Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інвестування
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Інвестування
Варіант:
6
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів і економіки природокористування
Контрольна робота
з дисципліни
«Інвестування»
Зміст
Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності………………..………..…...3
Методи оцінки економічної ефективності інвестиційного проекту……8
Задачі………………………………………………………………………15
Список використаної літератури………………………………………...18
Суб’єкти і об’єкти інвестиційної діяльності.
Інвестиційна діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом.
Інвестиційний процес має всі ознаки системи: у ньому завжди наявний суб'єкт (інвестор), об'єкт (об'єкт інвестування), зв'язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційний ринок, у якому вони існують. При цьому зв'язок є системоутворюючим фактором, оскільки поєднує всі інші елементи в єдине ціле.
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути і будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняється законом.
Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
За організаційною формою інвестори поділяються на такі групи:
— юридичні особи, що включають комерційні та некомерційні організації будь-яких організаційно-правових форм, зареєстровані як на території України, так і поза її межами;
— фізичні особи незалежно від того, чи е вони резидентами;
— об'єднання юридичних осіб, включаючи різного виду холдинги, концерни, промислово-фінансові групи;
— об'єднання юридичних, фізичних осіб на основі договору про спільну співпрацю;
— державні органи.
За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.
Корпоративні інвестори - це, переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.
Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в довірчому управлінні активами.
Інституційними інвесторами є банки, інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.
Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
Законодавством визначені основні права суб'єктів інвестиційної діяльності. Зокрема, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності.
За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому чинним законодавством. Взаємовідносин и при такому передаванні прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, у т. ч. реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Крім того, він має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін.
Суб'єкти інвестиційної діяльності повинні виконувати такі обов'язки:
• інвестор має:
подати фінансовим органам декларацію про обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій;
одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;
одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог.
• суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:
дотримуватись державних норм та стандартів;
виконувати вимоги державних органів та посадових осіб, що висуваються в межах їх компетенції;
подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;
не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати усі вимоги антимонопольного регулювання.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні особи, виробничо-господарські утворення, інституційні інвестори, держава через свої інституції, а також інші функціональні учасники.
Активним учасником інвестиційної діяльності є держава. Вона бере участь в інвестиційному процесі як прямо - через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції - органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Держава здійснює свої функції як суб'єкт інвестиційної діяльності через державну інвестиційну політику:
– орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки країни;
– визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку;
– формування нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;
– створення умов для збереження, розвитку та використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
– ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності. підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;
– здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
– фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інвестиційної діяльності;
– сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури.
Методи оцінки економічної ефективності інвестиційного проекту.
Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів – способи визначення доцільності довгострокового вкладення капіталу (інвестицій) у різні об'єкти (галузі) з метою оцінки перспектив їхньої прибутковості й окупності.
Інвестиційні проекти, включаючи пропозиції по розробці нової продукції, повинні піддаватися постійному і детальному аналізу з погляду кінцевих результатів. Відомо, що капітал, вкладений у техніко-економічні проекти разом з частиною отриманої від їхньої реалізації прибутку, реінвестується в активи з метою одержання доходу і прибутку в майбутньому. З цих позицій окремі деталі проектів можуть показатися не настільки істотними. Разом з тим на окремі стандартизовані питання (вони передбачені і бізнес-планом проектів) має бути відповісти на самому початку аналізу (розрахунку ефективності і т.п.).
Це, наприклад, яку мету переслідує проект (чим він викликаний, якими обставинами, його основна мета, навіщо він потрібний, де буде реалізована і чому); яка дія він зробить на поточну і перспективну діяльність базового підприємства, а по нових виробах (конструкціям), при модернізації устаткування — і в споживача; чи зміниться, якщо так, те як, організаційна структура, якість продукції, обсяги виробництва, екологія і т. д. (конкретні показники змін); терміни для досягнення результатів реалізації проектів (наприклад, проектної потужності, яке потрібно устаткування, терміни його надходження і ціна продажу й ін.); інвестор і обсяги інвестування.
Критеріями для обґрунтування (визначення) придатності (ефективності) інвестиційного проекту можуть бути: прибуток, прибутковість, частка ринку, якість продукції, беззбитковість і ін. Украй важливо при цьому розрахувати і простежити напрямку потоку грошей: капітальні витрати на викуп землі і підготовку місця, будівництво будинків і споруджень, придбання (проектування, виготовлення) устаткування і машин, навчання фахівців; поточні витрати — сировина і матеріали, паливо й енергія, праця і т.д.; дохідні статті — економія витрат, роялті, урядові позики і т.п.
Інвестиційні проекти можуть бути оцінені різними способами, але, очевидно, при кожнім з них (крім екологічних, соціальних і деяких інших) важливо знати рівень доходу, що забезпечать інвестиції і який розмір додаткового прибутку вони принесуть. У довгостроковому плані, коли за його основу приймається життєвий цикл продукції (товару), відповідь на них може дати однакові результати, у короткостроковому — можливі значні розходження. Це зв'язано з тим, що коли ведеться нове будівництво, здобувається нове чи обладнання розробляється нова продукція, витрата коштів перевищує їхнього надходження.
Критерії, використовувані для оцінки проекту, повинні відображати головні аспекти й умови його реалізації. При всім їхньому різноманітті їх можна об'єднати в наступні групи:
фінансово-економічної;
нормативні;
забезпеченості ресурсами й ін.
До фінансово-економічної відносять традиційний їхній набір для ухвалення рішення щодо будь-якого проекту. Це можуть бути і звичайні фінансово-економічні показники, обумовлені в бізнес-плані, — вартість проекту, чиста поточна вартість, прибуток і рентабельність (віддача інвестицій), внутрішній коефіцієнт ефективності, період окупності й ін.
До числа нормативних критеріїв відносять: правові (норми національного і міжнародного права); вимоги стандартів, конвенцій і т.п.; екологічні вимоги; патентоспроможність і інші умови дотримання прав інтелектуальної власності. Недотримання кожного з них може зробити ефективний проект нездійсненним.
Ресурсні критерії також визначають потенційну можливість здійснення проекту і включають наступні їхні групи: науково-технічні ресурси (наявність необхідного науково-технічного заділу, фахівців відповідного профілю і кваліфікації й ін.), виробничі (наявність потужностей для виробництва даного продукту), технологічні альтернативи (варто оцінити існуючі конкуруючі технології), обсяги і джерела фінансових ресурсів і ін.
Варто мати на увазі, що окремі інвестиційні проекти (напрямку інноваційної діяльності) можуть оцінюватися також і з позицій прийнятності прогнозованих термінів досягнення тих чи інших результатів — завершення проектування, вихід на ринок і закріплення на ньому, досягнення наміченої прибутковості (рентабельності), окупності інвестицій і ін.
Визначений інтерес представляє і розрахунок ефекту від прискорення виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, тому що, з одного боку, прискорення процесу досліджень і розробок (проектування, конструювання, будівництва і т.д.) вимагає значних витрат на цій стадії реалізації проекту, з іншого боку — виникають можливості більш раннього виходу на ринок з новим ефективним продуктом (товаром, виробом), у виробництві якого фірма буде, хоча б і на якомусь не тривалому проміжку часу, монополістом. Кожен потенційний проект повинний оцінюватися і на його. відповідність політичним і соціальним умовам у країні з обліком їхніх можливих змін.
Найбільш розповсюдженими методами оцінки капітальних вкладень є:
метод окупності;
метод простої норми прибутку;
метод дисконтування коштів;
чистої поточний вартості;
крапка беззбитковості;
використання аналізу динамічності й імовірності.
Однак вибір методів і критеріїв оцінки залежить від специфіки проекту, закладених у ньому нововведень (інновацій), типу галузі і ряду інших факторів. Остаточне ж рішення приймається замовником (підприємцем і т.п.), узгоджується з інвестором, партнерами, контрагентами й іншими зацікавленими особами.
Метод окупності.
Метод окупності — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на використанні як критерій періоду часу (кількість років), необхідного для повернення інвестицій, вкладених у проект (розмірів щорічного внеску, що розраховуються як різниця між річними доходами і витратами).
Період окупності— це час, необхідне для відшкодування вихідних капітальних вкладень за рахунок прибутку від проекту. Під прибутком мається на увазі чистий прибуток, що залишається після відрахування податків плюс амортизація (а іноді і доходи по процентних ставках). Числення строку окупності звичайно починається з періоду будівництва, протягом якого будуть зроблені первісні капітальні вкладення (з обліком і без обліку вартості землі й оборотного капіталу).
Перевага цього методу як критерію добору проекту — простота розуміння і розрахунків, визначеність суми початкових капітальних вкладень, можливість ранжирування проектів у залежності від строків окупності. Він особливо рекомендується (наприклад, ЮНИДО) для аналізу ступеня ризику, що виконується в політично нестабільних країнах і в технологічно швидко застарілих галузях промисловості.
Його основні недоліки— метод ігнорує віддачу від вкладеного капіталу (тобто не оцінює його прибутковістю), дає однакову оцінку рівним інвестиціям незалежно від терміну їхньої окупності (тобто 1 млн. г. о., отриманий через чи рік 10 років, оцінюється однаково). Крім того, цей метод не дозволяє вимірити прибутковість проектного рішення, а основна увага приділяється на його ліквідність.
Метод простої норми прибутку.
Метод простої норми прибутку — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, заснований на критерії, обумовленому відношенням прибутку за звичайний повний рік їх (проектів) експлуатації до вихідних інвестиційних витрат (основному і чистому оборотному капіталу, а також витратам на стадіях, що передують виробництву).
При цьому розрізняють валовий прибуток, що підлягає оподаткуванню, і чистий — без податків. Щоб показати амортизаційні відрахування окремо, їх віднімають з виробничих витрат, тоді валовий прибуток буде дорівнює сумі від реалізації мінус виробничі витрати без амортизаційних відрахувань. У свою чергу доход, що підлягає оподаткуванню, дорівнює валовому доходу мінус амортизація. Капітал, що інвестується можна визначити як постійний капітал (акціонерний чи капітал акції плюс чи резерви акції плюс довгострокові кредити); чи загальні інвестиційні витрати (основний капітал плюс капітальні витрати на стадії, що передує виробництву, плюс оборотний капітал). Таким чином, величина простої норми прибутку (рентабельності інвестицій) практично залежить від того, як визначені поняття “прибуток” і “капітал”. Вона може бути визначена відношенням (у %) валовому чи прибутку чистому прибутку плюс амортизація до загальних інвестиційних витрат або до акціонерного капіталу. Це залежить від того, як оцінюється реальна прибутковість (рентабельність) загальних інвестиційних чи витрат тільки інвестуємого акціонерного капіталу після виплати податків на доходи і відсотків на позиковий капітал.
Цей метод, незважаючи на свою привабливість, має і серйозні недоліки. Наприклад, виникає питання, який рік приймати в розрахунках, оскільки використовуються щорічні дані, те важко, а іноді і неможливо вибрати рік, найбільш характерний для проекту. Усі вони (роки) можуть розрізнятися за рівнем виробництва, прибутку, процентним ставкам і іншим показникам. Крім того, окремі роки можуть бути пільговими по оподатковуванню. Очевидно, що чистий прибуток у ті роки, коли будуть застосовуватися податкові пільги, буде значно відрізнятися від прибутку того років, коли податки стягуються повною мірою. Цей недолік, що є наслідком статичності простої норми прибутку, можна спробувати усунути шляхом розрахунку прибутковості (рентабельності) проекту по кожнім році.
Однак і після цього основний недолік залишається, тому що не враховується розподіл у часі чистого припливу і відтоку (приходу і витрати) капіталу протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. Виникає ситуація, коли прибуток, отриманий у початковий період, переважніший отриманого в більш пізні роки і тоді важко зробити вибір між двома альтернативними варіантами, якщо вони мають різну рентабельність протягом цілого ряду років. Наприклад, яку з двох альтернатив варто вибрати, якщо обидва проекти мають однакові за п'ять років загальні інвестиційні витрати: У такому випадку недостатньо мати тільки щорічні розрахунки рентабельності. Необхідно також визначати і загальну прибутковість проектів, що можливо лише за допомогою методів дисконтування коштів.
Таким чином, цей метод доцільно використовувати для розрахунку рентабельності загальних інвестиційних витрат у випадках, коли прогнозується, що протягом усього терміну експлуатації інвестиційного проекту валовий прибуток буде приблизно однакової, а податкова і кредитна система не перетерпить істотних змін.
Метод дисконтування коштів.
Метод дисконтування коштів — один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів, що базується на допущенні, що кошти, одержувані (що витрачаються) у майбутньому, будуть мати меншу (більшу) вартість, чим у даний момент.
М. д. к. не враховує розподіл у часі чистого притоку і відтоку (приходу і витрати) коштів (капіталу) протягом терміну експлуатації об'єкта інвестицій. У цьому випадку переважним може виявитися використання методу, заснованого на чистій поточній чи вартості внутрішній нормі окупності. Варто мати на увазі, що інвестиції, витрачені на створення й освоєння проекту, відволікаються (вилучаються) з обороту підприємства (фірми) до періоду його завершення. Тому чим більше років відокремлюють витрати і результати даного року від початку розрахункового чи чим більше загальна тривалість і значніше витрати приходяться на перші роки освоєння проекту, тим значніше втрати може мати підприємство. До того ж, кошти, вкладені в проект, могли б бути поміщені в кредитні чи установи інші заходи щодо визначеної процентної ставки (тобто приносити прибуток).
Метод середнього рівня віддачі.
Метод середнього рівня віддачі – один з методів оцінки ефективності інвестиційних проектів з визначенням їхньої прибутковості і середньої величини віддачі від вкладеного капіталу при очікуваному життєвому циклі продукції.
Переваги цього методу: простота розрахунків і розуміння, можливість порівняння альтернативних варіантів, облік амортизації і життєвого циклу продукції; недоліки — ігнорує зміни в рівнях доходу й інвестицій у різні періоди (тому що заснований на заздалегідь визначеному рівні виконання), зневажає тим, що грошові доходи, що отримані пізніше, не мають ту ж вартість, що отримані раніше.
Задачі
Варіант 6
Задача 1. Визначити накопичену суму боргу при нарахуванні складних відсотків.
Дано:
К
0
=410тис.грн.
q=17%
n=2 роки
m=12
Розв’язання
К
n
=
К
0
(1+ q/ m
)
n∗m
К
n
=410
(1+
0.17
12
)
24
=574.66 тис.грн.
Відповідь: накопичена сума боргу при нарахуванні складних відсотків становить 574,66 тис.грн.
Задача 2. Визначити чи прийнятий проект на основі таких даних.
Дано:
Грошові потоки проектів, тис.грн.,за
Початкові інвестиції, тис.грн.
Допустимий термін окупності, роки
1 рік
2 рік
3 рік
4 рік
5 рік
2,4
5,4
5,2
9,1
3,8
13
3,8
Розв’язання
(2,4+5,4+5,2+9,1•0,8)-13=20,28-13=7,28 тис.грн.
Отже, сума грошових потоків за 3,8 роки становитиме 20,28 тис.грн., і є більшою за суму початкових інвестицій (13 тис.грн.), а це означає, що проект доцільний.
Відповідь: проект прийнятий.
Задача 3. Визначити доцільність проекту на основі методів визначення чистої теперішньої віртості, індексу прибутковості. Зробити висновки.
Дано:
Грошові потоки проектів, тис.грн.,за
Початкові інвестиції, тис.грн.
Дисконтна ставка,%
1 рік
2 рік
3 рік
4 рік
5 рік
31
45
28
50
28
170
9
Розв’язання
ГП
30.10.2012 14:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора