Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Конспект лекцій
З дисципліни
Внутрішній економічний механізм підприємства
Студента групи ЕП – 42
Погорельцева Олександра Павловича
Рівне 2007
Вступ до предмету
Т 1. 1. Екон модель п-ва ґк відкритої системи
В екон теорії існує кілька концепцій п-ва, які описують його виникнення, д-ть і ліквідацію. Серед цих концепцій виділ 4 основних: 1)неокласичну; 2)інституціональну; 3)еволюційну; 4)підприємницьку.
В неокласичній теорії п-во розглядається як цілісний об’єкт, який залучає ресурси у в-во і перетворює їх у прод-ю. Поведінка п-ва визначається обсягом і стр-рою ресурсів, що залучаються та прод-єю, що виробляється. Неокласична модель п-ва як носія осн виробничої функції є базовою у світовій екон науці.
В інституціональній теорії п-во розглядається як організація, що створена людьми для ефективнішого використання обмежених ресурсів.
В еволюційній теорії п-во розгул-ся як один із об’єктів системи, яку можна порівняти з біологічною популяцією. В процесі функціонування п-ва та його взаємодії з ін суб’єктами господарювання формуються відповідні традиції, виробляються процедури прийняття рішень, формуються певні правила реагування на зміни зовн та внутр серед-ща.
Підприємницька модель розглядає п-во як сферу реалізації підприємницької ініціативи та наявних у підприємця або доступних для залучення ресурсів.
Кожна з наведених концепцій розглядає п-во лише під одним ракурсом. У практичній д-ті п-во розгл-ся як цілісний екон суб’єкт, який поєднує у часі та просторі різні соц-екон процеси та отримує ефект шляхом ефективного використання усіх залучених ресурсів.
Сучасне п-во є складною, відкритою, виробн-господарською і соц системою, яка має певні характерні особливості: 1)п-во складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, служб, дільниць), д-ть яких впливає на кінц результат в-ва; 2)п-во активно взаємодіє із зовн оточенням, з якого надходять необхідні для вир-чої д-ті фактори в-ва та в якому реалізуються і використовуються результати в-ва; між п-вом і заг зовн середовищем знаходиться т.з. проміжне середовище, яке представлене споживачами продукції (робіт, послуг), постачальниками матер-техн ресурсів, ін партнерами, банками, страх компаніями, конкурентами та ін установами, організаціями; 3)п-во здійснює д-ть, спрямовану на задоволення потреб суспільства; 4)п-во має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам, а саме: здійснює певні процеси протягом ЖЦ продукції, реагує на зміни зовн оточення і самостійно забезпечує свій розвиток.
У практиці господар-ня кожне п-во здійснює багато конкретних видів д-ті, які за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями д-ті: 1)вивчення ринку товарів; 2)інноваційна д-ть; 3)виробнича д-ть; 4)комерційна д-ть; 5)після продажний сервіс (обслуговування).
З виробничо-техн погляду п-во являє собою техніко-технолог комплекс системно-робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам прод-ї, що випускається.
Організаційно п-во є вир-чою одиницею економіки країни з певною внутр структурою, зовн оточенням, закономірностями функціонування та розвитку.
Із соціальної точки зору п-во є виокремленою ланкою промисловості і визн-ся певною господарського, фін-вою і екон самостійністю. Екон система п-ва охоплює екон відносини п-ва з державою, держ бюджетом, організаціями ринк інфраструктури.
З інформаційної точки зору п-во є складною динамічною системою, яка характеризується великим обсягом, інтенсивністю та різноспрямованістю інформац зв’язків.
В еколог аспекті п-во є виробничо-еколог системою, яка взаємодіє із зовн оточенням шляхом матер-техн обміну.
З точки зору адміністративно-правового статусу п-во є юрид особою з установленими державою в законод порядку правами і обов’язками.
Т 1.2. Мета та завдання вивчення дисципліни
Дисципліна «Вн екон механізм п-ва» вивчає такі екон відносини всередині п-ва, які формуються згідно з його виробничою та організаційною структурою.
П-во як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарта управління з певною функціональною структурою.
У процесі д-ті п-ва всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні та горизонтальні відносини. Горизонтальні відносини виникають між підрозділами одного і того самого адміністративно-екон статусу (між цехами, дільницями, бригадами та окремими працівниками). Вертикальні зв’язки пов’язані з ієрархічною структурою п-ва і управління д-тю його підрозділів одного центр апарату управління. Вертик зв’язки за своєю сутністю є управлінсько-координаційними.
В процесі практ д-ті горизонт і вертик відносини набувають певних екон форм (плани, контракти, договори, завдання, наряди і т.д.) і здійсн-ся за допомогою відповідних методів: 1)контроль; 2)оцінювання д-ті; 3)заохочення; 4)матер відповідальність та ін.
Упорядковану систему названих форм і методів управління умовно називають внутрішнім екон механізмом п-ва.
ТЕМА 2: Структура та форми функціонування ВЕМП
1п.Структура ВЕМ та принципи його побудови
Цілі і політика підп-ва реалізу-ся за допомогою відповідних інструкцій,положень,нормативів,методик які розробляються на основі єдиних принципів і на практиці становлять реальний механізм управління економікою конкретного підп-ва.Господарський механізм підпр-ва забезпечує взаємодію підсистеми яка управляє і під-ми якою управляє.Він складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку.Основними елементами будь-якого господ-го механізму є господарюючі суб’єкти і відносини в які вони вступають з приводу організації суспільного виробництва.
Господарюючими субєктами можуть бути як окремі особи так і цілі підприє-ва.Основне,щоб вони мали достатню самостійність.Господ-чі суб’єкти у своїй діяльності спираються на матеріальні фактори виробн-ва: засоби вироб-ва,обсяг і структура продукції та ін.
Суб’єкти господар-ня вступають в економічні відносини які можуть бути прямими і непрямими,виробничими і невиробничими,юридично оформленні і неоформленні.
Центральним у системі господ-го механізмує економічний механізм,який діє через економічні інтереси і складається з комплексу економічних способів, методів,важелів,нормативів,показників за допомогою яких реалізуються об’єктивні економ-ні закони.
Економ-ний механізм підпри-ва має складну структуру,але основними його складовими є:
*механізм формування і використання ресурсів;
*мех-зм управління затратами;
*мех-зм управління фінансами;
*мотиваційний механізм;
*механізм взаємодії з ринком.
Економіч.механізм підпри-ва має забезпечувати зовнішні зв’язки і створювати умови для отримання доходу.З іншого боку економ-ий механізм підпри-ва повинен бути спрямований на розвиток виробничих відносин в середині підпр-ва.Функціонування підпри-ва забезпечується через його ВЕМ.
Основні складові ВЕМ:
Організаційно-технічна система підпри-ва,тобто формування вертикальних і горизонтальних зв’язків;
Система планування роботи підрозділів;
Система матеріаль-ї відповаідальності підроз-ів;
Мотиваційний механзм функціонування;
Система контролю і оцінки діял-сті підроз-ів.
1)Визначається переважно формою зв’язків між окремими підроз-ми.Розрізняють 3 типи техн-их зв’язків:1.послідовний
2.паралельний
3.послідовно-паралел-й.
2)Здійснюється шляхом установлення основних показників вироб-чо-господ-ої діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних ,трудових і грошових витрат.Для кожного підрозділу,залежно від завдань які виконуються, встановлюються зв’зки які найбільшою мірою стимулюють досягнення найкращих результ-ів.
3)Встановлення матеріальної відповід-сті передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок приб-ку або собівартості ін. з вини якого вони виникли.
4)Мотива-ий механізм створюється відповідно до структури підпри-ва.Мотивац-ий механізм охоплюює 3 підсистеми:
-Мотивац. мех-зм високоякісної продуктивної праці
-Мотивац.механізм розвитку вироб-ва
-Мотиваці. Механізм підприємництва
5)Дає змогу визначити причини відхилень їх місце виконання і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків.
Принципи ВЕМ:
А) Принцип цільової сумісності та зосередженості-створення такої системи управ. У якій всі ланки формують єдиний механізм направлений на вирішення загал. завдання.
Б)Принцип безпереривності та надійності-створення таких організаційно господарських і техно-их умов за яких забезпечується безпереривність заданого режиму виробничого процесу.
В)Принц. планомірності та динамізму-система повинна бути направлена на вирішення не лише поточних але й довгострокових завдань роз-ку підприємництва.
Г)Демократичний принцип розподілу управлін-я-підготовка управлін-го рішення і відповідність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган який краще за ін. проінформований про стан справ на підпри-ві,найбільш заінтересований у реалізації прийнятого рішення та може нести матеріальну,адміністр-у та юрид-ну відповідальність за якість прийнятого рішення і його реалізацію.
Д)Принцип науковості та обгрунтованості методів управління,означає що методи,форми та засоби управл-ня мають бути науково обгрунтовані та перевірені на практиці.
2п.Організаційні передумови функціонування ВЕМ.
Для забезпечення ефективної організації системи внутрішньо вироб-х економічних відносин на підпри-ві мають бути створенні відповідні умови а саме:
Майнова відокремленість виробничих підро-ів підпр-ва-закріплення за ними частини ОВФ,яка може бути надана підрозділу в оперативне управління(операт-ну оренду);
Відносна економічна самостійність виробн-их підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників що довод-ся підрозділу і використов-ся у виробничих підрозді-ах деяких елементів ринкової економіки.На підпри-ві вводиться механізм внутрішніх планово розрахункових цін на продукцію,роботи послуги для здійснення взаємних розрахунків між підрозділами;
Прогресивна нормативна база;
Досконала система обліку,руху матеріальних цінностей,витрат і продукції,дає змогу одержати інформацію про стан і результати роботи підпри-ва та його підрозділів,відображає надходження внутрішньо виробничих переміщень,використання іреалізацію матеріальних ресурсів та дає змогу визначити оптимальність їх використання;
Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності.На внутрішньому рівні грунтується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підпри-ва.
Економічна відповідність та кінцевий результат роботи означає безумовне виконання планових завдань і договірних зобов’язань,що срияє досягненню оптимального співвідношення між результатами і витратними ресурсами.
Т 2. 3. Форми функціонування ВЕМП
В сучасних умовах великі компанії мають тенденцію до організації своєї структури за видами діяьності. Окремі структурні підрозділи об’єднані навколо певного виду продукції, робіт чи послуг назив бізнес-одиницями.
Бізнес-одиниці ще назив “центрами відповідальності” і в залежності від критеріїв оцінки, їх поділяють на:
центри витрат;
центри доходів;
центри прибутку;
центри інвестицій.
Центром витрат є підрозділ, що відповідає лише за витрати. Основним принципом роботи підрозділів центрів витрат є можливість вимірювання витрат, необхідних для вир-ва одиниці продукції.
Центрами доходу є підрозділи, які відповідають переважно за обсяг реалізації продукції, а за витрати – в обмеженому обсязі.
Підрозділи, що є центрами прибутку виготовляють кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішнього призначення, яку передають іншим пірозділам. Центром прибутку може бути окреме п-во у складі об’єднання, може бути великий підрозділ, який виготовляє і продає продукцію.
Центри інвестицій – це підрозділи, що відповідають за капіталовкладення, доходи і затрати. Метою функціонування центру інвестицій є не лише отримання мах прибутку, але й досягнення мах рентабельності вкладеного капіталу.
Основними перевагами функ-ня п-ва на основі центрів відповідальності є:
здатність гнучко реагувати на потреби ринку;
забезпечення оптимального рівня децентралізації процесу прийняття рішень;
організацію і виконання ф-цій закріплено за конкретною службою і дублювання виключається;
відповід-ть за організацію і виконання функцій персоніфіковано.
Поділ п-ва на центри відповідальності приносить найбільший ефект при дивізіональній структурі управління, при якій підрозділи п-ва користуються широкою самостійністю в прийнятті управлінських рішень.
Орган-я функ-ня п-ва на базі центрів відповідальності прив’язує економічно мале п-во до його організ. структури.
Важливим аспектом функ-ня економічного механізму п-ва є побудова взаєморозрахунків між центрами відповідальності. Основним у цій схемі є принцип обміну продукцією та послугами між центрами, що здійснюється за допомогою внутрішніх цін.
Тема №3 : Внутрішні ціни та методи їх формування
Система та поняття внутрішніх цін.
Внутрішні ціни – є цінами умовними, вони потрібні для більш точного обліку, обміну продукцією та послугами між окремими підрозділами. Внутрішні ціни обслуговують обіг в середині під-ва і ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. Їх ще назив. трансфертними цінами.
Трансфертною ціною є умовна розрахункова ціна на про-цію, роботи та послуги одного підрозділу під-ва, що передаються ін. підрозділу. Використання внутрішніх цін можливе на великих під-вах з достатньо самостійними підрозділами, які мають статус Центрів прибутку або Центрів інвестицій. Трансфертна ціна виступає ціною проміжної продукції, яка передається підрозділами і може не включ. ціни на куповану сировину і напівфабрикати. Можна вважати, що трансфертні ціни враховують додані ви-ти ви-ва підрозділу (вартість обробітку). Додані ви-ти ви-ва підрозділу це всі поточні ви-ти ви-ва у підрозділі для якого встановлюється внутрішня розрахункова ціна на вироби за мінусом вартості купованих матеріалів та ресурсів, що поступили у даний підрозділ з ін. підрозділів під-ва по внутрішніх поставках.
Якщо про-ція підрозділу повністю спожив. в середині під-ва, то величина трансфертної ціни є переважно обліковою, яка не вплив. на фінансовий стан під-ва вцілому. Якщо підрозділи виходять зі своєю про-цією на зовні. покупців, то трансфертна ціна перестає бути умовним показником і отримує реальне економ.значення, така ціна відображ. не лише відносини підрозділів під-ва між собою, а й відносини між під-вом і зовніш.споживачами.
2,Методи формування внутрішніх цін.
Внутрішні ціни можуть встановл. одним з наступних способів:
1)за ринковою вар-тю
2)за повною собів.+прибуток
3)за змінними ви-ми+прибуток (певний % від ЗВ)
4)за домовленістю сторін
5)на рівні, що сприяє оптимізації фін.потоків вцілому, мінімізації податкових і митних платежів та розподілу прибутку між підрозділами
Перші 5 методів встановлення внут.цін найбільш актуальні для Центрів прибутку та інвестицій. Метод обліку за повною або скориг.собів.викор.для обліку ви-т, обміну про-єю між більш або менш дрібними підрозділами в середині кожного під-ва. В умовах жорсткої ринкової конкуренції успіху можуть досягти під-ва які мають найнижчі ви-ти на всіх етапах просування товару до споживача. Внутрішня цінова політика під-ва базується на принципі мінімізації ви-т. Дотримання цього принципу забезпеч.реалізац.наступних заходів:
А) нормування ви-т на ви-во та реалізацію про-ції, тобто по всьому технологічному ланцюжку з виходом на оптимальний вихід ви-т в межах базових цін
Б) встановлення трансфертних цін на рівні ринкових при наявності нижчих їх показників на проміжну, основну про-цію і можливості придбання її на стороні
В) впровадження механізму розрахунку ринкових цін, який створює зацікавленість Центрів відповідальності у зменшенні ви-т
Г)включення планового приб. у трансфертні ціни лише у тих розмірах, які відповідають цілям Центрів відповідальності
Д) своєчасний перегляд трансфертних цін при зміні зовніш. умов, а саме при зміні ринкових цін на сировину, матеріали, комплектуючі, готову про-цію.
3. Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньо-виробничих економічних відносин.
Внутрішні трансфертні ціни є важливим інструментом економ.відносин між підрозділами і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економ.інтерес, який на практиці реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема визначення величини прибутку у ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Ця проблема передусім стосується визначення внутрішньої ціни на основі ви-т. Проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку під-ва між його підрозділами на про-цію яких встановлюються ціни. Існують різні способи розподілу приб.під-ва між його виробничими підрозділами. Однак, такому розподілу може підлягати лише та частина приб.від реаліз.,яка залишилась після всіх розрахунків під-ва з держ.бюджетом, держ.та комерційними банками та ін. кредиторами. Залишковий принцип розподілу приб.під-ва дає змогу акумулювати частину коштів на рівні під-ва з метою вирішення деяких важливих проблем перспективного розвитку під-ва. (реконструкція, модернізація, освоєння нових видів про-ції та ін. )
Цвідп. = Спов. + П
Виходячи з вище сказаного, розподілу між підрозділами найчастіше підлягає частина приб.яка спрямовується на матеріальне заохочення (премії).
Т 4 . 1 Система та зміст внутрішніх планів
Планування являється однією з важливих функцій менеджменту і по суті це процес визначення завдань на майбутнє, а також умов і засобів їх досягнення.План-ня діяльності підприєм-ва має 2 аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект планув-ня стосується підприємства як юридичної особи і суб’єкта ринку, що функціонує в певному мікро і макро середовищі. В цьому випадку підприємство розглядається як єдине ціле і за допомогою планування програмується його поведінка на ринку та напрямки розвитку. Внутрішнє план-ня органічно поєднане із зовнішнім,але значною мірою є формалізованим. Оскільки підрозділи підпр-ва технологічно пов’язані між собою і утворюють єдину виробничу систему, то внутр.план-ня відбув-ся на основі цих зв’язків.
Внутр. план-ня повино бути гнучким та придатним до оперативної реакції на зміни загальних планових показників і умов діяль-ті підпр-ва вцілому. Зміни, які виник. в діяль-ті підпр-ва повинні бути збалансованими по всій системі взаємозв’язків між підрозділами.зміст внутр-х планів залежить від вибраної схеми внутр-го екон-го управління і передусім від ступення економ-ї самостійності підрозділів.Для підрозділів центрів прибутку характерна розробка наступних внутр-х планів: план маркетингу, виробництва, кадрів та оплати праці, організаційно-технічного розвитку, фінансовий.
Для підрозділів центрів витрат слід розробляти такі плани: виробництва, кадрів і оплати праці, організаційно-технічного розвитку, витрат.для підрозділів внутрішньої кооперації, що є центрами витрат план вироб-ва і план витрат харак-ть мету і ефективність їх діяльності і контролюють з боку апарату управління.плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підроз-в суттєвого значення немають, оскільки кадрова, постачальна,науково-технічна та інвестиційна політика для них жорстко централізована і має перспективну спрямованість.для дільниць чи бригад як правило спеціальні плани не розробл-ся, а в ролі плану виступає виробнича програма окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цих підрозділів. Підрозділи,що можуть самостійно діяти на ринку, що мають більш розгорнуту структуру планів розробляють власну маркетингову стратегію, що може впливати на розподіл фін-х ресурсів. Підрозділи, які мають вихід на зовнішній ринок розробл-ть систему планів. Система внутр-го план-ня на підпр-ві умовно поділ-ся на 2 види: техніко-економічне(є комплексним і охоплює всі сфери діял-ті підпр-в), оперативно-календарне(стосується лише виготовлення продук-ї і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозд. підприємств аж до робочих місць з урахув-м послідовності вироб-ва продук-ї та тривал. циклів обробки і складання.)
Т 4 . 2 Принципи та методи розробки внутрішніх планів
План-ня як процес має здійс-сь згідно з певними принципами:1)Принцип системності вимагає розглядати об’єкт план-ня як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком розвитку. Це означ., що всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей метод передбачає кооперацію та інтеграцію процесів планування. Будь-які зміни в планах 1-го підрозділу необхідно враховувати в планах тих підрозділів, що мають кооперативні зв’язки з першим. Інтеграція процесів план-ня полягає у взаємозв’язку планових заходів і показників по вертикалі. План кожного підрозділу нижчого рівня є логічною частиною плану підрозділу вищого рівня, тому при розробці планів підроз-в нижчого рівня орієнтуються на завдання підрозділів вищого рівня.2) Пр.участі – в процес планування залучаються працівники, які згодом реалізують плани. При цьому поглиблюється розуміння працівниками організ-ї виробництва, внутр.зв’язки підпр-ва, інформаційних потоків і перспективних проблем.3) Пр.оптимальності озн., що весь комплекс рішень передбачених у плані має бути найкращим з т.з. критерію, який відображає мету підприємства. Таким основним критерієм на рівні підпр-ва і підроз-в, що є центрами прибутку є прибуток. Для інших підроз-в -витрати. У відповідності з цим принципом підпр-во повинно досягти поставленної мети з мінімальними витратами або за наявних ресурсів і витрат досягти максимального прибутку.4) Пр. безперервності озн. дотримання осн-х вимог:- підтримка безперервної планової перспективи, взаємозв’язок планів різних масових горизонтів, своєчасна розробка планів і доведення їх до виконавців;- підтримка безперервної планової перспективи, озн., що процес план-ня здійснюється постійно, а не циклічно.5) Пр. гнучкості – процес план-ня і самі плани повинні оперативно реагувати на зовнішні впливи і при необхідності змінити свою спрямованість. План-ня здійснюється за допомогою певних методів. Основними при розробці є синхронне і послідовне.Синхронне полягає в тому, що одночасно розроб-ся і координуються усі етапи і розділи плану.Воно є досить трудомістке, тому застосовується рідко. Послідовне план-ня полягає в тому, що в першу чергу оптимізується не весь план, а першочергове завдання. Методи послідовного план-ня проявляються в 3-х аспектах координації розробки окремих часткових планів чи їх підрозділів:часовій, функціональній та ієрархічній. Послідовне план-ня в часі маємо тоді,коли на часткові планові періоди плани розробляються окремо і послідовно при чому планові показники чи результати попередніх періодів обов’язково враховуються при складані ланів на наступний період. При синхронному план-ні в часі план розробляється одночасно на весь плановий період з розподілом його результатів по часткових періодах. Функціональне план-ня полягає в охоплені план-ня ряду підрозділів і відділів в межах одного комплексного плану. Функціонально-послід. метод координації розробки планів передбачає поступову ув’язку плані усіх підрозділів, що відповідальні за випуск кінцевої продукції. Функціонально-синхронне план-ня охопл.одразу всі підрозділи в межах загального плану з урах. їх взаємозв’язків. Це здійснюється централізовано одним відділом план-ня при використані ряду техн.-х і екон-х змінних та критерію оптимальності. Ієрархічне план-ня здійснюється 3 методами: з верху вниз, з низу вверх, комбінований. Метод з верху вниз має змогу досить чітко координувати і збалансовувати розробку планів підрозділів у вертик-му і горизонт-му аспектах, але при використанні цього методу незповна враховується реальні умови вироб-ва на конкретному робочому місці, недостатньо залучаються прац-ки до процесу план-ня та понижена їх мотивація реалізації резервів ефективної діяльності підпр-ва. Метод з низу вверх позбавлений недоліків централізованого план-ня. У розробці планів беруть участь всі підрозділи, у планах більшою мірою враховуються можливості підрозділів, плани є точнішими і вищі мотиви до їх реалізації. Цей метод ускладнює вертикальну і гориз-ну координацію планів, поєднання часткових цілей підрозділів з загальною метою підпр-ва.
3. Нормативна база планування.
Внутрішнє пл.-ня здійсн-ся на осн. науково-обгрунтов-ї с-ми норм і нормативів. С-ма норм і нормативів являє собою комплекс науково-обгрунтованих, трудових, матеріальних і фін-х норм і нормативів, порядок і методику їх фор-ня, оновлення і викор-ня при розробці планів.
За допомогою норм і нормативів фор-ся виробнича програма підроз-в, ФОП, визн-ся розміри вит-т на виробництво пр-ї та ін.
Від якості норм і норм-вів залежить обгрунтов-ть завдань, що доводяться підорзд-м та можливість їх виконання.
С-ма норм і нор-вів є основою регулювання, контролю, обліку результатів ді-сті п-ва та мат-го стимулювання членів трудового колективу.
С-ма норм і нормативів дозволяє розмежувати відповідальність по результатам ді-сті між підрозділами і встановити необхідні прапорці між кінцевими резуль-ми в-ва і розміром доходу.
У практиці планової роботи терміни норма і норматив чітко не розмежовуються, відмінності між ними по суті є умовними, проте у більшості випадків їх зміст можна визначити так:
НОРМА – це максимально допустима величина абсолютних зат-т певних рес-в од пр-ї чи роботи.
Нормативи харак-ть,як правило, режими використан.рес-в.
Вся сукупність норм і нор-вів п-ва формує його нормативну базу.
Раціональна організ-я норматив-ї бази п-ва будується на основі наступних принципів:1)комплексне охоплення нормування усіх сфер ді-сті п-ва і відповідно усіх розділів стратегічних поточних планів; 2)методична єдність фор-ня норм і норм-вів за рівнями управління і за часовими горизонтами; 3)Забезпечення обґрунтованості норм і норм-вів на основі застосування належних методів їх обчислення, а також своєчасне поповнення бази норм і нормативів та її коригування; 4) Організація ефективної с-ми фор-ня і викор-ня норм і норм-вів: оформлення, зберіган.,пошук.
Норми і нор-ви класиф-ть за певними ознаками: 1)вид нор-них ресурсів; 2)термін дії норм та розробки.
Класифікація норм і нор-вів п-ваза видами нормованих рес-в іпризначення.:
1)Матеріали та енергія . Норми затрат мат-в на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслуговування, ремонт, затрати палива та енергії на виробничі г-ські та обслугов-чі процеси. Нормативи режимів – величина патії, періодичність поставки, записи на складах, точки замовлення.
2)Праця. Норми зат-т робочого часу на виготовлення основної, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси, ремонт, норми к-сті та норми обслуговув-ня. Нормативи режимів – тривалість робочої зміни, перерви на обід та відпочинок, тривал.відпустки.
3)Засоби виробництва. Затрати часу на виготовлен. осн-ї, доп-ї пр-ї, обслугов-чі процеси звантажен. роб-ї площі, виготов-ня, складан. виробів, зат-ти інструменту. Нормативи режимів – корисний термін експлуатації, технічні режими роботи, ремонтні цикли, простої устаткування ремонтів, змінність роботи, запаси інструменту та періодичність його постаки.
4) Продукція. Норми зат-т – широти викор-ня або уніфікування деталей вузлів. Нормативи режимів – величина партій обробки деталей та вузлів, тривалість циклів виготовлення деталей та вузлів, запаси на складах, періодичність відвантаження та ін.
5)Фінанси. Норматив обробки коштів п-ва, нормативні показники ліквідностіі та заборгованості, відрах-ня в резерв-й фонд, %-тні ставки, ставки оподат-ня.
Тема5.
1.Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів.
Виробнича програма підрозділів основоного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно із спеціалізацією і вир. потужністю цих підрозділів.
Порядок розробки вир. програми підрозділів підприємства значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім, тут має значення технологічний зв’язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішні коопераційні потреби, чи на ринок за межі під-ва.
План вир-ва продукції охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальними обсягами у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на план. період складається з переліку найменувань продукції яку слід виготовити та її обсяг у натурал. виразі.
При визначенні номенклатури і обсягу вир-цтва продукції підрозділами підп-ва важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного вир-ва і купівлі на ринку окремих частин виробів (деталей,вузлів,агрегатів).
Ця проблема роз’язується з урахуванням таких чинників, як можливості власного вир-ва, якість виробів та їх вартість.
Завдання виробничим підрозділам доводяться у так званих плановооблікових одиницях або номенклатурних позиціях. Ці номенклатурні позиції мають різний ступінь деталізації в залежності від типу вир-ва. Найбільш повною і цікавою є вир. програма випускаючих (складальних) цехів. Вир. програма таких цехів включає найменування і випуск готових виробів згідно із планом вир-ва під-ва.
Плановий випуск продукції цеху розподіляється між дільницями у відповідності з їх спеціалізацією. При цьому повинні бути забезпечені комплексність виготовлення всіх деталей і рівномірне вир-во. Необхідною умовою ритмічної роботи усіх вир. підрозділів під-ва, випуску і поставки продукції згідно з договорами, є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей. Тобто, виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплектним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування і обліку виготовлення продукції на рівні бригади. Для того, щоб продукція виготовлялася бригадами конкретно слід обгрунтовано вибирати планово-облікові одиниці для бригад. Такими, планово-обліковими одиницями на рівні бригади найчастіше є бригадокомплекти.
Бригадо-комплект-це набір заготовок, деталей, вузлів, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою. Кіл-ть найменувань бригадокомплектів закріплених за бригадою, як правило, відповідає кількості найменувань готових виробів, деталі для яких виготовляє бригада. Бригадокомплект вважається готовим, якщо здані всі деталі що у нього входять. Крім планування випуску продукції у натурал. виразі визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція. До складу кінцевої продукції входять: вироби, складальні одиниці, комплекти деталей. Роботи і послуги, які пройшли вир. процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.
Вк-випуск кінцевої продукції підрозділів у грошовому виразі;
n-кіл-сть найменувань виробів, що виготовляються у підрозділі;
Ni-випуск виробів і-го найменування у натуральному виразі.
Ці-ціна і-го виробу.
У підрозділах з тривалим виробничим циклом виробленої продукції її обсяг за певний період виражається показником „Валова продукція”:
-зміна залишків незавершеного вир-ва за розрахунковий період.
Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних вимірниках залежно від конкретних умов вир-ва і діючої системи планування, обліку і оцінки їх діяльності. Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності праці, фонду ЗП і деяких інших показників, найбільш точним є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузькоспеціалізованому вир-ві, яке має обмежену сферу застосування.
У багатономенклатурному вир-ві потрібні більш універсальні вимірники, які здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг.
Універсальним заг. вимірником обсягу продукції є ціна. Ціна досить часто застосовується для визначення обсягу продукції підрозділів під-ва. На практиці досить широко обсяг продукції чи виконані роботи вимірюються у нормованому часі на її виготовлення (в нормогодинах). Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у підрозділах технологічної спеціалізації, а також на вир. дільницях і в бригадах. Основна перевага цього вимірника в його простоті і доступності. Оскільки на всі деталі,комплекти,вироби є норми часу і б.-я. спеціальних обчислень здійснювати не треба. При вик. показника нормованого часу динаміка обсягу вир-ва відповідає динаміці трудомісткості продукції, а це спрощує формування фонду оплати праці. Разом з цим вимірювання обсягу вир-ва в нормо-годинах має такі недоліки:
1)невидно залежності обсягу вир-ва та складності праці;
2)при вик. нормо-годин враховується,як правило, ЗП лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці;
3)можуть виникати спотворення у динаміці обсягу вир-ва за рахунок різної напруженості норм на окремі операції деталі.
Отже, у практичній діяльності рекомендується застосовувати комплектно усі три вимірники. Але пам’ятати що на нижчих рівнях управління слід вик. натурал. вимірники.
На середніх і великих під-вах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд із розробкою вир. програм підрозділів основного вир-ва складаються плани вир-ва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного гос-ва.
Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного вир-ва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останніх.
Т 5.2. Обгрунтування виробничої програми підрозділів їх виробничих потужностей
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:
1. Аналізується портфель замовлень.
2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид про дукції, прийнятий як виріб-представник.
3. Аналізується використання середньорічної
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора