Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
з дисципліни “Економіки підприємства”
на тему
“Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів підприємства”
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………4
1. Теоретичні основи підвищення використання виробничих та трудових ресурсів підприємства……………………………………………………………...6
1.1. Ефективність як економічна категорія……..............................................6
1.2. Категорія виробництва і трудових ресурсів…………………………...10
1.3. Склад і структура основних фондів оборотних фондів і персоналу…14
1.4. Критерії оцінювання ефективності і шляхи її підвищення…………...20
2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства………………………………………………………………………24
2.1. Показники стану і руху основних фондів……………………………..24
2.2. Показники оснащеності підприємства і робітників осн. фондів……..26
2.3. Показники ефективності використання основних фондів……………27
2.4. Показники ефективності використання оборотних засобів………….29
2.5. Показники використання трудових ресурсів………………………….30
3. Заходи по підвищенню ефективності використання виробничих та трудових ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності……………………33
3.1. Економічне обґрунтування заходів по поліпшенню використання ОВФ
3.2. Економічне обґрунтування заходів по прискоренню оборотності оборотних коштів…………………………………………………………………35
3.3. Економічне обґрунтування заходів по підвищенню продуктивності праці………………………………………………………………………………..37
3.4. Вплив підвищення ефективності використання виробничих і трудових ресурсів на господарську діяльність підприємства………………….41
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………………44
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….46
ВИХІДНІ ДАНІ
№ п/п
Показники
Одиниці
виміру
Варіант 9
1
Обсяг виробленої продукції в оптових цінах підприємства
(без ПДВ )
млн. грн.
8,2
2
Вартість реалізованої товарної продукції
млн. грн.
6,10
3
Первісна вартість основних виробничих фондів
Зних активна частина
млн. грн.
%
4,00
75,0
4
Залишкова вартість основних виробничих фондів
млн. грн.
3,40
5
Наявність ОВФ на початку року4
млн. грн.
3,60
6
Поступило у звітному році - всього
млн. грн.
0,33
7
Вибуло у звітньому році - всього
млн. грн.
0,3
8
Чисельність працівників –
всього у т. ч. робітників
чол.
чол.
310
270
9
Кількість одиниць встановленого обладнання
штук
5
10
Норматив планових простоїв (% від нормативного фонду)
%
12,0
11
Випуск виробів на квартал по плану
штук
1500
12
Собівартість продукції у
т. ч. матеріальні витрати
млн. грн.
млн. грн.
5,00
3,50
13
Середньорічні залишки оборотних коштів у т.ч. нормовані оборотні кошти
млн. грн.
млн. грн.
1,10
0,70
14
Середня величина дебіторської заборгованості
тис. грн.
7,0
15
Обсяг продажів в кредит
тис. грн.
34,00
16
Збільшення обсягу продукції у плановому році
%
10,0
17
Корисний фонд робочого часу
по плану
фактично
днів
днів
219
160
18
Фактичний виробіток на одну ставко-годину
грн.
16,0
ВСТУП
Проблема ефективності виробництва завжди посiдала важливе мiсце серед актуальних проблем економічної науки. Зацiкавленiсть нею виникає на рiзних рiвнях управлiння економiкою вiд власникiв приватного пiдприємства до керiвникiв держави.
Ефективність виробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів використання й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу.
У зарубіжній практиці як синонім терміна “результативність господарювання" зазвичай застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування", коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.
Актуальність цієї роботи полягає в тому, щоб показати всі аспекти проблеми підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень матеріально-технічної бази підприємства, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі. Ефективне використання ОВФ сприяє ефективній діяльності підприємства
Мета курсової роботи - ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві. За допомогою розрахунків обґрунтувати доцільність впровадження цих заходів, а також розрахувати величину ефекту від здійснення необхідних господарських операцій.
Завдання курсової роботи:
- провести аналіз використання виробничих і трудових ресурсів підприємства;
- розробити заходи, які спрямовані на поліпшення їх використання;
- оцінити вплив запропонованих заходів на результати виробничо-господарської діяльності;
- пояснити поняття „ефективність”, „виробничі і трудові ресурси” як економічну категорію
- розрахувати показнику стану, руху ОФ, а, також рівень оснащеності підприємства ОФ;
- розрахувати показники ефективності використання ОФ та ОЗ;
- розрахувати показники використання трудових ресурсів;
- проаналізувати заходи по підвищенню продуктивності праці;
- оцінити вплив ефективного використання виробничих і трудових ресурсів на результати господарської діяльності;
I. Теоретична частина: “Економічна ефективність використання виробничих та трудових ресурсів підприємства”
Ефективність як економічна категорія
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "ре зультативність". Термін ефект має значення результату, на слідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовніш нього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різ ниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що зна чення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як пози тивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і ок ремо не розглядати.
Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної систе ми (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже на вели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж до кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допо могою різноманітних кількісних показників, які можна поділи ти на дві великі групи: часткові та загальні.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва по лягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартіс ному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибу ток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці ре зультати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефектив ності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих ви трат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес ви робництва здійснюється через поєднання факторів, що його ви значають: засобів праці (основні засоби), предметів праці (обо ротні виробничі засоби), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, техно логічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх пере лічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначен ня ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основ них і оборотних засобів, трудових і фінансових ресурсів та не матеріальних активів за певний період часу. [ 8, 513-518 с.]
Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:
де F — ефективність;
Е — ефект (результати);
Р— витрати (ресурси).
При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерп ним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.
Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що — витратами, які зумовили появу цих ре зультатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання.
Найбільш обґрунтовані відповіді у схематичному вигляді представлені на рис. 18.1.
Отже, основний вид ефекту, який враховується при оцінці ефективності, — економічний. Економічний ефект, що може бути кількісно оцінений і зумовлений коливаннями ціни, со бівартості та обсягів виробництва продукції, розглядається як кількісний. Поліпшення споживчих якостей продукції може бути проінтерпретоване як якісний ефект. Кількісний ефект оцінюється обсягами виробництва продукції (робіт, послуг), грошовим потоком та прибутком. Випуск продукції допускає оцінку в натуральному та вартісному виразі. У натуральному виразі продукція обліковується з використанням натуральних (фізичні одиниці виміру — тонни, штуки, м2, м 3 і т. ін.) та умов но-натуральних показників.
У вартісному виразі продукція поділяється на повну та чис ту. Повна продукція представлена товарною, валовою та реалі зованою продукцією. Товарна продукція становить обсяг фак тично створеної за певний період продукції, що призначена для продажу. Реалізована — це обсяги продукції, оплаченої спожи вачами1. Валова продукція визначається шляхом коригування товарної на вартість сировини та матеріалів замовника (даваль ницької сировини), а також на величину приросту обсягів неза вершеного виробництва.
Різновиди чистої продукції, грошового потоку та прибуток утворюються шляхом вирахуванням з ціни продукції (обсягу повної продукції) окремих елементів витрат, як це схематично представлено в табл. 18.1. При цьому знак "+" означає, що цей елемент ціни входить до відповідного різновиду кількісного ефекту, а знак "-" — що не входить. Як видно з таблиці, всі ці ним і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доціль ність застосування того чи іншого з них визначається конкрет ними обставинами й поставленими завданнями. [ 9, 316 с.]
1.2. Категорія виробництва і трудових ресурсів
Ефективне функціонування системи управління конкурентоспроможніс тю підприємства можливе лише за умови високого рівня кадрового потенціа лу. Саме від трудових ресурсів залежить ефективне функціонування системи менеджменту.
Досить важливою умовою формування ефективної команди є постійний розвиток персоналу, зокрема підвищення кваліфікації. Рівень кваліфікації персоналу повинен випереджати розвиток технології виробництва і системи організації виробничо-трудового процесу. Чим вищий загальний рівень роз витку економіки, чим складніші завдання йому доводиться вирішувати, тим важливішою є потреба у трудових ресурсах високої кваліфікації.
Визначено такі форми підвищення кваліфікації персоналу :
- внутрішня (в межах організації) та зовнішня (в спеціальних центрах, навчальних закладах);
- організована та неорганізована (самоосвіта);
- професійно або проблемно орієнтована (за потребами), спрямована на формування необхідної організаційної поведінки;
- заснована на стандартних або спеціальних (загальних та конкретних) програмах:
- призначена для цільових груп (керівники, спеціалісти) або для всього персоналу. [ 2 ]
Численні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів свідчать, що внутрішні ресурси й можливості підприємства більш суттєво впливають на розбіжності в успіху підприємств, ніж зовнішні (наприклад, галузеві характе-рі-сїики). Одним з найбільш важливих чинників, який визначає рівень конку-рентоспроможності підприємства, є трудові ресурси.
Трудові ресурси мають специфічний вплив на рівень конкурентоспро можності підприємства. Достатня забезпеченість підприємств трудовими ре сурсами відповідного рівня кваліфікації та професійних навичок, їхнє раціо нальне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності ви робництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання, залежать обсяг і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання устаткування, машин, механізмів, і, як ре зультат, обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та низка інших економічних показників.
Р. Фатхутдінов зазначає, що конкурентоспроможність підприємства запе-жить від ефективності використання трудових ресурсів, на яку, у свою чергу, впливає сукупність властивих їм конкурентних переваг. Їх прояв визначається зовнішніми або внутрішніми умовами. Фахівець, який працює у конкурентно му середовищі, сам не буде прагнути бути конкурентоспроможним. Міра його конкурентоспроможності у відповідному середовищі визначається цінностя ми самого фахівця. Фахівець із низьким рівнем кваліфікації та професіоналіз му прагнутиме до їх підвищення відповідно до загального рівня.[ 1 ]
При використанні поняття конкурентоспроможності працівника, внут рішні, або індивідуальні, конкурентні переваги персоналу можна умовно поді лити на спадкові та набуті. До спадкових конкурентних переваг персоналу від носять: здібності, темперамент, емоційність, характер, фізичні дані. До набу тих конкурентних переваг персоналу відносять: освіту, спеціальні знання, на вички, уміння, культуру, комунікабельність, організованість. Як спадкові, так і набуті конкурентні переваги слід розглядати у соціальному аспекті. Відне сення конкурентних переваг персоналу до спадкових або набутих певною мі рою умовне.
Г. Крог та М. Венцін зазначають [ 3, 78-83 с. ], що в найближчі десятиріччя на кон курентоспроможність підприємства все більший вплив будуть здійснювати можливості ідентифікувати та розвивати знання, створювати на їх базі ключо ві компетенції, і, як результат, перетворювати їх в інновації. В інноваційних процесах все більшого значення набуває психічний і емоційний потенціал працівників, виконавчі й організаторські здібності новаторів, здатність діяти в умовах невизначеності, знаходити нестандартні рішення проблем.
Трудові ресурси слід розглядати не тільки з економічних позицій, але й з урахуванням соціального аспекту. Підприємству у процесі підвищення конку рентоспроможності за рахунок трудових ресурсів доводиться, на відміну від інших чинників, не тільки дотримуватися законів, але й враховувати вимоги профспілок і етичні норми.
Крім фінансової і економічної політики щодо конкурентів, кожна органі зація розробляє і здійснює кадрову політику. Основними задачами кадрової політики є:
-формування кадрового потенціалу, принципи та методи добору;
- навчання та розташування кадрів;
- профорієнтація та перепідготовка, проведення атестації та оцінки рівня кваліфікації;
- підвищення кваліфікації персоналу;
- підвищення освітнього рівня персоналу;
- аналіз плинності кадрів.
Важливим чинником досягнення конкурентоспроможності підприємства є ефективний менеджмент. Адже саме під впливом процесу управління можна не тільки спонукати та об'єднати людей для праці, але й організовувати реалі зацію цілеспрямованої діяльності (вплив на технологічну установку, сировину, особистість, тенденції розвитку будь-якого об'єкта управління). Суб'єкт уп равління також може в сучасних умовах господарювання швидко адаптувати ся до зовнішнього середовища, яке стрімко змінюється.
Трудові ресурси — найважливіша складова діяльності будь-якого підприємства. Однією з головних функцій менеджменту є підвищення продуктив ності трудових ресурсів. Саме трудові ресурси підприємства є невичерпним резервом підвищення ефективності діяльності підприємства, важливим стра тегічним потенціалом, впливають на його конкурентоспроможність, визнача ють напрями подальшого розвитку.[12, 54-58 с.]
В економічній науці розрізняють поняття «трудові ресурси» і «персонал підприємства».
Під трудовими ресурсами слід розу міти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, воло діє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних пра цівників.
Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівни ків, що входять до його облікового складу.
Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:
- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслугову ванням;
- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльнос ті підприємства.
За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал підрозділяється на шість категорій:
- робітники;
- керівники;
- фахівці;
- службовці;
- молодший обслуговуючий персонал;
- стажери (учні).
Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою проми слових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.
У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чер гу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.
Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб. —
Фахівці- інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управлін ня, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими проце сами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї ка тегорії відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, но рмувальники, технологи тощо.
Службовці - працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгал терську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секрета рів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.[ 6. 109-110 с.]
1.3. Склад і структура основних фондів оборотних фондів і персоналу
Для нормального функціонування під приємству необхідно скорочувати час пере творення коштів, що знаходяться в запасах сировини, готової продукції та дебіторської заборгованості на грошові кошти на розраху нковому рахунку. Зусилля щодо зменшення періоду обігу оборотних коштів (за умов заці кавленості підприємства в продовженні стро ку сплати кредиторської заборгованості) можуть обернутися зведенням його фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишиться більше кош тів, ніж їх потрібно для безперервної роботи.
В цьому разі необхідно визначитися з поняттям оборотних коштів підприємства. Отже, під оборотними коштами слід розуміти предмети праці, які повністю беруть участь у виробничому процесі і цілком переносять свою вартість на вартість виготов леної продукції (наданих послуг) протягом одного виробничого циклу, як правило, менше за 365 днів. Оборотні кошти постійно знаходяться в безупинному русі і утво рюють сукупність виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Відтак, оборотні кошти можна класифікувати за сферами обігу.
Виробничі оборотні фонди - це предмети праці, які споживаються протягом од ного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на виготовлену продук цію. Вони обслуговують процес виробництва.
Фонди обігу- це засоби підприємства, залучені до обслуговування процесу обігу товарів (зокрема, готова продукція).
Виходячи з наведених визначень, основним призначенням оборотних коштів є забезпечення безперервності і ритмічності виробництва.
Склад і структура оборотних коштів наведені на рис. 8.1. За призначенням у виробничому процесі (за елементами) оборотні кошти можна класифікувати в такі групи:
1) Виробничі запаси - сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.[4. 152-155 с.]
Виробничий запас формується у транспортних, складських (підготовчих та по точних) і страхових запасах.
2) Засоби у витратах на виробництво включають незавершене виробницт во, напівфабрикати власного виробництва та витрати майбутніх періодів.
Незавершене виробництво - предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства, тобто це продукція (роботи), яка не пройшла усіх передбачених технологічним процесом стадій, а також вироби, які не укомплектовані чи не пройшли випробування і технічного приймання.
Напівфабрикати власного виробництва - предмети праці, обробка яких цілком завершена в одному з підрозділів підприємства, але вони підлягають подальшій об робці в інших підрозділах підприємства, зокрема литтю, куванню, штампуванню тощо.
Витрати майбутніх періодів - це витрати, здійснені в звітному періоді, але від несені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової про дукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати в даному періоді, які будуть включені в собівартість продукції в наступному звітному періоді.
3) Готова продукція - це виготовлена кінцева продукція, яка пройшла випро бування і приймання, повністю укомплектована відповідно до договорів із замовни ками і відповідає технічним умовам і вимогам. До цієї групи оборотних коштів відно сять готову продукцію на складі підприємства, а також відвантажену, але ще не оплачену продукцію.
4) Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.
Дебіторська заборгованість представляє собою:
- заборгованість перед підприємством покупців або замовників за надані їм то вари, роботи чи послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем);
- заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за подат ками, зборами та іншими платежами до бюджету;
- сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів;
- сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті, що підлягають надходженню;
- заборгованість взаємопов'язаних сторін;
- заборгованість за внутрішньовідомчими розрахунками.
Дохідні активи - це короткострокові (на термін не більше 1 року) вкладення під приємства в цінні папери (ринкові високоліквідні цінні папери), а також надані іншим господарюючим суб'єктам позики.
Грошові кошти та їх еквіваленти - кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валюті. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, почи наючи з дати балансу або протягом операційного циклу внаслідок обмежень, слід ви ключати зі складу оборотних активів та відображати як необоротні активи.
Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загаль ними їх обсягами, виражене в частках одиниці чи відсотках, є структурою оборот них фондів. Структура оборотних фондів формується під впливом:
- характеру і форми організації виробництва;
- типу виробництва;
- тривалості технологічного циклу;
- умов постачань паливно-сировинних ресурсів тощо.[7. 201 с.]
У середньому на промислових підприємствах України в загальному обсязі обо ротних фондів частка виробничих запасів складає близько 70%, а незавершеного ви робництва і напівфабрикатів власного виготовлення - 25%.
За джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділя ють на власні, залучені та прирівнювані до власних. Джерелами власних оборотних коштів є:
- уставний капітал;
- додатковий капітал;
- резервний капітал;
- резервні фонди;
- фонди накопичення;
- цільове фінансування і надходження;
- орендні зобов'язання;
- нерозподілений прибуток;
- амортизаційні відрахування.
Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:
- довгострокові кредити;
- довгострокові запозичення;
- довгострокова оренда основних фондів;
- короткострокові кредити;
- короткострокові запозичення;
- аванси покупців і замовників;
- кредиторська заборгованість.
Джерелами прирівнюваних до власних оборотних коштів є:
- заборгованість підприємства перед працівниками по заробітній платі;
- заборгованість бюджету з відрахувань від заробітної плати.
За характером участі у виробничо-торговельному обороті оборотні виробничі фонди і фонди обігу залежать одне від одного і постійно переходять із сфери обігу в сферу виробництва і навпаки. Тому доцільно розглядати їх як єдиний оборотний кру гообіг, який відбувається за такою схемою (рис. 8.2):
Прийнято виділяти три стадії кругообігу.
1. Оборотні кошти виступають у грошовій формі (ГК1) і використовуються для створення виробничих запасів (ВЗ).
2. Виробничі запаси споживаються в процесі виробництва, утворюючи незаве ршене виробництво (НВ) і перетворюючись на готову продукцію (ГП).
3. Готова продукція реалізується (РП), у результаті чого підприємство отримує необхідні кошти (ГК2), частина яких формує прибуток підприємства (йде на матеріа льне стимулювання праці, формує фонд накопичення), а частина (ГК1′ ) - йде на по повнення виробничих запасів.
Кругообіг повторюється, й у такий спосіб постійно створюються передумови для продовження процесу виробництва.
Головною умовою формування і використання оборотних фондів є їх нормуван ня. Нормування оборотних коштів представляє собою процес розробки і встано влення обґрунтованих норм і нормативів в сфері використання оборотного капіталу.
Нормами витрат є максимально припустимі абсолютні величини витрат сиро вини і матеріалів, палива й електроенергії тощо на виробництво одиниці продукції.[5. 205-211 с.]
1.4. Критерії оцінювання ефективності і шляхи її підвищення
Як вже зазначалося, підприємство заці кавлене в продовжені строку виконання вла сних зовнішніх зобов'язань, що може обер нутися для нього зведенням фінансово-експлуатаційних потреб до нуля або навіть перетворенням на від'ємну величину, коли в підприємства залишається навіть більше грошових фондів, ніж їх потрібно для безпе рервної роботи.
Величину фінансово-експлуатаційних потреб ототожнюють з потребою в оборот них коштах і визначають як різницю між сумою коштів, вкладених у запаси сировини, готової продукції, дебіторську заборгованість та кредиторською заборгованістю.
Слід усвідомити, що прискорення оборотності коштів супроводжується додатко вим залученням засобів в оборот. Уповільнення оборотності супроводжується відво ліканням засобів з господарського обороту, їх більш тривалим осіданням у виробни чих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції.
При аналізі використання промисловим підприємством оборотних коштів засто совуються різні показники оцінки використання матеріальних ресурсів, зокрема, такі як:
1) коефіцієнт виходу готової продукції з одиниці сировини;
2) показник витрат сировини на одиницю готової продукції;
3) коефіцієнт використання матеріалів (відношення чистої ваги (маси) виробу до нормативних (фактичних) витрат конструкційного матеріалу);
4) коефіцієнт використання площі чи обсягів матеріалів;
5) рівень відходів (втрат) тощо.
Разом з обчисленням вказаних показників слід пам'ятати, що загальними дже релами економії матеріальних ресурсів є:
- зменшення питомих витрат матеріалів;
- зменшення ваги (маси) виробів;
- зменшення втрат і відходів матеріальних ресурсів;
- використання відходів і побічних продуктів;
- утилізація відходів;
- заміна натуральної сировини і матеріалів штучними;
- підвищення якості матеріальних ресурсів тощо. [10. 453 с.]
Становлення ринково орієнтованої сис теми господарювання та розвиток доскона лих конкурентних відносин між її суб'єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-еконо мічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць: промислових підприємств та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобаль ному рівнях.
Отже, на практиці важливо знайти дійові напрямки підвищення ефективності функціонування підприємств. Для розв'язання цього завдання певного значення на буває класифікація чинників його зростання. Взагалі всі чинники підвищення ефекти вності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:
1) управління витратами і ресурсами;
2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;
3) напрями удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.
До першої групи мобілізації чинників можна віднести такі заходи щодо підви щення поточної виробничої діяльності підприємства: зростання продуктивності праці і зменшення зарплатоємності виготовлення продукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальної ресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості, матеріаломісткості тощо). Все це спонукає підприємство до раціона льного використання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказаних факторів передбачає здійснення таких заходів, як: прискорення впровадження ре зультатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльності під приємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування і мотивації; підвищення якості і конку рентоспроможності виготовлюваної продукції; удосконалення і постійне коригування всіх видів діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності. Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторів підвищення ефективності господарювання підприємства.
Але найважливішого значення набувають чинники, визначені третьою групою, оскільки їх мобілізація передбачає визначення місця реалізації в системі управління діяльністю. Тут доцільно розглядати внутрішні та зовнішні відносно до підприємства фактори. Адже факторами внутрішнього середовища можливо оперувати на рівні підприємства, а от зовнішніми факторами управляти майже неможливо, оскільки во ни потребують зазвичай суттєвих структурних зрушень, розгалуження інфраструкту ри підприємства, залучення інституціональних механізмів для забезпечення належних передумов функціонування підприємства, і взагалі - удосконалення та розробки дієвих державних економічних та соціальних програм розвитку суспільства.[ 9. 111-123 с.]
Основними напрямками підвищення ефективності використання основних ви робничих фондів підприємством є такі:
1. Установка, монтаж та введення в експлуатацію основних виробничих фондів по можливості одночасно.
2. Збільшення капітальних вкладень в активну частину основних виробничих фондів підприємства.
3. Максимально можливе використання продуктивності та потужності наявного на підприємстві парку обладнання.
4. Максимально можливе використання календарного фонду часу згідно з тех нічними характеристиками обладнання.
5. Забезпечення належного обслуговування та дотримання необхідних умов експлуатації обладнання.
6. Своєчасне оновлення основних виробничих фондів підприємства.
7. Застосування комбінованого способу організації виробничих процесів на під приємстві.
8. Включення до виробництва незадіяних виробничих фондів.
9. Рівномірне завантаження основних виробничих фондів протягом робочого дня.
10. Підвищення професійно-кваліфікаційного рівня обслуговуючого основні ви робничі фонди персоналу.[ 11. 327 с.]
2. Аналіз існуючого стану використання виробничих і трудових ресурсів підприємства
2.1. Показники стану і руху основних фондів
Таблиця 2.1.
Назва показника
Методика розрахунку
Значення показника
Показники руху
Коефіцієнт надходження (Кн)
0,09
Коефіцієнт оновлення (Кон)
0,09
Коефіцієнт вибуття ОФ (Квиб)
0,08
Коефіцієнт ліквідації (Кл)
0,08
Показники стану
Коефіцієнт зносу (Кзн)
0,15
Коефіцієнт придатності (Кпр)
0,85
За наведеними даними визначаємо темпи приросту вартості основних фондів:
де ОФнад – вартість ОФ, що надійшли на підприємство, млн. грн.,
ОФвиб – вартість ОФ, що вибули, млн. грн.,
ОФп.р. – вартість ОФ на початок року, млн. грн.
Відношення вартості ОФ, що вибули внаслідок зносу (ліквідованих), до вартості нових ОФ характеризує інтенсивність заміни засобів праці (Кзам):
Проаналізувавши показники стану і руху основних фондів можемо зробити наступні висновки:
Коефіцієнт надходження показує, що в результаті господарської діяльності для заміни вибувших основних фондів та збільшення оснащеності підприємства основними фондами на баланс підприємства поступило 9,0 % (від загальної кількості) основних виробничих фондів.
Коефіцієнт оновлення показує, що на баланс підприємства поступило 9,0 % основних виробничих фондів.
Коефіцієнт вибуття свідчить про те, що 8,0 % основних виробничих фондів, що були на балансі підприємства, вибули в наслідок їх фізичного чи морального зносу, в результаті реалізації зайвих основних фондів або в результаті стихійного лиха.
Коефіцієнт зносу свідчить про те, що основні засоби вже зносилися на 15%, тобто вони вже перенесли 15% своєї вартості на новостворену продукцію. За даними розрахунку, основні виробничі фонди повинні знаходитись ще в стані використання своєї повної потужності.
Коефіцієнт придатності свідчить про те, що залишкова балансова вартість основних виробничих фондів складає 85% від первісної. На новостворену продукцію ще треба перенести вартість основних засобів на 85%.
2.2. Показники оснащеності підприємства і робітників основними фондами
Таблиця 2.2.
Назва показника
Методика розрахунку
Значення показника
1. Показники забезпеченості
підприємства ОФ
Фондозабезпеченість (Фз)
0,49
Механозабезпеченість
(Мз)
0,37
2. Показники забезпеченості
робітників ОФ
Фондоозброєність праці (Фоз)
14,815
Механоозброєність праці (Моз)
11,111
За результатами розрахунку фондозабезпеченості, можна стверджувати, що підприємство має в наявності 0,49 основних виробничих фондів для виробництва одиниці продукції. Необхідно збільшувати обсяг основних фондів підприємства.
Проаналізувавши показник механозабезпеченості, можна стверджувати, що на одиницю виробленої продукції припадає 0,37 активної частини основних фондів (станків, обладнання тощо).
Показник фондоозброєності праці показує оснащеність працівників основними фондами. Вданому випадку на одного працівника припадає 14,815 тис. грн. Чим більше буде даний показник тим більше зможе виготовляти продукції робітник, а тим самим буде підвищуватись продуктивність праці. Але ефективним виробництво буде вважатися за умов, що продуктивність праці буде рости швидше за фондоозброєність праці.
Показник механоозброєності праці показує скільки припадає активної частини основних виробничих фондів (верстатів, обладнання екскаваторів, бульдозерів, транспортних засобів тощо) на одного робітника (в даному випадку – 11,111 тис. грн.). Ефективність виробництва буде відбуватися за умов, що ріст механозабезпеченості буде забезпечувати зростання продуктивності праці, але темпами які випереджають зростання рівня механозабезпеченості.
2.3. Показники ефективності використання основних фондів
Таблиця 2.3
Назва показника
Методика розрахунку
Значення показника
1.Вартісні показники
Фондовіддача (Фв)
-по валовій продукції
-по чистій продукції
2,05
1,03
Коефіцієнт віддачі спожитих ОФ:
13,67
Рентабельність ОФ
30,43
2.Натуральні показники
Коефіцієнт використання робочого часу (Кр.ч.)
0,16
Коефіцієнт використання режимного фонду (Кр.ф.)
0,35
Коефіцієнт використання планового фонду (Кп.ф.)
0,39
Коефіцієнт змінності (Кзм)
4,13
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (Кекс)
0,39
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (Кінт)
1,07
Коефіцієнт інтегрального навантаження (Кінтг)
0,42
Календарний фонд - це загальний фонд часу, який визначається як добуток числа календарних днів в даному періоді на число- годин за добу. У розрахунку на один станок його календарний фонд часу за рік буде складати 8760 годин (24 х 365). Наприклад, на виробничій дільниці встановлено 5 станків, тому календарний фонд часу обладнання складає 43800 станко-годин (8760 х 5)
Режимний фонд часу залежить від числа робочих днів і встановлений на підприємстві залежно від змінності роботи. При п'ятиденному робочому тижні і двохзмінному режимі роботи річний режимний фонд часу у розрахунку на одиницю обладнання складає [(41 год. ∙ 52 тижня ) - 8 святкових днів ∙ 8 + 5 передсвяткових днів із скороченням зміни на 1 годину)) ∙ 2 зміни]. У розрахунку на 5 станків режимний фонд часу становить 20630 станко-годин (4126 х∙ 5).
Плановий фонд часу роботи обладнання менше режимного на величину його планових простоїв у ремонті. Якщо, наприклад, норматив планових простоїв на ремонт встановлено у розмірі 12% режимного фонду, то плановий фонд часу у розрахунку на одиницю обладнання складає 3630 станко-годин (4126 ∙ (100 - 12)/100), а на 5 станків 18154,4 год.
Фактичний фонд часу роботи обладнання менше планового на величину понадпланових простоїв і більше його на величину часу понадурочних робіт. Відомо, що понадпланові простої 5 станків за рік складають 15000 станко-годин, а понадурочно за цей час було відпрацьовано 4000 години, то фактичний фонд часу роботи станків складає 7154,4 станко-годин (18154,4 -15000 + 4000).
Розрахунки показали, що плановий фонд часу в середньому використоиусться на 39%.
2.4. Показники ефективності використання оборотних засобів
Таблиця 2.4
Назва показника
Методика розрахунку
Значення
показника
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора