Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Інвестування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«ІНВЕСТУВАННЯ»
Зміст
1. Тактичне планування інвестиційної діяльності………………………3
2. Міжнародна інвестиційна діяльність та її чинники………...………...6
3. Розрахункова частина………………………………………………….14
Список використаної літератури……………..………………...………..17
1. Тактичне планування інвестиційної діяльності
Тактичне планування інвестиційної діяльності підприємства ґрунтується на розробленій інвестиційній стратегії підприємства.
Тактичне планування інвестиційної діяльності – це процес розробки конкретних поточних планів, які дозволяють визначити форми інвестиційної діяльності підприємства й джерела її фінансування на майбутній період. Період тактичного планування становить 1 рік.
Основою розробки комплексу тактичних планів інвестиційної діяльності є:
інвестиційна стратегія підприємства;
система методів інвестиційного планування підприємства;
система розроблених на підприємстві планових норм і нормативів;
система зовнішніх інформативних показників (ставок податкових платежів, норм амортизаційних відрахувань, середні ставки кредитного и депозитного відсотків на фінансовому ринку і т.д.);
результати інвестиційного аналізу за минулий період. Система методів тактичного інвестиційного планування містить у собі такі основні методи:
1. Балансовий метод. Балансовий метод ґрунтується на взаємному пов'язуванні інвестиційних ресурсів, який розташовує або буде розташовувати підприємство, і потреб у них у рамках планового періоду. Якщо ресурсів порівняно з потребами недостатньо, то починається пошук їхніх додаткових джерел, що дозволяють покрити дефіцит.
Балансовий метод реалізується шляхом складання інвестиційного балансу, що являє собою двосторонню бюджетну таблицю, у лівій частині якої відображаються джерела інвестиційних ресурсів, а в правій частині – їхній розподіл. В основі цього балансу лежить рівняння, яке полягає в тому, що залишки ресурсів на початок періоду плюс їхнє надходження із внутрішніх і зовнішніх джерел повинні дорівнювати сумі витрат і залишку на кінець періоду.
2. Нормативний метод. Нормативний метод полягає в тому, що в основу планових завдань на певний період заставляються норми витрат ресурсів на одиницю продукції. В інвестиційному плануванні використовуються натуральні й вартісні норми.
Найбільше поширення в інвестиційному плануванні одержав показник норми прибутку на вкладений капітал і його різновиди (норма прибутку на власний капітал, норма прибутку на акціонерний капітал, середня норма прибутку на середню величину капітальних вкладень).
3. Економіко-математичні методи. Для використання економіко-математичних моделей у плануванні необхідно економічний об'єкт або процес записати за допомогою математичних залежностей[6, с. 84].
В інвестиційному плануванні найбільше застосування знайшли такі економіко-математичні методи:
теорії ймовірності й математичної статистики;
математичного програмування;
імітування;
оцінки й перегляду планів.
Використання економічно-математичних методів дає можливість створити такий аналог досліджуваних об'єктів, у якому відбиті всі їхні найважливіші властивості й опущені малозначні другорядні риси.
Види тактичних планів підприємства:
План реального інвестування. Метою розробки цього плану є визначення потреби в загальному обсязі реального інвестування підприємства. План повинен відображати забезпечення простого й розширеного відтворення основних фондів підприємства; приріст основних фондів підприємства, а також його оборотних активів. У цьому плані повинні бути також відбиті джерела фінансування потреб у реальному інвестуванні.
Основні показники плану реального інвестування:
загальний обсяг реального інвестування на майбутній період;
відтворювальна структура реальних інвестицій підприємства;
технологічна структура реальних інвестицій підприємства;
витрати, пов'язані із здійсненням реального інвестування;
структура джерел фінансування реальних інвестицій.
План фінансового інвестування. Метою розробки цього плану є визначення структури й обсягів фінансового інвестування підприємства.
Основні показники плану фінансового інвестування такі:
загальний обсяг фінансового інвестування;
структура портфеля цінних паперів;
планові показники рівня прибутковості й ліквідності портфеля.
План надходження й витрати коштів. Мета розробки цього плану – забезпечити платоспроможність та фінансову стабільність підприємства.
Основні показники плану:
– прогнозні грошові припливи підприємства;
– прогнозні грошові відтоки підприємства.
Інвестиційний баланс. Мета розробки цього плану – оптимізувати структуру інвестиційних ресурсів підприємства, а також забезпечити необхідний приріст інвестиційного капіталу. План відображає інвестиційні ресурси підприємства й напрями їхнього використання.
2. Міжнародна інвестиційна діяльність та її чинники
Міжнародна інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій суб’єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб’єктами й об’єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб’єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв’язків між країнами світу, і залежить вона як від об’єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.
Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.
Вивезення капіталу зумовлюється під дією таких чинників:
надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку, чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів);
потребою у нових ринках збуту, сировини;
формування певного рівня конкурентоспроможної економіки;
міжнародний поділ праці;
транснаціоналізація економіки;
пошук стабільних умов застосування капіталів;
Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:
обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;
низької інвестиційної активності власних інвесторів;
необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;
бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки;
потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.
Головною метою приватний іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.
Головною метою державний іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.
Основу підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні інвестиції.
Прямі інвестиції – це укладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення так і реінвестиції, крім того до них відносять всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.
Масштаби прямих інвестицій і темпи їх вкладання залежать від обсягів капіталів країн донорів і змін в економіці, юрисдикції, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал. Створення необхідних умов для, сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу – це комплексна проблема, яка містить у собі економічну, соціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умови іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних та соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжнародних договорів; інвестиційних договорів між іноземним інвестором і державою, яка приймає; страхових полюсів при страхуванні інвестицій у національних та міжнародних страхових організаціях.
Виходячи з цих умов, прямі інвестиції можуть здійснюватися в таких формах:
1. Придбання неконтрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів здійснюється через пряму купівлю акцій на місцевому фондовому ринку. Цей спосіб інвестування широко використовується в процесі приватизації підприємств, а також при обміні акцій на борги підприємств як державної, так і приватної форми власності.
2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-реципієнтів дають інвестору можливість виходу на ринок із мінімальним ризиком. Транснаціональна компанія передає права на виробництво певного продукту або послуги або на використання запатентованого процесу, технології, товарного знаку або іншої інтелектуальної власності місцевій фірмі, яка буде відповідати за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Іноземний інвестор може купувати акції місцевої фірми, із якою укладено ліцензійну угоду.
3. Стратегічні альянси і спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення власного дочірнього підприємства. Створення альянсів великими корпораціями відкриває можливості для дрібних компаній, що шукають джерела фінансування для зросту. Продукція таких компаній займає вузькі ніші, тому вони можуть забезпечити більш високий доход порівняно з великими конкурентами, які частіше всього не так оперативно реагують на появу нових ринків і продуктів.
Переважна більшість стратегічних альянсів набуває форми спільних підприємств, що створюються для досягнення цілей, обумовлених членами-засновниками (компаніями, що вирішили утворити альянс).
4. Придбання контрольних пакетів акцій у фірмах країн-реципієнтів іноземними інвесторами приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку, тому що це вимагає від інвесторів більших зобов’язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Контрольні пакети акцій можуть бути отримані за допомогою прямої купівлі акцій, приватизації, обміну акцій на борги та іншими методами.
5. Створення власних дочірніх підприємств у фірмах країн-реципієнтів застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків. Ця форма інвестицій має найбільший ризик та найбільші зобов’язання з боку іноземного інвестора.
Таким чином, прямі іноземні інвестиції несуть ризик іноземним інвесторам, тому що останні позбавлені можливості швидкого виходу на ринок, крім того, вони приносять більше вигод країні-реципієнту, тому що включають більші суми коштів, пов’язаних із більшими зобов’язаннями і тривалий часом здійснення інвестицій.
Портфельні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу і т.д. Такі інвестиції не дають реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.
Щодо кредитів міжнародних фінансових організацій, то для них характерні такі функціональні спрямування. МВФ надає позички переважно на покриття дефіциту платіжного балансу, бюджету, на закупівлю критичного імпорту тощо при загальному векторі усіх цих спрямувань на підтримку національної валюти за умов ринкових відносин. У позичках Світового банку, поряд із подібними напрямками кредитування, чільне місце посідають кредити, спрямовані на розвиток конкретних галузей економіки. Кредити ЄБРР підтримують розвиток малого та середнього бізнесу.
Не всі іноземні кредити мають інвестиційний напрямок. Наприклад, кошти МВФ та значна частина грошей Світового банку йдуть на фінансування системних проектів, які направлені на реформування цілих секторів економіки. Гроші траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України, а згодом Міністерство фінансів України передбачає як вони будуть використані. Оскільки кошти системних проектів можуть бути використані на погашення дефіциту українського бюджету або на «підтримку платіжного балансу», то, звичайно, вони не можуть бути інвестиційними.
Іноземний інвестиційний кредит – це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента. Специфікою іноземного інвестиційного кредиту є те, що він бере участь в кругообігу капіталу на усіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий – внаслідок експорту обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва – у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках. Він у тісному зв'язку з внутрішнім кредитом приймає участь у зміні форм вартості, забезпечує непереривність відтворення, обслуговуючи усі його фази. Різночасність окремих фаз відтворення, неспівпадання часу та місця входження в міжнародний оборот реалізованої вартості та необхідних для цієї реалізації платіжних коштів, неспівпадання валютного обороту з рухом позичкового капіталу визначають взаємозв'язок іноземного інвестиційного кредиту з виробництвом [2, с. 166].
Існують три основні види іноземного інвестиційного кредиту:
1. Державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій;
2. Банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками різних країн;
3. Комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує інвестиційних процес підприємств (фірм).
На міжнародному позичковому ринку іноземний інвестиційний кредит грає подвійну роль: позитивну та негативну.
Позитивна роль заключається в прискоренні розвитку виробничих сил шляхом забезпечення непереривності процесу відтворення та його розширення. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, утворенню та розвитку світового ринку, поглиблює міжнародний розподіл праці. Крім того, він забезпечує сприятливі умови для іноземних приватних інвестицій, так як пов’язується з умовами про надання пільг інвесторам країни-кредитора; застосовується для утворення інфраструктури, необхідної для функціонування підприємств, у тому числі іноземних та спільних; сприяє зміцненню позицій національних підприємств, банків, які мають відношення до міжнародного капіталу.
Негативна роль іноземного інвестиційного кредиту в розвитку ринкової економіки заключається в загостренні її суперечності. Іноземний інвестиційний кредит – це також знаряддя конкурентної боротьби країн за ринки збуту, сфери застосування капіталу, джерела сировини, за переваги в основних областях науково-технічного прогресу.
Таким чином, роль іноземного інвестиційного кредиту в умовах ринкової економіки має подвійну роль: з однієї сторони – розвиток взаємовигідного співтовариства країн; а з іншої – засіб конкурентної боротьби.
Не зважаючи на це, залучення іноземних інвестиційних кредитів в українську економіку має сьогодні стратегічний та тактичний інтерес із боку як України, так і іноземних кредиторів.
Стратегічний довгостроковий інтерес України та інтерес іноземних кредиторі в цілому збігаються, бо полягають у як найшвидшому входженні нашої країни у світове товариство без значних соціальних потрясінь.
Щодо тактичних, короткострокових інтересів України та іноземних кредиторів, то вони можуть як збігатися так і бути протилежними. Останні проявляються передусім у розбіжності інтересів сторін як товаровиробників, що конкурують за збут продукції й одержання прибутку.
В цілому пріоритетними в цих відносинах є: вирівнювання дефіциту державного бюджету, торгівельного та платіжного балансів; розвиток малого та середнього бізнесу; трансформація економіки на основі ринкової рівноваги в новому державному утворенні; розвиток ринкових інституцій.
Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяльності є державна іноземна допомога. Вона за призначенням не має комерційного характеру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, пільгові позики та технічна й інформаційно-консультаційна допомога, що мають як двох-, так і багатосторонню основу. У країн-донорів (як правило) промислово розвинених) превалюють політичні й стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже в усіх випадках має місце економічне обґрунтування грантів, пільгових позик та технічної й інформаційно-консультаційної допомоги. Типовим прикладом, зокрема, є прив’язка іноземної допомоги до експорту країни-донора. Очевидною є також тенденція подорожчання іноземної допомоги, перевалювання позик над грантами.
Найактивнішими учасниками іноземної допомоги в Україні є:
– Фонд Євразія, який було засновано у 1993 році на кошти Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) із метою сприяння розвиткові економіки в нових незалежних державах колишнього СРСР. В Україні Фонд надає гранта для реалізації некомерційних проектів та підтримує довгострокові та короткострокові програми підготовки фахівців у сфері бізнесу та менеджменту шляхом надання технічної та консультативної допомоги [4, с. 76];
– Британська експертно-сервісна служба – її діяльність спрямована на надання допомоги державним та приватним організаціям та підприємствам, які не в змозі знайти комерційних консультантів. Її пріоритетами є сільське господарство, торгівля, енергетика, охорона здоров’я, менеджмент та виробництво продуктів харчування [4, с. 83];
– Британська рада – це головний представник Британії у справі запровадження співробітництва з іншими країнами світу в економічній, освітній, науковій, технічній та культурній галузях. В Україні її діяльність фінансується за рахунок гранту британського уряду, частково за рахунок спонсорства з боку бізнесу, а також з коштів на технічну допомогу двостороннім та міжнародним агенціям [4, с. 85];
Фонд «Ноу-хау» – це британська програма двосторонньої допомоги країнам Центральної та Східної Європи. В Україні його діяльність зводиться до технічної та консультативної допомоги в сільському господарстві через допомогу фермерам у постприватизаційний період, пристосування систем управління господарством тощо; в малому бізнесі – шляхом надання порад щодо шляхів та практичних заходів для заохочення та підтримки започаткованого бізнесу; в енергетиці – шляхом підтримки ощадливого використання газу та нафти; в фінансовій сфері – наданням практичної допомоги (підготовка фахівців) в оволодінні банківською, страховою справою, обліком та іншим досвідом; в сфері управління – підтримка політики та адміністративних реформ у головних урядових структурах шляхом відрядження радників [4, с. 95] та інші організації.
Розрахункова частина
Задача 1.
Визначити накопичену суму боргу при нарахуванні складних відсотків.
Варіант
Кредит,
тис. грн.
Строк кредиту, роки
Річна процентна ставка ,%
Періодичність нарахування
15
360
4
30
щорічно
Розв’язок:
Визначимо накопичену суму боргу за формулою складних відсотків:
Відповідь:
Через 4 роки накопичена сума боргу становитиме 1028,2 тис.грн
Задача 2.
Визначити чи прийнятний проект на основі таких даних.
Варіант
Грошові потоки (ГП) проектів,
тис. грн., за:
Початкові інвестиції (ПІ),
тис. грн.
Допустимий термін окупності (ТО доп), роки
1 рік
2 рік
3 рік
4 рік
5 рік
15
3,6
5,2
3,4
2,2
3,8
10
3,0
Розв’язок:
Знайдемо суму грошових потоків за 3 роки:
Порівняємо її з початковими інвестиціями:
Оскільки значення позитивне, то проект приймати доцільно.
Задача 3.
Визначити доцільність проекту на основі методів визначення чистої теперішньої вартості (ЧТВ), індексу прибутковості (ІП). Зробити висновки.
Варіант
Грошові потоки (ГП) проектів,
тис. грн., за:
Початкові інвестиції (ПІ),
тис. грн.
Дисконтна ставка, %
1 рік
2 рік
3 рік
4 рік
5 рік
15
20
35
28
30
50
145
7
Розв’язок:
Продисконтуємо грошові потоки за формулою:
Роки
1
20
18,69
2
35
30,57
3
28
22,86
4
30
22,89
5
50
35,65
Знайдемо чисту теперішню вартість:
Розрахуємо індекс прибутковості:
Відповідь:
Отже, враховуючи розрахунки (ЧТВ<0, ІП<0) приймати даний проект недоцільно.
Задача 4.
Знайти майбутню вартість ануїтету, якщо відомі такі дані:
Розв’язок:
Розрахуємо вартість ануїтету за формулою:
Відповідь:
Через 27 років вартість ануїтету становитиме 507905,3 грн.
Список використаної літератури
Лютий С. В. «Управління інноваційним розвитком підприємств машинобудування». Дис. на здобуття наук. ступ. канд. екон. наук. Запоріжжя, 2009 р.
Сазонець І. Л. Корпоративне управління: світовий досвід та механізми залучення інвестицій: Навч. посіб. — К: Центр учбової літератури, 2008. — 304 с.
Сазонець І. Л., Джусов О. А., Сазонець О. М. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник — К: Центр учбової літератури, 2007 — 304 с.
Герасимчук, В. Г. Міжнародна економіка : навч. посіб. / В. Г.Герасимчук. - К.: Знання, 2009 . - 302 с.
Міжнародні комерційні угоди та розрахунки регламентування. Навч. Посібник / За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С. – К.: Центр учбової літератури, 2010.-648 с.
Македон В.В. Бізнес-планування: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 236с.
Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. 4-те вид. – К.: Каравела, 2011. – 352 с.
Майорова, Т. В. Інвестиційна діяльність : підручник / Т. В. Майорова. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.
Інвестиційний менеджмент : опорний конспект лекцій / уклад. І.О. Бланк, Н.М. Гуляєва , С.Г. Дрига , І.В. Ященко. – К. : КНТЕУ, 2009. – 114 с.
30.10.2012 20:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора