Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Обгрунтування рівня використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міцністерство освіти і науки України
Національний університет освіти і науки України
Кафедра економіки підприємства
Навчально-дослідна робота
з економіки підприємства
«Обгрунтування рівня використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність».
Рівне 2010 р.
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Теоретичні засади обгрунтування рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства…………………………………….5
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення……………………………………………………………………………5
1.2. Рівень використання корисного фонду часу як економічна категорія….8
1.3. Фактори, що впливають на рівень використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів……………………………………10
1.4. Механізм впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства………………..12
2. Економічна оцінка рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність………………..14
2.1. Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження………………………………………………………………………..14
2.2. Характеристика об’єкта дослідження…………………………………….17
2.3. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на термін корисного використання основних виробничих фондів підприємства…………………………………………………21
2.4 Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на обсяги виробництва продукції………….26
2.5. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх фондовіддачу………………………….30
2.6. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх зношуваність…………………………..34
2.7. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на їх оборотність…………………………….38
2.8. Оцінка впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства на ефективність виробництва………………42
3. Обгрунтування пропозицій щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства……………………..…46
Висновки…………………………………………………………………………....55
Література ………………………………………………………………………….57
Вступ
Підприємство — це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Підприємство насамперед представляє собою виробничу систему, результатом якої є випуск конкретної продукції, яка якісно відрізняється від вихідних для її виготовлення сировини, матеріалів, тощо.
Підприємство представляє собою економічну систему, в процесі функціонування якої споживаються ресурси, що мають певну вартість, з метою створення нової продукції.
Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі.
Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію.
Ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу. Щоб підвищити рівень і, відповідно, забезпечити підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде забезпечуватися збут продукції підприємства.
Втрати робочого часу включають в себе: різного роду простої, перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів і сировини, відсутність енергії, виправлення браку. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Для того, щоб оптимально використовувати річний робочий час необхідно зменшувати різного роду простої, які в процесі виробництва продукції спричиняють на підприємстві можливі втрати робочого часу протягом зміни використання основних виробничих фондів. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів та сировини, виправлення браку. Наявність цих причин свідчить про недоліки в організації виробництва і праці на підприємстві, які повинні бути усунені підприємством. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу. Для того щоб оптимально використовувати робочий час можна ремонти переносити у вихідні та святкові дні, щоб не зменшувати тривалість робочого часу.
Дана тема є досить актуальною, тому що робочий час відіграє дуже велику роль для підвищення ефективності виробництва. Адже із збільшенням рівня річного робочого часу збільшується обсяг виробництва, продуктивність праці та зменшується собівартість продукції. А це має дуже велике значення для підвищення ефективності використання ОВФ підприємства.
Мета даної курсової роботи: формування економічного мислення, умінь та практичних навичок з проблеми рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Завданнями є:
- Обгрунтувати рівень використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства;
- дати економічну оцінку рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів та показати його вплив на господарську діяльність;
- обгрунтувати пропозиції щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків.
Перший розділ знайомить з такими поняттями як економічна ефективність, основні фонди, їх економіко-соціальне значення дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль ОВФ підприємства.
У другому розділі обраховуються показники, пов'язані з використанням корисного фонду часу ОВФ підприємства.
В третьому розділі обгрунтовуємо пропозиції щодо оптимізації рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів підприємства.
РОЗДІЛ І
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення.
Процес виробництва на підприємстві здійснюється при наявності факторів виробництва, серед яких важливе місце займають засоби праці та предмети праці. Виражені у грошовій формі вони утворюють виробничі засоби підприємства. У процесі виробництва здійснюється їх споживання, в результаті чого створюються матеріальні блага. В залежності від характеру їх споживання, у процесі виробництва виробничі запаси поділяються на оборотні і основні.
Основні фонди на підприємстві представлені засобами праці. Характер їх споживання у процесі виробництва такий, що вони приймають участь у процесі виробництва протягом тривалого часу, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, не входять до складу новоствореної продукції, свою вартість передають на готову продукцію частинами по мірі їх зносу, створюючи елемент витрат виробництва підприємства.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95-98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв’язку з цим важливе значення має їх поділ на активну і пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвертар).
До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (будинки, споруди).
Відношення вартості окремих видів основних виробничих фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об’єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіальне розміщення підприємства.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства, щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами.
Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди, передавальні пристрої – 20-25%, силові, робочі машини і устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості основних виробничих фондів.
Загалом на промислових підприємствах України у структурі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у таких межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; транспортних засобів – 3-4%; силові та робочі машини і устаткування – 14-16%.
Видова класифікація основних виробничих фондів підприємства:
І. Будівлі, у яких розміщені цехи, майстерні, склади, адміністративні корпуси.
ІІ. Споруди до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові споруди і споруди для зберігання сировини, заправне устаткування, водонапірні башти, кар’єри, резервуари, свердловини, греблі.
ІІІ. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач, сигналізація, системи зв’язку, водопроводи, газопроводи виробничого призначення, трансмісії).
IV. Машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, механізми, вимірне та регульоване устаткування, силові, робочі машини і механізми, обчислювальна та комп’ютерна техніка).
V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад: тягачі, контейнери, платформи, вагони, магістральні трубопроводи, цистерни, заводські баржі, пароми, локомотиви.
VI. Інструменти, термін використання яких більший від одного року, а вартість регулюється законодавчо кількістю неоподаткованих мінімумів (різальні, ударні, пресові засоби ручної праці, ручні пристрої для обробки деталей та збирання виробів).
VIІ. Виробничий інвертар (пристосування, підставки, шафи для зберігання продукції, верстаки, інвентарна тара).
VIІІ. Господарський інвертар ( меблі, офісне устаткування, факси, телефони, комп’ютери для проведення звітності та обліку, розмножувальна техніка, протипожежні засоби).
ІХ. Робоча і продуктивна худоба.
Х. Багаторічні насадження.
ХІ. Капітальні витрати на поліпшення та рекультивацію земель.
ХІІ. Інші основні виробничі фонди.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань із розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують групову класифікацію основних виробничих фондів згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка охоплює засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці.
Соціальне значення полягає в тому, що вони створюють умови для відтворення робочої сили.
1.2. Рівень використання корисного фонду часу як економічна категорія
Величина робочого часу використання основних виробничих фондів підприємства залежить від їх технічного стану протягом року, забезпеченості підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами, організації виробництва, від попиту на продукцію.
Джерелами інформації для дослідження використання робочого часу є:
матеріали табельного обліку відпрацьованого часу;
баланс робочого часу
статистична звітність;
одноразові спостереження;
соціологічні спостереження.
Використання робочого часу досліджують за допомогою абсолютних та відносних показників:
Абсолютні:
1. Календарний фонд робочого часу (КФРЧ) – це умовні ресурси робочого часу, що розраховуються як добуток кількості календарних днів періоду та чисельності працівників. Цей фонд є сумою всіх явок та неявок на роботу.
2. Табельний фонд робочого часу (ТФРЧ) – визначається як різниця між календарним фондом робочого часу та сумою неявок у вихідні та святкові дні.
3. Максимально можливий фонд робочого часу (ММФРЧ) – характеризує реальні ресурси робочого часу, розраховується як різниця ТФРЧ і сума неявок пов´язаних з відпустками.
4. Корисний фонд робочого часу – це різниця між ММФРЧ та неявками, що пов´язані з відпустками по навчанню, хворобі, виконання державних зобов´язань, дикретні відпустки, які дозволені законом.
Основними одиницями виміру робочого часу є:
- людиногодина – час фактичної роботи працівника, як урочний, так і позаурочний.
- людинодень – явка працівника на роботу, незалежно від того скільки годин він відпрацював.
- фактичні затрати праці одного середньоспискового робітника.
Відносні:
1. Коефіцієнт використання КФРЧ – відношення кількості явок на роботу до календарного фонду робочого часу. Як економічна категорія характеризує питому вагу числа робочих днів у році:
К к.ч=Ч ф.д/Ч к.д, де
Ч ф.д – число фактично відпрацьованих днів у році;
Ч к.д – число календарних днів у році.
Підвищення коефіцієнта використання календарного часу основних виробничих фондів на підприємстві буде досягатися декількома шляхами -перш за все це експлуатація основних фондів будівництва по "сковзящим" графікам, як це робиться на транспорті і в сфері обслуговування, тобто використання їх, де це економічно доцільно, у вихідні та навіть в святкові дні. Мова йде про використання потужних та дорогих будівельних машин та обладнання, а також унікального обладнання на підприємствах будівельної індустрії. У вихідні та святкові дні доцільно проводити технічне обслуговування та ремонт будівельної техніки та транспортних засобів. Необхідно зацікавити колектив в кращому використанні календарного часу для експлуатації основних фондів (і те тільки своїх, але й субпідрядних організацій).
2. Коефіцієнт ТФРЧ - відношення кількості явок на роботу до табельного фонду робочого часу.
3. Коефіцієнт ММФРЧ - відношення кількості явок на роботу до максимально можливого фонду робочого часу.
Коефіцієнт використання робочого часу як економічна категорія характеризує ступінь використання робочого часу в році і дорівнює відношенню числа фактично відпрацьованих днів в році до числа робочих днів у році.
К р.ч. = Ч ф.д/Ч р.д.
Робочий час визначається як різниця між річним календарним робочим часом і втратами робочого часу, вихідними та робочими днями.
Річний календарний робочий час обчислюється як добуток числа календарних днів у розрахунковому періоді на кількість годин у добі.
Втрати робочого часу включають в себе: різного роду простої, перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів і сировини, відсутність енергії, виправлення браку. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Якщо втрати робочого часу становлять 18 %, то робочий час буде становити:
РЧ= 365-114-0,18=250,82≈251 (днів).
Ефективність використання робочого часу основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт використання річного робочого часу. Щоб підвищити його рівень і, відповідно, забезпечити підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підвищення їх технічного стану, особливо активної частини (технічне обслуговування, ремонт тощо) та поліпшити забезпеченість підприємства матеріально-технічними та трудовими ресурсами за умови, що буде5 забезпечуватись збут продукції підприємства.
1.3. Фактори, що впливають на рівень використання корисного фонду часу використання основних виробничих фондів
В процесі виробництва продукції на підприємстві можливі втрати робочого часу протягом зміни використання основних виробничих фондів. Основними причинами втрат цього часу є простій обладнання через його технічний стан. Перебування основних виробничих фондів у ремонтах, здійснення технічного обслуговування та через інші організаційно-господарські причини. На протязі зміни бувають простої обладнання із-за різних причин: організаційних, відсутність матеріалів та сировини, виправлення браку.
На коефіцієнт використання календарного часу, коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт змінності, коефіцієнт використання внутрішньо змінного часу, інтегральний коефіцієнт використання основних виробничих фондів негативно впливають різні простої, які можна поділити на залежні від працівників, що обслуговують дане устаткування і не залежні від їх роботи.
До простоїв, що залежать від роботи підприємства, відносять ті, які обумовлені незадовільним технічним обслуговуванням робочих місць, перебоями у забезпеченні матеріалами, електроенергією, незабезпеченістю нормальних умов праці на робочому місці, порушеннями технологічної та трудової дисципліни. Наявність цих причин свідчить про недоліки в організації виробництва і праці на підприємстві, які повинні бути усунені підприємством. Ці всі простої впливають на використання внутрішньо змінного часу.
Внутрішньозмінні втрати робочого часу використання основних виробничих фондів призводять до зменшення обсягу виробництва продукції пропорційно втратам внутрішньо змінного часу.
Щоб зменшити внутрішньозмінні втрати робочого часу використання основних виробничих фондів на підприємстві, а відповідно, підвищити коефіцієнт використання внутрішньо змінного робочого часу, необхідно здійснювати додаткове їх технічне обслуговування, поточний ремонт обладнання та інші організаційно-господарські заходи. Проведення комплексу заходів щодо підвищення коефіцієнта використання внутрішньо змінного робочого часу потребує додаткових витрат підприємства.
Основні виробничі фонди складаються із різноманітних конструктивних елементів, які виготовлені із різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції. Несуть неоднакове експлуатаційне навантаження, внаслідок чого вони зношуються нерівномірно. Це значить, що конструктивні елементи мають різний термін служби, а для забезпечення робото здатності основних фондів протягом нормативного терміну їх служби необхідна заміна або відновлення зношених деталей, конструктивних елементів основних фондів у період їх експлуатації, що буде забезпечувати роботоздатність цих фондів. Таке часткове відновлення основних фондів здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів.
Економічна суть ремонту основних фондів заключається у відшкодуванні фізичного зносу конструктивних елементів, деталей у натуральній формі і забезпеченні їх постійного робочого стану протягом всього періоду експлуатації. Своєчасне і якісне проведення ремонтів забезпечує збереження основних фондів і є одним їх важливих факторів поліпшення техніко-економічних показників діяльності підприємства.
За технічною складністю і обсягами робіт при ремонті основних фондів вони поділяються на поточні та капітальні.
Основним призначенням поточного ремонту є збереження основних фондів у стані придатному для їх використання. Це здійснюється шляхом проведення регулярних ремонтних робіт: профілактика, усування дрібних несправностей і запобігання прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт носять порівняно рівномірний характер, здійснюється за рахунок ремонтного фонду і включаються у собівартість продукції по мірі їх проведення.
Капітальний ремонт основних фондів представляє собою відшкодування їх фізичного зносу і відновлення їх початкових характеристик. Проводиться через відповідні проміжки часу і вимагає значно більших витрат коштів і праці, ніж поточний. В результаті капітального ремонту основні фонди частково відновлюються, тому капітальний ремонт виступає однією із форм їх відтворення. Він здійснюється за рахунок коштів ремонтного фонду, що створюється на підприємстві.
Для підвищення ефективності ремонту необхідно щоб кількість капітальних ремонтів основних фондів протягом всього періоду їх функціонування була мінімальною та мінімальними повинні бути і витрати на проведення одного ремонту. Ця умова досягається на основі підвищення фізичної довговічності основних фондів, встановлення раціональних строків експлуатації, матеріального заохочування працівників, збільшення ремонтного циклу капітального ремонту з таким розрахунком, щоб використовувати у майбутньому машини та обладнання до моменту їх морального зносу, замінюючи капітальний ремонт поточним.
На підприємствах завдання збереження основних фондів і підтримання їх у справному стані вирішується на основі планово-попереджального ремонту. Він представляє собою сукупність організаційних та технічних заходів по догляду, обслуговування та ремонту основних фондів, який проводиться на підприємстві за складеним графіком. Суть цієї системи ремонту заклечається в тому, що кожен агрегат, машина чи обладнання через відповідну кількість відпрацьованих годин піддається профілактичному огляду і необхідному ремонту. Це дозволяє запобігти аваріям і передчасному зношенню машин та поліпшує екстенсивне використання основних фондів.
1.4. Механізм впливу рівня використання корисного фонду часу основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства
При збільшенні робочого часу основних виробничих фондів збільшується продуктивність праці та обсяг виробництва і зменшується собівартість продукції.
Продуктивність праці показує співвідношення між витратами робочого часу та кількістю виробленої продукції. Чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції, тим вища продуктивність праці, тим праця є більш плодотворною і економічною.
Продуктивність живої праці на підприємстві вимірюється кількістю подукції, що виготовляється за одиницю часу, або величиною втрат праці, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. В цьому випадку чим більше виробляється продукції за одиницю робочого часу або менше витрачається робочого часу на виготовлення одиниці продукції, тим вища продуктивність живої праці.
Підвищення продуктивності праці має насамперед економічне значення, яке виражається у наступному:
забезпечує збільшення виробництва продукції;
забезпечує скорочнення витрат живої праці на виробництво продікції та економію робочого часу;
створює передумови для скорочення робочого дня;
забезпечує скорочення витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, а за умови випереджувальних темпів росту продуктивності праці у порівнянні і ростом середньої заробітної плати забезпечує здешевлення продукції;
сприяє підвищенню ефектикності використання та економії витрат иатеріалізованої праці;
виступає вирішальним мотивом поліпшення матеріального добробуту працівників підприємства.
Можна виділити кілька варіантів зростання продуктивності праці на підприємстві:
збільшення виробництва продукції випереджає ріст витрат праці;
виробництво продукції збільшується, а витрати праці зменшуються;
виробництво продукції залишається незмінним, а витрати праці зменшуються;
виробництво продукції зменшується, а витрати праці зменшуються ще більш високими темпами.
Соціальне значення росту продуктивності праці заключається в тому, що за рахунок підвищення продуктивності праці збільшується середня заробітна плата працівників, що призводить до поліпшення їх добробуту, до розшереного відтворення робочої сили.
Таким чином, чим вища продуктивність праці окремих працівників, окремого колективу або суспільства у цілому, тим більше виробляється матеріальних благ для особистого і виробничого споживання, тим більше є матеріальних можливостей для розширення виробництва.
Зниження витрат виробництва є важливою умовою підвищення ефективності виробництва, тобто його прибутковості. Тому у зниженні собівартості повинні бути зацікавленя всі.
Грошовий вираз витрат на виробництво і продаж продукції називається собівартістю продукції.
За своєю економічною природою собівартість виражає поточні витрати на виробництво продукції, а відповідно, характеризує ефективність виробництва.
Зниження собівартості вказує на економію витрат уречевленої і живої праці на одиницю продукції. Вона характеризує ефективність використання робочої сили, продуктивності праці, оскільки рівень собівартості продукції залежить від продуктивності праці працівників підприємства та величини заробітної плати. У зниженні собівартості продукції має бути зацікавлена держава, оскільки зниження собівартості продукції забезпечує зниження витрат ресурсів, зниження ціни. Зекономлені ресурси створюють умови для збільшення обсягу виробництва продукції. Підприємство зацікавлене у зниженні собівартості продукції, бо забезпечується зростання продуктивності праці. Працівник також зацікавлений у зниженні собівартості продукції, бо це повинно забезпечувати зростання заробітної плати. В собівартості відображається ефективність використання основних виробничих фондів, яка впливає на її величину в залежності від рівня фондовіддачі, їх використання і структури. У собівартості продукції відоьражаються ступінь використання оборотних матеріальних ресурсів, яке вимірюється матеріало- та енергоємністю продукції.
На кожниму підприємстві собівартість продукції носить індивідуальний характер і її рівень залежить від конкретних умов (технічних, технологічних, економічних, організаційних, природних).
Зниження собівартості продукції на підприємстві відбувається за рахунок:
зниження матеріальних витрат, за рахунок зменшення їх у натуральному виразі;
зниження витрат у вартісному виразі;
за рахунок поліпшення використання основних виробничих фондів;
поліпшення використання персоналу підприємства (рівень продуктивності праці);
зменшення витрат на організацію і управління підприємством.
РОЗДІЛ ІІ
2.1. Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження
Основними методами опрацювання результатів статистичного спостереження є:
економічне групування;
середні і відносні величини;
графічні прийоми;
кореляційний аналіз;
індексний метод;
безповторна вибірка;
дисперсійний аналіз.
Вибрана чисельність одиниць піддається економічному обгрунтуванню, яке передбачає розчленування сукупності одиниць на групи за суттєвими ознаками з метою вивчення структури і структурних зрушень, закономірностей розвитку явищ.
Відносними величинами називаються статистичні величини, що характеризують зміни явища у часі. Представляють собою відношення значення показника за даний період до його значення , що відноситься до одного з минулих періодів.
Середня величина – абстрактна, узагальнююча величина, що характеризує рівень варіаційної ознаки у якісно-однорідній сукупності. Вона завжди узагальнює кількісну варіацію ознаки. Є основою для розрахунку граничних помилок вибіркового спостереження і базою для кореляційного аналізу.
Кореляційний аналіз – метод, за допомогою якого можна отримати кількісні вираження взаємозв′язку між соціально-економічними явищами. Його суть полягає у побудові економічно-математичної моделі, у вигляді рівняння регресії, рівняння кореляційного зв′язку , яка приблизно виражає залежність середнього значення результативної ознаки від одного або кількох ознак факторів.
Основною метою дисперсійного аналізу є виявлення на основі величини загальної дисперсії впливу окремих чинників, які визначають варіацію ознаки.
Підприємства є однотипними, тому недоцільно опрацьовувати весь массив даних, можна застосувати статистичну вибірку.
В дослідженні використовувалась безповторна вибірка. Об’єм вибірки становить 20 підприємств.
Таблиця 2.1.1. Вихідні дані про об’єкт дослідження.
Підприємство
Виробнича потужність,
тис. грн.
Річний обсяг виробництва продукції, тис. грн.
Балансова вартість ОВФ,
тис. грн.
Чисельність персоналу, осіб
Рух ОВФ, тис. грн.
Річний знос, %
4
Витрати виробництва
Втрати робочого часу використання ОВФ в результаті, %
Технологічна структура ОВФ
Використання ОВФ у зміну, тис. грн.
Підвищення кваліфікації
Матеріальне стимулювання
Первісна вартість
Залишкова вартість
Всього
в т. ч. робітники
Вибуло
Надійшло
Всього, тис. грн
З них на утримання і експлуатацію ОВФ, %
Перебування в ремонті
Організаційних причин
Інші
Першу
Другу
Третю
Щорічне підвищення кваліфікації, %
Приріст обсягу на 1% підвищ.
кваліфікації, тис.грн.
Додаткові витрати на 1% підвищ. кваліфікації, тис.грн.
Щорічне підвищення матер. стимулювання, %
Приріст обсягу на 1% матер. стим., тис. грн
Додаткові витрати на 1% матер. стим., тис. грн.
осіб
% в найбільшу зміну
Всього
Із них нові
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
42
5000
4800
2200
1700
380
310
92
230
220
200
9
4200
23
9
5
2
1:0,6
1800
1200
600
4
2
2
6
22
1
86
4300
3900
1900
1600
450
370
88
200
200
200
10
3200
21
10
6
1
1:0,3
1400
1000
500
5
2
1
5
16
2
70
5500
5000
2500
1800
390
300
94
240
200
180
9
4400
20
8
3
1
1:0,3
2000
1200
700
3
3
1
5
21
1
80
4300
4000
2000
1900
450
360
85
200
210
200
8
3500
21
9
5
1
1:0,3
1800
1600
1000
7
3
1
4
18
1
31
5900
5500
2800
2200
390
300
88
220
200
190
8
5100
20
8
2
1
1:0,5
2500
2000
1000
5
2
2
5
18
2
64
4000
3600
1900
1500
460
360
80
220
240
200
9
3000
22
10
4
2
1:0,5
1500
1000
800
5
1
1
5
18
3
72
4500
4000
2100
1500
420
360
95
200
210
200
8
3600
21
9
1
1
1:0,3
1800
1300
1000
4
2
2
2
19
2
34
5000
4600
2000
1800
420
340
90
250
250
200
10
4000
22
10
6
2
1:0,4
2000
1700
1100
6
3
2
5
19
1
12
4500
4100
2000
1500
390
300
89
220
220
220
10
3600
22
11
5
1
1:0,5
1600
1000
600
7
2
1
4
20
2
23
4900
4600
2000
1500
380
300
90
230
200
200
9
4000
21
9
3
2
1:0,6
1800
1000
500
6
1
1
6
20
1
71
5300
5000
2600
1900
410
360
93
190
180
180
8
4500
20
8
2
2
1:0,5
2000
1300
700
2
3
1
7
20
2
25
4000
3600
1850
1600
430
330
90
190
180
180
10
3000
20
8
4
2
1:0,4
1500
1000
500
6
2
2
3
17
1
63
4500
4000
2000
1500
420
360
95
200
210
200
8
3600
21
9
1
1
1:0,3
1800
1300
1000
4
2
2
2
19
2
18
4700
4200
2000
1500
330
250
85
230
250
220
8
3500
22
10
5
1
1:0,6
1500
1100
800
5
1
2
7
21
2
35
4300
4000
2000
1900
450
360
85
200
210
200
8
3500
21
9
5
1
1:0,3
1800
1600
1000
7
3
1
4
18
1
28
4800
4400
2000
1600
400
320
87
200
200
170
9
3800
21
9
2
2
1:0,5
1800
1200
700
6
1
1
6
22
1
14
5500
5200
2500
1800
390
300
94
240
200
180
9
4400
20
8
3
1
1:0,3
2000
1200
700
3
3
1
5
21
1
43
5500
5100
2500
1800
390
300
94
240
200
180
9
4400
20
8
3
1
1:0,3
2000
1200
700
3
3
1
5
21
1
06
5500
5300
2700
2400
370
300
93
200
190
180
10
4700
21
11
2
2
1:0,4
2300
1800
1200
5
2
2
5
21
2
27
4500
4100
2000
1500
390
300
89
220
220
220
10
3600
22
11
5
1
1:0,5
1600
1000
600
7
2
1
4
20
2
2.2. Характеристика об′єкта дослідження.
Для того,щоб охарактеризувати об’єкт дослідження необхідно розрахувати такі показники як: робочий час, термін корисного використання ОВФ, коефіцієнт зносу, фондовіддача, коефіцієнт оборотності ОВФ, витрати на 1 грн продукції.
Для обрахунку робочого часу використовується формула:
РЧ=КЧ-ВРЧ, де
КЧ – календарний час,
ВРЧ – втрати робочого часу.
Термін корисного використання ОВФ – визначається при розробці норм амортизації,виходячи із економічного та технічного терміну служби ОВФ. В курсовій роботі ми визначали на основі статистичних даних за формулою:
(2.1)
де - термін корисного використання ОВФ, років,
– балансова вартість об’єкта ОВФ на початок періоду ОВФ,грн..
- річний знос, грн..
Фондовіддача характеризується обсягом продукції, що виробляється на одну гривню основних виробничих фондів, визначається як відношення обсягів виконаних робіт (виробленої продукції) до середньорічної вартості основних виробничих фондів підприємства:
(2.2)
де - фондовіддача основних фондів;
- фактичні обсяги робіт (продукції);
- балансова вартість основних виробничих фондів.
Коефіцієнт зносу обчислюється за формулою:
* 100% (2.3)
де – сума зносу об’єкта ОВФ,грн;
Витрати на 1 грн випущеної продукції розраховується за формулою:
(2.4)
де - витрати на 1 грн випущеної продукції;
- витрати виробництва.
Коефіцієнт оборотності ОВФ- характеризує ступінь відшкодування вартості ОВФ,яка спожита у процесі виробництва в певному господарському періоді,і розраховується за формулою:
(2.5)
де - коефіцієнт оборотності,
- річні амортизаційні відрахування.
Вихідні дані
таблиця 2.2.1
Робочий час, дні.
Термін корисного використання, роки
Обсяг виробництва продукції, тис. грн.
Фондовіддача
Зношуваність
Ефективність виробництва
Оборотність
211
11,1
4800
2,18
0,23
0,88
0,09
208
10,0
3900
2,05
0,16
0,82
0,1
221
11,1
5000
2,00
0,28
0,88
0,09
213
12,5
4000
2,00
0,05
0,88
0,08
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора