарську діяльність певного виду.
Перед поданням документів потрібно з’ясувати місцезнаходження органу ліцензування, який видає ліцензії на певний вид діяльності, й підготувати такі документи:
- заяву про видачу ліцензії;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (засвідчені нотаріально або в органі, який видав оригінал цього документу);
- для деяких видів господарської діяльності — інші документи, вичерпний перелік яких встановлено в постанові Кабінету Мiнiстрiв України «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 04.07.2001 № 756
Проблема 3
Органи місцевого самоврядування (відділ дизайну міського середовища)
Треба подати письмову заяву на ім‘я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подають архітектурно-художню форму, ескіз-ідею і фото об‘єкта. Сплатити податок з реклами.
Проблема 4
Державна податкова адміністрація
Подати письмову заяву відповідної форми до податкового органу. Із заявою необхідно подати платіжний документ про сплату єдиного податку за період, не менший ніж календарний місяць.
У податковому органі уточнити розмір ставки єдиного податку, установленої місцевими радами для певного виду діяльності, а потім здійснити оплату як мінімум за 1 календарний місяць.
Отримати Свідоцтво про сплату єдиного податку.
Якщо приватний підприємець зареєстрований платником ПДВ, то він зобов‘язаний знятися з такої реєстрації.
Проблема 5
Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку
Реєструються зміни у засновницькі документи товариства, пов‘язані зі збільшенням СК.
Висновки
Існуючій структурі державного сектору економіки в Україні притаманна велика кількість проблем, успадкованих від колишнього Радянського Союзу, серед яких громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Існуюча система підготовки, прийняття і реалізації документів, які виражають економічну політику держави, гальмує здійснення економічних реформ, покликаних покращити підприємницький клімат в країні.
Підвищення ефективності роботи уряду протягом останніх років знову набуло актуальності, оскільки уряди зіткнулися із зростаючими вимогами щодо державних витрат та високоякісних послуг і небажанні населення сплачувати вищі податки. Це призвело до того, що уряди зосередили увагу швидше на результатах, досягнутих у виконанні завдань державного сектора, а не на ресурсах, які були прив’язані до їх виконання, як це було раніше. Ідея полягає у тому, щоб політики та державні службовці використовували цю інформацію для прийняття кращих рішень та підвищення якості виконання завдань у майбутньому.
Вміння своєчасно адаптувати організації державного сектора є необхідним для сучасного уряду. Сучасна бухгалтерія та інформаційні технології зробили можливим таке управління на засадах «незацікавленості» більшою кількістю видів установ, яке краще прив’язане до їх специфічних обов’язків. Інноваційні адміністративні структури, децентралізоване управління і надання послуг ринковим шляхом повинно покращити результати.
Департамент «Адміністрація міського голови» утворений для забезпечення здійснення міським головою своїх повноважень, виконання обов’язків і реалізації прав, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормами чинного законодавства України.
Департамент «Адміністрація міського голови» підпорядковується безпосередньо міському голові і виконує функції його патронатної служби, забезпечуючи здійснення міським головою повноважень, передбачених чинним законодавством України. Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, відповідальним за виконання частини повноважень виконавчих органів міської ради, покладених на нього у встановленому порядку.
Суть другої частини розрахункової роботи полягає в тому, що студент самостійно обирає суб‘єкт підприємницької діяльності, визначає організаційно-правову форму та профіль його діяльності. Далі обирається п‘ять проблем, що виникають в процесі створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації, ліквідації підприємства та назвати відповідний САПУ, що має повноваження щодо вирішення визначеної проблеми.
Перелік використаних джерел
Запоточний І. В., Захарченко В. І. Державне регулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ «Одіссей», 2003.
Мазур А. Г. Регіональна економіка: проблеми відтворення і управління. – Вінниця: Колос, 2000.
Розвиток підприємництва в Україні. – К.: Нора-друк, 2003.
Державне управління: Навч. Посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А. Ф. Мельник. – К.: Знання – Прес, 2003.
Основи підприємництва: Навч. Посіб. / Г. М. Захарчин – К.: Знання, 2008.
18.04.2012 17:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора