Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Економічне обґрунтування стратегії виробництва підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Аналітична робота
Предмет:
Стратегічне управління
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Аналітична робота
з дисципліни „Стратегічне управління”
на тему:
„Економічне обґрунтування стратегії виробництва підприємства” (на прикладі ВАТ „Ковельський хлібокомбінат”)
Рівне – 2005
ВСТУП
Дана індивідуальна робота написана на тему „Економічне обґрунтування стратегії виробництва підприємства (на прикладі ВАТ „Ковельський хлібокомбінат”)”.
В сучасних умовах підприємствам необхідно швидко реагувати на ситуацію, яка складається на ринку, утримувати свої позиції Гі досягати конкурентних переваг.Саме тому важливу роль
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ВИРОБНИЦТВА ПІДПРИЄМСТВА
1.2. Суть, значення та еволюція поняття „Стратегія підприємства”
Поняття стратегії посідає центральне місце в теорії стратегічного управління. Етимологічне слово „стратегія” походить з давньогрецької мови: stratos — армія, військо; agos — я керую. Початково воно визначало мистецтво або науку бути полководцем. Ще в стародавньому Китаї в період між 480 і 221 pp. до н. е. була написана книга, що мала назву «Мистецтво стратегії». Цей давній, твір свідчить, що вже тоді стратегія була невід'ємним елементом світогляду людей, а в це поняття вкладався такий сенс, який сьогодні називається нормою оптимальної поведінки. У давнину вважалося, і з цим неможливо не погодитись, що розробка стратегії є мистецтвом обдарованих особистостей. Але настільки безмежними і незліченними є прояви людського таланту і мистецького дару, то, мабуть, ніколи стратегії не можна буде дати вичерпного визначення. Вона завжди буде мати про себе багато різних висловлювань, визначень, відомостей, номінацій, висновків тощо. Багатогранність поняття стратегії обумовлює ще й те, що навіть при незначній зміні кута зору на нього зображення суттєвим чином змінюється, і однозначне визначення знову стає неможливим.
Серйозний науковий інтерес до поняття та змісту стратегії підприємства виник на початку шістдесятих років. З того часу поняття стратегії багато разів визначалось, уточнювалось, інтерпретувалось тощо. А. Чандлер у своїй праці, яка вже стала класичною, писав: „Стратегія... являє собою визначення основних довгострокових цілей підприємства та адаптацію курсів дій та розміщення ресурсів, необхідних для досягнення цілей... Оскільки прийняття нової стратегії може обумовити залучення нових типів робітників або виробничих потужностей, перекроїти горизонти бізнесу, які бачать керівники компанії, це може мати значний вплив на форму організації компанії”.
Друге ключове визначення стратегії було зроблене на початку сімдесятих років К. Ендрю, який до базової дефініції А. Чандлера додав поняття відзначної компетенції. К. Ендрю також вважав, що загальна стратегія має два однаково важливих аспекти, які тісно взаємопов'язані, але можуть розглядатись і окремо: перший — формулювання стратегії. другий — її виконання. Формулювання стратегії є встановленням ідеальної аналітичної мети, в той час як її виконання має передусім адміністративне наповнення. За К. Ендрю стратегія являє собою ідентифікацію чотирьох складових:
1) ринкової можливості, або що підприємство могло б робити;
2) загальної компетентності та ресурсів, або що підприємство було б спроможне робити;
3) власних цінностей та прагнень, або що підприємство хотіло б робити;
4) підтверджених зобов'язань перед суспільством та його членами, або що підприємство повинне було б робити.
Таким чином, стратегія повинна забезпечити відповідність внутрішніх сил і можливостей підприємства зовнішнім потребам. Слід відзначити, що визначення стратегії за К. Ендрю лежить в основі сучасної стратегічної концепції і висунуло на перший план ідеї та проблеми, які і сьогодні досліджуються.
Визначальною для становлення та розвитку стратегічного управління була позиція І. Ансоффа, який розвинув концепцію стратегії на засадах визначення можливостей підприємства та напрямків його зростання. Його концепція ділової, або корпоративної стратегії, має теж чотири базових компоненти:
- визначення можливостей ринку виробу та його перспектив щодо розвитку диверсифікації;
- розробка та деталізація вектора зростання або напрямку, в якому має місце зміна можливостей;
- виділення унікальних можливостей як ринків виробів, так і векторів зростання, які І. Ансофф назвав конкурентною перевагою;
- досягнення синергічного ефекту в результаті поєднання компетенцій фірми.
Крім внесків А. Чандлера, К. Ендрю та І. Ансоффа важливих для теоретичного обґрунтування стратегічної концепції і, зокрема, для визначення поняття стратегії, в іноземній літературі 60-х та 70-х pp. містяться й інші, досить різні дефініції та підходи до визначення ролі стратегія:
• стратегія пов'язана з розподілом ресурсів;
• стратегія — поєднання інтегруючих рішень та дій;
• стратегія завжди досягає певної мети чи результату;
• стратегія може бути доброю або поганою, але якою вона є, залежить від наявності конкурентної переваги;
• стратегія пристосовує організацію до зовнішнього середовища;
• стратегія впливає на управлінську структуру підприємства;
• стратегія охоплює і підприємницьку, і управлінську діяльність;
• стратегія використовується на різних рівнях управління: загальному (корпоративному) та бізнесовому;
• стратегія має сутнісну та процесу сторони, тобто існують відмінності між створенням стратегії та її застосуванням.
Перелічені та інші аналогічні визначення сутності та призначення стратегії мали позитивний характер: разом із тим при їх опрацюванні створювалась певна основа для подальшого розвитку теорії стратегії, для переходу від індуктивної до дедуктивної послідовності у теоретичних вибудовах. Такий перехід відбувався в 70-ті роки. Основні ідеї, які були привнесені в розвиток поняття стратегії підприємства, зводились до:
• відображання причин, які пояснюють результат, досягнутий підприємством;
• встановлення емпіричним шляхом взаємозв'язку між стратегією підприємства та його вихідним станом;
• пояснення наявності великої різноманітності підприємств, фірм, компаній тощо, через різноманітність стратегій, які ними використовуються;
• осмислення та аналітичного представлення співвідношення між різними бізнес-одиницями певного підприємства.
У 1980р. вийшла друком книга М. Портера «Конкурентна стратегія» і розпочався новий етап у розгляді та тлумаченні стратегії як базового поняття. Відтепер стратегія підприємства розглядається тільки в контексті конкурентного для нього середовища, і будь-який досягнутий підприємством результат обумовлюється вибором стратегії для забезпечення конкурентної переваги та виконаним позиціюванням.
Результати досліджень, які містяться в літературних джерелах того періоду, свідчать, що акцент змістився до проблем впровадження та виконання стратегії. Багато дослідників намагались відповісти на запитання, яке бачили головним: чи залежить успішність діяльності підприємства від дій управлінців, наявних ресурсів та їх використання, чи є вона наслідком конкурентної структури ринку та взаємодії його учасників. Тобто дослідники мали одностайну думку щодо обов’язкової наявності конкурентної переваги, але розходились в оцінках важливості ендогенних та екзогенних чинників конкурентної успішності підприємства. Саме в цей період сформувався ресурсний підхід у теорії стратегії підприємства, за яким є неможливим досягнення підприємством довготривалої конкурентної позиції без володіння ним унікальними ресурсами, без переваг у навичках, уміннях, ресурсах та їх використанні.
Загалом пошук джерел конкурентних переваг є провідною темою в публікаціях науково-теоретичного та практичного спрямування останнього десятиріччя. Певний сплеск у наукових дослідженнях спричинили статті Г. Хемела та К. Прахалада, де конкурентна перевага підприємства розглядається як функція ресурсів та компетенцій, якими воно володіє. Ці вчені запропонували змінити сутнісний підхід до стратегії підприємства і розглядати її не як набір СНд, а як „портфель компетенцій”. Сьогодні теорія і практика стратегії переживає етап переосмислення своєї сутності у напрямку відновлення значення внутрішніх процесів підприємства з визначення, залучення, використання, захисту та виключення з обігу стратегічно значущих ресурсів.
За останні роки з’явився українських та російських публікацій, присвячених проблемам стратегічного управління, в яких теж подана досить велика кількість дефініцій поняття стратегії. За загальними ознаками ці дефініції можна розбити на три групи. До першої групи входять такі визначення, в яких стратегія розглядається як засіб, що використовується підприємством:
• стратегія — набір правил та прийомів, за допомогою яких досягаються цілі розвитку підприємства;
• стратегія — спосіб дій, який обумовлює цілком визначену і відносно стійку лінію поведінки в достатньо тривалому інтервалі.
Досить поширеним є визначення, що становлять другу групу, за якими стратегія є певним плановим документом:
• стратегія — об'єднаний план, який пов'язує всі складові елементи підприємства і різні аспекти його діяльності;
• стратегія — план дій підприємства для досягнення ринкового успіху і, де тільки можливо, набуття конкурентної переваги над фірмами-суперниками;
• стратегія — довгостроковий план організації.
Найбільш повно поняття стратегії розкриваються у визначеннях, що складають третю групу і для яких загальним с підкреслення обов'язкової наявності динамічної компоненти: мети та комплексу дій, які мають визначальний характер для підприємства і які відрізняють його від інших підприємств. Стратегічні цілі є вихідними і визначальними для всієї стратегії. Разом із тим цілі переглядаються або коригуються внаслідок дії зовнішніх чинників (адаптація) та уточнюються або змінюються з урахуванням наявності динаміки внутрішніх ресурсів. Звідки, в загальному сенсі, визначення поняття стратегії повинно містити в собі три обов'язкових елементи: цілі, їх адаптація і внутрішні можливості досягнення.
Кенічі Омайє у своїй книзі «Мислення стратега», яка вже стала бестселером, виклав своє розуміння поняття стратегії. На його думку, наше мислення стане більш чітким, якщо ми зарезервуємо термін «стратегія» для визначення дій. які націлені безпосередньо на розвиток сильних сторін підприємства, що мають відношення до його конкурентів. К. Омайє вважає, що ми повинні відрізняти ці дії від дій, які націлені на досягнення оперативних покращань, таких як підвищення норми прибутку, упорядкування організаційної структури, підвищення ефективності управлінських процедур, поліпшення підготовки персонал).
І. Ансофф виділяє декілька характерних рис стратегії.
1. Процес розробки стратегії не завершується якою-небудь негайною дією. Звичайно, він закінчується встановленням загальних напрямків, рух за якими забезпечить зростання та укріплення позицій підприємства.
2. Визначена стратегія повинна використовуватись для розробки стратегічних проектів методом пошуку. При цьому стратегії відводиться роль певного фільтру: відкидаються всі можливості, ділянки та напрямки, що несумісні з нею.
3. Певна стратегія перестає бути необхідною як тільки реальний розвиток подій стане відповідним (бажаним) для підприємства.
4. При розробці стратегії неможливо передбачити всі можливості, які виникнуть при конкретизації цілей і формуванні заходів. Тому, звичайно, використовується узагальнена, неповна і неточна інформація щодо різних стратегічних альтернатив.
5. При появі більш точної та більш повної інформації може виникнути сумнів щодо обґрунтованості прийнятої стратегії. Тому є необхідним зворотний зв'язок, який дозволяє своєчасно визначити нову стратегію [2, c.17 - 21].
Отже, стратегія підприємства – це комплексна програма дій спрямована на ефективну виробничу, науково – дослідну, комерційну, фінансову та іншу діяльність, реалізація якої забезпечить здійснення місії і досягнення цілей підприємства.
1.2. Ієрархія стратегії підприємства та місце в ній стратегії виробництва
Враховуючи багатоплановий характер діяльності підприємств у процесі свого функціонування їм потрібно визначати певний набір взаємопов’язаних стратегій, що формують так звану стратегічну піраміду.
Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, який розробляє підприємство на певний проміжок часу, що показує специфіку його діяльності та розвитку, а також рівень претендування на місце і роль у зовнішньому середовищі.
Кожне підприємство розробляє свій стратегічний набір, який залежить від умов його функціонування та особливості адаптації внутрішнього середовища до умов зовнішнього оточення.
Так, як не має двох однакових підприємств, тому і не може бути двох однакових стратегічних наборів.
Процес побудови стратегічного набору здійснюється на всіх рівнях управління ієрархії. На диверсифікованих підприємствах стратегічний набір розробляється по чотирьох рівнях, однопрофільних – трьох (відсутній корпоративний курс).
Корпоративна (загальна) стратегія – це загальна корпоративна стратегія управління підприємством, що охоплює всі напрямки його діяльності.
У процесі управління підприємством (об’єднання підприємств) використовують три типи корпоративних стратегій:
1) зростання;
2) стабілізації;
3) скорочення.
Стратегія зростання – найефективніша, найсприятливіша стратегія стабільного збільшення підприємства, зростання обсягів виробництва і продажу, прибутку і капіталу, зокрема через проникнення на нові ринки та їх захоплення.
Стратегія стабілізації – стратегія діяльності підприємства, яка передбачає зосередження на існуючих видах діяльності та їхню підтримку.
Стратегія скорочення – це захисна стратегія, яка використовується під час кризового стану економічної діяльності підприємства.
Стратегія бізнесу (конкурентна стратегія) – це сукупність наступальних чи оборонних дій спрямованих на створення стійкого становища в галузі з метою успішного подолання п’яти чинників конкуренції (конкуренція в галузі, споживачі, постачальники, конкуренти, виробники товарів замінників) і гарантування максимальної віддачі від інвестованого капіталу.
Стратегії бізнесу призначені для управління кожним окремим видом діяльності підприємства.
Для однопрофільного підприємства корпоративна стратегія і стратегія бізнесу співпадають.
Існують три головні типи стратегії бізнесу:
1) стратегія найменших сукупних витрат;
2) диверсифікації;
3) зосередження.
Функціональні стратегії – це стратегії для управління кожним функціональним напрямком певної сфери діяльності бізнесу.
Для успішної реалізації корпоративної стратегії та стратегії бізнесу необхідно, щоб усі функціональні стратегії були скоординованими і взаємоузгоджуваними, а не тільки переслідували свої порівняно низькі цілі.
Існують такі головні типи функціональних стратегій:
1) маркетингової діяльності;
2) науково – дослідних і проектних конструкторських робіт;
3) стратегія виробництва;
4) екологічна;
5) соціальна.
Операційні стратегії – це найбільш вузькі стратегії для управління головними ланками в середині функціональних напрямків при здійсненні щоденних оперативних завдань, які мають стратегічну можливість (рекламні компанії, закупівля сировини, транспортування, управління запасами тощо).
Детальніше виробничу стратегію розглянуто у наступному підрозділі.
1.3 Характеристика стратегії виробництва
Оскільки, виробництво завжди віддзеркалює головний і найбільш пріоритетний напрямок підприємницької діяльності підприємства, тому при розробці складових корпоративної стратегії слід приділяти увагу виробничій стратегії.
Стратегія виробництва – це підсистема корпоративної стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій по створенню і реалізації продукту підприємства [1, с.204].
Виробнича стратегія спрямована на налагодження виробничого процесу підприємства та його успішне функціонування. При формуванні виробничої стратегії необхідно не тільки враховувати наявні ресурси (матеріально – технічні, трудові, фінансові) та обсяги виготовлення продукції, а й технологічний рівень виробничих процесів і можливість їх оновлення (модернізації) парку обладнання; кваліфікаційний рівень персоналу; ступінь гнучкості виробничих процесів; конкретні дії пов’язані з можливими вимогами споживачів до продукції, яку випускає підприємство.
Розрізняють такі складові виробничої стратегії:
1) планування виробництва і контроль;
2) підвищення продуктивності праці;
3) людський фактор у виробництві.
До основних складових виробничого плану, на основі якого формується виробнича стратегія, належать :
1) основні виробничі операції;
2) машини та обладнання;
3) будівлі та споруди;
4) вплив зовнішніх факторів.
Можна формувати і здійснювати такі основні альтернативні стратегії виробництва:
1) повне задоволення попиту – підприємство виробляє стільки продукції, скільки потребує ринок. Запаси на складах готової продукції є мінімальними, а витрати на виробництво продукції можуть бути досить великими через часті зміни обсягів випуску;
2) виробництво продукції з орієнтацією на пересічний попит – запаси певних товарів можуть нагромаджуватися при раптовому зменшенні попиту, реальні потреби ринку задовольняються за рахунок цих нагромаджень;
3) виробництво з урахуванням реально існуючого мінімального попиту;
4) використання існуючого виробничого потенціалу – виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва; кооперація виробництва тощо.
5) cтворення нового виробництва;
6) зміни у технологічному процесі – нові методи виготовлення продукції; нові сировина та матеріали;
7) зміни в організації виробництва - спеціалізація; диверсифікація; оптимізація розміщення виробничих процесів тощо [3, с. 101 - 102].
Системна взаємодія з різними спеціалізованими підрозділами підприємства необхідна для якісної розробки виробничої стратегії. Так, фахівці з маркетингу повинні забезпечувати розроблювачів виробничої стратегії інформацією про реалізацію продукції і про його збут на відповідних ринках, технологи повинні повідомляти про новинки і всі інші значні зміни на ринку технологій.
Кінцева ефективність виробничої стратегії зумовлена не тільки її власним змістом, але й тим на скільки комплексно й органічно вона взаємопов’язана зі всіма іншими спеціалізованими стратегіями підприємства.
Отже, кожне підприємство, яке прагне працювати прибутково, мусить постійно звертати увагу на стратегію виробництва [1, с.205].
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.
1. Проведений аналіз теоретичних основ економічного обґрунтування стратегії виробництва підприємства, ми побачили, що поняття стратегії посідає центральне місце в теорії стратегічного управління. Категорії „стратегія” приділялась значна увага такими науковцями, як А. Чандлер, К. Ендрю, К. Майє.
Таким чином, стратегія підприємства – це комплексна програма дій спрямована на ефективну виробничу, науково – дослідну, комерційну, фінансову та іншу діяльність, реалізація якої забезпечить здійснення місії і досягнення цілей підприємства
2. Правильно сформований курс корпоративної стратегії забезпечує довгострокову прибутковість підприємства.
3. Для правильного формулювання корпоративної стратегії необхідно, щоб усі функціональні стратегії були скоординованими і взаємо узгоджуваними.
4. Однією із голових функціональних стратегій є стратегія виробництва, яка спрямована на налагодження виробничого процесу підприємства та його успішне функціонування. Виробничу стратегію повинні розробляти всі підприємства, для того, щоб ефективно функціонувати. Кінцева ефективність виробничої стратегії зумовлена не тільки її власним змістом, але й тим на скільки комплексно й органічно вона взаємопов’язана зі всіма іншими спеціалізованими стратегіями підприємства.
РОЗДІЛ 2
СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ СЕРЕДОВИЩА ВАТ „КОВЕЛЬСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ”
2.1. Загальний аналіз середовища підприємства
У 1972 році було утворено Ковельський хлібокомбінат на базі колишнього харчокомбінату, який займався виготовленням хлібобулочних виробів, різних консервів, безалкогольних напоїв тощо. У грудні 1974 року було здано в експлуатацію новий виробничий корпус потужністю виробництва продукції за добу 60 тонн. Роки, які передували створенню хлібокомбінату, були роками становлення. Випускалось 43 найменування хлібобулочних виробів, тоді як до реорганізації налічувалось їх лише одиниці.
З кожним роком хлібокомбінат процвітав, отримував значні прибутки, зростали темпи росту валової та реалізованої продукції.
З 1998 року Державне підприємство „Ковельський хлібокомбінат” перейменовано у ВАТ „Ковельський хлібокомбінат”. Основною метою його діяльності є задоволення матеріальних, соціальних та культурних потреб акціонерів за рахунок прибуткової діяльності. Основним видом діяльності ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” є виробництво хліба і хлібобулочних виробів.
Починаючи з 1998 року підприємство починає нарощувати обсяги виробництва продукції, до 1998 року підприємство було на рівні банкрутства. Тому було прийнято рішення розроблення стратегії розвитку, з 2003 року прийнято рішення щодо розроблення стратегії стабілізації, внаслідок скорочення реалізації продукції, зменшення обсягів замовлень.
При розробці стратегії бізнесу вирішили, що для виробництва хліба слід застосувати стратегію найменших сукупних витрат, а для виробництва булочних виробів – стратегію диференціації.
Таким чином у 2001 році було придбано нові італійські печі.
Відомо, що при розробці стратегії необхідно звертати увагу на результати аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища. Загальний аналіз впливу головних компонент середовища на стратегію стабілізації ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” наведено у вигляді таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Загальний аналіз середовища ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” на стратегію виробництва
№ з/п
Компоненти середовища
Залежність від ситуації:
„+” залежить
„-” не залежить
Вплив на ситуацію:
„+” позитивний
„-” негативний
„0” відсутній
Значущість:
„+” важливо
„-” неважливо
1
2
3
4
5
Загальне зовнішнє середовище:
1.
економічний
+
+
+
2.
технологічний
+
+
+
3.
політичний
+
+
+
4.
правовий
+
+
+
5.
соціальний
+
+
+
6.
екологічний
+
+
+
Операційне зовнішнє середовище:
7.
постачальники
+
+
+
8.
споживачі
+
+
+
9.
конкуренти
+
-
+
10.
виробники замінників
+
+
+
11.
державні закони
+
-
+
12.
фінансові організації
+
+
+
13.
міжнародна діяльність
-
0
0
Внутрішнє середовище:
14.
виробництво
+
-
+
15.
фінанси
+
+
+
16.
маркетинг
+
+
+
17.
персонал
+
+
+
18.
організація управління
+
+
+
Детальніше вплив наведених у таблиці факторів розглянуто в наступних розділах.
2.2. Загальне зовнішнє середовище
Будь-яке підприємство перебуває і функціонує у середовищі. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії діяльності підприємства оскільки забезпечує відповідну базу для визначення місії та цілей його функціонування. Це передбачає дослідження і вивчення головних його складових зовнішнього і внутрішнього середовища.
В умовах ринкової економіки головною метою функціонування підприємства є максимальне задоволення потреб ринку, отримання сталого прибутку і як наслідок ріст добробуту його власників і працівників. Для досягнення цієї мети підприємство насамперед повинно уміти швидко адаптовуватись до постійно змінного зовнішнього оточення, оскільки в економіці засновані на приватній власності, вона є відкритою системою, тобто підприємство і його оточуюче середовище взаємно впливають один на одного.
Зовнішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість підприємства і на які воно не може впливати взагалі, або має незначний вплив.
Фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи:
1) прямої дії, тобто ті, які безпосередньо впливають на діяльність підприємства і залежать від цієї діяльності (операційне зовнішнє середовище);
2) непрямої дії, тобто ті, які впливають на підприємство не безпосередньо, а через певні механізми, відносини ( загального зовнішнього середовища ).
До загального зовнішнього середовища відносять наступні фактори:
економічні – фактори пов’язані з обігом грошей, товарів, інфляцією, спадом виробництва тощо;
політичні – це фактори, що впливають на політичні погляди та поділ людей на окремі політичні групи і знаходять своє відображення у діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду;
екологічні – фактори, які пов’язані з станом навколишнього природного середовища і впливають на організацію виробництва;
соціально – демографічні – фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їх ціннісну орієнтацію;
культурні традиції складені в країні – фактор, який впливає на попит тих чи інших товарів, або послуг;
рівень освіти населення – чинить різносторонній вплив.
Докладніше розглянемо вплив кожного фактора на діяльність ВАТ „Ковельський хлібокомбінат”
Економічні фактори. Це є одні із найважливіших факторів загального зовнішнього середовища. Дані фактори впливають як позитивно, так і негативно на діяльність підприємства. Так, наприклад, зростання інфляції дозволяє збільшувати ціну продукції з однієї сторони, і сприяє знеціненню активів підприємства, призводить до труднощів з одержання довгострокових кредитів – з іншої.
Нестабільна ситуація на валютному ринку на діяльність ВАТ„Ковельський хлібокомбінат” негативно вплинула на обсяги закупівлі сировини (зростання цін на сировину), особливо на закупівлю борошнополіпшувача, а так як зростають ціни на сировину, зростає і ціна продукції, що спричинює ускладнення відносин із споживачами.
Щодо податкового законодавства, то воно істотно впливає на діяльність підприємства, адже для даного підприємства ставка податку на прибуток становить - 25%, яка є досить високою, адже на податкове зобов’язання коригується величина чистого прибутку. Встановлення високих податкових ставок може скоротити платоспроможний попит, відплив коштів із сфери виробництва у бюджет.
Технологічний фактор. Технологічний фактор істотно впливає на розвиток підприємства, оскільки технологія – це один із факторів виробництва і від її стану залежить саме обсяг та якість виробництва продукції. На сучасному етапі, при зростанні конкуренції одним із факторів зменшення собівартості продукції є встановлення досконалої, ефективної, низькозатратоної технології. Тобто покращення технології можна вважати ще одним кроком для досягнення конкурентних переваг.
Щодо технології ВАТ„Ковельський хлібокомбінат” слід зазначити те, що вона функціонує з 1974 року, тобто вона є застарілою, з однієї сторони, і унікальною – з іншої. Ця технологія дозволяє працювати з новими основними фондами, використовуючи нову рецептуру. Головний інженер і технолог підприємства постійно працюють над удосконаленням технології.
Політично – правові. Ці фактори можуть впливати як позитивно, так і негативно. Якщо в країні стабільна політична ситуація, то вплив цього фактора на діяльність підприємства незначний. При нестабільному політичному становищі простежується вплив на економічні фактори, тобто виникає ”ланцюгова реакція”.
Соціально – демографічний фактор. Це є досить важливий фактор, адже відомо, що хороший відпочинок і здоров’я – головна запорука працездатності особистості. На підприємстві діє система соціальної підтримки працівників. Підприємство має в своєму розпорядженні профілакторій, кімнату для відпочинку. Від підприємства діє дитячий садочок. Щороку виділяються путівки на відпочинок у Ялту.
Екологічні фактори. Продукція ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” є екологічно чистою, за це відповідає лабораторія. Постійно перевіряється якість доставленої сировини, чим якісніша сировина тим якіснішим буде виготовлена продукція, тобто цей фактор є також важливий як і попередні.
2.3. Операційне зовнішнє середовище
Підприємство, як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні забезпечення сировиною і матеріалами, енергією, трудовими ресурсами, а також від споживачів виготовлених товарів чи послуг.
Постачальники. Як відомо, жоден виробничий процес не може відбуватися без відповідної сировини, матеріалів тощо. Для виробництва хліба і хлібобулочних виробів необхідна мука, дріжджі, маргарин, цукор тощо. Саме ж підприємство не може забезпечити виробництво необхідною сировиною, тому зростає роль постачальників. Так постачальниками ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” є:
№ з/п
Постачальники
Роки
Відхилення
2001
2002
2003
2004
2002-2001
2003-2002
2004-2003
1.
Луцький КХП
- борошно
2.
ЗАТ „Калина” - борошно
3.
ЗАТ „Заборна”
- борошно
- дріжджі
- масло рослинне
- яйця
- кунжут
- мак
4.
СПЗАТ „Волиньпак
- дріжджі
- цукор
- родзинки
- мак
1.Мука – Луцький КХП – 2, ЛМП „Захід”, ЗАТ „Калина”, ЗАТ „Заборна”.
2. Дріжджі – СПЗАТ „Волиньпак”, ЗАТ „Заборна”.
3. Яйця, кунжут, мак, масло рослинне – ЗАТ „Заборна”, ЗАТ „Калина”.
4.Пшениця – ЗАТ „Заборна”.
5.Зерно жита – КСП ім. Л. Українки.
6.Цукор, родзинки, мак - СПЗАТ „Волиньпак”.
Підприємство має велику залежність від постачальників.
Споживачі. Від потреб споживачів залежать обсяги реалізації продукції, а отже, і прибутковість підприємства. Споживачами продукції даного підприємства є населення, різні організації. Продукцію реалізують у м. Ковелі, Ковельському, Камінь – Каширському, Старовижівському і Ратнівському районах.
Конкуренти. На сучасному етапі конкурент в м. Ковелі є незначний - Ковельська міні-пекарня, а на районному рівні Луцький хлібзавод
Таблиця
Частка ринку підприємств хлібобулочної промисловості в м. Ковелі
№ з/п
Підприємства
Роки
Відхилення
2001
2002
2003
2004
2002-2001
2003-2002
2004-2003
1.
ВАТ „Ковельський хлібокомбінат”
60
80
85
86
20
5
1
2.
Ковельська мініпекарня
29
10
5
6
-19
-5
1
3.
Володимир - Волинський хлібзавод
2
2
1
-
0
-1
-1
4.
Луцький хлібзавод
9
8
9
8
-1
1
-1
Виробники замінників. Щодо хліба, то це товар першої необхідності для даного товару замінників не існує. На рахунок булочних виробів замінником є печиво. В м. Ковелі немає підприємств по виробництву печива, в основному печиво на ринок Ковельщини завозять, таких відомих виробників як Світоч, Київ - Конті, Рошен, а итакож продукцію закордонних виробників.
Державні закони. Відомо, що державні закони і норми безпосередньо впливають на діяльність підприємства. Склалась така ситуація, що підприємству вигідне становище щодо законодавства. ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” створене згідно з законами України „Про господарські товариства”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність”, „Про цінні папери і фондову біржу”, засноване відповідно до рішення регіонального відділення фонду державного майна України у Волинській області від 15 липня 1998 року №581, шляхом перетворення Державного підприємства „Ковельський хлібокомбінат” у відкрите акціонерне товариство згідно Закону України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”, які регламентують діяльність.
Основними галузевими нормативними актами, які безпосередньо впливають на виробничу діяльність підприємства є наступні:
1. НОАП 1.8.10 – 2.15 – 85. ОСТ 18-144-85. Виробничі процеси у харчо - кислотній промисловості. Вимоги безпеки. Мінхарчпром СРСР (23. 05. 1985);
2. НОАП 1.8.10 – 2.18 – 79. ОСТ 27-31-454 - 99. Машини і устаткування для хлібопекарської та кондитерської промисловості. Вимоги безпеки. Мінхарчпром СРСР (23. 11. 1979);
3. НОАП 1.8.10 – 1.12 – 74. ОСТ 27-31-454 - 75. Правила техніки безпеки та виробничої санітарії для підприємств дріжджової промисловості. Мінхарчпром СРСР (12. 06. 1974);
4. ДНОАП 1.8.10 – 1.27 – 02. Правила безпеки для виробництва хліба, хлібобулочних та макаронних виробів. Мінпраці України (28. 02. 02. Наказ № 125).
Одним із головних нормативних актів, згідно якого здійснюється процес виробництва є Закон України „Про хліб та хлібобулочні вироби” 5270 від 25 – 03 – 2004. Сутність даного проекту полягає в тому, що визначається основи забезпечення належної якості і безпеки хліба та хлібобулочних виробів для життя, здоров’я населення і довкілля під час їх виробництва, переробки, пакування, зберігання та реалізації, а також ввезення та вивезення на митну територію України. Відповідно до законопроекту хліб та хлібобулочні вироби, які вироблені в Україні повинні відповідати встановленим показникам якості і безпеки. Визначаються вимоги до пакування і маркування відповідних ресурсів. Проект регулює порядок атестації суб’єктів господарювання усіх підприємств, які здійснюють виробництво хліба і хлібобулочних виробів та визначає порядок здійснення державного контролю у сфері виробництва і реалізації відповідної продукції. Регулювання цін на хліб та хлібобулочні вироби здійснюється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів порядку
Фінансові організації. До фінансових організацій відносять банківські установи, кредитні спілки. ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” активно співпрацює з банками - „Приват Банк”, „Аваль”, що є досить важливим як для діяльності в цілому, так і для виробничого процесу зокрема. Так як це підприємство активно співпрацює з банком „Аваль” протягом п’яти років, то банк надає привілеї в наданні кредитів підприємству за низькими відсотковими ставками, на вигідних умовах, навіть для закупівлі сировини.
Міжнародна діяльність. ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” не працює на зовнішніх ринках, тому вплив цього фактора на виробничу стратегію відсутній.
2.4. Внутрішнє середовище підприємства.
Досвід показує, що навіть за наявності сприятливих умов господарювання чимало підприємств зазнає невдачі. Це спричиняється насамперед недоліками і прорахунками діяльності самих підприємств щодо їх внутрішнього середовища.
Внутрішнє середовище підприємства – сукупність факторів, які формують його довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу підприємства.
Розглянемо вплив і важливість кожного з чинників на ефективну діяльність підприємства.
Виробництво. Виробництво – є одним із найважливіших факторів внутрішнього середовища. Кожне підприємство прагне отримати максимальний прибуток, але при цьому здійснити мінімальні витрати. Це можна досягнути за допомогою використання всіх виробничих потужностей, покращення використання основних виробничих фондів, проведення диверсифікації.
Основне виробництво ВАТ „Ковельський хлібокомбінат” представлене великим цехом, де діє чотири лінії з випікання хліба і хлібобулочних виробів. Кожну лінію обслуговують робітники, виконуючи однотипні операції з виготовлення продукції.
Технологічна схема виробництва на хлібокомбінаті складається із таких стадій: приймання і зберігання сировини, приготування напівфабрикатів, тіста, простійки, тістових заготовок, випікання хліба і хлібобулочних виробів, складання, укладання і реалізація.
Основною сировиною для виробництва хлібобулочних виробів є борошно вищого, 1-го і 2-го ґатунку, борошно житнє, дріжджі, сіль, вода. Допоміжною сировиною є цукор, яйця, маргарин, масло, сухе молоко.
Борошно на виробництво підвозять борошновозами, також передбачено зберігання борошна в силосних ємностях місткістю 30 тонн.
Борошно подається за допомогою аерозоль транспорту (стиснуте повітря), сіль перед виробництвом розчиняється і використовується у вигляді розчину солі. Дріжджі пресовані розчиняють і використовують у вигляді дріжджової суміші, воду отримують із артезіанської свердловини, масло, маргарин розчиняється, сухі сипучі речовини просіваються.
Наступною стадією на виробництві є приготування опар, квасу або закваски. Опари – це напівфабрикати, які складаються із борошна, води і дріжджів, призначаються для накопичення дріжджових клітин, у яких проходить спиртове бродіння, під час бродіння опару проходить накопичення етилового спирту, вуглекислого газу і різних побічних речовин.
Ці напівфабрикати необхідні для приготування хліба і хлібобулочних виробів. Для приготування хліба використовують дріжджові солоні опари, а для хлібобулочних виробів – густі опари без внесення солей. Кваси використовуються для приготування житньо – пшеничних сортів хліба. Їх готують із борошна житнього і молочно – кислих бактерій. В квасах проходить молочно – кисле бродіння під час якого накопичується молочна кислота, вуглекислий газ і побічні ароматичні речовини.
Приготування тіста для хлібів пшеничних
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора