Національний університет ”Львівська політехніка“
Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій
Кафедра АСУ
Контрольна робота
З навчального курсу «Мікро- і макроекономіка»
Варіант №21
Теоретичні питання:
Суть, функції і види ринку.
Ринок – будь-яка інституція або механізм, що забезпечує зв’язок покупців і продавців певного товару або послуги.
Поняття ринку вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва. Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи.
Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим - купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони - продавець i покупець - знаходять компромiс, який проявляється в цiні.
Можна виділити такі критерії для характеристики структури і системи ринку: - за об’єктами: ринок товарів і послуг (споживчий ринок); ринок робочої сили; ринок засобів виробництва; ринок цінних паперів, валюти; ринок науково-технічних розробок, патентів; ринок інформації; ринок обігових коштів; ринок окремих товарів або товарних груп (м’яса, одягу, взуття); ринок ліцензій та ін.;
за суб’єктами: ринок покупців; ринок продавців; ринок державних структур; ринок проміжних продавців-посередників;
за географічним положенням: місцевий (локальний) ринок; регіональний ринок; національний ринок; світовий ринок;
за галузями: автомобільний ринок; комп’ютерний ринок і т. д.;
за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок;
за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;
за ступенем обмеженості конкуренції: вільний ринок; монополістичний ринок; олігополістичний ринок; змішаний ринок;
за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний («чорний») ринок.
Функції ринку:
Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;
Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;
Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.
Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.
Сануюча (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.
Цінові і нецінові фактори попиту і пропозиції
Цінові фактори попиту
зміна процентної ставки;
ефект багатства, або касових залишків;
ефект імпортних закупівель.
Цінові фактори пропозиції
Індивідуальні середні витрати при перевищенні оптимального випуску
Виникнення "вузьких місць" при забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом.
Використання резервних потужностей з нижчою ефективністю.
Заміщення технологій, обладнання та складових матеріальних витрат.
Збільшення та інтенсифікація праці при незмінних обсягах капіталу.
Зростання середніх витрат внаслідок зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні інтенсивності праці й використання обладнання.
Залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації.
Структурні зміни та природні умови
Нерівномірне досягнення повної зайнятості в окремих галузях.
Утворення структурних диспропорцій па ринку ресурсів, підвищення ціп на відносно дефіцитні ресурси і фактори виробництва.
Розширення сукупного попиту за рахунок товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів.
Розширення випуску за рахунок збільшення кількості діючих підприємств.
Розширення випуску па менш ефективних підприємствах.
Збільшення масштабів перерозподілу ресурсів.
Використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються.
Виробництво за межами сезонного періоду, порушення ритмічності виробництва.
Зовнішньоекономічні фактори
Розширення збуту па дорогих ринках (нових, віддалених, нсосвоєних, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та корумпованих).
Імпортні тарифи, податки та квоти па товари, що є ресурсами виробництва.
Плата за перевищення експортних та внутрішніх квот па реалізацію.
Антидемпінгові включення в ціни вітчизняних експортерів.
Інституційні фактори
Ставки податків на додану вартість та з обігу.
Обмежувальні нормативи використання ресурсів і техногенного навантаження.
Прогресивні ставки рентних платежів за використання природних ресурсів.
Прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії.
Екологічні нормативи та санкції.
Штрафи за порушення норм санітарної, трудової, технічної та пожежної безпеки.
Нецінові фактори попиту
Споживчий попит
Особистий дохід домогосподарств
Податки на доходи фізичних осіб
Багатство домогосподарств
Запозичення домогосподарств
Очікування домогосподарств
Інвестиційни попит
Процентна ставка
Технічний прогрес
Рівень забезпеченості основним капіталом
Податки на прибуток підприємців
Ділові очікування
Урядовий попит
Державні закупівлі
Іноземний попит
ВВП інших країн
Валютний курс
Торговельна політика
Нецінові фактори пропозиції
Обсяг ресурсів та факторів виробництва
Капітал
Технологія
Населення та праця
Природний приріс населення
Еміграція населення
Освіта і кваліфікація населення
Організація та управління
Підприємницька ініціатива, досвід
Раціональна організація виробництва
Природні ресурси
Забезпеченість і доступність
Якість, придатність до використання
Ефективність виробництва
Продуктивність праці
Якість продукції
Рівень цін на ресурси
Рівень заробітної плати
Оренда землі та приміщення
Інтеграція у світове господарство
Домінування на ринку
Норми амортизацію
Непрямі податки на підприємство
Видатки підприємницької діяльності
Міжнародний поділ праці і світове господарство
Поняття світового господарства.
Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, що відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних організаціях (Організації Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародному валютному фонді (МВФ), Світовій організації торгівлі (СОТ) та ін.), створюють міждержавні регіональні об’єднання — економічні (наприклад, Європейський Союз (ЄС)), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору (НАТО)) тощо.
Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему — світове співтовариство, а їхні національні економіки — у світове господарство. Світове господарство — це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу.
Міжнародний поділ праці.
Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за законами міжнародного географічного поділу праці. Географічний поділ праці проявляється:
у формуванні господарської спеціалізації територій, тобто виробництві певної продукції, призначеної для вивозу на інші території. При цьому за певними територіями "закріплюються" ті галузі спеціалізації, для яких тут існують найкращі природні та соціально-економічні умови;
у товарному обміні між територіями результатами господарської діяльності — вивезенні продукції галузей спеціалізації І ввезенні продукції інших галузей. При цьому завозиться продукція, виробництво якої на даній території або взагалі неможливе (у зв'язку з її природними особливостями), або недостатнє для власних потреб, або ж недоцільне (обходиться дорожче, ніж ввезення з інших територій).
Географічний поділ праці може бути міжрайонним (між окремими територіями в межах однієї держави) і міжнародним (між окремими державами). Господарську спеціалізацію територій визначають як готова продукція (наприклад, автомобілі), так і її частини (деталі, вузли, агрегати), окрім цього сировина й напівфабрикати (залізна руда, кокс, чавун, сталь тощо). Галузями спеціалізації територій можуть бути галузі матеріального виробництва (промисловості, сільського й лісового господарства, рибальства), а також послуги виробничого й невиробничого характеру (ремонтні, будівельні, інженерні, транспортні, комунікаційні, фінансові, науково-технічні, рекламні, інформаційні, страхові, туристичні тощо).
Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках. "Обличчя" країни у міжнародному поділі праці визначають галузі міжнародної спеціалізації, продукція яких значною мірою зорієнтована на експорт (вивезення в Інші країни).
На формування географічного поділу праці впливають різноманітні чинники, які можна згрупувати у три групи:
географічне положення країн. Наприклад, приморські країни спеціалізуються на морському рибальстві, приморські "вузлові" країни на обслуговуванні світової морської торгівлі (Сінгапур, Кіпр, Панама, Греція), внутрішньоконтинентальні європейські країни — на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом;
природно-ресурсна база. Визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;
соціально-економічні умови. Різноманітні галузі спеціалізації формуються під впливом історичних особливостей розвитку країн, національних і релігійних традицій населення, наявності масових або кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів, науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо.
Форми міжнародних економічних відносин.
Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Найдавнішою і найбільш розвинутою з них є міждержавна, або зовнішня, торгівля товарами. Зовнішню торгівлю конкретної країни за певний проміжок часу (наприклад, за рік) характеризують такі показники: експорт (вивіз товарів), імпорт (ввіз товарів), зовнішньоторговельний обіг (сума вартості експорту та імпорту), торговий баланс (співвідношення вартості експорту та імпорту), сальдо торгівлі (різниця між вартістю експорту та Імпорту). Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то сальдо активне, якщо ж перша поступається другій — сальдо пасивне. Такі ж характеристики застосовують і до зовнішньої торгівлі послугами. Є й інші форми міжнародних економічних відносин: кредитно-фінансові відносини — надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу; науково-технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (так зване ноу-хау); торгівля патентами й ліцензіями; обмін новітніми технологіями; підготовка спеціалістів за рубежем; здійснення спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я); спільне підприємництво — створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо; міжнародний туризм і міжнародні міграції робочої сили.
Тести:
4. Зміна якого фактору не призводить до зміщення кривої попиту ?
А) Смаків і вподобань споживачів
Б) Розміру і розподілу національного доходу
В) Ціни товару
Г) Кількості споживачів
5. Фрикційне безробіття охоплює тих, хто:
А) втрачає роботу, коли вся економіка терпить економічний спад
Б) зайнятих в регіонах або галузях, які перебувають у стані хронічної кризи
В) переходить з однієї роботи на іншу
Г) є кваліфікованим працівником і не може знайти роботи через низький рівень її оплати
6. Якщо номінальна процентна ставка становить 9%, а темп інфляції - 3%, то реальна процентна ставка становить:
А) 12%
Б) 6%
В) 3%
Г) 18%
7. Валові приватні інвестиції враховуються при обчислені:
А) ВВП за методом потоку доходів
Б) ВВП за методом потоку видатків
В) особистого доходу
Г) використовуваного доходу
8. Теорію відносної переваги розвинув:
А) Д.Рікардо
Б) Е.Гекшер
В) А.Сміт
Г) Т.Мальтус
Задачі
9. Виходячи із наступних даних, визначити середні постійні витрати виробництва:
Обсяг виробництва
(шт.)
Загальні витрати
(грн.)
Змінні витрати
(грн.)
0
100
0
10
200
100
20
280
180
30
320
220
40
520
420
50
700
600
Постійні витрати (TC)
TC = FC + VC
TC1 = 100 + 0 = 100
TC2 = 200 + 100 = 300
TC3 = 280 + 180 = 460
TC4 = 320 + 220 = 540
TC5 = 520 + 420 = 940
TC6 = 700 + 600 = 1300
Середні витрати (AC)
AC = TC / Q
AC1 = 0 / 100 = 100
AC2 = 10 / 300 = 30
AC3 = 20 / 460 = 23
AC4 = 30 / 540 = 18
AC5 = 40 / 940 = 23.5
AC6 = 50 / 1300 = 26
При випуску 30шт. продукції витрати підприємства будуть мінімальними.
2. Визначити темп інфляції, якщо у минулому році індекс споживачів становив 110%, а цього року – 121%.
ТІ =
121−110
110
×100%=