Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Звіт
про результати науково-дослідної роботи
на тему:
«Підвищення рентабельності діяльності підприємства»
Рівне – 2010
План
Вступ………………………………………………………..…….……………..3
Рентабельність як економічна категорія……………….………..4
Види рентабельності та їх зміст………………….………………5
Система показників рентабельності ……………….…………... 8
Аналіз рентабельності підприємства………………….…………9
Шляхи підвищення рентабельності на підприємстві……...…..13
Висновок………………………………………………………...….………16
Список використаної літератури………………………………………….17
Вступ
Коли створюється підприємство, його власника хвилює, перш за все прибутковість, тобто щоб прибуток організації покривав витрати. Чим більше прибуток тим ефективніше відбувається розвиток і з'являються можливості для розширення виробничої діяльності підприємства.
Узагальнюючим показником економічної ефективності виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами або ресурсами, що використовуються.
На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим в сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.
Рентабельним вважається підприємство, яке приносить прибуток. В сучасних ринкових умовах для того, щоб покупці віддавали перевагу продукції виготовленій даним підприємством, щоб товари користувалися великим попитом, необхідно ретельно стежити за фінансовим положенням, правильно організовувати виробничу діяльність і простежувати економічні показники. [2]
На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують велику прибутковість. Це стає особливо важливим в сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.
Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, одержуючи за неї грошову виручку. Але це ще не означає отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції і її реалізацію. Тому дослідження рентабельності, а також шляхів її підвищення на підприємстві є дуже важливим і актуальним питанням на даний час.
Отже, метою даної роботи є всебічне і детальне дослідження показників рентабельності підприємства, визначення їх сутності, а також значення даних показників для діяльності підприємства.
1. Рентабельність як економічна категорія
Підсумки роботи компанії в зовнішній торгівлі підлягають оцінці за будь-який звітний період. У зв'язку з цим за даними обліку і звітності обчислюється система різних кількісних і якісних показників, покликана дати всесторонню оцінку діяльності компанії. Показники ефективності дають орієнтовну оцінку вигідності експортних і імпортних операцій. Перш за все розглянемо, що є рентабельністю. Одне з його визначень звучить так: рентабельність (від нім. rentabel – прибутковий, прибутковий), показник економічної ефективності виробництва на підприємствах. Комплексно відображає використовування матеріальних, трудових і грошових ресурсів.
Рентабельним вважається підприємство, яке приносить прибуток. Можна привести ще одне поняття рентабельності: рентабельність – показник, що є відношенням прибутку до суми витрат на виробництво, грошовим вкладенням в організацію комерційних операцій або сумі майна фірми використовується для організації своєї діяльності .
Розділяють рентабельність як загальну – процентне відношення балансового (загального) прибутку до середньорічної сумарної вартості виробничих основних фондів і нормованих оборотних коштів; і рентабельність розрахункову – відношення розрахункового прибутку до середньорічної вартості тих виробничих фондів, з яких стягується платня за фонди. Застосовується також показник рівня рентабельності до поточних витрат – відношення прибутку до собівартості товарної або реалізованої продукції.[6]
Кожне підприємство самостійно здійснює свою виробничу і господарську діяльність на принципах самоокуповування і прибутковості. Підприємство має певні витрати по виготовленню продукції і її реалізації. Ці витрати представляють витрати виробництва даного підприємства (собівартість), або індивідуальні витрати. Проте витрати окремого продукту по підприємствах можуть відхилятися від середніх витрат по галузі, які приймаються за суспільно необхідні витрати або вартість, грошовий вираз яких складає ціну продукту. Наявність індивідуальних витрат, породжує відособлення іншої частини вартості продукції – прибуток, а отже, і відносного її вимірювання – рентабельності.
Проте абсолютна величина прибутку не дає уявлення про рівень і зміну ефективності виробництва або торгівлі. Сума прибутку може збільшуватися, а ефективність виробництва може залишатися на колишньому рівні або навіть знизитися. Це відбувається в тому випадку, якщо приріст прибутку отриманий за рахунок екстенсивних (кількісних) чинників виробництва – збільшення чисельності працівників, зростання парку устаткування і т.д. Якщо ж при зростанні чисельності працівників їх продуктивність залишилася колишньою або знизилася, то ефективність виробництва відповідно не змінюється або навіть знижується. Основними відмітними ознаками рентабельності в системі торгових і виробничих відносин є наступні:
1) відношення прибутку до витрат виробництва, характеризуючи рівень прибутковості поточних витрат (на придбання сировини, матеріалів, палива, на амортизацію засобів праці, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва і заробітній платні працівників);
2) відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів, характеризуючи відносний розмір зростання авансованих витрат і даючи оцінку економічної ефективності виробничих фондів.
Реальний сенс мають ознаки рентабельності, які характеризують ефективність витрат по прибутку, отриманому після реалізації.
Розподільна функція рентабельності конкретно виявляється в тому, що її величина є одним з основних критеріїв для розподілу частини додаткового продукту – прибутки.
2. Види рентабельності
Рівень рентабельності галузей промисловості знаходиться в прямій залежності від рентабельності об'єднань, підприємств. Чим вище рентабельність об'єднань, підприємств, тим вище рівень рентабельності промисловості і всього народного господарства в цілому.
Загальна рентабельність об'єднань, підприємств визначається відношенням балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів і розраховується по формулі:
(1.1)
де Р— рівень рентабельності %;
П— прибуток;
О ф —середньорічна вартість основних виробничих фондів;
Ос — середньорічна вартість нормованих оборотних коштів.
Фактична загальна рентабельність визначається відношенням балансового прибутку до фактичної середньорічної вартості виробничих основних фондів і нормованих оборотних коштів, не прокредитованих банком. Фактичні залишки нормованих оборотних коштів встановлюються виходячи з їх залишку по балансу за вирахуванням заборгованості постачальникам по платіжних вимогах, термін оплати яких не наступив, що акцептуються, і постачальникам по не отфактурованих поставках, а також зносу малоцінних і швидкозношувальних предметів і резерву на відшкодування планових втрат і майбутніх витрат.[2]
Рівень рентабельності залежить не тільки від суми прибутку, але. і від фондомісткості виробництва. На підприємствах, об'єднаннях важкої промисловості з високою фондомісткістю виробництва рівень рентабельності по відношенню до виробничих фондів нижче, ніж в об'єднаннях, на підприємствах легкої і особливо харчової промисловості. Із збільшенням суми прибутку і зменшенням вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів рентабельність підвищується, і навпаки.
Розрахункова рентабельність є відношенням балансового прибутку за вирахуванням платні за виробничі фонди, фіксованих платежів, відсотків за банківський кредит, прибутки цільового призначення (прибуток від реалізації товарів широкого споживання, нових товарів побутової хімії т. і.), а також прибутка, отриманого із причин, не залежних від діяльності об'єднання, підприємства, до середньорічної вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням основних фондів, по котрим надані пільги по платні) і нормованих оборотних коштів.
При аналізі роботи об'єднань, підприємств, особливо при плануванні до оцінки рентабельності по виробам, важливе значення має рентабельность визначувана як відношення суми прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Розрахунок рентабельності окремих видів продукції проводиться по формулі:
(1.2)
де Р— рівень рентабельності, %;
О— оптова ціна підприємства на виріб;
С— повна собівартість виробу.
Показник рентабельності по виробах відображає ефективність витрат живої і упредметненої праці на виробництво продукції. В машинобудуванні і інших оброблювальних галузях промисловості рентабельність визначають як відношення прибутку до собівартості за вирахуванням вартості використаної сировини, палива, енергії, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів. При цьому може бути використана формула:
(1.3)
де Рс - м - - розрахунковий норматив рентабельності до собівартості за вирахуванням матеріальних витрат;
Ф— виробничі фонди галузі (підгалузі) промисловості;
Р ф — норматив рентабельності до виробничих фондів;
С-М - собівартість товарної продукції за вирахуванням прямих матеріальних витрат.[1]
Використовування показника нормативної розрахункової рентабельності в оброблювальних галузях промисловості обумовлено високою питомою вагою в собівартості продукції цих галузей матеріальних витрат, значними їх коливаннями в собівартості окремих видів виробів і широкими можливостями технологічної заміни сировини, матеріалів, що використовується.
При визначенні нормативу розрахункової рентабельності до собівартості продукції за вирахуванням вартості використаних матеріальних витрат виключаються з собівартості продукції в калькуляційному розрізі тільки прямі статті витрат. Так, в машинобудуванні з собівартості продукції віднімаються статті витрат: Сировина і матеріали, "Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств", "Паливо і енергія на технологічну мету".
Основні шляхи зростання рентабельності виробництва — розвиток найпрогресивніших галузей, раціональне розміщення об'єднань, підприємств, підвищення питомої ваги спеціалізованого виробництва, застосування сучасних методів організації виробництва і праці відповідно до вимог науково-технічного прогресу, прискорення упровадження і освоєння нової, більш прогресивної техніки, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, поліпшення її якості, посилення режиму економії у витрачанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і підвищення матеріальної зацікавленості працівників в результатах своєї праці.[5]
3 Система показників рентабельності
Показники рентабельності характеризують фінансові результати і ефективність діяльності підприємства. Вони виміряють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну. Показники рентабельності є важливими характеристиками середовища чинника формування прибутку підприємств. Тому вони обов'язкові при проведенні порівняльного аналізу і оцінці фінансового стану підприємства.
При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи:
1) показники рентабельності капіталу (активів);
2) показники рентабельності продукції;
3) показники, розраховані на основі потоків наявних грошових коштів.[1]
Перша група показників рентабельності формується як відношення прибутку до різних показників авансованих засобів, з яких найважливішими є: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні засоби + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал. Неспівпадання рівнів і рентабельності по цих показниках характеризує ступінь використовування підприємством фінансових важелів для підвищення прибутковості: довгострокових кредитів і інших позикових засобів. Дані показники специфічні тим, що відповідають інтересам усіх учасників бізнесу підприємства. Наприклад, адміністрацію підприємства цікавить віддача (прибутковість) всіх активів (усього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на капітал, що інвестується; власників і засновників -доходність акції т.і. Кожний з перерахованих показників легко моделюється по залежності чинників.
Рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від зміни рівня рентабельності продукції, швидкості обороту сукупного капіталу і співвідношення власного і позикового капіталу. Вивчення подібної залежності має велике значення для оцінки впливу різних чинників на показники рентабельності. З приведеної залежності витікає, що за інших рівних умов віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових засобів у складі сукупного капіталу.
Друга група показників формується на основі розрахунку рівнів і рентабельності по показниках прибутку, відбиваних в звітності підприємств.
Третя група показників рентабельності формується аналогічно першій і другій групам, проте замість прибутку враховується чиста притока грошових коштів. Концепція рентабельності обчислюваної на основі притоки грошових коштів, широко застосовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона пріоритетна, тому що операції з грошовими потоками, забезпечуючі платоспроможність, є істотною ознакою стану підприємства.[2]
4. Аналіз рентабельності підприємства
Показники рентабельності і ефективності використовування майна характеризують прибутковість діяльності підприємства і розраховується як відношення отриманого прибутку до різних видів або статей витрат. Це найважливіша група показників, оскільки результати їх аналізу дозволять ухвалити рішення вкладеннях власних засобів в той або інший бізнес, характеризує доцільність діяльності компанії, є результуючою її ціною.
Рентабельність обороту (продажів), характеризує ефективність операційної (виробничо-господарської) діяльності підприємства. Вона покликана оцінити прибутковість виробництва в цілому, але також може бути використана для порівняння прибутковості окремих видів продукції. Розраховується як відношення операційного доходу до валової виручки.
Середній рівень рентабельності продажів коливається залежно від галузі і тому не має якого-небудь нормативу. Даний показник важливий при порівнянні його з відповідними показниками однотипних підприємств, в динаміці або в порівнянні з плановими показниками.
Рентабельність власного капіталу - найзначущіший показник в діяльності підприємства, характеризуючий ефективність використовування майна, що знаходиться в його власності. На основі цього показника власник активів може вибрати місце їх вкладення. При розрахунку береться до уваги не операційний дохід, а кінцевий, чистий прибуток, який буде розподілений між власниками (акціонерами) підприємства. Розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу.
Отже, для підвищення ефективності можна діяти в двох основних напрямах:
• Збільшення чистого прибутку - збільшення об'ємів збуту і рентабельності продажів.
• Зменшення власного капіталу - ефективне управління поточними активами і пасивами, зниження потреби в додатковому фінансуванні.[3]
В загальному випадку для оцінки доцільності вкладення засобів в той або інший бізнес слід порівняти прогнозовану рентабельність власного капіталу з альтернативними можливостями розміщення вільних ресурсів (наприклад, депозит) з урахуванням чинника ризику. Для того, щоб зрозуміти як і за рахунок чого формується підсумковий показник рентабельності власного капіталу слід розглянути ряд проміжних показників:
Рентабельність чистих активів - показник ефективності операційної діяльності підприємства. Розраховується як відношення операційного доходу до середньорічної величини чистих активів, де:
Чисті активи = Власний капітал + Кредити( довго – і короткострокові).
З другого боку рентабельність чистих активів формується за рахунок їх оборотності і рентабельності продажу:
(Операційний прибуток / Об'єм продаж) * (Об'єм продаж/Чисті активи) =(Операційний прибуток / Чисті активи).
Рентабельність чистих активів використовується при оцінці ефективності фінансового важеля. Фінансовий важель - співвідношення власних і позикових засобів в структурі чистих активів характеризує вплив кредитування на ефективність діяльності підприємства.
Основний критерій оцінки ефективності фінансового важеля - ставка банківського кредиту. Якщо кредитна ставка нижче за показник рентабельності чистих активів, то збільшення частки кредитів підвищить значення рентабельності власного капіталу, і навпаки. Значення фінансового важеля показує на скільки збільшиться /зменшиться значення рентабельності власного капіталу при збільшенні /зменшенні рентабельності чистих активів.
Фінансовий важіль розраховується по наступній формулі:
ФВ = Чисті активи / Власний капітал.
Використовуючи приведені вище показники ми можемо отримати наступну формулу:
Рентабельність продаж * Оборотність чистих активів *Фінансовий
важіль = (Операційний дохід / Об'єм продаж)* (Об'єм продаж /Чисті активи)
* (Чисті активи / Власний капітал) == (Операційний дохід/ Власний капітал).
Тепер для отримання остаточної формули рентабельності власного капіталу необхідно ввести поправку, щоб в чисельнику фігурував чистий прибуток.
(Операційний дохід/ Власний капітал)*(((ОД-I)*(I-Т))/ОД)=Рентабельність власного капіталу.
де, ОД - операційний дохід; I - сума відсотків по кредитах; Т - ставка податку на прибуток
Це значення відрізняється від отриманого раніше, оскільки тут не враховується деякі, так звані нерегулярні статті доходів і витрат із звіту про прибутки і збитки.
Основними чинниками, що формують приватні показники і через них впливаючими на рентабельність власного капіталу є:
Чинники операційної діяльності:
• рентабельність продаж;
• оборотність чистих активів.
Чинники фінансової діяльності:
• фінансової важіль;
• відсотки і податки.
Рентабельність активів показує прибуток, приношуваний всіма без виключення засобами підприємства, незалежно від їх вигляду або джерела формування. Розраховується як відношення чистого прибутку до загальної величини актинів. Служить для оцінки ефективності бізнесу в цілому (а не тільки ефективності власного капіталу).
Коефіцієнт реінвестування прибутку - характеризує дивідендну політику фірми, показує частку чистого прибутку, що залишається на підприємстві, яке служе подальшому його розвитку. Розраховується як відношення нерозподіленого чистого прибутку (реінвестованого прибутку) до чистого прибутку підприємства. Іноді, для порівняння реінвестованого прибутку з власним капіталом використовують іншу формулу цього показника:
Кг = Реінвестований прибуток / Власний капітал на початок періоду.
Безпосередньо для акціонерів компанії надаватимуть інтерес наступні показники рентабельності підприємства:
Прибутковість акціонерного капіталу - об'єм розподілюваного між акціонерами прибутку (дивідендів) що доводиться на 1 тенге акціонерного капіталу.
Чистий прибуток на акцію - величина чистого прибутку, отриманого підприємством, що доводиться на одну акцію. Дивіденд на акцію - прибуток розподілюваний між акціонерами, що доводиться на одну акцію. Фінансові показники підприємства взаємозв'язані і поліпшення одних з них може викликати погіршення інших, наприклад:
• залучення позикового капіталу, збільшує рентабельність власного капіталу, але знижує фінансову стійкість компанії;
• підвищення оборотності спричиняє за собою скорочення величини оборотних активів, і отже, погіршує ліквідність;
• залучення довгострокового кредиту дозволяє відмовитися від короткострокового кредитування - ліквідність поліпшується за рахунок
падіння довгострокової стійкості.
В цілому, як правило, більш висока рентабельність діяльності має на увазі великий ступінь ризику (низьку ліквідність і фінансову стійкість).[3]
5. Шляхи підвищення рентабельності на підприємстві
Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів менеджерів, важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.[6]
Головні внутрішні і зовнішні чинники підвищення ефективності діяльності підприємства:
1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.
2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.
3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.
4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки користі товару недостатньо. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.
5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.
6. Організація. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.
7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.
8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства.
9. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.[7]
12.Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:
а) склад та технічний рівень основних фондів;
б) масштабів виробництва та діяльності;
в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.
Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.
При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх. Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажів є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції.[6]
Висновки
Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.
Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може групуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собівартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості; вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків).
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності; прибуток від інших видів діяльності (фінансової, інвестиційної). При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна брати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капіталі.
Список використаної літератури
1. Економіка підприємства: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2007. – 540 с.
2. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. - К.: Вища школа, 1992. – 246 с.
3. Івашенко З. Аналіз показників рентабельності. Бізнес-інформ.-2008.- №10.- С. 51-53.
4. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2005. – 207 с.
5. Конспект лекцій з дисципліни „економіка підприємства”.
6. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2006. – 132 с.
7. Мних Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навчальний посібник. — Львів: «Армія України», 2000. — 144 с.
8. Попович П. Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2007.
9. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. / Волинський державний університет ім. Л.Українки. – Луцьк.: РВВ “Вежа”, 2001.
10. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2006. – 578 с.
11. Сугонятко О.А. Аналіз фінансового стану підприємств і шляхи його оздоровлення. // Фінанси України. - 2001. - №3. - С. 42-45.
12. Фінанси підприємств. Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддерьогін – 4-те вид. переробл. та доповн. – К.: КНЕУ, 2004.
13. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2004. – 496 с.
14. Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. Посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Київ: ЦУЛ, 2004. – 360 с.