Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Аналіз виробничого потенціалу підприємства на прикладі ДП "Рокитнівське лісове господарство"
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економічний аналіз
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та
природокористування
Кафедра економіки підприємства
з дисципліни «Економічний аналіз»
на тему:
Аналіз виробничого потенціалу підприємства на прикладі ДП «Рокитнівське лісове господарство»
Рівне - 2010 р.
Зміст Ст.
Вступ…………………………………………………………………………... 3
Розділ І. Теоретичні основи аналізу виробничого потенціалу підприємства………………………………………………………………….4
Суть виробничого потенціалу і значення для діяльності підприємства
1.1.1. Характеристика ДП «Рокитнівське лісове господарство»…….………………………………………………………..….7
Аналіз основних засобів…………………………………………………9
Аналіз складу та структури основних засобів………………………..9
Аналіз забезпечення підприємства основними засобами………..…11
Показники стану та ефективності використання основних засобів.12
Аналіз матеріальних ресурсів………………………………………….15
Забезпечення матеріальними ресурсами……….……………………15
Використання матеріальних ресурсів………………………………..16
Аналіз трудових ресурсів………………………………………………18
Забезпечення трудовими ресурсами…………………………………18
Використання робочого часу…………………………………...……19
Аналіз продуктивності праці…………………..……………………..20
Аналіз стану оплати праці……………………………………………22
Розділ ІІ. Аналіз виробничого потенціалу підприємства………………...25
Метод елімінування……………………………………………………...25
Аналіз основних засобів підприємства…………………………………33
Аналіз трудових ресурсів………………………………………………..39
Аналіз матеріалоємності продукції……………………………………..47
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Під час формування ринкової економічної системи набувають особливої актуальності проблеми планування та оптимі зації можливостей підприємств довгострокового й поточного характеру. Досвід зарубіжних країн свідчить про необхідність утворення гнучких виробничо-організаційних систем, що умож ливлювали б миттєве реагування на зміни в навколишньому середовищі. З огляду на це уваги потребує переосмислення концептуальних підходів до створення та розвитку вітчизняних підприємств, а передусім до процесів цілеспрямованого форму вання їхніх потенціалів.
Ще й до сьогодні процесам формування потенціалу підприєм ства не завжди приділяють належну увагу. Кризовий стан націо нальної економіки та окремих підприємств, що супроводжується недовикористанням виробничих потужностей, нагромадженням понаднормативних запасів матеріалів і готової продукції, скоро ченням чисельності працівників, зниженням їхнього кваліфіка ційного рівня і продуктивності праці та іншими негативними явищами, закономірно призводить до втрати потенціалу. Розмір і структура потенціалу сучасних виробничо-ко мерційних організацій формуються за рахунок нагромаджених за радянських часів основних фондів, земельних ділянок, техноло гій. Хаотичність процесів розвитку і неконтрольованість кризових тенденцій на макрорівні спричинили руйнацію струк тури потенціалу, що виявилося в порушенні пропорцій між основними елементами соціально-економічних систем сучасних підприємств. У свою чергу, багаторівнева деформація пропорцій та зв'язків між складовими виробничих, соціальних, комерційних та інших підсистем підприємств зумовила мультиплікативність дез організації та ініціювала розвиток кризових загальносис темних змін.
Сучасний економічний розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дають змогу своєчасно адаптуватися до нього.
В опублікованих теоретичних і прикладних роботах міститься ряд підходів до вирішення даної проблеми в народногосподарському комплексі України, зокрема вченими розроблена комплексна система показників оцінки й ефективності використання підприємницького потенціалу.
Метою даної роботи є розробка і обґрунтування напрямків підвищення ефективного використання підприємницького потенціалу господарюючого суб’єкта.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні і практичні аспекти розвитку й раціонального використання потенціалу підприємства.
Аналіз вихідної інформації та обґрунтування наукових теоретичних і практичних положень виконано з використанням загальнонаукових, статистичних та математичних методів досліджень.
У даній курсовій роботі наведено 30 таблиць, 3 графіки, 2 малюнки.
Розділ І. Теоретичні основи аналізу виробничого потенціалу підприємства.
Суть виробничого потенціалу і значення для діяльності підприємства.
Сутність виробничого потенціалу. Потенціал – це наявні засоби, запаси та джерела, що можуть бути використані для досягнення певної мети, розв’язання певного завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави в певній галузі.
Потенціал (від латинського potentia — можливість, потужність) — корисна властивість, що виявляється тоді, коли об’єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава, галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну діяльність, спрямовану на досягнення встановлених цілей.
Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов’язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв’язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння.
Оцінка виробничого потенціалу. Для визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи. Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).
1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.
Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.
2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.
Аналіз та оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, в сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію та організацію.
Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують:
масштаб потенціалу та його просторове розміщення;
характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал - об’єкт дослідження;
ступінь замкненості.
Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність, динамічність і рухомість системи.
Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поведінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну.
3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків.
Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги).
Виробничий потенціал — це система взаємопов’язаних та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства. Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції.
До його складу входять:
потенціал землі та природно-кліматичні умови;
потенціал основних фондів;
потенціал оборотних фондів;
потенціал нематеріальних активів;
потенціал технологічного персоналу.
Потенціал землі та природно-кліматичні умови обумовлюють можливість підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.
Фондовий потенціал - наявні та скриті можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства.
Потенціал оборотних фондів - частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, палива, енергії, допоміжних матеріалів, конструкцій), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення та витратах майбутніх періодів.
Потенціал нематеріальних активів - це можливості підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.
Потенціал технологічного персоналу - здатність робітників виготовляти продукцію або надавати послуги чи виконувати роботи.
Виробничий потенціал, як і виробнича потужність (тільки більш системно), являє собою кількісну оцінку його здатності до випуску продукції певного обсягу, структури та якості, та, висловлюючись більш загально, одержувати необхідні результати.
У ринковій економіці можливості виготовляти продукцію, яка має збут, - одна з головних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється і виникає потреба поновлювати асортимент продукції, а отже, більшою чи меншою мірою — потенціал. Кожне підприємство зацікавлене з мінімальними витратами своєчасно реагувати на зміни потреб споживачів.
Аналіз виробничого потенціалу можна виконувати за допомогою такої форми. Експертні оцінки складаються за такою шкалою:
5 — повна відповідність;
4 — відповідність в основному;
3 — відповідність у великій кількості елементів;
2 — незначна відповідність;
1 — відповідність у другорядних елементах;
0 — невідповідність.
Одержані оцінки дають змогу визначити рівень відповідності виробничого потенціалу підприємства обраним стратегіям по окремих складових. Враховуючи значущість цих складових для виробничого потенціалу, що визначається експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову оцінку виробничого потенціалу. Одержані значення дозволяють зорієнтуватись у характері заходів, які треба здійснити на підприємстві для забезпечення виконання стратегій.
До виробничого потенціалу відносяться: основні засоби, матеріальні ресурси, трудові ресурси та ін.
Загальна характеристика ДП «Рокитнівське лісове господарство».
Організаційно-правова форма господарювання. Рокитнівське державне лісогосподарське підприємство, надалі – Держлісгосп засноване на державній власності, входить до складу державного лісогосподарського об’єднання “Рівне ліс” і підпорядковане Державному комітету лісового господарства України.
Час роботи на ринку. Соснівський ДЛГ організований в 1940 році на базі колишніх приватних і церковних лісів після вивільнення західних областей України. Він розташований у східній частині Рівненської області на території Березнівського і Корецького районів. Протяжність території з півночі на південь 32 км, загальна площа 46416 га. В 1960 році він був реорганізований в держлісгосп, такий статус має і на даний час. З тих пір Соснівський ДЛГ успішно співпрацює на ринку з різними підприємствами.
Організаційна структура. Управління держлісгоспом здійснює директор, який є одночасно за посадою державним інспектором по контролю за станом використання, охороною і захистом лісів Держлісгоспу.
Головний лісничий є першим заступником директора Держлісгоспу, і одночасно за посадою заступником інспектора по контролю у галузі ведення лісового господарства.
Потім ідуть інші відділи, які підпорядковуються директору: бухгалтерія, планово-економічний відділ, виробничий відділ, відділ кадрів та відділ реалізації.
Основними напрямками діяльності підприємства є:
• Проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності, створення насаджень із швидкоростучих і технічно цінних порід.
• Охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень.
Виробництво продукції та товарів народного споживання, проведення лісозаготівельних та лісопильно-деревообробних робіт.
Ведення мисливського господарства та контроль за дотриманням правил полювання.
• Ведення рибного господарства.
• Інші види діяльності, що випливають з мети та предмету діяльності і не заборонені чинним законодавством України.
Підприємство є юридичною особою. Права і обов'язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації.
Джерелами формування майна підприємства є:
майно, передане йому Органом управління майном;
доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і асигнування з бюджету;
іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством.
Соснівський держлісгосп державного лісогосподарського об'єднання "Рівнеліс" знаходить ся в південно-східній частині Рівненської області на Волинському плато і розташований на терито рії двох адміністративних районів - Березнівського та Корецького.
Держлісгосп має досить розгалужену струк туру, до складу якої входить 8 лісництв: Більчаківське, Бистрицьке, Жовтневе, Листвинське, Рокитнівське, Стрийське, Щекичинське, Яцьковицьке, а також - лісодільниця, цех переробки деревини. Державний лісовий фонд лісгоспу - це 46471 га, з яких ліси першої групи - 1486 га та ліси другої групи - 44985 га.
Основними лісоутворюючими породами є сосна, дуб. З метою збереження в природному стані надзвичайно цінних природних ландшафтів на території держлісгоспу створені заказники:
1. Державний заказник м.з. «Соколині гори» - площею 380 га;
2. Державний заказник місцевого значення «Більчаківський» - площею 17 га;
3. Державний лісовий заказник «Остроганський» - на площі 168,4 га;
4.Державна ботанічна пам'ятка природи "Вовкова" - на площі 13,9 га.
Крім цього, рішенням Рівненської обласної ради від 24 березня 2000 року в Березнівському районі створено Надслучанський регіональний ландшафт ний парк площею 17,2 тис. га, з яких 10,218 га - землі Рокитнівського держлісгоспу.
Лісгоспом щорічно засаджується 130-180 га нових лісів. Крім основних, аборигенних порід (дуб звичайний, сосна звичайна) до лісових культур вводяться високопродуктивні породи: модрина японська, ялина звичайна, дугласія зелена.
Держлісгосп щорічно на площі 1500-1800 га проводить рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, що дає можливість сформувати необхідний склад насаджень і заготовити 18-20 тис. м3 ліквідної деревини.
Дерево, як і все живе, зароджується, дозріває, старіє і гине. І мистецтво лісівників полягає в тому, щоб сповна використати всі функції лісу: грунтозахисні, водорегулюючі, кліматоутворюючі, санітарно-біологічні, рекреаційні та інші і разом з тим не втратити для народного господарства цінну деревину.
Розрахункова лісосіка з головного користу вання затверджена в розмірі 43,2 тис, м3, а з 2002 року буде зменшена до 35,1 тис. м3. 20-25% продукції Рокитнівського держлісгоспу відправляється на експорт - в Німеччину, Голландію, Польщу, Чехію, Словаччину. Експор туються в основному лісоматеріали круглі, пиломатеріали, тарна дощечка, живиця соснова.
Це дає змогу щорічно одержувати біля 1 млн. гривень прибутку, стабілізувати і покращувати фінансове становище держлісгоспу.
Завдяки творчій натурі молодого та енергійного директора Петра Сергійовича Белюшка в лісгоспі відбулось чимало позитивних змін. Зокрема, нове, естетичне обличчя отримали території нижнього складу, лісодільниці, більшості садиб лісництв.
Ті зміни, які сталися в колективі протягом останнього часу, дають підстави для оптимізму, впевненості в тому, що наступні кроки на шляху до економічної стабільності будуть дедалі впевне нішими і результативнішими.
Аналіз основних засобів.
1.2.1. Аналіз складу та структури основних засобів.
Підвищення ефективності використання основних засобів під приємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.
Починати аналіз основних засобів слід з ознайомлення зі складом у цілому на підприємстві і за окремими групами. При цьому виявляється рух і напрямок зміни основних засобів, питома вага промислових основних засобів, виробничих основних засобів в інших галузях і невиробничих основних засобів.
Вивчаючи зміну структури засобів у вартісному виразі, з'ясо вують, за рахунок чого вона сталася — зміни складу будівель і споруд чи складу машин, обладнання та інших груп основних запасів. Важливою умовою раціональної зміни складу будівель і споруд є зростання виробничої площі як порівняти з невиробни чою, зокрема виробничої площі цехів, де відбуваються виробничі процеси.
Якнайповніше та якнайраціональніше використання основних засобів і виробничих потужностей підприємства сприяє поліпшенню всіх його техніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці та фондовіддачі, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.
Джерелами інформації для аналізу основних засобів підпри ємства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма І «Баланс підприємства»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт підприємства (об'єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».
Крім названих джерел інформації, для аналізу використовуються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку тощо. Аналіз основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з'ясувати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробни цтва та його організація.
Велике аналітичне значення мають показники структури основних засобів. Насамперед аналізують розподіл основних засобів підприємства на основні виробничі засоби головного виду діяльності, основні виробничі засоби інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і засоби невиробничого призначення. [1, ст..433 - 435].
На підставі вивчення законодавчих актів, нормативно-правових документів, наукової літератури можна запропонувати наступну класифікацію основних засобів (рис.1.1).
Рис.1.1. Класифікація основних засобів.
Крім того, згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] для обчислення амортизаційних відрахувань введена класифікація основних засобів з поділом їх на групи:
Група 1
будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;
Група 2
автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади і інструменти, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Група 3
інші основні засоби, що не ввійшли до груп 1 і 2.
Розрізняють наступні вартісні оцінки основних засобів: первісну, балансову (залишкову), ліквідаційну, справедливу, переоцінену та вартість яка підлягає амортизації.
Протягом функціонування основних засобів слід порівнювати оцінки різних конструкцій з її початковим рівнем. Це пояснюється тим, що інфляційні процеси зумовили невідповідність розмірів амортизаційних відрахувань на відновлення окремих видів основних засобів, введених в дію в різні періоди. Крім того це може вплинути на формування показників витрат та рентабельності. Тому використовують оцінку основних засобів за відновленою вартістю, під якою розуміють їх вартість за діючими цінами.
Вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, розраховується як різниця між собівартістю об’єкта (або іншою сумою, що заміщає його собівартість у балансі) та його ліквідаційною вартістю, сумою, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації об’єкта по закінченню строку його корисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат, пов’язаних з реалізацією або ліквідацією.
1.2.2. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами.
Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами здійснюється в наступній послідовності:
Визначається середньорічна вартість основних засобів для кожної групи окремо з врахуванням введення в дію та вибуття основних засобів.
Виконується структурно-динамічний аналіз основних засобів в залежності від обраного напряму класифікації. Дослідження:
Основні засоби за групами
Минулий рік
Звітний рік
Відхилення за середньорічною вартістю
на початок року
на кінець року
відхилення
середньорічна вартість
на початок року
на кінець року
відхилення
середньорічна вартість
абс.
Пв
абс.
Пв
абс.
%
абс.
Пв
абс.
Пв
абс.
Пв
абс.
%
абс.
Пв
абс.
%
Для оцінки руху основних засобів використовуються показники:
А) коефіцієнт надходження: або
Б) коефіцієнт вибуття: або
Обчислюються показники фондоозброєності підприємства до яких належать:
1. Фондозабезпеченість виробництва: .
2. Механоозброєність виробництва: .
3. Фондоозброєність праці: .
4. Механоозброєність праці: .
5. Енергоозброєність.
6. Електроозброєність.
Визначаються резерви покращення фондоозброєності підприємства за допомогою здійснення факторного аналізу із застосуванням методів елімінування[3].
1.2.3. Показники стану та ефективності використання основних засобів.
Основні напрями аналізу використання основних засобів та послідовність його проведення показано на рис. 1.2.
Аналіз основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з’ясу вати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.
Велике аналітичне значення мають показники структури основних засобів. Насамперед аналізують розподіл основних засобів підприємства на основні виробничі засоби головного виду діяльності, основні виробничі засоби інших видів діяльності (на приклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і засоби невиробничого призначення.
Рис. 1.2. Аналіз використання основних виробничих засобів основного виду діяльності.
Аналіз складу і структури основних виробничих засобів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних засобів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найактивнішої частини основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних засобів.
Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отри мувати основні засоби від інших підприємств у порядку безоплат ного передавання.
Отже, зміни обсягу основних засобів підприємства обумовлюються їхнім надходженням і їхнім вибуттям. Аналізуючи основні засоби, треба брати до уваги те, що збільшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об’єктами.
Проаналізувавши динаміку та структуру основних засобів, необхідно розглянути технічний стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.
Для характеристики технічного стану основних засобів використовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допоміжних) коефіцієнтів.
Розрізняють два види зносу — фізичний і моральний.
Фізичний знос - це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх використання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльності — під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є використання основних засобів, то швидшим буде їх фізичний знос.
Моральний знос — це знецінення об’єктів основних засобів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробництва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктивніших машин.
Амортизаційні відрахування — частина вартості основних засобів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть відомості про використання аналогічних видів основних засобів.
Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, які передбачені податковим законодавством.
Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах, а коефіцієнт придатності — частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах:
де Кз - коефіцієнт зносу основних фондів;
Зо - сума зносу основних фондів;
Фк - балансова вартість основних фондів.
Узагальнюючим показником, який характеризує ступінь використання основних засобів на підприємстві є фондовіддача:
;
Послідовність аналізу фондовіддачі:
Виконується аналіз динаміки показників фондовіддачі.
Виявляються причини пов’язані з роботою підприємства, які вплинули на зміну фондовіддачі.
Досліджується взаємозв’язок між фондовіддачею і прибутком підприємства:
Умовою зростання фондовіддачі є перевищення темпів росту прибутку підприємства над темпами росту фондоозброєності праці.
Здійснюється факторний аналіз фондовіддачі. Для цього всі фактори класифікуються:
а) Екстенсивні (кількісні) фактори:
структура обсягів виробництва;
структура основних засобів;
не передбачувані цілозмінні втрати часу;
внутрізмінні втрати часу.
б) Інтенсивні (якісні) фактори:
зміна цін на продукцію;
індексація основних засобів;
рівень механізації та автоматизації виробництва;
впровадження сучасних, прогресивних технологій, нових машин;
покращення використання машин і механізмів по потужності;
дотримання виробничої та технологічної дисципліни;
рівень управління виробництва
Виконується розрахунок впливу факторів пов’язаних з покращенням забезпеченості підприємства основними засобами та підвищенням ефективності їх використання на обсяг випуску продукції[3].
У процесі аналізу вивчається динаміка показників виконання плану, проводяться міжгосподарські порівняння. Показник фондовіддачі визначається для всіх основних засобів виробничого призначення та для активної їх частини.
Фондовіддача є одним із основних факторів, які визначають обсяг продукції підприємства, тому необхідно детально проаналізувати, які фактори, у свою чергу, впливають на неї. Треба мати на увазі, що показник фондовіддачі складний, на нього впливає безліч факторів, значна частина їх між собою пов’язана (наприклад, трудомісткість продукції і виробіток продукції за одиницю часу роботи устаткування, додержання нормативних термінів перебування устаткування в ремонтах і на техобслуговуванні, коефіцієнт змінності роботи устаткування)[1, 435 - 439].
Аналіз матеріальних ресурсів.
1.3.1. Забезпеченість матеріальними ресурсами.
Аналіз матеріальних ресурсів підприємства представляє собою дослідження ступеню забезпеченості і використання виробничих запасів до яких належать:
Матеріали.
Паливо.
Запасні частини.
Насіння та корм.
МШП.
Для об’єктивних результатів аналізу матеріальних ресурсів необхідно здійснити перевірку дотримання умов організації та роботи служби матеріально технічного постачання. До таких умов належать:
Правильна організація складського господарства.
Правильне групування матеріалів.
Наявність інструкції з обліку матеріалів.
Розробка внутрішньої номенклатури матеріалів.
Розробка норм запасу та норм витрат матеріалів.
За призначенням виробничі запаси групуються наступним чином:
Сировина і основні матеріали – це предмети праці, які входять до складу виготовленої продукції.
Допоміжні матеріали приєднуються до основних для обслуговування процесу виробництва.
Паливо та електроенергія.
Тара.
Запасні частини для ремонтів.
Задачі аналізу матеріалів:
Вивчення забезпеченості підприємства вцілому та окремих його структурних підрозділів сировиною, матеріалами, паливом тощо.
Виявлення недоліків в організації матеріало-технічного забезпечення.
Вивчення причин відхилень ступеню використання матеріальних ресурсів на підприємстві.
Обчислення економії матеріальних ресурсів.
Розробка заходів по реалізації визначених резервів економії матеріальних ресурсів.
Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами починають із перевірки наявності на підприємстві плану забезпечення підприємства матеріальними ресурсами, визначення потреби матеріалів, термінів і джерел їх отримання.
Потреби підприємства в матеріальних ресурсах покриваються за рахунок:
Заключення договорів з підприємствами постачальниками.
Оптової торгівлі.
Виділення фондів під виконання держзамовлень.
За рахунок власного виготовлення.
В процесі аналізу здійснюється перевірка розрахунків потреби в матеріалах та визначається питома вага зовнішніх і внутрішніх джерел отримання матеріальних ресурсів.
Оцінка забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами провидиться за основними видами матеріалів і в напрямках вивчення забезпеченості по кількості, якості, термінами поставок, виявленням причин відхилень та дослідженням постачанням робочих місць матеріалами.
Основним етапом аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами є дослідження впливу факторів на загальну вартість витрачених матеріалів.
Існує три групи факторів, які можуть впливати на відхилення загальної вартості витрачених матеріалів:
„Фактор норм” – дотримання норм витрат і норм запасу матеріалів.
„Фактор заміни” який діє в кожному конкретному випадку заміни одного матеріалу іншим або при власному виготовленні матеріалів (заміна складових).
„Фактор цін” – зміна заготівельної собівартості на матеріали.
На завершення аналізу підприємства матеріальними ресурсами визначають резерви зменшення вартості визначених матеріалів, які візуально визначаються факторами із знаком „+” обчисленими в процесі факторного аналізу.
1.3.2. Використання матеріальних ресурсів.
Основним критерієм, який характеризує ступінь використання матеріальних ресурсів на підприємстві є матеріалоємність. Розрізняють:
загальна матеріалоємність:
питома матеріалоємність (розраховується, як відношення матеріальних витрат одиниці продукції до ціни одиниці продукції):
- матеріальні витрати на 1-цю продукції;
- ціна одиниці продукції.
Для характеристики рівня витрат матеріалів у виробництві використовується показник матеріаломісткості [4, 70 ст.].
Послідовність аналізу матеріалоємності:
Виконується аналіз динаміки показників матеріалоємності, визначаються причини, які вплинули на зміну матеріалоємності продукції.
Виконується факторний аналіз матеріалоємності з врахуванням деталізованої форми матеріалоємності продукції:
- виробництво продукції або обсяг продукції в натуральному вигляді;
- норма витрат матеріалів на одиницю продукції;
- заготівельна собівартість (ціна придбання) одиниці матеріалу;
- ціна придбання одиниці продукції
- число видів продукції
- число найменувань матеріалів
На основі здійсненого факторного аналізу обчислюються резерви матеріалоємності.
Визначаються резерви збільшення обсягів виробництва за умови покращення забезпечення підприємства матеріальними ресурсами та підвищення ефективності їх використання.
Одним із найважливіших напрямків факторного дослідження є оцінка впливу норми витрат матеріалів та зміну матеріалоємності продукції.
Норма витрат характеризує максимальну кількість матеріалів, які можуть бути використані на випуск одиниці продукції.
Норма витрат складається з:
Чистих витрат матеріалів.
Технологічних витрат.
Організаційно-господарських витрат.
Чиста витрата матеріалів – це кількість матеріалів у речовому вигляді, які входять в одиницю продукції, робіт та послуг.
Технологічні витрати – це витрати або втрати матеріалів пов’язані з процесом обробки, переробки продукції і обґрунтовані технологічним циклом виробництва.
Організаційно-господарських витрат – це невиробничі витрати матеріалів пов’язані з транспортуванням, складуванням та зберіганням.
Обов’язковим етапом аналізу матеріальних ресурсів є дослідження запасу матеріальних ресурсів на підприємстві, який може складатись:
Транспортного запасу (створення на підприємствах, які віддалені від постачальника і здебільшого не перевищує двох днів.
Підготовчий запас – складається з часу необхідного для прийняття складування та підготовки матеріальних ресурсів для майбутнього виробничого споживання.
Поточний або складський запас. За величиною – це найбільший запас, його визначають в межах половини середнього інтервалу поставки матеріальних ресурсів (поточний запас 15 днів).
Резервний або страховий визначається двома способами:
за середнім відхиленням фактичних термінів поставки від встановлених;
за середнім часом необхідним для термінового оформлення замовлення і доставки матеріалів від постачальника до споживача.
Сезонний запас утворюється у випадку сезонного характеру заготівлі сировини або у випадку дії конкретних специфічних умов завезення матеріалів.
Завершують аналіз матеріальних ресурсів розробкою заходів по впровадженню визначених резервів у виробництво та дотримання норм витрат матеріалів[3].
Аналіз трудових ресурсів.
Забезпечення трудовими ресурсами.
Забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, їх ра ціональне використання, високий рівень продуктивності праці дають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності виробництва. Від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх викори стання залежать обсяги і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів, собівартість продукції, прибуток та інші економічні показники.
Перш за все, забезпеченість трудовими ресурсами пере віряється шляхом зіставлення фактичної чисельності з плано вою щодо промислово - виробничого персоналу — за категорія ми, а відносно непромислового — за галузями діяльності. Про мислово-виробничий персонал аналізують як у цілому, так і з поділом на робітників, учнів, інженерно-технічний персонал, службовців, молодший обслуговуючий персонал, співробітників охорони виробничих об'єктів.
Неукомплектованість персоналу негативно впливає на об сяги та якість продукції, особливо це стосується нестачі робітників та інженерно-технічного персоналу (ІТП). Інші групи персоналу, навіть непромислового, також впливають на хід вироб ництва, але цей вплив непрямий.
Важливе значення має відповідність вимогам виробництва не тільки загальної чисельності персоналу, а й якісного його складу. Для аналізу цього питання необхідно вивчити дані про розподіл працівників за статтю, віком, стажем, професіями, тарифними розрядами, системами оплати прані. На заводах іноді не вистачає робітників головних професій при наявності над лишку некваліфікованих.
На основі даних статистичного обліку, а також первинного обліку відділу кадрів аналітики проводять групування робітників за розрядами кваліфікації, обчислюють і порівнюють з планом та попередніми періодами середній тарифний розряд, який розраховується як середньозважена арифметична:
Тс.роб = (∑Тр * КРі)/∑КР, де
Тр - тарифний розряд;
КР — кількість робітників.
Цей показник порівнюється також із середнім тарифним розрядом робіт. Останній розраховують за формулою:
Тс.роб = (∑Трі * VРі)/∑VР, де
де VРі — обсяг робіт кожного виду.
Якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижче планового і середнього тарифного розряду робіт, то це може спричинити випуск менш якісної продукції.
Кваліфікація працівників залежить також від стажу роботи на підприємстві. Тому на основі даних про оборот і плинність кадрів вивчається сталість кадрового складу.
Розраховується коефіцієнт обороту з прийому, який дорівнює відношенню кількості прийнятих на роботу за звітний період до середньоспискової чисельності робітників даної категорії за той же період. Аналогічно, виходячи з даних про число вибулих, обчислюється коефіцієнт обороту з вибуття: кількість звільнених з робо ти за звітний період ділять на середньоспискову чисельність робіт ників даної категорії за той же період. Але слід врахувати, що ви буття може відбутися як з поважних планованих причин (вступ до навчальних закладів, призов до армії, вихід на пенсію), так і з не планових (звільнення за прогули, через невідповідність кваліфі кації, у зв'язку з рішенням судових органів, за власним бажанням). Вибуття з останніх вимірюється коефіцієнтом плинності. Він об числюється шляхом ділення кількості робітників, що вибули за власним бажанням і звільнені за прогули та інші порушення тру дової дисципліни, на середньоспискову чисельність робітників даної категорії.
Може також використовуватися коефіцієнт постійності пер соналу, що розраховується як відношення кількості робітників, що пропрацювали весь рік (чи кілька аналізованих років), до сере...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора