Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Обгрунтування заходів щодо підвищення прибутковості підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки та підприємництва
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Звіт
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Звіт
з наукового семінару
на тему:
«Обгрунтування заходів щодо підвищення прибутковості підприємства»
Зміст
Вступ………………………………………………………….…….3
Прибуток як економічна категорія....……………………….6
Порядок формування прибутку підприємства…………….10
Аналіз прибутку підприємства……………………………..15
Шляхи підвищення прибутку………………………………21
Висновок………………………………………………………….23
Список використаної літератури……………………………..27
Вступ
Ринкові умови господарювання обумовлюють необхідність поглибленого вивчення і всебічного удосконалення економічної діяльності усіх галузей національної економіки. Особлива увага в цьому контексті повинна бути спрямована на основу їх ланку-підприємств. Сукупність економічних проблем, які виникають в процесі динамічного функціонування підприємств, повинні вирішувати спеціалісти, які здобули високий рівень знань, відповідну професійну підготовку, мають достатній рівень кваліфікації. Від рівня одержаної загальної та професійної підготовки, їх компетентності і обізнаності у вирішальний мірі залежатиме успішне розв’язання конкретних практичних завдань, тобто розробка та здійснення заходів, спрямованих на ефективну діяльність підприємств в довготерміновій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку та підвищення конкурентоспроможності.
Економіка підприємства охоплює широке коло проблемних питань пов’язаних з управлінням численних взаємопов’язаних видів діяльності на основі процесного підходу. В результаті реалізації системи процесів повинен бути досягнутий якісний кінцевий результат у вигляді конкретного суспільного корисного продукту. В зв’язку з цим чільне місце відведено визначенню сутності підприємства як суб’єкта підприємницької діяльності, ґрунтовно висвітлене його сучасне середовище.
Увагу економістів здавна привертала проблема з’ясування суті прибутку, його джерел, а також функцій, які він виконує за умов різних економічних систем.
У домарксовий період найближче підійшли до розуміння змісту прибутку класики буржуазної політичної економії Вільям Петті, Адам Сміт, С. Сісмонді, Т.-Р.Мальтус.
Прибутком у розумінні В.Петті є та частина продукту, яка залишається після відрахування заробітної плати, тобто прибуток зводився до ренти. Незважаючи на ототожнення прибутку з рентою, один з видів прибутку – відсоток на позичковий капітал. Він визначив відсоток таким доходом, що є похідним від земельної ренти. У праці “Різне про гроші” (1862) відсоток прирівнювався до орендної плати.[7]
А.Сміт під прибутком розумів дохід промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику і відсотка власнику грошового капіталу. Прибуток вважався породженням всього авансового капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичного виробництва. [7]
Теорія прибутку у Сісмонді глибоко розроблена, але залишається різнобарвною: від визначення прибутку як доходу капіталіста, що представляє собою вирахування з продукту праці робітника, до зведення прибутку до результату продуктивності самого капіталу, або ототожнення прибутку з винагородою за бережливість капіталіста.
Дослідивши наукову спадщину своїх попередників К.Маркс характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка виступає не як результат експлуатації робочої сили, а як породження всього авансовогу капіталу. Вчений показав і причини, і механізми утворення загальної норми прибутку. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований Марксом, засвідчує, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку. [7]
У сучасній західній економічній літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва, в тому числі як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності.
Категорія “прибуток”, як і всі інші і всі інші економічні категорії, має історичний характер, який по-перше, полягає в тому, що вона з’являється лише за капіталізму. По-друге, в конкретизації категорії “прибуток” у процесі еволюції самого капістичного способу виробництва.
Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних вимірах: по-перше, як прибутковість усього підприємства щодо всього авансового капіталу, по-друге, як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Така прибутковість вимірюється відношенням прибутку до собівартості певної партії товарів.
Підприємство, його проблеми і шляхи їх розв’язання, тактика і стратегія щоденного виживання, реальна ефективність господарської діяльності – ось що стоїть сьогодні в центрі уваги і потребує самого ретельного аналізу. Чи зможе конкретне підприємство адекватно вписатися в складовий механізм, що формується в Україні , сучасного динамічного ринку, чи зможе воно використати переваги світової економічної інтеграції , чи знайде необхідні засоби і шляхи ліквідації зростаючого відставання української економіки. Вирішення цих питань потребує напруженої праці широкого кола спеціалістів і не в останню чергу бухгалтерів, працівників обліково-економічного і фінансово-аналітичного профілів [9].
У новій економічній ситуації, яка характеризується зростанням конкуренції і загостренням проблеми виживання підвищується значення аналізу складових прибутку та розрахунків по платежах з бюджетом. Ринкова економіка потребує вичерпної інформації про бюджетні розрахунки підприємств в цілому і методів їх аналізу, адекватних новим підходам до управління.
Якщо підприємство отримує значні прибутки, то відповідно, більша сума податкових грошей надходить до Державної казни, а отже відбувається фінансове збагачення держави, що стимулює державу надавати підприємствам фінансову допомогу, кредити.
Значно розширюється основні завдання аналізу, який не обмежується оцінкою поточного фінансового стану підприємства і виявленням шляхів його поліпшення, має бути спрямований на обґрунтування прогнозу потреби у фінансових ресурсах , на знаходження їх джерел і способів мобілізації.
Виникають також нові моменти в аналізі джерел фінансування підприємств,
їх беззбитковості, грошових потоків, ефективності вкладення коштів [14].
Функціональна роль відведена прибутку в сучасному господарському механізмі, визначає аналітичні аспекти дослідження цієї економічної категорії.
1. Прибуток як економічна категорія
Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток є важливим джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства.
Як економічна категорія прибуток відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва. На рівні підприємства прибуток є частиною його чистого доходу, що залишається після вирахування зі суми доходів підприємства суми пов'язаних з ними витрат. Прибуток розглядають як частину чистого доходу підприємства, отриманого на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.
Економічна сутність прибутку є однією зі складних і дискусійних проблем у сучасній економічній теорії.
Прибуток — це перевищення доходів над витратами, а протилежна ситуація називається збитком.З економічного погляду прибуток — це різниця між грошовими надходженнями і грошовими виплатами. З господарського погляду прибуток — це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду. Теоретиками бухгалтерського обліку описані можливі парадоксальні ситуації, пов'язані з прибутком. Важливо розуміти, що прибуток, обчислений у бухгалтерському обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності. Це привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський та економічний прибуток. Перший є результатом реалізації товарів і послуг, другий — результатом роботи капіталу. Така ідея двох трактувань прибутку набула розвитку завдяки Д. Соломонові. Він виходив з передумови, що концепція прибутку потрібна для трьох цілей:
1)обчислення податків;
2) захисту кредиторів;
3) вибору розумної інвестиційної політики.
Бухгалтерське трактування прийнятне тільки для досягнення першої мети й абсолютно неприйнятне для досягнення третьої. Д. Соломон розробив формулу, що визначає зв'язок між бухгалтерським і економічним прибутком [1; 131].
У загальному вигляді під прибутком розуміють суму коштів, на яку доходи від продажу товарів (послуг) перевищують витрати на виробництво і продаж цих товарів (послуг). У такому значенні він визначається як різниця у грошовому виразі між виручкою (сумою продажів) від реалізації продукту господарської діяльності і сумою витрат на фактори виробництва, що забезпечують цю діяльність.
Прибуток — найбільш узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства і економіки загалом. Нині аналіз прибутку здійснюється на двох рівнях: мікроекономічному (рівень підприємства) і макроекономічному (рівень економіки), кожному з яких відповідає свій вид звітності, своя мета. Так, рівень підприємства дає змогу розглянути процес утворення прибутку, а макрорівень — показати місце прибутку в національному доході держави.
Першочергове значення для отримання прибутку має реалізація вироблених товарів і послуг, що дає можливість відшкодувати витрачені кошти й отримати певну суму понад витрачене. Затримка в реалізації призводить до порушення нормального циклу виробництва, а затяжний її характер може спричинити економічну кризу перевиробництва. Прибутковість підприємств, незалежно від форми власності, є вираженням того, наскільки повно задовольняються потреби суспільства і як вирішується проблема раціонального використання обмежених ресурсів на підприємстві і в економіці загалом. Прибуток є дійовим інструментом управління економікою, стимулом для її ефективного функціонування.
Прибуток не є сталою величиною, його розмір зумовлено кількома чинниками:
• кількістю залучених коштів (що більше коштів вкладено у виробництво, то більші обсяги виробництва і більший прибуток);
• співвідношенням прибутку і витрат (прибутковістю капіталовкладень);
• рівнем технічного розвитку виробництва та його технологічними особливостями (скорочення витрат на виробництво збільшує частку прибутку в ціні продукту);
• швидкістю обороту капіталу (прискорення обороту капіталу навіть за фіксованих капіталовкладень сприяє збільшенню обсягів виробництва і прибутку);
• ринковою ціною на вироблену продукцію (коливання ціни приводить до коливання розміру прибутку; ціна, сформована на рівні витрат, виключає можливість отримання прибутку, тоді як ціна, що перевищує витрати, прямо впливає на його обсяг).
Диференціація прибутку різних підприємств і галузей в умовах ринку створює постійні стимули для пошуку можливостей отримати надприбуток. Надлишковий прибуток — це відмінність суспільної (ринкової) вартості (ціни) та індивідуальної вартості (ціни) виробництва з вищою продуктивністю праці. Він може створюватись у результаті діяльності суб'єктів підприємницької діяльності за сприятливіших природних умов (у сільському господарстві, добувній промисловості), за сприятливіших економічних умов. Підприємство також може одержувати такий прибуток унаслідок діяльності за сприятливіших умов, створених зусиллями самого виробничого колективу (використання внутрішніх резервів, раціоналізація).
Негативним для суспільства є отримання надприбутку в результаті недосконалого ціноутворення або диктату цін з боку держави і монополістів. Адже ціна — суб'єктивна категорія. До утворення надлишкового прибутку можуть призвести й інфляційні процеси.
У конкурентній економіці прибуток виконує такі функції:
• розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та становлення виробництва, підготовку і перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо;
• стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві та реалізації продукції;
• орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку — скорочувати як неконкурентоспроможну [2].
Залежно від формування та розподілу розрізняють декілька видів прибутку:
валовий;
від операційної діяльності;
від звичайної діяльності до оподаткування;
від звичайної діяльності ;
чистий.
Валовий прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) над їх собівартістю. У фінансовому обліку реалізованою вважають продукцію, відвантажену від постачальника до покупця разом із відповідними супровідними документами (накладними, рахунками-фактурами тощо).
Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) обчислюють вирахуванням із доходу (виторгу) від продажу продукції сум акцизного збору, податку на додану вартість та інших вирахувань (отриманих від страховиків страхових сум, суми наданих підприємством знижок, вартості повернених товарів тощо).
Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (основної діяльності), іншого операційного доходу та операційних витрат підприємства за звітний період.
Прибуток від операційної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку ( збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів ( прибутків), фінансових та інших витрат ( збитків).
Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку.
Чистий прибуток розраховується як алгебраїчна сума прибутку ( збитку ) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків із надзвичайного прибутку [3, 490 - 492].
2. Порядок формування прибутку підприємства
Прибуток є економічною категорією, що виражає певні економічні виробничі відносини з приводу формування та використання сукупного національного продукту, вартості та доданої вартості.
Прибуток – це частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод.
Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити, що окремо оподатковується прибуток від звичайної діяльності і окремо — прибуток від надзвичайних подій.
Якщо в результаті настання надзвичайних подій у діяльності підприємства виникли втрати, то їх суму (згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати») записують у Звіті про фінансові результати зменшеною на суму податку на прибуток унаслідок збитків від надзвичайних подій. На цю ж суму зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності підприємства.
На другому етапі розподіляють прибуток, що залишається після сплати податків, — чистий прибуток. Чистий прибуток підприємства можна використовувати для створення фонду виплати дивідендів та виплат учасникам; поповнення резервного фонду; поповнення статутного капіталу; здійснення інвестицій; формування інших цільових фондів; для покриття поточних витрат тощо.
Напрями використання чистого прибутку підприємство переважно визначає самостійно. Суму прибутку підприємства, що залишається після його розподілу, називають нерозподіленим прибутком. Нерозподілений прибуток обліковують на окремому бухгалтерському рахунку і його суму записують у бухгалтерському балансі.
В економічній літературі виділяють поняття балансового прибутку підприємства.
Балансовий прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності підприємства за звітний період.
Суму балансового прибутку раніше записували в бухгалтерському балансі. Однак після затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 2 «Баланс» у бухгалтерському балансі підприємства записують суму нерозподіленого прибутку.
Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного виконання (надання) таких або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою часто призводить до потреби використати оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому — до погіршання їхнього фінансового стану.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.
Отже, можна зробити висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.
Розгляньмо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства. Беручи загалом, можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання). Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:
• відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);
• амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
• інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).
Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.
У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і пізніших доповненнях до нього не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не варто робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства.
Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, вкорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності у прийнятті рішень з формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.
Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:
— прямі матеріальні витрати;
— прямі витрати на оплату праці;
— інші прямі витрати;
— загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.
Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:
— адміністративні витрати,
— витрати на збут;
— інші операційні витрати [4, 49 - 53].
3.Аналіз прибутку підприємства
Аналізуючи прибуток підприємства, можна виявити резерви збі льшення балансового прибутку.
Економічний аналіз проводиться, в основному, для управлінських потреб, у першу чергу для потреб внутрішнього управління (управ лінський аналіз). У такому разі в розпоряджен ні аналітика є доволі широкий обсяг інформації щодо формування прибутку від реалізації продукції (робіт і послуг). При цьому мають бути використані дані плану, дані про ті порушення виробничої дисципліни, які забезпечили підприємству прибуток, скажімо, з техніки безпеки, через невиконання плану з охорони праці та таке інше.
Крім внутрішнього (управлінського) аналізу здійснюється і зовнішній аналіз прибутку від реалізації продукції, що особливо важливо в умовах ринкової економіки, коли саме цей показник цікавить як конкурентів, так і податкові органи та банки. Для зовнішнього аналізу використовується тільки офіційна бухгалтерська і статистична звітні сть. Базою для порівняння фактичних даних щодо прибутку від реалізації продукції є дані минулого звітного періоду. Методика аналізу в усіх випадках однакова: порівнюються фактичні дані з даними попереднього звітного періоду або плану, розраховується загальна сума зміни прибутку від реалізації, після чого розраховуються фактори, які змінили фактичний прибуток від реалізації від базового.
Залежно від мети аналізу вплив факторів можна визначити більш детально (в разі коли проводиться внутрішній аналіз цього показника для прийняття управлінських рішень, спрямованих на збільшення балансового прибутку).
При зовнішньому аналізі, коли обсяг наданої інформації значно менший, ніж при внутрішньому, можуть бути встановлені лише основні шляхи зміни прибутку.
На зміну прибутку впливають такі фактори (їх можна розрахувати за даними внутрішньої і зовнішньої звітності):
1. Зміна обсягу реалізованої продукції.
2. Зміна цін.
3. Зміна повної собівартості реалізованої продукції.
4. Зміна структури реалізованої продукції [5].
В аналізі використовуються такі показники прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг, прибуток від іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій, оподатковуваний прибуток, чистий прибуток.
Балансовий прибуток включає фінансові результати від реалізації продукції, робіт і послуг, від іншої реалізації, прибутки і витрати від позареалізаційних операцій.
Оподатковуваний прибуток - це різницю між валовими доходами, валовими витратами та амортизацією.
Чистий прибуток – це прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій і відрахувань у благодійні фонди.
У процесі аналізу необхідно вивчити склад балансового прибутку, його структуру, динаміку і виконання плану за звітний рік. Вивчення структури балансового прибутку означає розрахунок питомої ваги кожної його складової (прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, позареалізаційних фінансових результатів) у загальній сумі. При вивченні динаміки прибутку варто враховувати інфляційні чинники зміни його суми. Для цього виручку корегують на середньозважений індекс зростання цін на продукцію підприємства в середньому за галуззю, а витрати щодо реалізованої продукції зменшують на їхній приріст у результаті підвищення цін на спожиті ресурси за аналізований період.Далі у ході аналізу вивчають кожну складову балансового прибутку окремо.
Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції та послуг. У процесі аналізу вивчаються динаміка і виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються чинники зміни його суми.
Прибуток від реалізації продукції в цілому на підприємстві залежить від чотирьох чинників: обсягу реалізації продукції, її структури, собівартості і рівня середньореалізаційних цін.
Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції призводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.
Структура товарної продукції так само може справляти як позитивний, так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки: при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збитковою продукції загальна сума прибутку зменшиться.
Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обернено пропорційній залежності: зниження собівартості призводить до відповідного зростання суми прибутку і навпаки. Зміна ж рівня середньореалізаційних цін і розмір прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки. Розрахунок впливу цих чинників на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок.
Методика розрахунку впливу чинників способом ланцюгових підстановок полягає в наступному:
1) розраховується плановий прибуток;
2) розраховується умовна величина 1, яка означає розмір прибутку при фактичному обсязі реалізації, але за умови планових цін і планової собівартості одиниці продукції;
3) розраховується умовна величина 2, яка означає розмір прибутку при фактичному обсязі реалізації, фактичному рівні цін одиниці продукції, але плановій собівартості;
4) розраховується фактичний прибуток;
5) розраховуються загальний приріст (скорочення) прибутку порівняно з планом;
6) розраховується вплив чинників на приріст (скорочення) прибутку:
а) вплив обсягу реалізації;
б) вплив зміни середньореалізаційних цін;
в) вплив зміни собівартості.
Ці ж самі показники можна розрахувати, використовуючи спосіб абсолютних різниць. Алгоритм розрахунку буде таким:
а) вплив обсягу реалізації;
б) вплив зміни цін;
в) вплив зміни собівартості.
Аналогічні розрахунки проводяться за кожним видом продукції.
Після цього необхідно детально вивчити причини зміни обсягу продажу, цін і собівартості кожного виду продукції.
Середньореалізаційна ціна одиниці продукції розраховується шляхом ділення виручки від реалізації відповідного виробу на обсяг його продажу. На зміну її рівня впливають такі чинники: якість реалізованої продукції, ринки збуту, кон’юнктура ринку, інфляційні процеси.
Якість товарної продукції – один з основних чинників, від якого залежить рівень середньої ціни реалізації. За більш високу якість продукції встановлюються більш високі ціни і навпаки.
Виконання плану балансового прибутку значною мірою залежить від фінансових результатів діяльності, не пов’язаних з реалізацією продукції. Це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах; прибуток від здачі в оренду землі та основних засобів; отримані і виплачені пені, штрафи та неустойки; збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості, за якою минули терміни позовної давності; збитки від стихійного лиха; прибутки за акціями, облігаціями, депозитами; прибутки і збитки від валютних операцій і т.ін.
Аналіз зводиться в основному до вивчення динаміки і причин отриманих збитків та прибутків у кожному конкретному випадку. Збитки від виплати штрафів виникають у зв’язку з порушенням окремими службами договорів з іншими підприємствами, організаціями та установами. При аналізі встановлюються причини невиконання зобов’язань, вживаються заходи для запобігання допущених помилок.
Зміна суми отриманих штрафів може відбутися не тільки у результаті порушення договірних зобов’язань постачальниками і підрядниками, але і через послаблення фінансового контролю з боку підприємства відносно них. Тому, аналізуючи даний показник, варто перевірити, чи в усіх випадках порушення договірних зобов’язань були пред’явлені постачальникам відповідні санкції.
Збитки від списання безнадійної дебіторської заборгованості виникають, зазвичай, на тих підприємствах, на яких облік і контроль за станом розрахунків не відповідають вимогам. Прибутки (збитки) минулих років, виявлені протягом поточного року, також свідчать про недоліки бухгалтерського обліку.
Особливої уваги вимагають прибутки за цінними паперами (акціями, облігаціями, векселями, сертифікатами і т. ін.). Підприємства-утримувачі цінних паперів отримують прибутки у вигляді дивідендів та процентів. У процесі аналізу вивчається динаміка дивідендів, курсу акцій, чистого прибутку, що припадає на одну акцію. Встановлюються темпи зростання або зниження названих показників.
Сума отриманих дивідендів залежить від кількості придбаних акцій і рівня дивіденду на одну акцію, розмір якого визначається рівнем рентабельності акціонерного підприємства, податковою та амортизаційною політикою держави, рівнем процентної ставки за кредит і т. д. При оцінці результатів фінансової діяльності велике значення мають міжгосподарські порівняння, вивчення досвіду роботи інших підприємств на ринку цінних паперів.
За результатами аналізу розробляються конкретні заходи, спрямовані на попередження і скорочення збитків та втрат від позареалізаційних операцій.
Завданням аналізу є також підрахунок резервів збільшення суми прибутку. Основними їхніми джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості, реалізація на ринках на більш вигідних умовах збуту і т. ін.
Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок збільшення обсягів реалізації продукції необхідно виявлений раніше резерв зростання обсягів реалізації продукції помножити на фактичний прибуток у розрахунку на одиницю продукції відповідного виду.
Резерви збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної продукції і послуг підраховують у такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції множиться на можливий обсяг її продажу з урахуванням резервів його зростання.
Істотним резервом зростання прибутку є покращання якостітоварної продукції. Він визначається так: зміна питомої ваги кожного сорту множиться на відпускну ціну відповідного сорту, результати підсумовуються. Отримана таким чином зміна середньої ціни множиться на можливий обсяг реалізації продукції.
Аналогічно підраховуються резерви зростання прибутку за рахунок зміни ринків збуту.
Після закінчення аналізу необхідно узагальнити всі виявлені резерви зростання прибутку[6].
4.Шляхі підвищення прибутку
Прибуток і рентабельність як основні показники фінансових результатів не можуть повністю характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його зміни. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізуються за даними балансу - підсумкового систематичного документу про наявність і використання коштів на певну дату (кінець року).
Оскільки структура балансу наших підприємств поступово змінюється у напрямку адаптації.
Для характеристики ефективності використання ресурсів використовують показники рентабельності. Рентабельність характеризує результативність діяльності підприємства. Рентабельність теж буває декількох видів; загальна, продукції, рентабельність власного капіталу тощо. Для підвищення ефективності роботи підприємства використовують планування величини прибутку та рентабельності.
З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування комерційних банків, «останній», сам контролює показники рентабельності та продуктивності.
Пропозиції:
Необхідність поліпшення ефективності управління, підвищення прибутковості праці, ефективності виробництва, конкурентоспроможності підприємства вимагає проведення реструктуризації підприємства. Реструктуризація в широкому розумінні передбачає комплексність змін, а не зміну тільки однієї сфери функціонування; є постійним інструментом управління, а не реалізації одноразової цілі; може охоплювати майнові перетворення вона може бути спрямована на зміну; підлягає модифікації та коригуванню в ході реалізації. Вона може бути спрямована на зміну майна, структури виробничої програми, структури залученого капіталу, активів, доходів та витрат, структури персоналу, інформації або інших структур.
Модель підвищення прибутку підприємства, яка складається з наступних елементів:
1. Планування. Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку діяльності, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.
2. Якість продукції (товарів, робіт, послуг). Величина прибутку в основному залежить від попиту.
3. Резерви зростання. Постійний пошук невикористаних можливостей збільшення прибутку, що забезпечуватиме його зростання.
4. Ділова репутація. Одержувати додатковий прибуток і підвищити рентабельність підприємству дозволяє висока ділова репутація. Вчасне розрахування з постачальниками, якість та швидкість наданих товарів і послуг, прийнятна ціна – основні її показники.
Висновки:
Одним з основних завдань виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Прибуток є важливим джерелом фінансування виробничого і соціального розвитку підприємства.
Економічна сутність прибутку є однією зі складних і диску сійних проблем у сучасній економічній теорії.
Прибуток— це перевищення доходів над витратами, а про тилежна ситуація називається збитком.З економічного погля ду прибуток — це різниця між грошовими надходженнями і грошовими виплатами. З господарського погляду прибуток — це різниця між майновим станом підприємства на кінець і по чаток звітного періоду.
У сучасній теорії обліку в англомовних країнах насамперед розрізняють податкову й економічну концепції прибутку. В зв'яз ку з цим можливі два варіанти обчислення прибутку: в першо му — бухгалтерський прибуток дорівнює оподатковуваному, в другому — їхні суми не збігаються. У першому випадку погляд користувачів бухгалтерської інформації спрямований у минуле, у другому — в майбутнє. В останньому випадку враховано той факт, що дані фінансової звітності впливають на курс акцій підприємства. Тому прибуток, показаний у балансі та звіті про прибутки і збитки, не повинен бути тотожним прибутку, з якого сплачуються податки.
Сума прибутку підприємства залежить від обсягів виробництва і реалізації продукції та ефективність виробничо-господарської діяльності підпри ємства.
Формування прибутку підприємства залежить від нормативно-правового регулювання порядку визначення собівартості продукції, оподаткування діяльності підприємства та інших чинників.
В обліку реалізованою вважають продукцію, відвантажену від постачальника до покупця разом із відповідними супровідними документами.
Згідно з чинним законодавством розрізняють обліковий і податковий прибутки (збитки) підприємства.
Податковий прибуток (об'єкт оподаткування)— це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно зі Законом України «Про оподаткування прибутку підпри ємств»), який є об'єктом оподаткування за звітний період.
Обліковий прибуток— це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у Звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення.
У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.
Прибуток є критерієм і показником ефективності діяль ності підприємства.Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Також прибуток маєстимулюючу функцію, виступаючи кінце вим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств, прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, добробут яких залежить від розміру та від прийнятого в національній економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподатковування. Прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів.Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується для різних цілей, визначених видатковою частиною бюджету і затверджених у зако нодавчому порядку.
Сучасний стан української економіки характеризується гли боким спадом виробництва, кризовими явищами, включаючи кризу неплатежів, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємств і нестачу, а найчастіше й відсутність прибутку.
Для підприємця прибуток — це сигнал, де можна домогтися найбільшого фінансового результату, він створює стимул для інве стування. Збитки теж відіграють свою роль, тобто показують наявність помилок і прорахунків у напрямку використання коштів, організації виробництва і збуту продукції.
Прибуток є економічною категорією, що виражає певні економічні виробничі відносини з приводу формування та використання сукупного національного продукту, вартості та доданої вартості.
Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити, що окремо оподатковується прибуток від звичайної діяльності і окремо — прибуток від надзвичайних подій.
На другому етапі розподіляють прибуток, що залишається після сплати податків, — чистий прибуток. Чистий прибуток підприємства можна використовувати для створення фонду виплати дивідендів та виплат учасникам; поповнення резервного фонду; поповнення статутного капіталу; здійснення інвестицій; формування інших цільових фондів; для покриття поточних витрат тощо.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами Украї ни момент реалізації визначається за датою відвантаження про ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора