МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра економіки підприємства
Аналітична робота
з дисципліни «Стратегічне управління»
на тему:
"Економічне обґрунтування стратегії виробництва (на прикладі ТзОВ «Правда»)"
ЗМІСТ
ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЦТВА ПІДПРИЄМСТВА. . 4
. Суть виробничої стратегії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
1.2. Розробка виробничої стратегії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
1.3. Оцінка ефективності стратегії виробництва підприємства . . . . . . . . . . . . . . .9
2. СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СЕРЕДОВИЩА ТЗОВ «ПРАВДА» . . . . . . . . . . .16 2.1. Загальний аналіз середовища підприємства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16
2.2. Загальне зовнішнє середовище. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 2.3. Операційне зовнішнє середовище. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 2.4. Внутрішнє середовище. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
3. ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ТЗОВ «ПРАВДА». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
3.1. Проблема зниження фондовіддачі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
3.2. Не оптимальна структура посівних площ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
3.3. Зменшення урожайності культур. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .50
4. АЛЬТЕРНАТИВНІ ДІЇ ТЗОВ «ПРАВДА» ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 4.1.Альтернативні дії щодо вирішення проблеми зменшення фондовіддачі. . . 51
4.2.Альтернативні дії щодо вирішення проблеми оптимізації структури посівних площ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 4.3. Альтернативні дії щодо вирішення проблеми зменшення урожайності культур. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .52
5. ОБГРУНТУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЗМІН. . . . . . . . . . . . . 54
5.1 Економічне обґрунтування рівня змін та ефективності реалізації збільшення фондовіддачі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54
5.2. Економічне обґрунтування рівня змін та ефективності реалізації оптимального використання посівних площ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНФОРАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . 58
ДОДАТОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61
ВСТУП
Збільшення обсягів виробництва продукції — головний напрям зміцнення економіки як будь-якого підприємства так і держави вцілому. Основним завданням у сільському господарстві є забезпечення більш повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах харчування і промисловості — в сировині. Серед вирішальних умов виконання цього завдання є зміцнення матеріально-технічної бази, послідовна інтенсифікація виробництва, покращення його розміщення і спеціалізації, удосконалення орендних відносин, підвищення рівня використання сільськогосподарських угідь та інших виробничих ресурсів.
Сільське господарство використовує природні ресурси і впливає на умови зовнішнього середовища. Тому при ефективності сільськогосподарського виробництва потрібно враховувати додаткові витрати живої й уречевленої праці, зв’язані із збереженням навколишнього середовища і родючості земель.
Рівень ефективності в сільському господарстві залежить від багатьох взаємозв’язаних факторів, основними з яких є техніко-економічні, організаційно-економічні, загальноекономічна, соціальні та природні фактори.
Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу [5].
Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Правда», яке знаходиться за адресою: 80640 Львівська область, Бродівський район, село Пониковиця.
Мета аналітичної роботи - економічне обґрунтування стратегії виробництва для ТзОВ «Правда». Завданнями роботи є: теоретичнеобґрунтування поняття стратегії виробництва, процесу її формування тавпровадження на підприємстві; стратегічний аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища ТзОВ «Правда»; визначення основних проблемвиробництва підприємства; пошук альтернативних варіантів для вирішення цих проблем; обґрунтування та реалізація стратегічних змін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що розроблена виробнича стратегія для ТзОВ «Правда», тобто запропоновано і обґрунтовано головний захід з підвищення ефективності виробництва на даному підприємстві.
Практичну цінність в роботі мають пропозиції щодо вирішення існуючих проблем, що пов'язані із виробничою стратегією підприємства та пропозиції щодо її коригування.
В аналітичній роботі були використані наступні методи:
статистичний;
аналітичний;
порівняльний.
При написанні даної роботи були використанні праці вітчизняних учених та вчених близького зарубіжжя, таких як М.М.Мартиненко, І.А.Ігнатьєва, А.П.Міщенко, М.Х.Корецький, А.О.Дєгтяр, О.І.Дацій, В.Д.Немцов, Довгань, Кіндрацька Г.І. та інші [1, 2, 3, 4].
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЦТВА ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Суть виробничої стратегії
Виробнича стратегія – це загальний план нарощування виробничих потужностей і матеріально-технічного забезпечення виробничого процесу відповідно до маркетингової стратегії. Це одна з найважливіших підсистем корпоративної стратегії, що являє собою довгострокову програму конкретних дій зі створення і реалізації продукту підприємства. Виробнича стратегія спрямована на використання і розвиток усіх виробничих потужностей організації для досягнення стратегічної конкурентної переваги [2, с.222].
Суть виробничої стратегії полягає в пристосуванні виробництва до вимог ринку. Стратегічні задачі виробництва випливають з уявлення про участь підприємства в конкуренції, реальної поведінки споживача та його вимог до продукції, рівня інноваційності конкурентних переваг, пов’язаних з виробництвом, послідовності капіталовкладень, необхідних для реалізації стратегії.
Виробнича стратегія існує у вигляді плану (програми) розробки та управління процесом створення необхідних для споживачів продуктів і послуг на підприємстві, який може складатись з таких розділів:
1. Освоєння виробництва нових видів продукції.
2. Підвищення якості виробництва.
3. Впровадження прогресивної технології та підвищення техніко-організаційного рівня виробництва.
4. Удосконалення систем управління, планування та організації виробництва.
5. Економія витрат за рахунок зниження витрат сировини, матеріалів, енергії тощо.
6. Модернізація, технічне переозброєння, реконструкція, придбання виробничих потужностей.
7. Кооперація, концентрація та інтеграція виробництва.
8. Диверсифікація та конверсія виробничих процесів [2, с.225].
У ринковій економіці виробнича структура пов'язана з усіма іншими основними видами діяльності підприємства: маркетингом, НДДКР, фінансовою діяльністю, діяльністю служби персоналу й ін. Крім цього, виробнича стратегія взаємозалежна з багатьма факторами зовнішнього середовища підприємства. Так, рівень виробництва значною мірою впливає на конкурентну позицію фірми, а ринкові фактори, у свою чергу, впливають на зміст і характеристики виробничих стратегій (рис.1.1).
Виробничі
стратегії
Ринкові
стратегії
Розвиток виробництва
Скорочення виробництва
Закріплення (відстоювання) ринку
Витіснення конкурентів
Консолідація (інтеграція)
Заміна ринку (перехід на іншу СЗГ)
Диверсифікація
Ліквідація
Конкуркнтна позиція
Сильна
Слабка
Сильні Слабкі
Можливості розвитку підприємства
Рис. 1.1. Взаємозв’язок ринкових і виробничих стратегій
У кінцевому підсумку ефективність виробничої стратегії залежить не тільки від її власного змісту, але і від того, наскільки вона органічно взаємозалежна з іншими функціональними стратегіями. Так, маркетинговий підрозділ підприємства повинен забезпечувати розробників виробничої стратегії інформацією про попит на ринку на якийсь продукт, про реалізацію продукту; технологи повинні подавати інформацію про нові розробки і зміни на ринку технологій; співробітники дослідного підрозділу - ознайомлювати з параметрами і характеристиками знову розроблюваного продукту і т. д.
Стратегія виробництва повинна починатися з чіткого уявлення про ринки - як підприємство бере участь у конкуренції, які випливають звідси завдання виробництва і послідовність капіталовкладень, що повинні забезпечити можливість реалізації стратегії. Іншими словами, фірми мають потребу в таких описах ринку, щоб було зрозуміло, як ринки насправді працюють. Маркетингові дослідження ринку необхідні, але не завжди достатні. Необхідно доповнювати результати маркетингових досліджень уявленнями про поведінку споживача (реальність одержання замовлень і задоволення споживчого попиту). Адже самі замовлення споживача (портфель замовлень) являють собою стратегічну вимогу до виробництва.
Поняття про ринок є основою, на якій будуються виробнича й інші функціональні стратегії. Але при цьому необхідно дотримуватися таких важливих правил: слід уникати занадто загальних описів ринків; для більш точного розуміння своїх ринків компаніям потрібно відшукувати відмінності між характеристиками постачальника, необхідними для одержання замовлень, і характеристиками, достатніми для успіху в конкурентній боротьбі; зазначені вище характеристики не однакові для різних ринків і змінюються в часі.
Таке поняття ринку необхідне для вироблення стратегічних рішень, процес прийняття яких у контексті виробничої стратегії складається з таких етапів: вибір цілей підприємства; розробки маркетингової стратегії; обґрунтування того, як товари/послуги будуть завойовувати споживачів; вибір продукції; вирішення питань інфраструктури.
Провідний елемент виробничої стратегії - це її особливі стратегічні цілі, які логічно випливають з міні-стратегії підприємства. Вибір цілей здійснюється відповідно до найбільш часто використовуваних критеріїв: витрати на виробництво продукції; якість виробництва; якість виробничих поставок; відповідність виробництва попиту й ін.
При розробці виробничої стратегії найбільша увага приділяється таким аспектам: особливості товарних ринків і сегментів ринку; важливість ринків; обсяги продукції, що випускається; стандартизація або орієнтація на індивідуального споживача; рівень відновлення продукції; підприємство претендує на лідерські позиції чи виступає компанією другого ряду.
Даючи характеристику виробничої стратегії, необхідно особливо виділити ряд загальних глобальних тенденцій.
1. Загострення конкуренції веде до диференціації ринків, а не до їх зближення. Тому адаптація до зростаючої диференціації є головним завданням виробництва. Якщо колись рішення шукали в універсалізації виробництва, то сьогодні більш альтернативною є спеціалізація виробництва відповідно до вимог ринку.
2. Сучасне виробництво перетворюється із системи, що виробляє окремі продукти, у систему, що, крім матеріального продукту, створює широкий комплекс послуг, пов'язаних із практичним споживанням цього продукту. Створювані системи «продукт-сервіс», за оцінкою авторитетних експертів, стануть у найближчі роки ключовим фактором бізнес-успіху [2, с. 222-225].
1.2. Розробка виробничої стратегії
Процес вибору та формування функціональних стратегії потребує урахування дії загальних законів: "розподілу праці", "зовнішнього доповнення" та "економії часу". На ефективність виконання цих стратегій впливає також дотримання таких принципів:
визначення ролі та змісту діяльності конкретного об'єкта управління та функцій, які він виконує;
встановлення взаємозв'язку та впливу конкретного об'єкта і його функціональної діяльності на досягнення певних цілей та місії підприємства;
визначення характеру впливу виконання робіт об'єктом за кожною функцією (негативний чи позитивний) на розвиток (занепад) підприємства;
визначення сильних та слабких сторін у діяльності окремих об'єктів управління;
досягнення збалансованості між тенденціями розвитку підприємства та компетенцією фахівців, що є виконавцями управлінських задач з окремих функцій, їхнього професіоналізму, етичних норм культури організації [1, ст.241-242].
Визначення виробничих стратегій пов’язано з швидкістю та масштабами змін, що їх потрібно здійснити на підприємстві. Найважливішими параметрами, які треба враховувати при визначенні виробничих стратегій, є:
обсяги продукції, які необхідно забезпечити (тобто виробничі потужності та виробничий потенціал);
розриви між наявними та потрібними характеристиками виробничих процесів для забезпечення випуску продукції згідно зі сформованим «портфелем»;
масштаби виробничого потенціалу, рівень його гнучкості (інерційні характеристики);
швидкість перетворень виробництва та адаптації необхідних інновацій (продуктів, матеріалів, технологій, форм і методів підприємства тощо) до реальних умов діяльності підприємства з метою забезпечення його існування в довгостроковій перспективі;
досягнення певних рівнів витрат на виробництво та створення певного обсягу доданої вартості.
В основу формування виробничої стратегії було покладено виконання наступних вимог:
використання існуючого виробничого персоналу: виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; ліквідація «вузьких» місць; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу.
впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій.
впровадження системи управління якістю виробництва [4, ст.501].
Виробничі стратегії формуються з урахуванням таких основних чинників (вони нерідко відіграють роль обмежень):
обсяги капітальних вкладень, потрібних для здійснення перетворень у виробничому процесі;
час, необхідний для своєчасного переходу до випуску нової продукції;
оцінка відносної споживчої вартості існуючої та нової продукції;
цінові стратегії, сформовані для різних продуктово-товарних стратегій;
техніко-організаційний рівень виробництва та рівень конкурентоспроможності виробничого потенціалу (у розрізі окремих ресурсів, їхніх структурних характеристик і цільової оцінки);
інноваційна здатність управлінського персоналу;
рівень впливу складових середовища прямого впливу (конкуренти, партнери, постачальники та ін.) на витратно-часові параметри виробничих стратегій [3, ст.96-97].
Порядок розробки виробничої стратегії наведено на рис.1.4
Сучасні ринки досить динамічні і організації (виробники) продукції на їх зміну не впливають. Вони лише повинні мати здатність швидко пристосовуватися до таких змін. Прогнозувати на далеку перспективу появу певних змін – досить складна справа для керівнику підприємства. Тому виробнича стратегія будується на реальній поведінці споживача на ринку. Виявити таку реальність підприємство може лише з портфеля замовлень на продукцію.
Підприємству при вивченні реального ринку необхідно розмежовувати уявлення та чітко визначати характеристики (ключові компетенції, конкурентні переваги, параметри виробництва та продукції), які потрібні їй для отримання замовлень від споживача та тих, які необхідні для перемоги в конкуренції. Це визначається тим, що характеристики різні для різних ринків та їх часових змін. Для сучасних ринків характерним є не подібність (схожість) характеристик, а значна відмінність. Крім того, ці характеристики різні для кожного стратегічного типу організації. Таке розмежування важливо для вироблення виробничих стратегічних рішень (рис.1.2).
Методи оцінки виробничої стратегії
Політика організації
Маркетингова стратегія
Виробнича стратегія
Вибір продукції
Інфраструктура
зростання;
виживання;
прибуток;
доходи від капіталовкладень;
зростання фінансових показників
товарні ринки і сегменти ринків;
обсяг ринків;
асортимент продукції;
рівень оновлення продукції;
орієнтація на індивідуального споживача
вибір різних процесів;
врахування обмежень і взаємозв’язку процесів;
позиціонування процесів;
використання запасів в конфігурації процесів
функціональна підтримка;
система управління виробництвом і контролювання якості;
адміністративні процедури;
організація праці;
організація виробництва
Рис. 1.2. Взаємозв’язок стратегічних рішень
Отримання конкурентних переваг за рахунок пристосування виробництва до вимог ринку можливе за умови певної інноваційної діяльності. Реалізація будь-якого інноваційного проекту потребує фінансових витрат на розробку інноваційного об’єкта та капітальних вкладень в основні фонди та технології. Тому виробнича стратегія повинна виходити із програми залучення фінансових ресурсів та капіталовкладень. Необхідно визначити, які заходи виробничого характеру можна профінансувати за рахунок власних фінансових коштів, а які заходи потребують використання зовнішніх джерел фінансування [1, с.268].
Диференціація ринків зумовлена загостренням конкуренції. Тому одним із важливих напрямів розробки стратегії виробництва є пристосування виробництва до вимог ринку. В цьому стратегічному напрямі підприємству важливо виявити, як співвідношення між обраними корпоративними стратегіями і реальними або прогнозованими змінами може вплинути на розрив між вимогами ринку та можливостями виробництва (рис. 1.3).
Кожний стратегічний тип підприємства вибирає свій альтернативний підхід до спеціалізації виробничих можливостей відповідно до вимог ринку. Для одних типів підприємств є орієнтація окремих виробництв на вимоги конкретних ринків, для інших – універсалізація виробництв або спеціалізації лише окремої частини обладнання.
Об’єкти
Параметри
Характеристики виробництва
Рух по лінії середнього обсягу замовлень
Продукти і ринки
- асортимент продукції;
- середній обсяг замовлень продукції;
- періодичність зміни графіку продукції
широкий
невеликий
вузький
великий
Технологія і обладнання
- технологічне обладнання;
- обсяги замовлень, гну-чкість пристосування до зміни;
- переналагодження обладнання
Організаційні особливості
- управління стилем
Рис. 1.3. Вплив маркетингових стратегій на параметри і структуру виробництва
Основою стратегії виробництва підприємства-захисника витрат є напрями, що дозволяють скорочувати або стабілізувати витрати та добиватися більш повного задоволення потреб споживачів. Вони не орієнтуються на впровадження нової продукції або технології. Стратегічні рішення направлені на економію витрат за рахунок зниження витрат сировини, матеріалів, енергії, праці тощо. Це скорочення прямих витрат, що визначаються факторами виробництва. Крім того, організація повинна виробляти стратегічні заходи для скорочення накладних витрат – скорочення витрат на усі види допоміжних послуг: адміністративних, на підтримку обладнання та амортизацію. Важливим стратегічним напрямком зниження витрат є постійна і гнучка робота з постачальниками та споживачами.
Для підприємства-захисника якості характерним є значне коливання обсягів замовлень та дуже вузький сегмент ринку. Для захисника якості може бути багато напрямків стратегічної діяльності, оскільки якість - це усі характеристики продукції, окрім ціни. Тому із широкого спектру стратегічних напрямків кожне підприємство буде вибирати властиві їй характеристики продукції. В першу чергу це залежить від кореневих компетенцій, якими воно володіє. По-друге, це техніко-технологічний потенціал та потенціал виробничого персоналу. По-третє, це тісна зв'язка стратегії виробництва із маркетинговою стратегією, яка повинна провести досконалу сегментацію споживачів та знайти стійкі групи людей, які будуть віддавати перевагу продукції певного підприємства.
До показників якості, що забезпечуються виробництвом та можуть бути стратегічними напрямами діяльності підприємства, відносяться наступні характеристики.
1. Технічні характеристики продукції, за рахунок яких воно має властивості, що задовольняють вимоги певних споживачів.
2. Відповідність продукції технічним умовам її використання.
3. Надійність та тривалість терміна служби продукції. Необхідно відмітити, що тривалість терміну служби треба зіставляти з терміном морального старіння певного товару.
4. Рівень готовності та привабливість продукції. Наприклад, оздоблювальні роботи в будівництві житла краще виконувати під контролем господаря нової квартири, враховуючи його побажання. Інші споживачі віддають перевагу продукту, який має повністю закінчений вигляд.
5. Технічне обслуговування продукції після продажу. Треба звертати увагу на гарантованість, якість та оперативність обслуговування продукції.
Підприємства-інтегровані та диверсифіковані аналізатори повинні формувати стратегію виробництва таким чином, щоб забезпечити високу якість продукції при низьких ви тратах. Характерним для них є швидка ідентифікація та освоєння інновацій. В таких підприємствах виробництво направлено на підтримку якості продукції, що вже освоєна для задоволення вимог споживачів нових ринків, або збільшення масштабів виробництва для розширення сегментів ринку. В цьому випадку для них стратегічними напрямками виробничої діяльності є характеристики, що притаманні захисникам якості.
Крім того, аналізатори інвестують прибутки для пошуку нових товарів та послуг для швидкого їх виробничого освоєння та виходу на ринок. Вони не витрачають кошти на розробку нової продукції, а лише освоюють її виробництво. Такий напрямок стратегічної діяльності вимагає створення такого виробництва, яке здатне:
швидко освоїти нову продукцію з високим рівнем якості;
значно і без труднощів змінювати обсяги виробництва, швидко пристосовуючись до коливання ринку.
Підприємства типу проспектора і монополісти, будучи піонерами ринку, орієнтують свою діяльність на освоєння та виробництво нових унікальних видів продукції високої якості. Отже, стратегія виробництва таких підприємств направлена на освоєння виробництва унікальної нової продукції та підвищення якості.
Зрозуміло, що стратегії виробництва дуже залежать від галузевої приналежності підприємства та диференціації ринків. Головною стратегічною умовою створення ефективної стратегії виробництва є постійна турбота про адаптацію виробничого потенціалу до змін у вимогах ринку [1, с.267-269].
Приклади виробничих стратегій.
1. Використання існуючого виробничого потенціалу: модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва; коопераційні зв’язки щодо спільного використання потенціалу; зниження матеріало-, фондо-, трудо-, енергомісткості виробництва; ліквідація «вузьких» місць; використання виробничих потужностей; підвищення продуктивності та ефективності виробничого процесу.
2. Стратегії створення нового виробництва: придбання нового виробництва; створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу; створення нового структурного співвідношення між основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвами тощо.
3. Стратегії змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій; зміни в технологічному рівні виробництва; використання нових матеріалів; підвищення рівня стандартизації тощо.
4. Стратегії відносно організації виробництва: тип системи (проектна, дрібносерійна, серійна, масова); спеціалізація виробництва; диверсифікація виробництва; конверсія виробництва; ритмічність виробництва; оптимізація розміщення виробничих процесів, ланок, обладнання тощо; система управління якістю виробництва; система управління виробничими витратами, тощо.
1. Визначення нових або підтвердження раніше встановлених довгострокових цілей підприємства
Так Ні
Рис. 1.4. Схема розробки виробничої стратегії
1.3. Оцінка ефективності стратегії виробництва підприємства
Ефект (під лат. - виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженні. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції [16, с. 73]. Ефект є різноманітним за своїм змістом, він може бути не тільки позитивним, але й негативним. Економічний ефект - кількісна та якісна характеристика впливу елементів економічної системи на результативність її функціонування. Економічний ефект існує переважно у грошовій формі й є грошовим доходом. Проте загальна величина ефекту не дозволяє зробити достовірні висновки про результативність господарської діяльності [13, с. 233].
Ефективність - це здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат [13, с. 233]. Ефективність розкриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона показує не сам результат, а те, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, що розраховуються на основі двох груп характеристик (параметрів) - результату і витрат. Це, втім, не виключає використання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вихідних параметрів.
Економічна ефективність - це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Це конкретна форма вияву закону економії часу. їх зв'язок здійснюється через зростання продуктивності праці, досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці [13, с. 233]. Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку) [16, с. 73].
До показників економічної ефективності відносяться: коефіцієнт ефективності, що характеризує волю приросту ефекту, який отримали на одиницю витрат; термін окупності - час протягом якого ресурси окупляться в якості приросту ефекту [13, с. 233].
Ефективність виробництва являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу. Загальна методологія визначення формалізується таким співвідношенням:
F = E / P,
де F – ефективність, E – величина ефекту, P – витрати.
Перелік ресурсів, які впливають на ефективність виробничої стратегії не є вичерпними, тобто в конкретних умовах на ефективність виробничої стратегії можуть чинити істотний вплив інші фактори.
Шляхом побудови налагодженої системи виробництва на підприємстві забезпечується ефективність діяльності підприємства, а саме досягнення максимальних результатів при мінімумі витрат. Для досягнення цієї цілі необхідно сформувати стратегію виробництва, яка буде включати планування обсягів виробництва, понесених витрат, враховувати стан виробничого потенціалу підприємства, а саме основні та оборотні засоби, продуктивність праці. Тому розробка і ефективне впровадження цієї функціональної стратегії чинить чи не найбільший вплив на діяльність підприємства взагалі.
Якщо керівники функціональних напрямків проводять свою стратегію незалежно один від одного чи від керівника господарського підрозділу, то це може привести до появи нескоординованих чи конфліктних стратегій. Інакше: скоординовані і взаємодоповнюючі стратегії необхідні для успішної реалізації ділової стратегії. Ці стратегії, як і мета, повинні бути взаємо підтримуючими. Простіше кажучи, маркетингова стратегія, виробнича стратегія, фінансова стратегія і стратегія роботи з персоналом повинні бути взаємопов'язаними між собою, а не тільки переслідувати свої досить вузькі цілі. Координацію функціональних стратегій краще здійснювати на стадії обговорення. Якщо нескоординовані функціональні стратегії передаються керівництву для остаточного схвалення, то обов'язок керівника - визначити невідповідність і усунути їх.
Виробнича (операційна) стратегія відноситься до ще більш конкретних стратегічних ініціатив і підходів у керівництві ключовими центрами розподілу при розв'язанні щоденних оперативних завдань, що мають стратегічну важливість (рекламні кампанії, закупівля сировини, керування запасами, профілактичний ремонт, транспортування).
Виробничі стратегії, незважаючи на менший масштаб порівняно зі стратегіями більш високого рівня, доповнюють і завершують загальний бізнесплан роботи підприємства. Незважаючи на нижчий рівень піраміди стратегічного набору, її важливість не повинна бути принижена. Наприклад, провал одного виробничого підрозділу при реалізації стратегічних завдань з досягнення заданого обсягу виробництва, рівня собівартості продукції і якості може знизити показники всього підприємства з продажу і одержання прибутку і внести сум'яття в загальні стратегічні дії із створення позитивного образу підприємства в очах клієнтів.
Не можна принижувати важливість стратегічних дій, прийнятих на тому чи іншому управлінському рівні. Менеджери середньої ланки управління - складова частина команди з розробки стратегії підприємства. Тому багато виробничих ланок мають стратегічно важливі для всього підприємства завдання і необхідно мати стратегічні плани на місцях, щоб досягти мети підприємства.
Регіональному менеджеру (при розосередженому виробництві) необхідна стратегія, адаптована до особливостей ситуації в регіоні і мети, що стоїть перед ним.
Менеджеру з виробництва необхідна стратегія, взаємозалежна з цілями підприємства, сформульованими в рамках загального плану дій, і з будь-якими стратегічно близькими проблемами, що існують на підприємстві.
Менеджеру з реклами, звичайно, необхідна стратегія, що забезпечує максимальну аудиторію для проведення рекламних заходів, але в рамках заданого бюджету [17, ст. 39-40].
РОЗДІЛ 2
СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СЕРЕДОВИЩА ТЗОВ «ПРАВДА»
2.1. Загальний аналіз середовища підприємства
Товариство з обмеженою відповідальністю “Правда” зареєстроване 2 квітня 2001 року та діє на основі Статуту та Установчого договору. Статутний фонд складає 1340 тис. грн. та розподілений на частки між 9 учасниками.
ТзОВ “ Правда” засноване на основі СКАФ “Правда” (утворене 10 грудня 1998 року), яке, в свою чергу, є правонаступником агрофірми “Правда”. Агрофірма “Правда” була створена 18 січня 1997 року на базі колгоспу “Правда”, створеного в 1949 році.
ТзОВ “Правда” створене на засадах угоди між співвласниками цілісного майнового комплексу і юридичною особою ( ТзОВ “Правда” ) на умовах оренди майна, для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.
Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові, валютні та інші рахунки в банківських установах, фірмову марку і товарний знак, печатку зі своїм найменуванням та інші реквізити, від свого імені укладає договори, набуває майнові та немайнові права, несе зобов’язання, виступає позивачем та відповідачем у суді.
ТзОВ “Правда” розташоване в центральній частині Бродівського району. Центральна садиба знаходиться в селі Пониковиця на віддалі 7 км від районного центру м. Броди та 90 км від обласного центру – м.Львів. Господарство об’єднує 5 (п’ять) сіл і їх землі: Пониковиця, Голосковичі, Суходоли, Глушин, Ковпин і хутір Косарщина.
Основними видами діяльності ТзОВ ”Правда” є:
вирощування зернових культур;
вирощування буряків;
м’ясне та молочне скотарство;
Товариство займається вирощуванням сільськогосподарських культур: пшениці, жита, ячменю, вівса, зерно суміші, гречки, ріпаку, олійної редьки, цукрових буряків, зеленого горошку, кукурудзи, а також великої рогатої худоби, свиней і коней. Господарство реалізує побічну продукцію – сіно, солому та продукцію переробки – м’ясо, борошно, жом, комбікорм тощо.
Господарство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, сплачує внески у Пенсійний фонд і всі страхові фонди.
Виробнича структура підприємства представляє собою виробничі його підрозділи – виробничі дільниці і цехи із всіма службами забезпечення, а також форми зв’язків між ними. Виробнича структура ТзОВ «Правда» складається з:
рослинництва:
рільничо-тракторна бригада №1 с. Пониковиця та с. Ковпин;
рільничо-тракторна бригада №2 с. Голосковичі;
рільничо-тракторна бригада №3 с. Суходоли та с. Глушин.
тваринництва:
ферма ВРХ молочно-тваринного напрямку с. Пониковиця;
ферма молодняку ВРХ с. Пониковиця;
ферма ВРХ молочно-тваринного напрямку с. Голосковичі.
промислового виробництва:
пилорама;
млин;
обслуговуючі галузі (автопарк, гужовий транспорт, електропостачання).
Будь-яке підприємство перебуває і функціонує у середовищі. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії підприємства, оскільки забезпечує відповідну базу для визначення місії і цілей його функціонування.
У таблиці 2.1 наведено результати загального аналізу впливу середовища ТзОВ «Правда» на стратегію виробництва.
Таблиця 2.1
Загальний аналіз впливу середовища ТзОВ «Правда» на стратегію виробництва
№
п/п
Компоненти середовища
Залежність від ситуації:
″+″ залежить;
″-″ не залежить
Вплив на ситуацію:
″+″ позитивний;
″-″ негативний;
″0″ відсутній
Значущість:
″+″ важливо;
″-″ важливо
Загальне зовнішнє середовище
1.
економічний
+
-
+
2.
технологічний
-
-
+
3.
політичний
+
-
-
4.
правовий
+
-
+
5.
соціальний
+
+
+
6.
екологічний
+
-
+
Операційне зовнішнє середовище
7.
постачальники
+
+
+
8.
споживачі
+
+
+
9.
конкуренти
-
-
-
10.
виробники замінників
-
0
-
11.
державні закони
+
+
+
12.
фінансові організації
+
0
+
13.
міжнародна діяльність
-
0
-
Внутрішнє середовище:
14.
виробництво
+
+
+
15.
фінанси
+
+
+
16
маркетинг
+
-
+