Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
ПОЛІПШЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ І ЙОГО СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ.
Навчально-дослідна робота (курсова робота) студента
з „Економіки підприємства” за галуззю знань 0305
„Економіка та підприємництво”
Зміст
ст.
Вступ 4
Розділ І. Теоретичні основи поліпшення використаня основних виробничих фондів
Загальна характеристика основних виробничих фондів, оцінка, класифікація та їх структура 6
Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів – важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємств 8
Механізм впливу використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва 10
Шляхи кращого використання основних фондів 12
Розділ ІІ. Економічна оцінка рівня поліпшення використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність 14
Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження
Характеристика об’єкта дослідження 19
Оцінка впливу поліпшення використання основних виробничих фондів на обсяги виробництва продукції. 23
Оцінка впливу поліпшення використання на фондовіддачу основних виробничих фондів 28
Оцінка впливу поліпшення використання основних виробничих фондів на продуктивність праці 33
Оцінка впливу поліпшення використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва 38
Розділ ІІІ. Заходи по підвищенню використання трудових та виробничих ресурсів і їх вплив на результати господарської діяльності 43
3.1 Пропозиції щодо покращення використання ОВФ 43
3.2 Заходи покращення використання основних фондів 45
Висновки 48
Література
Вступ
Підприємство – основна господарська ланка народного господарства країни, від результатів господарювання яких залежить економічний розвиток держави в умовах ринкових відносин; підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансово, і тому воно саме в першу чергу зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшенні прибутковості.
У вирішенні цього завдання велика роль відводилась проблемі підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства, які підвищують рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяги виробництва продукції. Проте ефективність виробництва продукції. Проте ефективність виробництва продукції на підприємстві залежить не тільки від забезпечення його основними виробничими фондами, але і від ступеня їх використання в часі.
Задоволення потреб населення на ринку в тій чи іншій продукції залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від її пропозиції. Про те обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить не тільки від забезпечення підприємства основними виробничими фондами та іншими виробничими ресурсами, але й від того, наскільки основні виробничі фонди повно використовуються.
Крім того, поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства є важливою резервом підвищення ефективності виробництва.
Поліпшення використання основних виробничих фондів також зменшує потреби підприємства у капітальному вкладенні для розвитку матеріально-технічного обсягу виробництва продукції; тобто відбувається економія коштів на усі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання; ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше, ніж від нових капітальних вкладень.
Таким чином, в умовах ринкової політики, коли підприємство відтворення основних виробничих фондів підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності використання основних виробничих фондів, на основі якого зробити висновки про рівень їх використання і передбачити заходи по поліпшення забезпечити збільшення виробництва продукції, обсяг якої знаходять реалізацію на ринку, та підвищення ефективності виробництва.
РОЗДІЛ І. Теоретичні засади поліпшення використаня основних виробничих фондів.
1.1 Загальна характеристика основних виробничих фондів, оцінка, класифікація та їх структура
1.1.1. Загальні характеристики основних фондів.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
1.1.2. Структура та класифікація ОВФ.
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
житлово-комунальні помешкання;
побутові, спортивні приміщення;
будинки та устаткування медичних закладів;
дитячі дошкільні заклади;
багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Структура основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФів, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФів.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки використання й вартості.
Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
Перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
Друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
Третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.
1.1.3. Оцінка основних виробничих фондів.
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. ОВФ підприємства оцінюється: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану ОВФів – за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю ОВФ виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення ОВФів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки ОВФів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.
Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 року.
Повна (первісна й відновлена) вартість ОВФ – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість ОВФ характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання ОВФ. Залишкова вартість ОВФ на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих ОВФ.
Балансова вартість групи ОВФ підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою:
БВоф = БВо + Вновф + Вкр + Врек – Вв - АВо,
де БВо – балансова вартість групи ОВФ на початок року, що передував звітному; Вновф – витрати на придбання нових ОВФ; Вкр – вартість здійснення капітального ремонту ОВФ; Врек – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування; Вв – вартість виведених з експлуатації ОВФів протягом року, що передував звітному; АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості ОВФ на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття ОВФ у звітному році.
1.2. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів – важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві.
Матеріальною основою і технічною базою кожного суспільного виробництва є, насамперед, засоби праці, які відіграють визначну роль у розвитку суспільства. Засоби праці, що використовуються в процесі виробництва як елемент продуктивних сил , самі по собі не є економічною категорією. Економічною категорією є спосіб використання засобів праці, характер застосування яких визначається власністю на засоби виробництва і являє собою одне з відношень економічного ладу. Тому економічна природа засобів праці в повних суспільних формаціях різна. Як технічна категорія засоби праці у всіх формаціях виступають у ролі виробничого апарату.
Участь основних фондів у виробничому процесі має деякі особливості:
1. Повністю беручи участь у виробничому процесі, засоби праці лише частково споживаються у кожному його циклі. Вартість основних фондів переноситься на продукти поступово, протягом усього строку їх служби.
2. Перенесена на виготовлений продукт частина вартості основних виробничих фондів, які брали участь у процесі виробництва, втілюються у вигляді вартості виготовленої продукції. Отже, вартість основних фондів у процесі використання їх набуває подвійного існування: одна її частина продовжує функцію вати у споживній формі засобів праці, а друга – входить у створений ними продукт.
У відтворенні основних фондів визначального створення являється відтворення їх споживної вартості. В цьому також проявляється єдність відтворення основних фондів.
На основі руху споживної вартості основних фондів базується рух їх вартості. Тільки в останній рік служби основних фондів, коли вони вибувають із сфери виробництва та заміняються новими, загальна сема кругообігу вартості приймає вигляд: зношування – амортизація – повне відшкодування. В періоди проведення модернізації і капітального ремонту рух вартості основних фондів протікає за стадіями: зношування – амортизація – часткове відшкодування. В іншій рік життя основних фондів, рух вартості здійснюється за стадіями: зношування і амортизація.
Використання основних виробничих фондів на підприємстві характеризується натуральними і вартісними показниками.
До натуральних показників відносяться:
рівень продуктивності
коефіцієнт змінності використання
коефіцієнт використання внутрішнього часу
коефіцієнт використання календарного часу
До вартісних показників відносяться:
фондовіддача, характеризує обсяг продукції в грошовому виразі, що припадає на одиницю основних виробничих фондів
фондоємкість, характеризує обсяг основних виробничих фондів, що припадає на одиницю обсягу виробленої продукції.
Відтворення основних фондів в рамках окремого підприємства характеризується послідовною зміною різних стадій. Ця сторона відтворення припускає вивчення як одиничного так і сукупної споживчої вартості основних фондів.
Механізм впливу використання основних виробничих фондів на ефективність виробництва.
Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, передпідприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних фондів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних фондів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.
Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.
Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних засобів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капітальних вкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.
Інтенсифікація використання основних фондів підприємств дає змогу значно знизити витрати, пов'язані з моральним зносом машин і устаткування, сприяє прискоренню їх оновлення, що в кінцевому результаті позитивно позначається на фондоозброєності праці працюючих та зростанні її продуктивності. А в кінцевому підсумку зростає і фондовіддача на підприємствах.
Серед напрямів підвищення використання ОВФ на підприємствах особливе місце повинне належати заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.
Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом розширення зони багатоверстатного обслуговування, суміщених професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.
Підвищенню змінності роботи устаткування повинно сприяти удосконалення його структури, тобто зменшення в його складі тих машин і верстатів, які за своїми технологічними можливостями лише частково завантажені роботою протягом зміни.
Значного підвищення змінності роботи устаткування можна домогтися шляхом розширення сітки госпрозрахункових організацій, покликаних здійснювати прокат машин і устаткування та інших елементів основних фондів. Такі госпрозрахункові організації скуповують у підприємств зайве устаткування, здійснюють у випадках необхідності їх ремонт і модернізацію і віддають на прокат підприємствам, споживачам. Від такої діяльності економічну вигоду отримують всі її учасники: підприємства, які продали зайве у них устаткування такій госпрозрахунковій організації, мають змогу отримувати суму коштів значно більшу, ніж у випадку, коли такс устаткування демонтується і підготовлюється для здачі його на металобрухт. В той же час, підприємства, яким необхідні відповідні види машин і устаткування на свої кошти мають змогу оперативно його придбати і залучити до використання у виробничому процесі, оскільки значна частина таких машин і верстатів перебуває в доброму технічному стані.
Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних фондів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних фондів в другу зміну. Насамперед, мова йде про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.
Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних фондів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних фондів.
Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних фондів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.
1.4. Шляхи кращого використання основних фондів.
Покращення використання основних фондів промисловості має велике народногосподарське значення. Вона забезпечує ріст виробітки продукції без додаткових капітальних вкладень, збільшення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції.
Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції (підготовку робочого місця, догляду за ним, установку та зняття інструменту тощо); підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання.
Більш повне використання основних виробничих фондів досягається за рахунок вводу в дію невстановленого обладнання, реалізації надлишкового обладнання, більш повного використання виробничих площ. В ряді випадків виробничі потужності на підприємствах і в народному господарстві недостатньо пов’язані кількісно і якісно; одних потужностей надлишок, других -недолік, наприклад, до потужних тракторів не випускаються відповідні плуги, возики тощо. Більш повному використанні основних фондів сприяє також збільшення в їх складі ваги активних фондів – засобів праці, що безпосередньо створюють продукцію.
Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш ефективних технічних рішень, модернізацію обладнання, реконструкцію підприємств на базі нової техніки та технології, розвиток раціоналізаторського руху.
Реконструкція підприємств в наш час – основне направлення розвитку виробництва. В ряді держав на протязі більше двох десятиріч не будують нові підприємства; виробництво розвивається за рахунок того, що достатньо часто змінюється “начинка” підприємств – техніка та технологія. Реконструкція в порівнянні з новим будівництвом забезпечує економію капітальних вкладень (частина засобів праці м
отже використовуватись на протязі строку, що залишився до виводу їх з експлуатації). Звичайно на реконструкцію уходить менше часу, ніж на нове будівництво, так що вона забезпечує певний виграш в часі. Аналогічний ефект приносить модернізація техніки та обладнання. При визначенні економії ефективності модернізації треба врахувати, що витрати на модернізацію повинні окупитися до моменту списання модернізованих станків, машин тощо. Ця обставина іноді находить своє вираження у вимозі, щоб модернізація окупилась в строк не більше 1-2 роки.
Значний економічний ефект може принести скорочення строків служби засобів праці, більш швидка зміна їх новою технікою та технологією. Це дозволяє швидше впровадити у виробництво досягнення НТП, скоротити витрати на ремонт, час, що витрачається на очікування ремонту та ремонт, підвищити за рахунок цього фондовіддачу та продуктивність праці. Нова техніка забезпечує більш високу якість продукції, ритмічність виробництва, скорочення об’єму капітальних ремонтів. Робітники, що раніше зайняті ними, тепер зможуть робити на сучасних підприємствах, в кращих умовах, з значно більш високою продуктивністю. Однак прискорення зміни засобів праці потребує значне збільшення об’єму виробництва в першому підрозділі, перш за все в машинобудуванні, витрат енергії, збільшує екологічне навантаження. Воно потребує збільшення витрат на перевивчення робітників. Зменшує потребу в основних виробничих фондах використовування вторинної сировини. Кращому їх використанні сприяє організація чіткого обліку, контролю, аналіз використання, нормування та інші міри організаційно-економічного характеру.
Розділ ІІ. Економічна оцінка рівня поліпшення використання основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність.
2.1 Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження
Кількість підприємств, які є вибірковою сукупністю і репрезентують генеральну сукупність ми обчислюємо за формулою:
2.1.1.
де, – це обсяг генеральої сукупності (дано 100);
– це обсяг вибіркової сукупності;
- гранична похибка вибірки (при =0,07, а при =2 становитиме 0,14 ());
- дисперсія сукупності (дано 0,6);
- критерій значущості.
Таблиця 2.1. Вихідна інформація
Порядковий номер
Підприємство
Виробнича потужність, тис. грн.
Річний обсяг виробництва продукції, тис. грн.
Балансова вартість ОВФ, тис.грн.
Річний знос, %
Витрати виробництва
Втрати робочого часу використання ОВФ в результаті, %
Використання ОВФ у зміну, тис. грн.
Первісна вартість
Залишкова вартість
Всього, тис. грн
3 них на утримання і експлуатацію ОВФ, %
Перебування в ремонті
Організаційних причин
Інші
Першу
Другу
Третю
1
54
4500
4200
1900
1800
9
3800
20
10
5
2
1800
1500
1100
2
5
6000
5600
2700
2000
9
5000
20
9
3
1
2200
1500
1000
3
20
4900
4500
2000
1700
8
3800
19
8
1
2
2000
1200
1600
4
18
4700
4200
2000
1500
8
3500
22
10
5
1
1500
1100
800
5
97
5500
5100
2500
1800
9
4400
20
8
3
1
2000
1200
700
6
12
4500
4100
2000
1500
10
3600
22
11
5
1
1600
1000
600
7
36
4000
3700
1800
1000
8
3000
23
8
4
1
1500
1000
800
8
15
5300
5000
2600
1900
8
4500
20
8
2
2
2000
1300
700
9
64
4000
3600
1900
1500
9
3000
22
10
4
2
1500
1000
800
10
48
5100
4700
2200
2000
8
4100
22
10
2
1
2000
1500
1100
11
92
5000
4800
2200
1700
9
4200
23
9
5
2
1800
1200
600
12
38
5100
4700
2200
2000
8
4100
22
10
2
1
2000
1500
1100
13
66
4000
3700
1800
1000
8
3000
23
8
4
1
1500
1000
800
14
58
5200
4800
2000
1800
8
4000
21
10
3
1
1900
1600
1200
15
61
5500
5200
2500
1800
9
4400
20
8
3
1
2000
1200
700
16
7
5200
4800
2200
2100
8
4000
21
10
3
1
2100
1600
1200
17
69
4200
4000
2000
1600
9
3500
23
9
4
2
1800
1500
1000
18
94
5000
4600
2300
2000
10
4000
22
10
6
2
2300
1700
1100
19
80
4300
4000
2000
1900
8
3500
21
9
5
1
1800
1600
1000
20
17
4000
3700
1900
1500
9
3000
22
10
4
2
1500
1000
800
21
96
4000
3700
1800
1000
8
3000
23
8
4
1
1500
1000
800
22
13
5000
4800
2000
1700
9
4200
23
9
5
2
1800
1200
600
23
41
4500
4100
1800
1500
10
3600
22
11
5
1
1600
1000
600
24
30
6000
5600
2700
2000
10
5000
20
9
5
1
2500
1300
700
25
19
4800
4500
2000
1600
9
3800
21
9
2
2
1800
1200
700
26
26
4300
3900
1900
1600
10
3200
21
10
6
1
1400
1000
500
27
72
4500
4000
2100
1500
8
3600
21
9
1
1
1800
1300
1000
28
23
4900
4600
2000
1500
9
4000
21
9
3
2
1800
1000
500
29
32
4900
4600
2000
1500
9
4000
21
9
3
2
1800
1000
500
30
16
4500
4100
2000
1500
8
3600
21
9
1
1
1800
1300
1000
31
6
5500
5300
2700
2400
10
4700
21
11
2
2
2300
1800
1200
32
42
5000
4800
2200
1700
9
4200
23
9
5
2
1800
1200
600
33
86
4300
3900
1900
1600
10
3200
21
10
6
1
1400
1000
500
34
70
5500
5000
2500
1800
9
4400
20
8
3
1
2000
1200
700
35
31
5900
5500
2800
2200
8
5100
20
8
2
1
2500
2000
1000
36
34
5000
4600
2000
1800
10
4000
22
10
6
2
2000
1700
1100
37
71
5300
5000
2600
1900
8
4500
20
8
2
2
2000
1300
700
38
25
4000
3600
1850
1600
10
3000
20
8
4
2
1500
1000
500
39
63
4500
4000
2000
1500
8
3600
21
9
1
1
1800
1300
1000
40
35
4300
4000
2000
1900
8
3500
21
9
5
1
1800
1600
1000
41
28
4800
4400
2000
1600
9
3800
21
9
2
2
1800
1200
700
42
43
5500
5100
2500
1800
9
4400
20
8
3
1
2000
1200
700
2.2 Характеристика об’єкта дослідження
Для того, щоб охарактеризувати об’єкт дослідження необхідно розрахувати такі показники як: річний робочий час, коефіцієнт змінності , коефіцієнт використання календарного часу, виробіток у зміну та коефіцієнт зносу.
Річний робочий час основних виробничих фондів визначали як різницю між календарним часом і простоєм ОВФ .
, (2.9.)
де, РРЧ – річний робочий час; КЧ – календарний час; - втрати робочого часу використання основних виробничих фондів, в результаті перебування в ремонті, організаційних причин, інше.
Коефіцієнт змінності характеризує кількість змін роботи основних виробничих фондів в добу. Визначається:
; (2.10.)
де - балансова вартість основних виробничих фондів, що використовуються в і-ті зміни (і=1,2,3); - балансова вартість основних виробничих фондів.
Коефіцієнт використання календарного часу характеризує питому вагу числа робочих днів у році. Визначається за формулою:
, (2.11.)
де РЧ- робочий час; КЧ – календарний час.
Виробіток у зміну характеризує обсяг виготовленої продукції у зміну. Визначається, як:
; (2.12.)
де, О – річний обсяг виробництва продукції (тис. грн.); РРЧ – річний робочий час; - коефіцієнт змінності.
Коефіцієнт зносу основних фондів характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається як відношення величини їх зносу до балансової вартості цих фондів на початок періоду.
(2.13.)
Всі розрахунки заносимо в таблицю 2.2.
Таблиця 2.2. Техніко-економічна характеристика об'єкта дослідження
Порядко-вий номер
П-ство
Річний робочий час
Коефіцієнт змінності
коефіцієнт використання календарного часу
Коефі-цієнт зносу
Виробі-ток у зміну
Фондо-віддача
Продукти-вність праці
Ефекти-вність в-ва
1
54
302,95
2,32
0,83
0,05
5,99
2,21
10,50
0,90
2
5
317,55
1,74
0,87
0,26
10,13
2,07
16,00
0,89
3
20
324,85
2,40
0,89
0,15
5,77
2,25
10,71
0,84