Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2000
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЕКОНОМІКА ПРАЦІ:
конспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 6.0501“Економіка і підприємництво”, 6.0502“Менеджмент”
Затверджено
на засіданні кафедри ЕМІН
протокол № 1 від 30.08.2000 р.
Львів 2000
Економіка праці:
конспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 6.0501“Економіка і підприємництво”, 6.0502“Менеджмент”/ Укл. Воловець Я.В., Клімковський М.І. – Львів: Видавництво Державного університету “Льівська політехніка”, 2001. – 119 с.
Укладачі
Воловець Я.В., канд.екон.наук, доц.,
Клімковський М.І., канд.екон.наук, доц.
Відповідальний за випуск Козик В.В., канд. екон. наук, доц.
Рецензенти Стадницький Ю.І., канд.екон.наук, доц.
Довбенко В.І., канд.екон.наук, доц.
ВСТУП
Людина, економіка, праця.
Предмет і методи сучасної економіки праці.
Мета курсу, його структура і логіка.
Людина, економіка, праця
В системі ринкових відносин одне з особливих місць займає ринок праці Праця основний фактор виробництва. На ринку праці зіштовхуються інтереси працездатних людей та роботодавців (державні, муніципальні, суспільні та приватні організаційні структури.) Відносини, що складаються на цьому ринку, носять яскраво виражений соціально-економічний характер, вони зачіпають насущі проблеми більшості населення країни. Через механізм ринку праці встановлюються основи зайнятості населення і оплати праці. Суттєвим наслідком процесів, що відбуваються на ринку праці, стає безробіття – на загал негативне, але закономірне явище суспільного життя країн з ринковою економікою.
Зайнятість населення становить необхідну умову для його відтворення, так як від неї залежить рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації, на їх працевлаштування, на матеріальну підтримку людей, що позбулися роботи. Тому такі проблеми, як зайнятість населення, безробіття, ресурси для трудової діяльності і, в цілому ринок праці, актуальні для економіки країни і є предметом функціональної дисципліни – економіки ресурсів для праці, яка в свою чергу становить частину більш загальної дисципліни – економіки праці, що вивчає закономірності функціонування праці та її ефективності.
Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, служить однією з найважливіших форм самовираження і самоактуалізації, тому вона повинна бути організованою таким чином, щоб активно відображувати ці особливості людини, забезпечувати відповідну співмірну винагороду.
Особливості праці як об’єкту дослідження і вивчення полягають у тому, що:
Праця – це спрямована діяльність людей для створення благ і послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною, економно-організованою;
Праця є одною із основних умов життєдіяльності не тільки окремого індивіду, але і суспільства в цілому, фактогром функціонування будь-якої організації (підприємства);
Праця не може розглядатись як товар, оскільки товаром є не вона сама, а послуга праці і, нарешті, в процесі праці формуєтьься система соціально-тудових відносин, які становлять стрижень суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, фірми і окремих індивідів.
В умовах докорінної ломки системи суспільних відностн найбільш суттєві перетворення відбуваються в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне в таких випадках протистояння основних суб’єктів цих відносин. Ймовірно, саме тому жодна із сфер економічного життя нашої держави не піддається такій жорсткій критиці, як соціально-трудові відносини. Цьому сприяв ряд факторів серед яких можна виділити традиції державного патерналізму (“батьківського піклування”), що панували на протязі довгих років, безальтернативність розвитку у напрямку, вказаному “офіційною” моноекономічною теорією, спрощена система оцінки стану соціально-трудової сфери і т.д.
В цих умовах не появляються сумнівм щодо необхідності формування нової системи соціально-трудових відносин, що повинно знайти відображення і у сучасному розумінні особливостей праці як об’єкту дослідження і вивчення, а також у трактуванні предмету і методу сучасної економіки праці як науки.
Предмет і методи сучасної економіки праці.
Предмет економіки праці – це праця як доцільна діяльність людей, що завжди і одночасно є взаємодією між людиною і природою, відношенням між людьми в процесі і з приводу виробництва.
В кожний даний момент процесу праці передують матеріальні засоби виробництва, інформація, наявність професійних знань, трудовий досвід, певний тип соціально-трудових відносин. У процесі праці відбуваються вдосконалення трудових навиків і досвіду, підвищення рівня емпіричних і наукових знань, покращання засобів праці, розвиток соціально-трудових відносин, тим постійно примножуються виробничі сили праці, тобто здатність людини як робочої сили створювати зростання все більш різносторонніх матеріальних і духовних благ.
Природа соціально-трудових відносин є такою, що при їх вивченні треба враховувати їх постійну мінливість, при чому їх перебудова посилює цю властивість.
Формування наукових засад економіки праці почалося в 20-ті роки. Великий вплив на розвиток цієї науки меє Міжнародна організація праці (МОП), членом якої з 1934 р. (початку в складі СССР) є Україна. В МОП відшліфовувався категоріальний і понятійний аппарат сфери праці, відпрацьовувалися міжнародні трудові норми, здійчнювалась наукова розробка і реалізація численних програм майже для всіх країн світової співдружності, в ході якої світова співдружність відпрацьовувала і освоювала одну спільну професійну мову. Важливо, що економіка праці в Україні розвивається як невід’ємна частина всієї системи економічної науки з використанням вітчизняних досліджень фізіології і психології праці, ергономіки, галузей медицини, що займаються професійними захворюваннями, соціології, трудового права, естетики праці та ін.
Важливо відмітити, що економіка праці довший час розвивалась як конкретно-економічна а не теоретична дисципліна. Під предметом економіки в першу чергу розуміли організацію трудової діяльності, проблеми оплати, нормування, умов і продуктивності праці, планування праці і аналіз трудових показників.
Ідеї наукової організації праці (НОП), що зародилися в 20-ті роки довший час були основними напрямками розвитку економіки праці як науки і навчального предмету. В 60-ті роки в радянській теорії і практиці отримали розвиток дослідження, присвячені проблемам формування, розподілу і використання робочої сили, її планування в масштабах підприємства і всього суспільства.
Важливо, що одні й тіж категорії, поняття і терміни в соціалістичній і ринковій економіці праці часто відображували різні за соціально-економічною природою явища. Ідеологізація економіки праці була суттєвою. Та все ж ця наука розвивалася в термінах, прийнятих світовою співдружністю, мала в собі раціональні, конструктивні позитивні знання, що відображували об’єктивні причинно-наслідкові звязки в трудових відносинах, забезпечувала відпрацювання сучасних знань в галузі економіки і організації праці.
Проблеми предмету економіки праці умовно можна розділити на три блоки:
Технологія планування персоналу, нормування праці, розробка тарифних сіток т.ін.;
Філософія виміру продуктивності праці, концепція охорони і безпеки праці т.ін.;
Соціальне партнерство, трудові конфлікти, ринок праці.
Сучасна економічна думка не пропонує ні для дослідження ні для навчання одномірної, непротирічивої, “моністичної” базової економічної теорії. Сталася зміна загально-теоретичного базису економічної науки. Питання економіки праці зачіпаються при вивченні макро- та мікроекономік. Принциповим для розвитку сучасної економіки праці є те, що соціальні трудові відносини в соціальній ринковій економіці різко підвищують рівень складності теоретичних і практичних знань в галузі економіки праці. Через необхідність об’єктивного відображення вних інтересів (часто суперечливі) суб’єктів соціального партнерства. Тому важливо, щоб економіка праці не перетворилась на служку тільки одному з них, не переслідувала його відомчі інтереси.
При вивченні нами курсу економіки праці є важливим врахування досягнень світової науки про соціально-трудову сферу і зарубіжної педагогічної практики. Однак при цьому не може бути й мови про сліпе копіювання. Досвід вивчення економіки у вищій школі показав, що теоретична концепція, яка є відірваною від реальної дійсності, побудована на прикладах економіки інших країн, не дає повноцінного освоєння сучасного економічного знання, а отже і не сприяє підготовці повноцінних спеціалістів. Прикладом такого є спроба побудови моделей вітчизняного ринку праці на засадах досвіду розвинутих країн: в пропонованих моделях автори в якості еталону для українського ринку праці одночасно пропонують - ефективність соціального партнерства і соціального захисту трудящих на ринку праці Швеції; високу результативність роботи служб зайнятості і центрів професійної освіти в Німеччині та Франції; гнучкість відносин найму та звільнення, яка є на ринку праці у США.
Мета курсу, його структура і логіка.
Мета курсу:
дати студентам в стислій та доступній формі уяву про процеси, що проходять в соціально-трудовій сфері нашої держави: змінах в зайнятості, формуванні і розвитку системи нових соціально-трудових відносин, становленні і функціонуванні ринку праці, про сучасні підходи до управління людськими ресурсами, про зміст і елементи організації праці, оцінку його ефективності і оплати, місці та ролі МОП в регулюванні соціально-трудових відносин;
підвищити на цих засадах адаптованість (пристосування) студентів до ринку праці, допомогти їм активно приєднатися до (нової для суспільства) системи нових соціально-трудових відносин, що буде сприяти зменшенню рівня соціальної напруги в суспільстві.
Структура курсу: – (див.Робочу програму дисципліни)
32 год. Лекцій (12 тем);
32 год.практичних занять;
71 год.самостійної роботи.
Логіка курсу витікає з програми підготовки бакалавра з економіки і передбачає мати попередню підготовку з макро- та мікроекономіки, та вивчати предмет економіки праці як базу для вивчення таких дисциплін як виробничий менеджмент, економіка підприємства,підприємництво,теорія економічного аналізу, статистика та ін.
ТЕМА: ТРУДОВІ РЕСУРСИ І ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА
Трудові ресурси як соціально-економічна категорія.
Формування трудових ресурсів.
Використання трудових ресурсів. Трудовий потенціал суспільства.
Виробництво матеріальних благ та послуг передбачає два компоненти: матеріальні ресурси (сировина, обладнання та ін.), з іншого боку – людські ресурси (працівники з професійними навиками). В такому розумінні людські ресурси як частина населення країни виступають як фактор економічного розвитку (поруч з матеріальними ресурсами, зрозуміло). Але між цими двома компонентами є принципова різниця.
Людські ресурси – це люди, які не тільки створюють, але й споживають матеріальні блага та послуги. Конкретні ж люди не однакові в своїй матеріальній та духовній потребі. Це зумовлено статтю, віком, здоровям, сімейним станом, освідченістю, особливостями характеру індивіда, матеріальним станом і багатьма іншими соціальними та психофізіологічними якостями, через котрі немає двох людей з однаковими запитами.
У трудовій сфері реалізуються важливі та не всі запити людей. Тому, щоб успішно використовувати людську працю, важливо розуміти запити конкретної людини (колективу). Від такого розуміння залежить успішна робота підприємства та й економіки держави взагалі. Не випадково в усьому світі (приблизно з початком 70-х років) утвердилася ідея гуманізації економіки. Сама ідея полягає у взаємодії двох згаданих компонентів з акцентом на другому – людському. Природньо, що зі зростанням людських потреб у створенні сучасних благ все більшу роль стали відігравати знання – інтелектуальний потенціал суспільства взагалі. Поглиблюється вибірність різноманітної виробничої та невиробничої діяльності, що в свою чергу вимагає специфічних здібностей працівників.
Одначе сьогодні ми будемо говорити про цю частину людських ресурсів, котра задіяна у виробництві благ – трудові ресурси та трудовий потенціал. Розглянемо, як формуються трудові ресурси та трудовий потенціал в залежності від демографічних та соціально-економічних факторів. Уяснимо, що треба розуміти під використанням трудових ресурсів та трудового потенціалу. Продемонструєм, чому необхідно в державі вивчати формування і використання трудових ресурсів та трудового потенціалу. І, врешті-решт, спробуємо дати відповідь на запитання – як відображується на формуванні та використанні трудових ресурсів і трудового потенціалу перетворення економіки держави в ринкову.
Трудові ресурси як соціально-економічна категорія
Трудові ресурси – сукупність населення, що здатне виготовляти блага.
Звідси виходить, що трудові ресурси – це ті що виготовляють блага і ті, що їх можуть виготовляти, але з різних причин цього не роблять. Або, трудові ресурси, це реальні та потенційні працівники.
Щоб працювати в обраній сфері, треба мати певний рівень фізичного розвитку та певні духовні якості.
Рівень фізичного розвитку визначається потребами економіки з одного боку та соціальними обмеженнями з іншого, які продиктовані зацікавленістю суспільства в збереженні та підтримці здоровя своїх громадян, що в свою чергу є найвищою цінністю в суспільстві.
Духовні якості – це загально-освітні та професійні знання і вміння, особисті характеристики як передумова успішної праці людини в обранім полі діяльності.
Значення цих двох якісних характеристик людини з закономірним ускладненням економіки постійно зростає. Як показує світовий досвід – роль фізичних і духовних якостей людей росте в періоди швидких та глибоких змін в суспільстві.
В умовах централізованого планування людям практично диктувалася лінія поведінки у трудовій сфері і майже не залишалося місця ініціативі та самостійності. Ринкова ж економіка передбачає цілковиту ініціативу з метою вибороти індивіду нішу в конкурентному середовищі.
Необхідні фізичні та духовні можливості залежать від віку. В ранньому та зрілому періодах життя вони формуються та примножуються, зі старістю – втрачаються. Таким чином віковий ценз є критерієм, що власне виділяє з усього населення трудові ресурси. Хоча цей критерій є доволі відносним – все ж це має значення в вирішенні питання кого відносити до категорії трудових ресурсів.
За усталеною практикою трудові ресурси складаються з працездатних громадян працездатного віку та громадян, які не досягли цього віку, або старші за нього. Громадян, що працюють у віці молодшому за працездатний, називають працюючими підлітками; тих, хто працює у віці старшому за працездатний, називають працюючими пенсіонерами.
Історично межі працездатного віку змінювалися як з соціальних так і економічних мотивів. В даний час в країні нижня межа працездатного віку становить 16 років, верхня – 59 років для мужчин та 54 роки для жінок.
Нижня межа склалася в звязку з необхідністю отримання загальної середньої освіти, верхня – можливістю отримувати пенсію з досягненням мужчинами 60-літнього віку, жінками - 55 років. Хоча, для деяких видів професійної діяльності пенсійна планка на 5-10 років нижчою. В цьому випадку діє система “пенсії за старістю” на пільгових засадах. Пільговою пенсією за старістю користуються, наприклад шахтарі, ливарі, балерини та ін.
В реальному житті багато пенсіонерів продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.
Слід зауважити, що певна кількість людей працездатного віку не може працювати за станом здоровя і яким держава виплачує пенсію за інвалідністю. Говоримо про інвалідів 1-ї та 2-ї групи. Вони не включаються до трудових ресурсів, але можуть працювати на тих підприємствах де для цього створені необхідні умови. Частка інвалідів цих груп сягає 2-х відсотків від працездатного населення.
Ми розібралися з термінами працездатне населення в працездатному віці. Розглянемо більш детально інші категорії громадян, що входять до трудових ресурсів: працюючих підлітків та працюючих пенсіонерів.
Правове поле трудової діяльності регулює Кодекс законів про працю в Україні. За цим кодексом підліткова праця дозволяється виключно та за згодою професійних спілок підприємства з досягненням 15-ти річного віку за скороченим робочим днем.
Працюючі пенсіонери завжди становили значну частку трудових кадрів в Україні. За даними СУ у Львівській області частка працюючих пенсіонерів становила в 1998 р. – 7,4%.
Розрахунок чисельності трудових ресурсів виглядає наступним:
Трудові ресурси = населення працездатного віку – непрацюючі інваліди 1-ї та 2-ї груп працездатного віку – непрацюючі пільгові пенсіонери + працюючі підлітки + працюючі пенсіонери.
Приклад: Нехай в країні 30 млн.чол. працездатного віку, з них непрацюючі інваліди 1-ї та 2-ї груп – 600 тис.чол. Працюючі підлітки – 50 тис.чол., працюючі пенсіонери – 2 млн.чол.
Чисельність трудових ресурсів становить: 30 – 0,6 + 0,05 + 2 = 31,45 млн.чол.
“Трудові ресурси” лише одне з понять, які виражають людські ресурси. В країнах з розвинутою економікою вкорінилося поняття “економічно активне населення”. За міжнародними стандартами, сюди відносять задіяне населення і безробітних, які шукають роботи. В країнах з армією на контрактній основі побутує термін “цивільне економічно активне населення” в яке не включають військовослужбовців.
Отже, “трудові ресурси” за своїм змістом ширше поняттья за “економічно активне населення”, бо включає крім економічно активного населення ще й учнів працездатного віку та інших громадян, які з різних причин не задіяні в народному господарстві.
Формування трудових ресурсів
Формування трудових ресурсів – це процес постійного відновлення чисельності трудових ресурсів. Щоб вияснити, як формуються трудові ресурси, розглянемо наступні питання:
структура трудових ресурсів за трьома великими віковими групами населення (працездатного, молодшого за працездатний та старшого за працездатний вік);
фактори, які впливають на зміну чисельності населення кожної групи;
загальне та особливе в зміні (природній та механічній) трудових ресурсів та населення.
Переважну частину трудових ресурсів складає, звичайно, працездатне населення в працездатному віці. Важливу роль відіграють особи старші за працездатний вік, і майже не впливають особи, мододші за цей вік. Отже, розвиток ринку праці повязаний перш за все з населенням працездатного віку і динаміка чисельності трудових ресурсів, перш за все, повязана з динамікою чисельності цього населення.
Розглянемо фактори, що мають вплив на чисельність трудових ресурсів по кожній віковій групі.
Працездатне населення в працездатному віці. Чисельність громадян працездатного віку змінюється під впливом демографічних факторів. Найбільший вплив мають рівень смертності у відповідних вікових групах населення та пропорції між чисельністю молоді, яка досягла працездатного віку та чисельністю громадян, що досягли пенсійного віку.
Для демографічної ситуації в Україні характерним є підвищення рівня смертності над рівнем народжуваності, що приводить до постійного зменшення населення працездатного віку. (До речі, така ситуація характерна і для більшості розвинутих країн Європи!).
Поруч з природнім плином такої ситуації, на неї дотепер мають вплив дві світові війни цього століття, масові репресії власного населення в 30-ті роки, та прискорена індустріалізація СССР. Відгомін цього – різкі коливання віково-статевої структури працездатного населення приблизно через кожні 20 років. Спад чисельності відчувався в 60-ті та 80 роки. Початок нового століття теж розпочнемо значним перевищенням пропорцій чисельності людей пенсійного віку над чисельністю осіб працездатного віку.
Така хвилеподібна динаміка населення працездатного віку ставить перед державою дуже непрості питання адаптації економіки держави до цих процесів. Заради обєкивності необхідно зазначити, що така ситуація має і позитивний бік в світлі подій, що розгорталися останнім десятиліттям. Адже економічні негаразди в державі викликали великий рівень безробіття, який припав, якраз на період спаду чисельності працездатного населення.
З переходом на ринкові рейки та початком нового тисячоліття цей демографічний фактор почне працювати на загострення проблеми безробіття, бо почнеться фаза підйому чисельності працездатного населення.
Щоб відчути різницю між населенням працездатного віку і працездатним населенням в працездатному віці нам треба розглянути категорію непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп в цьому віці.
За інших рівних умов більша кількість інвалідів цих груп приводить до зросту кількості непрацюючих серед них. Ріст інвалідностей повязаний з екологічним станом довкілля, якістю медичного обслуговування, умовами праці, проживання, харчування і т.д. Всяка держава зацікавлена, щоб інвалідів було якомога менше, а серед них більше тих, хто міг би працювати й не бути на утриманні держави. Соціальний зміст цього в усвідомленні людей цієї категорії своєї потрібності суспільству.
Майбутня динаміка чисельності непрацюючих інвалідів залежатиме від покращення якості життя всіх людей та пристосування технологій до їх можливостей. Пониження частки непрацюючих інвалідів приводить до зростання чисельності працездатного населення в працездатному віці.
Працюючі підлітки. Більше в країні підлітків – (за рівності інших умов) більша чисельність цієї складової трудових ресурсів.З усіх факторів, що мають вплив на чисельність працюючих підлітків найбільший вплив має демографічний. Рівень добробуту сімї підлітка заходиться в зворотній залежності від чисельності працюючих підлітків. (Високий рівень добробуту понижує чисельність працюючих підлітків).
Потреба економіки в підлітковій праці падає з ускладненням виробництва та сфери послуг. Збільшуються терміни навчання – відсовуються терміни відповідності працівника виробництву.
З переходом до ринкових відносин сотні тисяч сімей виявилися в досить скрутному матеріальному становищі. Це спричинило шукати роботу й підлітків таких сімей. З іншого боку – підліткова праця надзвичайно дешева і найм на роботу підлітка стає привабливим для підприємця. Держава, сама будучи в важкому становищі, проблемами підлітків фактично не займається. А проблем цих багато: контроль за працевлаштуванням, дитячий трудовий травматизм, умови праці, правовий захист іт.д.і т.ін.
Думається, що в майбутньому частка підлітків в трудових ресурсах встановиться на рівні, що відповідає цивілізованому використанню підліткової праці без втрати здоровя, інтелектуального та фізичного розвитку.
Працюючі пенсіонери. Їх чисельність також є під впливом демографічних факторів. Чисельність людей, старших за працездатний вік, дуже швидкими темпами збільшуються. В цьому суть обєктивного процесу старіння населення всіх розвинутих країн.
Серед населення старшого за працездатний вік помітно переважають жінки. Така тенденція властива більшості країн. Незаперечним є той факт, що жінки живуть довше ніж чоловіки. Як наслідок минулого (яке найбільше зачепило мужчин) - це порушення статевих пропорій, повязаних з війнами та репресіями. Традиційно чоловіки працюють довше ніж жінки (24% - чоловіки, 16% - жінки).
Всі ці фактори відносяться до факторів довготривалої дії, тому треба вміти оцінити їх вплив на трудові ресурси.
Серед розмаїття соціальних факторів, найбільш вагомим є розмір пенсії. Мала пенсія заставляє людей похилого віку працевлаштовуватись. Стимулює цю ситуацію і порядок при якому працюючий пенсіонер одночасно отримує і пенсію і заробітну плату.
Серед соціальних факторів і такий, як рівень освіти та здоровя людей похилого віку, пристосовуваність пенсіонерів до гнучких умов виробництва та ін. Багато пенсіонерів шанує роботу за самоутвердження на ній, корисність суспільству, привязаність до колективу в якому пропрацьовано багато років т.ін.
Серед економічних факторів – потреба в кваліфікованій праці пенсіонеррів та наявність робочих місць для людей похилого віку.
В економіці завжди буде потреба в праці пенсіонера. Найбільш активним для задіювання є перші пять років після досягнення пенсійного віку. Ситуація складається таким чином, що чисельність задіяних пенсіонерів буде зростати.
Зміна чисельності трудових ресурсів і всього населення. Є тісний звязок між чисельністю трудових ресурсів та чисельністю всього населення. Однак цей звязок не такий очевидний, як може здатися на перший погляд.
Трудові ресурси відзеркалюють характер відтворення населення як частину цілого. Тому динаміка чисельності трудових ресурсів відображує динаміку чисельності населення.
Розглянемо більш детально, що є спільного і де різниця в динаміці трудових ресурсів та населення.
Зразу ж на чисельності населення відображуються коливання народжуваності, а на трудових ресурсах – тільки через 16-20 років. А ось скільки людей досягне пенсійного віку – це відобразиться виключно на трудових ресурсах, не зачіпаючи чисельності всього населення. В чисельності населення повною мірою відображується і смертність людей пенсійного віку та дітей у віці до 16 років і лише частково – в чисельності трудових ресурсів, якщо це стосується працюючих.
Отже трудові ресурси знаходяться під впливом тих же процесів, що й все населення. Та є певна відносна самостійність динаміки трудових ресурсів, котра допомагає краще зрозуміти демографічну ситуацію, яка супроводжує соціально-економічний розвиток країни.. Тут поняття “трудові ресурси” є своєрідним методологічним інструментом аналізу обгрунтування мети соціально-демографічного розвитку.
Використання трудових ресурсів. Трудовий потенціал суспільства.
Поняття “використання трудових ресурсів” та поняття “трудовий потенціал суспільства” тісно повязані між собою. Тому доцільно розглядати їх разом.
Під використанням трудових ресурсів розуміємо два напрями, які характеризують ці ресурси як один з ресурсів економіки. Це розподіл трудових ресурсів та ефективність їх праці в економіці держави.
Розподіл трудових ресурсів здійснюють за видами зайнятості, за видами економічної діяльності, за віком, статтю, рівнем освіти та здоров’я.
За видами зайнятості:
зайняті в народному господарстві;
за галузями;
за професійними групами (в тім фізичної та розумової праці);
за режимами праці (повнорічна зайнятість, сезонна зайнятість, повий чи неповний робочий день, повний чи неповний робочий тиждень і т.д.);
за соціально-економічним станом (державна служба, колективне господарювання, одноосібне господарювання), характеризують багатоукладність економіки держави.
не зайняті в народному господарстві;
учні працездатного віку;
зайняті в домашньому господарстві;
військовослужбовці;
безробітні;
що не працюють, не вчаться і не шукають роботи.
Розподіл за видами зайнятості можна відстежити тільки по цивільному населенню (без військовослужбовців).
У відповідності з класифікатором видів економічної діяльності та Міжнародним класифікатором статусу занятості (МКСЗ- 93), виділяються наступні групи зайнятого населення:
наймані працівники;
працедавці;
особи, що працюють на себе;
члени виробничих кооперативів;
члени сім’ї, які допомагають;
працівники, які не підлягають класифікації за статусом.
Наймані працівники - особи які уклали угоду (договір, контракт) з керівником підприємства, чи окремою особою про найм на роботу конкретної посадової одиниці.
Працедавці - працівники, які працюють самостійно і постійно наймають для роботи хоча б одну особу.
Особи, що працюють для себе - громадяни, які наймають для роботи на постійній основі найманих працівників.
Члени виробничих кооперативів - особи, які працюють в кооперативі і несуть відповідальність за статутом кооперативу.
Члени сім’ї, які допомагають - члени сімей, родичі, які беруть участь у сімейному бізнесі, яким керує глава сім’ї і живуть з ним під одним дахом.
Працівники, які не підлягають класифікації за статусом - особи, для яких з різних причин важко встановити приналежність до котроїсь з груп (члени секти, священнослужителі та ін.).
Інші перераховані вище класифікації направлені на вияв особливостей за ефективністю віддачі в сферах економіки та потреби у праці і т.п.
Особливу увагу в ринковій економіці приділяють структуруванню за віком. Успіх економічних реформ в великій мірі залежить від того, скільки буде молодих людей віку, чий рік народження найбільш близький до початку перетворень. Молодь успішніше вбирає іновації на користь собі і економіці держави.
В залежності від розподілу трудових ресурсів в цьому аспекті можливості людських ресурсів як фактора економічного розвитку можуть бути більшими або меншими. Такий підхід дозволяє вивчати трудовий потенціал суспільства, території підприємства. Трудовий потенціал можна визначити як трудові ресурси в якісному вимірі.
Пояснимо ще дефініцію “ефективність застосування праці”, як одну з характеристик використання трудових ресурсів. Ефективність на загал визначається часом, який витрачається на виготовлення одиниці продукції, роботи чи послуг потрібної якості. Коли ж йдеться про ефективність використання праці - це мінімізація витрат праці при високій якості кінцевого результату.
В виробництві матеріальних благ ефективність використання праці оцінюється через продуктивність праці. Там, де праця не виробництво матеріальних благ (розумова праця, артистична і т.п.) - використовуються показники, що адекватно можуть оцінити таку працю (число запитів публікацій авторів, аншлагів виступу актора і т.д.).
Одним з видів розподілу трудових ресурсів є розподіл по території країни, що дає певну корисну інформацію.
Регіони України розрізняються рівнем економічного розвитку. Ця розрізненість полягає в своєрідності формування і використання трудових ресурсів території. Знання цього збагачує уяву про трудові ресурси і може виступати ефективним знаряддям держави в сфері трудових відносин в регіоні. Треба сказати, що на загал всі трудові проблеми належать до конкретної території.
Регіональні особливості формування трудових ресурсів найперше пов’язані з дією демографічних та соціально-економічних факторів. До демографічних відносяться:
інтенсивність відтворення населення, що найбільше залежить від рівня народжуваності;
міграція населення - процес пересування населення з одного регіону країни в інший чи за межі держави.
З соціально-економічних найбільш впливовими є:
особливості структури виробництва і економічної кон’юктури в регіоні (зростання виробництва, його стабілізація чи спад);
розподіл трудових ресурсів (вікова структура населення: більше малих дітей - більше жінок не зайнято у виробництві);
наявність в регіоні багатьох учбових закладів зменшує чисельність молодих людей, зайнятих у виробництві.
Розмаїття регіонів за ефективністю застосування праці залежать від рівня технологій, організації праці, етнічних особливостей населення.
Контрольні запитання та завдання
Що таке трудові ресурси держави, регіону?
Який склад трудових ресурсів?
Яка структура трудових ресурсів?
Які фактори впливають на зміну чисельності населення?
Яка різниця між поняттями «трудові ресурси» і «трудовий потенціал»?
Що розуміють під розподілом трудових ресурсів?
Резюме:
Людські ресурси - один з видів ресурсів економіки. Своєрідність людських ресурсів в тому, що це одночасно ресурс для розвитку економіки та споживачі матеріальних благ.
Трудові ресурси - це форма людських ресурсів і складається з працездатного населення в працездатному віці (населення в працездатному віці за вирахуванням непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп), працюючих підлітків та працюючих пенсіонерів.
Чисельність трудових ресурсів змінюється під впливом демографічних та соціально-економічних факторів.
Формування трудових ресурсів - процес постійного відновлення їх чисельності. Зміна чисельності трудових ресурсів та чисельності населення не співпадають через демографічну ситуацію попередніх років.
Під використанням трудових ресурсів розуміють розподіл їх за різними критеріями (на працюючих і не працюючих, за галузями економіки, професіями т.ін.) та ефективність застосування праці на підприємствах.
Можлива віддача трудових ресурсів як ресурсу економіки в великій мірі залежить від складу трудових ресурсів за віком, статтю, освітою, станом здоров’я. В якісному розрізі трудові ресурси під таким кутом зору являють собою трудовий потенціал. Трудовий потенціал використовується як методологічний інструмент вивчення трудових ресурсів.
Однією з важливих сторін вивчення трудових ресурсів є врахування регіональних особливостей іх формування і використання. Знання цього необхідне для ефективного державного регулювання трудових відносин, ринку праці.
ТЕМА: РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ.
Поняття ринку праці, його елементи та функції.
Структура та моделі ринку праці.
Попит і пропозиція на ринку праці.
Сегментація і гнучкість ринків праці.
Національний ринок праці: співвідношення внутрішнього і зовнішнього.
Поняття ринку праці, його елементи та функції.
Серед понять ринкової економіки центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей.
У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.
Ще ринок може бути представлений як економічний або географічний простір, на якому відбувається процес товарного обігу, обміну товарів на гроші і навпаки.
Під ринком рожуміють також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг.
Кожне з цих визначень (система відносин, простір, механізм) підкреслює суттєві сторони поняття “ринок” і тим визначає його багатогранність.
Ринкові відносини передбачають існування і функціонування багатьох ринків, що охоплюють різноманітні області людської діяльності. Розрізняють ринки сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла, інвестицій (цінних паперів), грошей (кредитів) і ін. Серед цих ринків своє місце займає і ринок праці.
Теоретичний фундамент вчення про ринок праці був закладений представниками класичної школи в економічній науці. Так, основою вчення шотландського економіста Адама Сміта (1723-1790) була теза про вільну конкуренцію, як умови оптимального використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів. Він твердив, що обсяг зайнятості населення в економіці країни визначається розміром середньої ставки заробітної плати одного працівника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, то зменшується можливість забезпечення зайнятості.
Інший представник класичної школи – англйський економіст Девід Рікардо (1772-1823) обгрунтував положення про залежність заробітної плати від пропозиції праці. Залежність проявляється в тому, що збільшення заробітної плати, яке перевищує мінімальний рівень, є необхідним для нормального відтворення населення, приводить до росту пропозиції праці, а це, в свою чергу, веде до зниження заробітної плати.
Сучасники Д.Рікардо французький економіст Жан-Батіст Сей (1762-1832) сформулював ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції і досягнення на цих засадах рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, в тому числі й на працю.
Наприкінці ХІХ ст. і аж до теперішнього часу теорія ринку праці різноманітно досліджувалася такими видатними вченими-економістами як Альфред Маршал (1842-1924), Джон-Мейнард Кейнс (1883-1946), Пауль А. Семуелсон. (1915 р.н.) та ін.
Щож розуміють під ринком праці? Ринок праці – це система суспільних відносин, що пов’язані з наймом і пропозицією праці (тобто із її купівлею та продажем); це економічний простір – сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці і продавці специфічного товару – праці; це механізм, який забезпечує погодження ціни і умов праці між працедавцями і найманими працівниками.
В результаті функціонування ринку праці підприємці (працедавці) забезпечують виробництво і сферу послуг працівниками (виконавцями робіт), а працівники, продаючи працю, забезпечують собі отримання засобів існування і життєдіяльності – грошового еквівалента за свою працю.
Слід зауважити, що ми будемо притримуватися позиції, що на ринку праці продається праця і, що заробітна плата – це ціна праці, її грошовий еквівалент (всупереч твердженню ряду авторів, що об’єктом купівлі-продажу на цому ринку є робоча сила як знаряддя праці, а заробітна плата є вартістю робочої сили).
Відзначаючи це положення, слід підкреслити, що однією із суттєвих вимог будь-якої теорії є визначення понять, якими оперує дослідник. Відомо, що у багатьох випадках одинаковими термінами називають різні речі і поняття, і навпаки, одні і тіж предмети і явища позначаються різними словами. Це явище П.Семуелсон назвав “диктатурою слів” і відзначив, що вона є найбільш небезпечною у соціальних науках. “І без того настільки є складним наш світ, що ми самі провокували б путанину і неясності, вживаючи за незнанням два різних слова для означення одного і того ж явища або поняття, або ж застосовуючи одне і те ж слово до різних предметів” – писав П.Самуелсон. Крім того, як правило, явища мають більш ніж одну сторону дослідження і не завжди можуть бути всебічно охарактеризованими одним виразом. Ми зустрілись з цим при характеристиці понять “ринок” і “ринок праці”. Правда в останньому випадку основний акцент робиться на розкритті поняття “ринок”. Інше ж слово - “праця” також несе заряд протиріч, особливо при його співставленні з поняттям “робоча сила”.
Трудова теорія вартості, що у завершеному вигляді сформульована К.Марксом і на протязі кількох десятиріч була культивована в СССР, виходить з того, що на ринку праці робітники продають лише свою здатність до праці, тобто робочу силу, яка має вартість, що визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для відтворення самого робітника і його сім’ї. У процесі використання робочої сили, тобто у процесі праці, нею (працею і тільки нею) створюється нова вартість, що втілюється у товарах (готових виробах). Ця новостворена вартість і є вартістю праці. Найманий же робітник за свою працю отримує не вартість, створену його працею, а лише частку її, що визначається як вартість робочої сили. Частина новоствореної робітником вартості, що залишається, присвоюється підприємцем, і це є виразом експлуатації найманої праці. Ця теорія відкидає участь у створенні вартості товарів таких факторів виробництва як капітал, земля, підприємництво. Ця теорія привела величезні маси людей у сліпих виконавців, так званих будівничих комуністичного суспільства – суспільства, ніби-то, вільного від експлуатації найманої праці.
Перш, ніж представляти відмінну від попередньої точку зору, яку поділяє багато сучасних теоретиків-економістів, необхідно розібратись у семантиці (змісті) слів “праця” і “робоча сила”, а також у тих поняттях, що ними позначаються.
В українській мові слово “праця”, як правило, означає функціонування працівників, цілеспрямовану діяльність людей щодо виробництва товарів або послуг, яка пов’язана з витрачанням їх фізичної і розумової енергії.
Тармін “робоча сила” використовується по крайній мірі в трьох значеннях:
За К.Марксом це “сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які запускаються нею у хід завжди, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості”.
За визначенням статистичних органів - це частина працездатного населення, зайнята, або та, що шукає роботу (синонім економічно-активного населення – авт.).
В побуті – це працівники взагалі, або працівники конкретного підприємства.
Цікаво, що у певному контексті категорія “наймані працівники” позначається і терміном “праця” і терміном “робоча сила”. А якщо це так, то потрібно ці терміни кожного разу супроводжувати поясненнями.
В марксистській літературі використовується термін “ринок робочої сили”, а під робочою силою розуміється здатність людей до праці. (Йдеться про купівлю-продаж робочої сили – здатності до праці. Найманий робітник отримує заробітну плату за свою здатність до праці, а не за працю; в результаті утворюється неоплачена працівнику частина вартості його праці – так звана додаткова вартість, яка відчужується на користь підприємця).
В немарксистській літературі з ринкової економіки використовується термін “ринок праці”, а під робочою силою розуміється відповідний контингент працездатного населення. (ті працівники, яким понад 16 років і вже мають роботу, або активно її шукають, або очікують, що після звільнення з роботи до їх послуг знову звернуться).
Сучасна економічна теорія доводить, що на р...
21.04.2012 23:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора