Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів і економіки природокористування економічної теорії
Контрольна робота
з дисципліни
«Історія економіки»
Рівне 2012
1.Основні риси господарства Південної Кореї після другої Світової війни
Корея була штучно розділена на дві частини після Другої світової війни. Північну частину півострова і прилеглу частину материка займає Корейська Народна Демократична Республіка, південну частину півострова — Республіка Корея. Розділення країни на дві частини, що відповідало розколу світу на соціалістичний і капіталістичний, зберігається з кінця 1940-х. Межа між Північною і Південною Кореєю— один з пережитків «холодної війни».
На Півдні встановилася влада авторитарного уряду на чолі з Лі Син Маном, довгі роки до цього що жив в Америці. 15 серпня 1945 була проголошена Корейська Республіка зі столицею в місті Сеулі.
Після розколу країни на дві частини зруйнувалися давно усталені зв'язки, що призвело до ще більшої дезорганізації економічного життя. У наслідок, штучного поділу Південна Корея майже втратила такі важливих галузей промисловості як металургійна, хімічна, цементна.
Разом з тим на півдні було зосереджено 76,8% легкої, харчової 60,7% і 68% деревообробної промисловості. Проте ці галузі були відрізані від основних джерел постачання паливом і електроенергією, що знаходяться на Півночі. Першочерговим завданням у цей період була реорганізація правової та суспільної систем, тому розвитку економіки не приділялося належної уваги.
Становище ще більш ускладнилося, коли 25 червня 1950, всього два роки після створення нового уряду, вибухнула корейська війна. У збройний конфлікт втрутилися так само такі держави, як США, СРСР і Китай. У країні панувала розруха, були майже повністю знищені господарські об'єкти.
З моменту звільнення від японського панування в 1945 році і до середини 50-х років тривав період війни і хаосу, але саме в цей час було закладено основу для індустріалізації Кореї через створення "вільної ринкової економічної системи" на базі денаціоналізації капіталу залишеного Японією після її поразки у другій світовій війні. Він склав близько 80% південній частині півострова, причому 13% цього капіталу припадала на сільське господарство, приблизно 90% бізнесу та 97% великих корпорацій входили в ту ж категорію.
Укладена 27 червня 1953 в Пханмунчжоме угоду про перемир'я передбачало повне припинення військових дій і всіх ворожих актів в Кореї до остаточного мирного врегулювання. Відповідно до угоди між північчю і півднем була проведена демаркаційна лінія довжиною більше 250 км. На весь період перемир'я заборонялося введення нових військових контенгентов на Корейський півострів, а так само постачання військового спорядження. Відразу після цього починається реальний економічний розвиток Південної Кореї. А сьогодні вона швидко перетворюється на високорозвинену індустріальну державу.
Про швидке економічне зростання Республіки Корея говорилося чимало. Цю "історію успіху" пов'язують з високими темпами зростання ВНП, які склали 8,6% у період з 1962-1988г і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської у цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000 $ і 13 місце в списку провідних торгових держав світу.
На стрімке зростання економіки Південної Кореї надавали і впливають самі різні чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні і зовнішні, такі як:
Орієнтована на експорт, на взаємодію із зовнішнім світом стратегія розвитку;
Сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів;
Сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні преосвіти на користь економічного розвитку;
Відносно малі витрати на зміст військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат);
Залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, так і технологічних: промислове устаткування і "now how";
Етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, особливу цінність що додає працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації.
Ці та багато інших чинників багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економіки Республіки Корея.
Одним з факторів, що пояснюють стрімке зростання економіки Південної Кореї, являється сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку. У Кореї досягненню фінансово-грошової збалансованості приділялася першочергова увага. Навіть у роки значних господарських труднощів грошовий обіг, інфляція, дефіцит державного бюджету не виходили з-під контролю держави. Центральну роль у цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного регулювання Південної Кореї пролягає у валютній сфері. У різних варіантах примушення до того, щоб тримати іноземну валюту на спеціальних рахунках у ЦБ, що діє в Кореї з 1949 року.
Висока активність державного регулювання з великою виразністю виявляється у формуванні галузевих пропорцій. Наприклад, при проведенні аграрної реформи найважливішою складовою частиною стало примусове дроблення великих земельних наділів на більш дрібні - міра, неможлива без прямого активного втручання держави. У цьому зв'язку варто посилатися на програму "цільового розвитку". Починаючи з 70-х років, спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги:
Машинобудування
Електроніка
Текстильна промисловість
Чорна металургія
Кольорова металургія
Нафтохімія
Кораблебудування
Цим галузям надавалася явна перевага в постачанні ресурсами, вони користувалися переважними податками й іншими пільгами.
Не менш жорстко держава в Південній Кореї контролює іноземний капітал. Важливо відзначити, що прямі іноземні капіталовкладення с1967-1986рр. складають менше 2% від сукупних валових інвестицій. Південна Корея прагне залучити не будь-які іноземні інвестиції, а тільки ті, які вписуються в загальну стратегію її розвитку. Тому не менше 2 / 3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка.
Поряд із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років, економічна політика Південної Кореї була спрямована на залучення з-за кордону сучасних технологій. Хоча в силу різноманітних причин обсяги запозичень в області технологій були не настільки значними, як в сферах позикових коштів і прямих капіталовкладень, її роль у переносі південнокорейської економіки на сучасні рейки й у залученні країни до досягнень НТР була, тим не менш, досить висока.
2. Американська неокласична школа
Загострення соціальних проблем у США в 80-х рр. ХІХ ст. сприяло виникненню і широкому розповсюдженню в країні нових ідей, які лягли в основу маржиналізму, неокласичної економічної теорії. Своєрідність американської неокласичної школи (маржиналізму) полягає у започаткуванні теорії граничної продуктивності факторів виробництва.
Засновником нових ідей маржиналізму був відомий американський економіст Джон Бейтс Кларк (1847 – 1939). Народився у м. Провіденсі штату Род-Айленд в США. Освіту отримав спочатку у Амхерстському коледжі (США), а потім у европейських університетах Гейдельберга (Німеччина) і Цюриха (Швейцарія). Своїм учителем і наставником вважав одного із засновників історичної школи Німеччини професора Карла Кніса, який викладав курс економічної теорії у Гейдельберзькому університеті. Повернувшись до США, Дж. Б. Кларк працював на посаді професора економіки, спочатку (1872 – 1895) в ряді американських коледжів, а потім (1895 – 1923) в Колумбійському університеті (м. Вашингтон).
Свої економічні погляди Дж. Б. Кларк виклав у багатьох працях у яких проповідував ідеї неокласичної системи, вільного підприємництва і досконалої конкуренції. Серед них „Філософія багатства” (1886), „Розподіл багатства” (1899), „Проблеми монополії” (1901), „Сутність економічної теорії” (1907), які органічно доповнюють одна одну і розвивають ідеї науковця. У дослідженнях Дж. Б. Кларка головним завданням було:
виявити об’єктивність і універсальність економічного розвитку суспільства;
зробити аналіз соціальних проблем, які породжені протиріччями між працєю і капіталом;
обґрунтувати справедливість розподілу багатства у капіталістичному суспільстві.
Новизна досліджень Дж. Б. Кларка полягає в обґрунтуванні:
– оригінальної структури курсу політичної економії;
– наявності вічних універсальних (загальних) законів розвитку господарського життя, які встановлюють гармонічні відносини між класами у виробництві і споживанні;
– вчення про статику і динаміку господарської системи;
– теорії розподілу доходів.
Дж. Б. Кларк вважав, що структура курсу політичної економії має складатися із трьох розділів:
– універсальна економіка,
– соціально-економічна статика,
– соціально-економічна динаміка.
„Ми маємо перед собою тепер, – писав Дж. Б. Кларк, – межі трьох природних розділів економічної науки. Перший охоплює універсальні явища багатства, Другій включає соціально-економічну статику і говорить про те, що відбувається далі з багатством... Третій розділ включає соціально-економічну динаміку і говорить про те, що відбувається з багатством і добробутом суспільства за умов, якщо суспільство змінює форму і способи діяльності”.У розділі „універсальна економіка” досліджуються вічні „загальні” або „природні” закони багатства. Під багатством вчений розумів кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту. Вічними, природними і універсальними законами багатства Дж. Б. Кларк вважав:
– закон граничної корисності;
– закон спадної продуктивності;
– закон граничної продуктивності.
Сутність закону граничної корисності полягає в тому, що у загальній кількості придбаних споживачем продуктів остання одиниця цього продукту має найменшу корисність. Згідно закону спадної граничної корисності у міру збільшення споживання блага гранична корисність кожної додаткової його одиниці знижується. Розглянутий закон випливає із теорії граничної корисності, суть якої полягає у визначенні цінності ринкових благ рівнем граничної корисності, на величину якої впливають фактори рідкісності та нагальності потреби в певному ринковому блазі.
Розглядаючи закон граничної корисності, Дж. Б. Кларк зробив висновок, що:
– принципи його прояву однакові як на рівні окремого ізольованого суб’єкта господарювання, так і економіки країни в цілому;
– оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не тільки окремі суб’єкти господарської діяльності, але і групи (класи ) покупців;
– ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а „пучок елементарних корисностей”, тому, що усякий товар має багато властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців.
Велику увагу Дж. Б. Кларк приділив аналізу закону спадної продуктивності, в основі якого знаходяться ідеї Т. Мальтуса щодо спадної родючості ґрунтів, Ж. Б. Сея про теорію трьох факторів виробництва та Й. фон Тюнена про спадну продуктивність праці та капіталу. Суть цього закону полягає в тому, що зростання розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) призводить до зменшення приросту продукції. Інакше кажучи, продуктивність змінного фактора постійно скорочується.Обґрунтовуючи закон спадної продуктивності праці і капіталу, Дж. Б. Кларк виходив з того, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному розмірі капіталу супроводжується зниженням продуктивності у порівнянні з попередніми внесками. В свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає зменшення додаткових обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднім внеском.
Розвиваючи погляди класиків, Дж. Б. Кларк у законі спадної продуктивності праці розглядає, на відміну від Ж. Б. Сея, чотири фактори виробництва, причому поділив капітал на два (грошовий капітал і капітальні блага):
капітал у грошовій формі;
капітальні блага (засоби виробництва і земля);
праця робітника;
діяльність підприємця.
За Дж. Б. Кларком, кожний фактор виробництва характеризується певною продуктивністю і створює дохід, який розподіляється між власниками ресурсів. Причому кожний власник отримує свою частку доходів, яку створює фактор виробництва, що йому належить. Вчений підкреслював, що капітал приносить банкіру процент, капітальні блага породжують ренту, праця забезпечує робітникові заробітну плату, а діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток.
Суть закону граничної продуктивності полягає в тому, що збільшення розмірів використання одного з факторів виробництва (за умов незмінності всіх інших) на певному етапі викликає зменшення його продуктивності. Інакше кажучи, гранична продуктивність змінного фактора на певному етапі починає знижуватися.
Дія закону граничної продуктивності була проаналізована науковцем при тлумаченні заробітної плати, процента і ренти. Дж. Б. Кларк виходив з того, що заробітна плата визначається граничною продуктивністю праці. За незмінних інших умов, подальше збільшення кількості робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного нового додаткового робітника.
У розділі „соціально-економічна статика” розглядаються економічні процеси і явища, які забезпечують перебування організованого господарства за умов статики – у стані рівноваги і спокою, відсутності розвитку. Дж. Б. Кларк вважав, що, уявлюваному статичному суспільству притаманні певні сили (чинники), які зберігають спосіб виробництва багатства незмінним, не дозволяють ані збільшувати, ані зменшувати його величину, задану виробництвом. До них науковець відніс:
постійну чисельність населення, робочої сили, фіксовану суму грошей тощо;
незмінний характер операцій, пов’язаних з постійним випуском одних і тих же видів благ;
здійснення виробництва за незмінних технологічних процесів, видах знарядь і матеріалів.
Дж. Б. Кларк стверджував, що в стані соціально-статичного виробництва земля обробляється одними й тими ж знаряддями і отримується той самий врожай, а на фабриках працюють з тими ж самими машинами і матеріалами. У стані статики ціна товару визначається граничними витратами виробництва і включає заробітну плату, процент і нормальний прибуток підприємця (плату за підприємницьку діяльність).
У розділі „соціально-економічна динаміка” досліджуються зміни в економічних процесах і явищах, які забезпечують динамічний розвиток, створюють дестабілізуючу економіку. На думку вченого, економічна рівновага в стані динаміки неможлива, вона неодмінно порушується. Дж. Б. Кларк виділяє п’ять умов, за яких економіка стає динамічною:
збільшення кількості населення;
зростання обсягів капіталу;
удосконалення методів виробництва;
зміна форм промислових підприємств;
виживання більш продуктивних підприємств натомість усунених менш продуктивних.
Теорія розподілу доходів Дж. Б. Кларка є вдосконаленим варіантом концепції розподілу доходів на основі теорії граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. У цій теорії велика увага приділяється сформульованому вченим природному закону розподілу багатства нації.
Згідно цього закону, „кожному фактору – певна частка в продукті і кожному – відповідна винагорода”. Дж. Б. Кларк виходив з того, що кожний фактор виробництва отримує відповідну йому „частку” національного доходу, тобто ту частку багатства, яка ним створена.
3.Економічні погляди С.Кузнєца
Ключову роль у формуванні сучасної теорії економічного зростання відіграли праці Саймона Кузнеця, засновника кількісного підходу у дослідженні цієї проблеми.
Перші значні праці С.Кузнеця з'явилися в американській пресі вже в середині 1920-х та на початку 1930-х років. Це була серія книжок, присвячених застосуванню статистичних і економетричних методів обробки цифрових даних з метою виявлення різних типів коливань економічної активності. Серед них "Циклічні коливання: роздрібна і оптова торгівля, Сполучені Штати, 1919-1925" (1926), "Суть і значення тенденцій" (1930), "Сезонні коливання у промисловості й торгівлі" (1933). С.Кузнеця особливо зацікавив теоретичний аспект проблеми циклічних коливань в економіці. Характерно, що у більшості пояснень їх природи, запропонованих на той час ученими, провідну роль відігравали особливості відтворення капіталу. При цьому ціни товарів або не бралися до уваги, або їм відводили другорядну роль індикаторів процесів, що відбувалися у сфері виробництва. Натомість уже в 1930 р. С.Кузнець опублікував працю "Столітня динаміка виробництва і цін", в якій тривалі коливання досліджувалися на основі порівняльного аналізу різноманітної статистики виробництва і цін.
Фактично, ця праця присвячена аналізу економічного зростання. Вчений досліджує в ній довготривалі тенденції у динаміці виробництва і цін по багатьох категоріях товарів у шести країнах за більш ніж столітній період. Він дійшов "висновку, що зростання виробництва окремих товарів нерідко проходить через періоди сповільнень". Останні свідчать про безсумнівну наявність циклічної складової у динаміці виробництва і цін, період якої, однак, перевищує тривалість звичайного економічного циклу, але коротший, ніж у "довгих хвиль М.Кондратьєва": середня його тривалість складає приблизно 22 роки. С.Кузнець назвав ці хвилі "вторинними віковими коливаннями". То була його перша зустріч з явищем, яке у пізніших своїх працях він назвав "довгими коливаннями", а інші дослідники називають "циклом Кузнеця". Сформульовані у цій праці висновки стали одним із наріжних каменів його майбутніх спостережень за змінами у складі національного продукту, що cупроводжують економічне зростання.
Наступні дослідження С.Кузнеця та низки інших учених доводили наявність широкоамплітудних і тісно зв'язаних між собою коливань з періодом близько 20 років у багатьох сферах економічного життя Великобританії, США та інших держав. Ці сфери включали зростання населення, зовнішню та внутрішню міграцію, структуру внутрішніх інвестицій та міждержавних потоків капіталу, платіжний баланс і зростання грошової маси. Хоч питання про те, чи є хвилі С.Кузнеця самовідтворюю-чими, залишається відкритим і досі, вже саме їх виявлення мало величезне значення для аналізу довгострокового економічного зростання. Воно показало, зокрема, що для виділення довгострокових трендів необхідно брати до уваги періоди спостережень суттєво триваліші, ніж звичайний економічний цикл. Сам С.Кузнець пропонував при дослідженні економіч-ного зростання виходити з періоду спостережень приблизно у 50 років.
Новим кроком у формуванні сучасної теорії економічного зростання стали розпочаті С.Кузнецом у середині 1930-х рр. дослідження національного доходу й національного продукту США. Цій проблемі вчений присвятив серію праць, серед яких "Національний дохід і формування капіталу, 1919-1935 рр." (1937), "Національний продукт з 1869 р." (1946) та ін., а також "Національний дохід і підсумки досліджень" (1946). С.Кузнець не був першим серед тих, хто займався цими питаннями, але його праці зі статистики національного доходу і ВНП були написані настільки чітко і зрозуміло, що стали орієнтирами у цій сфері. Він більш точно оцінив випуск кінцевого продукту, формування капіталу і заощаджень, розподіл доходу між різними верствами населення. Взятий на озброєння і запропонований вченим термін "подвійний обрахунок" національного доходу як суми витрат і як суми доходів. Його методи статистики національного доходу, національного продукту та інших важливих показників дозволили виробити єдину методику їх розрахунку для всіх країн світу, що позитивно вплинуло на подальші дослідження економічного зростання.
Основна програма досліджень С.Кузнеця в галузі економічного зростання була розпочата після Другої світової війни. Вона складалася з трьох частин. Перша була реалізована у вигляді серії великих статей, в яких визначалися природа предмета і план досліджень. Прикладом такої статті є праця "До теорії економічного зростання" (1955). Вчений стверджував, що загальна теорія економічного зростання повинна пояснювати і механізм розвитку передових промислових держав, і причини, що стримують розвиток відсталих країн; охоплювати держави як з ринковою, так і з плановою економікою, країни великі й малі, розвинуті та ті, що розвиваються; пояснювати вплив на економічне зростання зовнішньоекономічних зв'язків і, водночас, вплив війн та інтервенцій. На думку С.Кузнеця, необхідність постановки настільки амбіційних завдань пояснюється тим, що обґрунтовані висновки ми можемо робити лише у разі, якщо будемо вивчати економічне зростання у найрізноманітніших контекстах і умовах.
Виходячи з цього, С.Кузнець наполягав, щоб емпіричні дослідження, які складали другу і основну частину його програми, були широко поставленими як у часі, так і у просторі. При цьому об'єктом спостереження мають виступати не географічні регіони чи промислові райони, а цілі країни. Вчений був переконаний, що, доки не буде завершена трудомістка підготовча робота збирання фактичного матеріалу про минулий досвід, доти будь-які не деталізовані чи не конкретні теорії економічного зростання є просто непотрібними. Він закликав до проведення широких емпіричних досліджень з чотирьох ключових елементів економічного зростання, до яких відносив демографічне зростання, зростання знань, внутрішньодержавну адаптацію до факторів зростання та зовнішні відносини між країнами. У нього вже були деякі "підтеорії" цих процесів, якими можна було керуватися в ході проведення необхідних досліджень, і він сподівався, що з часом ці концепції увійдуть до єдиної загальної теорії економічного зростання.
Ключовими працями другої частини програми були десять знаменитих статей, опублікованих у журналі "Economic Development and Cultural Change" під загальною рубрикою "Кількісні аспекти економічного зростання націй" (1956-1966), і підсумкове дослідження "Сучасне економічного зростання" (1966). Ці праці відбивали результати історичного та статистичного аналізу зростання населення й національного продукту та змін у структурі економіки, що супроводжували це зростання. Почав учений з відтворення довгих рядів показника національного продукту та пов'язаних із ним показників для США. Наступним кроком був збір даних по всіх країнах, де тільки можна було знайти надійну інформацію. Згідно з дослідженням С.Кузнеця сучасні темпи зростання були досягнуті внаслідок промислової революції, що відбулася в Англії між 1780 і 1820 рр., у США -між 1810 і 1860 рр. і в Німеччині - між 1820 і 1870 рр.
У всіх цих країнах різке підвищення темпів економічного зростання співпало зі становленням капіталізму як провідної економічної системи і супроводжувалося революційними технологічними вдосконаленнями.
Виконані С.Кузнецем емпіричні дослідження довели, що зростання агрегованого продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури. Це перетворення зачіпає багато аспектів економічного життя - структуру виробництва, галузеву і професійну структуру зайнятості, розподіл занять на роботу в середині сім'ї та ринкову діяльність, пофакторну структуру доходу, чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення, міждержавні потоки товарів, капіталу, трудових ресурсів та знань, організацію промисловості й державне регулювання. На думку вченого, подібні зміни, раз почавшись, формують, стримують або підтримують подальший економічний розвиток країни. Прослідкувавши виникнення сучасної економіки у різних країнах,
С.Кузнець виділив три показники, що визначають приналежність тієї чи іншої держави до сучасної економіки: 1) темп приросту доходу на душу населення; 2) розподіл робочої сили по галузях; 3) розміщення населення по території.
Третю частину дослідницької програми С.Кузнеця склали теоретичні гіпотези, висунуті ним при пошуку відповідей на запитання, що виникали в процесі його емпіричних досліджень. Наприклад, чому у довготривалому аспекті питома вага нагромаджень у національному продукті зростає неоднаково із зростанням національного доходу? Вже саме виявлення цього явища було визначним і несподіваним емпіричним результатом. Пояснення ж його С.Кузнецем у багатьох відношеннях випереджало теорію життєвого циклу заощаджень, про яку йтиметься нижче. Або інше: чому в галузевій структурі зайнятості завжди спостерігається спершу зсув від видобувної промисловості на користь переробної, а потім у напрямі сфери послуг?
Вчений пояснив це явище в термінах еластичності кінцевого попиту за доходами, закономірностями технологічного прогресу, в умовах якого витрати праці безпосередньо у виробництві - "в цеху" - скорочуються, зате зростає потреба в них для виконання проміжних або допоміжних функцій, особливо у сфері ділових та державних послуг, а також - неоднаковими темпами зростання продуктивності у цих трьох сферах. Це пояснення і донині залишається загальноприйнятим . С.Кузнецю належать десятки подібних теоретичних гіпотез.
Крім того, у низці праць, зокрема "Загальні принципи сучасного економічного зростання" (1966), "Рушійні сили економічного зростання: що показує історія?" (1981) вчений зробив спробу об'єднати уявлення про найбільш загальні властивості та причини економічного зростання, виявити його природу на базі історичного досвіду. Йдеться про його погляди на первісні імпульси та адаптивні реакції у процесі зростання, - погляди, яких він послідовно дотримувався у своїх власних працях і які стали фундаментом для багатьох сучасних досліджень у цій галузі. Як уже зазначалося, С.Кузнець вважав, що сучасне економічне зростання бере свій початок у науково-технічному прогресі (НТП). У 1966 р. він доводив: "Епохальна інновація, яка характеризує нинішню економічну епоху, полягає у розширеному застосуванні науки для розв'язання проблем економічного виробництва". Тобто технологія являє собою лише потенціал: "Головне полягає саме у застосуванні [науки], причому це стосується не тільки підсумкового економічного зростання, але майже тією ж мірою - ефекту зворотного зв'язку щодо розвитку самої науки; виходить щось подібне до самостимуляції економічного зростання". Вчений вважав, що імпульс до зростання можливо і виникає у зв'язку з новим потенціалом, який зумовлюється технологічним прогресом, однак, якщо суспільство хоче цим потенціалом скористатися, воно має спершу змінити свою інституційну структуру. Наступне ж використання науки у виробництві "у певному сенсі еквівалентне створенню багатьох експериментальних лабораторій, які забезпечують нові дані для подальшого стимулювання наукового прогресу" .
Всебічне й обґрунтоване дослідження економічного зростання, здійснене С.Кузнецем, дало нове поглиблене розуміння економічної і соціальної структури та самого процесу суспільного розвитку. Він вніс найбільший вклад у порівняльний аналіз економічного зростання. Його ідеї лягли в основу сучасної теорії економічного зростання. Вчений по суті визначив виникнення нової епохи в історії розвитку економіки і проаналізував її основні тенденції.
4. Теорія вартості та її еволюція
У процесі розвитку економічної теорії виникало чимало дискусій стосовно теорії вартості, сформульовано безліч концепцій, теорій. Та жодна не здобула абсолютного визнання, оскільки всі вони характеризували різні аспекти вартості в процесі її еволюції.
Однією з найпоширеніших є трудова теорія вартості, започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом.
Її прихильники стверджували, що вартість — це суспільна властивість речі. Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці — головна передумова підвищення її продуктивності. Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена.
Уречевлена праця — суспільно необхідна (абстрактна) праця, втілена в життєвих благах, у товарі.
Значний внесок у розробку трудової теорії вартості зробив К. Маркс, розробивши положення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Ще до нього економісти дійшли висновку, що товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість, але вони не розуміли, що ця двоєдина властивість зумовлена двоїстим характером праці. Опоненти К. Маркса і сьогодні вважають це твердження абстрагованим, відірваним від практики.
Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник.
Згідно з трифакторною концепцією, основою вартості є такі фактори виробництва — земля, капітал, праця. Один із родоначальників трифакторної концепції французький економіст першої половини XIX ст. Жан-Батіст Сей (1767—1832) вважав, що у виробництві взаємодіють і доповнюють один одного підприємці, землевласники та робітники. Учасники виробничого процесу не суперечать, а навпаки, доповнюють один одного. Кожний фактор виробництва створює свою частину вартості: капітал — відсоток, праця — заробітну плату, а земля — ренту.
Вагомий внесок у теорію витрат виробництва зробили Фредерік Бастіа (1801—1850, Франція), Джеймс Мілль (1773—1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789— 1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники. Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок — визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати.
Принципово нові підходи до визначення та аналізу вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання — що є основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання — що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835—1882, Англія), Карл Менгер (1840—1921, Австрія), Фрідріх Візер (1851—1926, Австрія), Євген Бем-Баверк (1851—1914, Австрія), Леон Вальрас (1834—1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919, Росія) та інші.
Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі. Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор — корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів, що сприяло створенню теорії споживчої поведінки, яка стала певним компромісом між різними напрямами економічної науки, в тому числі й теорії вартості. Вона була розроблена англійським математиком та економістом Альфредом Маршаллом (1842—1924). Основою теорії споживчої поведінки є вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил, які визначають ринкові процеси. На цій підставі Маршалл запропонував компромісну теорію цін, акцентуючи увагу на значенні кількісних оцінок спонукаючих мотивів і вчинків людей, вимірюванні їх за допомогою «грошової ціни». Він вважав, що витрати виробництва, інтенсивність попиту, межа виробництва і ціна продукту взаємно регулюються. Аналіз потреб, попиту і корисності дає змогу побудувати модель рівноважної ціни.
Список використаної літератури
Ковальчук В.М. Історія економіки та економічної думки: навч. посібник / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. В. Сарай. – К. : Знання, 2008. – 648с.
Злупко С.М. Історія економічної теорії.- К.: Знання, 2005. – 719 с.
Історія економічних учень: Підручник.: У 2ч. – Ч. 1,2 / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2005
Проскурін П.В. Історія економіки та економічних вчень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.
Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія. Навч. Посібник, „Знання- Прес”, - К., 2004. – 570 с.
Маршалл А. Принципи економічної науки: Реф. Підр. / Укладач Фещенко В.М. – К., АДС „УМК Центр”, 2001. – 211 с.
30.10.2012 13:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора